Ерделі Адальберт Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ерделі Адальберт Михайлович
Ерделі Адальберт Михайлович
Адальберт Ерделі.jpg
Адальберт Ерделі
Ім'я при народженні Гриць Адальберт Михайлович
Дата народження 25 травня 1891(1891-05-25)
Місце народження с. Келеменфолво, Австро-Угорщина], тепер - c. Загаття (Келеменфолво)Іршавського районуЗакарпатської області
Дата смерті 1955
Місце смерті м. Ужгород
Національність угорець
Жанр живопис

Адальберт Михайлович Ерделі (нар. Гриць) (25 травня 1891 р., с. Загаття, тепер Закарпатська область — †1955, м. Ужгород) — угорський (Закарпатський) живописець, один з основоположників закарпатської школи образотворчого мистецтва. Ерделі працював переважно в жанрах портрета, пейзажу, натюрморту.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 25 травня 1891 р. у с. Загаття, тепер Закарпатська область. Навчався 1911–1915 рр. у будапештській академії мистецтв. З 1916 р. жив у Мукачеві. 1922–1926 рр. в Мюнхені, з 1926 в Ужгороді. У 1927 р. заснував разом із Й. Бокшаєм Ужгородську художню школу, 1931 р. — Товариство діячів образотворчих мистецтв у Підкарпатській Русі. 1929–1931 жив і працював у Парижі, де і познайомився з імпресіонізмом і фовізмом. Викладав малювання у мукачівській гімназії, учительській семінарії в Ужгороді, 1945–1955 рр. в Ужгородському училищі прикладного мистецтва.

Ерделі — живописець, якому були відкриті найкращі мистецькі кола Європи. Він міг би жити і легко досягти всесвітньої слави за кордоном. Його творчий шлях перетинався зі шляхами відомих європейських художників XX століття. Натомість, незважаючи на всю привабливість мистецького життя західного світу, Ерделі віддав перевагу Закарпаттю, щоб своїм мистецтвом прославити «землю без імені»;

Ерделі є одним з фундаторів Закарпатської школи живопису, перший директор Ужгородського училища прикладного мистецтва, один із організаторів і перший голова Закарпатської обласної організації Національної спілки художників України у 1946 році;

Ерделі КОЛОРИСТ, майстер пейзажного та портретного живопису, натюрморту, який завдяки сміливості, динаміці та незвичності колірних композицій створив неповторні твори, більшість із яких зайняли почесне місце в експозиціях музеїв України та зарубіжжя;

Ерделі — ПЕДАГОГ , який виховав плеяду відомих закарпатських художників — Андрія Коцку, Адальберта Борецького, Ернеста Контратовича, Василя Габду, Єлизавету Кремницьку, Ференца Семана, Павла Баллу, Володимира Микиту та багатьох інших.

Убогі відомості про творчість Ерделі кочували з однієї худосочної брошури в іншу, роботи лише згадувалися в каталогах. Врешті-решт альбом-монографія про Ерделі побачив світло у львівському видавництві «Ме». Вражають солідний формат, розкішна поліграфія з 56 кольоровими репродукціями картин художника, 73 унікальними фотографіями й 203 сторінками тексту. Автор монографії, відомий мистецтвознавець кандидат наук Іван Небесник, зібрав найрідші матеріали, книга написана невимушеною мовою, читається легко й захоплююче.

Майбутній художник з'явився миру в сім'ї українця Михайла Грица й німкені Ілони Цайскої, що жили на Іршавщині. Коли Адальберту було десять років, батько поміняв прізвище на Ерделі (у перекладі з угорського — «лісовий»). Тоді в Закарпатті це було звичною справою, для твердження в житті люди міняли прізвища на угорські, край входив до складу Австро-Угорщини. Згодом, при радянській владі, батьківську «похибку» ставили художникові в докір: мовляв, відмовився від свого українського походження.

За свої 64 роки життя Ерделі застав чотири державних лади: Австро-Угорську імперію, буржуазно-демократичну Чехословаччину, хортистську Угорщину і радянський тоталітарний режим. З усіма владами він якось уживался, тільки при останній почував себе незатишно й навіть ображено. Знав німецьку, французьку, угорську, словацьку і чеську мови. На німецькій написав автобіографічний роман «Імен», щоденники вів угорською. В 1933 році художник познайомився в Ужгороді з танцівницею Магдалиною Сливкою (1916–2004), що була на 25 років молодша за нього. Адальберт і Магдалина прожили у громадянському шлюбі багато років. Тільки перед кончиною, будучи вже важко хворим, художник з'єднався із дружиною узами Гіменея.

Ужгород

До середини 1930-х років Ерделі був автором уже більше тисячі картин. Він відрізнявся високою працездатністю, писав легко й захоплено, викладав живопис в ужгородській учительській семінарії, де, до речі, директорував Августин Волошин. У живописі Ерделі схилявся перед творчістю Сезанна й уважав себе його послідовником, сповідаючи тезу: «Мистецтво й любов».

Ці «буржуазні» погляди й смаки відгукнулися Ерделі при радянському тоталітарному режимі. Художник продовжував творити в улюблених жанрах портрета, пейзажу й натюрморту, але ніколи не сповідав далекий йому соцреалізм і не оспівував «романтикові» тоталітаризму. Природно, майстра обвинуватили у формалізмі, буржуазній естетиці й т.д., намагалися загнати в кут. Але відкинутий владою художник продовжує працювати. В 1951 році з-під пензля Ерделі народжується барвистий портрет «Юна танцівниця Клара Балог», що змінила долю художника. У московському Великому театрі проходив концерт учасників Декади українського мистецтва, на якому Клара Балог танцювала закарпатський танець, що сподобався Сталіну. Дівчину-підлітка запросили в ложу диктатора. В Ужгороді партійні діячі відразу ж згадали про опального художника й перемінили гнів на милість. В 1954 році Ерделі нарешті дозволили організувати персональну виставку в Ужгороді. Через рік художника не стало.


Творча спадщина Ерделі величезна, розкидана по багатьох країнах, містах і приватних зібраннях. Картини високо котуються й оцінюються в десятки тисяч доларів.

У вересні 2004 року трапилася трагедія. Уночі в будинок художника, де жила його вдова Магдалина Ерделі, увірвалися бандити, зв'язали її електричними дротами, і після серцевого приступу 88-літня жінка померла на місці. Бандити винесли 48 картин, попередньо вийнявши їх з рам. Злочин не розкритий і донині.

19 вересня 2010 року, на батьківщині художника, був проведений перший обласний фестиваль памяті Ерделі. Тогож дня на зовнішній стіні Загатського МНВК було встановлено та осв"ячено меморіальну дошку.







Список використаної літератури[ред.ред. код]

  • Небесник І. Адальберт Ерделі (1891–1955) Уривок з книги життю і творчості митця
  • Адальберт Ерделі. Твори з приватних збірок. К. — 2006
  • Небесник І.// Образотворче мистецтво. — 2006. — N3. — С. 108–111 : цв.ил
  • Адальберт Ерделі. Скляний палац поміж солм'яних стріх. // Галерея НЮ АРТ — 2011

Книжки про Адальберта Ерделі[ред.ред. код]

Дитячі роки Адальберта описані в книзі для дітей «Олександр Гаврош про Григора Пинтю, Олександра Духновича, Івана Силу, Адальберта Ерделі, Августина Волошина» / Олександр Гаврош; художник Ірина Шумова. — Київ : Грані-Т, 2011. — 120, [8] с. : іл. — (Життя видатних дітей). — 2000 экз. — ISBN 978-966-2923-77-3 (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-343-2

Посилання на джерела[ред.ред. код]