Загайкевич Стефан Михайлович
| Загайкевич Стефан Михайлович | ||
 | ||
| Народився | 7 березня 1949 (75 років) Назавизів, Надвірнянський район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР | |
|---|---|---|
| Громадянство |  СРСР →  Україна
| |
| Навчання | Київський художній інститут | |
| Напрямок | монументальна[en] та станкова скульптура | |
| Вплив | Василь Бородай, Іван Макогон, Валерій Швецов | |
| Звання |
| |
Сте́фан[1] Миха́йлович Загайке́вич (7 березня 1949, Назавизів, Станіславська область, СРСР) — український скульптор, член Національної спілки художників України. Основні напрями — монументальна[en] та станкова скульптура.
Біографія[ред. | ред. код]
Стефан Михайлович Загайкевич народився 7 березня 1949 року в покутському селі Назавизів, що на той час входило до складу Надвірнянського району Станіславської області Української РСР СРСР (нині — Надвірнянський район Івано-Франківської області). 1980 року закінчив Київський художній інститут (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де вчився під керівництвом Василя Бородая, Івана Макогона та Валерія Швецова[2].
По отриманню диплома Стефан Михайлович впродовж 1980—1991 років працював у київському творчо-виробничому об'єднанні «Художник». У 1995 році вступив у Національну спілку художників України, де до 2000 року завідував міжнародним відділом[2].
Творчість[ред. | ред. код]
З 1980 року Стефан Загайкевич був учасником всеукраїнських мистецьких виставок. Роботи Загайкевича зазвичай монументальні[en] та станкові, виконані у реалістичній манері з ґротеском, підкреслюючи характерні риси персонажів[2]. Основні роботи:
- Скульптури:
- 1980 — «Олександр Мурашко»;
- 1987 — «Михайло Врубель»;
- 1987 — «У музеї»;
- 1987 — «Плач»;
- 1987 — «На виставці»;
- 1987 — «Буду, як батько»;
- 1989 — «Богдан».
- Меморіальні дошки:
- 1989 — Валерію Ходемчуку (на стіні 4-го блоку ЧАЕС);
- 1996 — Михайлу Грушевському (Відень).
- Пам'ятники:
- 1989 — «Воїнам-інтернаціоналістам» (Балашов, Саратовська область, Росія);
- 2008 — Георгію Ґонґадзе та журналістам, які загинули за свободу слова (у співавторстві, Київ);
- Проекти пам'ятників:
- 1992 — Жертвам сталінських репресій;
- 1995 — Михайлу Грушевському;
- 1997 — «Відродження України»;
- 2003 — Тарасу Бульбі (Дубно, Рівненська область);
- 2009 — Івану Мазепі (Київ);
- 2009 — Жертвам голодомору в Україні 1932—1933 років (Вашингтон);
- 2010 — Патріарху Мстиславу (у співавторстві).
- А також:
- 2008 — в'їзний знак у селище Макарів Київської області[2].
Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]
- Заслужений художник України (2018)[2].
Родина та особисте життя[ред. | ред. код]
Батько українського стендап-коміка Святослава Загайкевича[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б УКРАЇНСЬКА СКУЛЬПТУРА | Підпільний подкаст #47 | Стефан Загайкевич. YouTube (укр.). Архів оригіналу за 19 липня 2022. Процитовано 20 серпня 2023.
- ↑ а б в г д Лисенко Л. О. Загайкевич Стефан Михайлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.
Джерела[ред. | ред. код]
- Лисенко Л. О. Загайкевич Стефан Михайлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.
Посилання[ред. | ред. код]
- Інтерв'ю
- УКРАЇНСЬКА СКУЛЬПТУРА | Підпільний подкаст #47 | Стефан Загайкевич. YouTube (укр.). Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 20 серпня 2023.
|
Це незавершена стаття про скульптора або скульпторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
