Покуття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Покуття 1648
Покуття на мапі Боплана 1648
Покуття на мапі Боплана

Поку́ття — історико-географічна область України, східна частина сучасної Івано-Франківської області.

Назва й межі[ред.ред. код]

Походження назви має різні тлумачення. Найдостовірнішим є виведення її від слова «кут». Це може бути ім'я землі «в кутах», утворюваних крутими згинами рік (у цьому випадку Дністра, Прута та Черемоша з притоками).

Назва може походити і з того, що у джерелах 17—18 ст. Покуттям називали пд.-зх. «кут» Галичини між ріками Дністром, Черемошем та Карпатами (включно зі значною частиною Гуцульщини, хоча з 19 ст. Покуття обіймає лише рівнинну частину цієї території).

Також може походити від назви містечка Кути.

Слово «Покуття» виводиться подібно до назв Поділля, Пониззя (від діл, низ), Полісся (від ліс).

Визначення території з цією назвою у різних джерелах і авторів неоднакове. Але завжди назва Покуття стосується південно-східної частини теперішньої Івано-Франківської області. Його північною межею вважається Дністер, східною — кордон із Буковиною. Певні розходження стосуються лише окреслення південної і західної меж. З урахуванням даних мовознавства й етнографії утвердилося окреслення покутського ареалу рівнинною територією правобережжя середнього Придністров'я до річок Бистриця Надвірнянська або Бистриця Солотвинська на північному заході та суміжної з етнографічною Гуцульщиною на південному заході. Це сучасні Городенківський, Коломийський, Снятинський, Тлумацький, північно-східна смуга Богородчанського, Надвірнянського, Косівського районів Івано-Франківської області.

Історія[ред.ред. код]

Назва «Покуття» трапляється вже у джерелах XIV ст. як визначення адміністративно-територіальної одиниці.

13871772 — Покуття було під владою Польщі.

З територією Покуття пов'язане повстання Мухи (14901492).

Наприкінці 15 ст. (бл. 1498 року) було захоплене молдаванами. 1505 року вони, після тривалих перемовин, повернули Покуття Королівству Польському.[1]

В серпні 1506 року було захоплене молдавськими військами господаря Богдана III Сліпого. Вислане за рішенням Сенату 4-тисячне наймане вісько Корони під командуванням Станіслава Ходецького, Миколая Каменецького вигнало молдаван, потім розбило їх під Хотином.[2]

15301531 — Покуття займав господар Молдавії Петро IV Рареш, підтримуваний частиною українського населення.

16—18 ст. — на Покутті активно діяли загони опришків.

1650 — на карті України Ґ. де Боплана, надрукованій у Гданську, ці терени значаться як «Ukraine pars quae Pocutia vulgo dieitur» — «частина України, яку народ називає Покуття».

17721918 — Покуття у складі Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина).

1919 — землі Покуття знову захопила Польща.

1939 — Покуття разом із рештою Галичини ввійшло до складу УРСР.

Етнографія[ред.ред. код]

Покутська кераміка XIX ст. Музей міста Санок. Порівняйте з гуцульською керамікою

Поряд з історико-географічними особливостями територіально Покуття вирізняєтся і як своєрідний локальний етнографічний район України, населення якого називають покутянами. Його етнографічна специфіка виражена передусім багатьма характерними елементами різних ділянок побуту і традиційної культури, що особливо примітні порівняно з етнографією суміжних Поділля (на півночі) і Гуцульщини (на південному заході), Буковини (на південному сході). Це не тільки цікаві риси етнографічної перехідності прикордонних зон, а й самобутні етнокультурні реалії, які простежуються в традиційному покутському будівництві, народному одязі з особливо багатим розмаїттям головних жіночих уборів, орнаментиці й колориті вишивки, у багатьох звичаях, обрядах, словесному й музичному фольклорі, танцях, місцевих ремеслах і промислах. За багатьма показниками галицько-покутський етнографічний ареал продовжується на сході також на суміжну Буковину. Ця спільність є і в народній мові (покутсько-буковинському говорі).

Отже, назва покутяни є не лише похідною від історико-географічного чи адміністративного поняття, а й має етнографічний зміст, виступає як найменування одного з локальних етнографічних підрозділів українського народу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Frederyk Papeé. Aleksander Jagiellończyk (1461–1506) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— Reprint: Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989.— ISBN 8304034840 S. 60. (пол.)
  2. Władysław Pociecha. Chodecki Stanisław, h. Powała (†1529) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: PAU, 1937.— t. III/1, zeszyt 11.— S. 353. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

  • С. А. Макарчук. Етнографія України. Навчальний посібник

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]

Польською мовою: