Зелений слоник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зелений слоник
Зелёный слоник
Жанр Артхаус
сплеттер
трагікомедія
треш
психоделіка
Режисер Світлана Баскова
Продюсер Олег Мавроматті
Світлана Баскова
Володимир Зубков
Сценарист Светлана Баскова
У головних
ролях
Сергій Пахомов
Володимир Єпіфанцев
Анатолій Осмоловський
Олександр Маслаєв
Оператор Світлана Баскова
Кінокомпанія Supernova
Тривалість  86 хвилин
Країна  Росія Росія
Рік  1999

«Зелений сло́ник» — фільм в жанрі треш, знятий на аматорську кіноплівку в 1998–1999 роках російським режисером Світланою Басковою. В фільмі порушуються такі табуйовані теми, як садизм, копрофілія і гомосексуальність[1]. Фільм нагороджений дипломом III ступеню в розділі повнометражних ігрових фільмів конкурсу «Любительське кіно» КФ «Любити кіно!—2000» в Москві[2].

Сюжет[ред.ред. код]

Дія фільму відбуваються, можливо, в 1986 році — на це натякає плакат, що висить у охоронця в кімнаті, до того ж герої фільму одягнуті в радянську військову форму. На гауптвахту, стіни якої пофарбовані в отруйно-зелений колір, за дисциплінарні провини потрапляють два молодших офіцера: офіцер, що «поїхав» Сергій Пахомов і «братик» Володимир Єпіфанцев. Дійшовши до місця призначення, офіцери побачили, що на гауптвахті протікають труби, й на початку фільму намагаються вирішити дану проблему. Зрозумівши, що проблему неможливо вирішити підручними засобами, обидва лейтенанта розпочинають свій діалог. Діалог розпочався з обговорення різноманітних філософських проблем, а також армійських історій двох лейтенантів. Зробивши кілька віджимань від підлоги гауптвахти, офіцер, що «поїхав» розпочинає будувати розмову в зовсім іншу сторону, розповідаючи «братику» про те, як він вперше зайнявся сексом з п'яною жінкою, як на неї еякулював, як випорожнився в море, як куштував фекалії, а також про те, як його на строковій службі ледве не «опустили». Спочатку «братик» сміявся над історіями офіцера, що «поїхав», проте поступово вони почали йому сильно набридати. Помітивши, що в «братика» закінчується запас терпіння, й без того не гігантський, той, що «поїхав» намагається розважити свого співрозмовника, пропонуючи зіграти в карти чи шашки, створені з бруду та паперу. «Братик» від подібних ідей шаленіє й намагається вгомонити того, що «поїхав», пропонуючи просто замовкнути. Однак той, що «поїхав» не заспокоюється й починає віджиматися. Як тільки той, «поїхав» опиняється на підлозі, «братик» починає тиснути на нього, промовляючи, щоб він добре віджимався. На слова співрозмовника «всі ж ми люди» «братик» остаточно виходить із себе й говорить тому, хто «поїхав» просто замовкнути. І на цей раз офіцер, що «поїхав», не замовкає, повторюючи фразу «всі ж ми люди». За багаторазове повторення цієї фрази «братик» вириває погони у співрозмовника. Той, що «поїхав» благає другого офіцера віддати йому погони за умовою, що сам станцює як цапля на одній нозі. Сміючись, «братик» погоджується на угоду, але замість цього, щоб віддати погони, він починає бити свого співбесідника. Незважаючи на біль від ударів, той, що «поїхав» пропонує чергову божевільну ідею — виконати акт дефекації на підлогу, щоб позбути «братика» набридливих мух. За цю ідею «братик» б'є співрозмовника вдруге. На крики того, хто «поїхав» приходить «охоронець» Олександр Маслаєв, який відправляє «братика» на «роботу». Цією роботою є чистка унітазу за допомогою виделки. Не знаючи, як чистити виделкою унітаз, «братик» не може впоратись із завданням. Побачивши це, охоронець показує, як правильно чистити унітаз виделкою, і йде. Але й на цей раз «братик» не може впоратись із роботою, і, розізлившись, охоронець відправляє затриманого назад до того, хто «поїхав». Той, що «поїхав» питає свого товариша чого він сумний і починає виконувати власну складену пісню про зеленого слоника. Після цього обидва офіцера лягають спати. Закінчується перша частина фільму.

Поки «братик» спить в камері, той, що «поїхав» випорожнюється в єдину в гауптвахті тарілку, частину фекалій розмазує на підлозі, частину на собі, частину з'їдає, а потім знову випорожнюється в тарілку. Розбудив товариша, той, що «поїхав» пропонує йому скуштувати «солодкий хліб» із тарілки. Вислухавши чергову божевільну ідею співкамерника, другий офіцер починає голосно кричати, викликати керівництво й зі силою змушує того, хто «поїхав» очистити себе від фекалій і відмити тарілку. На крики «братика» знову приходить охоронець і в черговий раз відправляє другого офіцера «на роботу». Відправивши офіцера на роботу, охоронець відправляється в свій кабінет, де розпочинає роздум про те, що ув'язнені недостойні носити погони лейтенанта, так як вони їдять власні фекалії. Поки в камері немає «братика», до неї заходить начальник гауптвахти Анатолій Осмоловський, який, обурившись на недалекість співрозмовника, починає читати лекцію про тихоокеанський театр військових дій в Другій світовій війні. Після лекції до начальника гауптвахти підходить охоронець, пропонуючи спробувати чай із їдальні. Спробувавши чаю, начальник говорить, що в стакані знаходиться не напій, а «якась сеча», після чого виливає його на охоронця, передавши йому, щоб він «такий напій більше не приносив». Як тільки охоронець повернувся, начальник питає його, щоб б він хотів зробити з тим, хто «поїхав». Отримавши відповідь «знищити», начальник гауптвахти дозволяє охоронцю побити того, хто «поїхав», після чого закінчується друга частина фільму.

Після розборки з тим, хто «поїхав», охоронець відводить його в темний підвал, де він зустрічається з «братиком». Помістивши офіцерів у вузьку яму, начальник гауптвахти починає говорити про те, що винних чекає суворе покарання. За ідеєю начальника гауптвахти охоронець повинен був піти, але він не зробив цього і «потрапив під гарячу руку» головного наглядача. Після цього начальник починає всіляко знущатися над іншими персонажами, в тому числі й охоронця, змушуючи їх співати й танцювати «Яблучко».

Після знущань охоронець іде їсти до себе, де починає нести всіляку балаканину, а в підвалі залишаються тільки два молодших офіцера й начальник гауптвахти. «Братик» намагається вилізти з ями, проте його зусилля марні, бо його сусід занадто товстий. Побачивши це, начальник пропонує зробити мінет. «Братик» відмовляється й пропонує зробити це з тим, хто «поїхав», мотивуючи тим, що той їсть власні фекалії. Після того, як начальник гауптвахти схиляє того, хто «поїхав» до орального сексу, «братик», спостерігаючи за цим, остаточно сходить з розуму. Вилізши із ями, він хапає шматок арматури, б'є капітана, перегризає йому горло, гвалтує, потрошить, а потім знову гвалтує вже мертве тіло. Після цього «братик» починає знущатися над тим, хто «поїхав», розмазав по йому обличчю кров, після чого засунув йому трахею в рот, і змусив «трубити». Зрозумівши, що він убив людину, «братик» вчиняє самогубство, розкривши собі вени. В живих залишається тільки той, хто «поїхав», який даремно намагається врятувати мертвого «братика», здійснюючи безглузді дії з використанням трахеї капітана, а також зняв зі себе штани та спробував відмити ноги братика. Зрозумівши марність своїх дій, той, що поїхав кричить від безвиході. В залитий кров'ю підвал повертається охоронець гауптвахти й в калюжах крові знаходить в живих тільки того, хто «поїхав» в кителі. Побачивши трупи, охоронець теж сходить з розуму від безвиході й, ставши на стілець і обмотавши навколо шиї петлю, починає розповідати маячню про те, що «він — полковник», при тому, що він і дійсно має погони полковника, пропонуючи тому, хто «поїхав» бути свідком і поїхати на бал, на якому буде пиво і в салют на їх честь. Офіцер, що «поїхав», щоб закінчити безумство, вибиває стілець з-під охоронця гауптвахти за допомогою вирваної трахеї капітана. Той, що поїхав починає знущається над трупом полковника, спробувавши зайнятися з ним анальним сексом, після чого він остаточно пошкоджує трахею капітана. Той, що «поїхав», проспівавши рядок з пісні про зеленого слоника, засинає серед мертвих тіл.

У ролях[ред.ред. код]

Актор Роль
Сергій Пахомов перший офіцер (той, що «поїхав»)
Володимир Єпіфанцев другий офіцер («братик»)
Олександр Маслаєв охоронець
Анатолій Осмоловський капітан, начальник гауптвахти

Оцінки[ред.ред. код]

За словами Валерія Кічіна, «у вузьких колах любителів цей фільм здобув статус найогиднішого в історії, проте забороняти його немає необхідності вже тому, що через блювотних поривів нікому не вдалося додивитись його до половини»[3]. Андрій Плахов характеризує «шокуючий і маргінальний» фільм Баскової як «жорстоку антимілітаристську притчу»[4]. У програмі «Культ кіно» на телеканалі «Культура» Баскова підтвердила[5], що фільм в невеликій мірі загадувався, як протест проти Чеченської війни.

Сама Баскова згодом говорила[6]:

« У кінці 1990-х для мене були очевидні й гауптвахта, й все розмови головних героїв, і іноді не зовсім симпатичні поступки. Все йшло від соціально-політичних і особистісні протиріччя того часу й нашої країни того часу. Більше ніде й більше ніяк події «Зеленого слоника» відбуватися не могли. У цьому розумінні я відповідаю за кожне своє слово. За кожний кадр. Багато відзнятого тоді матеріалу коштувало мені й акторам величезних зусиль, але при остаточному монтажу безжалісно вирізали як зайве та непотрібне.  »

Володимир Єпіфанцев свою участь в картині вважає випадковістю[7]. За його словами, він навіть не дивився фільм до кінця: «Моя робота в цьому фільмі — випадковість, оскільки я навіть не думав, що все це буде виглядати саме так… Режиссер, який зняв цей фільм, мене дуже довго вмовляв. Не знаю, як мене загіпнотизували, але тим не менш я знявся в цьому фільмі. Але я його не дивився. І не бажаю дивитися».

У грудні 2013 року учасники групи «Союз офіцерів Росії» в соціальній мережі «ВКонтакте» різко засудили фільм і запропонували перевірити його на наявність порушення ненависті та ворожнечі, на приниження гідності людей за ознаками їх належності до соціальної групи «офіцери»[8].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]