Друга чеченська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Друга чеченська війна
Дата: 30 вересня 199915 квітня 2009
Місце: Північний Кавказ
Результат: Перемога російських військ
Сторони
Російська Федерація Російська Федерація Чеченська Республіка Ічкерія Чеченська Республіка Ічкерія (по 2007)
Командувачі
Російська Федерація Борис Єльцин
Російська Федерація Володимир Путін
Російська Федерація Дмитро Медведєв
Російська Федерація Геннадій Трошев
Російська Федерація Володимир Шаманов
Російська Федерація Сергій Іванов
Російська Федерація Рамзан Кадиров
Російська Федерація Сулім Ямадаєв
та інші
Чеченська Республіка Ічкерія Аслан Масхадов
Чеченська Республіка Ічкерія Ахмед Закаєв
Чеченська Республіка Ічкерія Шаміль Басаєв
Арабські найманці Хаттаб
Чеченська Республіка Ічкерія Руслан Гелаєв
Чеченська Республіка Ічкерія Мовсар Бараєв
Чеченська Республіка Ічкерія Абдул-Халім Садулаєв
Чеченська Республіка Ічкерія Раббані Халілов
Чеченська Республіка Ічкерія+Кавказький емірат Доку Умаров
Чеченська Республіка Ічкерія+Кавказький емірат Анзор Астеміров
та інші

Друга Чеченська війна — неспровокована військова агресія[Джерело?] Російської Федерації проти Чеченською Республіки Ічкерія, що тривала переважно на території Чечні у період з 1999 року по 2009 рік і коштувала, згідно з оцінками правозахисників, близько 125.000 цивільного населення[Джерело?] Чеченії вбитими, приблизько одна третина з яких це діти.

Передумови[ред.ред. код]

Після фактичної поразки Росії у першій російсько-чеченській війні (див. Хасавюртські угоди), численні російські політичні кола, особливо військові, висловлювали невдоволення результатами Хасав'юртських угод, вважаючи, що «чеченську проблему» не вирішено, а тільки відкладено. Висловувалися небезпідставні побоювання, що прикладу Чеченії послідують і інші національні автономії та народи, які були історично приєднані до Росії силоміць. В той же час незалежність молодої незалежної держави Ічкерія не отримала міжнародної підтримки у вигляді визнання її суверенітету провідними світовими державами та ООН.

З другого боку, на більш широкому тлі політичних та економічних процесів в Росії, «силовий блок» московського чиновництва не влаштовувала ситуація, коли основні економічні важелі капіталістичної приватизації в Росії були зосереджені в руках сім'ї Єльцина та незалежних від російської бюрократії підприємців, яких пропаганда нарікала «олігархами».

З третього боку не була знята загроза реставрації влади комуністів (КПРФ) і ліквідація всіх наслідків хижацької приватизації. В кремлівських колах зріла змова проти влади власного ставленика силових відомств та ФСБ. Була конче потрібна «невелика та переможна війна», яка б привела Росію де-факто до стану військової диктатури, загальмували демократичні процеси ротації влади, гарантувала збереження підсумків первинної приватизації в Росії для сім'ї Єльцина та центрального московського чиновництва. На цю роль були випробувані колишні високопосадові чекісти Євген Примаков, Сергій Степашин, міністр МВС Володимир Рушайло та надійшла черга Путіна. На відміну від попередніх кандидатур Путін був найбільш компромісної фігурою, який гарантував недоторканість Єльцина від майбутнього судового переслідування та був згодний на воєнні авантюри. Справа лишалася за «переможною війною». Об'єкт агресії далеко та довго шукати було не треба.

Фази конфлікту[ред.ред. код]

Підготовча фаза конфлікту розпочинається у вересні 1999 року. Це — чергова ескалація конфлікту, яка зветься Другою чеченською війною. Стосовно її завершення чи незавершеності існують різні оцінки. Більшість джерел, близьких до російського уряду, вважають війну завершеною, а Чечню — такою, що вступила в мирну фазу пост-конфліктного розвитку. Альтернативна точка зору полягає в тому, що стабільність в Чечні є поняттям відносним і підтримується лише завдяки розміщеним там частинам російської армії. Назвати такий стан речей пост-конфліктним важко. В будь-якому випадку, фазу активний бойових дій завершено. Те, що зараз відбувається в Чечні, можна назвати пост-конфліктним врегулюванням, але дуже складним, напруженим і непередбачуваним.

На початку Другої чеченської війни російське керівництво всіляко давало зрозуміти, що засвоїло уроки Першої. Головним чином це стосувалося інформаційного супроводження війни і тактики її ведення. Російських військ було більше, серед них було більше досвідчених частин, і вони намагалися уникати втрат серед особового складу. Для цього перед введенням до бою піхоти проводилася тривала артпідготовка та повітряні бомбардування. Це уповільнювало темпи операції, але поспішати росіянам не було потреби. Повільно просуваючись вглиб території Чечні, спочатку вони намагалися встановити контроль над північною її частиною (до річки Терек) і утворити таким чином буферну зону. Однак пізніше, в жовтні, російські війська перейшли річку Терек і почали підготовку до штурму Грозного. Операція по захопленню чеченської столиці тривала близько трьох місяців та коштувала російським військам серйозних втрат. Джерела суттєво розходяться щодо точної кількості, але в середньому щоденні втрати можна оцінити приблизно в 40-50 солдат. Тривалі обстріли майже зрівняли Грозний із землею. Врешті, столицю було взято, частина чеченських загонів залишила місто, інші загинули. Центр опору чеченців після цього зміщується до гірських районів, і вони переходять до партизанської війни. Російські ж федеральні органи починають відновлювати контроль над республікою.

В ході такого відновлення основними етапами стали затвердження референдумом нової Конституції Чечні та проведення президентських і парламентських виборів. Чечня потребувала відновлення правопорядку, оскільки із 2000 року в країні постійно тривають теракти. В результаті одного з них в 2004 році було вбито Президента Чечні, ставленика Москви Ахмата Кадирова. Під сильним адміністративним тиском нова Конституція вступила в силу, президентом став проросійський Алу Алханов, головою уряду — син вбитого Ахмата Рамзан.

В ході найактивнішої фази Другої чеченської війни, в 1999–2002 роках загинули 6000 військових російської армії. У 2003 році втрати були на рівні 3000 людей. Втрати серед мирного чеченського населення оцінюються в 15 000-24 000 жителів.

«Зачистки» цивільного населення[ред.ред. код]

Табір смерті Чернокізово[ред.ред. код]

Вбивство президента Масхадова[ред.ред. код]

Російська «спєц-інформація» та пропаганда[ред.ред. код]

Хронологія основних подій[ред.ред. код]

  • Березень 1999 — викрадення у Грозному представника російського уряду генерал-майора Геннадія Шпигуна, яке стало приводом для підготовки російської армії до наступної військової кампанії в Чечні. Генерал Шпигун був вбитий чеченцями у 2000 році.
  • Серпень 1999 — ескалація конфлікту в Дагестані, в який втручаються чеченські бойовики під проводом Шаміля Басаєва. У відповідь російська авіація здійснює серію бомбових ударів по південному сходу Чечні та Грозному.
  • Вересень 1999 — серія вибухів в житлових будинках в Буйнакську (Дагестан), Москві та Волгодонську, в результаті яких загинули 293 людини. Шаміль Басаєв заперечив свою причетність до всіх цих інцидентів. Натомість, з'явилися чутки про причетність до них російських спецслужб. Однак, вони залишаються непідтвердженими.
  • 29 вересня 1999 — Росія висунула ультиматум Чечні з вимогою видати організаторів вибухів.
  • 30 вересня 1999 — початок наступальної операції російських військ в Чечні. Друга чеченська війна.
  • Листопад 1999 — початок тривалої облоги Грозного.
  • Січень 2000 — російські війська встановили контроль над центром Грозного.
  • Березень 2000 — чеченці переходять до партизанської війни, яка триває досі.
  • Травень 2000 — запровадження Володимиром Путіним прямого президентського правління в Чечні.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]