Азовське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Супутникове фото (NASA).

Азо́вське мо́ре (рос. Азовское море, крим. Azaq deñizi, грец. Θάλασσα Αζόφ, урум. Азав Дэниз) — внутрішнє море басейну Атлантичного океану, сполучене з Чорним морем Керченською протокою (Босфор Кіммерійський в давнину, завширшки в 4,2 км), між Україною та Росією; площа водного дзеркала 39 тис. км2, об'єм 290 км3, середня глибина 7,4 м, максимальна 15 м, середня солоність 13,8‰, найбільша у затоці Сиваш — до 25 ‰, середня температура води +11 °C; рибальство: хамса, лящ, оселедець, камбала, тюлька, судак, бички, осетрові.

Зміст

[ред.] Назва

У давнину Азовське море називалося у греків Меотійське озеро (грец. Μαιῶτις), у римлян Palus Maeotis, у скіфів Каргалук, в меотів Темеринда (означає матір морів); у арабів Нітшлах або Бараль-Азов, в турків Бар'ял-Ассак або Бахр-Ассак (Темно-синє море; у сучасному турецькому Azakdenizi), в генуезців та венеціанців Mare delle Zabacche (Mare Тапе). Історична українська назва — Озівське море. Також слов'яни називали море Сурозьким або Синім[1].

Сучасна назва Азовське море, за однією з версій, походить від арабської назви Бахр-ель-Азов' (темно-синє море). У слов'ян уперше вона згадується у 1389 році літописцем Піменом. Інша версія походження назви — від міста Азов[2][3] На Русі море стало відомим в I ст. н. е., називали його Синєм морем. Після утворення Тмутороканського князівства море стали називати Руським. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс і т. п.). На початку XIII ст затверджується назва Саксинське море. Татаро-монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (лящеве море). За деякими даними Чабак-денгіз в результаті трансформації: чабак - дзибах - забак - азак - азів - утворилась сучасна назва моря (що сумнівно). За іншими даними азак - тюркський прикметник, що означає <низький>, за іншими даними, <азак> (тюркське <гирло річки>), яке трансформувалося в Азау, а потім в російське Азов. Крім вищезгаданих назв море отримувало ще і наступні: Барель-Азов (<Темно-синя річка>); Фракійське море (під фракійцямі вважали Геную та Венецію); Сурозське море (Сурожем називався сучасний м. Судак в Криму); Каффське море (Каффа - італійська колонія на місці сучасного м. Феодосія в Криму); Кіммерійське море (від кіммерійців); Акденгіз (турецьке, що означає Біле море). Найдостовірніша версія: сучасна назва моря походить від назви міста Азов. За етимологією слова <азов> існує ряд гіпотез: за іменем половецького князя Азума (Азуфа) вбитого при узятті міста в 1067 р.; за назвою племені осов (асси), що у свою чергу походить ніби то від авестійського, що означає <швидкий>; зіставляють назву і з тюркським словом азан - <нижній>, і черкеським узев - <горловина>. Тюркська назва м. Азов - Аузак. Але ще в I ст н.е. Пліній, перераховуючи в своїх працях скіфські племена згадує плем'я асоки, схоже із словом азів. Прийнято вважати, що сучасна назва Азовського моря прийшла в сучасну топонімію на початку XVII ст завдяки літопису Пімена. Причому на початку воно закріпилося лише за його частиною (Таганрозька затока) і лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилося за всім водоймищем.

[ред.] Загальні дані

УРЕ: (старорус. Сурозьке море) — внутрішнє море, розташоване в степовій зоні, між 45°16' і 47°17' пн. ш. та 33°36' і 39°21' сх. д. З Чорним морем сполучається Керченською протокою ширина 3—15 км і довжина близько 40 км. Азовське море наймілкіше море у світі. Береги Азовського моря низовинні. Берегова лінія хоч і має плавні вигини, але порізана численними затоками.

[ред.] Історія вивчення

У історії вивчення Азовського моря виділяють три етапи:

1. Древній (географічний) - з часів Геродота до початку XIX ст. 2. Геолого-географічний - XIX ст. - 40-і роки XX ст. 3. Комплексний - середина XX ст. - наш час.

Першу карту Понта Євксинського та Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати для міст, гирл річок, мисів та заток Азовського моря.

У 1068 році руський князь Гліб Святославович, що правив у той час в Тмуторокані, виміряв по льоду відстань між Керчю і Таманню. Як свідчить напис на Тмутороканському камені, відстань від Тмуторокані до Корчіва (стародавня назва Керчі) складало приблизно 20 км (за 939 років ця відстань збільшилася на 3 км)

З XII-XIV ст. Генуя та венеціанці почали складати портолани (лоції і морські карти Чорного і Азовського моря).

[ред.] Географія

[ред.] Загальні відомості

Глибини Азовського моря
Азовське море поблизу Маріуполя

Крайні точки Азовського моря лежать між 45В°12′30″ і 47В°17′30″ півн. широти і між 33В°38′ (Сиваш) і 39В°18′ схід. довготи.

Найбільша його довжина 343 км, найбільша ширина 231 км; довжина берегової лінії 1472 км; площа поверхні - 37605 км² (у цю площу не входять острови і коси, що займають 107, 9 кв. км).

За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і є мілководим водоймищем з невисокими береговими схилами [4].

За віддаленістю від океану Азовське море є найконтинентальнішим морем планети.

[ред.] Батиметрія

Підводний рельєф моря порівняно простий. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря. Розташування ізобат близьке до симетричного, порушується невеликою витягнутістю їх на північному сході вбік Таганрозької затоки. Ізобата 5м розташовується приблизно в 2 км від берега, віддаляючись від нього біля Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дона. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дона (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на кордоні затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря наявні системи підводних пагорбів, які витягнуті уздовж східного (банка Железінська) та західного (банки Морська і Арабатська) узбережжя, глибини над якими зменшуються від 8-9 до 3-5 м Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя - крутий підводний схил до глибин 11-12 м.

Морські береги переважно плоскі та піщані, лише на південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять в круті передні гори.

[ред.] Гідрологія

Гідрологічний режим Азовського моря визначається його ізольованістю, мілководністю, відносно великим припливом річкових вод, обміном води з більш солоним Чорним морем та напрямом панівних вітрів над морем. В Азовському морі основною течією є колова течія, спрямована проти стрілки годинника, місцями у прибережній смузі виникають часткові коловороти. Сумарний стік прісних вод в Азовське море становить пересічно 40,7 км3 за рік, річний об'єм води і атмосферних опадів — 15,5 км3, з Чорного моря надходить щороку 41 км3. Таким чином, загально-річний дебіт води становить 97,2 км3. З Азовського моря в Чорне море витікає через Керченську протоку 66,2 км3 і витрачається на випаровування 31 км3. Площа водозбору басейну Азовського моря складає 586 000 км².

Внаслідок мілководності та невеликих розмірів Азовського моря відбувається відносно швидке нагрівання і охолодження всієї маси води, а також перемішування її на всю глибину, що зумовлює вирівнювання температури і солоності. Відносно великий приплив річкових вод знижує солоність східної частини Азовського моря (у Таганрозькій затоці солоність 2—3%), а обмін вод з Чорним морем і Сивашем збільшує її на півдні і заході Азовського моря (біля Керченської протоки солоність до 17,5%). Середня солоність Азовського моря 11%. Влітку води Азовського моря нагріваються до 25—28° в середній частині і до 30—31° біля берегів. Вміст кисню в усій товщі води достатній. Взимку температури води Азовського моря нижчі від нуля. Біля берегів море замерзає з грудня до березня, в дуже холодні зими замерзає на всій площі.

Прозорість води Азовського моря дуже мала. Бурхливий розвиток фіто- і зоопланктону в теплу пору року знижує прозорість і викликає явище «цвітіння» моря. Фауна Азовського моря відзначається відносною бідністю видового складу {до 350 видів) і винятково великим кількісним розвитком, за яким Азовського моря перевищує всі морські водойми світу. Найбільш розвинений фітопланктон та бентос. Фітопланктон складається (у %): з діатомових - 55, перідінієвих − 41, 2, і синьо-зелених водоростей - 2,2. Серед біомаси бентосу молюски займають домінуюче положення. Їх скелетні залишки представлені карбонатом кальцію, мають значну питому вагу у формуванні сучасного донного осаду і акумулятивних надводних тіл.

Промислова продуктивність Азовського моря досягає 80 кг риби з 1 га. Найбільше промислове значення мають: тюлька, хамса, судак, лящ, оселедці, осетер, тараня та інші. За рибними ресурсами Азовське море займає одне з перших місць серед морів Європи.

[ред.] Солоність

Гідрохімічні особливості Азовського моря формуються в першу чергу під впливом рясного припливу річкових вод (до 12 % об'єму води) і утрудненого водообміну з Чорним морем.

Солоність моря до зарегулювання Дону була в три рази менше середньої солоності океану. Величина її на поверхні змінювалася від 1 проміле в гирлі Дона до 10,5 проміле в центральній частині моря і 11,5 проміле в Керченської протоки. Після створення Цимлянського гідровузла солоність моря почала підвищуватися (до 13 проміле в центральній частині). Середні сезонні коливання величин солоності рідко досягають 1%.

Вода містить дуже мало солі. З цієї причини море легко замерзає, і тому до появи криголамів воно було несудоходне з грудня до середини квітня.

На протязі XX століття практично всі більш-менш великі річки, що впадають в Азовське море були перегороджені греблями для створення водосховищ. Це привело до значного скорочення скидання прісної води і мулу в море.

[ред.] Транспортне значення

Азовське море має велике транспортне значення. Особливо зросла транспортна роль Азовського моря у зв'язку з побудовою Волго-Донського каналу. До великих портів (Ростов-на-Дону, Таганрог інші) прокладено морські канали.

[ред.] Географічні об'єкти

Характерну рису північного, західного та східного берегів Азовського моря становлять миси та намивні піщано-ракушнякові коси:

Південний берег майже на всьому протязі має різко виявлений обрив, у деяких місцях над рівнем моря підіймаються загострені стрімчаки. На сході від Керченської протоки на протязі 100 км берег Азовського моря — це низовинна дельта Кубані.

В Азовське море впадають річки:

окремі ріки, впадаючи в Азовське море, утворюють широкі лимани:

Іноді лимани відокремлюються від моря піщаними пересипами (озеро Молочне).

Найбільша затока Азовського моря — Таганрозька — лиман Дону.

Відкриті затоки Азовського моря:

[ред.] Порти

Українські порти: Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ.

Російські порти: Таганрог, Азов, Ростов-на-Дону (на р. Дон), Єйськ.

[ред.] Газові родовища

У 1998 році роботами НПО «Черноморнефтегаз» на Південному шельфі Азовського моря було відкрите Північно-Казантипське газове родовище.

[ред.] Примітки

  1. ↑ М. Т. Янко. Топонімічний словник-довідник української РСР, К., «Радянська школа», 1973, стор. 13
  2. ↑ БСЭ, т. 1, стор. 534
  3. ↑ Фасмер, т. 1, стор. 63
  4. ↑ (Страхів, 1963)

[ред.] Література

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
п • о • р
Коси Азовського моря
Західне узбережжя: Арабатська стрілка
Північне узбережжя: Беглицька коса • Бердянська коса • Білосарайська коса • Бирючий острів • Крива коса • Обитічна коса • Федотова коса
Східне узбережжя: Ачуєвська коса • Довга коса • Глафіровська коса • Камишуватська коса • Ясенська коса
Керченська протока: Тузла • Чушка
п • о • р
Моря Атлантичного океану
Азовське • Балтійське • Біскайська затока* • Вадденське1 • Ґвінейська затока* • Гебридське • Ірландське • Ірмінгера • Карибське • Кельтське • Лабрадор • Мармурове • Мексиканська затока* • Північне • Саргасове • Середземне • Чорне
Балтійське море Ботнічна затока* • Фінська затока*
Егейське море Ікарійське • Карпатоське • Критське • Міртійське • Фракійське
Середземне море Адріатичне • Альборан • Балеарське • Егейське • Іонічне • Лігурійське • Тірренське
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%B5
Особисті інструменти