Азовське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Азовське море
Супутникове фото (NASA)
Супутникове фото (NASA)
Розташування
Розташування Південна і Східна Україна Україна, Південна Росія Росія
Розміри 380×? км
Площа дзеркала 37800 км²
Найбільша глибина 13,5 м
Середня глибина м
Довжина берегової лінії 2700 км
Об'єм 320 км³
Впадаючі річки Дон, Кубань, Єя, Кальміус
 

Азо́вське мо́ре (рос. Азовское море, крим. Azaq deñizi, грец. Θάλασσα Αζόφ, урум. Азав Дэниз) — внутрішнє море басейну Атлантичного океану, розташоване між 45°16' і 47°17' пн. ш. та 33°36' і 39°21' сх. д. сполучене з Чорним морем Керченською протокою (Босфор Кіммерійський в давнину, завширшки 4,2 км), між Україною та Росією. Площа водного дзеркала 39 тисяч км², об'єм 320 км3[1], середня глибина 8 м, максимальна 13,5 м[2], середня солоність 13,8, найбільша у затоці Сиваш — до 25 ‰, середня температура води +11 °C; рибальство: хамса, лящ, оселедець, камбала, тюлька, судак, бички, осетрові. Азовське море — наймілке море у світі. Береги Азовського моря низовинні. Берегова лінія хоч і має плавні вигини, але порізана численними затоками.

Назва[ред.ред. код]

У давнину Азовське море називалося у греків Меотійське озеро (грец. Μαιῶτις), у римлян — Меотійське болото (лат. Palus Maeotis), у скіфів Каргалук, у меотів — Темеринда (означає матір морів); у арабів — Нітшлах або Бараль-Азов, в турків — Бар'ял-Ассак або Бахр-Ассак (Темно-синє море; у сучасному турецькому Azakdenizi), в генуезців та венеціанців — Mare delle Zabacche (Mare Тапе). Історична українська назва — Озовське (Озівське) море. Також слов'яни називали море Сурозьким або Синім[3].

Сучасна назва Азовське море, за однією з версій, походить від арабської назви Бахр-ель-Азов' (темно-синє море). У слов'ян уперше вона згадується у 1389 році літописцем Піменом. Інша версія походження назви — від міста Азов[4][5] На Русі море стало відомим в I ст. н. е., називали його Синім морем. Після утворення Тмутараканського князівства море стали називати Руським морем. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс тощо). На початку XIII ст затверджується назва Саксинське море. Татаро-монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (Лящеве море). За деякими даними Чабак-денгіз в результаті трансформації: чабак — дзибах — забак — азак — азів — утворилась сучасна назва моря (що сумнівно). За іншими даними азак — тюркський прикметник, що означає <низький>, за іншими даними, <азак> (тюркське <гирло річки>), яке трансформувалося в Азау, а потім в російське Азов. Крім вищезгаданих назв море отримувало ще і такі: Барель-Азов (<Темно-синя річка>); Фракійське море (під фракійцямі вважали Геную та Венецію); Сурожзьке море (Сурожем називався сучасний м. Судак в Криму); Каффське море (Каффа — італійська колонія на місці сучасного м. Феодосія в Криму); Кіммерійське море (від кіммерійців); Акденгіз (турецьке, що означає Біле море). Найдостовірніша версія: сучасна назва моря походить від назви міста Азов. За етимологією слова" Азов" існує ряд гіпотез: за іменем половецького князя Азума (Азуфа) вбитого при узятті міста в 1067 р.; за назвою племені осов (асси), що у свою чергу походить нібито від авестійського, що означає <швидкий>; зіставляють назву і з тюркським словом азан — <нижній>, і черкеським узев — <горловина>. Тюркська назва м. Азов — Аузак. Але ще в I ст н. е. Пліній, перераховуючи в своїх працях скіфські племена згадує плем'я асоки, схоже із словом азів. Прийнято вважати, що сучасна назва Азовського моря прийшла в сучасну топонімію на початку XVII ст завдяки літопису Пімена. Причому на початку воно закріпилося лише за його частиною (Таганрогзька затока) і лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилося за всім водоймищем.

Історія вивчення[ред.ред. код]

У історії вивчення Азовського моря виділяють три етапи:

1. Древній (географічний) — з часів Геродота до початку XIX ст. 2. Геолого-географічний — XIX ст. — 40-і роки XX ст. 3. Комплексний — середина XX ст. — наш час.

Першу карту Понта Євксинського та Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати для міст, гирл річок, мисів та заток Азовського моря.

У 1068 році руський князь Гліб Святославович, що правив у той час в Тмутарокані, виміряв по льоду відстань між Керчю і Таманню. Як свідчить напис на Тмутароканському камені, відстань від Тмутарокані до Корчіва (стародавня назва Керчі) становило приблизно 20 км (за 939 років ця відстань збільшилася на 3 км)

З XII–XIV ст. Генуя та венеціанці почали складати портолани (лоції і морські карти Чорного і Азовського моря).

Азовські походи 1695-96 та 1736-37[ред.ред. код]

Взяття Азова 1696, живопис Роберт Кер Портер.
Докладніше: Азовські походи

Азовське море часто був місцем військових конфліктів між Росією, і основною силою в регіоні, Туреччиною. Під час Російсько-турецької війни (1686–1700), було дві кампанії в 1695-96, з метою захопити турецьку фортецю Азов, яку захищав гарнізон 7,000.

Теорія потопу[ред.ред. код]

Чорне море в наш час (блакитний колір) і на початку VI тис. до н. е.. відповідно до гіпотези Райана-Пітмена

1997 року, Вільям Райан та Уолтер Пітман з Колумбійського університету, опубліковали теорію про те, що вилив великої маси води через Босфор відбувся в стародавні часи. Вони стверджують, що Чорне та Каспійське моря були величезними прісноводними озерами до 5600 року до н. е. Археологи все ще сперечаються щодо цієї теорії.[6]

Географія[ред.ред. код]

Загальні відомості[ред.ред. код]

Азовське море поблизу Маріуполя

Крайні точки Азовського моря лежать між 45В°12′30″ і 47В°17′30″ півн. широти і між 33В°38′ (Сиваш) і 39В°18′ схід. довготи.

Найбільша його довжина — 343 км, найбільша ширина — 231 км; довжина берегової лінії — 1472 км; площа поверхні — 37605 км² (у цю площу не входять острови і коси, що займають 107, 9 кв. км).

За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і є мілководим водоймищем з невисокими береговими схилами[7].

За віддаленістю від океану Азовське море є найконтинентальнішим морем планети.

Батиметрія Азовського моря[ред.ред. код]

Підводний рельєф моря порівняно простий. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м. Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря. Розташування ізобат близьке до симетричного, порушується невеликою витягнутістю їх на північному сході в бік Таганрозької затоки. Ізобата 5 м розташовується приблизно за 2 км від берега, віддаляючись від нього біля Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дону. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дону (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на кордоні затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря наявні системи підводних пагорбів, які витягнуті уздовж східного (банка Железінська) та західного (банки Морська і Арабатська) узбережжів, глибини над якими зменшуються від 8-9 до 3-5 м. Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя — крутий підводний схил до глибин 11-12 м.

Морські береги переважно плоскі та піщані, лише на південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять в круті передні гори.

Коса на Азовському узбережжі

Гідрологія[ред.ред. код]

Гідрологічний режим Азовського моря визначається його ізольованістю, мілководністю, відносно великим припливом річкових вод, обміном води з солонішим Чорним морем та напрямом панівних вітрів над морем. В Азовському морі основною течією є колова течія, спрямована проти стрілки годинника, місцями у прибережній смузі виникають часткові коловороти. Сумарний стік прісних вод в Азовське море становить пересічно 40,7 км³ за рік, річний об'єм води і атмосферних опадів — 15,5 км³, з Чорного моря надходить щороку 41 км³. Таким чином, загально-річний дебіт води становить 97,2 км³. З Азовського моря в Чорне море витікає через Керченську протоку 66,2 км³ і витрачається на випаровування 31 км³. Площа водозбору басейну Азовського моря становить 586 000 км².

Внаслідок мілководності та невеликих розмірів Азовського моря відбувається відносно швидке нагрівання і охолодження всієї маси води, а також перемішування її на всю глибину, що зумовлює вирівнювання температури і солоності. Відносно великий приплив річкових вод знижує солоність східної частини Азовського моря (у Таганрозькій затоці солоність 2—3%), а обмін вод з Чорним морем і Сивашем збільшує її на півдні і заході Азовського моря (біля Керченської протоки солоність до 17,5%). Середня солоність Азовського моря 11%. Влітку води Азовського моря нагріваються до 25—28° в середній частині і до 30—31° біля берегів. Вміст кисню в усій товщі води достатній. Взимку температури води Азовського моря нижчі від нуля. Біля берегів море замерзає з грудня до березня, в дуже холодні зими замерзає на всій площі.

Середньомісячні багаторічні значення температури води на прибережних гідрометеостанціях Азовського моря[8]
Пункт Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Таганрог 0,1 0,1 1,2 9,6 18,1 22,4 24,8 23,6 18,4 11,1 4,6 0,9
Маріуполь 0,1 0,0 1,1 8,4 17,3 22,0 24,5 23,6 19,1 12,4 6,1 1,5
Бердянськ 0,0 0,0 1,3 8,4 17,0 22,3 24,6 23,7 19,0 12,5 6,4 1,7
Єйськ 0,2 0,2 1,7 9,5 17,6 22,4 24,9 23,7 18,6 11,9 5,5 1,7
Должанська 0,2 0,1 2,0 9,6 17,2 22,0 24,4 23,4 18,6 11,9 5,5 1,7
Генічеськ 0,2 0,2 2,3 9,5 17,2 21,9 23,5 23,5 19,2 12,7 6,9 2,0
Приморсько-Ахтарськ 0,3 0,6 3,1 11,1 18,1 22,5 23,4 23,4 18,5 11,9 5,9 1,7
Мисове 1,1 0,7 2,3 7,7 15,5 21,1 24,1 24,1 20,2 14,4 9,1 3,9
Темрюк 1,1 1,2 3,5 10,2 17,1 22,3 24,2 24,2 19,6 13,5 7,8 3,2

Солоність[ред.ред. код]

Гідрохімічні особливості Азовського моря формуються в першу чергу під впливом значного припливу річкових вод (до 12% об'єму води) і утрудненого водообміну з Чорним морем.

Солоність моря до зарегулювання Дону була в три рази менше середньої солоності океану. Величина її на поверхні змінювалася від 1‰ (проміле) в гирлі Дона до 10,5‰ в центральній частині моря та 11,5‰ в Керченської протоки. Після створення Цимлянського гідровузла солоність моря почала підвищуватися (до 13‰ в центральній частині). Середні сезонні коливання величин солоності рідко досягають 1%.

Вода містить дуже мало солі. З цієї причини море легко замерзає, і тому до появи криголамів воно було несудноплавне з грудня до середини квітня.

Протягом XX століття практично всі більш-менш великі річки, що впадають в Азовське море були перегороджені греблями для створення водосховищ. Це привело до значного скорочення скидання прісної води і мулу в море.

Зелені водорості (та інших види планктону) відповідальні за колір води Азовського моря.

Флора та фауна[ред.ред. код]

Прозорість води Азовського моря дуже мала. Бурхливий розвиток фіто- і зоопланктону в теплу пору року знижує прозорість і викликає явище «цвітіння» моря. Фауна Азовського моря відзначається відносною бідністю видового складу (до 350 видів) і винятково великим кількісним розвитком, за яким Азовське море перевищує всі морські водойми світу. Найрозвиненіший фітопланктон та бентос. Фітопланктон складається (у %): з діатомових — 55, перідінієвих − 41,2, і синьо-зелених водоростей — 2,2. Серед біомаси бентосу молюски займають домінантне положення. Їх скелетні залишки представлені карбонатом кальцію, мають значну питому вагу у формуванні сучасного донного осаду і акумулятивних надводних тіл.

Осетрові є одними з основних та найцінніших промислових риб Азовського моря.[9]

Іхтіофауна Азовського моря останнім часом включає 103 видів і підвидів риб, що належать до 76 родів, і представлені ​​прохідніми, напівпрохідними, морськими та прісноводними видами.

Прохідні види риб мешкають в морі до настання статевої зрілості, а в річку заходять лише на нерест. Період розмноження в річках та/або на займищах зазвичай не перевищує 1-2 місяця. Серед азовських прохідних риб є найцінніші промислові види, такі як білуга, севрюга, оселедець, рибець та шемая.

Напівпрохідні види для розмноження заходять з моря в річки. Однак в річках вони можуть затримуватися на триваліший час, ніж прохідні (до року). Що стосується молоді, то вона скочується з нерестовищ дуже повільно та часто залишається в річці на зимівлю. До напівпрохідних риб належать масові види, такі як судак, лящ, тараня, чехоня та деякі інші.

Морські види розмножуються і мешкають в солоних водах. Серед них виділяють види, що постійно мешкають в Азовському морі. Це — пеленгас, камбала-калкан, глоса, тюлька, сопач чорноморський, комашка трьохголкова, трубкорот та всі види бичків. І, нарешті, є велика група морських риб, що заходять в Азовське море з Чорного моря, в тому числі здійснюють регулярні міграції. До них належать: азовська хамса, чорноморська хамса, чорноморський оселедець, барабуля, сингіль, гостроніс, лобань, калкан чорноморський, ставрида, скумбрія тощо.

Прісноводні види зазвичай постійно мешкають в одному районі водоймища та великих міграцій не здійснюють. Ці види населяють зазвичай опріснені акваторії моря. Тут трапляються такі риби, як стерлядь, сріблястий карась, щука, в'язь, верховодка тощо

Морські ссавці в Азовському морі представлені одним видом — фоцена звичайна (інші назви — азовка, азовський дельфін, пихтун, чушка). Фоцена звичайна веде стадний спосіб життя. До складу груп входять від двох до десяти особин. Чисельність популяції завжди була невелика, сучасні дані відсутні. Азовка — найдрібніше тварина з групи китоподібних. А представники місцевої азово-чорноморської популяції дрібніші, ніж дельфіни з інших частин ареалу. Самиці трохи крупніше самців: 90 — 150 див. Відомі максимальні розміри самців досягали 167 см, а самиць — 180 см. Середня вага азовок становить 30,2 кг. Тривалість життя — 25 — 30 років.

За кількістю рослинних та тваринних організмів Азовському морю немає рівних у світі. За рибопродуктивностю, тобто кількості риби на одиницю площі, Азовське море в 6,5 разів перевершує Каспійське, в 40 разів — Чорне і в 160 разів Середземне море.

Забруднення[ред.ред. код]

За середніми рівнями показників спостерігався підвищений вміст органічних речовин (1,5 ГДКм за БСК5), амонійного (1,2 ГДКм) та нітритного (1,5 ГДКм) азоту, заліза загального (13,7 ГДКм), нафтопродуктів (1,9 ГДКм). Найвищий вміст органічних речовин (1,8 ГДКм за БСК5), азоту амонійного (3,4 ГДКм), заліза загального (78,4 ГДКм, високий рівень забруднення), нафтопродуктів (4,5 ГДКм) відзначені у районі 250 м від скиду ВАТ МК «Азовсталь». Максимальний вміст нітритного азоту (3,1 ГДКм) спостерігався у районі вугільної гавані ДП ММТП.

Транспортне значення[ред.ред. код]

Азовське море має велике транспортне значення. Особливо зросла транспортна роль Азовського моря у зв'язку з побудовою Волго-Донського каналу. До великих портів (Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Бердянськ та інші) прокладено морські канали.

Географічні об'єкти[ред.ред. код]

Азовське море. Пляж з детриту. Керченський півострів.

Характерну рису північного, західного та східного берегів Азовського моря становлять миси та намивні піщано-ракушнякові коси:

Південний берег майже на всьому протязі має різко виявлений обрив, у деяких місцях над рівнем моря підіймаються загострені стрімчаки. На сході від Керченської протоки протягом 100 км берег Азовського моря — це низовинна дельта Кубані.

Річки[ред.ред. код]

В Азовське море впадають річки:

окремі ріки, впадаючи в Азовське море, утворюють широкі лимани:

Іноді лимани відокремлюються від моря піщаними пересипами (озеро Молочне).

Затоки[ред.ред. код]

Найбільша затока Азовського моря — Таганрозька — лиман Дону.

Відкриті затоки Азовського моря:

Порти[ред.ред. код]

Українські порти: Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ.

Російські порти: Таганрог, Азов, Ростов-на-Дону (на р. Дон), Єйський морський порт.

Газові родовища[ред.ред. код]

У 1998 році роботами НПО «Черноморнефтегаз» на Південному шельфі Азовського моря було відкрите Північно-Казантипське газове родовище.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Природа Азовского моря.
  2. Азовское море заметно мелеет.
  3. М. Т. Янко. Топонімічний словник-довідник української РСР, К., «Радянська школа», 1973, стор. 13
  4. БСЭ, т. 1, стор. 534
  5. Фасмер, т. 1, стор. 63
  6. An abrupt drowning of the Black Sea shelf // Marine Geology. — 138 (1997). DOI:10.1016/S0025-3227 (97) 00007-8.
  7. (Страхів, 1963)
  8. Гидрометеорология и гидрохимия морей. Т. V. Азовское морей СССР. СПб: Гидрометиздат, 1991. С.56
  9. Kostianoy, p. 76

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]