Кохтла-Ярве
Ко́хтла-Я́рве — (ест. Kohtla-Järve) (з 1946 р.) — місто на північному сході Естонії. Розташоване на сланцевих покладах, видобуток якого є основним видом діяльності в місті. Значний розвиток отримали в місті і галузі промисловості, не пов'язані з сланцем — виробництво будівельних матеріалів, швейне виробництво, металообробка.
Місцезнаходження та розміри[ред.]
Місто Кохтла-Ярве знаходиться на північному сході Естонії, в повіті Іда-Вірумаа, поблизу Талліннсько-Нарвської залізниці. Площа — 46 квадратних кілометра. Складається з шести, що окремо розташовані частин міста: Ахтме, Ярве, Кукрузе, Ору, Сомпа та Війвіконна. Ахтмеська частина міста знаходиться на півдні від центру повіту і складається з Ахтме, Пуру, Ійдла і Тамміку. Великі промислові підприємства (видобуток сланцю, електростанція, комбінат будматеріалів) знаходяться в південно-східному Старому Ахтме. Між Ахтме і Йихві розташований житловий район Ійдла.
Історія[ред.]
Кохтла-Ярве отримав статус міста трохи більше ніж півстоліття тому. Однак поселення на його території існувало давно. Так, до 1241 року відноситься перша згадка в Датській поземельній книзі про село Ярве (там воно називається Jeruius). Нинішня частина міста Кукрузе вперше згадується також в 1241 (Kukarus), а Сомпа — в 1420 році (Soenpe). Скоріш за все, на місці нинішнього Кохтла-Ярве так і не виникло б міста, якби не горючий сланець, поклади якого в місцевих краях досить значні. Образно кажучи, горючий сланець — це «тверда нафта». Про те, що цей камінь може горіти, місцеві жителі знали давно. Існують легенди, які розповідають про те, яким чином це було помічено. Згідно з однією з них, колись у давні часи пастухи, розпалюючи багаття, мали звичай викладати навколо них кільце з каменів. Зазвичай для цього використовували вапняк, але одного разу скористалися жовтувато-коричневими камінням, яких виявилося чимало в тому місці. Пастухам важко було повірити своїм очам, коли вони побачили, як спекотно ці камені палають разом з дровами. За іншою легендою якийсь селянин збудував собі лазню зі сланцю. Варто було розтопити її, як загорілися стіни — на превеликий подив селянина і всіх сусідів.
Однак довгий час сланець залишався в очах місцевого населення всього лиш дивним курйозом, який не мав практичного значення. Використовувати його як паливо не було потреби, адже навколо вистачало лісів. До того ж палаючий сланець виділяє занадто багато кіптяви.
Джерела[ред.]
 |
Це незавершена стаття з географії Естонії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
||||||||||
|
|||||||||||||||||
