Латеранські угоди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта держави Ватикан (Додаток до Латеранських угод) — темносіре забарвлення: ватиканська територія, світлосіре: ватиканська територія (безпека делегована Італії) червоне:статус неясний

Латеранські угоди — (Латеранські договори) укладені 11 лютого 1929 року, між Святим Престолом (в особі кардинала П'єтро Гаспаррі, державного секретаря), та королівством Італії (в особі прем'єр-міністра Беніто Муссоліні), що нарешті розв'язали так зване «Римське питання» — про статус Ватикану після розпаду Папської держави у 1870 році. По суті, Папа Римський признає за Латеранськими договорами Рим як осідок італійського уряду. Італійський уряд гарантує при цьому, політичний і територіальний суверенітет Ватикану. Назва контрактів, походить від місця їх підписання — Латеранського палацу.

Передісторія[ред.ред. код]

Після окупації Рима італійським рухом за незалежність (Рисорджименто), 20 вересня 1870 вирішено розпустити Папську державу і створити італійську національну державу. Управління церкви орієнтовано було з цієї дати лише на Ватикан, де де-факто був також і суверенітет папи. Пропоновані обмеження суверенітету італійським королем Вітторіо Емануеле II папа Пій IX відхилив у травні 1871. З суто правової точки зору папа — і з ним вся Курія — були до укладення договорів, нормальні громадяни Італії, мали платити податки і в разі виникнення спору відповідати в італійському суді. Статус папського нунція за кордоном був неясним. Крім того, питання чи може Ватикан укладати договори (конкордати) з іншими країнами було неясне. Ці умови були для папи, як глави мільйонів католиків, неприйнятними. Римське питання майже шість десятиліть лишалося невирішене. Рішення було укладено тільки з фашистською державою. Муссоліні був зацікавлений у примиренні з католицькою церквою, щоб надати легітимності фашизму нові державні і громадські форми. Франческо Пачеллі, брат покійного папи Пія XII вів протягом трьох місяців переговорів з Муссоліні. Було знайдено в цілому близько 20 варіантів тексту та був розроблений остаточної форми договір. Мета була — точна міра папської території.

Договори[ред.ред. код]

Договір складається з трьох частин:

  • 1. Договір примирення — створення незалежної держави Ватикан як суверенної держави. Крім того, давалися італійські урядові гарантії в цій частині договору про незалежність і суверенітет Святого Престолу як суб'єкта в міжнародному праві. Своєю чергою, Святійший Престол відмовився від території колишньої Папського Держави і Рим визнано італійською резиденцією уряду.
  • 2. Конкордат — регулювати відносини між італійською державою з італійською церквою в релігійних і цивільних справах.
  • 3. Фінансова конвенція — передбачає відшкодування італійської держави Святому Престолу втрати майна 1870 року. Серед іншого — Святійшому Престолу надано компенсацію в розмірі 1,75 млрд лір. Крім того, угода містить один додаток карт парафований обома сторонами, і визначає близько 44 акрів області Ватикану.

Після укладення договору в нього внесено ряд додатків. Серед них Додаток про додаткові території, що перебували під суверенітетом Святого Престолу (серед іншого, передавач радіо Ватикану в Санта Марія ді Галерія).

Угоди були переглянуті 1984-го головно в частині того, що католицтво — державна релігія Італії.

Значення[ред.ред. код]

Латеранські угоди зупинили конфлікт між Папою Римським і італійською державою й надали папські території визначеного державного статусу. Це дозволило Ватикану активно вийти на площину міждержавної політики.

Посилання[ред.ред. код]