Мадлен Лемер
| Мадлен Лемер | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| При народженні | фр. Jeanne Magdelaine Colle | |||
| Народження |
24 травня 1845[1][2][…] Лез-Арк | |||
| Смерть | 8 квітня 1928[1][4][…] (82 роки) | |||
| Париж | ||||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція[6] | |||
| Жанр | портрет | |||
| Діяльність | художниця, ілюстратор, господиня літературного салону | |||
| Вчитель | Шарль Шаплен | |||
| Відомі учні | Марі Лорансен і Blanche Odind | |||
| Діти | Suzette Lemaired | |||
| Роботи в колекції | Museum of Diepped | |||
| Нагороди |
 | |||
| Автограф |
 | |||
|
| ||||
 Мадлен Лемер у Вікісховищі | ||||
Мадлен Лемер (фр. Madeleine Lemaire; 1845 — 8 квітня 1928, Париж) — французька художниця, яка спеціалізувалася на зображенні квітів і жанрового малярства. Під час Прекрасної епохи була названа імператрицею троянд[7].
Біографія і творчість[ред. | ред. код]
Мадлен Лемер утримувала салон в своєму особняку в будинку № 31 по вулиці Монсо в Парижі (VIII округ), де збирала французьких і європейських діячів культури, аристократів і політиків. Серед її гостей часто бували велика княгиня Марія Мекленбург[8], принцеса Бонапарт, графиня Греффюль, герцогиня д'Юзес, графиня де Пурталес, герцог і герцогиня де Ларошфуко, Марсель Пруст (який вивів її як мадам Вердюрен в своєму романі «У пошуках втраченого часу», а її акварелі ілюстрували його першу книгу «Забави й дні»[9]), Рейнальдо Ан, Віктор'ен Сарду, Гі де Мопассан, Поль Бурже, Франсуа Коппе, поет Робер де Монтеск'ю, композитори Каміль Сен-Санс, Жюль Массне, оперна співачка Марія Ван Зандт, знамениті актори Сара Бернар, Режан, Люсьєн Гітрі, художники Жан-Луї Форен, Пюві де Шаванн, Детайль, Бонна, Мадрасо, Антоніо де ла Гандара, політики Поль Дешанель, Раймон Пуанкаре, Еміль Лубе, посли Росії, Італії, Німеччини, генерали та ін.
У неї була історія кохання з Олександром Дюма-сином, який сказав: «Після Бога саме вона створила більше всіх троянд»[10].
Мадлен Лемер також є авторкою ілюстрацій до романів «Втіхи та дні» (1896) Марселя Пруста, «Абат Костянтин» (887) Людовіка Галеві, «Флірт» (1890) Поля Ерв'є та віршів французького письменника-естета Робера де Монтеск'ю.
Лемер разом з художницею Луїзою Бреслау стала однією з двох жінок-членів Національного товариства образотворчих мистецтв, відтвореного в 1890 році Ернестом Мейссоньє спільно з Огюстом Роденом, Жюлем Далу і П'єром Пюві де Шаванном[11].
Мадлен Лемер входила до складу делегації французьких жінок-художників на Всесвітній виставці 1893 року в Чикаго, представленої в «Жіночому павільйоні[en]»[12]. Вона виконала офіційний плакат і обкладинку каталогу.
У 1906 році Мадлен Лемер була нагороджена Орденом Почесного легіону[13].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Плакат «Мистецтво і рукоділля в Жіночому павільйоні», Всесвітня виставка 1893 року -
Музичний момент -
Троянди -
Офелія (1880) -
Хтивість
.jpg)
.jpg)
,_de_Madeleine_Lemaire_(1845-1928).jpg)
.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #116654481 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Madeleine Jeanne Lemaire
- ↑ RKDartists
- ↑ Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ RKDartists
- ↑ Графом де Монтескью
- ↑ The Salon of Mme Madeleine Lemaire. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.
- ↑ Моруа, 2000, с. 56,57,80,357,361.
- ↑ «C'est elle qui a créé le plus de roses après Dieu»
- ↑ Christine Huguenin. Femmes artistes-peintres à travers les siècles. Tome 2 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 грудня 2021. Процитовано 19 листопада 2020.
- ↑ K. L. Nichols. "French Women Painters" 1893 Chicago World's Fair and Exposition. Архів оригіналу за 20 травня 2016. Процитовано 19 листопада 2020.
- ↑ Орден Почетного легиона Жанны Магдалины Лемер. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.
Література[ред. | ред. код]
- Мамардашвілі М. К. Психологічна топологія шляху: М. Пруста «У пошуках втраченого часу» [Архівовано 19 лютого 2013 у Wayback Machine.] [: лекції 1984–1985 рр. ] / Редактор І. К. Мамардашвілі. СПб.: Русский Християнський гуманітарний інститут, 1 997. — 571 с. — ISBN 5-88812-049-9
- Моруа Андре. В поисках Марселя Пруста / пер. с фр. Д. Ефимова. — С-Пб. : Лимбус Пресс, 2000. — 382 с.
- Emmanuelle Lévesque, Femmes peintres et salons au temps de Proust, de Madeleine Lemaire à Berthe Morisot, catalogue de l'exposition du Musée Marmottan Monet, éd. Hazan, Paris, 2010, ISBN 2-7541-0454-2
- Henri Raczymow, Le Paris retrouvé de Marcel Proust, Paris, Parigramme, 2005, pp. 102—127
|
