Мода

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Показ модного одягу
Модель на подіумі
Модель на подіумі

Мо́да (фр. mode, від лат. modus — міра, образ, спосіб, правило, розпорядження) — нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культури. На відміну від поняття стилю (стиль (від лат. stylus — паличка для письма) — сукупність характерних рис літератури або мистецтва тієї чи іншої епохи або науки), мода характеризує короткочасні й поверхневі зміни зовнішніх форм побутових предметів та мистецьких творів. У вужчому сенсі модою називають зміну форм і зразків одягу, що відбувається протягом порівняно коротких проміжків часу.

Вживання словосполучення (вдягатися за модою) походить з XVII століття, коли французька придворна мода стала зразком для всіх європейських країн. Іммануїл Кант визначав моду як «непостійний спосіб життя».

Історія дослідження моди[ред.ред. код]

Перші наукові роботи, в яких розглядалася мода, з'явилися у XVI столітті. Тоді моду пов'язували з етикетом, аналізували естетичні характеристики модних об'єктів і стандартів (Мішель де Монтень, Ж. де Лабрюйєр, Джон Локк). Однак уже починаючи з XVIII ст. здійснювались спроби визначати механізми її функціонування. 1759 року шотландський економіст і філософ Адам Сміт видав працю «Теорія моральних почуттів», в якій відзначав, що мода виявляється у сприйнятті краси, панує вона недовго і заснована не на розумі, а на упередженнях.

Про моду писали філософи Імануїл Кант, Георг Гегель, Теодор Адорно, Е. Фром, Ганс-Георг Гадамер, Ролан Барт, Жан Бодрійяр, соціологи Г. Зіммель, Г. Тард, П. Бурдьє), культурологи Е. Фукс, Б. Хюбнер, Дж. Рескін, Б. Гройс, Ю. Лотман, що свідчить про її багатовимірність та соціальне значення.

В Україні протягом 2000-их років з'явилися дослідження моди Ю. Легенького і Л. Ткаченко «Система моди: культурологія, естетика, дизайн», Ю.Легенького «Філософія моди ХХ століття». Побіжно прояви моди в костюмі розглядали Н. Камінська та С. Нікуленко в роботі «Костюм України від Київської Русі до ХХІ століття» (2004) і Т. Ніколаєва в монографії «Український костюм. Надія на ренесанс» (2005).

Ю.Легенький досліджує моду з точки зору філософії, розглядаючи її феноменологію, дискурс, граматологію, риторику, етос та ерос. Він називає моду креативним епіцентром культуротворчості, в якому зароджуються нові імпульси для оновлення художньої культури. Як рушійна сила оновлення, мода, на його думку, містить найбільш актуальні нормативні зразки і таким чином бере участь у створенні, розвитку та зміні базових художніх ідеалів.

Властивості[ред.ред. код]

Природній моді властивий:

  • релятивізм (швидка зміна модних форм),
  • циклічність (періодична спрямованість у минуле, до традицій),
  • ірраціональність (звернена до емоцій людини і не завжди узгоджується із логікою чи навіть здоровим глуздом),
  • універсальність (сфера діяльності сучасної моди практично не обмежена; мода звернена до всіх відразу й до кожного окремо).

Функції[ред.ред. код]

До функцій моди можна віднести можливість конструювати, прогнозувати, поширювати й впроваджувати певні цінності й зразки поведінки, формувати смаки суб'єкта й управляти ними. Мода доповнює традиційні форми культури через їхнє переломлення сучасністю й конструює на цій основі нове оточення людини і його самого.

Мода виступає як один із засобів соціалізації: наслідування даному зразку «задовольняє потреби в соціальній опорі, дає загальне, загальноприйняте» самотній людині (Зіммель). Мода виступає засобом соціального маркування, ідентифікації, дистанціювання.

Можна говорити й про економічну функцію моди, пов'язаної з її динамізмом: мода випереджає фізичне зношування предмета (товару) моральним і, отже, забезпечує промисловість попитом на нове, постійно розчищаючи ринок для збуту.

Індустрія моди[ред.ред. код]

Індустрія моди — це певний сектор економіки, що включає в себе виробництво та збут товарів (у тому числі і послуг як товару), а також пов'язані сектори.

Протягом історії моду в одязі диктували різні країни; Протягом останніх століть найбільш «модним» містом вважається Париж (і, отже, країною — Франція), але раніше моду задавали Італія, Іспанія, пізніше Англія.

Найчастіше першість в питаннях моди була пов'язана з політичною першістю (наприклад, Італія диктувала моду в період Ренесансу, розквіту міст-держав, серед яких були Венеція і Флоренція, з XIII століття саме тут виготовлялися оксамит і шовк). Моді приділяли увагу французькі правителі, починаючи з Людовика XIV і закінчуючи Наполеоном III; у Франції в результаті високо розвинулося текстильне виробництво, було безліч умілих швачок.

Мода не є статичною, зміни в суспільному житті негайно викликають зміни моди. Не кожна людина може протистояти впливу моди. З модою стикаються на демонстраційних подіумах, так і на вулицях і у повсякденності. Вона впливає на людину з екранів телевізорів, з обкладинок популярних журналів. Інколи те, що спочатку не сприймалося, згодом стає модним, що пов'язане з частою зміною естетичних смаків і уподобань. Найчастіше зміна моди відбувається зі зміною сезону.

Метою моди є охопити якнайбільшу кількість прихильників, стати всезагальною. Проте стає її кінцем. Перетворення модного одягу в уніформу, стандартне обмундирування протирічить концепції моди. Розпочинається новий цикл моди, який включає такі фази:

  • виникнення оригінальної моделі;
  • визнання її модною у вузьких елітарних колах;
  • перехід на серійне виробництво і здешевлення;
  • перенасичення ринку споживання, що веде до знецінення і втрати попиту.

Суттю моди є внесення чогось зовсім нового, унікального і оригінального. Хочу в моді може бути, що звичайні річ, елемент повсякденного одягу стає популярною у вибраних колах. Таким прикладом можна вважати джинси, які із робочого одягу стали модним елементом загальної моди.

Чоловіча мода і жіноча мода мають свої специфічні тенденції у своєму розвитку. Так для жіночої моди є притаманна більша емоційність, фантазійність. Для чоловіків важливе значення мають суперсучасні мобільні телефони, престижні марки автомобілів та інше, що підкреслює успішність і діловитість.

Сьогоднішню моду творять велика кількість модельєрів і дизайнерів, які перетворили її на мистецтво. Покази високої моди стали значними культурними подіями, на них визначаються основні тенденції повсякденного вбрання найширших верств споживачів. Для сучасної моди визначальним стала її мобільність, свобода та зручність. Зменшуються відмінності між повсякденним і діловим одягом, між представниками різного віку, одяг стає більш практичним і має тенденцію до омолодження. Зникла кардинальна відмінність між чоловічим і жіночим стилем одягу. Брюки, коротка стрижка, коротка спідниця – все це, що ввійшло у вжиток протягом XX ст. у боротьбі жінок за свою рівноправність, є актуальними і в моді ХХІ ст. Чоловіки більше проявляють різноманітність, фантазію, як у сфері одягу, так і зачісок, візажу. Мода останніх десятиліть стає більш відкритою з акцентуванням сексуальної розкріпаченності.

Мода в одязі[ред.ред. код]

Мода в одязі — це зміна форм і зразків одягу, яка відбувається протягом порівняно коротких проміжків часу. Це словоспулечення (бути одягненим «по моді», «модно», фр. À la mode) походить з XVII століття, коли французька придворна мода стала зразком для всіх європейських країн. З точки зору мистецтва мода близька до концептуального мистецтва, оскільки вона полягає в поєднанні різних елементів (зачіска, матеріали одягу, фасон, колір, аксесуари), що створюють образ.

Історичний розвиток одягу невіддільний від моди, тому здебільшого ці поняття ототожнюють. Мода в одязі пов'язана з візуальним наближенням вигляду тіла до панівних ідеалів. Наприклад, в Китаї та Японії було модно деформувати дівчаткам ступні, обмежуючи їх зростання, що вважалося ознакою аристократизму, а в Європі деформувалося корсетом весь тулуб. Крінолін підкреслював гідність і суспільне становище; взагалі велика витрата тканини, наприклад, на шлейф або плаття був показником приналежності до того чи іншого стану.

В стародавні часи для кожного класу чи суспільного прошарку мода ставила свої особливі вимоги до своїх представники. Проте в усі часи існували сміливці, які зневажали «норми пристойності» і викликали шок своєю екстравагантністю.

Ідеал жіночої краси історично змінювався. Так в античній скульптурі підносилися прекрасні оголені жіночі фігури із гармонійними пропорціями. В Середньовіччя тіло стало вважатися «гріховним», тому всі частини жіночого тіла стали покриватися одягом. Згодом стала домінувати тенденція до більшої відкритості і легкості у жіночому вбранні. У Середні віки мода змінювалася мало, особливо для чоловіків. Згодом у різні часи загальноєвропейську моду стали визначати Італія, Іспанія, Англія, Франція. У XVIII ст. Франція стала визначальною світовій моді, представляючи вільний, розкріпачений, сексуальний стиль. Для Англії, яка намагається конкурувати з Францією, характерний строгий (класичний) стиль. Ця тенденія зберігається і в сьогодніші часи.

Найбільш відомими представниками французької моди були – Рішельє, мадам Помпадур, її наступниця мадам Дюбарі (Марія Антуанетта, страчена під час революції. Збереглось 500 малюнків з нею у різніх сукнях). Надалі мода видозмінюється, з Парижем пов’язують історію високої моди – «від кутюр», яку створює невелика кількість впливових модельєрів, які працюють на Єлісейських полях. Засновником моди високого стилю вважають Чарльза Фредерік Ворт, якого у 1860-х стали називати «некоронованим королем» паризької моди. Він став здійснювати покази мод, на яких його дружина виступала у ролі моделі. Його сини також працювали у цій сфері. Високі стандарти паризької моди утверджували Поль Пуаре, мадам Віонне, Скьяпареллі, знаменита Коко Шанель, яка стала вносити моду для більшої кількості споживачів з усіх верств населення. У післявоєнний час найбільш відомий модельєр Крістіан Діор понад усе намагався якнайкраще «одягати жінок і робити їх більш красивими».

Суттєво впливає на моду сексуальність, що по-суті і стимулює її розвиток. Бажання подобатись і бути привабливим спонукає врешті-решт кожного дбайливіше ставитись до зовнішнього вигляду. Зокрема, в сучасному одязі зберігається тенденція до збільшення оголеності, хоча спочатку навіть оголення ніг було революційним; в чоловічому одязі середньовіччя підкреслювалися статеві органи. Про сексуальне значення одягу свідчить також наявність в певний період в деяких країнах (наприклад, в Індії) законів, що вводять санкції за носіння одягу іншої статі.

Мода в мові[ред.ред. код]

Мода в мові, мовна мода — наявність у суспільстві, переважно серед окремих категорій мовців, у межах якогось часового проміжку певних смаків в уживанні тих чи іншних мовних одиниць, творенні мовних моделей, у користуванні певним функціональним різно­видом мови тощо. Ці смаки зорієнтовані на на­слідування відповідних зразків, що розцінюються як престижні, авторитетні, нові і т. ін. Це один з виявів мовної естетики[1].

Критерієм моди в мові є не просто оцінки на зразок «гарно/негарно» (як, наприклад, у явищі милозвучності мови), «по­добається/не подобається», а «гарно» — тому, що це престижно, сучасно, культурно або оригіналь­но. Іншими ж категоріями мовців, навпаки, та­кі мовні явища можуть сприйматися як манір­ні, претензійні й навіть вульгарні. З часом той чи інший вияв мовної моди або стає загальноприйня­тим і стилістично нейтральним, або відмирає. Джерелом тенденцій моди в мові є особливості мо­ви певних категорій або навіть окремих мовців, які:

  1. вважаються соціально авторитетними, пре­стижними (опозиція «престижність/непрестижність» при цьому є похідною від опозицій соціально-територіальної, соціально-професійної, часового плану — «центр/периферія», «місто/село», «соціально-культурна еліта/народ», «нове/старе» і под.);
  2. цілеспрямовано подаються (з певною політичною, культурною та іншою метою) як такі, на які варто рів­нятися; таким у своїй культурно-естетичній орієнтації є, зокрема, шлях становлення літературних мов на влас­ній народній основі (мотивувальні опозиції престиж­ності — непрестижності тут ті самі, що і в по­передньому вияві, тільки звичайно з протилежним розташуванням полюсів: «народ/еліта» і под.; крім того, актуалізується опозиція «своє/чуже»);
  3. не тільки не є соціально авторитетними в звичайному розумінні, а, навпаки, можуть за­ймати нижчі позиції в ціннісних орієнтаціях соціуму, але експресивність мови яких може також ставати предметом наслідування (в ос­нові оцінної шкали престижності/непрестижності тут лежать опозиції «нове/старе», «чу­же/своє», «не так/так, як усі»), наприклад, наслідування молодіжного та ін. жаргонів (навіть у назвах телепрограм: «Круті новини», «П'ятий кут»)[2][3][4].

Особливості сучасної моди[ред.ред. код]

Мода 19-20 століть являє собою систематичні, організовані, масштабні трансформації зовнішнього й внутрішнього світу особистості. Ритм зміни стилів у сучасній моді невпинно зростає (в кінці XX століття тримався 7-10 років). Функцією сучасної моди полягає в її тенденції до зближення й розмивання національних стилів на основі масової культури й універсального стилю.

Специфіка механізмів поширення моди на думку дослідників пояснюється провідною роллю психологічних факторів: наслідування (Гюстав Лебон), прагнення до власного звеличення (Зігмунд Фрейд), «бажання бути значним» (Джон Дьюї), знаходження соціальної опори (Г. Зіммель). Поряд із цими факторами вказують на масову звичку, і на силу, що пропонує та оцінює. Ефективність прояву подібних факторів з від якості середовища: динамізму розвитку суспільства, готовності до змін, сприйнятливості до нового й т.п.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія постмодернізму. Мінськ, 2001
  • Мода в контексті художніх практик XX ст.: автореф. дис… канд. мистецтвознав.: 26.00.01 [Електронний ресурс] / М. Т. Мельник; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2008. — 19 с. — укр.
  • Мода як естетичний феномен: Автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.08 [Електронний ресурс] / Л. П. Ткаченко; Ін-т філос. ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 1999. — 17 с. — укр.
  • Етика та естетика: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / ред. В. Л. Петрушенко. - Львів : Новий світ - 2000, 2008.
  • Становлення інституцій побутової культури в контексті постмодерних культурних практик: автореф. дис… канд. культурології: 26.00.01 [Електронний ресурс] / Е. І. Полушина-Брояко; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2009. — 19 с. — укр.
  • Феномен моди в соціокультурних процесах XX століття: Автореф. дис… канд. іст. наук: 17.00.01 [Електронний ресурс] / Л. П. Дихнич; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2002. — 20 с. — укр.

Примітки[ред.ред. код]

  1. ’’О. О. Тараненко.’’ Мода в мові // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9
  2. Поливанов Е. Д. Фонетика интеллигентского языка. // Поливанов Е. Д. Статьи по общему языкознанию. М., 1968
  3. Булаховський Л. А. Нариси з заг. мовознавства. Серія друга. // Булаховський Л. А. Вибр. праці, т. 1. К., 1975
  4. Ганиев Ж. В. О моде в произношении. // Язык и обще­ство, в. 4. Саратов, 1977

Див. також[ред.ред. код]