Ганс-Георг Гадамер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ганс-Георг Гадамер
Західна філософія
Філософія XX століття
Gadamer-tablica.JPG
Пам'ятна табличка у Вроцлаві
Народився 11 лютого 1900(1900-02-11)
Марбург, Німеччина
Помер 12 березня 2002(2002-03-12) (102 роки)
Гейдельберг, Німеччина
Школа/Традиція континентальна філософія
герменевтика
Основні інтереси метафізика ·  епістемологія
мова ·  онтологія ·  естетика
Значні ідеї герменевтика
«практична філософія»
«Всі продукти традиції залишаються в рамках традиції»
Мова об'єднання скінченного та нескінченного
Вплинули на нього Есхіл ·  Платон ·  Аристотель ·  Кант ·  Гегель · К'єркегор ·  Гельдерлін ·  Шлеєрмахер · Дітлі ·  Гусерль ·  Гайдеггер ·  Ясперс
Вплинув на Рорті ·  Ваттімо ·  Рікер ·  Габермас ·  Гідденс


Ганс-Георг Га́дамер (нім. Hans-Georg Gadamer) (11 лютого 1900, Марбург12 березня 2002, Гейдельберг) — німецький філософ, один із найзначніших мислителів другої половини ХХ ст., відомий перед усім як засновник «філософської герменевтики».

Вивчав філософію, історію, теорію літератури, історію мистецтв та євангельську теологію у університетах Бреслау та Марбурга.

У 1922 році захистив докторську дисертацію під керівництвом Пауля Наторпа.

В 1923 році познайомився з Мартіном Гайдеггером, який викладав в Марбурзькому університеті. Доповнив освіту вивченням класичної філології і в 1929 році захистив дисертацію про платонівський «Філебе».

З 1939 по 1947 роки — професор в Лейпцизькому университеті19467 рр. — ректор закладу).

Після дворічного викладання у Франкфурті-на-Майні зайняв кафедру в університеті Гейдельберг, якою раніше керував Карл Ясперс. Ясперсом був заснований в 1953 році журнал «Philosophische Rundschau». Після виходу на пенсію (1968) викладав в якості запрошеного професора в університетах США (до 1989 року).

Філософія[ред.ред. код]

У творі «Істина і метод» (1960) Гадамер показує, що науковий спосіб пізнання — не єдиний, і тим більше не універсальний. Він виділяє три основних типи ставлення людини до світу, а отже, розуміння цього світу і «буття» в ньому: «естетичний», «історичний» та «мовний» — і стверджує, що саме досвід мистецтва є спосіб розкриття істини. Історизм XIX ст., навпаки, замінив «розуміння» історії її «вивченням», тобто звичкою розглядати явища тільки як продукт соціальних і культурних обставин, породження «історичної епохи», чужої нашій свідомості. Не рятує і «психологізм», прагнення «вжитися» в досвід іншого. Необхідно з'єднання горизонту автора і «інтерпретатора» на базі мови. При цьому мову Гадамер розуміє як особливу реальність, в якій здійснюється і «розуміння» людьми світу й один одного, і їх «дійсне буття».

Нагороди[ред.ред. код]

Основні праці[ред.ред. код]

  • Wahrheit und Methode. Grundzüge einer philosophischen Hermeneutik (Істина і метод. Основи філософської герменевтики) — 1960 р.
  • Kleine Schriften (Philosophical Hermeneutics) (Маленькі писання /Філософська герменевтика/) — 1967 р.
  • Vernunft im Zeitalter der Wissenschaft. (Розум в епоху науки) — 1976 р.
  • Dialogue and Dialectic (Діалог і діалектика) — 1980 р.
  • Lob der Theorie (Похвала теорії) — 1983 р.
  • Das Erbe Europas (Спадщина Європи) — 1989 р.
  • Über die Verborgenheit der Gesundheit (Щодо охорони здоров'я) — 1993 р.
  • Der Anfang der Philosophie (Початок філософії) — 1996 р.
  • Erziehung ist sich erziehen (Виховання як самовиховання) — 2000 р.
  • Hermeneutische Entwürfe. Vorträge und Aufsätze (Герменевтичні проекти. Доповіді і статті) — 2000 р.
  • Platos dialektische Ethik. Phänomenologische Interpretationen zum Philebos (Діалектична етика Платона. Феноменологічні інтерпретації Філеба) — 2000 р.

Переклади українською[ред.ред. код]

  • Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. — Том 1: Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. — К.: Юніверс, 2000. — 464 c.
  • Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. — Том 2: Герменевтика II: доповнення. — К.: Юніверс, 2000. — 478 с.
  • Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика. — К.: Юніверс, 2001. −288 с.
  • Ґадамер Г.-Ґ. Вірш і розмова. Есе. — Львів: Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2002. — 188 с.

Посилання[ред.ред. код]