Монастир Кобайр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кобайр (вірм. Քոբայր;груз. ქობაირი) — середньовічний вірменський монастир.[1][2]. Розташований поблизу міста Туманян, провінція Лорі, Вірменія.

Розташування[ред.ред. код]

Храм розташований у Вірменії, кілометрів за десять на південь від міста Алаверді поблизу міста Туманян в провінція Лорі. Розташований над ущелиною річки Дебед, на схилах базальтових Лорійських гір, які абсолютно голі у своїй верхній частині, але вкриті густою рослинністю біля підніжжя.[3].

Передісторія[ред.ред. код]

У роки правління в Грузії Георгія III і його дочки Тамари, зв'язок між вірменами і грузинським державою стає ще тіснішим. Північна частина Вірменії увійшла до складу грузинського царства, де, неплативши податки, користувалася повним внутрішнім самоврядуванням. До цього періоду відноситься піднесення вірменських князів з роду Захаридів, які протягом ряду поколінь займали найважливіші державні пости, будучи одними з найбільш значних і впливових діячів грузинського царства. За свою діяльність Захаридам від грузинських царів у спадкове володіння було передано ряд вірменських земель, у тому числі і відібрані у Кюрикянів Давидом Будівельником землі Ташир-Дзорагетського царства[4].

Історія монастиря[ред.ред. код]

Стіна Кобайра

Монастир Кобайр був заснований наприкінці XI століття царівнами з роду Кюрикянів, в руках якого продовжував залишатися протягом всього XII століття, ймовірно, і на початку XIII століття[4]. Ченці монастиря брали активну участь у житті вірменської церкви, так в кінці XII століття в межах вірменської церкви йшли суперечки про законність убрань та інших церковних речей. У суперечці брали участь і монахи Кобайра, про що у своєму листі до короля Левона II повідомив архієпископ Тарса Нерсес Ламбронаці, поскаржившись на те, що монахи Ані, Ахтала і Кобайра критикують його.[5]

До середини п'ятдесятих років XIII століття чоловіча лінія роду Кюрікянів перервалася, але, мабуть, ще до цього, Кобайр стає фамільним монастирем старшої гілки Захаридів.
Згідно з відомостями, що дійшли до нас, в 1261 році монголами був убитий Захарія, старший син шаханшаха. Останній, не витримавши звістки про смерть сина, помер. Поховали шаханшаха в Кобайрі. Враховуючи, що шаханшах народився в 1197 році, ймовірно, що монастир перейшов до Захаридів між 1220 і 1261 роками. З огляду на те, що шаханшах, на відміну від свого батька, амірспасалара Захарія, належав не до армяноского віросповідання, а до халкідонітського, монастир перейшовши від Кюрикянів до Захаридів реорганізується з вірменського в вірмено-халкідонітський.[6][4]

Христос на фресці монастиря

З 1276 по 1282 роки, за ініциативою місцевого монаха Григорія в монастирі зводяться прибудови, а алтар прикрашаєтся фресками.[6] В 1279 році за наказом Захаридів була побудована дзвіниця, яка пізніше стала їхнім родинним склепом. Через деякий час, зовсім занедбавши монастир, вірмени-халкедоніти покидають його. Кобайр, залишаючись занедбаним кілька століть, повернувшись в лоно вірменської апостольскої церкви, знов відкрив свої двері в XVII-XVIII ст.[7]

В 1971 році, радянськими вченими і реставраторами було відреставровано фрески монастиря.

Архітектура[ред.ред. код]

Головний прохід монастиря

Основні будівлі монастирського комплекса Кобайр відносяться до XII-XIV ст. Включають в себе центральний собор в один прохід, дві каплиці, дзвіницю-усипальницю, трапезну і кладовище.[8] На стінах монастиря є написи вірменською мовою, зроблені до момента перетворення його в халкедонитську обитель.[9] Після того як Кобайр перейшов до вірмен-халкедонітів, написи на монастирі робляться вже грузинською мовою[7].

Руїни монастиря відомі передусім своїми унікальныими настінними розписами — фресками, створеними традиціями вірменського[2], візантійського і грузинського живопису[1]. Фрески на стінах збереглися у великих і маленьких церквах, які зв’язані головним проходом. Вони були намальовані після того, як дружина Шаханшаха передала монастир вірменам-халкедонітам. Верхній приділ церкви, можливо, було намальовано в 1282 році, коли прохід цих двох церков було пофарбовано на замовлення монаха Григорія. Згідно з проведеними дослідженнями, картини в маленькій церкві з’явилися після смерті Шаханшаха, приблизно в 1261 р. В головній церкві монастирського комплекса фрески було створено, можливо, між 1225 і 1250 рр., одразу після того, як монастир перейшов до рук вірмен-халкедонітів[6].

Стіна монастиря, напис грузинською мовою

Основний стрижень іконографічної програми церкви и притвору монастиря - візантійський, вірменська і грузинська теми не представлені. В апсиді монастиря зображено Богоматір на троні и «Причастя», у малій церкві – «Деїсус» и «Причастя».[10]

Мотиви причастя апостолів відомі в візантійському і грузинському живописі. Це - частий мотив в сучасних візантійських фресках, і рідкісній фресці з Кобайра. Вірменські художники того часу не були цілком знайомі з цією формою мистецтва, тому для розпису своїх храмів запрошували грузинських художників.[11] Не зважаючи на загальний підхід до розписів грузинських и вірмено-халкидонистських церков, в ті часи існувала різниця в оформленні куполів церковних споруд. Так, в грузинських церквах, зображення передають урочисту появу небесних сил. У вірменсько-халкидониських фресках тему вихваляння було зв’язано зі спогадами життя Спасителя[12]

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Isabelle Augé (Maître de conférences, Université Paul Valéry) "Le choix de la foi chalcédonienne chez les Arméniens" (Cahiers d’études du religieux. Recherches interdisciplinaires. 9/2011):

    Cette multiplicité d’influences, arménienne, grecque, géorgienne, se retrouve dans l’art des Arméniens chalcédoniens que l’on peut apprécier surtout à travers les fresques partiellement conservées de deux monastères de Grande Arménie, celui de Kobayr et celui d’Axt‘ala. Les murs et les peintures portent des inscriptions en arménien, mais aussi en grec ou encore en géorgien. Les programmes iconographiques sont également intéressants puisque, d’après A. Lidov, ils ne peuvent être assimilés ni à des programmes géorgiens, ni à des programmes arméniens, ni à des programmes byzantins, mais combinent les trois.

  2. а б History of humanity [1]. – UNESCO, 2000. – 253 с.
  3. Дрампян И.П // Фрески Кобайра // Советакан грох, 1979 - стр. 6 (27)

    На склонах суровых базальтовых Лорийских гор, высокой стеной замыкающих живописное ущелье реки Дебед, километрах в десяти южнее города Алаверди, находится средневековый монастырский комплекс Кобайр. Совершенно голые в своей верхней части, горы эти у подножья покрыты густой растительностью. С ней почти сливаются три базнликальных сооружения, обращенные к ущелью восточными торцами; это главная группа кобайрских памятников, датируемая XII — XIII веками. Здесь, в Большом храме и в примыкающем к нему с севера приделе, сохранились фрески XIII века, которым и посвящена настоящая книга. Крутые склоны, обеспечивавшие монастырю необходимую изолированность от окружающего мира, естественные пещеры, служившие, по-видимому, самыми ранними помещениями обители

  4. а б в Дрампян И.П // Фрески Кобайра // Советакан грох, 1979 - стр. 7 (27)

    В годы царствования преемников Давида II, Георгия III (1156—1184) и особенно его дочери Тамар (1184 — 1213) связь между армянами и грузинским государством становится еще более тесной. К этому периоду относится возвышение князей Захаридов. Некогда скромные владетели крепости Хожорни в Северной Армении, они становятся одними из самых значительных и влиятельных деятелей грузинского царства, в течение ряда поколений занимая важнейшие государственные посты. Наиболее блестящими представителями этого рода были амирспасалар Саргис (ум.1187) и его сыновья амирспасалар Захария (ум. 1212) и атабег3 (регент) Иванэ (ум. 1227).

    Они и, в первую очередь, амирспасалар Захария сыграли исключительно важную роль в борьбе грузинского государства за освобождение грузинских и армянских земель от сельджукских захватчиков, за что и получили у грузин прозвище Долгоруких (Мхаргрдзели‎). За двадцать лет своего амирспасаларства Захария не проиграл ни одного сражения. В результате от сельджуков была очищена вся Северная Армения и укреплены границы грузинского царства, что обеспечило ему десятилетия мирного существования. Входя в состав грузинского государства, Северная Армения пользовалась полным внутренним самоуправлением и даже не платили налогов грузинским царям. Правителями ее были назначены Захариды, которые, кроме того, получили от грузинских царей в наследственное владение ряд армянских земель, в том числе и земли Ташир-Дзорагетского царства (отобранные у Кюрикянов еще Давидом Строителем). Столицей Северной Армении становится Ани, бывшая столица Багратидов.
    Этот счастливый период в истории Грузии и Северной Армении был прерван в двадцатых годах XIII века нашествием монголов. К середине сороковых годов, сломив героическое сопротивление армянского народа, монголы захватили всю Армению.
    Монгольское иго оказалось губительным для страны. Во время нашествий монголы беспощадно истребляли население, грабили города……..
    Завладев Арменией, монголы взвалили на нее тяжкое бремя непосильных налогов, от которых жестоко страдало и трудовое население, доведенное до нищеты, и князья, постепенно лишавшиеся своих владений. И только церковь была освобождена от всякого рода обложении, в связи с чем широкое распространение получает практика крупных пожертвований со стороны крупных феодальных домов в пользу церквей и монастырей, настоятелями которых часто становятся их представители. Благодаря этому даже в монгольский период продолжается интенсивное церковное строительство.
    На таком историческом фоне протекало существование Кобайрского монастыря. Основанный, как уже говорилось, в конце XI века царевнами из рода Кюрикянов, Кобайр продолжал оставаться в руках этого феодального дома в течение всего XII века, а быть может, и в начале XIII4. Известно, что к середине пятидесятых годов XIII века мужская линия рода Кюрикянов пресеклась5, но, видимо, еще до этого, Кобайр становится фамильным монастырем старшей ветви князей Долгоруких, сына ампрспасалара Захария Шаханшаха и его потомков.
    В 1261 году монголами был убит Захария, старший сын Шаханшаха. «Когда печальная весть дошла до отца его в селение Одзун — сообщает историк Киракос Гандзакеци, современник событий, — тот впал в отчаяние и умер с горя. Его повезли и похоронили в Кобайре. Принимая во внимание, что Шаханшах родился в 1197 году, надо полагать, что Кобайр перешел к Захаридам между 1220 и 1261 годами, скорее всего, в двадцатых-тридцатых годах.
    Здесь необходимо отметить, что с переходом монастыря от Кюрикянов к Захаридам он реорганизуется из монофиситского в халкидонитский. Дело в том, что Шаханшах, в отличие от своего отца, амирспасалара Захария, принадлежал не к национальному, армяно-григорианскому вероисповеданию, а к православному, халкидонитскому, которого придерживалась грузинская церковь. С этим связано и то обстоятельство, что надписи, высеченные Захаридами на стенах и написанные ими на фресках, сделаны на грузинском языке. Наличие грузинских надписей дало основание некоторым исследователям отнести фрески Кобайра к грузинскому искусству. В связи с этим кажется уместным привести слова Н.Я. Марра: «Выбор языка и письма определяется различными международными, политическими и экономическими условиями, и осторожность требует не полагаться целиком на их свидетельство, когда дело идет о внутренней расценке армянских национальных традиций и армянской речи, о положении их в интимной жизни правящей армянской среды, анийской родовой аристократии XIII — XIV веков»

  5. S. La Porta // The Armenian scholia on Dionysius the Areopagite: studies on their literary and philological tradition // In aedibus Peeters, 2008 - стр.126(153) ISBN 9042919205, 9789042919204

    A disagreement had arisen within the Armenian Church over whether ornate vestments and other ecclesiastical accessories were legitimate. At the end of the twelfth century, in a letter to King Lewon II, Nerses Lam- bronac'i, the Archbishop of Tarsus, complained that the monks of the monasteries of Ani, Hatbat and Kobayr were unfairly criticizing him for the ornate character of his church and liturgy...

  6. а б в Alexei Lidov // The mural paintings of Akhtala // Nauka Publishers, Central Dept. of Oriental Literature, 1991 г. - стр.6(129) ISBN 5020175692, 9785020175693

    In the Kobair Monastery the wall paintings have survived in the large and small churches which are linked by a common porch26. They were painted after the Shahanshah's wife handed the Monophysite monastery over to the Chalcedonians. Judging by the historical circumstances this could not have happened before the 1220s. The upper chronological limit should be regarded as 1282, when the porch of the two churches was painted on the orders of the monk Gregory. As a study of depictions of the donor have shown, the paintings in the small church appeared after the death of Shahanshah, about 1261 27. The murals in the main church were painted earlier, probably between 1225 and 1250, immediately after the monastery was given to the Chalcedonian Armenians.

  7. а б Patrick Donabédian et Jean-Michel Thierry // Les arts arméniens // Éditions Mazenod, Paris, 1987 (ISBN 2-85088-017-5), p. 547

    À la fin du XIIe s., ces territoires passèrent aux mains des Zakarides ; le monastère devint au XIIIe s. le domaine spirituel de la famille de Šahnšah Zak’arean (enterré ici en 1261), d'obédience chalcédonienne. Les inscriptions, désormais en géorgien, rapportent les travaux entrepris par deux de ses fils : en 1276, le moine Giorgi fit restaurer le haut des murs et paver l'église, son porche et la cour ; en 1282, il fit orner le porche de peintures ; en 1279 Mxargrjel et sa femme Vaneni firent construire le clocher mausolée où ils furent enterrés. Après plusieurs siècles d'abandon, K’obayr reprit vie aux XVIIe-XVIIIe s., revenant dans le giron arménien grégorien. Les peintures ont été restaurées en 1971.

  8. Josef Guter // monasteri cristiani. Guida storica ai più importanti edifici monastici del mondo // Вид-во Edizioni Arkeios, 2008 г. стор 167(367) ISBN 8886495935, 9788886495936
  9. Эпиграфика Востока , Том 13 // Изд-во Наука, 1960 г. - стр.135

    В нашей работе „Кобер и его армянские и грузинские надписи"6 опубликованы армянские надписи монастыря Кобер, или Кобайр (в Лори) XII в., т.е до момента превращения его в халкедонитскую обитель, а также Пгндзахаика-Ахталы

  10. Заруи Акопян // Особенности иконографии армяно-халкидонитских памятников (X–XIII вв.) [2]
  11. Nira Stone // The Kaffa lives of the Desert Fathers:a study in Armenian manuscript illumination //In aedibus Peeters 1997, p.73( 216) ISBN 2877233014, 9782877233019

    A similar iconography and presentation of four or more figures receiving a blessing or communion from a fifth is known in Byzantine and Georgian art (“The Communion of the Apostles”). It is a frequent motif of contemporary Byzantine frescoes and in the rare fresco from Armenia, in the Church of Kobayr. This fresco was painted by a Georgian fresco artist after the ban on images was lifted in the twelfth century (Thierry-Donabédian [1989], 207). Armenian artist were not completely familiar with this form of art, so Georgian artists were imported.

  12. Alexei Lidov // The mural paintings of Akhtala // Nauka Publishers, Central Dept. of Oriental Literature, 1991 г. - стр.24(129) ISBN 5020175692, 9785020175693

    While they share a common approach to the main theme, there were distinctions in the way the cupola frescoes were interpreted in 13th-century Georgian and Armenian-Chalcedonian churches. At the Georgian churches of Kintsvissi and Timothesoubani the archangels are depicted full face in imperial garments as the guard of the King of Heaven and located under the cross in the mandorla3. The composition is emphatically pictorial and dates back in its basic features to models from the pre-Iconoclast era. Over a long period of time they enjoyed great popularity in Georgia thanks to the national cult of the Cross4. The resulting image-symbol conveys the triumphant appearance of the heavenly hosts. In Armenian-Chalcedonian frescoes the theme of praise was linked with remembrance of the central event in the history of salvation. Christ in the mandorla formed an organic part of the Ascension" composition and simultaneously recalled the culmination of His earthly life, His presence in heaven and His coming again

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]