Храм Гробу Господнього

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 31°46′42″ пн. ш. 35°13′47″ сх. д. / 31.778444° пн. ш. 35.229750° сх. д. / 31.778444; 35.229750

Храм Гробу Господнього
Головний фасад Храму Гроба Господнього Єрусалим.JPG
Головний фасад Храму Гробу Господнього, Єрусалим
Розташування Ізраїль Ізраїль, Єрусалим
Координати 31°46′42″ пн. ш. 35°13′47″ сх. д. / 31.778444° пн. ш. 35.229750° сх. д. / 31.778444; 35.229750
Початок будівництва 335 рік
Зруйновано 614, 1009, 1244 роки
Відбудовано 61626
поч. ХІ століття
113047 (перебудова)
1555 (відновлення)
180910 (част. відновлення)
Стиль романський, бароко
Належність використовується 6 християнськими церквами

Храм Гро́бу Госпо́днього (лат. Sanctum Sepulchrum), відомий також (у східній християнській традиції) під назвою Храм Воскресі́ння Христо́вого (грец. Ναός της Αναστάσεως, Naos tis Anastaseos; араб. كنيسة القيامة‎, Kanīsat al-Qiyāma; вірм. Սուրբ Հարություն, Surp Harutyun) — християнська церква, на місці якої, за християнською традицією, було розп'ято і поховано Ісуса Христа і де він потому воскрес.

Храм є меморіалом Христа, тут усе пов'язане з його ім'ям. Здавна, принаймні з IV століття, він є місцем прощі вірян-християн, тут сходить благодатний вогонь на Великдень.

Храм Гробу Господнього є головним храмом патріархії Єрусалимської Православної Церкви, а саме́ приміщення храму розподілено на окремі притвори, що належать декільком християнським церквам.

Опис[ред.ред. код]

Структура Храму Гробу Господнього

Храм Гробу Господнього — це великий релігійний і архітектурний комплекс, що включає в себе Голгофу з місцем Розп'яття, доволі велику ротонду з великим куполом, під яким безпосередньо розташовані Кувуклія, Кафолікон або соборний Храм, що є кафедральним для Патріархів Єрусалимської Православної Церкви, підземний храм Обретіння Животворного Хреста, храм святої рівноапостольної Єлени і декілька притворів. В межах Храму Гробу Господнього також розташовані декілька діючих монастирів, він включає низку допоміжних будов, галерей тощо.

При вході до Храму знаходиться камінь Помазання — видовжена низька плита, облицьована мармуром. За переказом, на цю брилу поклали тіло Ісуса, зняте з хреста, для змащення його, за юдейським звичаєм, ароматичними оліями перед похованням і тут же загорнули його в плащаницю.

Каплиця Гробу Господнього, звана «Кувуклія» у церкві Воскресіння Христового в Єрусалимі

У центрі храмової зали-ротонди міститься невелика каплиця з рожевого мармуру, споруджена в 1910 році над печерою Гробу Господнього (Кувуклія). У гробницю веде вузький прохід. Гробниця освітлена лампадами, у ній міститься мармуровий надгробок. Розмір гробниці — 2 х 1,5 м.

Перед каплицею — кафолікон Єрусалимської православної церкви. У ньому, серед іншого, містяться мармурова півсфера «мезомфалос», що символізує «центр землі», розташований у Єрусалимі (т.зв. «пуп Землі»), і трон патріарха.

У західній частині до Кувуклії прибудована каплиця Глави, що належить до Коптської церкви.

При вході до храму, неподалік каменю Помазання, двоє сходів ведуть нагору — до Голгофи, місця, де, за переказом, стояв хрест, на якому було розп'ято Ісуса Христа. Колонада поділяє цей простір на дві частини: одна належить Єрусалимській православній церкві, інша — римо-католицькій.

Один з розписів у Храмі Гробу Господнього

У глибині грецького притвору — розп'яття над відкритим престолом. У долівці під престолом міститься срібний диск з отвором, позначаючи місце, куди було встромлено хреста, ще двома чорними колами позначено місця хрестів, на яких одночасно з Христом катували двох злодіїв.

Католицький притвор прикрашено мозаїчними картинами на біблійні сюжети. Тут міститься вівтар «Пригвіздження до хреста». Біля однієї з колон, що розділяють притвори, є скульптурне зображення святої Діви Марії, оздоблене золотом та коштовним камінням — його було подаровано португальською королевою Марією Благочестивою у другій половині XVIII століття[1].

Ступаючи галереєю вздовж стіни Храму і спустившись на 30 сходинок, можна потрапити до грецької православної церкви Святої Єлени. Ця церква, у свою чергу, веде до печери Обретіння Хреста. Мармурова плита в печері позначає місце, де, за переказом, було знайдено хреста, на якому розіп'яли Ісуса.

Праворуч від каменю Помазання, під Голгофою, розташований вхід до каплиці праотця Адама, який, за переказами, після вигнання з раю жив у Єрусалимі. Адам, згідно з легендою, передрік, що якщо Христа буде розп'ято, кам'яний підмурок Голгофи розколеться. Через скляне віконце в глибині каплиці показують розщелину, що, як вважають, утворилась від землетрусу під час розп'яття Христа.

Історія[ред.ред. код]

Початки Храму, будівництво імператора Костянтина[ред.ред. код]

Вшановувати місце розп'яття, поховання і воскресіння Ісуса Христа почали ще перші христиани. Тоді воно було ще за міською межею Єрусалима. Імовірно, пам'ять про це місце не затерлася і після нищівного руйнування міста імператором Тітом в 70 році. За повідомленням Євсевія Кесарійського, під час будівництва під проводом імператора Адріана нового римського міста Елія Капітоліна (135 рік) на місці печери Гробу було зведено язичницький храм Венери.

Першу ж християнську церкву на місці Гробу Господнього було закладено Святою Єленою і будувалась вона під проводом Макарія Єрусалимського одночасно з частково вцілілим Храмом Різдва Христового у Віфлиємі. Окрім власне Гробу Господнього до складу храмового комплексу ввійшли гадане місце Голгофи і місце обретіння Животворного хреста. В результаті було збудовано монументальний комплекс будівель, загальний вигляд яких вимальовується при зіставленні археологічних досліджень сучасної споруди з описами ранньохристиянських авторів та зображенням на мозаїковій мапі з Мадаби (сер. V ст.).

План Храму в IV ст.

Храмовий комплекс складався з декількох частин, видовжених із заходу на схід: круглого в плані храму-мавзолея, названого Анастасіс (від грецького «Воскресіння»), у осередді якого містився Гроб Господній, під шестигранним шатровим навісом, далі розташовувались базиліка — Велика церква, звернена вівтарем у бік Анастасіса. Усередині базиліки було обладнано крипту, що вказувала на місце обретіння Хреста. Між Анастасісом і базилікою, а також біля східного входу до храму було влаштоване перистильне подвір'я. Головний вхід розташовувався зі східного боку, з однієї з основних вулиць, і з півдня, з боку міського форуму. Споруда була багато оздоблена різними породами мармуру, мозаїками і коштовним литтям.

Величавий комплекс храму Воскресіння було урочисто освячено і відкрито за присутності імператора Констянтина Великого та представників вищого духівництва з різних країв 13 вересня 335 року. На згадку про цю подію Православна церква і дотепер у цей день святкує Поновлення Храму.

Храм у часи персидських і арабських завоювань[ред.ред. код]

Храмовий комплекс існував без суттєвих змін до загарбання в 614 році Єрусалиму персидським царем Хосровом II. Будівлі комплексу були сильно пошкоджені, але під керівництвом інока Модеста (у майбутньому патріарха єрусалимського) коштом імператора Іраклія та дружини Хосрова Марії, християнки за віросповіданням, усе зруйноване було поновлено впродовж 61626 років. Після захоплення міста другим халіфом Умаром у 637 році патріарх Софроній, боючись повторення кровопролиття доби персидської навали, наказав здати місто і храм Гробу, однак основні християнські святині Єрусалима не були ушкоджені.

У 1009 році халіф Аль-Хакім, збурюваний чутками і намовляннями проти християн, одноосібно зламав негласну угоду про релігійне перемир'я, що встановили ще за часів Софронія та халіфа Умара, й своєю волею санкціонував масові вбивства і винищення христианського населення Єрусалима і руйнування християнських храмів у місті та його околицях. Внаслідок цих ґвалтів базиліку було втрачено безповоротно. Імператор Костянтин VIII виторгував у сина Аль-Хакіма право на поновлення храму (в обмін на такі поступки, як відкриття мечеті в Константинополі). Будівельні роботи тривали і за правління імператора Костянтина Мономаха, але за розмахом і величчю сильно поступались своїм попередникам античної доби. Було зведено декілька окремих будівель на зразок каплиць. Роль головної церкви було віддано ротонді Воскресіння, що збереглася на той час краще за інші будівлі, і в її східній частині влаштували невелику апсиду (т.зв. «Мономахос», 102037 роки).

Храм у період хрестових походів і за правління мамелюків[ред.ред. код]

На малюнку храму в книзі «Ілюстрована історія світу», виданій у Стокгольмі 1882 року, добре видно романський стиль будови

У середині XII століття хрестоносці з розмахом відбудували храм у величавому романському стилі, надавши Храму зовнішній вигляд, за яким, в основному, він відомий і дотепер (пізніше са́ме за цим взірцем Храму Гробу Господнього в Єрусалимі будували храми в деяких христинських країнах — Італії, Росії). Будівництво, яке описав хроніст Вільгельм Тірський, було завершено за правління королеви Мелісенди Єрусалимської зведенням дзвіниці. Після взяття Єрусалиму мусульманами Салах ад-Дін дозволив християнські паломництва до храму, а в XIII столітті ним деякий час володів відлучений від церкви імператор Священної Римської імперії Фрідріх II.

Відбудований у 113047 роках храм Воскресіння знову об'єднав під одним дахом усі святині, пов'язані зі смертю і Воскресінням Ісуса Христа. Хрестоносці не стали суттєво змінювати будову західної частини споруди, круглого Анастасісу, що зберіг планування і в цілому оздоблення, які датуються ще добою Констянтина Великого. Ці частини, власне, можна бачити і зараз — це кільцеві опори ротонди, оформлені як колони коринфського ордеру на масивних кам'яних тумбах, що за місцевою тридицією звуться дотепер «стовпами Єлени».

Основною справою хрестоносців стало зведення нової Великої церкви (Кафолікону), що примкнув до ротонди зі східного боку. Споруда мала «Т»-подібне планування у формі хреста з численними притворами. Оригінально в архітектурному відношенні була вирішена східна частина споруди — за головним вівтарем було влаштовано своєрідний обхід з групою капел. Такий архітектурний прийом (т.зв. Деамбулаторій) пізніше правив за основу розвитку будівництва культових композицій у середньовічній європейській архітектурі. У стилістичному оформленні інтер'єрів і зовнішнього оздоблення храму помітними є елементи ранньої готики. Заключним акордом усього ансамблю стало зведення п'ятиярусної дзвіниці зі стрільчастим довершенням, здійснене наприкінці існування христианського королівства у Палестині (116080 роки).

У 1244 році храм, як і місто в цілому постраждали від набігу тюрків-хорезмітів, які майже повністю винищили християнське населення[2], та вже за три роки (1247 рік) самі́ були вигнані єгиптянами. У період від 1250 і до 1517 року місто управлялось мамелюками, що стало часом постійних сутичок між ними і хрестоносцями, які безнадійно намагалися повернути святе для християн місто, та монголами, що постійно завдавали набігів на Єрусалим. Також місто не раз страждало від природних катаклізмів (землетруси) і моровиць. Храм Гробу Господнього в цей час занепадає.

Храм у добу оттоманського правління[ред.ред. код]

У 1517 році Єрусалим разом з околицями підпав під владу Оттоманської імперії, і лишався під нею фактично до її розвалу в 1917 році[3].

Місто переживає справжній бум будівництва (відновлення) і відносної релігійної терпимості за правління турецького султана Сулеймана Пишного (152066). У цей час збільшується потік прочан до Єрусалима. Однак руйнування, спричинені землетрусом 1545 року, зробили необхідним здійснення відновлювальних робіт (одним з наслідків землетрусу також було зниження дзвіниці до сучасного рівня). Відтак, у 1555 році розпочато відбудову і розширення храму, якими опікувався орден монахів-францисканців; під їх наглядом також оформлено Кувуклію.

Натовп прочан перед входом до храму, 1898 рік
План храму після відновлювальних робіт на початку XIX століття

Після відновлення Храму Гробу Господнього в 1555 році за контроль над ним точиться постійна боротьба між тими ж францисканцями (і загалом католиками) та православними, перемога в якій є змінною і залежить від отримання і підтвердження дозволу-фірману від Порти. Нарешті, у 1767 році міжцерковні суперечки призводять до того, що Порта видає фірман на спільне володіння храмом протиборчими церквами, що фактично заклало підвалину від сучасне конфесійне становище в управлінні Храмом Гробу Господнього. Це ж становище підтверджено іншим фірманом від 1852 року, який вже остаточно визначив status quo територіального і управлінсього поділу святині між конфесіями.

У 1808 році сильна пожежа завдала храму значних ушкоджень, спричинивши падіння куполу ротонди. Саме тому в 180910 роки групою митців під проводом архітектора Коміноса з Метилену тривали відбудовчі роботи, що торкнулися склепінь і куполу Кафолікону, надавши їм рис тодішнього османського бароко. Інтер'єрів пожежа не зачепила, відтак, вони лишились такими ж, як і після робіт у 1555 році. Низка перебудов протягом XIX століття, а саме спорудження в 1860-х роках напівсферичного куполу над ротондою з металоконструкцій, що нагадує своєю формою первинне завершення Анастасіса часів Констянтина Великого, визначили остаточний вигляд Храму Гробу Господнього, який лишається незмінним від близько 1870 року. У цьому ж XIX столітті, окрім Східної православної, Католицької і Вірменської апостольської церков свої права на храм заявили представники Сирійської та Ефіопської православних церков і копти.

Храм Гробу Господнього за сучасності[ред.ред. код]

Хрест на куполі храму

Сучасний Храм Гробу Господнього є поділеним між шістьма конфесіями християнської церкви: Греко-православною, Католицькою, Вірменською, Коптською, Сирійською та Ефіопською, кожній з яких призначено свої межі та години (розклад) для молитов. Так, церква францисканців і Вівтар гвіздків належать католицькій церкві, храм рівноапостольної Єлени і притвор «Три Марії» — Вірменській апостольській церкві, могила св. Йосипа Арімафейського, вівтар на західному боці Кувуклії — Ефіопській / Коптській церквам. Головні ж святині Храму — Голгофа, Кувуклія, Кафолікон, як і загальне управління церковними службами належить Єрусалимській Православній Церкві.

Сучасний вигляд верхньої частини Храму Гробу Господнього з куполами

Нерідко такий розподіл призводить до непорозумінь і навіть конфліктів між представниками різних конфесій. Так, влітку 2002 року на ґрунті розподілу відведеного місця на даху Храма мала місце бійка між коптами і монахами Ефіопської православної церки[4], у 2004 році під час святкування Воздвиження Хреста Господнього виник конфлікт між католиками і православними[5]. Нерідко подібні ситуації відбуваються при великому скупченні народу, особливо під час свят, зокрема Великодніх, — бійка між вірменами і греками на Вербну неділю 2008 року[6], або внутрішньоконфесійних — під час підготовки на початку листопаду 2008 року представниками Вірменської православної церкви щорічної святкової церемонії на честь знаходження в IV столітті хреста, на якому, як вони вважають, був розіп'ятий Ісус, також спалахнули сутички з греками-християнами[7].

У середині XX століття планувалась суттєва перебудова храму під керівництвом італійського архітектора Антоніо Барлуцці, однак її здійсненню завадила Друга світова війна. Широкі відновлювальні роботи здійснювались у 1959 році. Остання велика реставрація, зокрема і куполу основного храму, проводилась у період 199497 років.

Храм Гробу Господнього є однією з найвідвідуваніших святинь християнства, належить до загальнолюдського надбання.

Цікаві факти, пов'язані з Храмом Гробу Господнього[ред.ред. код]

За понад півторатисячну історію існування Храм Гробу Господнього «обріс» деякими цікавими фактами, у правдивість яких подеколи важко повірити.

Порівняння фотографій драбини біля вікна (1892 і 2005 роки)
Ефіопський монах на даху Храму, 2008 рік

... У Великодню Суботу в Кувуклії Храму Гробу Господнього відбувається диво сходження Благодатного вогню[8].
... Як відомо, жодна з конфесій, які правлять служби в само́му храмі, не контролюють головний вхід до нього. Ще далекого 1192 року Саладин поклав відповідальність за нього на дві мусульманські родини. Представникам роду Джудехів довірено ключі від Храму, а роду Нусейбехів, члени якого охороняли Храм від часів правління Умара в 637 році, — храмові двері. Цікаво, що ця традиція є безперервною і зберігається до наших днів. Двічі на день член роду Джудехів приносить ключі до дверей, які відчиняє і зачиняє член сім'ї Нусейбехів.
... Ще в часи до початку дії статусу кво між конфесіями не раз траплялися ситуації, коли члени однієї з них не пускали представників інших у середину храму, тому звичною справою було використання різного роду сходів, мотузок тощо. Вважається, що хтось ще до 1852 року приставив до одного з вікон храму дерев'яну драбину, яка збереглася дотепер у тому ж самому положенні, як і попервах. Зображення цієї драбини можна бачити як на світлинах і гравюрах столітньої давнини, так і на сучасних фото.
... Монахи Ефіопської православної церкви і копти крім притвору всередині храму розміщаються на його даху, влаштувавши там своєрідне поселення.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]