Нікола де Сталь
| Нікола де Сталь | |
|---|---|
| фр. Nicolas de Staël | |
 | |
| Народився |
5 січня 1914[1][2][…] Санкт-Петербург, Російська імперія[4] |
| Помер |
16 березня 1955[1][2][…] (41 рік) Антіб, Приморські Альпи, Франція ·падінняd |
| Поховання | цвинтар де Монружd |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція[5][6] Російська імперія |
| Діяльність | художник, художник-гравер |
| Alma mater | Королівська Академія витончених мистецтв в Брюсселі |
| Знання мов | французька[1] і російська[7] |
| Роки активності | 1935[8] — 1955[8] |
| Жанр | абстракціонізм і натюрморт |
| Magnum opus | Q2419835?, Q3020406?, Q3073617?, Le Parc des Princesd, Rue Gauguetd і Q3232724? |
| Батько | Władimir Staël von Holsteind |
| Мати | Lubov Vladimirovna Berednikovad |
| У шлюбі з | Jeannine Guilloud і Françoise de Staëld |
| Діти (4) | Anne de Staëld |
| Автограф |
 |
 | |
Нікола́ де Сталь (фр. Nicolas de Staël; 5 січня 1914, Санкт-Петербург — 16 березня 1955, Антіб, Франція) — французький живописець, один з найбільших майстрів повоєнного європейського мистецтва.
Біографія[ред. | ред. код]
Син останнього помічника коменданта Петропавлівської фортеці, генерала російської армії, остзейського барона Володимира Сталь фон Ґольштейна. Мати — Олена Бердникова. Був спадковим власником садиби у селищі Ріпне під Воронежем, нині об'єкт культурної спадщини регіонального значення «Садиба Сталь фон Ґольштейна».
Після революції сім'я була змушена 1919 року емігрувати до Польщі. 1921-го помер його батько, 1922 — мати. 1922 року Нікола було за посередництва хрещеної матері усиновлено сім'єю бельгійських католиків. Виріс у багатокультурному, багатомовному середовищі.
1932 року вступив до Бельгійської королівської академії наук і мистецтв, відкрив для себе Рембрандта, Вермера, Галса, Геркулеса Сегерса. Подорожував Європою, жив у Парижі, Марокко, Алжирі, Іспанії, Італії.
1936 року перша виставка його робіт, близьких до традицій візантійського іконопису, відбулася в Брюсселі.
Творчість[ред. | ред. код]
1939 року художник записався добровольцем до Іноземного легіону, 1941 був демобілізований. Жив у Ніцці, де познайомився з Гансом (Жаном) Арпом, Сонею та Робером Делоне. Під їх впливом звернувся 1941 року до абстрактного мистецтва і, переживши насамперед вплив Сезанна, Матісса, Пікассо, Сутіна, цілком самостійно синтезував тепер виразну нефігуративну манеру, паралельну до пошуків американського абстрактного експресіонізму і французького ташизму . 1943 року повернувся до Парижа, познайомився з Ж. Браком, 1944 виставлявся разом з В. Кандинським у галереї Жанни Бюше, наступного року там відбулася його персональна експозиція. 1948 де Сталь потоваришував з художником німецького походження Джонні Фрідлендером, що жив в Парижі. Сталь здобув популярність, на початку 1950-х його дізнаються в США та Великій Британії, він ілюструє книги віршів Рене Шара (1951), П'єра Лекюїра (1954). Його гамма світлішає, він частково повертається до фігуративності.
1953 року де Сталь переживає важку нервову кризу і ховається на півдні Франції, в Провансі, де несподівано кінчає самогубством, викинувшись з вікна своєї антибської майстерні. Він залишив незакінченим найбільше зі своїх полотен — «Концерт». Творчий шлях художника вмістився у п'ятнадцять років, причому від нього залишилося понад 1000 праць.
Вплив[ред. | ред. код]
Французький режисер «Нової хвилі» Жан-Люк Годар називає Нікола де Сталя неперевершеним художником[9]. За словами режисера, основні кольори — насичені червоний, синій і жовтий у фільмі «Божевільний П'єро» є цитатами та натяками на життя та роботи де Сталя[10][11].
Література про художника[ред. | ред. код]
- Cooper D. Nicholas De Staël. London: Weidenfeld і Nicolson Ltd, 1961.
- Jouffroy J.-P. La mesure de Nicolas De Staël. Neuchâtel: Ed. Ides et Calendes, 1981.
- Mansar A. Nicolas De Staël. Paris: La Manufacture, 1990.
- Staël F. de. Nicolas de Staël. Catalogue raisonné de l'œuvre peint, avec les lettres du peintre commentées par Germain Viatte. Présentation d'André Chastel. Neuchâtel: Ed. Ides et Calendes, 1997.
- Nicolas de Staël: Lettres et dessins. Neuchâtel: Ed. Ides et Calendes, 1998.
- Greilsamer L. Le Prince foudroyé: La vie de Nicolas de Staël. Paris: Fayard, 1998.
- Nicolas de Staël. Catalogue de l'exposition/ Jean-Paul Ameline, ed. Paris: Editions du Centre Pompidou, 2003.
- Bouchet M. du. Nicolas de Staël, une illumination sans précédent. Coll. «Découvertes Gallimard» (n° 432), серія Arts, Paris: Gallimard, 2003.
- Nicolas de Staël, un automne, un hiver. Catalogue de l'exposition du Musée Picasso Antibes / Jean-Louis Andral, ed. Paris: Hazan, 2005.
- Крючкова В. Нікола де Сталь. Чужий серед своїх// Зібрання, 2004 № 1
- Дюпен Ж. Найкоротший шлях// Простір іншими словами: Французькі поети XX століття про образ мистецтва. СПб: Вид-во Івана Лімбаха, 2005, с.240-242.
- Marcadé Jean-Claude. Nicolas de Staël. Peintures Et Dessins. — Hazan, 2007. — ISBN 2754101160, 978-2754101165.
- Gjeitanger A. Komposisjon i hvitt og grønt. Oslo: Forlaget Oktober, 2010.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Nicolas de Staël
- ↑ а б в Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118752529 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ LIBRIS — 2018.
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ а б RKDartists
- ↑ Jean-Luc Godard, in Art Press, No. 4 «Numéro Spécial Godard», Decembre 1984- Janvier et Février 1985, p. 12.
- ↑ PIERROT-LE-FOU de Jean-Luc Godard (FR-1965). CINEROCK07 - Le blog ciné de Roland (фр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
- ↑ Павел Орлов (28 августа 2015). Как это снято: «Безумный Пьеро». Tvkinoradio. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- cnac-gp.fr (фр.)
- lemondedesarts.com [Архівовано 22 листопада 2007 у Wayback Machine.] (фр.)
- myclimatspainters.free.fr (фр.)
- perso.orange.fr [Архівовано 5 липня 2007 у Wayback Machine.](англ.)
- Нікола де Сталь у музеях світу [Архівовано 30 вересня 2021 у Wayback Machine.](англ.)
- oedipe.org (фр.)
- lunettesrouges.blog.lemonde.fr (фр.)
- rockkent.narod.ru
- Російське диво з французьким ім'ям [Архівовано 5 березня 2019 у Wayback Machine.]
