Соня Делоне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Соня Делоне

Соня Делоне (Делоне-Терк) (справжнє ім'я Сара Єліївна Штерн) (14 листопада 1885, Градизьк — 5 грудня 1979) — художниця, дизайнер представниця напрямку арт-деко (футуризм, орфізм, симультанізм).

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Народилася в містечку Градизьк (за різними даними Одеської або Полтавської області) 1885 року у сім'ї управляючого фабрикою. Батьки Сари померли дуже рано і дівчинку забрав у свою сім'ю дядько по матері Анрі Терк. Мав адвокатську практику в Санкт-Петербурзі, тому зміг дати Сарі прекрасну освіту та виховання, а також ім'я Соня Терк. Під час шкільних канікул дівчинка подорожувала Європою, відвідувала музеї Франції, Німеччини, Італії.

Ще під час навчання у гімназії у Санкт-Петербурзі Соня відрізнялась гострим аналітичним розумом. Хоч батьки бачили в ній майбутнього математика, вчитель креслення помітив незвичайне сприйняття дівчинкою оточуючого світу, бачив, як гарно вона малює і домігся того, щоб Соня навчалася у художніх школах. Спочатку вона вчиться у Німеччині, у Академії витончених мистецтв у Карлсруе. Потім Соня від'їжджає до Європи у віці 20 років і у 1907 році оселяється в Парижі. Навчається у студіях, входить до кола радикальної французької молоді, знайомиться з колекціонерами. Навчається у академії Ла Палетт, де серед її вчителів були А. Озанфан и А. Дюнуайє де Сегонзак. Не зважаючи на високий статус закладу, Соня була невдоволена викладанням, вона вважала його «настрій» занадно критичним. Тому проводила більше часу не в академії, а в галереях навколо Парижа. Її роботи того періоду написано під впливом пост-імпресіоністичного мистецтва ван Гога, Поля Гогена та Анрі Руссо, а також фовізму Анрі Матісса та Андре Дерена.

Коли Соні Терк було 23 роки, вона одружується з німецьким критиком та колекціонером Вільгельмом Уде, який займався примітивістами та сучасним живописом і мав власну галерею. Подейкували, що це був шлюб за розрахунком, бо Уде був гомосексуалістом і хотів виправдатися таким публічним одруженням, водночас Соня отримувала доступ до виставок через галерею Уде, тобто до мистецької та літературної еліти. Весілля відбулося 5 грудня 1908 року у Лондоні, але вже за рік Соня залишає Вільгельма, щоб пов'язати життя з молодим талановитим абстракціоністом Робером Делоне, з яким познайомилась у галереї свого чоловіка і була надзвичайно вражена його картинами. Творчий союз з Делоне виявився напрочуд міцним та плідним. Цікаво, що з першим чоловіком Соня та Робер зберегли приятельські відносини, і він навіть купував полотна Робера та тепер вже Соні Делоне, розуміючи, наскільки вони обидва талановиті.

За два роки у сім'ї Делоне народився син Шарль (в майбутньому видатний історик джазу), життя проходило весело та багато. Дядько Терк продовжував допомогати грошима, біля Соні та Робера були цікаві та видатні люди свого часу. Але ж головною залишалася творчість.

Орфізм[ред.ред. код]

У 1911 р. Соня зшила ковдру з клаптиків у стилі «печворк» для колисочки сина Шарля (зараз вона зберігається у Національному Музеї Сучасного Мистецтва у Парижі). Ця ковдра була створена спонтанно та з використанням геометрії та кольору. Сучасні критики стверджують, що саме цей момент став відправним для Соні далі від перспективи та натуралізму в її творчості. Десь у той же самий час у Парижі відбулася виставка робіт кубізму, а чоловік Соні Робер вивчав теорію кольору Ежена Шевреля, тому експерименти з кольором у мистецтві вони назвали «симультанізмом» (від simultanée (фр.) — одночасний). Симультанізм виявлявся, коли один малюнок, або елемент, розміщений біля іншого, впливав на обидва одночасно — виникав ефект взаємопроникнення предметів один у другий, ефект руху через гру кольору та світла. Першою великою роботою Соні у цьому стилі була картина «Бал Булльє» (1912–1913) [1].

Товариш сім'ї Делоне, поет та критик Гійом Аполлінер використав термін орфізм для опису кубізму за версією Делоне у 1913 році. Г. Аполлінер позначив створений подружжям Делоне художній напрям терміном «орфізм», маючи на увазі преображення світу новим Орфеєм, творцем структур, що не запозичені з дійсності. Завдяки Аполлінеру Соня зустрілась і потоваришувала з поетом Блезом Сандраром у 1912 році та ілюструвала його поему «Транссибірський експрес», створивши 2-метрову «симультаністичну» книжку-«розкладачку», і оздобивши її орнаментами, де текст накладався на малюнки. Книга, що вийшла накладом лише в 150 екземплярів та продана лише за підпискою, викликала переполох у паризької критики. Пізніше «симультаністична» книга демонструвалась на Осінньому салоні у Берліні у 1913 році разом з іншими її творами ужиткового мистецтва, наприклад, сукнями. Пауль Клеє був настільки вражений вдалим використанням Сонею кубічних елементів у оздобленні книги, що навіть запозичив їх для своїх робіт.

Перша світова війна змусила подружжя переселитися з Парижа до Іспанії у 1914 році, згодом до Португалії. Там вони дізнались про революцію в Росії 1917 року і зрозуміли, що допомоги від дядька Соні вже не отримають. Соня вирішує заробляти на життя своїми роботами ужиткового мистецтва. Навіть неспокійне оточення та матеріальні труднощі не згасили їх інтерес до мистецтва. І хоча всі турботи про сім'ю були на плечах Соні, вона береться буквально до всього, без проблем переключаючись з одного виду діяльності до іншого: створює моделі одягу та взуття, малюнки до гральних карт, силуети автомобілів, театральні костюми. Вона створює ткані килими, ілюструє книги, займаєтся керамікою та вітражами. У Іспанії Соня знайомиться С. П. Дягілевим, бере участь у його антрепризі (костюми до балету «Клеопатра» на музику А. С. Аренського, 1918). У 1920 р. С.Делоне створила костюми для опери «Аїда» для театра Лісео у Барселоні, де використала, як і в костюмах для «Клеопатри», безпредметний декор.

Після повернення до Франції у 1920 році Соня розробляє малюнки до тканин для ліонських фабрик. У 1924 році вона відкриває разом з Ж.Хеймом «Симультанистський бутік» (який увійшов до складу Міжнародної виставки декоративного мистецтва в Парижі 1925 року), де демонструвались моделі ділових, вечірніх та спортивних суконь з тканин авангардного типу — з крупними та впадаючими у око кольоровими візерунками, розрахованими на те, що вони пасуватимуть до аналогічних декоративних ритмів модних інтер'єрів. У пошуках універсального дизайну Делоне-Терк оформляла, разом з одягом, низку інших виробів — аж до автомобілів. Багато в чому завдячуючи саме цьому стиль «ар деко», що поєднував модерн та авангард, став вирішальним фактором міжвоєної моди. Завоювання «ар деко» були закріплені альбомами художниці, що вийшли у Парижі («Тканини та килими Соні Делоне, 1928; Композиції. Кольори. Ідеї», 1930). У 1931 р. стала одним з організаторів салону «Abstraction — Creation» («Абстракція — творчість»), а у 1939 — салону «Нові реальності» у Парижі.

Соня і Робер займаються й монументальними роботами для виставкових павільйонів. У 1937 році вони оформлюють павільйони «Повітроплавання» та «Хімія», представляючи Францію на Всесвітній виставці в Парижі. Величезні композиції «Диски», які зберігаються в Музеї сучасного мистецтва у Парижі, стають художнім заповітом Робера — він помирає в 1941 році від раку.

Роки слави[ред.ред. код]

Не зважаючи на горе, Соня продовжує працювати над спільними проектами, намагається увічнити пам'ять чоловіка, публікуючи його теоретичні праці. Вона пише спогади про Робера та своїх друзів — Г. Аполлінера, П. Пікассо, М. Жакоба, Ф. Леже, Ж. Брака, О. Екстер (близьку подругу), В. Кандинського, Н. Альтмана, О. Архипенка та інших. Приходить справжнє визнання, достаток. Соня володіє чудовим ательє, великою колекцією картин різних художників. Вона продовжує займатися дизайном, сама демонструє власні моделі.

Майже на всіх виставках абстрактного мистецтва повоєнної Європи Делоне експонує свої роботи та роботи свого чоловіка. У 1963 році Соня дарує Франції 117 власних робіт та робіт чоловіка. Через рік у Луврі проходить презентація цього величезного дару (Соня стала першою жінкою-художником, чия ретроспективна виставка у Луврі відбулася за життя). У 1975 вона була нагороджена вищою нагородою Франції — орденом Почесного Легіону. Навіть у 93 роки Соня була надзвичайно живою, демократичною, доступною співрозмовницею, наставницею молоді. Вона також була кавалером Мистецтв та Літератури. Померла Соня Делоне у віці 94 років у Парижі.

У 2004 році робота Соні Делоне «Сонечко» (Coccinelle) [2] була розміщена на поштовій марці, випущеній спільно французькою поштою (La Post) та Королівською поштою Великобританії (Royal Mail) на честь сторіччя підписання «сердечної угоди» Антанти (франц. Entente cordiale).

На жаль, робіт Соні Делоне не залишилось в Україні, країні, де вона народилася, хоча її ім'я стоїть одним із перших серед художників світового авангарду. Проте вона ніколи не забувала про край, який дав їй життя та здатність бачити всі фарби світу. «Яскраві фарби я люблю, — писала Соня Делоне в книзі спогадів із символічною назвою „Ми йдемо до сонця“. — Це фарби мого дитинства, фарби України».

Соня Делоне разом зі своїм чоловіком, парижанином Робером Делоне, вважаються засновниками «симультанізму» — концепції відображення мистецтва колористичними коловими формами. І якщо Робер Делоне був швидше практиком, то Соня Делоне пояснювала свою творчість. Вона неодноразово підкреслювала, що якби не було її вражень від української культури, яскравих українських весіль тощо, вона ніколи не змогла б створити такі образи. Для України це важливо, оскільки Делоне сама визнала коріння своєї творчості. Недаремно після її смерті польські газети писали: померла видатна українка Соня Делоне. На її українськості наголошували й французи, і лише українці нічого не знали про цю небуденну постать.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]