Одоєвський Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одоєвський Олександр Іванович. 1833 рік. Акварель Бестужева.

Одо́євський Олекса́ндр Іва́нович (26 листопада 1802(18021126) — 15 серпня 1839) — князь, належав до старовинного роду удільних князів Чернігівських. Декабрист. Корнет лейб-гвардії Кінного полку. Поет.

Біографія[ред.ред. код]

Батько — генерал-майор князь Одоєвський Іван Сергійович (17691839), мати — Парасковія Олександрівна Одоєвська (двоюрідна сестра батька, померла 9 жовтня 1820 року). Отримав гарну домашню освіту. У 1821 році вступив на військову службу. Друг О. Бестужева та К. Ф. Рилєєва. Член Північного товариства з 1825 року, учасник повстання на Сенатській площі. Добровільно з'явився до петербурзького обер-поліцмейстера О. С. Шульгіна — 16 грудня 1825 року; 17 грудня ув'язнений у Петропавловську фортецю.

Засуджений за IV розряду і по конфірмації 10 липня 1826 року засуджений до каторжних робіт на 12 років, термін скорочений до 8 років — 22 серпня 1826 року. Відправлений до Сибіру — 2 лютого 1827 року. Покарання відбував у Читинському острозі і Петровському заводі. У 1833 році Одоєвський був переведений на поселення спочатку під Іркутськ, потім до Тобольської губернії. У 1837 був направлений на Кавказ солдатом в діючу армію. У Ставрополі відбулося його знайомство з М. Лермонтовим, яке незабаром перейшло в дружбу. Вони служили в одному полку. Лермонтов присвятив Одоєвському вірш «Пам'яті О. І. Одоєвського». У 1839 році в П'ятигорську познайомився з М. П. Огарьовим. У 1839 під час експедиції на Східний берег Чорного моря у фортеці Псезуапе (тепер с. Лазаревське поблизу Сочі) Одоєвський захворів малярією і помер. Могила не збереглася.

Творчість[ред.ред. код]

Написав відповідь («Струн вещих пламенные звуки…») на віршоване послання О. С. Пушкіна до декабристів у Сибір.

Оригінальний текст (рос.)

" Струн вещих пламенные звуки

До сердца нашего дошли,

К мечам рванулись наши руки,

И - лишь оковы обрели.


Но будь покоен, бард; цепями,

Своей судьбой гордимся мы,

И за затворами тюрьмы

В душе смеёмся над царями.


Наш скорбный труд не пропадёт,

Из искры возгорится пламя, -

И просвещенный наш народ

Сберётся под святое знамя.


Мечи скуём мы из цепей

И пламя вновь зажжём свободы:

Она нагрянет на царей,

И радостно вздохнут народы".

Перебуваючи у Петропавловській фортеці, пише «Неділя» (1826), «Сон поета» (1828). У Сибіру став поетом декабристської каторги. У вірші «Тризна» він виправдовує справу декабристів; пише вірші, присвячені пам'яті Веневітінова, Грибоєдова. Є в його поезії і болісні роздуми про сенс і призначення боротьби декабристів, спроби оцінити цю боротьбу з позицій майбутнього («Елегія», 1829).

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]