Акварель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Томас Гіртін, Джедбурзьке абатство, вид з річки, (1798—1799), акварель.

Акваре́ль (фр. aquarelle — водяниста; італ. acquarello) — техніка живопису, що використовує спеціальні акварельні фарби, які при розчиненні у воді утворюють прозору суспензію тонкого пігменту, що дозволяє створювати ефект легкості і тонких колірних переходів. Акварель поєднує особливості живопису (багатство тону, побудова форми і простору кольором) і графіки (активна роль паперу в побудові зображення, відсутність специфічної рельєфності мазка, характерної для живописної поверхні).

Фарба[ред.ред. код]

Акваре́ль або Акваре́льні фа́рби — фарби, що складаються з тонко розтертого пігменту, змішаного з розчином рослинного прозорого клею — гуміарабіку або декстрину, які є водорозчинні. Завдяки цьому клею акварель можна розчиняти у воді для нанесення тонких прозорих шарів, що міцно прилипають до паперу. Акварельні фарби містять також пластифікатор у вигляді гліцерину та інвертованого цукру, що робить їх пластичними. Гліцерин утримує вологу, не дає фарбам пересихати і ставати крихкими. У акварельні фарби вводиться і поверхнево-активна речовина — бичача жовч, що дозволяє легко розносити фарбу по паперу, тому що жовч перешкоджає скочуванню фарб у краплі. Є фарби з додатками меду. Для запобігання руйнування фарб цвіллю в них вводиться антисептик — фенол.

Фарби за кольорами діляться на дві групи — теплі та холодні. До теплих належать жовті, помаранчеві, червоні, коричневі, тобто, всі фарби, які в основі своїй містять ту чи іншу кількість червоного чи жовтого кольору. До групи холодних - блакитні, сині, зелені, фіолетові, якщо в них переважають холоднувато-сині відтінки. Зелені, фіолетові, сірі та чорні кольори можуть бути як холодними, так і теплими, в залежності від особливостей кольору і впливу оточення. Кольори синій, жовтий, червоний — основні, решта, отримані шляхом змішування, - вважаються похідними — теплими або холодними в залежності від складу фарб. Навіть такі нейтральні кольори, як сірий і чорний, містять безліч нюансів, які часом важко визначити за якістю кольору. Якщо взяти групу теплих кольорів, наприклад червоних, і порівняти між собою за теплохолодністю, то помітно, що і в цій групі по відношенню один до одного є кольори холодніші і тепліші.

Техніка[ред.ред. код]

Акварельні фарби
Тимошин Олег. Літо. Акварель, 2001
Портрет М.В. Добужинського, копія акварелі О.М. Бенуа

Техніка акварельного живопису вимагає великої майстерності, оскільки прозорість фарб не дозволяє переписування зображення. Аквареллю малюють на зернистому, акварельному папері використовуючи паперову палітру, пензлі з хутра вивірки, поні. Акварельна техніка — практично єдина, що не використовує білил. Роль білої фарби виконує сам папір. Це не виключає використання акварелі в складних, змішаних техніках, коли акварель використовують разом з художнім вугіллям, малюнком графітовими олівцями тощо.

Техніка використання акварельних фарб достатньо проста — потребує чистої води, щільного паперу, а фарби швидко сохнуть. Здається на цьому усі легкі моменти закінчуються і починаються усі складні. Малювання акварельними фарбами потребує навичок, старанності, уміння добре використовувати переваги акварельної техніки. Навіть у фахових майстрів порушення техніки і старанності в використанні акварелі призводить до неохайного, неприємного вигляду кінцевого результату.

Основою для акварелі є, як правило, папір, який часто попередньо змочують водою для досягнення особливої розмитої форми мазка. Для цього є особливі рамки (стіратор), на які натягується лист. Таким чином, під час рисування папір можна змочувати знизу, або папір кладуть на мокру фланель. Можливий і простіший спосіб: попередньо зволожений лист акварельного паперу, який досить добре вбирає вологу, кладуть на скло, при цьому, залежно від того, як довго відпрацьовується конкретна ділянка малюнка, вибирають кут нахилу скла, але частіше за все скло лежить горизонтально. Згідно з власними манірними можливостями, можна допускати, щоб вода на аркуші паперу виступала у вигляді калюжі або глибоко вбиралася і створювала лише окрему вологу ділянку. Фарба в таких випадках грає по-різному, чим створює бажаний ефект. Власне кажучи, саме в цьому полягає сучасне розуміння акварельного техніки.

На думку фахівців XIX століття, «для акварельного живопису вживається або брістольський картон, ватман, або торшон, пензлі вивіркові, куницеві, борсукові або тхореві. Однотонні малюнки роблять або за способом Губерта, вживаючи сепію, або нейтральтінтом. Для кольорових акварелей найуживаніші фарби такі: гумігут, індійська жовта, жовта охра, тер де Сієна натуральна, така ж палена, кіновар, кармін гаранс, лак-гаранс, кармін палений, охра червона, венеціанська червона, індійська червона, кобальт, ультрамарин, берлінська лазур, індиго, нейтральтінт і сепія»[1]

Робота акварельними фарбами на природі, з натури, вимагає швидкості та відпрацьованої техніки. Разом з тим, під рукою повинна бути посудина з чистою водою і губка, яка, як правило, бере участь у процесі нарівні з китицями. Якість акварельного паперу є дуже важливим для роботи, але найдорожчий і найкращий папір не завжди доступний початківцям художникам, і тому цілком можна пристосуватися до вже наявного.

У сучасній техніці досить успішно використовуються акварельні олівці, воскові крейди, гелеві чорнила.

Акварель в творчому надбанні ван Гога. 1883 рік.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Спосіб малювання акварельними фарбами виник у Китаї близько III століття. У Англії спосіб став використовуватися з XVIII століття Полем Сендбі, розвивався у роботах:

Аквареллю писали:

Худ. Врубель. Янгол з кадилом і свічкою

Врубель і акварель[ред.ред. код]

Особливу сторінку займають акварелі Михайла Олександровича Врубеля (1856-1910). Після закінчення Петербурзького університету, він почав займатися у професора П. П. Чистякова вечорами, а у 1880 р. сам став студентом Академії мистецтв. Врубель наполегливо вивчав техніку акварелі і робив з її використанням ескізи, біблійні сцени, натюрморти, портрети. Казав, що акварель як техніку і в самій академії розуміють лише три майстри.

М. Врубель, Квіти в синій вазі, 1886 рік.

Врубель використовував різні прийоми: то наносив фарби з чіткими межами, залишаючи білі смуги незаписаного паперу, то малював по вологому тлі, додавав до акварелі охру, срібний і бронзовий порошки. Частку зображень міг вкрити пульверизатором, особливо в зображеннях морської тематики.

Робив спроби змішування в різних техніках (малюнок плюс акварель, «портрет Олександри Станкевич», 1906). Серед його акварелей є справжні витвори мистецтва («Автопортрет», 1882, «Гамлет і Офелія», 1883, «Квіти в синій вазі», 1887). Більш того, Врубель зробив ескіз театральної завіси «Ніч у Італії» саме в техніці акварелі (1891р.) та замальовку «Венеція, місток Зітхань», що біля Палацу дожів.

Він довго не полишав акварелі і в роки праці в Києві. В техніці акварелі виконані його ескізи до стінописів у Володимирському соборі — «Янгол зі свічкою», два варіанти «Воскресіння Господнього», чотири варіанти «Надгробного плачу». Тільки слабкий зв'язок з тодішніми канонічними схемами і інтриги Прахова завадили перевести ескізи у фрески.

Натюрморти Врубеля київського періоду з зображенням квітів взагалі стали шедеврами майстра і прикладами віртуозного використання акварелей, це: «Квіт шипшини», «Біла азалія», «Квіти в синій вазі».

Коли дві молоді пані в Києві запросили його давати їм уроки малюнку, він і сам знову почав багато малювати з натури. Аби ускладнити собі завдання, він і використовував акварель, намагаючись максимально виявити її колористичні властивості. Віртуозу Врубелю це якраз і вдалося. Одним з останніх прикладів використання акварелі Врубелем є замальовка «Одна троянда в стакані», датована 1904 роком. Художнику до сліпоти і смерті залишилось 5 років.

Твори виконані аквареллю[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Акварель // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург: 1890—1907. (рос.)

Див. також[ред.ред. код]