Оксид азоту(I)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Оксид азоту (I))
Перейти до: навігація, пошук
Оксид азоту(I)
Nitrous-oxide-2D-VB.svg
Резонансна структура оксиду
Nitrous-oxide-dimensions-3D-balls.png
Інші назви геміоксид азоту
Ідентифікатори
Номер CAS 10024-97-2
Властивості
Молярна маса 44,012 г/моль
Зовнішній вигляд безбарвний газ
Запах солодкуватий
Густина 1,799 г/л[1]
Тпл -90,8 °C[1]
Ткип -88,49 °C[1]
Діелектрична проникність (ε) 1,00104 (20 °C)
Показник заломлення (nD) 1,238
В'язкість 10,0μПа·с (200 °K)
15,0μПа·с (300 °K)
19,4μПа·с (400 °K)
23,6μПа·с (500 °K)
27,4μПа·с (600 °K)
Структура
Дипольний момент 0,16083 D
Термохімія
Ст. ентальпія
утворення
ΔfHo298
81,6 кДж/моль
Ст. ентропія So298 220,0 Дж/(моль·K)
Теплоємність, cop 38,6 Дж/(моль·K)
Небезпеки
ГДК (Україна) 90 мг/м³
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Окси́д азо́ту(I), нітроге́н(I) окси́д — неорганічна сполука складу N2O. За звичайних умов є безбарвним газом із солодкуватим запахом. Він може підтримувати горіння; проявляє слабкі окисні та відновні властивості.

Речовина застосовується у медицині для короткочасного наркозу, а також як піноутворювач у харчовій промисловості.

Отримання[ред.ред. код]

Оксид азоту(I) вперше був отриманий у 1772 році Джозефом Прістлі при термічному розкладанні сухого нітрату амонію:

\mathrm{ NH_4NO_3 \xrightarrow{170^oC} N_2O + 2H_2O}

Розкладання починається за температури 170 °C і далі продовжується із виділенням великої кількості тепла, тому для уникнення надмірно бурхливого ходу реакції нагрівання треба припинити. В іншому випадку, при перегріванні суміші понад 250 °C, нітрат розкладатиметься із утворенням азоту або оксиду азоту(II).

Сучаснішою модифікацією методу Прістлі є розкладання водного розчину нітрату амонію у присутності хлоридів. За ци способом крізь концентровану (30—100%) нітратну кислоту пропускається аміак. В результаті їхньої взаємодії утворюється нітрат амонію, що розкладається нагріванням. Тепло, що виділяється у подальшому, підвищує температуру реакційної суміші до 100—160 °C. Реакційна рівноважна суміш складається з 30—35% нітратної кислоти, 30—50% нітрату амонію, 15—55% води. В реактор також додають незначну кількість (0,01—0,1%) хлоридів та, за необхідності, сполуки мангану, нікелю, плюмбуму, бісмуту, церію — вони виступають в ролі каталізатору реакції.

Хімічні властивості[ред.ред. код]

При нагріванні оксид азоту розкладаєтсья з виділенням азоту:

\mathrm{ 2N_2O \xrightarrow{500^oC} 2N_2 + O_2 }

В атмосфері оксиду діякі метали і неметали згоряють так само активно, як і в кисні, але для ініціювання реакції необхідне високотемпературне нагрівання:

\mathrm{ 6N_2O + P_4 \xrightarrow{550-625^oC} P_4O_6 + 6N_2}
\mathrm{ 2N_2O + C \xrightarrow{450-600^oC} 2N_2 + CO_2 }
\mathrm{ N_2O + Mg \xrightarrow{500^oC} N_2 + MgO}
\mathrm{ N_2O + Cu \xrightarrow{500-600^oC} N_2 + CuO}

Із воднем та аміаком оксид N2O утворює вибухонебезпечні суміші:

\mathrm{ N_2O + H_2 \xrightarrow{150-200^oC} N_2 + H_2O}
\mathrm{ 3N_2O + 2NH_3 \xrightarrow{250^oC} 4N_2 + 3H_2O}

Окрім окисних властивостей, може також проявляти і відновні:

\mathrm{ 5N_2O + 2KMnO_4 + 3H_2SO_4 \longrightarrow 10NO + 2MnSO_4 + K_2SO_4 + 3H_2O}

Застосування[ред.ред. код]

Основна частина синтезованого оксиду азоту(I) використовується у медицині в якості легкого знеболюючого. У харчовій промисловості речовина застосовується як піноутворювач.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в За тиску 101,3 кПа

Джерела[ред.ред. код]

  • CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL): CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
  • Handbook of Preparative Inorganic Chemistry / G. Brauer. — 2nd. — New York: Academic Press, 1963. — 1859 p. (англ.)
  • Thiemann M., Scheibler E., Wiegand K. W. Nitric Acid, Nitrous Acid, and Nitrogen Oxides // Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry. — 6th. — Weinheim: Wiley-VCH, 2005. — P. 42—43. — DOI:10.1002/14356007.a17_293. (англ.)
  • Реми Г. Курс неорганической химии / А. В. Новоселова. — М.: ИИЛ, 1963. — Т. 1. — 922 с. (рос.)
  • Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М.: Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)


Аміак Це незавершена стаття про неорганічну сполуку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.