Осадчук Богдан Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Осадчук Богдан)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богдан Осадчук
проф. Богдан Осадчук (2005 р.)
Псевдонім Берлінчик, Alexander Korab
Народився 1 серпня 1920(1920-08-01)
Коломия, (нині Івано-Франківська область, Україна)
Помер 19 жовтня 2011(2011-10-19) (91 рік)
Мислениці, Польща
Країна  Польська Республіка
 Німеччина
Діяльність публіцист, науковець, дослідник історії Центральної та Східної Європи, професор політології Вільного Університету Берліна (Німеччина)
Alma mater Український вільний університет
Заклад Вільний університет Берліна
Мова творів німецька, українська і польська
Нагороди
орден Білого Орла Командорський хрест ордена «За заслуги перед Польщею» Bene Merito

CMNS: Осадчук Богдан Іванович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

проф. Богдан Осадчук, Криниця-Здруй / Krynica-Zdrój Польща, 8 вересня 2005 року
проф. Богдан Осадчук з Леопольдом Унгером, Криниця-Здруй / Krynica-Zdrój Польща, 9 вересня 2005 року

Богда́н Іва́нович Осадчу́к (1 серпня 1920, м. Коломия[1] — 19 жовтня 2011, Закличин, Польща[2][3]) — український публіцист, науковець, дослідник історії Центральної та Східної Європи, професор політології Вільного Університету Берліна (Німеччина). Входив також до складу керівництва Колегіуму Східної Європи ім. Яна Новака-Єзьожанського.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство і юність провів у південній частині Польщі, неподалік від Кракова, у селах Бощинек (пол. Boszczynek) і Пшибениці (пол. Przybenice), де його батько працював eчителем. Навчався в гімназії в м. Пінчів, звідки пізніше було вигнано і переслідувано за національною ознакою. На початку Другої світової війни родина Богдана Осадчука проживала в с. Казімежі-Велькій i Буську-Здруй (Busku-Zdrój).1941 року отримав атестат про закінчення німецької середньої школи у Кракові і розпочав навчання в Берлінському університеті, де вивчав міжнародне право, історію країн Східної Європи та Балкан. Дипломну роботу на тему преси в Карпатській Україні захистив в 1944 році.

Навчання продовжив в Українському Вільному Університеті в (Мюнхені), де захистив кандидатську дисертацію пов'язану з дослідженням радянської політики в період від Леніна до Хрущова. З 1966 р. працював професором новітньої історії Східної Європи в Otto-Suhr-Institut Вільного Університету Берліна. Захистив докторську дисертацію щодо планів Юзефа Пілсудського провести превенційну війну проти Адольфа Гітлера.

В еміграції працює українським журналістом (зокрема, в німецьких виданнях «Українські вісті», «Die Neue Zeitung» (1950—1955), «Der Tadesspiegel», «Műnchener Merkur», «Stuttgarter Nachrichten», «Kölner Stadtanzeiger» і швейцарських «Die Neue Zurcher Zeitung» і «Baseler Nationalzeitung»). У червні 1950 брав участь у берлінському антикомуністичному Конгресі Вільна Культура, де познайомився з Єжи Гедройцем та Юзефом Чапським. В результаті зустрічі виникла ідея заснувати журнал, який би висвітлював проблематику Східної Європи. Разом з Єжи Прондзинським, протягом червня 1952 по січень 1953, видавав німецькомовний інформаційний бюлетень «Stimmen zu Osteuropäischen Fragen» ("Слово на тему питання Східної Європи ") за підтримки Літературного Інституту «Kultura» в Парижі. Під псевдонімом «Берлінець» активно взаємодіє і публікує матеріали у відомому часописі «Культура», головним редактором якого був Єжи Ґєдройць . Останній високо цінував дослідження Богдана Осадчука та його внесок у формування польсько-українського діалогу по'єднання. Позитивну оцінку дав Богдану Осадчуку й лауреат Нобелівської премії з літератури польський письменник Чеслав Мілош.

Кореспонденцію Богдана Осадчука з Єжи Гедройцем видано в польському виданні «Emigracja ukraińska. Listy 1950—1982» / «Українська еміграція. Листи 1950—1982» (seria: "Archiwum "Kultury ""; Czytelnik 2005, ISBN 83-07-02981-3). Довгий час був коментатором на німецькому телебаченні в програмі «Internationaler Frühschoppen».

В 80-х роках був редактором часопису незалежних українських інтелектуалів, що перебували в еміграції, під назвою «Віднова».

В 1984 році отримав відзнаку Нагорода і Співпраця Літературного Інституту «Kultury». 3 травня 2001 отримав орден Білого Орла — найвищу урядову нагороду Польщі. Хрестом Командира (Орден Заслуги Республіки Польща, 30 березня 1994) нагороджено за заслуги в польсько-українському поєднанні. В 2005 отримав титул «Людина Пограниччя». В 2006 нагороджений срібним орденом «За інтелектуальну відвагу». 8 листопада 2007 отримав нагороду ім. Єжи Гедройця.

13 листопада 2009 «відзначаючи істотний науковий доробок і активну роль в справі польсько-українського примирення» міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський нагородив проф. Богдана Осадчука Почесною Відзнакою «Bene Merito»[4].

У 2007 році з'явилася книга під назвою «Польща. Україна. Осадчук. Ювілейна книга в честь професора Богдана Осадчука в 85 річницю його дня народження» / Polska. Ukraina. Osadczuk. Księga jubileuszowa ofiarowana profesorowi Bohdanowi Osadczukowi w 85 rocznicę urodzin (під ред. Богумили Бердиховської i Олі Гнатюк) За два роки, у 2009, було видано українською мовою збірку інтерв'ю із Богданом Осадчуком «Розмови з Богданом Осадчуком» (К: Дух і літера, 2009), під редакцією Базиля Керського та Анджея Станіслава Ковальського.

Автор книг «Die Entwicklung der Kommunistischen Parteien Ostmitteleuropas» — «Розвиток комуністичних партій Центральної та Східної Європи» (1962), «Der Sowjetkommunismus-Dokumente» — «Радянський комунізм. Документи» (1964).

Був ініціатором створення Європейського Колегіуму Польських та Українських Університетів (EKPiUU) у м. Люблін, Польща.

З 2006 року почесний доктор НаУКМА.

Проживав в Берліні. З огляду на поважний вік переїхав до родини своєї подруги Агати Фрайтаґ до Закличина. Помер і похований в Закличині на парафіяльному цвинтарі. Поховальна служба відбулася 25 жовтня 2011 р. в парфіяльному костелі св. Ідзя-абата за участі греко- та римо-католицького духовенства[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Див. Енциклопедія українознавства, т. 5 с. 1880
  2. Тарас Возняк. Помер Богдан Осадчук // УП. 19 жовтня 2011. Архів оригіналу за 21 жовтня 2011. Процитовано 19 жовтня 2011. 
  3. Zmarł Bohdan Osadczuk, orędownik pojednania polsko-ukraińskiego[недоступне посилання з квітня 2019]
  4. Wręczenie przez ministra Radosława Sikorskiego odznaki Bene Merito // MSZ RP. 14 листопада 2009.
  5. Парнікоза Іван Закличин (20.09.2022)

Наукові праці та інші публікації[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Шаповал Ю. Богдан Осадчук: “Мене називають “Отаманом”, що керується винятково власною думкою та власним пером” // Український історичний журнал. – 2018. - № 4. – С. 146-174.

ISSN 0130-5247, 0130-5247

Шаповал Ю. Богдан Осадчук: 100 років несамотності // День. – 2020. – 4 серпня (№ 145). (https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/bogdan-osadchuk-100-rokiv-nesamotnosti).

Посилання[ред. | ред. код]