Ікона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Волинська Богородиця Одигітрія, злам 13-14 ст.

Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Історія[ред.ред. код]

За переданням, першу ікону написав євангелист Лука. Після гострих суспільних суперечок стосовно ікон у Римській імперії (іконоборство), дозвіл на використання ікон у церковному і суспільному житті був офіційно прийнятий в 787 р. на VII Вселенському соборі в Нікеї. Ікони виконували спеціальною технікою за традиційними приписами: липову, дубову або кипарисову дошку закріпляли тонким полотном і покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яєчною темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою).

Класифікація ікон[ред.ред. код]

Ікони поділяють за місцем призначення — церковні, дорожні і домашні.

Ікони класифікують за розміром. Одним із поширених розмірів ікон в Україні є «локтівка»: 300 х 400 мм.

Ікони також класифікують за числом персонажів, технікою виконання та іншими критеріями.

Ікона в Україні[ред.ред. код]

Перші ікони в Україні були візантійського походження, і найстарші ікони, які збереглися до нашого часу, датуються 11-12 століттями. Це були ікони писані на дереві, а також викарбувані на камені (стеатит, шиферний камінь тощо).

Образ святого Миколая Чудотворця (між ХІІ і XV ст.). Барельєф, шиферний камінь. З колекції Музею української домашньої ікони в "Замку Радомисль"

Серед давньоруських іконописців найбільше славився Аліпій Печерський. Деякі ікони були в Україні особливо шановані, славилися як чудотворні і часто ставали предметом воєнної здобичі або дарування. Найвідоміші з них: Вишгородська («Володимирська», 11 ст.), Ігоревська (11 ст.), Чернігівська (12 ст.). Печерська (14 ст.), Холмська, Зарваницька, Самбірська, Волинська Богородиця, Марії Повч, Покрови з Січової церкви на Запоріжжі та інші.

Українці завжди мали у своїй хаті образи. Помешкань, де б не було святих зображень, у давнину, мабуть, не існувало. Ікони були прикрашені найгарнішими рушниками, що свідчить про особливо шанобливе ставлення до них господарів. Адже українці завжди були богомільними, тим більше, що з нашої Батьківщини поширювалося хрещення східного світу.

Велику роль іконам український народ відводив невипадково. У період формування християнського мистецтва у Візантії цим словом позначалось будь-яке зображення Спасителя, Богоматері, святого, ангела чи події у священній історії, незалежно від того, було це зображення скульптурним, живописним, мозаїчним чи якою технікою виконано. Люди це робили для того, щоб було краще молитися.

В Україні зібрано кілька колекцій ікон. Велика колекція домашніх ікон є основою приватного Музею Якубовських у Києві. На Житомирщині в місті Радомишлі існує приватний Музей української домашньої ікони, котрий є частиною історико-культурного комплексу "Замок Радомисль". В експозиції і фондах музею нараховується до 5 тисяч ікон. Це найбільша на сьогодні колекція українського сакрального мистецтва в Європі. Засновник музею - заслужений лікар України, доктор Ольга Богомолець.

Чудотворні ікони в Україні[ред.ред. код]

Чимало ікон названо чудотворними: через них отримували зцілення багато людей. Серед таких першою можна назвати Почаївська ікона Божої Матері мироточива ікона святителя Луки Войно-Ясенецького (архієпископа Сімферопольського та Кримського, сповідника) та Ікона Божої Матері Зарваницької. Оновлення ікон — не менш разюче диво. Якщо мироточення ми ще якось можемо побачити, то зафіксувати хід оновлення досить важко. Найчастіше люди вже бачать результат, який можуть порівняти з тим, який вигляд образ мав раніше. Інше чудо трапилося в селі Лище, неподалік Луцька. Там стали спостерігати масове оновлення ікон.

Ікони домонгольської доби[ред.ред. код]

Володимирска ікона Богоматір Вишгородська. XII ст., майстер з Константинополя)
Святитель Григорій Чудотворець. XII ст., Ермітаж, Петербург.

Давньоруських ікон домонгольського часу збереглося небагато. Найвідоміші серед них:

  • «Святі Борис та Гліб», ХІІ ст., Київ.

Див. також[ред.ред. код]

Зовнішні посилання[ред.ред. код]