Ікона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Волинська Богородиця Одигітрія, злам 13-14 ст.

Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Історія[ред.ред. код]

За переданням, першу ікону написав євангелист Лука. Після гострих суспільних суперечок стосовно ікон у Римській імперії (іконоборство), дозвіл на використання ікон у церковному і суспільному житті був офіційно прийнятий в 787 р. на VII Вселенському соборі в Нікеї. Ікони виконували спеціальною технікою за традиційними приписами: липову, дубову або кипарисову дошку закріпляли тонким полотном і покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яєчною темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою).

Класифікація ікон[ред.ред. код]

За місцем призначення — церковні (іконостасні, заамвойні, виносні - для хресної ходи і т.д.), дорожні, домашні (сімейна - передається у спадок з покоління в покоління;, мірна - замовленої після народження в родині немовляти на честь його патронального святого на дошці, рівної за розміром росту дитини при народженні; вінчальна - бере участь в обряді вінчання, іменна - із зображенням тезоіменного її власнику святого; обітнична - написана за особливої обітниці і т.д.).

За розміром. Одним із поширених розмірів ікон в Україні є «локтівка»: 300 х 400 мм.

За технікою виконання виділяють: • живописні ікони , (темперні, олійні, енкавстичні) і т. д.

мозаїчні ікони,

• вишиті ікони - виконані в тій чи іншій техніці шиття

• литі ікони

• різьблені ікони

• друковані або типографські ікони (ікони Жако)

• склепінчастий вівтар - складна ікона з декількох шарнірно скріплених дощок, покритих мальовничим зображенням з обох сторін

За сюжетами ікони можна розділити на: • Ікони Святої Трійці - символічні і «по пророчим видінням» зображення троїчного догмату .

• Ікони Христа, та повязаних з ним подій , серед яких виділяються безпосередньо ікони Спасителя і зображення євангельських подій за участю Христа. Серед останніх окрему групу становлять «страсні» ікони (ікони страсного циклу), що розповідають про страждання і розп'яття Христа.

• Богородичні ікони , серед яких умовно виділяють безпосередньо ікони Марії та ікони богородичних свят .

• Ікони святих і сил безтілесних .

• Ікони свят і подій священної історії.

• Символічні і алегоричні композиції .

За кількістю зображуваних персонажів називають одно- , дво- , і т. д., а також багатофігурні композиції.

За кількістю самостійних композицій виділяють одно- , дво- і т. д. -композиційні ікони. Крім того, існують ікони з клеймами , в яких основна центральна композиція (середник) оточена одним або кількома рядами другорядних композицій ( клейм ), Додаткові ілюстрації зазвичай оповідають про історію зображених в середникові особи або події, або ілюструють інший, пов'язаний з ними текст . Серед подібних ікон називають житійні ікони (ікони з житієм), ікони з діяннями , ікони зі сказанням ,ікони з акафістом і т. д. У болгарському іконопису в XIX столітті були поширені Єрусалимії - складні багатосюжетні композиції, присвячені святим місцям Єрусалима.

За масштабам зображуваних фігур виділяються ростові (зображують персонажів в повний зріст), тронні (повне зображення фігур, що сидять на престолі), поясні (зображення фігур у межах лінії пояса або трохи нижче), огрудні (зображення фігур у межах лінії пупа ), оплечні (зображення фігур у межах лінії грудей), лик (зображення тільки лику або лику і плечей в межах лінії ключиць) ікони.

За стилістичними особливостями ікони відносять до тієї чи іншої «школі» іконопису : галицької, почаївської, новгородської, київської, волинської, московської, строгановской і т. д. Також в ході мистецтвознавчої атрибуції ікона може бути віднесена до «школи» , «оточення» або «майстерні» конкретного іконописця, наприклад: іконописці Києво-Могилянської Академії, «ікона оточення Андрія Рубльова » або « ікона майстерні Діонісія ».

Серед ікон виділяють чудотворні - відмічені незвичайними явищами, за типом чудотворення ікони можуть називатися за явленим чудом, що супроводжувало ікону; мироточиві (виділяючі миро); зцілюючі і т. д. В іконах можуть розміщувати у спеціальних мощевиках мощі святих.

Ікона в Україні[ред.ред. код]

Перші ікони в Україні були візантійського походження, і найстарші ікони, які збереглися до нашого часу, датуються 11-12 століттями. Це були ікони писані на дереві, а також викарбувані на камені (стеатит, шиферний камінь тощо).

Образ святого Миколая Чудотворця (між ХІІ і XV ст.). Барельєф, шиферний камінь. З колекції Музею української домашньої ікони в "Замку Радомисль"

Серед давньоруських іконописців найбільше славився Аліпій Печерський. Деякі ікони були в Україні особливо шановані, славилися як чудотворні і часто ставали предметом воєнної здобичі або дарування. Найвідоміші з них: Вишгородська («Володимирська», 11 ст.), Ігоревська (11 ст.), Чернігівська (12 ст.). Печерська (14 ст.), Холмська, Зарваницька, Самбірська, Волинська Богородиця, Марії Повч, Покрови з Січової церкви на Запоріжжі та інші.

Українці завжди мали у своїй хаті образи. Помешкань, де б не було святих зображень, у давнину, мабуть, не існувало. Ікони були прикрашені найгарнішими рушниками, що свідчить про особливо шанобливе ставлення до них господарів. Адже українці завжди були богомільними, тим більше, що з нашої Батьківщини поширювалося хрещення східного світу.

Велику роль іконам український народ відводив невипадково. У період формування християнського мистецтва у Візантії цим словом позначалось будь-яке зображення Спасителя, Богоматері, святого, ангела чи події у священній історії, незалежно від того, було це зображення скульптурним, живописним, мозаїчним чи якою технікою виконано. Люди це робили для того, щоб було краще молитися.

В Україні зібрано кілька колекцій ікон. Велика колекція домашніх ікон є основою приватного Музею Якубовських у Києві. На Житомирщині в місті Радомишлі існує приватний Музей української домашньої ікони, котрий є частиною історико-культурного комплексу "Замок Радомисль". В експозиції і фондах музею нараховується до 5 тисяч ікон. Це найбільша на сьогодні колекція українського сакрального мистецтва в Європі. Засновник музею - заслужений лікар України, доктор Ольга Богомолець. Унікальна колекція волинського іконопису представлена в Музеї Волинської ікони в Луцьку, безцінною перлиною збірки якого є Холмська Чудотворна ікона Божої Матері, унікальна пам'ятка візантійського мистецтва ХІ-ХІІ ст., одна з найшанованіших християнських святинь.

Чудотворні ікони в Україні[ред.ред. код]

Чимало ікон названо чудотворними: через них отримували зцілення багато людей. Серед таких першою можна назвати Почаївська ікона Божої Матері мироточива ікона святителя Луки Войно-Ясенецького (архієпископа Сімферопольського та Кримського, сповідника) та Ікона Божої Матері Зарваницької. Оновлення ікон — не менш разюче диво. Якщо мироточення ми ще якось можемо побачити, то зафіксувати хід оновлення досить важко. Найчастіше люди вже бачать результат, який можуть порівняти з тим, який вигляд образ мав раніше. Інше чудо трапилося в селі Лище, неподалік Луцька. Там стали спостерігати масове оновлення ікон.

Ікони домонгольської доби[ред.ред. код]

Давньоруських ікон домонгольського часу збереглося небагато. Найвідоміші серед них:

  • «Святі Борис та Гліб», ХІІ ст., Київ.

Див. також[ред.ред. код]

Дослідники української ікони[ред.ред. код]

Історія української ікони.jpg

«Українська графіка XVI–XVIII століть: Еволюція образної системи» (Київ, 1982 р.),, «Українське мистецтво першої половини XIX століття» (Київ, 1982 р.), «Храм і духовність» (Рим, 1990 р.), «Скарби України» (1991 р.), «Києво-Печерська Лавра» (Київ, 1993 р.), Історія української ікони 10-20 століть. Київ, Либідь, 2004., «Українська ікона.Іконотворчий досвід діаспори» (Київ, 2003 р.),

Українське мистецтво другої пол. XVI першої половини XVII століття. — Київ: Наукова думка, 1985. — 182 с. Майстри українського бароко. — К., 1991. — 400 с. Збереження українських ікон — нагальна справа сучасності. — Старожитності, 1991 р., № 2-3, с. 4 — 5. Малярі перехідної доби: роздуми над творчістю художників львівського Ренесансу Федька Сеньковича та Миколи Петрахновича. — ЗНТШ, 1994 р., т. 227, с. 88 — 108. Українське малярство X — XVIII ст.: Пробл. кольору. — Львів, 1996. Оповідь про Ікону / В. Овсійчук, Д. Крвавич. — Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2000. — 397 с. Класицизм і романтизм в українському мистецтві.- К.: Дніпро, 2001 Проблеми духовності у мистецтві Київської Русі-України Українська ікона Х – ХІІІ ст.: Духовний і художній феномен Крвавич Д. П., Овсійчук В. А., Черепанова С. О. Українське мистецтво. — Львів: Світ, 2003. — Т.1. — 256 с.: 16 вкл. іл.; 24,5 см. — ISBN 966-603-202-3 (в м. опр.). — ISBN 966-603-203-1

«Христос і Богородиця у дереворізах кириличних книг Галичини XVII ст.»

«Народна течія в українському живопису XVII – XVIII ст.»

"Богословія та духовність Ікони" "Історія української ікони"

Зовнішні посилання[ред.ред. код]