Пенати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пена́ти (лат. Penates чи Di Penates) — двоє богів-охоронців дому, родини, культ яких пов'язаний з обожнюванням предків. Формула офіційної присяги поряд з іменем Юпітера (Iuppiter Optimus Maximus — гарант слави та могутності Риму) містила згадку про Пенатів.[1] Культ імператора, як і культи традиційних богів, формував зв'язок між підданими і правителем.[2]

Домашні Пенати, поруч із Ларами, дбали про злагоду в родині. Етимологія назви наголошує їхнє значення та функцію: слово походить від penus чи penetralia (комора). На їхню честь у господі постійно горів вогонь, їм був присвячений стіл, на якому постійно перебувала їжа та напої для них. Їм відводили окреме місце за столом, де клали сіль, квіти та фрукти як жертву, а голова родини перед тим, як накладати страви дружині, дітям чи іншим членам родини, жертвував їм дрібку кожної страви.

Культ Пенатів, як і Ларів, перетворився на державний культ Римської держави. Кожне місто у Римській імперії мало своїх Пенатів. В Римі громадські Пенати мали в центрі Форуму храм що називався Реґія (Regia), де були встановлені статуї у вигляді двох юнаків, озброєних списами. Ці юнаки символізували двоїстість Риму, походження й розвиток якого були пов'язані з латинськими та сабінськими племенами. У Римі шанували також давньолатинських Пенатів, що мали спільні з Вестою вівтарі в Лавініумі; римляни вірили, що ці Пенати привіз із-під Трої Еней. Консули й претори разом із жерцями щороку складали Пенатам обітниці. Імператор Август, що прагнув відновити стародавні римські традиції та релігійні практики, збудував у Римі, у своєму палаці на Палатинському Пагорбі, святилище для поклоніння Пенатам.

У переносному значенні пенати — рідна домівка.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Nock A. D. Religious developments from the close of the Republic to the death of Nero // The Cambridge Ancient History. V. X. Cambridge, 1936. P. 484
  2. Harland P. A. Imperial Cults within Local Cultural Life: Associations in Roman Asia // Ancient History Bulletin / Zeitschrift fur Alte Geschichte. 2003. № 17. P. 105–106

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]