Венера (міфологія)

"Народження Венери", Олександр Кабанель, 1863.

Вене́ра (лат. Venus; род. відм. Veneris) — первісно римська богиня садів, її ім'я вживалось як синонім плодів. За деякими припущеннями, спочатку Венера була персоніфікацією абстрактного поняття "милості богів" (лат. venia).

З поширенням переказу про Енея була ототожнена з його матір'ю Афродітою і стала не лише богинею вроди й кохання, а й покровителькою римлян. Великий вплив на росповсюдження культу Венери в Римі зробив відомий сицилійський храм Венери на горі Ерікс, звідки було перейняте почитання цієї богині як Венери Еріцини.

Храм Венери прародительки у Форумі Цезаря, Рим

Особливу популярність Венера набула в I ст. до н.е., коли її заступництвом користувались:

• Сулла, який вважав, що Венера дає йому щастя (звідси її епітет Felix), и сам прийняв прізвище Епафродит;
• Помпей, що присвятив її храм як Переможниці;
• і особливо Цезар, що вважав її прародителькою Юліїв (Венера Genetrix).

Інші її епітети: "милостива", "очищаюча", "кінна", "лиса" (за переказами, в пам'ять самовідданих римлянок, які дали під час війни з галлами своє волосся для виготовлення канатів) та ін.

У письменників Венера - насамперед богиня любовної пристрасті, мати Амура. А з розповсюдженням східних культів Венера стала ототожнюватись з іншими богинями - Ісидою, Астартою. Відоме росповсюдження отримав культ Венери та Адоніса - її гинучого та воскресаючого коханця.

В астрології велику роль грала планета, що була названою іменем Венери й визначалась як "милостиве нічне світило, чоловік або жінка".

Див. також

• Астарта

Література

• Словник античної міфології