Географія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Географія України
Map of Ukraine en.svg
Топографічна карта України
Континент Європа
Регіон Східна Європа
Координати 49°00′ пн. ш. 32°00′ сх. д. / 49.000° пн. ш. 32.000° сх. д. / 49.000; 32.000
Площа 603 549 км²[1]
  46-те в світі
98% суходолу
2% вод
Кордони Загальна протяжність: 6993,63 км[2]; суходолом 4183 км: Росія 1 576 км, Молдова 939 км, Білорусь 891 км, Румунія 531 км, Польща 526 км, Угорщина 103 км, Словаччина 97 км
Найвища точка гора Говерла: 2 061 м
Найнижча точка Куяльницький лиман: −5 м
Головна річка Дніпро: 1 095 км
Найбільше озеро Ялпуг: 149 км²

Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України.

Назва[ред.ред. код]

Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви:

  • український лексикограф Борис Грінченко у своєму Словникові української мови першим значенням слова Україна дає країна[3];
  • український славіст, мовознавець Ярослав Рудницький навів декілька значень назви Україна (Вкраїна, Укра́їна, Укра́йна)[4]:
    • 1) «прикордонна земля»,
    • 2) «будь-яке відокремлене місце»,
    • 3) «країна в цілому»;
  • за Максом Фасмером, від давньорус. оукраина — прикордонна місцевість[5];
  • Сергій Шелухін вважав, що назва «Україна» утворена від дієслова украяти, відрізати й означає «відділений шматок землі», «відділена частина території племені». У часи розпаду Київської Русі на окремі незалежні землі слово «україна» набуло нового значення — «князівство». Зокрема, у літописах зафіксовані Переяславська україна, Галицька україна, Волинська україна, Чернігівська україна, Київська україна та ін.[6];
  • деякі сучасні українські дослідники виводять назву від слова край, що первинно означало рідний край, країна, земля[7].

Розташування[ред.ред. код]

Крайні географічні точки[ред.ред. код]

  • Крайня північна точка території України розташована на державному кордоні з Російською Федерацією (Брянська область) біля села Грем'яч (урочище Петрівське) Новгород-Сіверського району Чернігівської області, авыаЫВаывАї координати — 52°22'46" пн. ш. і 33°11'28" сх. д.
  • Крайня південна точка України розташована у Форосі (м. Ніколая) на Кримському півострові і має координати 44°23'11 пн. ш. і 33°46'38" сх. д. (на 3", тобто 95 м південніше мису Сарич)
  • Крайня західна точка — поблизу села Соломоново біля міста Чоп у Закарпатській області. Координати цієї точки — 48°25'06" пн. ш. і 22°08'13" сх. д.
  • Крайня східна точка знаходиться на околиці с. Червона Зірка Міловського району Луганської області. Вона має координати 49°15'38" пн. ш. і 40°13'40" сх. д.

Географічний центр України знаходиться на північній околиці села Мар'янівка (Шполянський район) Черкаської області[8].

Моря[ред.ред. код]

Територію України омивають Чорне та Азовське моря. До басейнів цих морів належать більшість (біля 96%) річок країни.

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія України

Україна — унікальна мінерально-сировинна держава, багатства надр якої зумовлені особливостями геологічної будови її території. В межах країни розповсюджені всі основні геоструктурні зони земної кори: платформні, геосинклінальні і перехідні між ними області — крайові прогини.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Різноманітність різних геолого-структурних умов і величезний діапазон часу (більш 2,5 млрд років) протягом багатьох епох визначили формування практично всіх видів корисних копалин, в тому числі цілого ряду великих і дуже великих по запасам родовищ вуглеводневої сировини і твердих корисних копалин.

З унікальною (в металогенічному відношенні) структурою — Українським щитом, зв'язана більшість родовищ металевих корисних копалин і, в першу чергу, найбільший Криворізький залізорудний басейн, комплексні корінні родовища ільменіт-апатитових руд, родовища інших кольорових, шляхетних і рідкісних металів.

В платформному чохлі, що перекриває кристалічний фундамент, розміщені великі поклади марганцевих руд Нікопольского басейну, комплексні ільменіт-рутил-цирконієвих руд Середнього Придніпров'я, а також родовища урану, унікальні за якістю і запасам родовища каолінів, бентонітових, вогнетривких і тугоплавких глин, бурого вугілля і багатьох інших видів корисних копалин.

В Дніпровсько-Донецькій металогенічній провінції залягають родовища газу, нафти, газоконденсату, кам'яної солі, гіпсу. В південній частині провінції знаходиться Донецька складчаста споруда з найбільшим однойменнім кам'яновугільним басейном, а також родовища ртуті, кам'яної солі, вогнетривких і тугоплавких глин. В вугіллях Донбасу зосереджені трильйони кубічних метрів метану

На шельфі Азовського і Чорного морів розвідані родовища вуглеводневої сировини і ведеться активний пошук нових їх покладів.

В межах Українського щиту, Донецької складчастої споруди і Карпатської складчастої області виявлені 6 золоторудних районів з ресурсним потенціалом в декілька тисяч тон золота при середньому змісті 6-8 г/т.

Рельєф[ред.ред. код]

Докладніше: Рельєф України
Фізична карта України

Більша частина території України має рівнинний характер (середня висота над рівнем моря по Україні становить 175 метрів), гори знаходяться тільки на заході та на крайньому півдні. Рівнинні простори країни, що становлять південно-західну частину Руської рівнини, за своїм рельєфом неоднорідні. Тут можна виділити височини та низовини, утворення яких обумовлене переважно нерівностями кристалічного фундаменту Руської платформи, яка залягає в фундаменті Руської рівнини. Височини пов'язані головним чином з Українським кристалічним масивом.

В межах України розташовані такі височини: в західній частині Волино-Подільська, Придніпровська, в східній частині Приазовська, Донецький кряж та південно-західні відроги Середньо-Руської височини. На заході України здіймаються Українські Карпати, на крайньому півдні — Кримські гори.

Найбільші низовини: Поліська низовина на півночі, Причорноморська на півдні та Придніпровська, що простягається в середній частині лівобережжя Дніпра.

Найвища точка України — гора Говерла (2061 м) в Карпатах, найбільш низинні ділянки — на узбережжі Чорного та Азовського морів.

Узбережжя[ред.ред. код]

Острови[ред.ред. код]

Докладніше: Острови України

Метеоритні кратери[ред.ред. код]

В наш час на території України знайдено вісім вибухових кратерів, що утворилися у наслідку падіння небесних тіл. Всі кратери, за виключенням Іллінецького, є похованими під товщею осадових порід, їх дослідження велося за допомогою свердловин.

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат України

Кліматичні умови в Україні визначаються у першу чергу її географічним розташуванням. Вони також формуються внаслідок взаємодії таких факторів, як сонячна радіація, циркуляційні процеси в атмосфері, підстильною земною поверхнею. Завдяки взаємодії всіх цих факторів, формуються загальні риси клімату України.

Вся територія розташована в помірному кліматичному поясі. В цілому клімат України помірно континентальний, лише на Південному березі Криму — субтропічний. Загальна закономірність кліматичних умов полягає в зростанні континентальності з заходу на схід та близької до широтної зональності розподілу температур, вологості та опадів.

Зими на заході України помітно м'якіші, аніж на сході. Влітку, натомість, на сході спостерігаються більш високі середні температури, аніж на заході.

Середньорічна температура коливається від +5,5 — +7 °C на півночі до +11° — +13 °C на півдні. Середня температура в січні, найхолоднішому місяці, становить від −3 °C на південному заході (в Криму — від −1 °C до +4 °C) до −8° C на північному сході. Середня температура в липні, найтеплішому місяці, коливається від +23° C на південному сході до +18 °C на північному заході.

Кількість опадів в теплий сезон в середньому в два-три рази вища, ніж в холодний. Максимум спостерігається в липні та червні, а мінімум припадає на лютий. Сніг випадає найчастіше пізно в листопаді або рано в грудні.

Максимальна абсолютна кількість опадів припадає на Карпати, де може досягати 1 200 міліметрів. Мінімальна — на узбережжя Чорного та Азовського морів, а також степи Криму, де випадає менше 400 мм опадів на рік.

Гідрографія[ред.ред. код]

Річки[ред.ред. код]

Докладніше: Річки України
Супутниковий знімок центральної та нижної частини басейну Дніпра

Річкова мережа України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і частково (4%) — до басейну Балтійського моря. Вона складається з річкових систем Дніпра, Дуная, Дністра, Південного Буга, Західного Буга, Сіверського Дінця та річок чорноморського та азовського узбереж.

На території України налічується біля 23 тис. водотоків, з них 2938 водотоків довжиною від 10 км та більше, а також 116 — довжиною понад 100 км.

За величиною басейну, довжиною, водністю та гідроенергетичним потенціалом, всі річки України поділяються на великі, середні та малі. До великих відносять Дніпро, Дунай, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг, Прип'ять, Десну. Всі інші відносяться до середніх або малих.

Розвиток річкової мережі на території України та її щільність різняться в різних частинах у зв'язку з неоднорідністю кліматичних, геологічних та інших факторів. Найбільша річкова мережа — в Карпатах (до 1,10 км/км²) та на Донецькому кряжі (до 0,5 км/км²). В деяких районах південної частини наближається до нуля.

Вода великих річок прісна, мінералізація становить 300–600 мг/дм³. Мінералізація води середніх і малих річок півночі України коливається між 200 і 500 мг/дм³. Вона зростає у південному і східному напрямі. Найбільше мінералізовані води річок Приазов'я (понад 2000 мг/дм³) і річки між Дунаєм і Дністром, а найменше — Карпат (нижче 100 мг/дм³).

Озера[ред.ред. код]

Докладніше: Озера України

На території України понад 3 тисячі природних озер. Переважно це невеликі озера (0,01 — 0,1 км²), 30 озер мають площу до 10 км² і більше, 13 — понад 50 км².

Найбільше природне озеро України оз. Ялпуг (Одеська обл.), його площа 149 км².

Найглибше природне озеро України оз. Світязь (Шацькі озера, Волинська обл.), його глибина 54.4 м.

Водосховища[ред.ред. код]

На території України налічується 1103 водосховища[9] . Вони утримують 55315,8 млн м³ води (величина повного об'єму), зокрема 8565,8 млн м³ — без 6-и водосховищ Дніпровського каскаду та 2-х Дністровських водосховищ (головного та буферного). В цілому, всі водосховища утримують об'єм води, що перевищує середній річний стік Дніпра.

Найбільші водосховища (загалом шість — Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське) створено на Дніпрі з 30-х по 70-і роки ХХ ст. На початку 80-х років було створено Дністровське водосховище. Значно меншими є водосховища у басейнах річок Південний Буг, Сіверський Донець та інш.

Ставки[ред.ред. код]

Докладніше: Стави України

На річках і струмках України створено понад 49 400 ставків[9] загальною площею понад 2890 км². Вони утримують понад 3969 млн м³ води.

Найбільше ставків на Східному Поділлі (зокрема у Вінницькій області — близько 4850) і на Придніпровській височиніДніпропетровській області — 3292).

Найменше ставків у Карпатському регіоні (у Закарпатській області — 584) та Луганщині — 360.

Болота[ред.ред. код]

Докладніше: Болота України

Ґрунтові води[ред.ред. код]

Ґрунти[ред.ред. код]

Докладніше: Ґрунти України

На території України виділяють Поліську, Лісостепову і Степову ґрунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області.

На Поліссі найпоширеніші дерново-підзолисті і болотні ґрунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці ґрунти здебільшого бідні на перегній.

У лісостепу України поширені різні типи чорноземних ґрунтів. Крім цих ґрунтів, значні площі займають лучно-чорноземні та сірі лісові ґрунти.

Ґрунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені, головним чином, чорноземами. Ці ґрунти мають найвищу природну родючість.

У Карпатах ґрунтовий покрив змінюється як у широтному, так і в вертикальному напрямках.

Для Закарпатської низовини характерні, головним чином, дерново-опідзолені та дерново-глеєві ґрунти. Ґрунти Передкарпаття в основному дерново-середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі лісові ґрунти.

Ґрунтовий покрив Криму має добре виявлену вертикальну зональність. У передгірській степовій зоні поширені чорноземи. Лісостепова зона вкрита дерново-карбонатними ґрунтами. У гірській лісовій зоні поширені буроземи, у найнижчому поясі — коричневі ґрунти.

Рослинність[ред.ред. код]

Докладніше: Флора України

Тваринний світ[ред.ред. код]

Докладніше: Фауна України

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред.ред. код]

Докладніше: Екологія України

Охорона природи[ред.ред. код]

Фізико-географічне районування[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Регіони України» 2012. Частина І с.21
  2. Статистичний збірник «Україна у цифрах 2011» 2012 с.15
  3. Грінченко Б. Д. Словарь української мови: У 4-х т. — Київ, 1909 — Т. 4. — С. 330.
  4. Етимологічний словник української мови Я. Рудницького. Вінніпеґ-Оттава, 1962–1982. — Т. 2. — С. 1075.
  5. (рос.) Этимологический словарь Фасмера.
  6. Шелухінn С. Назва України // Хроніка 2000. — 1992. — № 2. — С. 50-63.
  7. Єрмоленко Світлана. У власних назвах — Історія України.
  8. Наказ Державного комітету природних ресурсів України «Щодо уточненого місцезнаходження географічного центру України»
  9. а б Водний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник / За ред. В. К. Хільчевського, В. В. Гребеня. — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с. ISBN 978-965-098-2

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]