Юрій Рейт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Рейт Юрій)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Рейт
Народився 1 червня 1947(1947-06-01) (76 років)
Варшава, Польська Народна Республіка
Країна  Республіка Польща
Діяльність лікар ветеринарної медицини
Alma mater Варшавський університет природничих наукd
Знання мов українська
Нагороди
орден «За заслуги» II ступеня орден «За заслуги» III ступеня Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі Bene Merito Medal of Merit for the Border Guard Odznaka „Zasłużony dla Służby Celnej”
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Нагрудний знак «Знак пошани»
Заслужений діяч культури Польщі

Юрій Рейт (пол. Jerzy Rejt; нар. 1 червня 1947 у Варшаві) — активіст української меншини у Польщі, перший голова Об'єднання українців у Польщі (1990—1996), президент Європейського конгресу українців (1995—1996), голова Головної ради Об'єднання українців у Польщі (1996—1998), лікар-ветеринар.

Біографія[ред. | ред. код]

Син Антонія Антоновича Рейта (1902—1950) і Ольги Львівни Левицької (1906—1967). Батько, нащадок радзивіллівських бояр, під час Другої світової війни воював у лавах польської армії в СРСР (1-ша Варшавська піхотна дивізія). Мати (дочка о. Лева Йосифовича Левицького, м.ін. пароха Печеніжина та декана пістинського) походила з родини греко-католицьких священиків з околиць Коломиї[1] . Обоє батьки були вчителями.

Родич Стефанії з Левицьких Тарантюк, зарахованої до новомучеників Української Греко-Католицької Церкви[2] , Івана Левицького — солдата Українських Січових Стрільців, який загинув у боях з більшовиками в час більшовицько-української війни, та о. Костянтина Левицького, греко-католицького священика засланого разом із жінкою до Хабаровського краю за душпастирську діяльність[1]. Серед інших родичів — Ян Рейт, убитий НКВС у Катині (Катинський розстріл)[3] , та Феліцян Рейт — солдат Польської армії в СРСР (Армії Андерса), учасник битви при Монте-Кассіно[4].

У 1966 р. закінчив Загальноосвітньій ліцей у Варшаві. Навчався на ветеринарному факультеті Варшавського університету аграрних наук (Szkoła Główna Gospodarstwa Wiejskiego, SGGW). У 1973—1980 рр. працював лектором на факультеті харчових технологій цього університету.

У 1989—1990 роках займав посаду заступника голови Українського суспільно-культурного товариства. Опісля був обраний першим головою Об'єднання українців у Польщі (1990—1996), членом правління Світового Конґресу Українців (Торонто, 1991—1996), членом Української всесвітньої координаційної ради (Київ, 1992—1997), президентом Європейського конґресу українців (Лондон, 1995—1996), головою Головної ради Об'єднання українців у Польщі (1996—1998 рр.).

У 1999—2006 роках співробітник Інституту Фонду східних досліджень (у 2000—2006 роках директор Управління закордонного співробітництва). У 2006 р. співробітник Колегії Східної Європи ім. Яна Новака-Єзоранського, де до 2013 року був директором програми Study Tours to Poland польсько-американського фонду Свободи, а опісля — Senior Programme Assistent of STP.

Голова Ради неурядових організації при посольстві України в Польщі (2006—2010), з 2001 року член польсько-українського форуму, Ради польсько-українського Фонду співпраці PAUCI (2008—2009), Ради Фонду Освіта для Демократії (2008—2010), Ради польсько-німецького Фонду співпраці молоді (2008—2010) та Ради Фонду міжнародної солідарності (2011—2015). У 2014 році співзасновник «Громадського Комітету солідарності з Україною»[5] .

В 1963—2006 роках член хору церкви Успення Пресвятої Богородиці у Варшаві. З 1972 по 1989 рік співак Українського чоловічого хору «Журавлі»; кілька разів займав пост голови ради хору[6].

Діяльність[ред. | ред. код]

У 1990 р. співорганізував I Світовий Форум Української Діяспори (Варшава-Білий Бір) за участю президента Світового Конґресу Вільних Українців (СКВУ) Юрія Шимка та представників українських організацій з США, Канади, Великої Британії, Бельгії, Німеччини, Франції, Бразилії, колишньої Чехословаччини, Румунії, колишньої Югославії, Литви та Росії. У Форумі брали участь представники української демократичної опозиції — Іван Драч, Михайло Горинь та В'ячеслав Чорновіл.

Опісля 1990 року співорганізатор реноваційних робіт могил солдат та офіцерів Української Народньої Республіки похованих на вольському православному кладовищі у Варшаві, та побудови пропам'ятних споруд присвячених українським солдатам загиблим в обороні Варшави у 1920 році (битва «Диво на Віслі») та померлим на еміграції.

У 1999—2006 роках співреалізатор Економічного Форуму у Криниці[7]. Реалізатор проектів вишколів українських самоурядовців, адаптації банкових систем Польщі та України до вимогів Європейського Союзу, реформування вугільної промисловості, тощо. В роках 1999—2001 організував українським студентам професійні стажування на польських підприємствах.

У роках 2004—2015 в рамках програми «Study Tours to Poland», в якому взяло участь 7500 спеціалістів з України (70 %), а також м.ін. з Білорусі, Грузії, Молдови, Вірменії, Азербайджану, співреалізував проекти м. ін. пов'язані з підготуванням українських самоурядових структур до введення децентралізаційних реформ та асоціяції з ЄС, вишколами урядовців центральних органів влади в Україні, Варшавською літньою Євро-Атлантичною академією[8], випрацюванням моделі українського е-уряду[9], співпрацею польського та українського Інститутів національної пам'яті[10][11], зміцненням українських митних та прикордонних структур (за участю 400 українських офіцерів та фахівців з Польщі, Німеччини, Словаччини та Угорщини, підготовкою митних структур України та Польщі до Євро-2012.

У 2004 році в рамках товариства «Вільна Україна» співорганізовав у Варшаві акції підтримки «Помаранчевої революції» та поїздку 200 волонтерів (у рамках Польської Наглядної Місії) на президентські вибори в Україні[12].

У 2014 році, як співзасновник Громадянського Комітету солідарності з Україною[5], координував діяльність групи, що займалася прийомом 46 поранених з Майдану Незалежності на лікування у Варшаві[13].

Співавтор документа «Громадянський пакет для України» — пропозиції введеня механізмів та розв'язок у системові зміни в Україні, зокрема реформи державної адміністрайії та децентралізації у правлінні державою. Вищенаведений документ було передано Володимиру Гройсману, тодішньому спікеру Верховної Ради України, в ході офіційного візиту до Республіки Польща у 2015 році.

Ордени[ред. | ред. код]

Кавалерський Хрест Ордена Відродження Польщі (2015)[14]

Орден „Bene Merito” (2011)[15]

Орден «За заслуги» II ступеня (2008)[16]

Орден «За заслуги» III ступеня (1998)[17]

Українські нагороди[ред. | ред. код]

1996 — Диплом Президента України «За великий особистий внесок  у розбудову Незалежної України».

1999 — Почесна грамота Народного Руху України «За відданість ідеям державності і демократії, за великий внесок у здобуття і розбудову Української Держави».

2005 — Почесна грамота МЗС України «За вагомий внесок в розбудову та поглиблення українсько-польських відносин».

2006 — Почесна грамота Кабінету Міністрів України.

2006 — Почесна грамота МЗС України «За активну участь у діяльності Української громади в Республіці Польща, популяризацію історичних та сучасних надбань українського народу, розбудову українсько-польського співробітництва, зміцнення авторитету України у світі».

2008 — Диплом Посольства України в Республіці Польща «За вагомий внесок у розвиток українсько-польського співробітництва».

2008 — Почесна грамота — Полтавська Обласна Рада.

2009 — Похвальна грамота Європейського Конгресу Українців «За активну участь в організаційній діяльності».

2010 — Почесна грамота Державної Митної Служби України «За внесок у розвиток співробітництва митних служб Республіки Польща та України».

2010 — Медаль «За сприяння в Охороні Державного Кордону України».

2017 — Нагрудний знак «Знак пошани»[18]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Драбчук, Іван (2004). З вірою у серці. Івано-Франківськ: Вперед.
  2. ↑ Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ: Життєписи Слуг Божих. missiopc.blogspot.com. Процитовано 18 квітня 2016.
  3. ↑ Szcześniak, Andrzej Leszek (1989). Katyń. Lista ofiar i zaginionych jeńców obozów Kozielsk, Ostaszków, Starobielsk (Польською) . Warszawa: ALFA.
  4. ↑ » Profile. kresy-siberia.org. Процитовано 18 квітня 2016.
  5. ↑ а б Громадянський комітет солідарності з Україною – засновницька декларація (PDF). http://solidarnosczukraina.pl/ (Польською та українською) . 04.02.2014. Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2014.
  6. ↑ Pełeński, Piotr (2012). Ukraiński Chór Męski Żurawli: 1972-2012 (Польською) . Związek Ukraińców w Polsce. ISBN 978-83-928483-7-0.
  7. ↑ Forum Ekonomiczne | Economic Forum. www.forum-ekonomiczne.pl. Процитовано 18 квітня 2016.
  8. ↑ Warsaw Euro-Atlantic Summer Academy (WEASA) - WEASA. WEASA (брит.). Процитовано 18 квітня 2016.
  9. ↑ Polsko-ukraińskie warsztaty o e-administracji w MAC. Strona archiwalna Ministerstwa Administracji i Cyfryzacji. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 квітня 2016.
  10. ↑ Polska, Grupa Wirtualna (19 травня 2015). Ukraiński i polski IPN powołują komisję historyków. wiadomosci.wp.pl (pl-PL) . Процитовано 18 квітня 2016.
  11. ↑ IPN-y Polski i Ukrainy powołają platformę dialogu historycznego. Onet Wiadomości (pl-PL) . Процитовано 18 квітня 2016.
  12. ↑ Od zrywu do stowarzyszenia? "Wolna Ukraina" podsumowuje Misję. wiadomosci.ngo.pl. Процитовано 18 квітня 2016.
  13. ↑ „Polska nie może być obojętna” – wywiad z Jerzym Rejtem. http://www.eastbook.eu/. Eastbook.eu. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 18 квітня 2016.
  14. ↑ prezydent.pl. "Dziękuję za wysiłek na rzecz wspólnoty ukraińskiej w Polsce" / Ordery i odznaczenia / Aktualności / Archiwum Bronisława Komorowskiego / Oficjalna strona Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej. www.prezydent.pl. Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 18 квітня 2016.
  15. ↑ Wręczenie odznaczeń państwowych w Pałacu Prezydenckim. www.msz.gov.pl. Процитовано 18 квітня 2016.
  16. ↑ Указ Президента України від 19.11.2008 No 1057/2008
  17. ↑ Указ Президента України від 21.08.1997
  18. ↑ Наказ Міністра оборони України від 14.01.2017 р. Но. 14
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юрій_Рейт&oldid=38577470