Помаранчева революція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Помаранчева революція
Orange ribbon.svg
Помаранчева стрічка
Дата: 22 листопада26 грудня 2004
Місце: Україна
Привід: масові фальсифікації виборів Президента України 2004 року, що призвели до обрання Президентом України Віктора Януковича
Результат: за результатами перевиборів Президентом України обрано Віктора Ющенка
Політичні зміни: до влади прийшла колишня опозиція
Територіальні зміни: відсутні
Сторони
міліція, представники влади студенти, малий і середній бізнес, пенсіонери, інтелігенція
Лідери
Леонід Кучма, Віктор Янукович Віктор Ющенко

Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004 як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні області країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

Для захисту своїх демократичних прав до Києва приїхало сотні тисяч людей зі всієї України

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових революцій», що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.

Підготування

Майдан 2004 року готувався півтора року. Підготовка проходила через наявні партійні та громадські структури. В. Філенко[1]:

« …були графіки, плани. Через рік після помаранчевого Майдану ми розсекретили всі документи і передали їх в Музей історії помаранчевої революції. Ви можете з ними ознайомитися і самі переконатися.  »

там же:

« Ми на кожну акцію писали варіанти А і Б. Іноді ще й В. Часом доводилося скасовувати заплановані акції, в яких прогнозувалося участь до 250 тисяч людей.  »

Хід подій

Учасниця Помаранчевої революції і бійці спецназу, листопад 2004 року.
  • 22 листопада — наступний день після другого туру голосування. З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів. Скориставшись цим, прихильники Ющенка та іноземні спостерігачі з Європи й США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями та такі розбіжності є результатом підтасування на користь провладного кандидата. Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Уже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незалежності почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. За кілька годин до оголошення Центральною виборчою комісією попередніх даних почали звучати заяви про фальсифікацію виборів на користь Віктора Януковича. Президент Росії Володимир Путін першим вітає Віктора Януковича з перемогою.
  • 23 листопада в містах Західної України, у Києві й ряді інших міст і обласних центрів почалися мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незалежності, де зібралося, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч протестувальників з усієї країни. Мітинги й пікети проходили також перед будинками Адміністрації Президента, Верховної Ради — українського парламенту, уряду й ін. Відмітним знаком демонстрантів став помаранчевій колір — колір передвиборної кампанії Ющенка (прихильники Януковича використали білий та блакитний кольори). Міські влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів, а сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент.
Акція непокори проти фальсифікації виборів Президента України, 22 листопада 2004, Майдан Незалежності, Київ
  • 24 листопада переговори між владою та опозицією зайшли у глухий кут, оскільки позиція Ющенка не передбачала іншого результату переговорів, крім проголошення його президентом. Ющенко почав переговори з діючим президентом Леонідом Кучмою, бажаючи мирним шляхом домогтися визнання своєї перемоги, але, після оголошення остаточних результатів, згідно з якими переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві, закликавши їх почати «Помаранчеву революцію» і за допомогою страйків паралізувати діяльність уряду, змусивши владу не визнавати результати виборів:
« Шлях до компромісу через демонстрацію народної волі — це єдиний шлях, що допоможе нам знайти вихід із цього конфлікту. Таким чином, Комітет національного порятунку повідомляє про загальнонаціональний політичний страйк  »
  • 25 листопада Верховний Суд України забороняє друкувати офіційні результати виборів. Януковича вітають Китай, Вірменія і Казахстан. Утворено т. зв. Комітет Національного порятунку, куди ввійшли провідні політики опозиції. «Помаранчеві» демонстранти займають Український Дім, Київську мерію та Будинок профспілок.
  • 26 листопада на привокзальній площі у Києві пройшов мітинг прихильників Віктора Януковича, де зібралося бл. 60 000 осіб. Харківська та Луганська обласні ради оголошують про свої наміри щодо створення автономії. У столиці відбувся перший раунд переговорів влади та опозиції за участю міжнародних посередників.
  • 28 листопада. У Сєвєродонецьку відбувся з'їзд депутатів усіх рівнів, який обговорював питання проведення референдуму щодо федералізації України. Мер Москви Лужков назвав акції опозиції «апельсиновим підкормленим шабашем». Популярним став момент, коли Лужков погодився навіть «…зняти свою улюблену кепку, аби лиш бути подібним до Віктора Януковича».[3]
Демонстрації у Львові під час революції
  • 30 листопада дружина Віктора Януковича виступає з промовою про «наколоті апельсини» і «американські валянки». Ці фрази стали одними з найпопулярніших і найзгадуваніших у ЗМІ.
  • 3 грудня Верховний Суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України в ході виборів, у результаті чого вимоги Ющенка були частково задоволені — зокрема, результати другого туру голосування були оголошені недійсними і було призначено повторне голосування.
  • 8 грудня Верховна Рада перемінила склад Центральної виборчої комісії й прийняла виправлення до закону про вибори президента з метою перекрити основні канали фальсифікації виборів. Прийняття цих виправлень було результатом компромісу між владою й опозицією. У пакеті з ними була затверджена конституційна реформа, що обмежує владу президента України й передає частину його повноважень кабінету міністрів і парламенту. Після прийняття цих рішень революційна напруга в суспільстві значно зменшилась.
  • У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, переміг Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України в публікації «Урядового Кур'єра» (що означає офіційне закінчення виборів).
  • 23 січня 2005 року Віктор Ющенко офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України.

Характеристика революції

Фінансування

  • На думку Віктора Ющенка, «закордонне фінансування Помаранчевої революції є вигадкою», її «фінансувала вся українська нація». Про це він сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі, відповідаючи на запитання, чи надавали фінансування на революцію іноземні уряди, зокрема США, або великі закордонні організації.[4]

Політичні персоналії Помаранчевої революції

Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Євген Червоненко, Петро Порошенко, Олександр Турчинов, Олександр Третьяков, Микола Мартиненко, Давид Жванія, Олександр Зінченко, Микола Томенко, Юрій Луценко, Тарас Стецьків, Володимир Філенко, Олег Рибачук, Роман Зварич, Владислав Каськів, Андрій Шкіль, Ігор Гринів, Юрій Павленко, В'ячеслав Кириленко, Микола Катеринчук, Анатолій Гриценко, Анатолій Матвієнко, Юрій Кармазін, Володимир Яворівський

Учасники та стратегія

Деякі аналітики вважають, що Помаранчева революція була побудована за схемою, вперше розробленою під час вигнання Слободана Мілошевича в Сербії чотири роки тому, і продовжуючи Революцію троянд у Грузії. Кожна з цих перемог була результатом великих кампаній на низовому рівні та створення коаліцій серед опозиції. Після перемоги владних партій послідували публічні демонстрації, щоб не дозволити чинним урядовцям утриматися при владі шляхом фальсифікації виборів.[19]

Кожен з цих суспільних рухів включав велику роботу студентів-активістів. Найвідомішим з них був молодіжний рух Отпор!, який курував Воїслав Коштуніца. У Грузії рух отримав назву Кмара. В Україні рух працював під коротким гаслом Пора!. Голова грузинського парламентського комітету з оборони та безпеки Гіві Таргамадзе, колишній член грузинського Інституту Свободи, а також деякі члени Кмара, проконсультували українських лідерів опозиції про методи ненасильницької боротьби. Грузинські рок-групи Zumba, Soft Eject і Green Room, які раніше підтримувала Революцію троянд, організували концерт солідарності в центрі Києва для підтримки Ющенко в листопаді 2004 року.[20]

Активісти в кожному з цих рухів були профінансовані та навчанні в тактиці політичної організації та ненасильницького спротиву з боку коаліції західних соціологів та професійних консультантів, що фінансуються рядом західних урядів та неурядових організацій. За інформацією The Guardian, в їх число входять Державний департамент США та USAID спільно з Національним демократичним інститутом міжнародних відносин, Міжнародним республіканським інститутом, неприбуткова недержавна організація Freedom House та Інститут Джорджа Сороса «Відкрите суспільство». Національний фонд на підтримку демократії, фонд за підтримки федерального уряду США, підтримує неурядову побудову демократії в Україні з 1988 року.[21]

Наслідки

За межами України

Помаранчевий колір став кольором політичного протесту в Росії та інших країнах екс-СРСР.

У 2005 році кенійський політичний рух «Opposition Orange Democratic Movement» (ODM) використав апельсин, як символ української помаранчевої революції[22][23].

Під час інавгурації Олександра Лукашенка в якості Президента Республіки Білорусь від 22 січня 2011 року Лукашенко пообіцяв, що Білорусь ніколи не матиме власну версію Помаранчевої революції та грузинської Революції троянд 2003 року.[24]

Революція та інтернетно-форумне життя

Вперше словосполучення «Помаранчева революція» в інтернет-просторі ймовірно вжив Олександр Сіромаха 25 жовтня 2004 року[25] на форумі сайту «Майдан», звідки швидко розповсюдилось по інтернет-простору (докладніше див. «Розшукується автор помаранчевої революції»).

Помаранчева революція зачепила багато шарів думки та почуття. З жовтня 2004 року по березень 2005 на різних форумах відбувалося жваве спілкування з цього приводу.

Відзначення

2005 року Президент України Віктор Ющенко указом 22 листопада (день початку Помаранчевої революції) заснував державне свято «День Свободи». 30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович указом № 1209/2011 скасував День Свободи, перенісши святкування на 22 січня та об'єднавши таким чином зі святом Дня соборності.[26][27][28] Президент Янукович заявив, що він переніс «День Свободи» через «численні звернення від населення».[29] Однак 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко запровадив свято під офіційною назвою «День Гідності та Свободи» — на відзначення Помаранчевої революції та Євромайдану.

Світлини

Помаранчева революція та мистецтво

Колона свободи або пам'ятник Помаранчевій революції. Поставлено в листопаді 2005 року в першу річницю події на кошти мешканців Дрогобиччини, зібрані під час революції і не використані в 2004 році.

Помаранчева революція та подальші події викликали цілий вибух творчої активності серед українських митців. В 2004–2006 роках з'явилася ціла низка творів у різних видах і жанрах мистецтва, так чи інакше присвячених подіям або персоналіям помаранчевої революції. Значна частина таких творів носить сатиричний характер, причому об'єктом сатири стали як лідери біло-блакитного табору, так, пізніше, і самі лідери Помаранчевої революції.

Протягом всіх днів Революції «голосом Майдану» був актор Євген Нищук (заслужений артист України).

Книги

Фільми

Мультфільми та відеоремікси

Відеоігри

Музика

Аудіо початковий варіантопис файлу, який звучав на Майдані.
Аудіо варіант, адаптований під Євробаченняопис файлу.

Аудіоремікси

Інше

Див. також

Примітки

  1. Владимир Филенко: Войну выиграем, когда выполним требования Майдана
  2. Україна відзначає річницю Майдану
  3. Всеукраїнський з'їзд народних депутатів та депутатів місцевих рад
  4. Ющенко називає «вигадкою» закордонне фінансування Помаранчевої революції, бо її насправді фінансував архангел Михаїл
  5. Березовский дал на Оранжевую революцию $45 млн (12 июля 2011) - сайт "Избранное для всех" (рос.)
  6. Березовский был крупнейшим финансистом оранжевой революции (31 марта 2013) - сайт "Подробности" (рос.)
  7. Березовский: Оранжевая революция - лучшее мое вложение (13 декабря 2010) - сайт "Избранное для всех" (рос.)
  8. "Оранжевая" революция и другие проекты Березовского-политтехнолога (24 марта 2013) - сайт «Дело» (рос.)
  9. Березовскому жаль денег, потраченных на "оранжевую революцию" (12.07.2011) - сайт "Росбалт.RU" (рос.)
  10. Березовский: "оранжевая революция" – лучшее вложение денег, сайт Utro.ua - Новости Украины (рос.)
  11. [Березовский признался, что финансировал «оранжевую революцию» на Украине (02.02.2012) - сайт "РБК daily"] (рос.)
  12. Березовский признался, сколько дал на «оранжевую революцию» (12 Июля 2011) - сайт «ВЛАСТИ.НЕТ» (рос.)
  13. Березовский считал Оранжевую революцию своим успешным проектом (26 Мар, 2013) - сайт "Львовская областная газета" (рос.)
  14. Березовский признал, что финансировал «оранжевую революцию» на Украине (07 февраля 2012) - сайт "Русское Имперское Движение" (рос.)
  15. Выяснилось, что Каддафи финансировал «оранжевую революцию» (28-03-2011) - сайт «Комментарии» (рос.)
  16. Помаранчевую революцию спонсировал Каддафи (28.03.2011) - сайт "Платиновая Буковина" (рос.)
  17. Каддафи финансировал Оранжевую революцию - предприниматель (25-03-2011) сайт "РИА Новости" (рос.)
  18. Каддафи спонсировал «оранжевую» революцию на Украине (02.09.2011) - сайт "Topnews.ru" (рос.)
  19. Специальный Корреспондент. Бархат.Ru. Телеканал «Россия».
  20. States in Caucasus, Central Asia closely monitor developments in Ukraine
  21. http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A34008-2004Dec3.html Diuk, Nadia. «In Ukraine, Homegrown Freedom». Washington Post, 4 грудня 2004.
  22. http://www.pambazuka.org/en/category/features/45291
  23. http://allafrica.com/stories/200801080865.html
  24. http://www.themoscowtimes.com/news/article/lukashenko-growls-at-inauguration/429432.html
  25. http://www.pravda.com.ua/articles/2005/11/22/3020805/view_print/
  26. http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/119839/
  27. http://zik.ua/en/news/2011/12/31/326863
  28. http://eng.obozrevatel.com/politics/yanukovych-abolishes-day-of-liberty-on-november-22.htm
  29. http://zik.ua/en/news/2011/12/31/326863

Джерела

Посилання

Фотоархіви

Аудіоархіви

Відеоархіви

Аналітичні публікації