Катинський розстріл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Координати: 54°46′24″ пн. ш. 31°47′20″ сх. д.

Катинський меморіал
Могили в Катині
Ексгумація катинської могили.1943.

Катинський розстріл — масові страти польських громадян, здійснені в Катинському лісі (Смоленська область) поблизу Катині навесні 1940 р.

Як свідчать виявлені в 1992 році документи,[1] розстріли проводилися за рішенням особливої Трійки НКВД СРСР у відповідності до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940. [2]

Відповідно до висновків німецької комісії Г.Бутца і міжнародних комісій 1943 г., розстріли й поховання проводилися органами НКВД в Катинському лісі як у 1940 році, так і раніше — в 1920-і — 1930-і гг. [3]

Ці висновки в 1990-2004 р. були підтверджені Головною військовою прокуратурою РФ, що констатувала винесення "трійкою НКВД" смертних вироків 14.542 польським військовополоненим і вірогідно встановлено смерть 1803 чоловік.[4].

Керівництво СРСР до 1990 г. заперечувало причетність до цих розстрілів. Відповідно до офіційної радянської версії (комісія николая Бурденко), польські громадяни були розстріляні в Катині в 1941 році німецькими окупаційними військами. У цей час цю версію підтримують деякі російські публіцисти.

Зміст

[ред.] Окупація Польщі

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. 17 вересня на територію Польщі вступили частини Червоної Армії. Польське командування віддало наказ не чинити опір радянським військам[5], однак на місцях опір виявлявся. Безповоротні втрати радянської сторони в результаті бойових зіткнень склали, в цілому, 1475 чоловік[2], польскої - 3500 чоловік[6].

Польський генерал Владислав Андерс, що пораненим потрапив у радянський полон, у своїх спогадах писав:[7]

У Старому Самборі мене відвели до командарма Тюленеву. Він прийняв мене, оточений принаймні двадцятьма офіцерами. І відразу накинувся з докорами - навіщо я не здався відразу, вчинив опір, внаслідок якого Червона Армія, що по-братерському ввійшла в Польщу, щоб звільнити народ від "бар і капіталістів", втратила 18 танків і багато "бійців" (солдат). На моє зауваження, що Ради порушили договір і без яких-небудь на те підстав зайняли польську територію, я одержав таку відповідь:
 — У Радянського Союзу своя політика.
Цей аргумент мені доводилося чути ще не раз.

Червона Армія, просунувшись у результаті наступу до так званої «лінії Керзона», зайняла території Західної України і Західної Білорусії, що входили за Ризьким мирним договору 1921 року до складу Польщі. Ці дії, що стали можливими в результаті підписання секретних додатків до радянсько-німецькому Пакту про ненапад, уже тодішнім радянським керівництвом неофіційно називалися "четвертим розділом Польщі"[8] таке найменування вживається і в сучасній історіографії[9][10]. (докладніше див. Польський похід РСЧА)

У ході бойових дій німецькі війська захопили 420 тисяч полонених, Червона Армія - 250 тисяч[11]. Відомі випадки розстрілу полонених як німецькими військами, так і червоноармійцями. Так, після захоплення 22 вересня радянськими військами Гродно, 300 його захисників, включаючи командира корпуса Ольшину-Вильчинського і його ад'ютанта, були розстріляні на місці; наступного дня в Мокшанах були розстріляні 150 морських офіцерів, що відступали на Брест. Розстріли відбувалися і в інших місцях, включаючи Львів.[12][13]

[ред.] Полонені й інтерновані

19 вересня 1939 наказом НКВД № 0308 було створене Управління по справах військовополонених й інтернованих (УПВІ) при НКВД СРСР й організоване 8 таборів для утримання польських військовополонених (Осташковскьий, Юхновський, Козельський, Путивльський, Козельщанський, Старобільский, Южський і Оранський). Начальником управління був призначений майор П. К. Сопруненко.[14]

Усього в ході просування Червоної Армії було захоплено від чверті мільйона[15] до пів мільйона [16] польських громадян, серед яких були як військовослужбовці польської армії, так й інші особи, що зробили збройний опір.

За рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 3 жовтня 1939 року, [17] рядових й унтер-офіцерів, уродженців територій Польщі, що відійшли до СРСР, розпустили по будинках, а більше 40 тис. жителів західної й центральної Польщі передали Німеччини. Військовополонені, що Залишилися, були розподілені в такий спосіб:[18]

Категорія Розміщення Кількість
Офіцерський склад Старобільський табір 4 000 чол.
Офіцерський склад Козельський табір 5 000 чол.
Жандарми, поліцейські Осташковський табір (Калінінська область) 4 700 чол.
Рядові і молодший склад будівництво дороги Новоград-Волинський — Львів 18 000 чол.
Рядові і молодший склад Наркомчермет на работу в Криворізькому басейні приблизно 10 000 чол.
РАЗОМ приблизно 41 700

Серед арештованих поляків (цивільних) були такі відомі в майбутньому діячі, як майбутній президент Польщі Войцех Ярузельський і майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін. Генерал Владислав Андерс, який утримувався у внутрішній в'язниці НКВД на Лубянці, згадував, що він постійно чув від радянських військових і співробітників держбезпеки таке:

"ми з Німеччиною тепер дійсні друзі й разом виступимо проти світового капіталізму. Польща вислужувалася перед Англією, тому загибель її була неминуча. Польщі більше ніколи не буде"[7]

Взимку 1940 г. були вислані в Сибір на лісоповал осадники; на початку весни до 26 тис. родин військовополонених, а також представники деяких інших категорій польського населення були депортовані на спецпоселения, головним чином у Північний Казахстан і Сибір.[19]

У той же самий час від офіцерів, що втримувалися в трьох таборах - Осташковському Козельскому і Старобільскому, - перестали приходити листи, які раніше регулярно доходили до родин через Міжнародний Червоний Хрест. З квітня-травня 1940 р. родини цих офіцерів більше не одержали жодного листа.[20][21] [22]

[ред.] Розстріл

Записка Берії Сталіну
Рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 г.[2]

Як свідчать опубліковані в 1992 г. документи, 3 березня 1940 (дата встановлена за номером записки[23]) народний комісар внутрішніх справ Л. Берія запропонував Політбюро:

У таборах для військовополонених НКВД СРСР й у в'язницях західних областей України й Білорусії в цей час утримується велика кількість колишніх офіцерів польської армії, що були працівниками польської поліції й розвідувальних органів, членів польських націоналістичних контрреволюційних партій, учасників розкритих контрреволюційних повстанських організацій, перебіжчиків й ін. Всі вони є заклятими ворогами радянської влади, сповненими ненависті до радянського строю.
<...>
У таборах для військовополонених утримується всього (не вважаючи солдатів й унтер-офіцерського складу) 14736 колишніх офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, жандармів, тюремників, осадників і розвідників, за національністю понад 97 % - поляки.
<...>
Виходячи з того, що всі вони є закоренілими, непоправними ворогами радянської влади, НКВД СРСР вважає за необхідне:
<...>
Справи про військовополонених, що перебувають у таборах - 14 700 чоловік колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремників, а також справи арештованих із західних областей України й Білорусії в кількості 11 000 чоловік членів різних к-р шпигунських і диверсійних організацій, що були поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників й перебіжчиків - розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання - розстрілу. [24][25]

Для знищення ув'язнених Осташковського табору приготували Калінінську в'язницю, заздалегідь звільнену від інших ув'язнених. Одночасно неподалік від Калініа, у селищі Мєдноє, екскаватори вирили кілька величезних ям[10]. Такі ж ями викопали й поруч із Катинью, неподалік від Смоленську.

З початку квітня військовополонених почали вивозити на розстріл ешелонами по 350-400 чоловік. Жертвам повідомляли, що їх готовлять до відправлення на батьківщину.

Майор Адам Сольский, відправлений по етапі з Козельського табору 7 квітня, записував у своєму (згодом знайденому німецькою комісією Г.Бутца) щоденнику:

8 квітня. З 12 годин стоїмо в Смоленську на запасному шляху. 9 квітня. Підйом у тюремних вагонах і підготовка на вихід. Нас кудись перевозять у машинах. Що далі? Зі світанку день починається якось дивно. Перевезення в боксах "ворона" (страшно). Нас привезли кудись у ліс, схоже на дачне місце. Ретельний обшук. Цікавилися моєю обручкою, забрали рублі, ремінь, складаний ножик, годинники, які показували 6.30...

На цьому щоденник обривається[26].

Страти продовжувались з початку квітня до середини травня 1940 року. Після розстрілів в Москву відправили телеграму: «Операция по разгрузке лагерей закончена» [3].

3 березня 1959 року в цілком таємній доповідній записці нр. Н-632-Ш на ім'я Хрущова голова КДБ Шелепін запропонував знищити 21 857 особових справ розстріляних польських громадян. Пропозиція була затверджена і виконана. За даними цієї записки усього було розстріляно 21 857 чоловік, з них у Катині 4 421 чоловік, у Харкові 3 820 чоловік, у Калініні 6 311 чоловік й 7 305 чоловік у таборах і в'язницях Західної України й Західної Білорусії[27][25].

місце розстрілу, згідно даних "Записки..." Шелепіна кількість людей
у Катинському лісі (Смоленська область) 4.421
у Старобільському таборі біля Харкова 3.820
в Осташковском таборі (Калінінська область) 6.311
в інших таборах і в'язницях Західної України й Західної Білорусії 7.305
Усього 21.857

Ця акція стала ударом по всій польській інтелігенції, оскільки серед страчених минулого як кадрові офіцери, так і офіцери воєнного часу - мобілізовані адвокати, журналісти, інженери, учителі, лікарі і т.д.[22] [28], включаючи університетських професорів, яких тільки в Козельському таборі перебувало 20 чоловік[29].

Одночасно аналогічні акції, за особистим наказом Гітлера, відбувалися й у нацистському "Генерал-Губернаторстві". З 1 березня до кінця травня там було арештовано близько 3 тисяч найбільш видних поляків - учених, фабрикантів, суспільних діячів і т.д. Всі вони були розстріляні в Пальмірах, під Варшавою [30]

[ред.] Виноски

  1. ↑ Записка Шелепина Хрущеву
  2. ↑ а б Рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 г.
  3. ↑ Звіт професора медицини доктори Бутца
  4. ↑ Відповідь ГВП на лист суспільства «Мемориал»
  5. ↑ 1939 р., Вересня 17, [Кути]. - Наказ Верховного Головнокомандуючого польською армією Е. Ридз-Смигли у зв'язку з наступом радянських військ: Наказ, знайдений лише в копії, у першій публікації був датований 18 вересня
  6. ↑ Мельтюхов М, «Советско-польские войны», ISBN 5-7838-0951-9
  7. ↑ а б Владислав Андерс. Без последней главы.
  8. ↑ Смертельное объятие: Гитлер, Сталин и нацистско-советский пакт, 1939–1941// Международные коалиции и договоры накануне и во время Второй мировой войны. М., ИНИОН РАН, 1990
  9. ↑ Краткая история Советского Союза (американский взгляд)
  10. ↑ а б Н. С. Лебедева, «Четвертый раздел Польши и катынская трагедия», «Другая война. 1939—1945», М.: РГГУ, 1996
  11. ↑ Анджей Пачковски,Павел Совински, Дариуш Стола. Поляки на фронтах II Мировой войны
  12. ↑ КАТЫНЬ Пленники необъявленной войны. Под общей редакцией академика А.Н.Яковлева М., 1999 ISBN5-89511-002-9
  13. ↑ А.Татаренко. Недозволенная память: Западная Беларусь в документах и фактах, 1921—1954". СПб, 2007. Цит. по:[1]
  14. ↑ Катынь. Документы… Документ № 11
  15. ↑ Молотов на V сессии Верховного Совета 31 октября цифра «примерно 250 тыс.»
  16. ↑ Мельтюхов М.И Отчёт Украинского и Белорусского фронтов Красной Армии, с. 367.
  17. ↑ Катынь. Документы… Документ № 37
  18. ↑ Катынь. Документы… Документ № 76
  19. ↑ И. С. Яжборовская, А. Ю. Яблоков, B.C. Парсаданова Катынский синдром в советско-польских и российско-польских отношениях Глава 2 ISBN 5-8243-0197-2
  20. ↑ Реферат: Катынская трагедия
  21. ↑ В. В. Снегирев «Это было в Старобельске. Эхо Катынской трагедии: Свидетели и документы рассказывают» Луганск 2004 г. ISBN 5-7707-1244-9
  22. ↑ а б Уинстон Черчилль Вторая мировая война Том 3. Часть 42 У шести томах. Книга друга. Том 3-4. «Военное издательство», 1991 ISBN 5-203-00706-3
  23. ↑ «Катынь — боль не только Польши, но и России» (Выступление Лебедевой Н. С.)
  24. ↑ Записка НКВД СССР написана не пізніше 5 березня 1940 р. про польських військовополонених, підписана Л. П. Берія
  25. ↑ а б Вопросы истории", 1993, № 1, стр. 7-22
  26. ↑ Адам СОЛЬСКИЙ ЩОДЕННИК
  27. ↑ Записка голови КДБ при СМ СРСР А. Н. Шелепіна від 3 березня 1959 р. № 632-Ш із пропозицією ліквідувати всі справи по операції, проведеної органами НКВД відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940г.
  28. ↑ Семиряга М. И. Глава «Преступление в Катыни» з книги Тайны сталинской дипломатии 1939—1941 М.: Высшая школа, 1992 г.
  29. ↑ Леопольд Ежевский КАТЫНЬ 1940
  30. ↑ В. М. Алексеев. Варшавского гетто больше не существует. М., 1998, стр.24

[ред.] Посилання


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BB
Особисті інструменти