Роберт Фолкон Скотт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роберт Фолкон Скотт
Scott of the Antarctic crop.jpg
Роберт Фолкон Скотт
Народився 6 червня 1868(1868-06-06)
у садибі біля міста Сток-Дамрел, Англія
Помер 29 березня 1912(1912-03-29) (43 роки)
Антарктида,
Загинув в експедиції
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Національність Англієць
Проживання Англія
Діяльність Мандрівник
Титул Військовий, капітан, керівник антарктичної експедиції
Родичі Батько: Джон Скотт, Мати: Ганна Скотт, два брати і одна сестра
Дружина Кетлін Брюс
Діти син Пітер

Ро́берт Фо́лкон Скотт (англ. Robert Falcon Scott) (6 червня 1868 — 29 березня 1912) — англійський дослідник Антарктиди. Навесні 1912 р. Скотт із чотирма колегами підкорив Південний полюс другим після Р. Амундсена. Повертаючись із полюса, всі учасники експедиції загинули від голоду та виснаження.

Біографія[ред.ред. код]

Роберт Скотт народився 6 червня 1868 р. у садибі біля м. Сток-Дамрел (Англія). Крім нього в сім'ї Джона та Ганни Скоттів були три доньки та один син. Почав кар'єру моряка в 13 років, згодом дослужився до чину лейтенанта флоту, працював як інженер на військових кораблях. Полярні дослідження зацікавили Скотта вже в зрілому віці передусім як шанс для швидкого просування службовими щаблями. У 19011904 та 19101913 організував дві антарктичні експедиції, друга з яких стала для нього фатальною. У 1908 р. Скотт одружився з Кетлін Брюс, яка народила йому сина Пітера.

Експедиція «Діскавері»[ред.ред. код]

У 1901 р. завдяки протекції Клементса Маркгема, голови Британського королівського географічного товариства, Скотта призначили керівником антарктичної експедиції на кораблі «Діскавері». Серед членів екіпажу був зокрема Ернест Шеклтон, який згодом став одним із найвідоміших британських полярних дослідників. Метою виправи було дослідити території на південь від моря Росса. Експедиція відкрила Землю Короля Едварда VII, названу так на честь англійського монарха, та Полярне плато. Крім того, учасникам вдалося зібрати непересічний науковий матеріал про море Росса. 31 грудня 1902 р. Скотт і лікар експедиції Едвард Вілсон досягли 82°17′ пд. ш., встановивши новий рекорд.

Експедиція «Терра Нова»: підкорення Південного полюса[ред.ред. код]

Передумови та організація[ред.ред. код]

Другий антарктичний похід Скотта почався 1910 р., невдовзі після того, як американці Пірі та Кук оголосили про підкорення Північного полюса. Корабель «Терра Нова» прибув до берегів Антарктиди приблизно одночасно з «Фрамом» Р. Амундсена, який вважався суперником Скотта в змаганні за відкриття полюса. Незважаючи на передусім наукове призначення англійської експедиції, поведінка Скотта доводила, що норвежці були для нього конкурентами (зокрема, у його щоденнику є постійні згадки про необхідність вирушити якомога швидше і знайти коротший шлях). Скотт отаборився на острові Росса в протоці Мак-Мердо і перезимував там, готуючись до походу, проводячи наукові дослідження та закладаючи продуктові склади на шляху до полюса (за маршрутом, прокладеним у 1909 р. Шеклтоном). На відміну від Амундсена, він вирішив майже відмовитись від використання тяглових собак для перевезення вантажу: першу частину шляху мали подолати маньчжурські поні та дизельні трактори, а на фінальній стадії люди мали самі впрягтися в сани з харчами та обладнанням і дотягти їх до полюса.

Шлях на південь[ред.ред. код]

Зеленою лінією позначений маршрут групи Амундсена, синьою — Скотта.
1 — Місце загибелі Скотта, Вілсона і Боверса.
2 — Місце загибелі Оутса.
3 — Місце загибелі Еванса.

У похід пішло 9 людей, в тому числі полтавчанин Антон Омельченко. Після 85° пд. ш. шлях продовжили п'ятеро: сам Скотт, Генрі Бауерс, Едвард Вілсон, Едгар Еванс та Лоуренс Оутс. Рішення Скотта узяти не трьох (як передбачалось), а чотирьох напарників згодом не раз критикували, адже продуктові пайки були розраховані на меншу кількість осіб, тому учасники експедиції не раз потерпали від недоїдання. Дорога до полюса через крижані поля льодовика Бірдмора була ускладнена ненадійністю транспортних засобів — маньчжурські поні були надто важкими для маневрування на порізаному тріщинами терені, а фураж для них займав багато місця, тому ослаблих тварин довелося добивати одну за одною; до того ж дизельні двигуни виявились нетривкими, тому люди мали тягти вантаж самі і швидко стомлювались від холоду та важкої праці. 9 січня 1912 р. вони побили рекорд Шеклтона — 88°23' пд. ш. Одночасно в щоденнику Скотта з'являються записи про «каторжну працю» та надзвичайне виснаження членів команди, але повернутись на зимову базу він не схотів. Проте найгірше розчарування спіткало їх 17 січня, коли за кілька кілометрів до полюса вони побачили залишки табору норвезької експедиції Амундсена, що побувала там на місяць раніше. Тоді ж керівник експедиції записав:

Норвежці випередили нас і досягли полюса першими. Для нас це жахливе розчарування, мені шкода мої вірних товаришів […] Завтра ми повинні дійти до полюса, а тоді повертатись додому якомога швидше. Зараз уже не час для ілюзій; повернення буде виснажливим.

Повернення і загибель експедиції[ред.ред. код]

Скотт за щоденником. Мис Еванса. Зима 1911 року

Вони рушили назад у дуже поганому фізичному та моральному стані. Брак харчів і пального, несприятлива погода, відмороження та депресії вирішили долю експедиції. Першим після фізичного (ймовірно, цинги) та психічного розладу помер Еванс. Згодом Оутс відморозив ногу і не міг іти так швидко, як того вимагали обставини, а сповільнення темпу просування на північ загрожувало голодною смертю цілій експедиції. 16 березня, напередодні свого 32-го дня народження, Оутс вийшов із намету, сказавши товаришам фразу, яка згодом стала в Британії крилатою: «Я вийду і, можливо, трохи затримаюсь». Більше його не бачили. Решта учасників спробувала йти далі, щоб досягти наступного продуктового складу, але за 20 км від нього зупинилась через снігову бурю. Вони були надто слабкими, щоб вийти з намета, і кілька днів пролежали там, втративши усі шанси на порятунок. 29 березня Скотт зробив у щоденнику останній запис:

Треба триматись до кінця, але ми дедалі слабшаємо, і кінець уже близький. Мені дуже шкода, але, здається, я більше не можу писати. Заради Бога, подбайте про наші сім'ї.

Він також залишив листа для своєї дружини, де зокрема просив її виховати в синові любов до природничих наук. За шість місяців експедиція Едварда Аткінсона знайшла записи Скотта та його товаришів у наметі поруч із мертвими тілами останніх трьох учасників походу.

Образ Скотта в британській культурі XX ст[ред.ред. код]

Статуя Роберту Фолкону Скотту у Крайстчерчі

Остання експедиція Скотта та його особиста роль у подіях 1911–1912 рр. досі є предметом незгоди істориків. Одні вбачають у ньому британського національного героя, який сміливо кинув виклик Амундсенові в змаганні за підкорення полюса і знайшов у собі силу дійти до мети. Для інших Скотт є авторитарним кар'єристом, організаційна недбалість якого стала причиною смерті цілої команди. Хвиля патріотизму, що супроводжувала Першу світову війну 1914–1918 рр., сприяла утвердженню першої точки зору в британській історіографії: романтизований образ Скотта-героя до недавнього часу був поширений у шкільних підручниках країни і став символом «англійського духу» у численних публіцистичних і художніх творах.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]