Антарктида

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антарктида
Antarctica 6400px from Blue Marble.jpg LocationAntarctica.png
Площа (включно з островами) 14 мільйонів км²
Площа островів найбільший острів- Беркнер 51,829 км²
Довжина берегової лінії — км
Середня висота
над рівнем моря
понад 2000 м
Найбільша висота
над рівнем моря
5140 м
Найменша висота
над рівнем моря
- 2555 м (2555 м нижче рівня моря)
Найпівнічніша точка Сіфре
Найпівденніша точка Південний полюс90°00′ пд. ш. 00°00′ сх. д. / 90.000° пд. ш. 0.000° сх. д. / -90.000; 0.000
Найзахідніша точка відсутня
Найсхідніша точка відсутня
Найнижча температура -91,2°C (на 8 грудня 2013 року)
Чисельність населення: 1000 (тільки співробітники науково-дослідних станцій) млн. мешканців
Густота населення: — осіб/км²

Антаркти́да (від грец. αντι — проти та грец. αρκτικος — північний, «протилежний Арктиці») — континент у південній півкулі навколо географічного південного полюса, омивається Південним океаном, охоплює приблизно 10% суходолу Землі. Там розташовані 90% світових запасів криги, в яких сконцентровано 70% прісної води на Землі.

Загальна площа поверхні — 13 900 000 км², без шельфових льодовиків 12,6 млн км² звуженням між морем Веделла і морем Росса.

Географія[ред.ред. код]

Рельєф[ред.ред. код]

Рельєф Антарктиди.

Антарктида — найвищий континент Землі, середня висота поверхні континенту над рівнем моря становить понад 2000 м, а в центрі континенту досягає 4000 метрів. 99,5% поверхні покриває материковий лід товщиною до 4776 м (середня товщина 1880 м), який піднімається до 4010 м (в середньому до 2040 м), під яким прихований континентальний рельєф і лише 0,3% (близько 40 тис. км ²) її площі вільні від льоду — в основному в Західній Антарктиді і Трансантарктичних горах: острови, ділянки узбережжя, так звані оази і окремі гребені і гірські вершини (нунатаки), що підносяться над крижаною поверхнею. Трансантарктичні гори, що перетинають майже весь материк, ділять Антарктиду на дві частини — Західну Антарктиду та Східну Антарктиду, що мають різне походження і геологічну будову. На сході розташоване високе (найбільше піднесення поверхні льоду ~ 4100 м над рівнем моря) покрите льодом плато. Західна частина складається з групи гористих островів, з'єднаних між собою льодом. На тихоокеанському узбережжі розташовані Антарктичні Анди, висота яких перевищує 4000 м; найвища точка континенту — 4892 м над рівнем моря — масив Вінсон у горах Елсверта. У Західній Антарктиді знаходиться і найглибша депресія континенту — западина Бентлі, імовірно, рифтового походження. Глибина западини Бентлі, заповненої льодом, досягає 2555 м нижче рівня моря. Південний полюс лежить на висоті близько 2800 м.

Підлідний рельєф[ред.ред. код]

Antarctica Without Ice Sheet.png
Рельєф поверхні материка без льодовикового покрову.

Дослідження за допомогою сучасних методів дали змогу більше дізнатися про підлідний рельєф південного материка. В результаті досліджень з'ясувалося, що близько третини материка лежить нижче рівня світового океану, дослідження також показали наявність гірських ланцюгів і масивів.

Західна частина континенту має складний рельєф і великі перепади висот. Тут знаходяться найвища вершина — гора Вінсон (масиву Вінсона 4892 м) і найглибша западина (прогин Бентлі −2555 м) в Антарктиді. Антарктичний півострів є продовженням південноамериканських Анд, які тягнуться в напрямку південного полюса, трохи ухиляючись від нього в західний сектор.

Східна частина материка має переважно згладжений рельєф, з окремими плато й гірськими хребтами висотою до 3-4 км. На сході Антарктиди розташовані підлідні гори Гамбурцева та гори Вернадського.

Дослідження підлідного рельєфу, проведені НАСА, виявили в Антарктиді кратер астероїдного походження. Діаметр воронки становить 482 км. Кратер утворився в результаті падіння на Землю астероїда діаметром приблизно в 48 кілометрів (більший за Ерос), приблизно 250 мільйонів років тому, у Пермському періоді. Пил, піднятий під час падіння й вибуху астероїда, спричинив багатовікове похолодання й загибель більшої частини флори та фауни тієї епохи. Цей кратер на сьогоднішній день вважається найбільшим на Землі[1].

Геологічна будова Антарктиди[ред.ред. код]

Докладніше у статті Геологія Антарктиди

Антарктида ділиться на Східну (близько 10 млн км²) і Західну з Антарктичним півостровом, які різні за своєю геологічною будовою: Східна Антарктида — докембрійська Антарктична платформа, облямована пізнішими складчастими утвореннями, Західна Антарктида — Каледонська плита й Андійський складчастий пояс (антарктичний півострів і прилеглі до нього райони).

Геологічна будова Східної Антарктиди[ред.ред. код]

Східна Антарктида являє собою стародавню докембрійську континентальну платформу (кратон), схожу з платформами Індії, Бразилії, Африки та Австралії. Всі ці кратони утворилися при розпаді суперконтиненту Гондвани. Вік порід кристалічного фундаменту становить 2,5-2,8 млрд років, найдавніші породи — Землі Ендербі — понад 3 млрд років.

Фундамент покритий молодшим осадовим чохлом, сформованим 350–190 млн років тому, в основному морського походження. У шарах з віком 320–280 млн років наявні льодовикові відкладення, проте молодші містять викопні рештки рослин і тварин, у тому числі іхтіозаврів, що свідчить про сильну відмінність клімату того часу від сучасного. Знахідки теплолюбних плазунів та папоротеподібної флори були зроблені першими дослідниками Антарктиди і стали одним з вагомих доказів широкомасштабних горизонтальних рухів плит, що підтверджує концепцію тектоніки плит.

Геологічна будова Західної Антарктиди[ред.ред. код]

Західна частина складена молодими кайнозойськими породами. Прояви вулканізму, зосереджені в Західній Антарктиці, пов'язані з Антарктичним півостровом, що виник в ході Андського періоду гороутворення. Деякі з вулканів, особливо острівні, вивергалися в останні 200 років. Найактивніший вулкан Антарктиди — Еребус на острові Росса в однойменному морі. Його називають «вулкан, що сторожить шлях до Південного полюса».

Заледеніння[ред.ред. код]

Більша частина поверхні Антарктиди (понад 95%) вкрита льодовиковим щитом потужністю до 1500—3000 м. Вільна від льоду поверхня становить лише 4,5% площі материка. Це незначні прибережні ділянки суходолу («оазиси») і найвищі гори. Поверхня льодовика розбита численними тріщинами й провалами. Встановлено, що в ряді місць Антарктиди ложе льодовика лежить нижче від рівня моря. Лід перебуває в постійному русі. Від центра Антарктиди він розтікається до її периферії (в районі обсерваторії «Мирний» швидкість руху льоду 30—45 м за рік) і круто обривається в бік моря, утворюючи високі льодові стіни—бар'єри. Висота найбільшого в Антарктиді льодового бар'єра Росса 45—73 м, але переважно 30—40 м. У багатьох місцях лід, що сповзає в море, утворює плаваючі, припаяні до суші, великі шельфові льодовики (Росса, Шеклтона та інші) загальною площею понад 900 тис. км². Льодовики постійно відламуються і дають початок айсбергам, які виносяться на північ в океани, що омивають Антарктиду.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Корисні копалини: кам'яне вугілля, залізна руда, слюда, мідь, свинець, цинк, графіт тощо. На континенті знаходиться близько 40 міжнародних станцій, на яких перебувають близько 2-3 тис. чоловік.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Антарктиди надзвичайно суворий. У центральних районах Антарктиди протягом року існує стійкий полярний антициклон. У літньо-осінній період на окраїнах Антарктиди спостерігається циклонічна діяльність, яка інколи поширюється і на її внутрішню частину.

На радянській (тепер — російська) антарктичній станції «Восток» 21 липня 1983 року було зареєстровано найнижчу температуру повітря на Землі за всі роки метеорологічних спостережень: 89,2 градуси Цельсія нижче нуля[2][3]. Район отримав назву Полюс холоду Землі.

У грудні 2013 року, навколо японської полярної станції "Купол Фудзі(англ.)укр.», вченими було зафіксовано новий рекорд найнижчої температури на поверхні Землі — мінус 91,2 °C. Правда, за повідомленнями, вимірювання проводилися не за допомогою метеостанції, а із супутника, тому враховувати цей температурний рекорд можна з певною часткою умовності. Дослідження проводилось фахівцями Американського національного центру снігових і льодових даних[4][5].

Найвища у прибережній зоні −11,6 °C (станція Оаза). Температура —40° можлива протягом усього року.

Різкі температурні контрасти між переохолодженим материком і теплішими водами океанів зумовлюють часті й сильні вітри, які нерідко досягають ураганної сили (80—90 м/сек).

Річні суми опадів у прибережній смузі 500–600 мм, у внутрішніх районах 100–150 мм.

Флора і фауна[ред.ред. код]

Органічний світ надзвичайно бідний. Незначні вільні від льоду узбережні ділянки і скелі вкриті лишайниками, водоростями, мохами; на півострові Пальмер знайдено близько десятка квіткових рослин. Трапляються квіткові, папоротеподібні, лишайники, гриби, водорості. Фауна пов'язана з морем і зосереджена на узбережжі і прибережних островах. Представлена кількома видами птахів (пінгвіни, поморники, буревісники, альбатроси, баклани) та антарктичними тюленями.

Флора[ред.ред. код]

Клімат Антарктиди не сприяє розвитку великої кількості рослин. Поєднання морозів, поганої якості ґрунтів, обмаль вологи і брак сонячного світла пригнічує ріст рослин. Як результат, рослинність обмежується, головним чином, мохами. Автотрофні організми складаються з найпростіших. Флора континенту в основному складається з лишайників, мохів, водоростей і грибів. Зростання рослинності, зазвичай, відбувається влітку і лише протягом декількох тижнів.

В Антарктиді налічується більш ніж 200 видів лишайників та близько 50 видів мохів. Сімсот видів водоростей, більшість з яких є фітопланктон. На континенті спостерігається явище барвистого снігу, що пояснюється наявністю цілих колоній водоростей і діатомових водоростей, особливо це характерно для прибережних районів в літній період. Існують два види квіткових рослин, які були знайдені в районі Антарктичного півострова — Луговик антарктичний (Антарктична волосяна трава) і Колобантус кіта (Антарктична гвоздика)[6].

Фауна[ред.ред. код]

Див. також Список ссавців Антарктиди Лише незначна кількість наземних хребетних обрали місцем перебування Антарктиду[7]. Це мікроскопічні кліщі, як (antarcticus Alaskozetes), воші, нематоди, тихоходи, коловертки, криль і колембола. Нещодавно виявлені представники стародавніх екосистем нашої планети, які складаються з кількох видів бактерій, що були знайдені в льодовій пастці глибоко під льодовиками[8]. А нелітаюча мушка Бельгіка антарктидна, всього 12 мм в розмірі — представник найчисельніших земних тварин в Антарктиді. Сніговий буревісник є одним з усього лише трьох видів птахів, які розмножуються тільки в Антарктиді[9].

Морська фауна[ред.ред. код]

Внутрішні води[ред.ред. код]

У зв'язку з тим, що не тільки середньорічні, а й на більшості території навіть літні температури в Антарктиді не перевищують нуля градусів, опади там випадають тільки у вигляді снігу (дощ — вкрай рідкісне явище). Він утворює льодовиковий (сніг спресовується під власною вагою) покрив завтовшки понад 1700 м, і місцями досягає 4300 м. У антарктичних льодах сконцентровано близько 80% всієї прісної води Землі. Тим не менш, в Антарктиді існують озера, а в літній час і річки. Живлення річок льодовикове. Завдяки інтенсивній сонячній радіації, обумовленій винятковою прозорістю повітря, танення льодовиків відбувається навіть при незначній мінусовій температурі повітря. На поверхні льодовика, часто на значній відстані від узбережжя, утворюються струмки талої води. Найінтенсивніше танення відбувається поблизу оазисів, поруч з кам'янистими ґрунтами, які нагріваються на сонці. Оскільки всі струмки наповнюються завдяки таненню льодовика, то їх водний і рівневий режим повністю визначаються змінами температури повітря й сонячної радіації. Найбільші витрати води в них спостерігаються в години найбільш високих температур повітря, тобто в другій половині дня, а найменші — у нічні години, причому нерідко в цей час русла повністю пересихають. Нальодовикові струмки й річки, як правило, мають дуже звивисті русла і з'єднують численні нальодовикові озера. Відкриті русла зазвичай закінчуються, не доходячи до моря чи озера, а водотік прокладає свій шлях далі під льодом або в товщі льодовика, на зразок підземних річок у карстових районах.

З настанням осінніх морозів стік припиняється, і глибокі, зі стрімкими берегами, русла заносяться снігом або перекриваються сніговими мостами. Іноді майже постійні поземки і часті завірюхи перекривають русла струмків ще до того, як припиниться стік, і тоді струмки течуть у крижаних тунелях, зовсім непомітних з поверхні. Як і тріщини у льодовиках, вони небезпечні, оскільки важкі машини можуть провалюватися в них. Якщо сніговий міст недостатньо міцний, він може провалитися і під вагою людини. Річки антарктичних оазисів, що протікають по ґрунту, зазвичай не перевищують довжини декількох кілометрів. Найбільша — ріка Онікс, понад 20 км завдовжки. Річки існують тільки в літній час.

Блакитний лід, що вкриває озеро Фріксел в Трансантарктичних горах.

Антарктичні озера теж мають ряд особливостей, через що іноді їх виділяють в особливий, антарктичний тип. Знаходяться вони в оазисах або сухих долинах і майже завжди покриті товстим шаром льоду. Тим не менш, у літній період вздовж берегів і в гирлах тимчасових водотоків утворюється смуга відкритої води кілька десятків метрів шириною. Найчастіше, озера стратифіковані. Біля дна спостерігається шар води з підвищеною температурою і солоністю, як, наприклад, в озері Ванда. В деяких невеликих безстічних озерах концентрація солі значно висока, і вони можуть бути повністю вільними від льоду. Наприклад, озеро Дон Жуан з високою концентрацією в його водах хлориду кальцію, замерзає тільки при дуже низьких температурах. Антарктичні озера невеликі, тільки деякі з них більші 10 км² (озеро Ванда, озеро Фігурне). Найбільше з антарктичних озер — озеро Фігурне в оазисі Бангера. Звиваючись серед пагорбів, воно тягнеться на 20 кілометрів. Площа його дорівнює 14,7 км², а глибина перевищує 130 метрів. Найглибше — озеро Радок, його глибина сягає 362 м.

Є на узбережжі Антарктиди озера, що утворилися в результаті підпору води сніжниками або невеликими льодовичками. Вода в таких озерах нагромаджується іноді протягом декількох років до тих пір, поки рівень її не підніметься до верхнього краю природної греблі. Тоді надлишки води починають витікати з озера. Утворюється русло, яке швидко поглиблюється, витрата води зростає. У міру поглиблення русла рівень води в озері падає, і воно зменшується у своїх розмірах. Взимку пересохле русло заноситься снігом, який поступово ущільнюється, і природна гребля відновлюється. Наступного літнього сезону озеро знову починає наповнюватися талими водами. Проходить кілька років, поки озеро не наповниться, і його води знову не прорвуться в море.

Порівнюючи Антарктиду з іншими материками, можна зазначити, що на Південному полярному материку абсолютно відсутні заболочені ділянки. Однак у прибережній смузі є своєрідні льодовикові «болота». Вони утворюються влітку в пониженнях, заповнених снігом і фірном. Тала вода, що стікає в ці зниження, зволожує сніг і фірн, в результаті чого і виходить сніжно-водяна каша, в'язка, як звичайні болота. Глибина таких «боліт» найчастіше незначна — не більше метра. Зверху вони бувають вкриті тонкою крижаною кіркою. Як і справжні болота, вони часом непрохідні навіть для гусеничного транспорту.

У 1990-х роках російськими вченими було виявлено підльодовикове незамерзаюче озеро Восток — найбільше з антарктичних озер, що має довжину 250 км і ширину 50 км; озеро вміщує близько 5400 тис. км³ води.

У січні 2006 року геофізики Робін Белл і Майкл Штудінгер з американської геофізичної обсерваторії Ламонт-Догерті виявили друге і третє за розмірами підльодовикові озера, площею 2000 км² і 1600 км² відповідно, розташовані на глибині близько 3 км від поверхні континенту. Вони повідомили, що це можна було б зробити раніше, якби дані радянської експедиції 1958–1959 років були проаналізовані більш ретельно. Крім цих даних, були використані дані супутників, покази радарів і виміри сили тяжіння на поверхні континенту.

Всього на 2007 рік в Антарктиці виявлено понад 140 підльодовикових озер.

Вивчення Антарктиди[ред.ред. код]

Станція Академік Вернадський
Наукова станція

Антарктиду відкрила 16 січня 1820 року російська експедиція Фадея Фадейовича Беллінсгаузена і Михайла Петровича Лазарєва (1819–1821). На початку 20 століття Антарктиду досліджували видатні полярники: Роберт Скотт (1901—04, 1910—12), Ернест Генрі Шеклтон (1907–1909), Руал Амундсен (1910–1912) та інші. З 1928 вивчення Антарктиди здійснюється за допомогою літаків: Д. Вілкінс (1928–1930), Л. Елсуорт (1935, 1938—39), Р. Е. Берд (1928—30, 1933—35, 1939—41, 1946—47). З 1950 в Антарктиді працюють постійні науково-дослідні станції (перша — французька). У зв'язку з проведенням Міжнародного геофізичного року (1957–1959) в Антарктиді 12 країн організували дослідні станції. Зокрема, СРСР, починаючи з 1956, організував 7 станцій. Основна з них — селище Мирний. З 1996 в Антарктиді діє також і українська наукова станція «Академік Вернадський».

Міжнародно-правовий режим Антарктиди та інших територій, що розташовані південніше 60° південної широти, регулюється Угодою про Антарктику від 1 грудня 1959 року.

Шлях туристів

Інтернет домен Антарктиди — .aq.

Гора Тангра
Антарктична філателія


Україна і дослідження Антарктиди[ред.ред. код]

Станція «Академік Вернадський»[ред.ред. код]

«Академік Вернадський» (до 1996 — «Фарадей») — єдина українська антарктична станція, розташована на мисі Марина острова Галіндез за 7 кілометрів від західного узбережжя Антарктичного півострова. Вона працює цілий рік і є метеорологічною та географічною обсерваторією. Заснована у 1953 році як британська станція «Фарадей»; в лютому 1996 року була придбана Україною за символічну ціну в один фунт стерлінгів у Британії і була передана Англійським Антарктичним Товариством та перейменована на «Академік Вернадський» на честь видатного українського вченого академіка Володимира Івановича Вернадського, першого президента НАН України.

Проведення наукових досліджень на Шостому континенті — це головне призначення української антарктичної станції «Академік Вернадський». Для виконання цієї задачі підпорядковано всю життєдіяльність станції та Національного антарктичного наукового центру.

Метою Державної цільової науково-технічної програми проведення досліджень в Антарктиці на 2011–2020 роки є забезпечення проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень в Антарктиці, ефективного функціонування антарктичної станції «Академік Вернадський», виконання Україною міжнародних зобов'язань відповідно до Договору про Антарктику та науково обґрунтованої оцінки перспектив освоєння біологічного та мінерально-ресурсного потенціалу регіону.

Національний антарктичний науковий центр[ред.ред. код]

«Національний антарктичний науковий центр» (НАНЦ) — державний оператор України в Анктартиці; державна науково-дослідна установа в структурі Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України, яка забезпечує роботу української антарктичної станції «Академік Вернадський» та координує дослідження Антарктики в Україні.

Центр організовує щорічні антарктичні експедиції на «Академік Вернадський».

Політичний розподіл території[ред.ред. код]

Див. Спірні території Антарктики

На сьогодні сім країн мають претензії на вісім територій Антарктики. Як правило, ці країни розміщують на цих землях свої науково-дослідні станції.

Вважається, що Міжнародна Антарктична Угода відкладає чи призупиняє ці претензії. Однак Стаття IV цієї угоди, в якій вони регламентуються, вказує лише на те, що документ не стосується раніше заявлених претензій.

У ній вказано:

  • Підписання Угоди не є відмовою від попередніх територіальних претензій.
  • Угода не стосується претензій, заснованих на діяльності держав на території Антарктики.
  • Угода не стосується права держав визнавати (чи не визнавати) інших територіальних претензій.

Угода регламентує нові претензії:

  • Жодна діяльність після 1961 року в Антарктиці не є підставою для територіальної претензії.
  • Жодної нової претензії заявляти не можна.
  • Жодна з претензій не може розширюватися далі на інші території.

Радянський Союз і США зарезервували за собою право на нові вимоги, а в подальшому від них не відмовлялися (навіть Росія після розпаду СРСР), тому вони мають право на претензії і в майбутньому, якщо того забажають.

Претензії на території нижче 60° паралелі визнані лише країнами, які їх висунули. Тим не менш, їх іноді відображають на картах Антарктики — та це не означає їх офіційне визнання.

Туризм[ред.ред. код]

Антарктику щорічно відвідує близько 6 тис. туристів[Джерело?]. Більшість з них направляється на Антарктичний півострів, де існують туристична база й аеродром. У 1990-х роках туризм поширився до моря Росса і деяких районів на південь від Австралії. Більшість туристів здійснює антарктичні круїзи на кораблях.

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. (рос.)В Антарктиде найден самый большой метеоритный кратер — AstroNews.ru
  2. Петр Кравчук Географический калейдоскоп. — Киев: Радянська школа, 1988. ISBN 5-330-00384-9
  3. Петро Кравчук Рекорды природы. — Любешов: Эрудит, 1993. — 216 с. ISBN 5-7707-2044-1
  4. Зафіксована найнижча температура на Землі на сайті novyny.ostriv.in.ua
  5. Вчені зафіксували новий рекорд найнижчої температури на поверхні Землі на сайті www.ukr.net
  6. [1] Australian Government Antarctic Division. Retrieved 2006-02-05.
  7. «Land Animals of Antarctica». British Antarctic Survey. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-11-09. 
  8. «Below Antractica». Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-06-19. 
  9. «Snow Petrel Pagodroma nivea». BirdLife International. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-10-20. 
  10. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Бібліографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]