Сальвадор Альєнде

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сальвадор Альєнде
Salvador Allende
Сальвадор АльєндеSalvador Allende

Час на посаді:
3 листопада 1970 — 11 вересня 1973
Попередник Едуардо Фрей Монтала
Наступник Августо Піночет

56-тий президент сенату Чилі
Час на посаді:
1966 — 1969
Попередник Томас Реєс Вікунья
Наступник Томас Пабло елорса

Народився 26 червня 1908(1908-06-26)
Вальпараїсо, Чилі
Помер 11 вересня 1973(1973-09-11) (65 років)
Сантьяго, Чилі
Політична партія Соціаліст

Сальвадор Альєнде Ґоссенс (ісп. Salvador Guillermo Allende Gossens, 26 червня 1908, Вальпараїсо — 11 вересня 1973, Сантьяго) — чилійський політик і президент Чилі з 1970 року до своєї смерті під час перевороту 11 вересня 1973 року.

Кар'єра Альєнде в чилійському уряді тривала біля 40 років. Він був співзасновником (в 1933 році) та сенатором, депутатом, міністром, кандидатом в президенти Чилі в 1952, 1958, 1964 роках, та остаточно був обраний президентом 1970 року. Він був першим марксистським главою держави у світі, що отримав владу шляхом демократичних виборів[1].

Раннє життя[ред.ред. код]

Альєнде народився 26 червня 1908 у Вальпараїсо[2]. Він був сином Сальвадора Альєнде Кастро і Лаури Ґоссенс Урібе. Сім'я Альєнде належала до верхніх шарів чилійського суспільства та і раніше була залучена до політики на боці лібералів. Його дід був відомим доктором і політиком-реформістом, який заснував одну з перших секулярних шкіл в Чилі[3].

У 1932 році Альєнде закінчив медичний факультет Чилійського університету. Рік тому він взяв участь в заснуванні Соціалістичної партії Чилі. У 1937 році був вибраний депутатом в Національний конгрес, де працював до 1945 року, коли був вибраний сенатором. З 1939 до 1942 року він займав пост міністра охорони здоров'я.

У 1942 році Альєнде став генеральним секретарем Соціалістичної партії Чилі. У 1948 році соціалісти, не рахуючись з думкою Альєнде, увійшли до коаліції з урядом і підтримали рішення про заборону комуністичної партії. Альєнде порвав з колишніми однодумцями і створив Народну соціалістичну партію. Коли на президентських виборах 1952 року остання підтримала кандидатуру генерала Карлоса Ібаньєса дель Кампо, Альєнде вийшов з цієї партії і повернувся в Соціалістичну партію. У той час він зблизився з комуністами, що обіцяли йому підтримку у разі його висунення в президенти. Соціалісти прийняли пропозицію, і дві партії утворили альянс — Фронт «Народна дія», який висував Альєнде на президентську посаду в 1952, 1958 і 1964 роках.

Вибори 1970 року[ред.ред. код]

Маніфестація в підтримку Альєнде

У 1969 році Фронт «Народна дія» був перетворений в «Народну єдність» — коаліцію соціалістів, комуністів, членів Радикальної партії і фракції християнських демократів, що відкололася від неї. На президентських виборах 1970 року Альєнде набрав 36,2 % голосів, чим випередив за кількістю голосів двох інших кандидатів (другий, Хорхе Алессандрі, набрав 34,9 % голосів). Для зайняття посади була необхідна переважна більшость, тому його кандидатура була відправлена на затвердження конгресу, де він був підтриманий Християнськими демократами, після того, як зобов'язався не порушувати принципи демократії[4].

Так саме як і під час попередніх виборів, на вибори 1970 року спробували вплинути США, але їх спроби зазнали поразки. Так, американська ITT Corporation виділила Хорхе Алессандрі 350 тис. доларів, AT&T та інші компанії також виділяли значні кошти, що, як стало відомо згодом, походили від ЦРУ[5].

Натомітсь ЦРУ стверджувала, що і Альєнде отримував гроші із-за кордону, зокрема $ 350 000 від Куби[6]. Згідно з архівними документами Василя Мітрохіна, Альєнде мав давню історію співпраці з КДБ та кодове ім'я Лідер. Напередодні виборів він особисто звернувся по допомогу до Радянського Союзу через особистого знайомого, співробітника КДБ Святослава Кузнєцова, котрий мав терміново летіти до Чилі з Мексики. Згідно з документами, початкова допомога на вибори становила $ 400 000 та додатково $ 50 000 для особистих видатків Альєнде[7]. Після виборів, тогочасний голова КДБ, Юрій Андропов, отримав дозвіл від ЦК КПРС на використання додаткових грошей та ресурсів для сприяння перемозі Альєнде в чилійському конгресі. В наказі від 24 жовтня, йшлось про те, що КГБ здійснить необхідні заходи для конослідації перемоги Альєнде в конгресі, для здобуття ним посади Президента країни[7].

Президенство[ред.ред. код]

З початку роботи, новий уряд прискорив проведення аграрної реформи, розпочате попереднім президентом Едуардо Фрєєм, і до середини 1972 року практично всі крупні земельні володіння були ліквідовані. При цьому в деяких випадках аграрна реформа і націоналізація переросли в самочинні захоплення лівими угрупуваннями землі і підприємств. Націоналізація паперової промисловості, разом з незадоволеністю робочих цієї промисловості, викликала звинувачення Альенде в прагненні встановити монополію на друк. В ході націоналізації виникла напруженість у відносинах з США, коли північноамериканські фірми, що вклали великі капітали в мідеплавильну промисловість, відмовилися прийняти компенсацію.

У 1972 році відбулося різке підвищення цін, викликане перш за все підняттям мінімальної заробітної плати. Якщо в січні 1971 року, коли Альєнде прийшов до влади, інфляція становила 23 відсотки, то в 1972 році вона склала 163 відсотки, а літом 1973 року — 190 відсотків і часом була найвищою у світі. Економічний стан ще більше погіршав, коли впали ціни на мідь на світовому ринку. У листопаді 1972 року Чилі оголосила частковий мораторій на виплату зовнішнього боргу (тобто дефолт), результатом чого стало припинення кредиту і втеча капіталів; все це супроводжувалося вимиванням товарів з ринку і зростанням товарного дефіциту.

Незадоволеність значної частини населення правлінням Альєнде вилилася в масові демонстрації і страйки в 1972 і 1973 роках. У жовтні 1972 року країну охопив загальний страйк, ініціатором якого виступила Конфедерація власників вантажівок, що побоювалися націоналізації. У відповідь Альєнде ввів надзвичайне положення і віддав наказ конфіскувати непрацюючі вантажівки.

Пам'ятник Альєнде перед Palacio de la Moneda — резиденцією президента Чилі.

Хоча на виборах 1973 коаліція «Народну єдність» і збільшила кількість місць в парламенті до 43 %, загалом країна розділилася на два ворогуючі табори — прихильників Альєнде і його супротивників. Країна ввергалася в хаос і насильство. Число жертв політичного насильства наближалося до 100. 22 серпня Палата депутатів, в якій Християнські демократи тепер об'єдналися з супротивниками Альєнде, Національною партією, прийняла рішення, в якому звинуватила Альєнде: в авторитарних устремліннях і прагненні знищити роль законодавчої влади; у зневазі рішеннями судів і заступництву злочинцям, пов'язаним з правлячою партією; у замахах на свободу слова, арештах, битті і тортурах опозиційних журналістів і інших громадян; у замахах на університетську автономію; у замахах на власність; у незаконному переслідуванні страйкарів; у терорі населення за допомогою озброєних банд; у введенні в освіту марксистської ідеології і т. д.

На початку вересня 1973 року Альєнде запропонував проведення референдума для розрішення протистояння, проте йому не вдалося провести нього. 11 вересня 1973 роки в столиці був здійснений військовий переворот. Під час штурму президентського палацу, Альєнде був застрелений військами, що штурмували палац (згідно з популярною версією його дочки, він покінчив життя самогубством).

Примітки[ред.ред. код]

  1. BBC: September 11, 1973 — The Day Democracy Died in Chile (англ.)
  2. Biography of Allende з його офіційного вебсайту.
  3. Патрісіо Ґусман, Сальвадор Альєнде (документальний фільм, 2004, на YouTube)
  4. Regis Debray, The Chilean Revolution: Conversations with Allende Vintage Books: New York(1972).
  5. Frank McGehee, «A model operation — Covert action in Chile: 1963—1973», Institute for Global Communications, 8 січня 1999. online copy на сайті Hartford Web Publishing, відвідано 21 вересня 2006.
  6. The 1970 Election: a "Spoiling" Campaign, Staff Report of the U.S.Senate Select Committee To Study Governmental Operations With Respect to Intelligence Activities (the «Church Committee»), December 18, 1975. Accessed 21 September 2006 on U.S. Department of State FOIA site.
  7. а б Василь Мітрохін та Кристофер Ендрю, The World Was Going Our Way: The KGB and the Battle for the Third World, Basic Books (2005) hardcover, 677 С. ISBN 0-465-00311-7, сс 69-88.

Література[ред.ред. код]

  • Лаврецкий И. Р. Сальвадор Альенде. М.: Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая Гвардия», 1975. (Жизнь замечательных людей) (рос.)
  • Пол Джонсон. Современность. Том II, М., 1995, стр. 355—356 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]