Серафинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Серафинці
Serafynci gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Городенківський
Рада Серафинецька сільська рада
Код КОАТУУ 2621684901
Картка на сайті ВР Серафинці 
Основні дані
Засноване 1500
Населення 2302
Площа 26,131 км²
Густота населення 88,09 осіб/км²
Поштовий індекс 78142
Телефонний код +380 03430
Географічні дані
Географічні координати 48°39′03″ пн. ш. 25°33′02″ сх. д. / 48.65083° пн. ш. 25.55056° сх. д. / 48.65083; 25.55056
Найближча залізнична станція Ясенів-Пільний
Місцева влада
Адреса ради 78142, с. Серафинці, пл. Свободи, 1; тел. 50-2-23

Серафинці — село в Україні, Городенківському району Івано-Франківської області. Підпорядковане Серафинецькій сільській раді.Населення — 2302 осіб.

Історія[ред.ред. код]

Стела на в'їзді

Вперше село згадується в 1500 році. 1621 року Серафинці спалили татари.

Радянська влада[ред.ред. код]

У 1946 році поновлено діяльність колгоспу, в якому тоді налічува­лося 50 родин. Землю обробляли примітивним способом, основною тягловою силою були коні, та ще машинно-тракторна станція (МТС) надавала допомогу одним трактором «Універсал». Урожаї були неви­сокі, на трудодень колгоспникам видавали 500 грамів зерна і по кілька копійок.

У 1948 році відбулася суцільна колективізація. У Серафинцях ство­рили два колгоспи: на Миколинському куті - «17 вересня» на чолі з головою Миколою Дейпуком, а на Вознесенському куті - імені XVI партз'їзду (голова - Микола Безмутько). Бригадирами були: в колгоспі «17 вересня» Теодор Бачинський, Іван Білоголовка, Іван Понічевський, Микола Яківчик; в імені XVI партз'їзду - Микола Боюк, Михайло Березовський, Василь Гнатчук, Василь Козаченко.

Того ж року головою колгоспу «17 вересня» обрали Олександра Коваліва, який зумів налагодити трудову дисципліну й підняти еконо­міку, а 1949 року два колгоспи об'єднали в один - «17 вересня», де створили чотири польові бригади, які очолили Теодор Бачинський, Василь Москалик, Микола Яківчик, Михайло Березовський. Кормову бригаду очолив Василь Бойчук, а городню - Іван Бережанський. Кол­госп обслуговували п'ять тракторів з МТС. Врожайність зернових ста­новила 15 центнерів з гектара. У тваринництві було 80 голів великої рогатої худоби, 30 голів молодняка, 400 свиней, 200 овець і 300 курей. За 1949 рік колгоспники одержали на трудодень по кілограмові зерна та 50 копійок грішми.

Наприкінці 1953 року головою колгоспу став Іван Січкар, його заступником - Василь Гнатчук, агрономом - Олександра Січкар. За головування Івана Січкаря (1953-1965) колгосп став стабільним. Вро­жаї зернових зросли до 35-40, цукрових буряків збирали по 360, тютю­ну - 15 ц/га. На трудодень стали видавати по два кіло­грами зерна і два карбованці.

Прибутки дозволили подумати і про соціальний розвиток села. В той час було здійснено такі заходи:

  • добудовано дитсадок за типовим проектом;
  • споруджено стадіон; 
  • реставровано два млини;
  • збудовано дві крамниці на обох кутах;
  • електрифіковано село.

Будівництво в колгоспі й у селі велося під керівництвом майстра Миколи Бачинського та його помічників Амброзія Галущака, Івана Бачинського, Романа Жугаєвича, Миколи Галущака, Василя Онуцького.

У 1966 році Івана Січкаря перевели на роботу в районне управлін­ня сільського господарства райвиконкому, а колгосп очолив Лука Стефаник. За його головування зросли врожаї, перейшли на грошову оплату праці, збудували нове приміщення школи, зернові склади, їдальню для механізаторів.

Наступного року Луку Стефаника перевели на роботу в колгосп «Маяк», а головою колгоспу «17 вересня» став Василь Гнатчук. Уро­жайність зернових тепер становила 42-45, а цукрових буряків - 400 ц/га.

У 1967 році відкрито новозбудований будинок культури, цегель­ний завод, упорядковано сільські дороги.

У 1970-му колгосп «17 вересня» об'єднали з колгоспом «Маяк» (Городенка). Головою об'єднаного господарства став Лука Стефаник. У Серафинцях був створений відділок № 1, а новий колгосп назвали «Ленінським шляхом». Керівником серафинського відділку став Василь Миленький (1970-1974), а після нього відділком керували Василь Гнат­чук (1971-1985) і Дмитро Яремович (1985-1990).

Економіка[ред.ред. код]

Діючі підприємства:

  • аграрна сфера - ТОВ "Ямгорів Агро" та фермерські господарства
  • діяльність каменедобування - ТОВ "Печери"
  • сфера торгівлі - ТОВ "Аптека Світлана",
  • будівництво - ПП "Серафима",
  • послуги з ремонтних робіт - МП "Веселка"

Є відділення Ощадбанку.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Серафинецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (директор - Ощипко Олександра Василівна), Серафинецький дитячий навчальний заклад "Журавлик", будинок культури, Серафинецька музична школа, Серафинецька амбулаторія, Відділення поштового зв'язку

Транспорт[ред.ред. код]

Серафинці лежать вздовж автомагістралі, є автобусна зупинка. Через село курсують автобуси Тернопіль - Коломия, Кам'янець-Подільський - Калуш, Івано-Франківськ - Серафинці. За 6 км від села знаходиться залізнична станція Ясенів-Пільний.

Пам'ятки[ред.ред. код]

В селі є пам'ятник Т.Г. Шевченку, біля якого проводяться свята, приурочені пам'яті Кобзарю[1]. В центрі встановлено гранітну плиту із фото Лева Бачинського.

Пам'ятник на честь загиблих на Великій Вітчизняній війні. Споруджений в вигляді зрізаної піраміди, встановленої на багатоступінчастому постаменті. Пам'ятник вінчає п'ятикутна зірка. У верхній його частині розташований орден Великої Вітчизняної війни. По обидві сторони пам'ятника знаходяться меморіальні дошки з прізвищами полеглих. Виготовлено пам'ятник з червоного каменю і з/б. Висота піраміди - 2,2 м.

Релігійне життя[ред.ред. код]

Церква Перенесення мощей св. Миколая (кам'яна, 1882 р.)

Спорт[ред.ред. код]

Футбольна команда - "Каменяр". Приймає участь на першість області.

Персоналії[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

Село є родинним гніздом для родини Велигорських. Тут народився Велигорський Мирослав-Іван де-Семигород (*4 січня 1920 року) — український діаспорянин — громадянин Канади — дослідник історії української культури, освіти, діяч спортового руху на Західній Україні, згодом Канади, організатор громадського життя українців Канади та екологічний діяч на теренах канадійських.

Перебували[ред.ред. код]

Поширені прізвища[ред.ред. код]

Калинка, Чайковські, Велигорські, Крижановські, Топольницькі, Бачинські, Онуцькі, Островські, Рогожинські, Войцеховські, Кнігиницькі, Романовські, Скавронські, Бережанські, Березовські, Городецькі, Козаченки (численні), Петриченки, Курганевичі, Жугаєвичі, Шлемкевичі, Бурнадзи, Боюки, Подольські, Хошинські, Ілієвичі, Левицькі, Панічевські, Бучовські, Лучицькі, Якимовичі, Яримовичі, Загаровські, Лазаровичі, Лукавецькі, Атаманюки, Яківчики, Матійчики, Каба­ни, Петрини, Фалати, Русковолошини, Унгуряни, Бабії, Дейпуки, Козорізи, Потягайли, Білоголовки, Ощипки, Діки, Гнатчуки, Гривули й Унгуряни[3].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]