Городенка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Городенка
Gorodenkagerb.png
Герб Городенки
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Городенківський район
Рада Городенківська міська рада
Код КОАТУУ 2621610100
Засноване 1195
Магдебурзьке право 1668
Статус міста з 1940 року
Населення 12428 (01.01.2011)[1]
Площа 56 км²
Густота населення 168 осіб/км²
Поштові індекси 78100
Телефонний код +380-3430
Координати 48°40′12″ пн. ш. 25°30′00″ сх. д. / 48.67000° пн. ш. 25.50000° сх. д. / 48.67000; 25.50000Координати: 48°40′12″ пн. ш. 25°30′00″ сх. д. / 48.67000° пн. ш. 25.50000° сх. д. / 48.67000; 25.50000
Висота над рівнем моря 280 м
Водойма річка Ямгорів
День міста 28 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Городенка
До обл./респ. центру
 - фізична 63 км
 - залізницею 106 км
 - автошляхами 75 км
До Києва
 - фізична 408 км
 - автошляхами 482 км
Міська влада
Адреса вул. Шевченка, 77

Городе́нка — місто на історичному Покутті, адміністративний центр Городенківського району Івано-Франківської області, місце перебування будівлі Городенківської районної ради.

Історія[ред.ред. код]

Заснування. Походження назви[ред.ред. код]

Пам'ятний знак заснуванню Городенки

Вважається, що назва міста походить від слова "город" — укріплення з частоколів та зрубів. Повість врем'яних літ подає, що у 993 році Володимир Великий пішов походом на увійшла до Київської держави.

Феодалізм[ред.ред. код]

З 1349 року Галичина — під владою Польської корони. У 15 столітті на урвищі над річкою Ямгорів збудовано замок, і Городенка перетворилася в типову феодальну резиденцію.

Докладніше у статті Городенківський замок

Позаяк протягом 15-16 столітть Покуття було спірною територією між Польщею і Молдавським князівством, а у 16-17 століттях зазнавало спустошливих нападів турків і татар, городенківська твердиня стала певною мірою стратегічною.

В 1491 році господар Молдавії Штефан ІІІ під час походу на Покуття спалив Снятин, Городенку, Коломию і дійшов до Галича. В 1497 році, після невдалого походу на Волощину, військо польського короля Яна Ольбрахта повернулося на Покуття і своїм постоєм його спустошило. Поблизу Городенки у 1509 році великий гетьман коронний Миколай Каменецький вщент розбив молдавське військо (можливо, саме в пам'ять про це долина ріки Ямгорів між Городенкою і Серафинцями називається Червоною). Катастрофічним був похід на Покуття 33-тисячного війська молдовського господаря Петру IV Рареша (Петрила) у 1531 році.

У 1648 році під впливом Хмельниччини в Галичині спалахнуло повстання під проводом Височана. Селяни Чернятина, Заболотова, Олеші та Любківців напали на Городенківський замок (який тоді належав Янові Жулчинському (Стшемеському[2]), роззброїли його залогу, а будівлі спалили. Власник врятувався втечею.

Отримання Магдебурзького права[ред.ред. код]

Ерекційним актом короля Яна Казимира від 13 лютого 1668 року Городенка отримала Магдебурзьке право. Тоді місто входило до складу Галицької землі Руського воєводства з центром у Львові, але саме не творило якоїсь адміністративної частини, а належало до Коломийського староства.

Надання Городенці самоврядування створило сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі, що зумовило наплив переселенців — переважно вірменів та євреїв.

«Столиця» Потоцьких[ред.ред. код]

У 1807 році маєток в Городенці у батька Теодора купив полковник[3] Адам Потоцький (1776–1812; син белзького воєводи та Кароліни з Сапєгів), в якому часом мешкав до початку війни польсько-австрійської у 1809 р.[4]

Під владою Габсбургів[ред.ред. код]

У 1772 році (після першого поділу Речі Посполитої) Городенківщина в складі Галичини дісталася Габсбургам. Під час правових, освітніх і релігійних реформ австрійського імператора Йосифа II, які він здійснював в дусі європейського просвітительства, у 80-х роках 18 століття було ліквідовано обидва городенківські монастирі. В 1788 році відкрито першу світську школу — з німецькою мовою навчання.

В місті діяла українська приватна ґімназія педагогічного товариства «Рідна школа», в якій протягом 8-ми років був директором Крушельницький Антін.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[5]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

3 листопада в повіті Городенка було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[6]

Період відновлення Української державности[ред.ред. код]

В 1995 році відзначалося 800-річчя першої письмової згадки про місто.

Сучасність[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

У місті працює ряд промислових підприємств — ТОВ «Цукровий завод Городенка»,ПАТ «Городенківський сирзавод», птахофабрика «Авангард», філія «Перспектив» ЗАТ «Зернопродукт» МХП, Цегельний завод, завод ТОВ «Сільмаш Городенка». працюють підрозділи «Укртелеком», дві залізничні станції, мережа торгових підприємств, ковальські майстерні, ПАТ «Будівельник», виробництво будівельного каменю, вапна, асфальту та інше.

Освіта і культура[ред.ред. код]

Функціонують дві середні школи, гімназія, сільськогосподарське ПТУ, спортивна та музична школи, існують більше 10 народних самодіяльних художніх колективів.

Національні громади[ред.ред. код]

Українці[ред.ред. код]

Поляки[ред.ред. код]

Вірмени[ред.ред. код]

З 17 століття в місті селилися вірмени, які понад сто років утримували в своїх руках майже всю місцеву торгівлю. Про впливовість і заможність вірменської громади свідчить побудова у 1706 році великого вірменського костелу — найдавнішої збереженої пам'ятки міста.

Євреї[ред.ред. код]

Помітний слід в історії та культурі Городенки і краю залишила єврейська громада. З'явилися тут вони ще у 16 столітті, але справжній їх наплив почався після надання Городенці Магдебурзького права. В 1743 році Миколою Потоцьким їм даровано привілеї у торгівлі та ремеслі, виділено місця під будівництво синагоги і кіркут.

Протягом 18 століття євреї витіснили з городенківської торгівлі вірмен і посіли в ній панівне становище. Вони торгували зерном, лісом, сіллю, займалися виноробством, пивоварінням, тримали корчми, були орендарями та управителями маєтків. В середині 18 століття серед місцевих євреїв з'явились послідовники пізнього саббатіанства та франкізму. У 1760-х роках виникла група прихильників хасидизму (одним із них був Нахман із Городенки).

У 1765 році в Городенці і прилеглих до неї 14 селах було близько тисячі євреїв. Станом на 1775 рік у місті мешкали 863 єврейські родини. Протягом 19 століття єврейське населення Городенки невпинно зростало і у 1900 році становило 4255 осіб (36,64% від загальної кількості мешканців міста). Євреям належало близько половини місць у муніципальному управлінні.

Протягом 18981914 років у місті діяло єврейське училище, фінансоване фондом барона Моріса де Гірша. У 1907 році відкрито реформований хедер, викладання у якому велося виключно на івриті. Під час Першої світової війни городенківські євреї постраждали від російської окупації — їх будинки було підпалено, дев'ять євреїв повісили за звинуваченнями у шпигунстві. У 1921 році єврейське населення міста налічувало 3048 чоловік (з 9907 жителів), багато хто протягом 1920-30-х років емігрував до США, Канади, Південної Америки, Ерец-Ісраель.

Під час Голокосту єврейська громада була повністю знищена. Ті, що вижили, були змушені назавжди емігрувати.

Докладніше у статті Голокост євреїв Городенки

Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, євреї в Городенці не проживають. З назвою міста пов'язане виникнення єврейських прізвищ Ороденкер (англ. Orodenker) та Городенчик. Окрім Великої синагоги, з єврейських пам'яток збереглися бейт-мідраш та частково кіркут.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Назва Споруджено Зображення
Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії та монастир театинців 1743-1769 ChurchOfImmaculateConceptionOfVirginMaryIinHorodenka.jpg
Церква Успіння Пресвятої Діви Марії 1763 ChurchOfAssumptionHorodenka.jpg

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженці[ред.ред. код]

Пов'язані з Городенкою[ред.ред. код]

Парламентські посли від Городенки[ред.ред. код]

  • Гриць Процак - український селянин з Городенківщини, посол до Галицького сейму у 1861-1866 роках.[7]

Галерея[ред.ред. код]

Історичні зображення[ред.ред. код]

Сучасні фото[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Каспер Несецький вказував, що Кшиштоф Стшемеський мав сина Яна в другому шлюбі
  3. Рotoccy (03) (пол.)
  4. Z.Zacharewicz. Potocki Adam (1776–1812) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk.— Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625–831 (пол.) S. 749–750
  5. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  6. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918-1920 рр.
  7. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.103-104.

Джерела[ред.ред. код]