Східна Нова Британія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 5°10′04″ пд. ш. 151°45′00″ сх. д. / 5.16778° пд. ш. 151.75000° сх. д. / -5.16778; 151.75000

Східна Нова Британія
Is Niu Briten
Flag of East New Britain.svg
Прапор
Papua new guinea east new britain province.png
провінція
Адміністративний центр Кокопо
Країна Папуа — Нова Гвінея Папуа — Нова Гвінея
Входить у Регіон Айлендс
Включає в себе округи Округ Газель
Округ Кокопо
Округ Поміо
Округ Рабауле
Населення
 - повне 220 133 ([[|10]])
 - густота 13,9 осіб/км³
Площа
 - повна 15 816 км²

Східна Нова Британія (англ. East New Britain, ток-пісін Is Niu Briten) — провінція Папуа — Нової Гвінеї, розташована в північно-східній частині острова Нова Британія, а також включає в себе острови Дьюк-оф-Йорк. Адміністративний центр — місто Кокопо, який знаходиться недалеко від колишньої столиці провінції, міста Рабаул, яке сильно потерпіло в результаті вулканічного виверження 1994 року. Загальна площа провінції — 15 816 км², більша частина з якої являє собою гористі райони, вкриті густими тропічними лісами.[1] Чисельність населення Східної Нової Британії — 220 133 осіб (2000). Місцеві жителі розмовляють на шістнадцяти корінних австронезійських мовах, найпоширенішою з який є мова куануа.[1] Багато жителів вільно спілкуються англійською мовою. Основу місцевої економіки становить сільське господарство. Для експорту виробляються какао та копра. Активно розвивається туризм.

Перші ради місцевого самоврядування з'явилися в регіоні ще в колоніальний період. В 19601970 роках вони були об'єднані в три великі ради — Газель, Грейтер-Тома та Менген. В 1976 році була сформована провінція Східна Нова Британія, в якій став діяти провінційний уряд у складі шістнадцяти осіб.[2]

Перші люди оселилися в районі сучасної провінції близько 12 тисяч років тому.[3] Представники племені толай, які складають дві третини населення Східної Нової Британії, які заселили цей регіон, імовірно, є вихідцями з південної частини острова Нова Ірландія. Європейськими першовідкривачами тутешніх земель стали німецькі мандрівники та торговці, які вже у 1874 році оселилися на острові Міоко (входить до складу островів Дьюк-оф-Йорк). Займалися вони переважно торгівлею, або організацією місцевих плантацій по вирощуванню кокосових пальм, плоди яких використовували для виробництва копри, що йшла на експорт. Перша плантація в регіоні з'явилася в 1883 році недалеко від сучасного міста Кокопо. В 1884 році німці підняли над островом Матупіт прапор Німецької імперії, оголосивши Нову Гвінею підопічною територією. В 1899 році було відкрито представництво німецької колоніальної влади в місті Хербертсхое (сучасний Кокопо), яке в 1910 році було переведено в місто Рабаул.[3]

В 1914 році острів Нова Британія перейшов під контроль Австралії, яка з 1921 року управляла ним в якості частини підопічної території за мандатом Ліги націй. Тоді Рабаул став столицею підопічної Території Нова Гвінея. У роки Другої світової війни на території провінції велися великі бої австралійських та американських військ з озброєними силами Японії, які, тим не менше, були повністю розгромлені до 1945 року.[3]

В 1966 році острів Нова Британія був розділений на провінції Східна та Західна Нова Британія. З 1975 року вони є частиною незалежної держави Папуа — Нова Гвінея.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б East New Britain Provincial Administration. «EAST NEW BRITAIN» (англійською). Архів Gov.pg/ оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2010-04-03. 
  2. East New Britain Provincial Administration. «BRIEF POLITICAL HISTORY» (англійською). Архів Gov.pg/history.htm оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2010-04-03. 
  3. а б в г East New Britain Tourism Authority. «East New Britain Province History» (англійською). Архів Org. pg/abouteastnewbritain/enbhistory.html оригіналу за 2012-04-22. Процитовано 2010-04-03.