Туризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Комплекс пірамід у Гізі. Єгипет

Тури́зм — тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Туризм проявляється як форма суспільного споживання специфічних благ, послуг та товарів, що об'єктивно розвинулась внаслідок соціологізації відтворювальної функції, утворивши галузь діяльності зі створення цього специфічного продукту та організації його споживання, яка за кінцевим призначенням та характером діяльності належить до споживчих галузей господарства[1].

Термінологія[ред.ред. код]

  • Турист — особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни метою перебування на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;
  • Туристичний продукт — попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);
  • Супутні туристичні послуги та товари — послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам;
  • Характерні туристичні послуги та товари — послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;
  • Просування туристичного продукту — комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту чи туристичних послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо);
  • Місце продажу (реалізації) туристичних послуг — країна, в якій зареєстровано відповідний суб'єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт;
  • Місце надання туристичних послуг — країна, на території якої безпосередньо надаються туристичні послуги.

Історія туризму[ред.ред. код]

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:

Перший — з найдавніших часів до 1841 року — це початко­вий етап розвитку туризму.

Другий — з 1841 року до 1914 року — етап становлення ор­ганізованого туризму.

Третій — з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму.

Четвертий — з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії.

Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, у нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинника­ми, що спонукали наших предків мандрувати, були:

  • потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;
  • людська цікавість, бажання пізнати навколишній світ.

В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з'явилися категорії людей, які постійно подорожували. Для першого етапу розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси:

  • Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні навколишнього світу, інших на­родів, налагодженню економічних, культурних та полі­тичних відносин між ними. З історії ми знаємо, що ба­гато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (зрозуміло, в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венеціанського купця XIII ст. Марко Поло, який за­лишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт.
  • Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різ­ні епохи, особливо в епоху Се­редньовіччя. Виконання вірянами релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан ство­рювалися необхідні умови для про­живання, харчування, транспорту­вання та ознайомлення зі святиня­ми (своєрідне екскурсійне обслуговування). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися в по­дальшому туристи. Прикладом цього може бути Киє­во-Печерська лавра, яка мала для обслуговування про­чан у XVII ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, тра­пезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожніх, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організа­цією прочанства займався Мальтійський орден).
  • Розвиток культури і мистецтва. Природно, що з'яви­лася певна категорія подорожніх з метою озна­йомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятками мистецтва, а також дещо інша катего­рія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.
  • Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров'я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення.
  • Збільшення частки вільного часу в суспільстві є та­кож важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині не тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання навколишнього світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь.

У стародавньому світі основними мотивами подорожей були:

  • торгівля;
  • загарбання нових територій;
  • прочанство;
  • пізнавальні потреби;
  • лікування;
  • розваги.

Поширеними засобами пересування були водний транс­порт та використання тварин, але більшість подорожніх пересувалася пішки.

Водний транспорт досяг високого рівня розвитку в античні часи. Морські кораблі в ту епоху вже були достатньо досконалі, щоб плавати на великі відстані. Тому поблизу морів швидко розвивалися держави. Жодному морю не призначалось такої славетної долі, як Середземному. Чимало цивілізацій розвинулись на його берегах, досягли вершин могутності, слави та величі, залишивши нащадкам свої надбання в культурі, архітектурі, науці тощо.

Одним із багатьох шляхів вкладання коштів з метою задоволення своїх потреб у раціональному відпочинку, розва­гах, виконанні релігійних призначень, лікуванні та рекреації в епоху Просвітництва стало нове соціальне явище — туризм.

Основними категоріями населення, представники яких стали першими туристами, були дворяни. Для молодих дво­рян своєрідний " гранд-тур " по Європі був доповненням до ос­новної освіти, і вони його здійснювали перед тим, як розпоча­ти свою професійну або політичну кар'єру.

Однак, до середини XIX ст. відмінною рисою подорожей за­лишався примітивізм засобів переміщення. Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфортними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: «Короб вузький, і міс­ця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути йому но­гу або руку, коли треба виходити. Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима… дово­диться кректати або тікати».

Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносились до суспільної меншості, яка мала привілейований статус у сус­пільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, май­же нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.

Але певний прогрес все ж таки був. На виробництві скорочу­вався робочий час та збільшувалась частка вільного, наявність якого є однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним соціальним здобутком і дозволило в майбутньому, в XIX-XX ст., залучати до туризму зайняті категорії насе­лення.

Збільшення кількості тих, хто подорожував заради задо­волення, діяло як стимул розвитку інфраструктури для подо­рожніх, збільшення комфортності мандрівок. І в цьому від­ношенні в епоху Просвітництва в країнах Європи відбувалися суттєві зміни.

Туристична діяльність Томаса Кука[ред.ред. код]

Томас Кук (18081893), виходець зі злиденної анг­лійської сім'ї, зробив справжнє відкриття. Він започаткував один із найприбутковіших видів бізнесу, на якому сьогодні багатіють не тільки окремі фірми, але й цілі держави. Т. Кук започаткував туристичну діяльність в сучасному розумінні цього слова й усе, що стоїть за цією діяльністю: маршрут, квитки, готелі, путівники, дорожні чеки. А починалося все прозаїчно. Кук, будучи бідним баптистом, оголосив війну алко­голізму та палінню. Саме п'яниць та курців він зробив пер­шими туристами. Пили тоді багато, і це було не випадково. З XVIII ст. англійське законодавство, щоб протистояти імпорту іноземного бренді, заохочувало перегонку спирту вдома. Робіт­ники у великих промислових містах майже поголовно напива­лися до нестями дешевим джином.

Боротьба з пияцтвом стала одним із головних напрямків діяльності Кука. Його одноголосно обрали секретарем щойно створеного в Харборафі Товариства тверезості. Проповідуючи тверезість у Харборафі та околицях, Кук навернув у свою віру безліч людей, і усе ж йому здавалось, що він робить недостатньо. І тоді, в листопаді 1839 р. Кук прийнявся за видання «Щомісячного вісника тверезості», в якому поряд із лекціями та наукови­ми статтями про шкоду алкоголю став друкувати вірші членів асоціації. Потім Кук вирішив найняти потяг, щоб відвезти на ньому «друзів тверезості» з Лейстера до Лафборо на квартальний з'їзд асоціації тверезників південних графств центральної Англії. Кук жваво описав свій план секретареві залізничного товариства Джону Фоксу Белу і зацікавив його своїм ентузіазмом. Бел оплатив Куку попередні витрати. Два тижні пішло на орга­нізацію заходу: необхідно було домовитись про культурну про­граму і харчування в Лафборо, надрукувати та розповсюдити ре­кламні плакати та білети. Спеціальні запрошення були розіслані в Нотінгем, Дербі та інші міста. 5 липня 1841 р. 570 «друзів тверезості» сіли в дев'ять відкритих вагонів.

Успіх не примусив себе довго чекати і надихнув Кука на но­ві кроки. Він організував кілька екскурсій вартістю в 1 шилінг для дорослих і 6 пенсів (1/2 шилінга) для дітей (ціни, які бу­ли доступними навіть для бідних). Наступною сенсацією стала спеціальна дитяча поїздка з Лейстера до Дербі. В ній взяли участь 3 тис. учнів недільних шкіл.

Успіх Кука, на його думку, а також за переко­нанням клієнтів його агентства, полягав у тому, що Кук особисто супровод­жував туристів в усіх подорожах. Формула дуже проста: багато хто з паса­жирів вперше подорожу­вали залізницею, дуже хвилювались за своє здо­ров'я, а також за збере­ження свого майна. Для таких туристів Кук був немов батьком рідним, ін­структував їх, втішаючи і демонструючи особисту, впевненість. Преподобний Бенджамен Амстронг з Норфолка свідчив, що за ті 14 років, які подорожував з компанією Кука, він навіть не чув про жодний неприємний інцидент.

Наступною ціллю Кука стала боротьба з палінням. В ли­стопаді 1842 р. сім'я Кука переїхала до Лейстера. Тоді ж йо­го дружина відкрила готель, в якому замість алкогольних на­поїв продавався сік. І всюди висіли таблички: «Палити заборонено». В готелі розповсюджували журнал «Противник паління», який пропонував на противагу «поганому тютюну» захопливі подорожі в товаристві людей, які відмовилися від «поганого алкоголю». Клієнтура зростала, і Кук уклав кон­тракт з управлінням залізниці про регулярне постачання пасажирів. Запропоноване ним гасло «Залізничні дороги — для мі­льйонів!» прикрашало вітрини магазинів, огорожі та ліхтарні стовпи. Залізничні дороги за це надавали Куку знижки, які дозволяли організовувати розважальні подорожі навіть для людей з дуже обмеженими фінансовими можливо­стями. Тому клієнтів були не сотні, а тисячі. Екскурсії та подорожі Кука ґрунтувалися на принципі: «Отримання мак­симальної вигоди для максимальної кількості людей за міні­мальну вартість». Була ще одна обставина, яка сприяла справі Кука: в 1840 р. профспілки домоглися щорічних від­пусток для робітників та середнього класу, які виявились зовсім не готовими до такої розкоші. Вони просто не знали, чим зайнятися у вільний час. Кук підказав: під час відпуст­ки треба займатися туризмом.

Влітку 1845 р. Томас Кук організував першу розважальну подорож, без проповідей та утримань, на спецпоїзді з Лейстера до Ліверпуля і назад. Кук вирішив одразу відмовитись від незручних вагонів третього класу, зарахував комфорт і безпеку до рангу пріоритетів. Перед тим, як продати білети всім охочим, Кук сам проїхав по маршруту, оглянув міста, в яких пла­нував робити зупинки, і вперше запропонував мандрівникам дорожні чеки (аналоги яких були знайомі ще з часів тампліє­рів), знамениті згодом як «чеки Кука», які гарантували захист мандрівників від дорожньої крадіжки. Намагаючись зробити свої тури комфортними і цікавими для своїх клієнтів, Кук ви­дав у 1845 р. «Довідник для мандрівника» про подорожі із Лейстера у Ліверпуль.

Головна складність, з якою Кук зіткнувся цього разу, — на­годувати та розмістити на ночівлю одночасно понад 700 тури­стів. Проте підготовча робота не обмежувалась договорами, які були укладені з власниками готелів. Для своєї першої поїздки, а втім, як і для всіх наступних, Кук видав невеликий путівник з розповіддю про всі визначні пам'ятки, які туристи зможуть побачити. Успіх перевершив найоптимістичніші очікування. Ще під час рекламної компанії попит на квитки був такий високий, що виникла необхідність найняти два поїзди замість одного.

Далі почалися зовсім чудеса менеджменту. В 1846 р. Кук відправився до Шотландії, щоб розробити маршрут для люби­телів творчості Вальтера Скотта та Роберта Бернса. Їх чи­тав і цитував майже кожен житель Великобританії. Розраху­нок безпомилковий: фанатичний читач обов'язково забажає «доторкнутися руками» до казкового світу улюблених творів. Кук був першим, хто це зрозумів і перетворив у життя цю ідею, одну з найкасовіших ідей майбутнього туристичного бізнесу. Після видання путівника по Шотландії Кук у першому ж потязі відвіз 350 осіб.

Освоївши маршрути по Шотландії, Ірландії, Північному Уельсу, острову Мен, Кук пішов далі. Він запропонував кіль­ком великим землевласникам центральної Англії відкрити їх замки та парки простим людям для огляду. Робітникам це бу­де цікаво, вважав Кук. Першим відгукнувся герцог Ротлендширський, який відкрив туристам свій заміський замок. За ним потягнулись деякі інші знатні особи.

У 1847 р. була створена туристична фірма Thomas Cook and Son («Томас Кук і син»), яка проіснувала до почат­ку XXI століття.

У 1851 р. у лондонському Гайд-парку був збудований вели­кий павільйон для торговельно-промислової виставки. Дізнав­шись про це, Томас Кук вирішив, що виставка могла б бути ці­кавою людям, які займаються промисловою діяльністю, а також простим робітникам і споживачам представлених товарів, і ді­тям для задоволення пізнавальних інтересів. Протягом трьох місяців Кук їздив по країні, організовував спеціальні клуби для працівників, вносячи щотижневу невелику оплату. Член клубу отримував квиток до Лондона і назад (в цьому Куку допоміг його старий друг і компаньйон Джон Еліс, директор залізниці в центральній Англії), а також харчування і ночівлю.

Грандіозний план був широко розрекламований в щойно-створеному Куком журналі «Екскурсант», який проіснував до Другої світової війни. Дякуючи зусиллям Томаса Кука, вистав­ку відвідали 3 тис. учнів з Лейстера, Нотінгема і Дербі. Спла­нувавши дитячі екскурсії до столиці, Кук був особливо обереж­ний: на станції дітей та вчителів зустрічала череда омнібусів, фургонів, кебів, які відправляли дітей до Гайд-парку та очіку­вали весь день, щоб доставити їх назад на вокзал. Результат діяльності був значний: завдяки Куку, виставку відвідали понад 165 тис. осіб.

Після Лондона аналогічна виставка відбулася в Дубліні, а потім в 1855 р. на Єлисейських полях. Поїздка до Парижу була першим, зарубіжним, маршрутом Томаса Кука. І на цей раз він знову передбачив усе. Численні контракти, укладені з влас­никами готелів та транспортних засобів, гарантували туристам спокій та комфорт. Кук, як завжди, видав путівник, який на цей раз не тільки знайомив з визначними пам'ятками міста, але й давав масу практичних порад, як правильно поводити себе в нез­найомому місті. Одна з порад Кука була адресована дамам: "Ле­ді можуть, не порушуючи правил поведінки, входити в найкра­ще кафе, або сидіти за столиком на вулиці. Проте леді повинні утримуватися від відвідування кафе на північному боці бульва­рів між «Гранд-опера» та вулицею «Сен Дені». Успіх був дуже великий: після закінчення сезону особистий секретар Наполеоне ПІ передав Томасу Куку вдячність імператора за його діяльність. Підкоривши Париж, Кук розробив ряд маршрутів по інших європейських містах. Через деякий час Т. Кук запропонував усім охочим відправитись у «великий тур по всій Європі», при цьому можна було вибрати один із декількох маршрутів, кожен з яких пролягав через чотири європейські країни. Томас Кук в значній мірі популяризував відвідання Швейцарії як привабливого центру туризму, чому сприяла організація ним у 1863 р. спеціального туру по цій країні.

У 1865 р. Кук «відкрив» для співвітчизників Новий Світ, а для американців — батьківщину їх предків. Американське відді­лення фірми очолив син Кука — Джон Мейсон Кук, вірний со­ратник батька в усіх його справах. Агентство Thomas Cook and Son надавало американським туристам той самий набір по­слуг, що й англійцям, у тому числі й послуги, пов'язані з відві­дуванням торговельно-промислових виставок.

Регулярне пароплавне сполучення між Нью-Йорком і Лон­доном було встановлено у 1838 році. В 1866 р. Т. Кук організу­вав туристичні подорожі для двох груп до США. П'ятитижнева подорож, яка була здійснена у 1877 р. на пароплаві «Квейкер Сіті», поклала початок регулярними морським круї­зам в Америку. Одним з перших американських клієнтів ком­панії став Марк Твен, який описав свої подорожі в подорожніх нотатках «Простаки за кордоном» і «Пішки по Європі». М. Твен був так захоплений агентством, що порекомендував президенту Гранту скористатися послугами фірми.

Марк Твен продовжував традиції європейських письменників, та­ких як Лоренц Стерн, який написав «Сентиментальну подорож до Франції та Італії», — книгу, що зіграла значну роль у зміні мотивації щодо подорожей. Також відомі літературні твори — описи подорожей: «Подорож із Парижа в Єрусалим» Шатобріана, «Прогулянки Римом» Ф. Стендаля, «Подорож на Схід» Ламартіна, «Подорож в Єгипет» О. Дюма (1839); «Подорож в Росію» Т. Готьє; «Книга подорожей» Г. Флобера (1845). Наприклад, італійські записки Г. Флобера являли собою своєрідний каталог картин, скульптур та інших творів мистец­тва, які письменник побачив в музеях і художніх галереях, а також опис архітектурних пам'яток Помпеї, Риму, Ватикану, Флоренції. Флобер описував етнографічні та історико-культурні аспекти розвитку країн, які відвідував.

Дуже цікавими та докладними були описи подорожей О. Дюма, який, на відміну від Флобера, підмічав усілякі пікантні подробиці в традиціях та звичаях певних територій і цим привертав увагу туристів до описаних країн.

У грудні 1868 р. фірма запропону­вала англійцям послуги в організації подорожі на прощу до Святої землі. Вперше християни могли здійснити подорож до своїх головних святинь настільки комфортно та безпечно. 60 осіб перетнули пустелю з караваном: 65 верхових коней везли туристів, 87 коней разом з великою кількістю мулів та віслюків були завантажені всім необхідним, пілігримів супрово­джували 77 співробітників фірми, серед яких були озброєні ка­рабінами охоронці з вартовими собаками. Прочани були у захваті від такого обслуговування. Представники знаменитих європейських родин буквально завалили Кука проханнями про організацію для них аналогічних поїздок. Після повернення з Палестини короля Сербії і кількох російських князів до Кука звернувся спадкоємець англійської корони принц Уельський (майбутній король Едуард VII), побажавши відправити на про­щу до Гробу Господа своїх синів, Альберта та Георга (майбут­нього короля Георга V).

Прем'єр-міністр Великобританії Гладстон дав Куку спе­ціальне завдання: освоїти для багатих англійців екскурсійні маршрути по Індії, а для багатих індійців — по Англії. Глад­стон вірив, що туризм допоможе налагодити дружні відносини між жителями колонії і метрополії. В індійському офісі Кука не було відбою від клієнтів. У 1878 р. генерал-губернатор Індії граф Дафферін звернувся до Кука з проханням організувати для мусульманського населення регіону хадж (ходіння на про­щу) до Мекки.

У 1872 році Кук організував перший навколосвітній кру­їз, в ньому взяли участь 10 осіб. Для того, щоб об'їхати зем­ну кулю запланованим маршрутом, групі знадобилось 222 дні. В наш час цей шлях можна подолати за тиждень.

У 1890-і роки сім'я Куків першою організувала поїздки через усю Європу в Азію на поїзді по Транссибірській магістралі.

Після смерті Т. Кука у 1893 р. власниками його компанії стали його три сини. Бізнес компанії розрісся і включав напри­кінці XIX ст. три основні напрями: туризм, банківську спра­ву і перевезення вантажів морськими суднами.

Пізніше, у 1931 р. компанія Thomas Cook and Son злилася з компанією Wagon Lit Company, яка займалась перевезенням пасажирів у спальних вагонах експрес-потягом по Європі.

Після закінчення другої світової війни уряд Великобрита­нії придбав основні права на компанію Thomas Cook and Son. За станом на початок XXI ст. її співвласниками були Thrust Houses Forte Automobile (найбільша компанія в індустрії го­стинності Великобританії) та асоціація Automobile Association of Britain. Компанія Thomas Cook and Son мала на межі XX і XXI ст. 5 відносно незалежних основних підрозділів, біль­ше як 625 офісів, в ній було зайнято близько 10 тис. співробітників по всьому світу. Вона вважається однією з най­більших в галузі туризму, хоча діяльність цієї знаменитої компанії не обмежується наданням туристичних послуг.

Розвиток туризму в СРСР[ред.ред. код]

Період з 1918 до 1929 рр. більшість істориків вважає «золотим десятиліттям» розвитку краєзнавства та екскурсійної діяльності в Радянському Союзі.

У наступні десять років також швидко розвивалися органі­заційні форми туристичної діяльності в СРСР, поширювався са­модіяльний туризм.

У 1928 р. за рішенням Наркомпросу було створено акціо­нерне товариство «Радянський турист» («Совтур»), яке ста­ло активно витискати приватні туристичні контори та бюро. Для вступу в товариство необхідно було придбати акцію «Совтура» вартістю 1 крб. Сто акцій давали їх власникові пра­во голосу в акціонерному товаристві.

«Радянський турист» почав створювати свою матеріаль­ну базу та розробляти нові туристичні маршрути по всій те­риторії Радянського Союзу, створюючи тим самим мережу власних турбаз, санаторіїв, будинків відпочинку, орендуючи готелі в курортних містах. «Совтур» був першою організа­цією, яка почала реалізовувати ідеї планового туризму. Через рік після створення «Совтур» вже пропонував платні путівки по 29 маршрутах по всій країні, аж до Паміру.

Важливу роль в розвитку масового самодіяльного туризму зіграв комсомол (ВЛКСМ), який займався організацією дозвіл­ля молоді.

Поява ВТО[ред.ред. код]

У 1947 р. більшість міжнародних туристичних організа­цій, які функціонували в першій половині XX— Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Союз став видавати міжнародний календар, де розміщувалась інформація про виз­начні дати туристичних подій. Раз на два місяці почав виходи­ти журнал «Всесвітній турист». З'явилось також спільне з ЮНЕСКО видання — довідник «Подорож за кордон — прикор­донні формальності». МСОТО створив велику бібліотеку, де зі­брані видання, що стосуються міжнародного туризму, регуляр­но видавались бібліографічні збірки.

У 1946 р. було створено ЮНЕСКО як міждержавну організацію, що займалась питаннями освіти, науки і культури. Саме силами ЮНЕСКО в 1950-і роки бу­ла розроблена програма ро­звитку туризму ЕКОСОС, спрямована на перетворен­ня туризму на галузь еконо­міки, яка розвивається най­швидше.

У 1975 р. ліквідовано МСОТО і створено Всесвітню туристичну організацію (ВТО), до складу якої на початку XXI ст. входило більше ніж 120 держав. Генеральна асамблея ООН визнала за ВТО статус міжнародної організації, яка координує розвиток міжнародного туризму. Штаб-квартира ВТО перебувала в Мадриді.

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р., а з 1980 року ця дата відзначається як Всесвітній день туризму.

Згідно зі статутом ВТО, її основними цілями є:

  • стимулювання розвитку туризму як засобу росту економічних показників;
  • розвиток туризму як чинника миру та взаємного спів­робітництва між країнами;
  • реалізація посередництвом туризму прав людини на відпочинок і свободу пересування незалежно від раси, статі, мови та релігії;
  • зосередження уваги на країнах, що розвиваються, в сфері туризму;
  • проведення науково-дослідної роботи в сфері туризму.

ВТО прийняла ряд важливих для туризму декларацій, се­ред яких:

  • Манільська декларація «Про туризм у світі» (Філіппіни 1980 р.);
  • «Документ Акапулько» (Мексика, 1982 р.);
  • «Хартія туризму» і «Кодекс туриста» (Софія, Болгарія, 1985 р.);
  • Гаазька «Декларація про туризм» (Голландія, 1989 р.).

Різновиди[ред.ред. код]

Докладніше: Види туризму

Туризм — як правило, мандрівки пішки чи з допомогою різних засобів пересування суходолом і водними шляхами належать до туризму в широкому значенні слова. З розповсюдженням у 20 ст. комунікаційних засобів і збільшенням моторизації та зростанням добробуту туризм став одним з головних елементів відпочинку і важливим фактором життя з суспільного, господарського і культурного погляду. Виділяють декілька підходів до класифікації туризму: 1. За географічним принципом: 1.1. Внутрішній 1.2. Міжнародний. 2. За напрямком туристичного потоку: 2.1. В'їзний 2.2. Виїзний. 3. За метою поїздки: 3.1. Рекреаційно-оздоровчий 3.2. Розважальний туризм 3.3. Подієвий туризм 3.4. Професійно-діловий туризм 3.5. Науково-пізнавальний (конгресний) 3.6. Спортивний відпочинок 3.7. Шоп-тури 3.8. Пригодницький (екстремальний) 3.9. Паломницько-релігійний 3.10. Ностальгічний 3.11. Екотуризм 3.12. Екзотичний 3.13. Елітарний, 4. За джерелом фінансування: 4.1. Соціальний 4.2. Комерційний. 5. За способом пересування: 5.1. Пішохідний 5.2. Авіаційний 5.3. Морський 5.4. Річковий 5.5. Автотуризм 5.6. Залізничний 5.7. Велосипедний 5.8. Лижний 5.9. Гужовий 5.10. Змішаний. 6. За засобами розміщення: 6.1. У готелях 6.2. У мотелях 6.3. У пансіонатах 6.4. У кемпінгах 6.5. В апартаментах 6.6. У наметах. 7. За учасниками: 7.1. Індивідуальний 7.2. Сімейний 7.3. Груповий 7.4. Корпоративний. 8, За тривалістю: 8.1.Короткотривалий 8.2.Довготривалий. 9. За розташуванням: 9.1. Гірський 9.2. Водний 9.3. Сільський 9.4. Приміський. 10. За інтенсивністю потоку: 10.1. Постійний 10.2. Сезонний 10.3 Епізодичний. 11. За організованістю: 11.1. Організований 11.2. Неорганізований.

Функції туризму[ред.ред. код]

  1. Рекреаційна
  2. Соціальна
  3. Культурна
  4. Екологічна
  5. Економічна
  6. Просвітницька
  7. Виховна
  8. Релігійна

Індустрія туризму[ред.ред. код]

Світове готельне господарство нараховує близько 350 тис. готелів, якіпредставлені більше 1,6 млн сучасних номерів. За цього їх кількість зростає щорічно у середньому на 3 – 4% [2].

Індустрія туризму — сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують приймання, обслуговування та перевезення туристів.

Серед сучасних географів та економістів дедалі частіше спостерігають тенденцію до виокремлення специфічної міжгалузевої структури, яка є в складі господарства держави, — індустрії туризму.

Туристична індустрія формується комплексом підприємств, які забезпечують чи сприяють забезпеченню рекреаційних потреб людини при її переміщенні незалежно від його мети, окрім того, що пов'язане з оплачуваною у відвідуваній країні роботою. Отже, матеріально-технічну базу цієї складної структури утворюють підприємства розміщення, транспортні та сфера обслуговування туристів. До підприємств розміщення належать готелі, а також спеціалізовані засоби розміщення: кемпінги, будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, профілакторії тощо. У транспортній сфері виділяють, насамперед, транспорт власне для туристів (круїзні судна, спеціальні катери та яхти для прогулянок), а також транспорт, який обслуговує саму індустрію туризму, тобто туристів і місцеве населення.

Індустрія туризму впродовж останніх десятиліть стала однією з найважливіших сфер економіки, забезпечуючи десяту частину всього світового валового продукту.

Туризм в Україні[ред.ред. код]

Докладніше: Туризм в Україні

Згідно рейтингу Всесвітньої Організації Туризму, Україна займає 8 місце у світі за кількістю туристичних візитів. Країну щороку відвідують більше 20 мільйонів туристів (25,4 млн. у 2008 р.), в першу чергу із країн східної Європи, а також західної Європи, США і Японії[3].

Щороку Україну відвідують понад 17 мільйонів туристів (18,9 млн іноземних громадян у 2006), насамперед з Росії та Східної Європи, а також Західної Європи та США. Структура в'їзного потоку за країною походження виглядає таким чином: країни СНД — 11,9 млн осіб (63% загального в'їзного потоку), країни ЄС — 6,3 млн осіб (33%), решта країн — 0,6 млн осіб (4%).

Невід'ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Попри всі політичні та соціально-економічні негаразди останніх років індустрія туризму стала тією галуззю народного господарства України, яка з року в рік без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту.

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць.

Нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочивальників на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують і рекреаційні зони, пам'ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг.

Негативний вплив туризму[ред.ред. код]

За кордоном про негативний вплив туризму багато пишуть і говорять, і там навіть створюються «опозиційні» туризму організації. Зокрема, англійська організація Tourism Concern[4] («Стурбованість туризмом»), заснована в 1989, співпрацює з урядами і проводить широку роз'яснювальну роботу серед місцевого населення про зворотний бік «хлібосольного» бізнесу.

Недарма туризм зараховують до індустрії, адже він робить негативний вплив на навколишнє середовище в тій же мірі, що й інші види промисловості. Шум, тверді відходи, сміття, стічні води, забруднення повітря створюють санітарні проблеми і впливають на здоров'я місцевого населення. Журнал «Наша планета» (Our planet), орган ООН за програмою охорони навколишнього середовища, наводить такі дані: у середньому кожен пасажир круїзного судна в Карибському регіоні «виробляє» щодня 3,5 кг сміття, у той час як кожен житель того ж регіону на березі «виробляє» його майже в чотири рази менше — 0,8 кг.[5]

Туристична освіта в Україні[ред.ред. код]

Напрямком туризм займається:Чернігівський державний інститут економіки і управління, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Ужгородський національний університет, Київський національний торговельно-економічний університет, Київський національний університет культури і мистецтв, Інститут Туризму ФПУ, Прикарпатський інститут імені Михайла Грушевського, МАУП, Львівський державний університет фізичної культури, Львівський національний університет імені Івана Франка, Національний авіаційний університет, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Дрогобицький державний педагогічний університет, Таврійский Національний Університет ТНУ та Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Херсонський Державний Університет, Запорізький Класичний приватний університет, ДНВЗ Одеський коледж економіки права та готельно-ресторанного бізнесу та інші вищі навчальні заклади України.

Небезпека туризму[ред.ред. код]

Головними факторами, що створюють небезпеку від туризму, є

  • Непорядність турфірм, що організують відпочинок
  • Вулична злочинність, масові заворушення у місці перебування туриста
  • ДТП на дорогах
  • Небезпечні природні фактори у місці перебування туриста (неякісна питна вода, урагани, землетруси, небезпечні риби у морі тощо)

Небезпека від риб[ред.ред. код]

Біла акула

У Світовому океані, а також в замкнутих і прісноводних водоймищах, зустрічається немало видів риб, котрі представляють небезпеку для людини.

Риб, які становлять небезпеку для людини, можна умовно поділити на 4 групи:

  • Ті, що кусаються;
  • Ті, що наносять травми колючками чи шипами (риба-зебра, скат-хвостокіл);
  • Ті, що наносять електричні пошкодження, чи оглушливим струмом (електричний скат);
  • Ті, що можуть випадково зіштовхнутись чи налетіти на човни, можуть їх обернути чи зламати, або випадково поранити людей. (До них відносяться: летючі риби, манта, скати, риба-меч, та ін.)

Окремо також варто відмітити південноамериканського прісноводного сомика-кандиру: тонкий, як сірник, він пролізає у всі отвори на тілі, може проникнути навіть у сечостатевий канал, що загрожує життю атакованого. Для вилучення сомика-кандиру, як правило, потрібна операція.

Риби, що кусаються. Акули та інші риби[ред.ред. код]

Найвідоміші серед небезпечних риб — акули.

З більш як 450 наявних видів акул, лиш деякі справді небезпечні. Найбільшу небезпеку представляють такі види, як акула біла, акула тупорила, акула тигрова, акула-мако, акула довгокрила.

Біла акула біля берегів острова Гуаделупе (Мексика)

http://fishworld.narod.ru/glava3-1.html

Риби, що завдають травм колючками та шипами[ред.ред. код]

Риба-зебра або риба-крилатка

Відноситься риба крилатка до сімейства скорпенових. Довжина тіла досягає 30 см, а вага — 1 кг. Яскраве забарвлення робить крилатку помітною навіть на великій глибині. Головна прикраса риби довгі стрічки спинних і грудних плавців. У цих розкішних плавниках криються гострі отруйні голки, які роблять крилатку однією з найнебезпечніших мешканок морів.

Уколи крилатки небезпечні і можуть призвести до смерті. Людина при уколі відчуває різкий біль. Часто навіть непритомніє.

Отрута зберігає свою силу протягом тривалого часу після загибелі риби. Днем крилатки зазвичай малорухливі, ховаються в ущелинах або стоять догори черевом у стелі підводних печер. З настанням сутінків вони залишають свої притулку та виходять на полювання, харчуються крилатки крабами, креветками, молюсками і дрібною рибою.

Морський дракончик

Морський дракончик, скорпіон, змійка — це назви однієї з риб Чорного моря. Тіло його видовжене, стиснуте з боків, зі спинного й черевного боків оточене довгими (спинним та анальним) плавцями жовто-зеленуватого кольору. Спина сірувато-жовта, черевце світле. Передній спинний плавець чорний, його промені колючі. Чорну облямівку має і хвостовий плавець.

Морський дракончик — найотруйніша з чорноморських риб. Отруйні залози містяться біля основи колючих променів першого спинного плавця і біля шипа на зябровій кришці. Якщо наступити на цю рибу або необережно її взяти, вона може поранити. Одночасно до рани потрапляє і отрута риби. Поранений спершу відчуває гострий все більший біль, у нього посилюється виділення поту, послаблюється дихання, вражене місце напухає. Якщо вчасно не звернутися до лікаря, може наступити параліч, втрата мови, а інколи навіть смерть.

Риби, що завдають електричні пошкодження чи оглушують струмом[ред.ред. код]

Електричні органи, що зустрічаються тільки у скатів і в деяких костистих риб, являють собою майже завжди видозмінену поперечно-посмуговану мускулатуру, що спеціалізувалася для виробництва електричних розрядів.

Електричні органи виникли в результаті перетворення м'язів, оскільки м'язове скорочення завжди супроводжується звільненням невеликої кількості електричної енергії. Ці органи мають іноді дуже значні розміри (в електричного вугра більше третини маси всього Тіла) і в різних риб різне походження. Вони розташовуються з боків тіла між головою і грудними плавцями.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]