Фабрика імені Крупської

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кондитерська фабрика
імені Н. К. Крупської
рос. Кондитерская фабрика имени Н. К. Крупской
Тип акціонерне товариство
Форма власності акціонерне товариство
Галузь харчова промисловість,
МСГК-1073
Спеціалізація виробництво
Гасло

«Шоколад, зберігаючий тепло традицій»

[1]
Засновано 1938
Закриття (ліквідація) 2017
Штаб-квартира Росія Росія,
м. Санкт-Петербург 59°55′12″ пн. ш. 30°20′45″ сх. д. / 59.920139° пн. ш. 30.345972° сх. д. / 59.920139; 30.345972Координати: 59°55′12″ пн. ш. 30°20′45″ сх. д. / 59.920139° пн. ш. 30.345972° сх. д. / 59.920139; 30.345972
Продукція кондитерські вироби
Холдингова компанія «Orkla»
www.orklabrands.ru
Мапа

Кондитерська фабрика імені Крупської, Фабрика імені Крупської (рос. Фабрика имени Крупской, Кондитерская фабрика имени Крупской) — російське підприємство з виготовлення кондитерських виробів, яке розташовувалося у Володимирському окрузі Санкт-Петербургу. Нині існує в об'єднанні під назвою «Оркла Брендс Росія»[2]. Основна продукція — шоколадні цукерки. Найвідоміші марки — «Ведмедик на Півночі» (рос. Мишка на Севере)[2], «Грильяж».

Історія[ред. | ред. код]

У 1938 р. ця фабрика була створена[1] в м. Ленінграді відповідно до наказу Наркомхарчопрому СРСР на базі фабрики-кухні, і спеціалізувалася на випуску шоколаду; названа на честь доктора педагогічних наук Надії Крупської.

У роки Другої світової війни фабрика працювала переважно для фронту не припиняючи роботу, виробляючи кондитерські вироби на різних замінниках.

У 1943 р. було вироблено 3 тонни цукерок «Ведмедик на півночі»[3] (від 1966 р. ця марка стала власним товарним знаком фабрики).

Розвій фабрики стався в Радянському Союзі. У 1956 р. їй було присвоєно звання «Підприємство відмінної якості»[2], в 1961 р. — отримало звання «Підприємство високої культури виробництва».

У 1970–1980 рр. фабрика входила до складу Ленінградського виробничого об'єднання кондитерської промисловості.

У 1992 р. за програмою приватизації фабрика стала акціонерним підприємством.

У 1995–1996 рр. відбулася реконструкція цукеркового цеху.

У 2006 р. 75% акцій фабрики купила норвезька бізнес-група «Orkla»[1].

У 2011 р. норвежці запустили процес злиття фабрики з приналежним їм кондитерським об'єднанням «СладКо»[4][2].

Тепер це об'єднання з кондитерською фабрикою імені Крупської носить назву «Оркла Брендс Росія»[2]. З 2012 р. розпочато консервацію фабрики і переведення частини виробництва на майданчик у село Розбігаєве, влітку 2014 р. фабрика була остаточно закрита та продана девелоперській будівельній компанії «Піонер» під забудову її території суспільно-діловим центром[5].

Графічний дизайн продукції[ред. | ред. код]

Від 1967 р. і до початку XXI ст. підприємство співпрацювало з провідними художниками-фахівцями у галузі графічного дизайну, які створили пам'ятний образ випускаємої на підприємстві продукції: І. Є. Омінін[6], Д. Б. Грушевський, П. Я. Лубковський[7], Т. В. Лук'янова[8], Г. Г. Ольхович.

Етикетки фабрики цього періоду знайшли багато шанувальників, які активно реагують на кожну зміну художнього оформлення упаковки[9].

Цукеркові коробки, випущені підприємством, стали предметом колекціонування та отримали дипломи міжнародних виставок[2].

Ці твори промислової графіки зберігаються в Державному Російському музеї, у Державному музеї історії Санкт-Петербургу і в приватних колекціях[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в «КОНДИТЕРСКАЯ ФАБРИКА ИМЕНИ КРУПСКОЙ [Архівовано 19 грудня 2016 у Wayback Machine.]», сайт "Справочник предприятий Северо-Западного федерального округа России" (рос.)
  2. а б в г д е «Кондитерская фабрика им. Н. К. Крупской», сайт ООО «Медиа Сервис» (рос.)
  3. «Мишка» спасён. Санкт-Петербургские Ведомости. 06.07.2001. Архів оригіналу за 08.12.2014. Процитовано 1 січня 2010. (рос.)
  4. В результате 24 февраля 2011 было создано единое предприятие «Оркла Брэндс Россия» [Архівовано 4 січня 2012 у Wayback Machine.], сайт ООО «Славянка-торг» (рос.)
  5. Михаил Золотоносов (28 травня 2015). «Надо ли гордиться тем, чем гордятся петербургские архитекторы». 812-онлайн. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 11 липня 2015. (рос.)
  6. Основатель ленинградской школы графического дизайна, «Три возраста Игоря Оминина» в Галерее «КвадраТ», 2008 г., сайт «Российская сеть культурного наследия» (рос.)
  7. Товарные знаки из Ленинграда (рос.)
  8. Надеждинская Ю., «Она рисовала Алёнку», Санкт-Петербургский Курьер — № 22 (429), — 2008 г. — С.27. (рос.)
  9. Юлия Арсентьева, Верните старого Мишку [Архівовано 2020-07-21 у Wayback Machine.], «Битва за медведя», сайт «Студенческая газета Gaudeamus», 2010 г. (рос.)
  10. «Биография: Лукьянова Татьяна Владимировна, художник [Архівовано 18 жовтня 2011 у Wayback Machine.]» (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]