Федоров Віктор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Федоров.
Ф
Віктор Федоров
Особисті дані
Повне ім'я Віктор Іванович Федоров
Народження 27 серпня 1928(1928-08-27)
  Москва, СРСР
Смерть 3 березня 1989(1989-03-03) (60 років)
  Москва, СРСР
Поховання Ваганьковське кладовище
Зріст 170 см
Вага 69 кг
Громадянство СРСР СРСР
Позиція нападник
Юнацькі клуби
СРСР Секція стадіону Юн. піонерів
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1946—1947 СРСР «Крила Рад» (М) 20 (1)
1948—1952 СРСР ВПС 115 (17)
1953 СРСР МВО 3 (0)
1953 СРСР «Торпедо» (М) 12 (4)
1954—1956 СРСР ЦБЧА 68 (11)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1963—1965 СРСР СКА (Одеса)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Віктор Іванович Федоров (нар. 27 серпня 1928, Москва, СРСР — пом. 3 березня 1989, Москва, СРСР) — радянський футболіст та тренер, нападник. Відомий своїми виступами за клуби ВПС та ЦБЧА та керівництвом одеського СКА. Майстер спорту СРСР (1963), заслужений тренер УРСР (1963). Генерал-майор, один із двох радянських футболістів, поряд із Юрієм Нирковим, який дослужилися до звання генерала.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

«Крила Рад»[ред. | ред. код]

Розпочав займатися футболом у тренера Володимира Блінкова на стадіоні Юних піонерів, що на Ленінградському проспекті в Москві, з іншого боку проспекту від стадіону «Динамо». У цей же період і час почав займатися футболом майбутній відомий форвард Сергій Коршунов, з яким Федоров майже всю кар'єру провів разом. Разом вони були призвані у другому повоєнному чемпіонаті до московської команди майстрів «Крила Рад».

У «Крилах» під керівництвом тренерів-педагогів Дангулова та Горохова тоді склався ансамбль із ветеранів на чолі з Петром Дементьєвим, які опікувалися юними футболістами: Федоровим, Коршуновим, Симоняном, Сагасті. Четверо останніх стали найкращими товаришами. Як згадував Сагасті:

Що нас, абсолютно різних за характерами та уподобаннями, об'єднало, досі не можу зрозуміти. Адже конкурентами були за місце у складі. Тільки стали ми в якийсь момент — не розлий вода. Симонян і я, наприклад, дотримувалися найсуворішого режиму. А Коршунов з Федоровим могли легко відзначити перемогу. При цьому і за столом ми збиралися разом та веселилися від серця. Сергій — широка натура, великий веселун — був душею нашої компанії. Разом по десять ходили на «Волгу-Волгу», «Веселих хлопців», та на всі фільми, що виходили на екран. Потім копіювали їх персонажів, розігрували між собою побачені на екрані сценки. Часто відвідували театри, особливо Червоної Армії та оперети[1].

10 липня 1946 року 18-річний Федоров вперше вийшов на поле у дорослому футболі, у рідному районі на стадіоні «Динамо», але його клуб поступився чемпіонам країни – московським динамівцям – 0:3[2]. З 1947 року — гравець основного складу. 22 червня 1947 року відзначився першим голом у чемпіонатах країни — Володимиру Никанорову з чемпіонського ЦБЧА[3]. Цей гол залишився єдиним голом Федорова у складі «Крил».

На Федорова претендували «Торпедо» (Москва) та ВПС. І якщо торпедівцям у переході було відмовлено, з посиланням на інструкцію Спорткомітету, то «льотчики» були щасливішими. Роком раніше вони дебютували в чемпіонаті СРСР і проводили кампанію масового залучення найкращих гравців країни, завдяки тому, що куратором клубу був головний голова Військово-повітряних Сил Московського військового округу Василь Сталін. У підсумку Федоров перейшов у ВПС, причому зробив це самовільно.

Команду «Крила Рад» розформували 1948 року, коли однойменне добровільно-спортивне товариство вирішило зосередити зусилля лише на одному футбольному клубі — з Куйбишева.

ВПС[ред. | ред. код]

При переході до ВПС Федорову було надано звання старшини та вирішено матеріальні проблеми. Проте факт самовільного відходу з «Крил» не залишився поза увагою — керівник ЦЗ ДСО «Крила Рад» Петров поскаржився Аркадію Аполлонову, голові Спорткомітету 28 червня 1948 року:

Федоров без відкріплення від нашого товариства, без дозволу Всесоюзного комітету перейшов у команду ВПС. Керівництво команди ВПС, знаючи, що прецедент такого характеру неприпустимо, зарахувало його до команди, і Федоров приступив до роботи… Тому просимо дати відповідну вказівку про повернення Федорова до нашої команди

Аполлонов з аргументами Петрова погодився:

Тренеру футбольної команди ВПС т. Гольдіна. Перехід Федорову до команди ВПС не дозволено.

Цей факт лише відклав, але не скасував дебюту Федорова у складі «льотчиків», лобі керівників ВПС виявилося сильнішим за Спорткомітет. 13 серпня у 19-му турі Федоров вийшов за ВПС у Мінську і з того часу став гравцем основного складу[4][5].

13 жовтня 1948 року Федоров забив перший м'яч за ВПС, зрівняв рахунок у кубковому матчі з «Металургом», а в кінці того ж матчу вивів команду вперед, змусивши гравця суперника відзначитися автоголом[6]. З того дня у складі «жовто-синіх» Федоров став одним з основних форвардів і штатним пенальтистом (не завжди щасливим) команди, відзначився 16 голами у чемпіонаті за сезони 1949 та 1950, хоча й дещо у тіні свого друга Сергія Коршунова, який у ті ж сезони забив 26 м'ячів. ВПС у чемпіонаті 1950 року ледве не завоював бронзові медалі, але відстав на 2 очки від «Динамо» (Тбілісі). Це досягнення сильно поступалося результатам хокейного клубу ВПС, який виграв 3 чемпіонські титули. Це не дуже влаштовувало Василя Сталіна і він часто викликав провідних футболістів ВПС — Боброва, Федорова, Коршунова для нічних «розмов по душах», що закінчувалися пиятикою, у свій особняк на Гоголівському бульварі[1][7].

Наступні два сезони 1951 та 1952 року для Федорова не задалися. У 1951 році він відзначився лише двома голами у всіх турнірах, а гол, який завершив кубковий розгром тбілістів у серпні 1951 року[8], взагалі виявився його останнім за клуб. ВПС за підсумками сезону 1952 року зайняв 11-е місце і вилетів із групи найсильніших.

5 березня 1953 року помер Йосип Сталін. 26 березня Василя Сталіна звільнили в запас, а 28 квітня — заарештували. У квітні в новій першості СРСР клуб ВПС участі не брав. У травні його розформували.

МВО[ред. | ред. код]

Після ліквідації ВПС Федоров зробив кроки у справжній армійській кар'єрі — почав навчатися до Академії бронетанкових військ[9]. Одночасно троє екс-«льотчиків»: Федоров, його друг Коршунов та майбутній олімпійський чемпіон Анатолій Ісаєв вирушили в іншу армійську команду — МВО, яка представляла Московський військовий округ, що була раніше командою міста Калініна. Клуб із квітня по травень клуб провів 6 матчів у першості СРСР і був розформований[10].

«Торпедо»[ред. | ред. код]

Віктор Федоров опинився у московському «Торпедо». За автозаводців зіграв у 12 матчах із червня по вересень 1953 року. Натомість цей час зробити єдиний хет-трик — у ворота куйбишевців, які у другій половині цього сезону використовували назву «Зеніт»[11]. І виграти свої перші медалі – бронзові за 3-є місце у чемпіонаті країни.

ЦБЧА[ред. | ред. код]

На початку 1954 року Федорова запросили на позицію лівого напівсереднього до відродженого клубу ЦБЧА, у свою чергу розформований двома роками раніше. Тут він грав під керівництвом Григорія Федотова, який працював помічником старшого тренера Григорія Пінаїчова та тренував молодих футболістів. Як згадував син Григорія — Володимир:

— А чи пам'ятаєте батька на полі?
— Ні, не памятаю. Тільки пізніше його бачив у грі – у матчах ветеранів. І на тренуваннях, коли він займався із футболістами ЦСКА. Як зараз, пам'ятаю вправи, у яких брав участь батько. Встановлював він, наприклад, десять м'ячів на лінії штрафного майданчика та бив по воротах Борису Разинському. Удар був не особливо сильним, але рідкісної точності: на замовлення батько відправляв м'яч у лівий верхній кут, у правий нижній, на висоті метра, впритул зі штангою… А до кінця тренування Віктор Федоров, Олександр Петров зазвичай просили: «Григорію Івановичу, покажіть клас». Вони йшли з м'ячами на фланги і звідти навішували до штрафного майданчика, а батько бив з льоту. Вражаюче, як він групувався, клав корпус, ловив м'яч так, що прикладалася нога щільно, і удар був потужний! У нас на тренуваннях теж може такий удар вийти раз-другий, але щоб поспіль серія — такого я з того часу ні в кого не бачив. Така досконалість — від природи, талант[12]

У ЦБЧА Федоров знову зустрівся з Коршуновим, тепер уже в останньому спільному для них клубі, причому обидва стали пенальтистами клубу. Тут Федоров вперше виграв у Коршунова очну суперечку за кількістю м'ячів за клуб за сезон (6:4). Більше того, випередив Федоров, незважаючи на свою позицію на полі «під нападниками», та інших форвардів ЦСКА, включаючи Бузунова та Ємишева, і став найкращим голеадором клубу в сезоні. Особливо вдалася Федорову літня кампанія, коли він забив чотири рази поспіль — спартаківцям Мінська, динамівцям, горьківським торпедівцям та тбілісцям[13]. Для відродженого ЦДСА 6 місце в чемпіонаті країни стало успіхом.

У сезонах 1955 і 1956 Федоров знизив особисту статистику — 4 і 1 гол, зате командні результати підвищилися. В обох сезонах Федоров виграв із командою бронзові медалі, яких у нього тепер стало три, враховуючи ще одну, виграну у «Торпедо». У ЦБЧА в 1955 році Федоров виграв свій головний трофей — Кубок СРСР 1955. І хоча голів у цьому розіграші він не забивав, зробив свій значний внесок у перемогу, провів всі матчі турніру на полі, і, зокрема, почав комбінацію Федоров-Агапов-Бєляєв, що завершилася єдиним голом у ворота динамівців з Тбілісі в матчі чвертьфіналу[14]. За перемогу Федоров, як й інші гравці ЦБЧА, отримав від міністра оборони Георгія Жукова нагороду – мисливську гвинтівку[15].

Граючи за ЦБЧА, продовжував навчатися у бронетанковій академії. Після завершення сезону 1956 року пішов з футболу, причому цього року відзначився 1 голом, зате в нетиповій для себе манері — несильним ударом головою (зазвичай він забивав сильними ударами здалеку) у переможному матчі (4:2) з екс-одноклубниками торпедівцями[16]. У жовтні 1956 року провів останній матч за ЦБЧА.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Зовнішні зображення
Склад одеського СКА у сезоні 1963. Віктор Федоров — п'ятий ліворуч у нижньому ряду[17].

На початку 1963 року Федоров, який на той час вже став кадровим військовим й отримав звання майора, був призначений старшим тренером і начальником команди СКА (Одеса), при цьому він зосередився на організаційній роботі, а спортивними питаннями в основному займався його помічник Володимир Шемелєв. Перед клубом у сезоні поставлене завдання, незмінне вже 5 років: виграти 2-гу українську зону класу «Б» та вийти до класу «А». Завдання це було командою виконано, незважаючи на перенесення двох матчів на нейтральне поле через безчинства вболівальників на матчі з «Дніпровцем». СКА виграв зону за 4 тури до кінця, забив найбільше, пропустив найменше і випередив другу команду зони на 9 очок. У фіналі турніру за звання чемпіона УРСР СКА зустрівся з переможцем 1-ї української зони — вінницьким «Локомотивом» та виграв 1:0 та 2:0 у двох матчах, проведених у Києві. За підсумками успішного року Федоров отримав звання майстра спорту та заслуженого тренера УРСР[17].

Сезон 1964 року СКА з Федоровим на чолі зустрів у другій групі класу «А». Тут, як і роком раніше, армійська команда грала за новою системою розміщення гравців 4-2-4, так званою «бразильською системою», оскільки її застосовували дворазові чемпіони світу зі збірної Бразилії. У боротьбі з серйозними суперниками — «Карпатами», «Араратом», московським «Локомотивом», СКА одразу захопив перше місце на початку сезону і не відпускав майже до кінця як у попередній групі, так і в фінальній. Лише на самому фініші сезону СКА поступився першим місцем «Локомотиву», але головне завдання на сезон команда виконала, вперше в історії вийшла в першу групу класу «А». При цьому було досягнуто два унікальні рекорди для вітчизняних чемпіонатів. По-перше, СКА перейшов із третього за силою дивізіону до найсильнішого у мінімально можливий термін — два сезони. По-друге, одночасно з армійцями у вищий дивізіон зробили кроки їхні земляки з «Чорноморця», більше двох клубів з одного міста в один сезон такого не домагалися[18].

У сезоні 1965 року СКА стартував у першій групі класу «А». Дебют був затьмарений інцидентом, що стався у міжсезоння і вплинув на весь сезон. Під час святкування в одеському ресторані «Чорне море» гравці команди затіяли бійку з учасниками весілля, що відбувалося там же, зламали носа нареченому. У результаті до дев'яти гравців СКА було застосовано санкції, п'ятеро було дискваліфіковано та відраховано, а провідний півзахисник Василь Саригін отримав термін у два роки позбавлення волі[19]. В умовах втрати провідних гравців та важкого морального клімату команда була приречена у найсильнішому дивізіоні, навіть незважаючи на запрошення до складу Олексія Мамикіна, учасника чилійського чемпіона світу. Мамикін провів за СКА лише 5 матчів і нічим не відзначився. Одеські армійці провально розпочали сезон, за перші 8 матчів забили зусиллями В'ячеслава Спиридонова лише один м'яч Леву Яшину, і провально його закінчили, з трьома перемогами у 32 матчах та 14 очками відриву від зони поза вильотом посіли останнє місце. Але в міжсезоння «у зв'язку з необхідністю розширення рамок внутрішнього календаря» склад учасників першої групи класу «А» сезону 1966 року розширили, й СКА залишився у найвищому дивізіоні. Федоров поступився місцем на тренерському містку Мамикіну, який починав тренерську кар'єру, та залишив спорт назавжди[20].

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

Після відходу зі СКА Віктор Федоров поступив на службу до Міністерства оборони. Дослужився до звання генерал-майора. Став лише другим і останнім радянським футболістом, який отримав звання генерала, першим був гравець повоєнного ЦБчА Юрій Нирков.

Помер 3 березня 1989 року. Похований на 25 ділянці Ваганьковського кладовища в Москві[21].

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Клуб Див[22] Сезон Чемпіонат Кубки Єврокубки Загалом
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
«Крила Рад» (Москва) А 1946 1 0 0 0 0 0 1 0
А 1947 19 1 1 0 0 0 20 1
Загалом 20 1 1 0 0 0 21 1
ВПС А 1948 8 0 2 1 0 0 10 1
А 1949 34 7 0 0 0 0 34 7
А 1950 35 9 4 1 0 0 39 10
А 1951 28 1 5 1 0 0 33 2
А 1952 10 0 1 0 0 0 11 0
Загалом 115 17 12 3 0 0 127 20
МВО А 1953 3 0 0 0 0 0 3 0
Загалом 3 0 0 0 0 0 3 0
«Торпедо» А 1953 12 4 0 0 0 0 12 4
Загалом 12 4 0 0 0 0 12 4
ЦБЧА А 1954 24 6 3 0 0 0 27 6
А 1955 22 4 4 0 0 0 26 4
А 1956 22 1 0 0 0 0 22 1
Загалом 68 11 7 0 0 0 75 11
Усього за кар'єру 218 33 20 3 0 0 238 36

Досягнення[ред. | ред. код]

Командні[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

ВПС
  • СРСР Приз Всесоюзного комітету СРСР
    • Срібний призер (1): 1952
«Торпедо»
ЦБЧА

Як тренера[ред. | ред. код]

СКА (Одеса)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Павел Алёшин (17 жовтня 2003). Три стаканчика на Гоголевском. Спорт-Экспресс. Процитовано 3 січня 2014.
  2. ↑ Чемпионат СССР 1946. Динамо (Москва) — Крылья Советов (Москва) 3:0. fc-dynamo.ru. 11 березня 2013. Процитовано 3 січня 2014.
  3. ↑ Чемпионат СССР 1947. ЦДКА (Москва) - Крылья Советов (Москва) 2:2. fc-dynamo.ru. 12 квітня 2013. Процитовано 3 січня 2014.
  4. ↑ Аксель Вартанян (23 січня 2009). ЛЕТОПИСЬ Акселя ВАРТАНЯНА. 1948 год. Часть первая. Трансферы эпохи культа личности. Спорт-Экспресс. Процитовано 3 січня 2014.
  5. ↑ Чемпионат СССР 1948. Динамо (Минск) — ВВС (Москва) 0:2. fc-dynamo.ru. 14 квітня 2013. Процитовано 3 січня 2014.
  6. ↑ Кубок СССР 1948. ВВС (Москва) - Металлург (Москва). fc-dynamo.ru. 12 липня 2013. Процитовано 3 січня 2014.
  7. ↑ Особняк Василия Сталина на Гоголевском бульваре, 7. Wikimapia. Процитовано 3 січня 2014.
  8. ↑ Кубок СССР 1951. ВВС (Москва) - Динамо (Тбилиси). fc-dynamo.ru. 21 вересня 2013. Процитовано 3 січня 2014.
  9. ↑ Олег Белаковский (1991). Как возрождалась футбольная команда ЦДСА. КЛС ЦСКА. с. 2. Процитовано 3 січня 2014.
  10. ↑ Чемпионат СССР 1953. МВО (Москва) - Локомотив (Харьков). fc-dynamo.ru. 7 листопада 2012. Процитовано 3 січня 2014.
  11. ↑ Чемпионат СССР 1953. Торпедо (Москва) - Зенит (Куйбышев). fc-dynamo.ru. 5 листопада 2012. Процитовано 3 січня 2014.
  12. ↑ Валерий Винокуров (1973). Владимир Федотов. Закон наследования. Футбол-Хоккей. Архів оригіналу за 31 березня 2004. Процитовано 3 січня 2014.
  13. ↑ ЦСКА в сезоне 1954. cska-games.ru. Процитовано 3 січня 2014.
  14. ↑ С минимальным счётом. Советский спорт. 8 жовтня 1955. Процитовано 3 січня 2014.
  15. ↑ Павел Алёшин (№19 2000). Кому больше не повезло. Спорт-Экспресс Футбол. Процитовано 3 січня 2014.
  16. ↑ Николай Старостин (28 серпня 1956). Узнаём коллектив армейцев. Советский спорт. Процитовано 3 січня 2014.
  17. ↑ а б СК «Одесса» в сезоне 1963. «Одесский футбол». Процитовано 3 січня 2014.
  18. ↑ СК «Одесса» в сезоне 1964. «Одесский футбол». Процитовано 3 січня 2014.
  19. ↑ СК «Одесса» в сезоне 1965. «Одесский футбол». Процитовано 3 січня 2014.
  20. ↑ СК «Одесса» в сезоне 1966. «Одесский футбол». Процитовано 3 січня 2014.
  21. ↑ Денис Шабалин. Фёдоров Виктор Иванович (1928-1989). Спортивный некрополь. Архів оригіналу за 30 грудня 2013. Процитовано 29 грудня 2013.
  22. ↑ Рівень дивізіону у національній футбольній системі. A — прем'єр-ліга, вищий дивізіон, вища ліга, клас «А», перша група, група «А». B — ФНЛ, перший дивізіон, перша ліга, клас «Б», друга група, група «Б». C — другий дивізіон, друга ліга і т.п.

Посилання[ред. | ред. код]

СК «Одеса» – Тренери

Шапошников (1952–1960) · Лобжанідзе (1960–1961) · Черкаський (1962) · Федоров (1963–1965) · Мамикін (1966–1967) · Шапошников (1967) · Квочак (1968–1969) · Бліндер (1969) · Масловський (1970) · Матвєєв (1971) · Єрмолаєв (1972–1976) · Шемельов (1976–1981) · Масловський (1982) · Капличний (1983–1984) · Зубков (1985) · Беца (1986) · Масловський (1987–1989) · Марусин (1989) · Галицький (1989) · Тарханов (1990) · Марусин (1991–1992) · Смаровоз (1993) · Жарков (1993) · Смаровоз (1993–1994) · Марусин (1994–1997) · Мельник (1997) · Щербаков (1997) · Голоколосов (1997–1998) · Щербаков (1998–1999) ·

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Федоров_Віктор_Іванович&oldid=40529613