Футбол на літніх Олімпійських іграх 1956

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Футбол на літніх Олімпійських іграх 1956
Football pictogram.svg
Деталі турніру
Господар Австралія Австралія
Дата 24 листопада8 грудня
Кількість команд 11 (з 3 конфедерацій)
Призери
Переможець Gold medal blank.svg СРСР СРСР
Фіналіст Silver medal blank.svg Югославія Югославія
3-є місце Bronze medal blank.svg Болгарія Болгарія
4-е місце Індія Індія
Статистика турніру
Матчів зіграно 12
Голів забито 53 (4.42 за матч)

Олімпійський футбольний турнір 1956 (24 листопада 1956 — 8 грудня 1956) — футбольні змагання, що пройшли у рамках XVI Літніх Олімпійських ігор у Мельбурні.

У зв'язку з Угорською революцією та реакцією Радянського Союзу на неї, 5 команд з 16 відмовилися від участі у турнірі, завдяки чому представництво футбольних команд на Олімпійських іграх у Мельбурні було найменшим, починаючи з 1912 року. В цілому, рівень турніра був дуже низьким — не брала участі жодна із західноєвропейських країн, окрім любительскої команди Великобританії.

Переможцем турніру стала збірна СРСР, у складі якої золоті медалі завоював й футболіст з України Йожеф Беца.

Учасники[ред.ред. код]

Призери
1-е місце 2-е місце 3-є місце
СРСР СРСР Югославія Югославія Болгарія Болгарія

Результати[ред.ред. код]

Перший раунд[ред.ред. код]

Німецькі гравці Гоффманн (ліворуч) та Швалль (праворуч)

За планом проведення змагань перший раунд, фактично, мав відбутися у форматі 1/8 фіналу, тобто 16 команд було розбито на пари, учасники яких мали визначити переможців у одноматчевих протистояннях. Однак у зв'язку з тим, що 5 команд добровільно знялися зі змагань, програма першого раунду футбольного турніру зазнала значних змін. Фактично, залишалися лише чотири матчі, які можна було провести у рамках першого етапу. Проте за такого перебігу справ не вистачило б одного чвертьфіналіста (матч між КНР та Туреччиною було скасовано взагалі, через відмову обох команд), тож поєдинок між Югославією та збірною Сполучених Штатів було вирішено відкласти на пізніший строк та присвоїти йому одразу статус чвертьфінального.

Перший матч був цікавим більшою мірою тим, що радянській команді, яка вважалася одним з головних претендентів на золоті нагороди, протистояла збірна Об'єднаної Німеччини, що вперше з'явилася на великих світових змаганнях у формі такого консорціуму (до складу команди входили спортсмени з ФРН, НДР, Західного Берліна та Саара). Проте підопічні Зеппа Хербергера нічого не змогли протиставити збірній СРСР, у складі якої провідні ролі відігравали такі відомі футболісти як Лев Яшин, Валентин Іванов та Едуард Стрєльцов. Незважаючи на те, що німці проявили волю до перемоги, та силами Ернста Хабіга скоротили розрив у рахунку за хвилину до фінального свистка, на більше їх не вистачило — 2:1 на користь радянських футболістів[1].

А наступний матч був повною протилежністю першому. Тут глядачі не побачили напруженої боротьби, зате вдосталь насолодилися забитими м'ячами, яких британські футболісти забили у ворота збірної Таїланду аж дев'ять. Цікаво, що британці також, як і німці, брал участь у турнірі у вигляді єдиної команди. Збірна, очолювана Волтером Вінтерботтомом, була створена переважно з футболістів-любителів, тож, не зважаючи навіть на такий активний початок змагань, як головний претендент на перемогу не розцінювалася.

У третьому матчі першого раунду господарі турніру австралійці доволі впевнено переграли японців на очах рідної публіки завдяки голам Макміллана та Логрена. Для збірної Австралії це був перший олімпійський футбольний турнір і, відповідно, перший матч на Олімпіаді у історії. Самі австралійці не очікували від своєї команди нічого надприроднього, більш того напередодні початку Олімпійських ігор у пресі з'являлися висловлювання на кшталт замітки одного з місцевих журналістів у The Age:

«Австралійська команда була не найкращою і чотири тижні інтенсивних тренувань не зробили нічого для поліпшення рівня. Австралійський футбол втратив прекрасний шанс здобути визнання у світі і гра зазнала нищівного удару».

Не дивно, що стартовий поєдинок господарів турніру зацікавив лише 3,568 глядачів, тоді як на гру радянських футболістів у матчі-відкритті прийшли подивитися 20 тисяч вболівальників.

Завдяки відмові від участі цілої низки команд, подолати перший раунд вдалося навіть збірній Індії, яка до цього жодного разу навіть не брала участі ні у відбіркових матчах до чемпіонатах світу, ні у розіграшах Кубку Азії. Індійці отримали технічну перемогу через зняття зі змагань збірної Угорщини.

Індія Індія не відбувся 1 Угорщина Угорщина Олімпік Парк, Мельбурн

Індонезія Індонезія не відбувся 1 Flag of South Vietnam.svg Південний В'єтнам Олімпік Парк, Мельбурн

КНР КНР скасовано 2 Туреччина Туреччина Олімпік Парк, Мельбурн

Болгарія Болгарія не відбувся 1 Єгипет Єгипет Олімпік Парк, Мельбурн

США США перенесено 3 Югославія Югославія Олімпік Парк, Мельбурн

24 листопада 1956
12:00
СРСР СРСР 2—1 Flag of German Olympic Team 1960-1968.svg Об'єднана Німеччина Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Велика Британія Роберт Манн
Відвідуваність: 20,000

Ісаєв Гол 23'
Стрєльцов Гол 86'
Протокол Хабіг Гол 89'

26 листопада 1956
12:00
Велика Британія Велика Британія 9—0 Таїланд Таїланд Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: СРСР Микола Латишев

Чарлз Твісселл Гол 12' Гол 20'
Льюїс Гол 21' (пен.)
Лейборн Гол 30' Гол 82' Гол 85'
Бромілов Гол 75' Гол 78'
Топп Гол 90'
Протокол

27 листопада 1956
16:30
Австралія Австралія 2—0 Японія Японія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Нова Зеландія Реджінальд Лунд
Відвідуваність: 3,568

Макміллан Гол 26' (пен.)
Логрен Гол 61'
Протокол

1 Єгипет, Південний В'єтнам та Угорщина знялися зі змагань.
2 Обидві команди знялися зі змагань. Матч було скасовано.
3 У зв'язку зі зняттям п'яти команд матч одразу отримав статус 1/4 фіналу.

Чвертьфінали[ред.ред. код]

Ігор Нетто допомагає супернику
Анатолій Ільїн проти індонезійця

У першому чвертьфінальному матчі (який мав відбутися, ще на стадії першого раунду) збірна Югославії просто каменя на камені не лишила від збірної США, перемігши їх з нищівним рахунком 9:1. Хет-триками відзначилися югослави Тодор Веселинович та Мухамед Муїч.

А ось збірна СРСР дещо загальмувала у матчі з індонезійцями, зігравши з ними у нульову нічию. Безумовно, головна заслуга у цьому належала футболістам з Азії, які усією командою, мов стіною, стояли у власному штрафному майданчику. Згідно з регламентом змагань команди мали переграти матч у встановлену організаторами дату. Результат першого матчу надихнув індонезійців понад допустиму межу, за якою виникли перебільшене уявлення про власні скромні можливості та ілюзорна надія обіграти радянську команду у грі на зустрічних курсах. Зрештою, футболісти збірної Індонезії розкрилися, за що дуже скоро поплатилися, пропустивши два голи в двохвилинному проміжку. А ближче до перерви Ігор Нетто довів рахунок до непристойного. Зрозумівши, що обрали помилкову тактику, індонезійці, щоб уникнути ще більшого розгрому, взялися за старе. Проте за хвилину до фінального свистка Сергію Сальникову все ж вдалося головою відправити четвертий м'яч у ворота суперників (Валентин Іванов у своїх мемуарах «Центральне коло» помилково приписав цей м'яч Анатолію Ільїну, який зробив Сальникову передачу)[2]. Ще однією особливістю цього матчу стало те, що вперше і востаннє на турнірі ворота збірної СРСР захищав не Лев Яшин, а Борис Разинський. Можливо причиною цього став епізод у першому матчі між цими командами, коли Яшин мало не став причиною поразки. В одному з моментів він вийшов за межі штрафного майданчика і, замість того, щоб вибити м'яч за бокову лінію, почав обводити нападника індонезійців. Той відібрав у нього шкіряну сферу і лише якимось дивом не зумів влучити у порожні ворота[3].

Поєдинок між Болгарією та Великобританією обіцяв бути доволі цікавим, з огляду на протистояння двох ідеологій: західної та східної. Проте цікавим він був лише з політичної точки зору, а ось у спортивному плані це була звичайна «гра у одні ворота». Британці спромоглися забити всього один м'яч, на який болгари відповіли аж шістьма влучними ударами. Хет-трик на свій рахунок записав форвард софійського ЦСКА Дімітар Міланов.

1 грудня 1956 року, окрім повторного матчу між СРСР та Індонезією, вібувся ще один чвертьфінальний поєдинок, у якому зійшлися збірна Австралії та збірна Індії. Індійці несподівано досить впевнено перемогли, а Невілл Д'Соуза відзначився трьома забитими м'ячами, що дозволило йому втрутитися у суперечку за звання найкращого бомбардиру турніра. Однак гра була дещо затьмарена незрозумілими рішеннями індонезійського рефері, який не зарахував у першій половині гри два м'ячі, що влетіли у сітку воріт індійців. Капітан австралійців Боб Біньял так і не зміг отримати від нього у перерві хоч якихось пояснень з цього приводу через те, що між суддею та футболістами існував мовний бар'єр. Тоді ще не існувало рішення ФІФА, яке б зобов'язувало усіх арбітрів розмовляти англійською мовою. Таким чином одна з найслабших збірних турніру змогла пробитися до півфіналу та залишити за бортом команду-господаря.

28 листопада 1956
16:30
Югославія Югославія 9—1 США США Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Нова Зеландія Моріс Свейн
Відвідуваність: 5,292

Веселинович Гол 10' Гол 84' Гол 90'
Антич Гол 12' Гол 73'
Муїч Гол 16' Гол 35' Гол 56'
Папєц Гол 20'
Протокол Зерхьойзен Гол 42'

29 листопада 1956
16:30
СРСР СРСР 0—0 Індонезія Індонезія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Нова Зеландія Реджінальд Лунд
Відвідуваність: 3,228

Протокол
1 грудня 1956
10:30
СРСР СРСР 4—0 Індонезія Індонезія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Нова Зеландія Реджінальд Лунд
Відвідуваність: 6,735

Сальников Гол 17' Гол 59'
Іванов Гол 19'
Нетто Гол 43'
Протокол

30 листопада 1956
12:00
Болгарія Болгарія 6—1 Велика Британія Велика Британія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Австралія Рон Райт

Дімітров Гол 6'
Колєв Гол 40' Гол 85'
Міланов Гол 45' Гол 75' Гол 80'
Протокол Льюїс Гол 30'

1 грудня 1956
14:30
Австралія Австралія 2—4 Індія Індія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Індонезія Уенсвін
Відвідуваність: 7,413

Морроу Гол 17' Гол 41' Протокол Д'Соуза Гол 9' Гол 33' Гол 50'
Кітту Гол 80'

Півфінали[ред.ред. код]

Перший півфінальний матч між збірними Індії та Югославії розпочався доволі несподівано — індійці протягом більш ніж 50-ти хвилин стримували атакуючі дії югославів, а на 51-й хвилині все той же Д'Соуза відправив м'яч у сітку воріт Видинича. Проте «казка» для збірної Індії тривала недовго. Досвідченіші та майстерніші югослави швидко оговталися і змінили хід поєдинка на свою користь. Вже через дві хвилини Златко Папєц відновив паритет, а ще три хвилини потому Тодор Веселинович розставив усе по своїм місцям. Індійці посипалися та пропустили ще два голи, один з яких у власні ворота забив Мухамед Абдус Салам.

Зустріч з болгарськими футболістами була найважчою для радянської команди і найцікавішою з усіх попередніх ігор футбольного турніру. Перемога з мінімальним рахунком у додатковий час стала можливою лише завдяки максимальному напруженню всіх моральних і фізичних сил. Це був важкий, але почесний для збірної СРСР виграш, з огляду на те, що збірна Болгарії вважалася найсильнішою командою турніру та взагалі не знала поразок протягом останніх трьох сезонів. Гра з перших хвилин прийняла гострий характер і, незважаючи на спекотну погоду, проходила у дуже високому темпі. У першій половині болгарські футболісти мали значну перевагу. Вони нанесли 24 удари по воротам радянської команди. Особливо небезпечним був Колєв, який часто виходив вперед і загрожував Яшину. У другій половині гра у болгарських футболістів дещо розладналася, проте футболісти збірної СРСР не зуміли цим скористатися. Наприкінці другого тайму Тищенко пошкодив ключицю, але в інтересах команди залишився на полі, перейшовши на лівий край. 90 хвилин гри не принесли успіху жодній команді, і футболісти пішли на відпочинок, щоб згодом продовжити боротьбу в додатковий час. Перші п'ятнадцять хвилин екстра-часу болгарські футболісти зберігали перевагу. На п'ятій хвилині після верхової передачі, яку не зміг перервати Огоньков, Іван Колєв відправив м'яч у сітку воріт Яшина. Однак друга п'ятнадцятихвилинка додаткового часу почалися бурхливими атаками радянських футболістів. Болгари часто контратакували, вважаючи, що чисельна перевага (у радянській команди майже не брав участі в грі Тищенко) дозволить їм збільшити результат. Проте Стрєльцов зрівняв рахунок, а за чотири хвилини до кінця зустрічі Татушин, забивши другий м'яч, приніс перемогу збірній СРСР[4].

4 грудня 1956
14:15
Югославія Югославія 4—1 Індія Індія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: СРСР Микола Латишев
Відвідуваність: 16,626

Папєц Гол 54' Гол 65'
Веселинович Гол 57'
Салам Гол 78' (авт.)
Протокол Д'Соуза Гол 52'

5 грудня 1956
16:30
СРСР СРСР 2—1 (д.ч.) Болгарія Болгарія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Велика Британія Роберт Манн
Відвідуваність: 21,079

Стрєльцов Гол 112'
Татушин Гол 116'
Протокол Колєв Гол 95'

Матч за 3-тє місце[ред.ред. код]

Для багатьох підсумок цього матчу був очевидним. Болгари, розлючені, мов поранений звір, після поразки радянській збірній, не повинні були мати проблем зі збірною Індії, яка, безумовно, хоч і стала відкриттям турніру, проте аж значно поступалася збірній Болгарії у майстерності та досвіді міжнародних поєдинків. Зрештою, несподіванки не сталося — болгари на класі обіграли індійців, забивши три м'ячі, що так і лишилися без відповіді.

7 грудня 1956
14:15
Болгарія Болгарія 3—0 Індія Індія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: СРСР Микола Латишев
Відвідуваність: 21,236

Дієв Гол 37' Гол 60'
Міланов Гол 42'
Протокол

Фінал[ред.ред. код]

Збірна СРСР — переможець футбольного турніру Олімпійських ігор 1956

Останній матч між командами СРСР та Югославії відбувся за традицією в день закриття Олімпійських ігор. Цього дня було встановлено безумовний рекорд відвідуваності турніру — на фінальний матч прийшло понад 86 тисяч глядачів. Австралійці сподівалися побачити цікаву гру, і вони не помилилися. Незважаючи на те, що до половини першого тайму йшов дощ і протягом усього матчу поле було слизьким, а футболісти часто падали, гра проходила у швидкому темпі з великою кількістю цікавих моментів. Завдяки гарній обробці м'яча, чудовому дриблінгу та точним передачам югославам вдалося захопити ініціативу. У перші 15 хвилин Яшин весь час перебував у грі. Біля воріт радянської команди було створено низку небезпечних моментів, проте перший натиск збірна СРСР зуміла відбити та все частіше почала створювати загрозу на половині поля суперника. Так, у обопільних атаках, і пройшла перша половина фінального матчу.

У другій половині гри боротьба розгорілася з не меншою напругою, однак перевагу зберігали радянські футболісти, які атакували дещо гостріше. На 48-й хвилині Борис Татушин обійшов захисника і надіслав м'яч до штрафного майданчика, де у боротьбу за нього вступили Ісаєв та Раденкович. Радянський нападник опинився першим на м'ячі та зробив передачу на Ільїна, який головою забив гол у порожні ворота (втім, існує версія, згідно з якою Ільїн підставив голову, коли м'яч перебував уже у воротах. Анатолій Ісаєв стверджує, що саме так і було. Ніби-то й інші футболісти збірної це бачили, проте не бажають говорити на цю тему. На відеозапису збагнути хто ж саме забив не вдалося[5]). Успіх підбадьорливо подіяв на радянську команду, яка продовжувала вести безперервні атаки, змушуючи грати в повну силу захист і воротаря суперників. Слід зазначити, що югославам все ж вдалося відзначитися у цьому матчі, проте Златко Папєц забив м'яч, перебуваючи у положенні поза грою.

Фінальний свисток австралійського арбітра Рона Райта зафіксував мінімальну перемогу збірної СРСР, яка вперше в історії стала переможцем футбольного турніру літніх Олімпійських ігор[6]. Першими переможців з завойованим титулом поздоровили гравці збірної Югославії, для багатьох з яких це були перші великі змагання (основна група югославських футболістів у той час проводила в Європі товариські поєдинки зі збірними Англії та Шотландії).

Склади команд у фінальній грі
СРСР СРСР Югославія Югославія
Лев Яшин, Анатолій Башашкін, Михайло Оґоньков, Борис Кузнєзов, Ігор Нетто, Анатолій Масльонкін, Борис Татушин, Анатолій Ісаєв, Микита Симонян, Сергій Сальников, Анатолій Ільїн Петар Младенковіч, Младен Кощак, Нікола Радовіч, Іван Шантек, Любіша Спаїч, Доброслав Крстіч, Драґослав Шекуралац, Сава Антіч, Златко Папец, Тодор Веселіновіч, Мухамед Муїч
8 грудня 1956
14:15
СРСР СРСР 1—0 Югославія Югославія Олімпік Парк, Мельбурн

Суддя: Австралія Рон Райт
Лайнсмени: Велика Британія Роберт Манн, Нова Зеландія Моріс Свейн
Відвідуваність: 86,716

Ільїн Гол 48' Протокол

Медалісти[ред.ред. код]

Ранг Володарі нагород
Золото
СРСР
СРСР
Лев Яшин (ВР), Борис Разинський (ВР), Микола Тищенко, Анатолій Башашкін, Михайло Огоньков, Борис Кузнєцов, Олексій Парамонов, Ігор Нетто, Анатолій Масльонкін, Йожеф Беца, Борис Татушин, Анатолій Ісаєв, Микита Симонян, Сергій Сальников, Анатолій Ільїн, Валентин Іванов, Едуард Стрєльцов, Володимир Рижкін
Тренер: Гаврило Качалін
Срібло
Югославія
Югославія
Благоє Видинич (ВР), Петар Раденкович (ВР), Сава Антич, Ібрагім Біоградлич, Доброслав Крстич, Младен Кощак, Лука Ліпосинович, Мухамед Муїч, Златко Папєц, Нікола Радович, Іван Сантек, Драгослав Шекуларац, Любіша Спаїч, Тодор Веселинович
Тренер: Мілован Сирич
Бронза
Болгарія
Болгарія
Йордан Йосіфов (ВР), Георгі Найдєнов (ВР), Стефан Божков, Тодор Дієв, Георгі Дімітров, Мілчо Горанов, Крум Янєв, Іван Колєв, Нікола Ковачев, Манол Манолов, Дімітар Міланов, Панайот Панайотов, Кіріл Ракаров, Гавріл Стоянов
Тренер: Стоян Орманджиев

Залікові очки[ред.ред. код]

СРСР СРСР Югославія Югославія Болгарія Болгарія Індія Індія Австралія Австралія Індонезія Індонезія Велика Британія Великобританія США США
7 5 4 3 0,75 0,75 0,75 0,75

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]