Футбол на літніх Олімпійських іграх 1956
| Деталі турніру | |
|---|---|
| Господар | |
| Дата | 24 листопада — 8 грудня |
| Кількість команд | 11 (з 3 конфедерацій) |
| Призери | |
| Переможець |
|
| Фіналіст |
|
| 3-є місце |
|
| 4-е місце | |
| Статистика турніру | |
| Матчів зіграно | 12 |
| Голів забито | 53 (4.42 за матч) |
Олімпійський футбольний турнір 1956 (24 листопада 1956 — 8 грудня 1956) — футбольні змагання, що пройшли у рамках XVI Літніх Олімпійських ігор у Мельбурні.
У зв'язку з Угорською революцією та реакцією Радянського Союзу на неї, 5 команд з 16 відмовилися від участі у турнірі, завдяки чому представництво футбольних команд на Олімпійських іграх у Мельбурні було найменшим, починаючи з 1912 року. В цілому, рівень турніра був дуже низьким — не брала участі жодна із західноєвропейських країн, окрім любительскої команди Великобританії.
Переможцем турніру стала збірна СРСР, у складі якої золоті медалі завоював й футболіст з України Йожеф Беца.
Зміст |
Учасники [ред.]
| 1-е місце | 2-е місце | 3-є місце |
|---|---|---|
Результати [ред.]
Перший раунд [ред.]
За планом проведення змагань перший раунд, фактично, мав відбутися у форматі 1/8 фіналу, тобто 16 команд було розбито на пари, учасники яких мали визначити переможців у одноматчевих протистояннях. Однак у зв'язку з тим, що 5 команд добровільно знялися зі змагань, програма першого раунду футбольного турніру зазнала значних змін. Фактично, залишалися лише чотири матчі, які можна було провести у рамках першого етапу. Проте за такого перебігу справ не вистачило б одного чвертьфіналіста (матч між КНР та Туреччиною було скасовано взагалі, через відмову обох команд), тож поєдинок між Югославією та збірною Сполучених Штатів було вирішено відкласти на пізніший строк та присвоїти йому одразу статус чвертьфінального.
Перший матч був цікавим більшою мірою тим, що радянській команді, яка вважалася одним з головних претендентів на золоті нагороди, протистояла збірна Об'єднаної Німеччини, що вперше з'явилася на великих світових змаганнях у формі такого консорціуму (до складу команди входили спортсмени з ФРН, НДР, Західного Берліна та Саара). Проте підопічні Зеппа Хербергера нічого не змогли протиставити збірній СРСР, у складі якої провідні ролі відігравали такі відомі футболісти як Лев Яшин, Валентин Іванов та Едуард Стрєльцов. Незважаючи на те, що німці проявили волю до перемоги, та силами Ернста Хабіга скоротили розрив у рахунку за хвилину до фінального свистка, на більше їх не вистачило — 2:1 на користь радянських футболістів[1].
А наступний матч був повною протилежністю першому. Тут глядачі не побачили напруженої боротьби, зате вдосталь насолодилися забитими м'ячами, яких британські футболісти забили у ворота збірної Таїланду аж дев'ять. Цікаво, що британці також, як і німці, брал участь у турнірі у вигляді єдиної команди. Збірна, очолювана Волтером Вінтерботтомом, була створена переважно з футболістів-любителів, тож, не зважаючи навіть на такий активний початок змагань, як головний претендент на перемогу не розцінювалася.
У третьому матчі першого раунду господарі турніру австралійці доволі впевнено переграли японців на очах рідної публіки завдяки голам Макміллана та Логрена. Для збірної Австралії це був перший олімпійський футбольний турнір і, відповідно, перший матч на Олімпіаді у історії. Самі австралійці не очікували від своєї команди нічого надприроднього, більш того напередодні початку Олімпійських ігор у пресі з'являлися висловлювання на кшталт замітки одного з місцевих журналістів у The Age:
- «Австралійська команда була не найкращою і чотири тижні інтенсивних тренувань не зробили нічого для поліпшення рівня. Австралійський футбол втратив прекрасний шанс здобути визнання у світі і гра зазнала нищівного удару».
Не дивно, що стартовий поєдинок господарів турніру зацікавив лише 3,568 глядачів, тоді як на гру радянських футболістів у матчі-відкритті прийшли подивитися 20 тисяч вболівальників.
Завдяки відмові від участі цілої низки команд, подолати перший раунд вдалося навіть збірній Індії, яка до цього жодного разу навіть не брала участі ні у відбіркових матчах до чемпіонатах світу, ні у розіграшах Кубку Азії. Індійці отримали технічну перемогу через зняття зі змагань збірної Угорщини.
| Індія |
не відбувся 1 | Олімпік Парк, Мельбурн |
||
| Індонезія |
не відбувся 1 | Олімпік Парк, Мельбурн |
||
| КНР |
скасовано 2 | Олімпік Парк, Мельбурн |
||
| Болгарія |
не відбувся 1 | Олімпік Парк, Мельбурн |
||
| США |
перенесено 3 | Олімпік Парк, Мельбурн |
||
| 24 листопада 1956 12:00 |
СРСР |
2—1 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Ісаєв Стрєльцов |
Протокол | Хабіг |
| 26 листопада 1956 12:00 |
Велика Британія |
9—0 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Чарлз Твісселл Льюїс Лейборн Бромілов Топп |
Протокол |
| 27 листопада 1956 16:30 |
Австралія |
2—0 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Макміллан Логрен |
Протокол |
1 Єгипет, Південний В'єтнам та Угорщина знялися зі змагань.
2 Обидві команди знялися зі змагань. Матч було скасовано.
3 У зв'язку зі зняттям п'яти команд матч одразу отримав статус 1/4 фіналу.
Чвертьфінали [ред.]
У першому чвертьфінальному матчі (який мав відбутися, ще на стадії першого раунду) збірна Югославії просто каменя на камені не лишила від збірної США, перемігши їх з нищівним рахунком 9:1. Хет-триками відзначилися югослави Тодор Веселинович та Мухамед Муїч.
А ось збірна СРСР дещо загальмувала у матчі з індонезійцями, зігравши з ними у нульову нічию. Безумовно, головна заслуга у цьому належала футболістам з Азії, які усією командою, мов стіною, стояли у власному штрафному майданчику. Згідно з регламентом змагань команди мали переграти матч у встановлену організаторами дату. Результат першого матчу надихнув індонезійців понад допустиму межу, за якою виникли перебільшене уявлення про власні скромні можливості та ілюзорна надія обіграти радянську команду у грі на зустрічних курсах. Зрештою, футболісти збірної Індонезії розкрилися, за що дуже скоро поплатилися, пропустивши два голи в двохвилинному проміжку. А ближче до перерви Ігор Нетто довів рахунок до непристойного. Зрозумівши, що обрали помилкову тактику, індонезійці, щоб уникнути ще більшого розгрому, взялися за старе. Проте за хвилину до фінального свистка Сергію Сальникову все ж вдалося головою відправити четвертий м'яч у ворота суперників (Валентин Іванов у своїх мемуарах «Центральне коло» помилково приписав цей м'яч Анатолію Ільїну, який зробив Сальникову передачу)[2]. Ще однією особливістю цього матчу стало те, що вперше і востаннє на турнірі ворота збірної СРСР захищав не Лев Яшин, а Борис Разинський. Можливо причиною цього став епізод у першому матчі між цими командами, коли Яшин мало не став причиною поразки. В одному з моментів він вийшов за межі штрафного майданчика і, замість того, щоб вибити м'яч за бокову лінію, почав обводити нападника індонезійців. Той відібрав у нього шкіряну сферу і лише якимось дивом не зумів влучити у порожні ворота[3].
Поєдинок між Болгарією та Великобританією обіцяв бути доволі цікавим, з огляду на протистояння двох ідеологій: західної та східної. Проте цікавим він був лише з політичної точки зору, а ось у спортивному плані це була звичайна «гра у одні ворота». Британці спромоглися забити всього один м'яч, на який болгари відповіли аж шістьма влучними ударами. Хет-трик на свій рахунок записав форвард софійського ЦСКА Дімітар Міланов.
1 грудня 1956 року, окрім повторного матчу між СРСР та Індонезією, вібувся ще один чвертьфінальний поєдинок, у якому зійшлися збірна Австралії та збірна Індії. Індійці несподівано досить впевнено перемогли, а Невілл Д'Соуза відзначився трьома забитими м'ячами, що дозволило йому втрутитися у суперечку за звання найкращого бомбардиру турніра. Однак гра була дещо затьмарена незрозумілими рішеннями індонезійського рефері, який не зарахував у першій половині гри два м'ячі, що влетіли у сітку воріт індійців. Капітан австралійців Боб Біньял так і не зміг отримати від нього у перерві хоч якихось пояснень з цього приводу через те, що між суддею та футболістами існував мовний бар'єр. Тоді ще не існувало рішення ФІФА, яке б зобов'язувало усіх арбітрів розмовляти англійською мовою. Таким чином одна з найслабших збірних турніру змогла пробитися до півфіналу та залишити за бортом команду-господаря.
| 28 листопада 1956 16:30 |
Югославія |
9—1 | США |
Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
| Веселинович Антич Муїч Папєц |
Протокол | Зерхьойзен |
| 29 листопада 1956 16:30 |
СРСР |
0—0 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Протокол |
| 1 грудня 1956 10:30 |
СРСР |
4—0 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Сальников Іванов Нетто |
Протокол |
| 30 листопада 1956 12:00 |
Болгарія |
6—1 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Дімітров Колєв Міланов |
Протокол | Льюїс |
| 1 грудня 1956 14:30 |
Австралія |
2—4 | Олімпік Парк, Мельбурн |
|
| Морроу |
Протокол | Д'Соуза Кітту |
Півфінали [ред.]
Перший півфінальний матч між збірними Індії та Югославії розпочався доволі несподівано — індійці протягом більш ніж 50-ти хвилин стримували атакуючі дії югославів, а на 51-й хвилині все той же Д'Соуза відправив м'яч у сітку воріт Видинича. Проте «казка» для збірної Індії тривала недовго. Досвідченіші та майстерніші югослави швидко оговталися і змінили хід поєдинка на свою користь. Вже через дві хвилини Златко Папєц відновив паритет, а ще три хвилини потому Тодор Веселинович розставив усе по своїм місцям. Індійці посипалися та пропустили ще два голи, один з яких у власні ворота забив Мухамед Абдус Салам.
Зустріч з болгарськими футболістами була найважчою для радянської команди і найцікавішою з усіх попередніх ігор футбольного турніру. Перемога з мінімальним рахунком у додатковий час стала можливою лише завдяки максимальному напруженню всіх моральних і фізичних сил. Це був важкий, але почесний для збірної СРСР виграш, з огляду на те, що збірна Болгарії вважалася найсильнішою командою турніру та взагалі не знала поразок протягом останніх трьох сезонів. Гра з перших хвилин прийняла гострий характер і, незважаючи на спекотну погоду, проходила у дуже високому темпі. У першій половині болгарські футболісти мали значну перевагу. Вони нанесли 24 удари по воротам радянської команди. Особливо небезпечним був Колєв, який часто виходив вперед і загрожував Яшину. У другій половині гра у болгарських футболістів дещо розладналася, проте футболісти збірної СРСР не зуміли цим скористатися. Наприкінці другого тайму Тищенко пошкодив ключицю, але в інтересах команди залишився на полі, перейшовши на лівий край. 90 хвилин гри не принесли успіху жодній команді, і футболісти пішли на відпочинок, щоб згодом продовжити боротьбу в додатковий час. Перші п'ятнадцять хвилин екстра-часу болгарські футболісти зберігали перевагу. На п'ятій хвилині після верхової передачі, яку не зміг перервати Огоньков, Іван Колєв відправив м'яч у сітку воріт Яшина. Однак друга п'ятнадцятихвилинка додаткового часу почалися бурхливими атаками радянських футболістів. Болгари часто контратакували, вважаючи, що чисельна перевага (у радянській команди майже не брав участі в грі Тищенко) дозволить їм збільшити результат. Проте Стрєльцов зрівняв рахунок, а за чотири хвилини до кінця зустрічі Татушин, забивши другий м'яч, приніс перемогу збірній СРСР[4].
| 4 грудня 1956 14:15 |
Югославія |
4—1 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Папєц Веселинович Салам |
Протокол | Д'Соуза |
| 5 грудня 1956 16:30 |
СРСР |
2—1 (д.ч.) | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Стрєльцов Татушин |
Протокол | Колєв |
Матч за 3-тє місце [ред.]
Для багатьох підсумок цього матчу був очевидним. Болгари, розлючені, мов поранений звір, після поразки радянській збірній, не повинні були мати проблем зі збірною Індії, яка, безумовно, хоч і стала відкриттям турніру, проте аж значно поступалася збірній Болгарії у майстерності та досвіді міжнародних поєдинків. Зрештою, несподіванки не сталося — болгари на класі обіграли індійців, забивши три м'ячі, що так і лишилися без відповіді.
| 7 грудня 1956 14:15 |
Болгарія |
3—0 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Дієв Міланов |
Протокол |
Фінал [ред.]
Останній матч між командами СРСР та Югославії відбувся за традицією в день закриття Олімпійських ігор. Цього дня було встановлено безумовний рекорд відвідуваності турніру — на фінальний матч прийшло понад 86 тисяч глядачів. Австралійці сподівалися побачити цікаву гру, і вони не помилилися. Незважаючи на те, що до половини першого тайму йшов дощ і протягом усього матчу поле було слизьким, а футболісти часто падали, гра проходила у швидкому темпі з великою кількістю цікавих моментів. Завдяки гарній обробці м'яча, чудовому дриблінгу та точним передачам югославам вдалося захопити ініціативу. У перші 15 хвилин Яшин весь час перебував у грі. Біля воріт радянської команди було створено низку небезпечних моментів, проте перший натиск збірна СРСР зуміла відбити та все частіше почала створювати загрозу на половині поля суперника. Так, у обопільних атаках, і пройшла перша половина фінального матчу.
У другій половині гри боротьба розгорілася з не меншою напругою, однак перевагу зберігали радянські футболісти, які атакували дещо гостріше. На 48-й хвилині Борис Татушин обійшов захисника і надіслав м'яч до штрафного майданчика, де у боротьбу за нього вступили Ісаєв та Раденкович. Радянський нападник опинився першим на м'ячі та зробив передачу на Ільїна, який головою забив гол у порожні ворота (втім, існує версія, згідно з якою Ільїн підставив голову, коли м'яч перебував уже у воротах. Анатолій Ісаєв стверджує, що саме так і було. Ніби-то й інші футболісти збірної це бачили, проте не бажають говорити на цю тему. На відеозапису збагнути хто ж саме забив не вдалося[5]). Успіх підбадьорливо подіяв на радянську команду, яка продовжувала вести безперервні атаки, змушуючи грати в повну силу захист і воротаря суперників. Слід зазначити, що югославам все ж вдалося відзначитися у цьому матчі, проте Златко Папєц забив м'яч, перебуваючи у положенні поза грою.
Фінальний свисток австралійського арбітра Рона Райта зафіксував мінімальну перемогу збірної СРСР, яка вперше в історії стала переможцем футбольного турніру літніх Олімпійських ігор[6]. Першими переможців з завойованим титулом поздоровили гравці збірної Югославії, для багатьох з яких це були перші великі змагання (основна група югославських футболістів у той час проводила в Європі товариські поєдинки зі збірними Англії та Шотландії).
| 8 грудня 1956 14:15 |
СРСР |
1—0 | Олімпік Парк, Мельбурн Суддя: |
|
| Ільїн |
Протокол |
Медалісти [ред.]
Залікові очки [ред.]
| 7 | 5 | 4 | 3 | 0,75 | 0,75 | 0,75 | 0,75 |
Примітки [ред.]
- ↑ 24.11.1956. Мельбурн. СРСР - ОНК 2:1. Огляд матчу
- ↑ 1.12.1956. Мельбурн. Індонезія - СРСР 0:4. Огляд матчу
- ↑ Великі спортсмени XX століття. Лев Яшин
- ↑ 5.12.1956. Мельбурн. Болгарія - СРСР 1:2. Огляд матчу
- ↑ Літопис Акселя Вартаняна. 1956 рік. Частина сьома
- ↑ 8.12.1956. Мельбурн. Югославія - СРСР 0:1. Огляд матчу
Посилання [ред.]
- Статистика турніра на офіційному сайті FIFA (англ.)
- Архів RSSSF (англ.)
|
||||||||
|
|||||||||||

