Карпати (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Карпати» Львів
емблема
Повна назва ТзОВ "Клуб професійного
футболу «Карпати»"
Прізвисько зелено-білі, леви
Коротка назва «Карпати»
Рік заснування 1963
Місто Львів, Україна
Стадіон «Україна»
Вміщує 27 925
Почесний президент Україна Петро Димінський
Головний тренер Хорватія Ігор Йовичевич (в. о.)
Ліга Прем'єр-ліга
2013-14 11
Домашня
Виїзна
Запасна

«Карпа́ти» — футбольний клуб Прем'єр-ліги України зі Львова. Заснований 18 січня 1963 року. Єдиний клуб за всю історію Кубка СРСР, що виграв трофей, виступаючи не у вищій лізі (1969 рік). Дворазовий фіналіст Кубка України: 1993 і 1999. Півфіналіст Кубка СРСР (1972, 1979), Кубка України (сезон 2005/06). Бронзовий призер чемпіонату України 1997/98, найвище досягнення в чемпіонаті СРСР — 4-те місце (сезони 1976-весна і 1976-осінь).

Від 1963 року «Карпати» грають на стадіоні «Україна» (колишня назва «Дружба», 27 925 місць).

Історія[ред.ред. код]

Створення клубу[ред.ред. код]

«Карпати»

Історична смугаста форма.
Характерна для 1960-х років

Докладніше у статті Сільмаш (футбольний клуб, Львів)
Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 1963

Офіційна дата створення команди «Карпати» — 18 січня 1963 року, так вказано у програмці до першого офіційного матчу з «Локомотивом» Гомель (21 квітня 1963). У сезоні 1962 львівська команда «Сільмаш», вигравши чемпіонат і Кубок Львівської області, здобула право грати у класі «Б». Проте перед початком сезону 1963 Федерація футболу СРСР провела чергову реорганізацію радянського футболу — створено другу групу класу «А» (перехідну лігу між класом «Б» і класом «А»), де було передбачено місце для команди зі Львова. На той час у місті була лише армійська команда СКА (Львів), де гравці довго не затримувалися, бо покидали клуб після закінчення військової служби, а найсильніших брав до себе головний армійський клуб країни — ЦСКА (Москва). Тому керівництво міста вирішило створити незалежний від війська цивільний колектив, де можна було б збирати найсильніших гравців Львова.

У грудні 1962 року в будівлі обласної ради профспілок на проспекті Шевченка в кабінеті тодішнього голови профспілок Львівської області та екс-голови обласної федерації футболу[1] Гліба Васильовича Климова зібралися тренери «Сільмаша» Юрій Зубач та Василь Соломонко, а також директор заводу «Львівсільмаш» Іван Калиниченко, щоб обговорити назву нового клубу. Назву «Сільмаш» визнали непідходящою для змагань такого високого рангу. Розглядали варіанти «Спартак» чи «Динамо», бо такі клуби існували наприкінці 1940-х у Львові, і назву «Галичина», яку визнали надто патріотичною, адже комуністичне керівництво не затвердило б її. Топонім «Карпати» запропонували Гліб Климов і Юрій Зубач, обґрунтувавши це тим, що за географічним принципом названий, наприклад, дніпропетровський «Дніпро»[2].

Усі колективи в радянський час були «прив'язані» до певних виробничих об'єднань чи спортивних товариств, тому «Карпати» ввійшли до товариства «Авангард», а патроном і спонсором клубу став Львівський телевізійний завод «Електрон». Із «Сільмаша» в новоствореній команді опинилося тільки двоє: Ігор Кульчицький (майбутній капітан у кінці 1960-х) і Йосип Фалес, зате новостворений клуб перебрав смугасті зелено-білі кольори «Сільмаша». Команду підсилили гравцями львівського СКА і приїжджими футболістами. Перед львівськими вболівальниками колектив вперше постав 14 квітня 1963 року, коли у товариській грі на стадіоні «Динамо» (зараз на його місці височить будівля львівської обласної ДПА[3]) «Карпати» приймали «Зеніт» (Іжевськ) — перемога 1:0. Єдиний м'яч забив капітан команди Олександр Філяєв[4].

Офіційний дебют «Карпат» відбувся 21 квітня 1963 року проти гомельського «Локомотива» (перемога 1:0, гол на рахунку Анатолія Крощенка). Перший свій сезон клуб завершив на 7 місці серед 18 команд.

Перші сезони[ред.ред. код]

У середині 60-х львів'яни закінчували чемпіонати у другій групі класу «Б» переважно у першій десятці — для вищих досягнень бракувало стабільності виступів. Серед гравців виділялись захисник Володимир Валіонта, півзахисник Ігор Кульчицький, нападники Анатолій Крощенко і Валентин Гусєв. В 1965 році колектив був за крок від пониження у класі через недолугий регламент чемпіонатів СРСР. Посівши пристойне, 9-те місце серед 32 клубів, «Карпати» мусіли по завершенні першості у перехідних іграх боротися із переможцем української зони класу «Б» — СКА (Львів), а згідно з регламентом мусів залишитися лише один представник від міста. СКА (Львів) — тогорічний переможець української зони класу «Б» і чвертьфіналіст Кубка СРСР, клуб досвідченіший та старший, переміг 2:0 і 3:0. Але керівництво радянського футболу в останній момент вкотре змінило структуру першостей СРСР і до другої групи класу «А» потрапили обидві команди. Після закінчення сезону 1965 і перехідних ігор Карпати покинуло кілька досвідчених гравців, на місце яких важко було знайти гідних замінників.

У чемпіонаті 1966 р. відбулося значне оновлення складу, дебютувало багато молодих футболістів, які згодом прославляться на всесоюзній арені перемогою у Кубку СРСР 1969 та виходом до вищої ліги. Це, зокрема, Ростислав Поточняк і Володимир Данилюк. Юні гравці були недосвідченими — зміна поколінь негативно позначилась на результатах — у 1966 та 1967 роках «зелено-білі» фінішували, відповідно, на 14 і 7 позиції. Ці два сезони відзначилися багатьма кадровими переміщеннями — курс на омолодження послідовно і жорстко проводив головний тренер Євген Лемешко. Потроху гра налагодилась — якщо на початку сезону 1967 перемоги давались важко, то у другій половині чемпіонату Карпати були серед лідерів і тільки дві поспіль поразки на фініші відкинули колектив на 7-е місце. Також 22 серпня 1967 р. в грі проти «Труда» у Воронежі свій перший м'яч за «Карпати» забив Володимир Данилюк. Протягом 1960-х і 1970-х років цей футболіст стане найкращим бомбардиром в історії клубу, а його рекорд, 88 голів, не побито і до сьогодні.

12 серпня 1968 року «Карпати» зафіксували найбільшу лігову перемогу за всі часи — у Львові «Неман» (Гродно) програв з рахунком 0:8. Загалом протягом першості 1968 «Карпати» забили 80 голів у 40 матчах і отримали престижний приз українського журналу «Старт» за найкращу різницю забитих і пропущених м'ячів (+46). Цей випадок залишився єдиним в історії вручення призу, коли його отримала команда не з вищої ліги. «Карпати» виграли змагання у своїй підгрупі, випередивши київський та одеський СКА, і здобули право змагатися за вихід до вищої ліги з переможцями інших підгруп.

У фінальній групі суперниками були «Уралмаш» (Свердловськ), «Іртиш» (Омськ) та «Суднобудівник» (Миколаїв). Ігри відбувалися у Сочі в одне коло. Протягом першої гри проти «Суднобудівника» «Карпати» володіли перевагою, але пропустили гол на останніх хвилинах поєдинку і поступились. Омський «Іртиш» було розгромлено 4:0. Отож перед вирішальним матчем з «Уралмашем» львів'яни мали на очко менше від росіян, тому лише перемога виводила «зелено-білих» до найвищого дивізіону. Гра завершилась з рахунком 1:1 — гол росіяни забили з офсайду, який не помітив боковий арбітр Хярмс, і у «вишку» вийшли свердловці. Наступного року той самий лайнсмен судитиме гру «Карпат» у фіналі Кубка СРСР, після якої визнає, що упереджене ставлення до українців у фінальному турнірі в Сочі було наслідком вказівок «зверху» — до вищої ліги мусів потрапити «Уралмаш».

Український клуб остаточно пройшов стадію зігравання молодих гравців між собою — сформувався колектив, який вважали одним з найкращих у другому дивізіоні. У сезоні 1968 в складі «Карпат» було тільки два гравці, які мали понад 28 років. Основу колективу становили футболісти 20-25-річного віку. Як виявилося згодом, найбільші досягнення були попереду.

Кубок СРСР 1969[ред.ред. код]

Склад у фіналі Кубка СРСР 1969.
Головний тренер: Ернест Юст.
Начальник команди: Карло Мікльош.

1969 рік знову був перехідним у радянському футболі — наступного сезону стартувала перша ліга. До неї виходило 3 найкращі команди підгрупи. Керівництво «Карпат» поставило завдання потрапити у цю трійку. Новим головним тренером став Ернест Юст. У чемпіонаті до трійки потрапити не вдалося — всі сили команда кинула на кубкову боротьбу.

У Кубку СРСР «Карпати» в домашніх матчах здолали одеський СКА, єреванський «Арарат», одеський «Чорноморець» і у 1/4 фіналу мали грати з воронезьким «Трудом». Але якщо попередні три гри волею жереба львів'яни проводили вдома, то проти воронежців, які несподівано вибили московський «Спартак» повинні були грати на виїзді. Важка перемога 1:0 вивела «Карпати» до півфіналу — на миколаївський «Суднобудівник». 50 тисяч уболівальників на трибунах чекали своєрідного реваншу — минулого року саме миколаївці завдали «зелено-білим» єдиної поразки у фінальній групі в Сочі і тих очок забракло львів'янам для виходу у вищу лігу. Цього разу «Карпати» перемогли — 2:0.

Влада Львова замовила спеціальний потяг «Львів-Москва», який напряму доставив до столиці СРСР сотні львівських уболівальників, переважно робітників підприємств міста (заводів «Електрон», «Львівсільмаш», ЛАЗ, швейної фірми «Маяк» та ін.)

Тож 17 серпня 1969 року «зелено-білі» вийшли на поле московського стадіону в Лужниках на поєдинок проти фаворита — вищолігового СКА (Ростов). Перед початком гри капітан «Карпат» Ігор Кульчицький відповідно до протоколу потиснув руки всім суддям, окрім бокового Еугена Хярмса — саме естонець зарахував гол з явного положення поза грою у торішній грі з російським «Уралмашем», що залишило українців за бортом вищої ліги.

Львів'яни пропустили гол уже на 20-й хвилині. У першому таймі «Карпати» не змогли відігратись. Але тисячі вболівальників із Галичини гнали улюбленців уперед.

Банер уболівальників «Карпат» під час фіналу Кубка СРСР 1969
« Коли ми виходили на розминку, сидів сектор львівських уболівальників, тисяч із чотири осіб. І під акордеон лунала «Черемшина».[5]  »
(Петро Данильчук, захисник «Карпат»)
« …Ота пісня «Знову буйно квітне черемшина…», яка лунала над стадіоном, зробила з нами щось неймовірне — у мене від хвилювання аж сльози виступили…  »
(Ігор Кульчицький, капітан «Карпат»)

У другій половині українці переломили хід гри — голи Лихачова і Булгакова вивели львів'ян уперед. Наприкінці гри ростовці забили гол із офсайду — головний суддя Карло Круашвілі, навіть не подивившись на бокового, гол зарахував, а росіяни побігли радіти до центра поля. Лише потім помітив сигналізацію Хярмса. Той чітко зафіксував — офсайд. Українці довели матч до перемоги.

« На трибунах стадіону запалюються факели. Далеко яскріє транспарант: «Кубок — Львову!» На ньому — традиційний львівський лев тримає найвищу з нагород вітчизняного футболу. І ось після вручення Кубка довкола зеленого поля Лужників крокують переможці…  »
(«Львівський залізничник», 21 серпня 1969)

«Карпати», вигравши Кубок СРСР з футболу, вибороли право представляти країну в Кубку володарів кубків сезону 1970/71. На першому етапі, 1/16 фіналу, українці грали проти румунської «Стяуа». Тоді бухарестців тренував відомий спеціаліст Штефан Ковач, який згодом прославився роботою у голландському «Аяксі». Перший матч у Львові проходив за переваги «Карпат», але свої моменти вони не використали, ще й пропустили гол на 88-й хвилині — поразка 0:1. Спеціалісти відзначали хорошу гру господарів, зазначивши, що певна нервозність і брак досвіду виступів на найвищому рівні зіграли свою роль. Бойова нічия 3:3 у Бухаресті вивела в 1/8 румунів.

У вищій лізі (1971–1977)[ред.ред. код]

Пам'ятний знак із рельєфними зображеннями володарів Кубка СРСР 1969 року на стадіоні «Україна» (Львів)

Попри те, що до новоствореної першої ліги входило по 3 команди з підгрупи (а клуб зайняв 6 місце) для володаря Кубка зробили виняток і дозволили грати у першій лізі 1970 р. «Зелено-білі» виграли чемпіонат, випередивши «Кайрат» Алма-Ата, «Дніпро» (який тоді тренував Валерій Лобановський) і московський «Локомотив» і вийшли до вищої ліги чемпіонату СРСР.

Всіх цих успіхів досяг з клубом наставник Ернест Юст — з вихованців галицького і закарпатського футболу він зумів створити колектив, який прославився командною грою і зумів втриматися у вищій радянській лізі.

Перша для «Карпат» гра у найвищому дивізіоні відбулася 8 квітня 1971 р. в Єревані проти «Арарата». Вірмени відкрили рахунок, але Ігор Кульчицький вирівняв становище з пенальті — 1:1. Штатний пенальтист «левів» Кульчицький того року використав всі 7 пенальті і став найкращим бомбардиром команди у сезоні. Перший сезон у найвищому дивізіоні клуб завершив на 10 позиції серед 16 команд. Саме у цьому чемпіонаті, 27 червня 1971 року, на стадіоні «Дружба» зібралася найбільша аудиторія за всю історію арени — 51 тисяча глядачів. Львів'яни приймали майбутнього чемпіона СРСР, київське «Динамо». «Карпати» виграли 3:1, а цю гру досі вважають однією з найкращих в історії клубу. У наступні роки кияни значно додали у грі і більшість ігор у столиці Галичини закінчувалися нічиєю — «Карпатам» так і не вдалося повторити успіху 1971 року.

Попри непогане, десяте місце серед 16 команд, напередодні старту нової першості, в лютому 1972 року Ернеста Юста було звільнено з посади головного тренера. Працівники обкому партії перевіряли роботу начальника команди Карла Мікльоша, який, зокрема, мав дбати про те, щоб команда відвідувала музей ім. Леніна та проводити виховну роботу. Зрештою влітку 1972 року з посад усунено начальника клубу Карла Мікльоша і тренера Анатолія Поліна за «слабку політико-виховну роботу у колективі». У місті та команді ходило багато чуток щодо незрозумілих дій керівництва клубу — у 1970-х роках «Карпати» (Львів) були єдиною командою вищої ліги СРСР, у якій розмовляли українською мовою, що могло зачіпати інтереси партійних чиновників.

Значок радянських часів із логотипом львівського заводу «Електрон» — тодішнього спонсора команди

Трансферна політика клубу не підсилила команду — перед чемпіонатом львівський клуб покинули відразу три форварди «основи»: Янош Габовда, Володимир Булгаков і Роман Хижак. Натомість, прийшов Едвард Козинкевич — гравець збірної СРСР, який у її складі здобуде «срібло» на чемпіонаті Європи 1972. У сезоні 1972 «зелено-білі» вийшли до півфіналу Кубка СРСР, де у двоматчі поступилися московському «Спартаку».

У такий спосіб проблем вирішити не вдалося і Юст повернувся на посаду головного тренера у 1974 році вже на довго. У сезоні 1975 року клуб нарешті вибився із зони вильоту і показав сильну гру, наприклад, дві нічиї 2:2 з тогорічним чемпіоном «Динамо» (Київ). Підсумок — найвище місце за весь час виступів у найвищій лізі, шосте.

Сезон 1976 року радянські чиновники розділили на 2 окремі чемпіонати, в кожному з яких розігрували медалі: 1976 (весна) і 1976 (осінь). Навесні львів'яни виступили дуже добре і набрали порівну очок з тбіліським «Динамо». Долю бронзових нагород вирішила різниця забитих і пропущених м'ячів, яка виявилась кращою у грузинів — «Карпати» посіли 4 місце.

В осінній першості «зелено-білі» до останнього туру боролися за найвищі місця. Перед останньою грою ситуація на вершині турнірної таблиці була такою:

Місце Команда Очок З ким грає
1. «Торпедо» (Москва) 20 «Арарат» (Єреван) (на виїзді)
2. «Карпати» (Львів) 17 «Зеніт» (Ленінград) (удома)
3. «Динамо» (Москва) 16 «Динамо» (Тбілісі)
4. «Динамо» (Київ) 16 «Спартак» (Москва)
5. «Динамо» (Тбілісі) 15 «Динамо» (Москва)

«Торпедо» вже забезпечило собі «золото», а на «срібло» реально претендували «Карпати», які не лише мали очко переваги над конкурентами, а й вирішальну гру проводили вдома — проти ленінградського «Зеніта». Місто було впевнене в успіху клубу — у Львові вже навіть почали виготовляти значки з написом «Карпати» — срібло.[6]

Росіяни швидко забили 2 голи, а шанс переломити гру отримав захисник Федір Чорба завдяки пенальті. Чорба був штатним пенальтистом команди — того чемпіонату він виконував 7 пенальті й усі забив. Але на львівській «Дружбі» воротар взяв удар. Це психологічно надломило господарів і наприкінці ленінградці забили ще й третій м'яч — 0:3. Таким чином «Карпати» дуже погіршили свою різницю забитих і пропущених м'ячів, тому не лише не здобули срібні медалі, а й втратили «бронзу» через гіршу різницю голів: «Динамо» (Тбілісі) — «+4», «Карпати» — лише «+3». Подібного шансу на медалі у вищій лізі СРСР клуб вже ніколи не отримав.

Ця невдача негативно вплинула на ставлення до клубу керівництва міста та спричинила невдалий старт у першості-1977. Головний тренер Ернест Юст під тиском начальства почав омолодження складу, що погано позначилось на стабільності команди. «Карпати» посіли передостаннє, 15-те, місце і вилетіли до першої ліги. Натомість у команді дебютувало багато молодих виконавців, які в наступні роки визначатимуть стиль гри команди: Андрій Баль, Олег Родін, Ярослав Думанський, а у 1978 році — Степан Юрчишин.

1978–1982[ред.ред. код]

Трофей за перемогу в першій лізі 1979

У першій лізі «зелено-білі» були серед лідерів і перед останнім туром на 1 очко випереджали «Динамо» (Мінськ), яке і було конкурентом у боротьбі за 3 місце, що давало перепустку до вищої ліги. Саме у Мінську «Карпати» проводили останню гру першості 1978 року. Матч відзначився суддівським скандалом: на 10-й хвилині у ворота львів'ян призначено пенальті, а суддя вилучив найкращого голеадора гостей Степана Юрчишина, хоча той узагалі стояв осторонь епізоду. «Динамо» перемогло і в підсумку випередило «Карпати» на 1 очко, що стало путівкою до «вишки».

У середині сезону 1978 за власним бажанням залишив команду багаторічний наставник Ернест Ервінович Юст. Він працював у клубі ще з часу його заснування у 1963 році, тому вирішив зняти цей багатолітній психологічний тягар і змінити працю та обстановку.

1979 рік став бенефісом нападника Степана Юрчишина — він встановив рекорд першої ліги, забивши за сезон 42 голи (у 42 проведених поєдинках). Завдяки такій результативності форварда навіть запросили до національної збірної СРСР, де серед інших футболістів він був єдиним представником з нижчої ліги. «Карпати» того року забили у чемпіонаті 89 голів, упевнено посіли 1 місце і аж на 8 очок випередили найближчого переслідувача.

Травма Степана Юрчишина, конфлікт в команді між основними гравцями, зміна тренера, рекордна за всі роки кількість гравців, які виходили у матчах чемпіонату — аж 25, не дозволили в сезоні 1980 закріпитися у найвищому дивізіоні й «Карпати» знову опустилися до першої ліги.

У чемпіонаті 1981 року в першій лізі карпатівці посіли лише 10 сходинку. Перед сезоном до київського «Динамо» перейшли лідери колективу Андрій Баль і Ярослав Думанський. Також перед чемпіонатом 1981 завершив кар'єру ветеран, останній у команді володар Кубка-1969 Лев Броварський. Його досягнення — 412 ігор у барвах «Карпат» — ніхто не побив і дотепер. Ще до закінчення чемпіонату по Львову ходили чутки про можливість об'єднання двох міських команд: «Карпати» і СКА (Львів) заради створення сильного і конкурентноздатного колективу.

Об'єднання зі СКА (Львів)[ред.ред. код]

Докладніше: СКА (Львів)
СКА «Карпати»

Армійську команду СКА «Карпати»
створено замість «Карпат» у 1982 році.
Клуб проіснував до 1989 року.
Кольорами команди були червоно-білі.

У перших числах січня 1982 року керівництво обласного футболу, пославшись на складність фінансування аж двох команд майстрів і невдалого виступу в останньому сезоні, вирішило об'єднати два клуби. Профспілкову команду «Карпати» ліквідували, а її місце у першій лізі зайняла армійська команда СКА «Карпати» створена на основі друголігового клубу СКА (Львів), що підпорядковувалась військовому відомству. Колектив зліпили із гравців СКА та «Карпат», додавши кількох приїжджих гравців. Тренером призначили російського фахівця Миколу Самаріна.

« Ліквідація команди «Карпати» — це катастрофа футболу у всьому західному регіоні республіки. Мине не одне десятиліття, перш ніж зрозуміють увесь трагізм такого об'єднання…  »
(Валерій Лобановський)

Спочатку команда виступала непогано, у 1984–1985 роках під орудою колишнього карпатівця Володимира Булгакова навіть два роки поспіль посідала третє місце у першій лізі, але новий клуб не став популярним серед уболівальників. Традиційні зелено-білі кольори тепер не майоріли на трибунах, бо міліція суворо стежила, щоб нічого зеленого на стадіон не проносили. Якщо на ігри «Карпат» у вищій лізі у 1980 році на домашніх іграх збиралося в середньому по 20-25 тисяч осіб, то у першому об'єднаному сезоні СКА «Карпат» у першій лізі 1982 року відвідування склало 4-5 тисяч глядачів. Збільшилась і плинність кадрів — приїжджі футболісти, відслуживши певний термін, залишали армійський клуб. У 1987 році СКА «Карпати» посів п'яте місце у першій лізі, а через рік — сьоме.

У 1989 році клуб узагалі виступив катастрофічно і посів останнє, 22-е, місце. СКА не міг перемогти перші 16 матчів, а на виїзді команда програла 18 з 21 ігор. Матч з «Котайком» на львівському стадіоні «Дружба» 11 липня 1989 року встановив абсолютний антирекорд сезону. На цю гру прийшло подивитися 54 глядачі.

Того ж року відроджено цивільну команду «Карпати», яка розпочала виступи із другої ліги. Її ігри збирали у Львові в середньому 12 тисяч глядачів.

1989 — відродження «Карпат»[ред.ред. код]

Перші важливі кроки для відновлення народної команди «Карпати» було зроблено 28 липня 1987 року, коли львівська газета «Ленінська молодь» опублікувала критичну статтю Івана Сала «Футбол… поза грою», де автор вимагав розділити СКА «Карпати» на дві команди, як було ще з 1960-х років і таким чином повернути Львову колишню футбольну славу та традиції. Цю статтю було написано ще у 1983, але через цензуру влади її надруковано лише через 4 роки. В листопаді-грудні 1988 року на сторінках всеукраїнського видання «Спортивна газета» було проведено акцію «Я, мама, тато — за команду „Карпати“», яка зібрала 70 тисяч підписів по всьому УРСР.

У кінці 1988 року делегація зі Львова їздила до республіканської федерації футболу в Києві, також було проведено переговори з представниками Держкомспорту в Москві. Оскільки місце у першій лізі було заброньоване за СКА «Карпати», відроджений цивільний клуб мав починати виступи з нижчої, другої ліги. Це задовольнило обидві сторони і 5 січня 1989 року в Москві було підписано свідоцтво про відновлення команди «Карпати».

До Львова з колективів інших міст відразу повернулось багато вихованців «Карпат», які бажали захищати честь рідної команди: Степан Юрчишин, Сергій Квасников, Віктор Рафальчук, Григорій Батич, Василь Леськів, Богдан Бандура та інші.

«Зелено-білі» з перших ігор показали, що переростають рівень більшості команд другої ліги. У 1989 та 1990 роках клуб виборював «бронзу», а у 1991 році, в останньому чемпіонаті СРСР завоював «золото».

Чемпіонати незалежної України[ред.ред. код]

Приз за 2-е місце в першій лізі сезону 2005/06

Після здобуття незалежності «Карпати» виступали у вищій лізі України починаючи з першого ж сезону (1992). У сезоні 1997-98 «Карпати» посіли 3-є місце, що поки є найкращим результатом за історію клубу. Також клуб двічі дійшов до фіналу Кубка України: у сезонах 1992/93 і 1998/99. Ті результати «Карпати» показували під керівництвом головного тренера Мирона Маркевича, який очолив клуб у 1992-му і працював там до 1999 року.

«Карпати» підтвердили історичне реноме кубкової команди: в сезоні 1992/93 стали фіналістами Кубка України, отримавши у наступному сезоні право грати в Кубку володарів кубків, а у сезоні 1993/94 були близькі до того, щоб повторити цей успіх. У півфіналі львів'яни змагалися з одеським «Чорноморцем». Гра у Львові завершилась унічию (0:0), а в Одесі рахунок довгий час був 1:1 (що виводило гостей у фінал за рахунок м'яча, забитого на виїзді) і лише на останній хвилині «Чорноморець» забив переможний гол.

У першостях 1992/93 та 1993/94 клуб посідав високі місця: 6-те і 5-те, відповідно. Наступний чемпіонат «Карпати» закінчили дещо нижче — на 8-му місці. Також протягом сезону змінився президент клубу, яким став Роман Гірник. Головний тренер Мирон Маркевич не зійшовся з новим президентом щодо ряду питань і після закінчення першості 1994/95 покинув «Карпати».

Наставником став помічник Маркевича Володимир Журавчак. Але якість гри команди не покращилась і в сезоні 1995/96 зафіксовано досі найбільшу поразку львівського клубу в чемпіонатах України: «Кремінь» (Кременчук) — «Карпати» — 6:1. Перед початком нової першості до команди вдалося повернути Мирона Маркевича, який вивів «зелено-білих» на 5 місце в 1997 році, а наступного року здобув з «Карпатами» бронзові медалі вищої ліги чемпіонату України. Це третє місце стало найбільшим успіхом клубу до і після того. Ворота команди тоді захищав досвідчений Богдан Стронціцький, в обороні виступали Юрій Беньо, Олександр Чижевський та Володимир Єзерський, у середині поля — Євген Назаров, Сергій Ковалець і Сергій Мізін, а найкращим бомбардиром став Олександр Паляниця. Також «Карпати» в сезоні 1998/99 вдруге вийшли до фіналу Кубка України, де не мали жодних шансів проти київського «Динамо», яке очолював Валерій Лобановський — 0:3. Але таке досягнення дозволило львів'янам втретє зіграти у єврокубках.

Літо 1999 року ознаменувалось частковою реконструкцією домашньої арени — замість дерев'яних лавок на стадіоні «Україна» було встановлено пластикові сидіння. Львів готувався приймати ігри «Карпат» у Кубку УЄФА. Через це кілька перших домашніх матчів клубу у чемпіонаті України 1999/2000 відбулося на стадіоні СКА, де «Карпати» не приймали суперників ще з 1960-х років. Тимчасове повернення виявилось вдалим: 1 серпня 1999 року зафіксовано найбільшу перемогу «Карпат» у вищій лізі чемпіонату країни, коли одеський «Чорноморець» поступився у Львові з рахунком 0:5. Отож історичний успіх здобуто не на стадіоні «Україна», де «зелено-білі» провели 99% всіх домашніх ігор першості України, а на стадіоні СКА.

Досягнення «левів» у 1990-х (два виходи до фіналу Кубка України, бронзові медалі чемпіонату) не вимагали великого бюджету і матеріальних витрат, які в українському футболу почали різко рости на початку 2000-х років. Унаслідок цього збільшилась плинність кадрів, адже хороші гравці дістали можливість отримувати у клубах-грандах дуже високі гонорари. «Карпати» намагались запрошувати іноземних футболістів, у деяких випадках переборщивши з цим. В чемпіонаті 2001/02 років у барвах клубу виступило аж 37 гравців (серед них 9 іноземців) — найбільша кількість в історії команди. Команда перетворилась на середняка вищої ліги, а тренери змінювалися що кілька місяців. Безпрецедентним став випадок з Мироном Маркевичем — у 2001 році він очолив «Карпати» вже втретє у кар'єрі, а в 2003 навіть учетверте, але врятувати команду не зміг.

«Карпати» приймають «Металург» (Запоріжжя). 2008 рік

Весна 2004 стала для «Карпат» катастрофічною — за цілу весну львів'яни здобули лише дві перемоги і набрали лише 6 очок — абсолютний антирекорд клубу. Команда посіла передостаннє, 15-е місце у чемпіонаті і вилетіла до першої ліги (чим шокувала багатьох вболівальників), де виступала протягом двох сезонів. Після пониження у класі команду залишив ряд сильних і амбіційних футболістів (Сергій Мізін, Сергій Даниловський, Тарас Кабанов, Сергій Ковальчук та інші).

У сезоні 2005/06 команда досягла унікального, як для клубу з першої ліги, успіху в Кубку України, діставшись півфіналу і здолавши на шляху три команди вищої ліги. Всі 3 голи у домашніх перемогах над «Чорноморцем» (1:0), «Шахтарем» (1:0) і «Ворсклою» (1:0) здобув бразильський нападник Вільям Роша Батіста — одне з найкращих придбань клубу за останні роки. Особливо сенсаційним був результат гри із «Шахтарем», тогочасним чемпіоном України. Господарі витримали шквал атак гостей і забили вирішальний гол у другому таймі. А після матчу керівництво донецького клубу було настільки вражене надійною грою львівського воротаря Богдана Шуста, що купило футболіста відразу ж у перше можливе трансферне вікно — вже через 3 місяці. За результатами сезону «Карпати» посіли 2-е місце у першій лізі і вибороли право знов виступати у найвищому дивізіоні.

Першість 2006/07 клуб провів сильно, посівши 8-е місце. Найкращим бомбардиром став Батіста, який забив 10 голів. У наступні роки «Карпати» потерпали від т. зв. «синдрому другого сезону» — після повернення до «вишки» і хорошого виступу у першому сезоні в наступній першості часто наступає спад. У чемпіонаті 2007/08 львів'яни продовжили список значних кадрових втрат — із львівської команди після виходу до вищої ліги пішов ряд старших, досвідчених гравців, лідерів колективу (Распопов, Тимчишин, Тлумак, Сучков, Батіста), яких замінила місцева молодь — вихованці західноукраїнського футболу. Омолоджений склад показував нестабільну гру, про що свідчить, наприклад, розгром у Києві влітку 2007 р.: «Динамо»—"Карпати" — 3:7 чи поразка у жовтні того ж року в Одесі від «Чорноморця» з рахунком 0:4. У підсумку — 10-е місце у чемпіонаті.

Всеволод Романенко відбиває пенальті в матчі останнього туру сезону 2008/09 проти ФК «Львів»

У 2008 році, після виходу до вищої ліги футбольного клубу «Львів», уперше в історії вищої ліги там виступало 2 львівські команди. Ще раніше перша офіційна зустріч цих клубів завершилась несподівано — у вересні 2006 року тоді ще першолігові «міщани» вибили вищолігові «Карпати» з Кубка України в поєдинку 1/16 фіналу.[7] Реванш було взято 15 листопада 2008 року, коли в першому в історії української вищої ліги (теперішньої Прем'єр-ліги) дербі «зелено-білі» обіграли «Львів» 4:2, поступаючись протягом гри 0:2.

Врешті-решт, Олег Кононов зумів підібрати виконавців, які творять на полі єдиний колектив. Взимку сезону 2008/09 років клуб залишили колишні основні футболісти (Володимир Федорів, Самсон Ґодвін, Максим Фещук), але команда заграла краще і блискуче почала весняну частину першості: домашні перемоги 3:0 над «Чорноморцем», «Кривбасом» і виїзний розгром «Іллічівця» 5:1, який став найбільшою виїзною перемогою «Карпат» за всю історію виступів у вищій лізі України.

Львівське дербі другого кола відбулося 26 травня 2009 року і припало на останній тур чемпіонату. Матч був дуже важливим для «Львова», оскільки навіть нічия дозволила б команді залишитись у Прем'єр-лізі. Проте «Карпати» перемогли 2:1, а «міщани» вилетіли до першої ліги. Той сезон «Карпати» завершили на 9 місці.

Під керівництвом Олега Кононова[ред.ред. код]

Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2008—2009
Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2009—2010
Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2010—2011

Перед сезоном 2008/09 головним тренером клубу призначено молодого білоруського фахівця Олега Кононова.

У середині серпня 2009 року клуб святкував 40-річний ювілей здобуття Кубка СРСР 1969 року. Було презентовано точну копію кубка, виготовлену на замовлення «Карпат».

Розгром із рахунком 5:0 київської «Оболоні» 30 серпня 2009 року став повторенням найбільшої перемоги за часів виступів «Карпат» у вищій лізі.

Прекрасно розпочав першість молодіжний склад «Карпат» — 11 перемог поспіль на старті сезону стали рекордною переможною серією за всю історію змагань молодіжних (дублюючих) команд у вищій лізі України[8]. У підсумку молодіжна команда «Карпат» виграла першість України серед молодіжних складів, вперше перервавши гегемонію «Динамо» та «Шахтаря».

Навесні команда показала ряд сенсаційних результатів, перемігши вдома «Металіст», «Дніпро» та «Динамо», й ще за 2 тури до кінця чемпіонату забезпечила собі 5-е місце, завоювавши право грати в Лізі Європи. П'яте місце стало найвищим досягненням львів'ян за останні 12 років, а вихід у єврокубки став тільки четвертим виходом туди за всю історію команди.

Улітку 2010 року «Карпати» за підсумками двох ігор пройшли у вирішальному раунді плей-оф Ліги Європи турецький «Галатасарай» (2:2 у Стамбулі, 1:1 у Львові), при чому вирішальний м'яч Артем Федецький після передачі Ігоря Худоб'яка провів уже в доданий час.

«Карпатам» випала «група смерті» у груповому етапі турніру: «Боруссія» (Дортмунд), «Севілья» та ПСЖ. Львів'яни тільки вдома демонстрували футбол на рівні з сильними суперниками: 3:4 з німецькою командою (єдиний матч у сезоні 2010/11, коли майбутній чемпіон Німеччини «Боруссія» пропустила аж 3 м'ячі), 0:1 з іспанцями та 1:1 з французами. На виїзді «Карпати» не забили жодного м'яча (0:2 у Парижі, 0:4 у Севільї та 0:3 у Дортмунді).

Банер фанів «Карпат» для Олега Кононова у травні 2011

У жовтні 2010 року трансфер-директором «Карпат» призначено колишнього гравця «Карпат» і «Реала Мадрид» хорвата Ігоря Йовічевича[9], тому серед придбань клубу 2011 року переважали футболісти з Іспанії та Балкан. Більшість новоприбулих футболістів не підійшли команді, у стартовому складі зуміли закріпитися тільки словенець Ґреґор Балажіц та іспанець Лукас Перес Мартінес. У лютому 2011 «Карпати» перемогли на міжнародному турнірі «Copa del Sol» (ісп. Кубок Сонця) в Іспанії, у фіналі здолавши «Шахтар» (Донецьк) з рахунком 1:0. Сезон 2010/11 команда знову завершила на 5-му місці, вдруге поспіль здобувши можливість грати в Лізі Європи.

Сезон 2011–2012[ред.ред. код]

Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2011—2012

Влітку 2011 «Карпати» не змогли дійти згоди щодо викупу в «Шахтаря» прав на одного зі своїх ключових граців Дениса Кожанова, в якого завершився термін оренди, тому Кожанов залишив «Карпати». Керівництво львівського клубу відмовилося виплачувати зарплатню та оплачувати лікування нападникові Сергію Кузнецову, тому футболіст подав скаргу в Апеляційний комітет ФФУ, який задовольнив скаргу, надавши гравцеві статус вільного агента й зобов'язавши клуб виплатити заборговану суму[10]. Деякі нові футболісти, що прийшли впродовж 2011 року, не підсилили гру «Карпат». 1 вересня з тренерського штабу звільнено працівників, що відповідали за фізичну підготовку гравців[11].

Перед початком сезону 2011/12 клуб відмовився продовжувати контракт[12] з головним тренером молодіжного складу Романом Толочком, який з «Карпатами» став чемпіоном у першості України серед молодіжних команд 2009/10.

У перших 13 турах прем'єр-ліги команда набрала тільки 10 очок і йшла на 14-му місці. Після домашньої поразки 16 жовтня 2011 від київського «Арсенала» (0:3) керівництво «Карпат» і Олег Кононов розірвали контракт за обопільною згодою сторін[13].

За період тренерства Олега Кононова команда двічі поспіль посідала 5-е місце в прем'єр-лізі України та виступала у єврокубках. До складу національної збірної України викликали відразу кількох гравців «Карпат»: захисника Ігоря Ощипка, півзахисників Дениса Кожанова та Ігоря Худоб'яка, а правий захисник Артем Федецький став гравцем основного складу збірної.

Виконувачем обов'язків тренера призначено асистента Кононова, росіянина Павла Кучерова.

Ігрова криза продовжувалася і 27 листопада 2011 року «Карпати» зазнали найбільшої домашньої поразки в історії клубу — 0:5 від «Шахтаря» (Донецьк).[14]

Наприкінці листопада 2011 клуб підписав угоду про оренду новозбудованого до чемпіонату Європи 2012 стадіону «Арена Львів». Перший матч на стадіоні «Арена Львів» Карпати провели з «Динамо» (0:1) 10 грудня. Відтоді головна команда «Карпат» проводила домашні ігри прем'єр-ліги на новій арені. Стадіон «Україна», який перебуває в оренді «Карпат» до 2017 року, став тренувальним полем команди і домашнім стадіоном для молодіжного складу[15].

Перед зимовими тренувальними зборами наставником призначено Володимира Шарана, який до того тренував «Олександрію», попереднього сезону вивівши команду до прем'єр-ліги. Хороші результати в товариських іграх не підтвердилися в офіційних матчах — у першій грі весняної частини чемпіонату Карпати програли «Зорі» в Луганську з рахунком 1:5.

На новому стадіоні «Карпати» в чотирьох іграх у грудні-квітні жодного разу не перемогли, зазнавши трьох поразок, тому перед матчем 1/4 фіналу Кубка проти «Чорноморця» (Одеса) вболівальники звернулися до керівництва з проханням повернутися на стадіон «Україна»[16]. Клуб вирішив три останні домашні гри сезону провести на старому стадіоні.

Після повернення на «Україну» клуб переміг в усіх 3 домашніх поєдинках (кубковий матч і дві гри в чемпіонаті). Після перемоги над «Чорноморцем» 2:1 львів'яни здобувши право грати в півфіналі Кубка України. Поєдинок «Металург» — «Карпати» в Донецьку завершився безгольовою нічиєю в основний і додатковий час, а воротар Мартін Богатінов відбив удар з пенальті на 119-ій хвилині[17]. У серії післяматчевих пенальті донеччани перемогли — 7:6.

Сезон 2012–2013[ред.ред. код]

Докладніше у статті Сезон Карпат (Львів) 2012—2013

Після перших 3 турів команда набрала тільки один пункт, а в домашньому матчі поступилася «Іллічівцю» з рахунком 1:5. 29 липня 2012 року головним тренером «зелено-білих» став відомий болгарський спеціаліст Ніколай Костов[18].

20 вересня 2012 почесний президент ФК «Карпати» Петро Димінський повністю передав управлінські повноваження клубом (50% статутного капіталу) вболівальникам команди, про що свідчить укладений договір з громадською організацією «Завжди вірні»[19].

На початку червня 2013 року стало відомо, що Петро Димінський продає свою частку акцій клубу (50%) орієнтовно за 35 млн доларів[20], а інша половина акцій залишається у власності Ігоря Коломойського[21].

50-річчя клубу[ред.ред. код]

2013 року «Карпати» святкують ювілей — п'ятдесят років від часу створення команди.

  • 18 січня в приміщенні Головної пошти Львова відбулося погашення поштової кореспонденції — марок, конвертів, листівок, присвячених 50-літтю заснування «Карпат»[22].
  • 19 січня вболівальники команди зранку провели традиційне на Водохреща занурення в ополонку в Парку культури, а ввечері в центрі Львова пройшла хода фанів і фаєр-шоу на площі Ринок, біля Оперного театру та на Високому Замку.

Загалом, упродовж року заплановані зустрічі з ветеранами та теперішніми футболістами клубу, випуск ювілейної колекції атрибутики й ігрової форми, запуск Львовом трамваю, тролейбуса чи автобуса з ювілейною тематикою, різноманітні турніри, проведення святкових концертів, товариська гра з одним із провідних європейських клубів, випуск фотоальбому чи іншої друкованої продукції, зйомка та презентація документального фільму про історію «Карпат» та інші заходи.

Програма святкувань 2013 року на офіційній сторінці «Карпат»

Програма святкувань 2013 року на сторінці «Завжди Вірних»

Через проблеми з фінансуванням клубу не вдалося здійснити більшість із цих планів.

Єврокубки[ред.ред. код]

«Карпати» п'ять разів стартували у європейських клубних турнірах: у 1970 році після здобуття Кубка СРСР, у 1993 і 1999 роках після виходів до фіналу Кубка України та в 2010 і 2011 роках завдяки 5-ому місцю в чемпіонаті. Лише з четвертого разу команда пробилася в наступний раунд змагань, зрештою пройшовши до групового етапу.

Сезон Турнір Етап Господар Рахунок Гість
1970/1971 Кубок кубків 1/16 фіналу «Карпати» 0:1 Румунія «Стяуа» (Бухарест)
«Стяуа» 3:3 «Карпати»
1993/1994 Кубок кубків Попередній раунд «Карпати» 1:0 Ірландія «Шелбурн»
«Шелбурн» 3:1 «Карпати»
1999/2000 Кубок УЄФА 1/64 фіналу Швеція «Гельсінґборґ» 1:1 «Карпати»
«Карпати» 1:1
(пен — 2:4)
«Гельсінґборґ»
2010/2011 Ліга Європи 2-ий відбірковий раунд Ісландія «Рейк'явік» 0:3 «Карпати»
«Карпати» 3:2 «Рейк'явік»
3-ий відбірковий раунд «Карпати» 1:0 Грузія «Зестафоні»
«Зестафоні» 0:1 «Карпати»
Раунд стикових матчів Туреччина «Галатасарай» 2:2 «Карпати»
«Карпати» 1:1 «Галатасарай»
Груповий турнір
(Група J)
«Карпати» 3:4 Німеччина «Боруссія» (Дортмунд)
Франція «Парі Сен-Жермен» 2:0 «Карпати»
«Карпати» 0:1 Іспанія «Севілья»
«Севілья» 4:0 «Карпати»
«Боруссія» (Дортмунд) 3:0 «Карпати»
«Карпати» 1:1 «Парі Сен-Жермен»
2011/2012 Ліга Європи 3-ий відбірковий раунд «Карпати» 2:0 Ірландія «Сент-Патрікс»
«Сент-Патрікс» 1:3 «Карпати»
Раунд стикових матчів Греція «ПАОК» 2:0 «Карпати»
«Карпати» 1:1 «ПАОК»


Загальна статистика виступів у єврокубках:

Ігри В Н П Різниця голів
22 7 7 8 28-33


Міжнародні турніри[ред.ред. код]

З 27 січня по 7 лютого 2011 року футбольний клуб «Карпати» брав участь у товариському міжнародному турнірі «Copa del Sol» (ісп. Кубок Сонця), що проходив в іспанських містах Ельче та Ла Манга. В 1/8 турніру «Карпати» перемогли норвезький футбольний клуб «Молде» (1:1, пен — 4:3), у чвертьфіналі — шведський ІФК Ґетеборг (1:0), у півфіналі — норвезький «Олесунн» (1:1, пен — 7:6). У фіналі турніру «Карпати» зустрілися з іншим українським футбольним клубом «Шахтар» (Донецьк), де здобули перемогу з рахунком 1:0.

Перемога у цьому турнірі стала першим міжнародним титулом клубу.

Стадіон[ред.ред. код]

Докладніше: Україна (стадіон)
Докладніше: Арена Львів

Перші ігри (в тому числі й дебютний офіційний матч у сезоні 1963) «Карпати» проводили на стадіоні СКА. Перший поєдинок на стадіоні «Дружба» відбувся 18 серпня 1963 року — поразка від вільнюського «Жальгіріса» 0:1. Пізніше 50-тисячна «Дружба» стала основною ареною клубу, бо кільканадцятитисячний СКА не міг приймати усіх охочих. На армійському стадіоні до 2012 року виступав молодіжний склад «Карпат». Зараз стадіон «Україна» (арену перейменовано 1990 року) розрахований на 28 тисяч глядачів.

Улітку 1999 року на «Україні» дерев'яні лави замінено на пластикові сидіння, оскільки клуб готувався до виступів у Кубку УЄФА. Через ці роботи «Карпати» кілька матчів чемпіонату України провели на СКА.

Наприкінці листопада 2011 року клуб підписав угоду про оренду новозбудованого до чемпіонату Європи 2012 стадіону «Арена Львів» (розрахований на 34 915 глядачів). Починаючи з матчу проти «Динамо» 10 грудня 2011 головна команда «Карпат» проводила домашні ігри прем'єр-ліги на новій арені. Стадіон «Україна», який перебуває в оренді «Карпат» до 2018 року, залишився тренувальним стадіоном команди, також там провели кілька ігор молодіжної першості прем'єр-ліги[23].

На новому стадіоні «Карпати» в чотирьох іграх у грудні-квітні жодного разу не перемогли, зазнавши трьох поразок, тому перед матчем 1/4 фіналу Кубка проти «Чорноморця» (Одеса) вболівальники звернулися до керівництва з проханням повернутися на стадіон «Україна»[24]. Клуб вирішив три останні домашні гри сезону провести на старому стадіоні.

Після повернення на «Україну» клуб переміг в усіх 3 домашніх поєдинках (кубковий матч і дві гри в чемпіонаті).

У сезоні 2012/13 «Карпати» виступають на стадіоні «Україна».

Інфраструктура[ред.ред. код]

Клуб має у власності один стадіон у Львові — «Прогрес» і тренувальну базу в приміському селищі Брюховичі. Стадіони «Арена Львів», «Україна» та СКА, де грають основна команда і молодіжний склад, клуб орендує. Також дитячі команди «Карпат» і «Карпати-2» виступають на стадіоні ЛДАУ в Дублянах.

Офіційну атрибутику «Карпати» розповсюджують у мережі магазинів «Фанат»: вул. Вороного, 3; вул. Франка, 32; вул. Липова Алея, 5 (торговий центр «Україна»). За адресою вул. Вороного, 3 також розташований музей клубу.

Уболівальники[ред.ред. код]

15-й і 16-й сектори стадіону «Україна»

«Карпати» — один із найпопулярніших футбольних клубів в Україні; соціологічне опитування, проведене 2012 року, показало, що «Карпати» — 5-а найпопулярніша команда України («зелено-білих» підтримують 4,3% українських футбольних уболівальників)[25], що підтвердив аналіз пошукових запитів в Інтернеті від компанії «Ашманов і партнери Україна», який також помістив клуб на 5-е місце в Україні (2,6% пошукових запитів)[26]. Прихильники «Карпат» переважно представляють патріотичний, націоналістичний та ультраправий напрям в українському фан-русі. На стадіоні «Україна» найвідданіші вболівальники підтримують клуб у 15-му і 16-му секторах, що розташовані за воротами під таблом. На «Арені Львів» фанати розташовуються на секторах A08-A11 за воротами. Звичними для ігор у Львові є переклики між цими секторами та чашею стадіону: «Слава Україні!» — «Героям слава!»; «Слава нації!» — «Смерть ворогам!»; «Україна!» — «Понад усе!». Під час оформлення прапорів та банерів львівські ультрас використовують, зокрема червоно-чорні барви прапора ОУН. Приблизна кількість фанатів — 3,5—4 тисячі осіб[27]. Команда має багато прихильників і за межами країни — «Карпати» поряд з київським «Динамо» є найпопулярнішим українським клубом серед української діаспори Північної Америки[28], адже серед переселенців до Канади і США великий відсоток завжди становили жителі західної України.

Організовані групи вболівальників, що підтримували клуб як у домашніх іграх, так і на виїзді, з'явилися в 1980-х роках ще коли існував СКА «Карпати». Львівські фанати підтримувати теплі стосунки з прихильниками «Динамо» (Київ) і «Жальгіріса» (Вільнюс), а протистояння було з фанатами московських клубів[29].

Серед найвідоміших і найбільших фанатських угрупувань (так званих «фірм»): Banderstadt Ultras, Green Lions, Galician Front, Lviv City Firm, Pride, Wehrwolf, West Boys і Lemberg Defenders. Перші «бригади» створено за зламі 1990-х—2000-х: «Green Lions» — 1998 року та «West Boys» — 2002-го.

На початку 2000-х років клуб навічно закріпив за фанами ігрову футболку з номером «12»[30]. Відтоді жоден футболіст «зелено-білих» не виступає під цим номером. «Карпати», «Іллічівець» (Маріуполь)[31] та «Динамо» (Київ) — єдині професіональні футбольні клуби України, які таким чином вшанували відданість своїх уболівальників[32][33].

Фан-марш у лютому 2010 року

Фани «зелено-білих» приятелюють з уболівальниками «Динамо» (Київ), «Дніпра» (Дніпропетровськ), «Зорі» (Луганськ) і «Кривбаса» (Кривий Ріг)[34], а неприятелями вважають фанатів «Чорноморця» (Одеса), «Арсенала» (Київ), «Металурга» (Запоріжжя) та «Ворскли» (Полтава). На заході України можна відзначити протистояння «Карпати» — «Волинь» (див. «галицько-волинське дербі») і «Карпати» — «Говерла» («карпатське дербі»). Інші місцеві команди виступають у нижчих дивізіонах. Після створення ФК «Львів» принциповим протистоянням стало львівське дербі «Карпати» — «Львів».

Організовані фани «Карпат» об'єднані у громадські організації «Карпати» (створена 2001, активно діє з 2007; керівник — Олег «Солдат» Солдатенко) та «Завжди вірні» (створена 2010; керівник — Тарас «Гладіатор» Павлів).

Перед кожною домашньою грою вулицями Львова відбувається автопробіг машин, прикрашених прапорами та атрибутикою «Карпат». Його організовує клуб «автофанів» (Autofans).

Серед відомих уболівальників клубу: боксер Андрій Котельник[35] і політик Олег Тягнибок[36].

Відвідування[ред.ред. код]

Відвідуваність домашніх матчів «Карпат»[37], середня кількість глядачів на грі чемпіонату країни впродовж сезону:

  • Світло-зелений — вища ліга
  • Темно-зелений — перша (1970, 1978–1979, 1981, 2004/05 — 2005/06) чи друга (1989–1991) ліги
  • Червоний — СКА «Карпати» у першій лізі (1982–1989)

Кольори форми[ред.ред. код]

Кольори ігрової форми щойностворені «Карпати» перейняли від офіційного попередника — колективу «Сільмаш». Традиційні зелено-білі вертикальні смуги клуб широко використовував у 1960-х роках. У часи виступів у вищій лізі СРСР (1971–1977) львів'яни грали у зелених футболках та білих трусах. 1982 року клуб ліквідовано, замінивши його на військовий СКА «Карпати», який грав у червоно-білих барвах. Смугасті футболки клуб знову одягнув у сезоні 1989 (вперше з 60-х років), після відновлення цивільної профспілкової команди «Карпати». У 1990-х та 2000-х роках команда грала зазвичай у зелено-білих футболках, але без вертикальних смуг. У сезоні 1996–1997 і у фіналі Кубка України 1999 клуб виступав у червоно-чорних футболках.

Влітку 2008 року клуб підписав угоду з іспанською компанією «Joma», яка передбачала повернення до історичних витоків, тобто виробництво смугастої зелено-білої форми до початку 2009 року[38]. Команда вперше одягнула нову форму на зимових тренувальних зборах у Туреччині, а перший офіційний матч у новому екіпіруванні зіграла 1 березня 2009 року.

Улітку 2010 року презентовано запасну чорно-червону форму клубу, що символізує барви українського національно-визвольного руху[39].

Попередник клубу[ред.ред. код]

«Сільмаш»
(Львів)
(1961-1962)


«Карпати»: 1963-досі[ред.ред. код]

1960-ті роки

У такій формі проведено першу офіц. гру в 1963
У такій формі проведено фінал Кубка СРСР 1969




1970-ті і 1980-ті

1970-1981 основна
1970-1981 запасна
відроджені «Карпати»
(1989)


1990-ті і 2000-ні

1993-2009
1993-2009
1993-2009 запасна
2009-
2010-2012
запасна



Рідкісні варіанти форми

1969
1970
(широка дозема смуга посередині)
1996-1997
(червоно-чорна)
2002-2003 (різноширокі поземі смужки)


Гімн клубу[ред.ред. код]

А ми йдемо! А ми йдемо!
А ми йдемо, йдемо, йдемо!
І наш футбольний клуб «Карпати»
До перемоги ведемо!

Ще прийде час! Ще прийде час!
«Карпати» виграють не раз.
І Кубок знов буде у Львові,
І буде золото у нас!

Гей догори! Гей догори!
Зелено-білі прапори.
Шарфи літають у всі боки
«Карпати» знов перемогли!

(Слова Мирослава Грабара, музика народна на мотив «When The Saints Go Marching In»)

Пісні та кричалки вболівальників[ред.ред. код]

Левчик — талісман «Карпат». Восени 1997 року він став 3-м подібним футбольним маскотом в Україні після Києва та Полтави. Роль Левчика виконував заслужений артист України Олександр Дейцев

Зелено-білі наші прапори! Гей!
Ми непереможні, шаблі догори! Гей!
Буде вільна Україна, буде Ненька самостійна!
Гей, москалів на ножі, на ножі!

Батько Бандера ще до нас прийде! Гей!
Він за Україну всіх нас поведе! Гей!
Буде вільна Україна, буде Ненька самостійна!
Гей, москалів на ножі, на ножі!


Нехай Москва лежить в руїнах
А нам на це начхати!
За нами вся велика Україна
І ми підтримуєм «Карпати»!


Забивайте, хлопці, гола,
Та й лягайте спочивать.
А ми підемо до центру,
Перемогу святкувать!
А ми підемо до центру,
Перемогу святкувать!

Вип'єм файне львівське пиво
Вип'єм чарочку вина,
Щоби хлопці добре грали,
Не боялись нічого!
Щоби хлопці добре грали,
Не боялись нічого!

(на мотив «Розпрягайте, хлопці, коні»)


Гол за голом «Карпати» забивай
Львівські фанати, в бою не відступай!

(на мотив «Лента за лентою»)


Львів — столиця України!


Слава Україні! — Героям слава!
Слава нації! — Смерть ворогам!


А коса у дівчини — райдуга,
Де ж таку красиву в світі знайду я!
А коса прикрашена калиною,
Лине пісня над Україною!


Мільйон сердець — Одне биття,
«Карпати» Львів — На все життя!


Вперед, «Карпати», вперед до бою
Твої фанати разом з Тобою
І Твої барви зелено-білі
У нашім серці назавжди!
Оле-оле, оле-оле…


Також уболівальники співають «Червону руту», українські народні пісні «Гей, наливайте повнії чари», «Там, під Львівським замком», пісню «Братів Гадюкіних» «Ми — хлопці з Бандерштадту» та інші.

Власник і спонсори[ред.ред. код]

«Карпати» є середняком в українському найвищому дивізіоні за розмірами бюджету — він коливається у межах 12-14 млн доларів.[40] Власником клубу є львівський бізнесмен Петро Димінський (нафтопідприємства і мас-медіа), який став президентом «Карпат» улітку 2001 року.

Усі президенти ФК «Карпати» Львів:


Титульні спонсори клубу останніх років:

Склад[ред.ред. код]

Основний склад сезону 2014/2015[ред.ред. код]

Офіційний список А і футболісти зі списку Б, які виходили на поле в основній команді[41][42] станом на 14 серпня 2014:

Основний склад у серпні 2014
Позиція Гравець
1 Україна ВР Роман Підківка
23 Україна ВР Роман Мисак
29 Україна ВР Олександр Ільющенков
4 Словенія ЗХ Грегор Балажиц
5 Україна ЗХ Андрій Гітченко
8 Україна ЗХ Володимир Костевич
27 Україна ЗХ Вадим Страшкевич
32 Україна ЗХ Ігор Пластун
70 Україна ЗХ Іван Лобай
94 Україна ЗХ Денис Мірошніченко
Позиція Гравець
7 Україна ПЗ Павло Ксьонз
9 Україна ПЗ Денис Кожанов (оренда)
10 Україна ПЗ Артур Карноза
16 Україна ПЗ Ігор Худоб'як
17 Україна ПЗ Олег Голодюк
18 Україна ПЗ Михайло Кополовець
19 Україна ПЗ Ярослав Мартинюк
20 Грузія ПЗ Муртаз Даушвілі
41 Україна ПЗ Максим Марусич
92 Україна ПЗ Амбросій Чачуа
22 Україна НП Тарас Пучковський
14 Україна НП Михайло Сергійчук

Тренерський штаб

В оренді[ред.ред. код]

Позиція Гравець
Україна ВР Василь Шпук («Нива» Т)
Україна ЗХ Степан Гірський («Полтава»)
Україна ЗХ Микола Жовтюк («Буковина»)
Україна ЗХ Сергій Загідулін («Буковина»)
Україна ЗХ Роман Подоляк («Скала»)
Позиція Гравець
Україна ПЗ Володимир Гудима («Нива» Т)
Україна ПЗ Ігор Озарків («Олександрія»)
Україна НП Олександр Кас'ян («Том»)

U-21 склад сезону 2013–2014[ред.ред. код]

(джерело: сайт ФК «Карпати», оновлено 20 серпня 2013 року)

Воротарі
52 Сорочинський Владислав Євгенович 4 січня 1993 Україна Україна
53 Лазарський Назарій Ігорович 16 квітня 1992 Україна Україна
54 Нагірний Ігор Вікторович 1 вересня 1993 Україна Україна
Захисники
4 Жовтюк Микола Володимирович 21 травня 1992 Україна Україна
55 Подоляк Роман Михайлович 21 квітня 1993 Україна Україна
67 Вільчинський Богдан Володимирович 14 липня 1994 Україна Україна
69 Фляк Юрій Зіновійович 28 квітня 1994 Україна Україна
79 Маркович Андрій Михайлович 25 червня 1995 Україна Україна
96 Березовий Михайло Олегович 1 січня 1994 Україна Україна
Півзахисники
14 Білий Олег Юрійович 29 травня 1993 Україна Україна
56 Верещак Юрій Ігорович 4 квітня 1994 Україна Україна
57 Пучковський Тарас Миколайович 20 жовтня 1994 Україна Україна
62 Поручинський Ігор Олегович 23 серпня 1994 Україна Україна
87 Гудак Роман Семенович 16 червня 1992 Україна Україна
92 Чачуа Амбросій Анзорович 2 квітня 1994 Україна Україна
Нападники
8 Костевич Володимир Євгенович 23 жовтня 1992 Україна Україна
33 Грищенко Артем Олександрович 29 квітня 1993 Україна Україна
49 Луканюк Іван Іванович 5 лютого 1993 Україна Україна
65 Семчук Вадим Вікторович 24 листопада 1993 Україна Україна
73 Завійський Тарас Михайлович 12 квітня 1995 Україна Україна
75 Красномовець Юрій Олегович 13 квітня 1994 Україна Україна
78 Павлов Іван Вікторович 9 лютого 1994 Україна Україна
95 Смук Тарас Богданович 30 жовтня 1993 Україна Україна

Тренерський штаб

Трансфери міжсезоння 2014[ред.ред. код]

Прийшли[ред.ред. код]

Позиція Гравець Умови Попередній клуб
ЗХ Україна Микола Жовтюк повернення з оренди Україна «Буковина»
ЗХ Україна Роман Подоляк повернення з оренди Україна «Буковина»
ПЗ Камерун Арман Кен Елла повернення з оренди Угорщина «Капошвар Ракоці»
ПЗ Україна Артур Карноза вільний агент Україна «Севастополь»
ПЗ Україна Денис Кожанов оренда на сезон Україна «Севастополь»
ПЗ Україна Михайло Кополовець повернення з оренди Білорусь «Білшина»
ПЗ Україна Павло Ксьонз повернення з оренди Україна «Металіст»
ПЗ Україна Максим Марусич вільний агент Україна «Ворскла»
ПЗ Україна Ігор Тищенко повернення з оренди Польща «Арка»
ПЗ Україна Ігор Худоб'як повернення з оренди Росія «Ростов»
НП Україна Олександр Кас'ян повернення з оренди Росія «Хімік» (Дзержинськ)
НП Україна Ілля Михальов повернення з оренди Росія «Нафтохімік» (Нижньокамськ)

Пішли[ред.ред. код]

Позиція Гравець Умови Куди пішов
ЗХ Україна Микола Жовтюк оренда Україна «Буковина»
ЗХ Україна Сергій Загідулін оренда Україна «Буковина»
ЗХ Україна Роман Подоляк оренда Україна «Скала»
ЗХ Україна Павло Пашаєв повернення з оренди Україна «Дніпро» (Дніпропетровськ)
ПЗ Хорватія Младен Бартулович повернення з оренди Україна «Дніпро» (Дніпропетровськ)
ПЗ Камерун Арман Кен Елла вільний агент
ПЗ Україна Дмитро Льопа вільний агент Україна «Металург» (Запоріжжя)
ПЗ Україна Ігор Тищенко Україна «Олімпік»
ПЗ Україна Андрій Ткачук вільний агент Україна «Ворскла»
ПЗ Україна Валерій Федорчук повернення з оренди Україна «Дніпро» (Дніпропетровськ)
НП Україна Євген Бохашвілі повернення з оренди Україна «Дніпро» (Дніпропетровськ)
НП Україна Денис Васін вільний агент
НП Україна Юрій Габовда вільний агент
НП Україна Олександр Гладкий вільний агент Україна «Шахтар»
НП Естонія Сергій Зеньов вільний агент Англія «Блекпул»
НП Білорусь Леонід Ковель вільний агент Білорусь «Мінськ»
НП Україна Ілля Михальов оренда на сезон Росія «Том»

Відомі гравці[ред.ред. код]

Футболісти «Карпат», що коли-небудь виступали за національні збірні, або провели понад 200 ігор чи 50 м'ячів у складі «Карпат». У дужках вказані роки виступів за клуб:


Докладніше: Категорія: Футболісти «Карпат» (Львів)

Рекордсмени[ред.ред. код]

Найбільше ігор у чемпіонатах СРСР та України

Місце Футболіст Ігри Роки виступів
1. Лев Броварський 412 1968—1980
2. Ростислав Поточняк 338 1966—1977
3. Ігор Кульчицький 307 1963—1972
4. Олександр Чижевський 304 1989—1999, 2002–2003
5. Геннадій Лихачов 292 1967—1977
6. Володимир Данилюк 287 1966—1978
7. Іван Герег 229 1968—1976
8. Юрій Дубровний 224 1975—1981
9. Ігор Худоб'як 208 2005—2013
10. Валерій Сиров 199 1968—1973, 1975–1976


Найбільше голів у чемпіонатах СРСР та України

Місце Футболіст Голи Роки виступів
1. Володимир Данилюк 88 1966—1978
2. Степан Юрчишин 83 1978—1981, 1989–1990
3. Янош Габовда 67 1968—1971
4. Анатолій Крощенко 58 1963—1968
5. Геннадій Лихачов 54 1967—1977
6. Андрій Покладок 53 1992—1997, 1999–2000
7. Лев Броварський 47 1968—1980
8. Ігор Кульчицький 37 1963—1972
9. Вільям Роша Батіста 36 2005—2007, 2009–2012
10. Роман Хижак 32 1971—1976


Ювілейні голи у вищій лізі чемпіонату України[43]

Автор голу Команда суперник Дата Місто Рахунок Хвилина Заг.рахунок
1 Анатолій Мущинка «Чорноморець» 6.03.1992 Одеса 1:0 22 2:2
100 Роман Зуб «Дніпро» 23.10.1994 Львів 1:0 11 3:1
200 Ігор Маковей «Торпедо» 9.08.1997 Запоріжжя 1:0 50 2:0
300 Іван Гецко «Дніпро» 29.09.1999 Львів 1:0 61 4:0
400 Олексій Сучков «Чорноморець» 11.05.2003 Львів 0:1 61 2:1
500 Сергій Кузнецов «Чорноморець» 1.03.2009 Львів 1:0 16 3:0
600 Денис Кожанов «Ворскла» 21.05.2011 Львів 1:1 53 2:2
700[44] Грегор Балажиц «Говерла» 27.07.2014 Ужгород 2:1 74 2:2

Усі сезони[ред.ред. код]

Чемпіонати Радянського Союзу

Сезон Ліга Ігор В Н П М'ячі Очок Місце Кубок Наставник Найкращий бомбардир
1963 друга група класу «А» 34 14 11 9 28-22 39 7 (18) 1/32 фіналу Олег Жуков Олександр Філяєв, Анатолій Крощенко і Валерій Шутильов — по 5 голів
1964 друга група класу «А» (2 група) 26 10 8 8 32-27 28 4 (14) 1/16 Сергій Коршунов Валентин Гусєв — 12
друга група класу „А“ (фінальний етап) 26 8 8 10 29-36 24 10 (27)
1965 друга група класу „А“ (2 група) 30 11 11 8 36-22 33 7 (16) 1/16 Микола Дементьєв Анатолій Крощенко — 16
друга група класу „А“ (фінальний етап) 30 10 10 10 29-25 30 9 (32)
1966 друга група класу „А“ (2 підгрупа) 34 8 14 12 23-23 30 14 (18) 1/16 Микола Дементьєв Анатолій Марков і Анатолій Крощенко — по 5
1967 друга група класу „А“ (2 підгрупа) 38 17 8 13 50-38 42 7 (20) 1/32 Євген Лемешко (до вересня), Василь Васильєв Анатолій Крощенко — 17
1968 друга група класу „А“ (1 підгрупа) 40 26 7 7 80-34 59 1 (21) 1/64 Василь Васильєв Янош Габовда — 24
1969 друга група класу „А“ (3 підгрупа) 42 17 12 13 63-50 46 6 (22) Володар Ернест Юст Володимир Данилюк — 15
1970 перша група класу „А“ 42 26 11 5 70-22 63 1 (22) 1/64 Ернест Юст Янош Габовда — 24
1971 вища ліга 30 5 18 7 30-35 28 10 (16) 1/8 Ернест Юст Ігор Кульчицький — 7
1972 вища ліга 30 8 8 14 30-35 24 14 (16) 1/2 Ернест Юст Едвард Козинкевич — 5
1973 вища ліга 30 8 6 14 28-48 19 14 (16) 1/16 Валентин Бубукін Роман Хижак — 7
1974 вища ліга 30 8 12 10 33-33 28 11 (16) 1/16 Валентин Бубукін (до вересня), Ернест Юст Володимир Данилюк — 10
1975 вища ліга 30 11 10 9 36-28 24 6 (16) 1/8 Ернест Юст Володимир Данилюк — 12
1976 (в) вища ліга 15 7 4 4 25-19 18 4 (16) 1/4 Ернест Юст Володимир Данилюк — 14
1976 (о) вища ліга 15 6 5 4 22-19 17 4 (16)
1977 вища ліга 30 6 14 10 26-30 26 15 (16) 1/8 Ернест Юст Юрій Дубровний — 7
1978 перша ліга 38 21 10 7 60-37 52 4 (20) 1/16 Ернест Юст (до вересня), Іштван Секеч Степан Юрчишин — 13
1979 перша ліга 46 27 10 9 89-43 64 1 (24) 1/4 Іштван Секеч Степан Юрчишин — 42
1980 вища ліга 34 9 8 17 23-46 26 17 (18) зона Іштван Секеч (до вересня), Ярослав Дмитрасевич Юрій Суслопаров — 6
1981 перша ліга 46 17 10 19 57-60 26 11 (24) зона Ярослав Дмитрасевич Володимир Сакалов — 12
1989 друга ліга 42 24 10 8 63-34 58 3 (22) Борис Рассихін Степан Юрчишин і Роман Лаба — по 11
1990 друга ліга 42 23 9 10 61-36 55 3 (22) Володимир Булгаков Анатолій Мущинка — 9
1991 друга ліга 42 24 11 7 47-27 59 1 (22) 1/8 (сезон 1990/91)
1/32 (сезон 1991/92)
Ростислав Поточняк (до липня), Степан Юрчишин Ярослав Козак — 9


Чемпіонати України

Сезон Ліга Ігор В Н П М'ячі Очок Місце Кубок Наставник Найкращий бомбардир
1992 вища ліга (1 підгрупа) 18 5 6 7 15-18 16 6 (10) 1/8 Степан Юрчишин Ярослав Козак — 6
1992-93 вища ліга 30 10 10 10 37-38 30 6 (16) Фіналіст Мирон Маркевич Ігор Плотко — 7
1993-94 вища ліга 30 16 8 10 37-30 40 5 (18) 1/2 Мирон Маркевич Андрій Покладок — 12
1994-95 вища ліга 34 12 9 13 32-36 45 8 (18) 1/8 Мирон Маркевич Андрій Покладок — 8
1995-96 вища ліга 34 12 10 12 39-39 46 8 (18) 1/8 Володимир Журавчак Андрій Покладок — 13
1996-97 вища ліга 30 15 7 8 36-23 52 5 (16) 1/4 Мирон Маркевич Вадим Колесник — 8
1997-98 вища ліга 30 16 9 5 36-20 57 3 (16) 1/8 Мирон Маркевич Олександр Паляниця — 11
1998-99 вища ліга 30 15 10 5 54-34 55 4 (16) Фіналіст Мирон Маркевич (до березня), Степан Юрчишин Олександр Паляниця та Іван Гецко — по 16
1999-00 вища ліга 30 12 4 14 39-38 40 9 (16) 1/4 Лев Броварський Іван Гецко — 10
2000-01 вища ліга 26 9 3 14 33-42 40 10 (14) 1/16 Лев Броварський (до травня), Степан Юрчишин Василь Швед — 8
2001-02 вища ліга 26 7 8 11 19-31 29 8 (14) 1/4 Мирон Маркевич (до квітня), Володимир Журавчак (до червня), Лев Броварський Василь Швед, Роман Толочко і Ярослав Хома — по 3
2002-03 вища ліга 30 9 9 12 29-37 36 7 (16) 1/16 Лев Броварський (до вересня), Валентин Ходукін (до грудня), Іван Ґолац Тарас Кабанов — 8
2003-04 вища ліга 30 6 8 16 22-39 26 15 (16) 1/32 Іван Ґолац (до вересня), Мирон Маркевич (до травня), Юрій Дячук-Ставицький Сергій Мізін — 8
2004-05 перша ліга 34 15 7 12 39-35 36 6 (18) 1/8 Валентин Ходукін (до вересня), Юрій Дячук-Ставицький Максим Фещук — 12
2005-06 перша ліга 34 25 5 4 53-14 80 2 (18) 1/2 Юрій Дячук-Ставицький Максим Фещук — 11
2006-07 вища ліга 30 9 10 11 26-32 37 8 (16) 1/16 Олександр Іщенко (до квітня), Юрій Дячук-Ставицький (до червня), Олександр Іщенко Вільям Роша Батіста — 10
2007-08 вища ліга 30 9 6 15 29-37 33 10 (16) 1/16 Олександр Іщенко (до вересня), Валерій Яремченко Леонід Ковель — 6
2008-09 прем'єр-ліга 30 8 10 12 33-39 34 9 (16) 1/16 Олег Кононов Сергій Кузнецов — 10
2009-10 прем'єр-ліга 30 13 11 6 44-35 50 5 (16) 1/8 Олег Кононов Вільям Роша Батіста — 8
2010-11 прем'єр-ліга 30 13 9 8 41-34 48 5 (16) 1/4 Олег Кононов Ігор Худоб'як — 6
2011-12 прем'єр-ліга 30 5 8 17 27-51 23 14 (16) 1/2 Олег Кононов (до жовтня), Павло Кучеров (до січня), Володимир Шаран (до березня), Дячук-Ставицький Лукас Перес Мартінес — 6
2012-13 прем'єр-ліга 30 7 6 17 37-52 27 14 (16) 1/4 Дячук-Ставицький (до 7 червня), Павло Кучеров (до 29 липня), Ніколай Костов (до 4 травня), Дячук-Ставицький Лукас Перес Мартінес — 8
2013-14 прем'єр-ліга 28 7 11 10 33-39 32 11 (15) 1/8 Олександр Севідов Олександр Гладкий — 10


Титули та досягнення[ред.ред. код]

СРСР[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Міжнародні[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • За перемогу у фіналі Кубка 1969 року кожен гравець отримав премію 300 рублів, спортивний костюм і радіоприймач.
  • 6 березня 1992 року саме півзахисник «левів» Анатолій Мущинка забив у Одесі перший гол в історії національних чемпіонатів незалежної України (20 хв. матчу проти «Чорноморця»).
  • Перед фіналом Кубка України 1993 року мер Львова Василь Шпіцер, відправляючи потяг із вболівальниками до Києва, обіцяв, що у разі перемоги над київським «Динамо» на львівській Ратуші поряд з синьо-жовтим весь день майорітиме біло-зелений прапор. Але «Карпати» поступились — 1:2.
  • Про команду співав відомий гурт «Брати Гадюкіни» у пісні «Карпати програли в футбол».
  • Саме на стадіоні «Україна» 30 липня 2000 року багатолітній чемпіон, київське «Динамо», вперше за 8 років змагань у чемпіонатах України програв з різницею 2 м'ячі (2:0, голи забили Роман Толочко і Андрій Покладок).
  • Перша команда з першої ліги, яка досягла півфіналу Кубка України (сезон 2005/06)
  • Коли на власному полі «Карпати» грають невдало, без самовіддачі і вболівальників не влаштовує результат або гра команди, з трибун на адресу футболістів інколи лунають вигуки «Вівці! Вівці!».[45][46] Таке унікальне прізвисько не вживають більше ніде в Україні. Воно відоме у Львові ще з кінця 1960-х років.[47]

Емблеми[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Перші у складі зелено-білих (daily.lviv.ua, 21 жовтня 2003)
  2. Ігор Кульчицький — про зародження «зелено-білих» (fckarpaty.lviv.ua, 18.01.2012)
  3. Стрийська, Стрийський парк («Львівська газета», 5 жовтня 2007)
  4. Завжди вірю в «Карпати» // тижневик «Карпати». — 2008. — № 38 (484), 20 жовтня. — С. 13
  5. Нинішні «Карпати» — не та команда, яка має бути в такому місті («Львівська газета», 27 червня 2007)
  6. Липовецкий Э. И., Синеокий В. П. Футбол-82. Календарь-справочник СКА «Карпаты». — Львов, 1982. — С. 83
  7. И пошел лев на льва… (football.ua, 18 червня 2008)(рос.)
  8. Зміна «Карпат» б'є всі рекорди («Високий Замок», 26 жовтня 2009)
  9. Ігор Йовічевіч — трансфер-директор ФК «Карпати» (fckarpaty.lviv.ua, 12.10.2011)
  10. «Від уболівальників „Карпат“ я відчував лише позитив…» (Високий Замок, 16.11.2011)
  11. Зміни у тренерському штабі «Карпат» (fckarpaty.lviv.ua, 01.09.2011)
  12. «Керівництво „Карпат“ мене приголомшило» (Новий Погляд, 4.11.2011)
  13. Олег Кононов залишив посаду головного тренера ФК «Карпати» (fckarpaty.lviv.ua, 18.10.2011)
  14. П'ять «банок» від «Шахтаря» (Високий Замок, 29.11.2011)
  15. «„Карпати“ зацікавлені в тому, щоб уболівальникам було комфортно» (fckarpaty.lviv.ua, 29.11.2011)
  16. Підсумки другої частини сезону 2011/2012. «Карпати» (ua-football.com, 22.05.2012)
  17. Кубок України 2011–2012. 1/2 фіналу
  18. «Ніколай Костов очолив „Карпати“» (fckarpaty.lviv.ua, 29.07.2012)
  19. ФК «Карпати» стає Народною командою (fckarpaty.lviv.ua, 20.09.2012)
  20. ЗМІ: Димінський продасть «Карпати». Львівська газета. 05.06.2013.
  21. Димінський продає свою частку в "Карпатах" за 35 млн євро? Champion.com.ua. 05.06.2013.
  22. «Карпатам» — 50: погашення марок, конвертів та листівок (ФОТО)
  23. «„Карпати“ зацікавлені в тому, щоб уболівальникам було комфортно» (fckarpaty.lviv.ua, 29.11.2011)
  24. Підсумки другої частини сезону 2011/2012. «Карпати» (ua-football.com, 22.05.2012)
  25. Популярність українських футбольних клубів та гравців збірної (kiis.com.ua, 06.07.2011)
  26. «Динамо» є найпопулярнішим футбольним клубом України в «пошукачах» (ТСН, 16.10.2012)
  27. Найбільші фанатські рухи в Україні
  28. «Карпати» — найпопулярніша команда Північної Америки" (fckarpaty.lviv.ua, 14 липня 2009)
  29. Хто вони — «монстри» стадіонів із палаючими очима? (westboys.narod.ru за матеріалами видання «Львівська Газета», 19.12.2002)
  30. ФК «Карпати» подарував іменну футболку з № 6 Леву Броварському, який відсвяткував 60-річний ювілей (ukraine-footbal.at.ua, 2 грудня 2008)
  31. «Первый номер уже занят? Тогда мне первый с конца!» (vlasti.net, 23 липня 2008)(рос.)
  32. «Вечные» номера // «Футбол». — 2008. — № 94 (665+1), 3—7 грудня. — С. 15
  33. «Футбол». — 2008. — № 95 (667), 8—10 грудня. — С. 20
  34. Карпати. Стосунки з іншими клубами (ultras.org.ua)
  35. Андрію Котельнику — 32 (fckarpaty.lviv.ua, 29.12.2009)
  36. Тягнибок: «Карпати» покарають османів у Львові (prosport.tsn.ua, 20.08.2010)
  37. За даними довідників Юрія Ландера, львівських довідників і протоколів на веб-сторінках fc-dynamo.ru і fpl.ua
  38. «Карпати» гратимуть у новій смугастій формі (Газета по-львівськи, 4 серпня 2008)
  39. http://fckarpaty.lviv.ua/ua/news/4744/page.html Два кольори мої, два кольори… (fckarpaty.lviv.ua, 20 липня 2010)
  40. «Будь-яка поразка — це трагедія для мене»
  41. http://www.fckarpaty.lviv.ua/ua/teamplayer/viewTeamPlayers/level/0/team_id/1 Оф. сайт клубу
  42. http://www.fpl.ua/ukr/clubs/238/ Заявка складів А та Б до УПЛ
  43. [1]
  44. Цифри і факти 1-го туру
  45. Валерій Яремченко: «Це не вівці, а козли…»
  46. Чат-конференція з почесним президентом ФК «Карпати» Петром Димінським
  47. Пастух львівських «овець» (газета «Поступ», 25 червня 2005)

Посилання[ред.ред. код]

Сторінки фанів[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]