Чорноморець (Одеса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Чорноморець»
Емблема ФК Чорноморець Одеса.gif
Повна назва ФК «Чорноморець» Одеса
Прізвисько Моряки, Чудо, чорно-сині
Рік заснування 1936
Місто Одеса, Україна
Стадіон «Чорноморець»
Вміщує 34 164
Президент Україна Леонід Клімов
Головний тренер Україна Роман Григорчук
Ліга Прем'єр-ліга
2012-13 6
Домашня
Виїзна
Запасна
Про поточний чемпіонат див. статтю Сезон ФК «Чорноморець» (Одеса) 2013—2014

Футбольний клуб «Чорномо́рець» Одеса — український футбольний клуб з міста Одеса, що виступає в українській Прем'єр-лізі, офіційною датою заснування якого вважається 1936 рік, що робить його найстарішим професіональним футбольним клубом міста. Протягом своєї історії клуб мав також інші назви: «Динамо» (19361939), «Харчовик» (1940, 19441950, 19551957), «Спартак» (1941) та «Металург» (19551957). Від 1958 року футбольний клуб носить назву «Чорноморець» з якою виступає дотепер. Клуб брав участь у 53-х чемпіонатах СРСР, з них у вищому дивізіоні — відіграв 26 сезонів, 24 сезони у другому за силою дивізіоні та 3 у третьому дивізіоні, а також у 45 розіграшах кубку СРСР. «Чорноморець» один зі учасників першого чемпіонату України, де виступає дотепер. В українські першості одеський клуб прийняв участь 22 рази, 18 з яких у вищому дивізіоні, а чотири у першій лізі. Найбільшим досягненням команди за історію стало двічі здобуття титулу срібного призеру української вищої ліги у 1995 та 1996 роках, а також здобуття третього місця у вищій радянській лізі 1974 року. Також команда неодноразово здобувала кубок України, зокрема стала першим його володарем у 1992 році та вдруге його виграла у 1994 році. У розіграші кубку СРСР найбільше досягнення клубу це вихід до півфіналу турніру у 1966 році. Також клуб здобув у 1990 році Кубок Федерації футболу СРСР, ставши його останнім володарем.

Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році «Чорноморець» опинився у першому дивізіоні українського чемпіонату[1]. Саме кінець 1980-х — перша половина 1990-х вважається розквітом команди. Саме у ті часи клуб здобув найбільше кількість своїх найсерйозніших призів. Саме у 1990-ті команда здобувала своє найбільше досягнення у міжнародних турнірах — двічі дійшла до 1/16 фіналі Кубку УЄФА та один раз дійшла до 1/16 фіналі Кубку володарів кубків УЄФА. У різні роки за команду виступали відомі радянські та українські футболісти, такі як Ігор Бєланов, Леонід Буряк, Іван Гецко, Тимерлан Гусейнов, Олександр Косирін, Валерій Лобановський, Василь Москаленко, Олександр та Юрій Никифорови, Валерій Поркуян, Олег Суслов, Ілля Цимбалар тощо.

Домашні матчі клуб проводить на Центральному стадіоні «Чорноморець», місткість якого складає понад 34 тисячі глядацьких місць. До структури клубу також входять два спортивно-оздоровчі комплекси, «Люстдорф» та «Відрада», клубна академія, СДЮШОР імені А. Ф. Зубрицького, а також клубний музей. У складі клубу діють декілька футбольних команд: основна, молодіжна (U-21), юнацька (U-19), фарм-клуб «Чорноморець-2», «Чорноморець-кадети» (міський чемпіонат) та команди спортивної школи різного віку. Посаду президента клубу займає український підприємець Леонід Клімов, генеральний директор — Сергій Керницький, головний тренер — Роман Григорчук, директор СДЮШОР — Леонід Гайдаржи, капітан основної команди — Дмитро Безотосний.

Зміст

Історія[ред.ред. код]

Колишні назви:

  • 19361939: «Динамо»
  • 1940: «Харчовик»
  • 1941: «Спартак»
  • 19441950: «Харчовик»
  • 19531954: «Металург»
  • 19551957: «Харчовик»
  • 1958—дотепер: «Чорноморець»

Передісторія[ред.ред. код]

Позалігова команда «Чорне море», 1916 рік. Зліва направо: 1-й ряд (стоять) — Щербаков, Садкевич, Гецман, Белжецький, Коваль, Михайлов, 2-й ряд — …, Мішин, 3-й ряд — …, Тіпікін, Бард.

В Одесі, у місті, де нині знаходиться клуб, футбол з'явився у другій половині XIX століття. Через те, що Одеса — портове місто, у ньому неодноразово бувало багато іноземців, що торгували або подорожували. Першими футболістами міста стали англійці, що вважаються засновниками цього виду спорту. Саме вони, подорожуючи у тодішній Російській імперії, привезли до міста футбольні традиції. У 1878 році було засновано перший футбольний клуб Одеси — ОБАК (Одеський британський атлетичний клуб) за даними першого історика одеського футболу, Б. Галинського, це був перший спортивний клуб у країні, який також практикував футбол. Довний час ОБАК проводив матчі лише із командами англійський морських суден, що навідувалися до місцевого порту, а також із командами румунського міста Галац.

Згодом, на початку XX століття, у місті з'явилися нові футбольні клуби, зокрема «Шереметьєвський кружок», «Одеський кружок футболу», ЄСК «Маккабі», «Вега» та «Спортинг клуб». Згодом ці клуби разом із ОБАКом заснували футбольну лігу. Ця першість проходила на англійський манер з осені на весну. Серед відомих футболістів, що розбудовували одеський футбол можна відзначити Григорія Богемського, Ернеста Джекобса, Джона Ґерда, Олександра Злочевського, Джеймса Мартіна тощо.

У сучасного футбольного клубу «Чорноморець» є свій попередник — футбольний клуб «Чорне море». Він не виступав в Одеській футбольній лізі, а був скоріш аматорським. В Олександрівському парку (нині Парк імені Тараса Шевченка) була викопана яма у вигляді Чорного моря, що мала слугувати ставком. Проте, на її облаштування не вистачило коштів і вона стала футбольним полем для місцевих любителів футболу, яких стали називати «чорноморцями». Серед відомих футболістів «Чорного Моря» можна відзначити Івана Тіпікіна, Василя Котова, Тимофія Коваля тощо.[2] Після приходу до влади більшовиків у ході російської громадянської та радянсько-української воєн багато місцевих футболістів, як й інших «представників буржуазного класу», покинули країну. Стара футбольна ліга розпалася через воєнні дії, що відбувалися у місті. Радянською владою було засновано новий чемпіонат Одеси, куди входило більше сотні команд, поділених на п'ять класів. Згодом більшість «чорноморців» перейшли до складу іншої футбольної команди — «Местран». У 1920-х роках саме цей клуб п'ять разів ставав чемпіоном міста. Деякі одесити навіть грали у збірній СРСР.[3]

Перші роки (1936–1941)[ред.ред. код]

Одеські динамівці перед початком першого чемпіонату СРСР з футболу, 1936 рік. Зліва направо: Литвачук, Сосицький, Кусинський, Калашников, Хіжников, Кравченко, Хейсон, М. Гичкин, Орехов, Штрауб, Волін

Офіційною датою народження команди «Чорноморець» вважається 26 березня 1936 року. Тоді у Радянському Союзі було ухвалено рішення про проведення чемпіонату країни з футболу. Честь представляти Одесу випала на долю однієї з міських команд, «Динамо». Ця дата вважається клубом офіційною, бо є документальні підтвердження реєстрації клубу за наказом про створення «показової футбольної команди» «Динамо». І хоча клуб з назвою «Чорноморець» був створений значно пізніше, його вважають прямим нащадком «Динамо», оскільки основний склад перетікав із команди до команди, що закривались і реорганізовувались відповідно до розпоряджень комітетів різних рівнів. Команда існувала з 1923 року і спочатку мала назву «Спарта». Вона виступала в чемпіонаті міста Одеси у другому ешелоні й особливою майстерністю не відзначалася. Проте з 1928 року «Динамо» заграло на рівні з найкращими колективами міста. У сезоні 1933 року команда стала чемпіоном Одеси.[4]

До участі у першому радянському чемпіонаті, що проходив навесні 1936 року, було допущено 28 футбольних колективів[4] з чотирьох радянських республік — Азербайджанської, Української, Російської та Грузинської. Україну представляло дев'ять команд: три з Харкова, дві з Києва та по одній з Одеси, Дніпропетровська та Сталіно[4]. Команди були попередньо поділені на чотири дивізіони: групи «А», «Б», «В» та «Г». Одесити потрапили до третього дивізіону, у групу «В» разом із сімома іншими командами: ростовським «Динамо», бакинським «Будівником», казаньським «Динамо», тбіліським «Локомотивом», харківським «Спартаком», горлівським «Вугільником» та київським «Локомотивом». Одеську команду ж тоді тренував Герман Бланк. Перший офіційний матч чемпіонату «Динамо» зіграло 24 травня 1936 року на полі стадіону імені Станіслава Косіора проти «Спартака» з Харкова та поступилося з рахунком 0:1[4]. Достаменно не відомо точний склад команди у першому офіційному матчі в історії клубу, однак відомий список футболістів що прийняли участь у всьому чемпіонаті того сезону, що складався з семи матчів. Серед футболістів, що прийняли участь у першості країни було 13 гравців: воротар — Олександр Михальченко (7 матчів, 9 пропущених м'ячів); захисники — Микола Табачковський (7 матчів) та Микола Хінжиков (7 матчів); півзахисники — Микола Кравченко (7 матчів), Володимир Токар (2 матчі), Михайло Хейсон (7 матчів) та Петро Чистов (5 матчі); нападники — Марк Гічкін (7 матчів, 1 гол), Петро Калашников (7 матчів, 5 гол[5]), Михайло Малхасов (7 матчів, 3 голи[5]), Леонід Орехов (7 матчів, 5 голів[5]), Юзеф Сосицький (7 матчів) та Ісаак Фрідман (1 матч, 1 гол). У другому матчі першості одесити забили свій перший гол — його автором став Михайло Малхасов, який закинув м'яч у ворота «динамівців» з Ростова-на-Дону, однак це не допомогло виграти виїзний поєдинок. Рахунок наприкінці гри залишився 3:4 на користь господарів поля. А перша перемога була здобута у третьому поєдинку — у гостях над київським «Локомотивом». За підсумками чемпіонату «Динамо» посіло третє місце в турнірній таблиці групи «В» після ростовських «динамівців», що посіли перше місце, та бакінського «Будівельника», відповідно, друге. Одесити Леонід Орехов та Петро Калашников забили на двоїх 10 голів, по п'ять на кожного, що стало найкращим результатом у клубі того сезону.[6] Того ж року одеське «Динамо» взяло участь у першості УРСР. Почало з чвертьфіналу і дійшло до фіналу, де поступилося київському «Динамо» з рахунком 0:6.

Того ж, 1936 року команда прийняла участь й у першому розіграші Кубку СРСР. Це футбольне змагання проводилося за, так званою, «олімпійською системою», тобто команди грали на вибування. Динамівці почали з 1/32 фіналу, де перемогли київський «Більшовик» з рахунком 6:2. У першому матчі розіграшу кубку країни прийняло участь дванадцять футболістів (11 у стартовому складі й один вийшов на заміну). Зокрема, Марк Гічкін, Петро Калашников, Микола Кравченко, Семен Литванчук, Михайло Малхасов, Леонід Орехов, Л. Піскунов, Юзеф Сосицький, Микола Табачковський, Володимир Токар, Михайло Хейсон та Микола Хінжиков[4] У наступному раунді, 1/16 фіналу, довелося грати двічі: матч проти тбіліського «Локомотиву» було припинено за рахунку 2:2 через темряву. За два дні відбувся повторний матч, який закінчився перемогою одеситів з рахунком 4:3. В 1/8 фіналу одесити мали грати проти команди «Червоне знамено» з Ногінська, що у Московській області, але через неявку їм була зарахована поразка.

У третьому сезоні чемпіонату СРСР 1937 року динамівці посіли перше місце у групі «В», але через розширення кількості команд у групі «А» до 26-ти зуміли піднятися відразу у найвищий дивізіон чемпіонату. У сезоні 1938 року одесити посіли десяту сходинку, що дозволило їм залишитися в елітному дивізіоні (група «А» на наступний сезон скоротилася до 14 команд), але вже наступного 1939 року динамівці закінчили виступи на останньому, чотирнадцятому, місці і вилетіли до групи «Б». На початку 1940 року динамівські команди Одеси, Харкова, Ростова-на-Дону та Баку були розформовані наказом Центральної ради спортивного товариства. Всі гравці одеської команди перейшли до товариства «Харчовик», команда якого і взяла участь у черговій першості СРСР. 1941 року команда доповнилася футболістами з розформованих профспілкових клубів з Києва та Москви і виступала під прапором ДСО «Спартак».[4] Серед футболістів останніх років передвоєнного часу можна також відзначити Олександра Брагіна, Михайла Воліна, Анатолія Зубрицького, Володимира Онищенка тощо.

Команда під час окупації (1941–1945)[ред.ред. код]

Свій п'ятий сезон у чемпіонаті країни, 1941 року, одеська футбольна команда «Спартак» проводила у вищому дивізіоні. У середині лютого 1941 року відбулася ліквідація другого за силою футбольного дивізіону першості СРСР — Групи «Б»[7]. 20 березня трійка представників розформованого дивізіону — мінське «Динамо», одеський та харківський «Спартаки»[7] — були переведені до Групи «А», збільшивши кількість її учасників до п'ятнадцяти. Передбачалося, що турнір триватиме з 27 квітня до 9 листопада, однак останні матчі відбулися 24 червня. Було відіграно сімдесят три гри з передбачених 210, кожна з команд відіграла від восьми до дванадцяти матчів із запланованих двадцятивосьми. Чемпіонат було перервано через напад нацистської Німеччини на Радянський Союз у ході Другої світової війни 22 червня 1941 року. На момент припинення чемпіонату одеський «Спартак» знаходився на десятій позначці у турнірній таблиці, відігравши одинадцять матчів, з яких у трьох команда здобула перемогу, ще у двох відіграла у нічию, а у п'яти програла. Різниця м'ячів складала 16 забитих та 22 пропущених голів.[8][9][10][11]

Під час воєнних дій у ході Німецько-радянської війни усі офіційні футбольні змагання були призупинені. Дехто з футболістів опинився у лавах радянських солдатів, дехто в окупації, а дехто загинув. Серед тих футболістів, що залишилися в окупованій Одесі більшість пішло працювати на кінематографічний завод «Кінап», що у часи німецько-румунської влади у місті перекваліфікувався для ремонту автотранспорту. Серед футболістів, що там працювали був Олександр Брагін, Анатолій Зубрицький, Петро Калашников, Леонід Орехов, Микола Хіжников тощо. Власником заводу під час окупації був російський емігрант, що вирішив повернутися на рідні землі й коли він дізнався, що на його підприємстві працюють відомі футболісти, вирішив заснувати свою виробничу команду, назвавши її «Глорія-Форд». Нова одеська команда грала здебільшого з військовими румунськими командами з найближчих румунських міст, а також з іншою новою одеською командою «Вікторія», коди згодом перейшли Орехов та Бесєдін. І якщо в румунських військовиків «Глорія-Форд» впевнено вигравала, з «Вікторією» в робітників «Кінапу» було справжнє футбольне дербі. Окрім того при німецько-румунській владі була відновлена збірна Одеси, яку відправили у турне в Румунію, де одеські футболісти відіграли декілька матчів з місцевими футбольними клубами.

Після зайняття міста радянською армією у квітні 1944 року, всіх футболістів, що залишилися у місті було об'єднано у команду «Динамо». Через те, що чемпіонат мав початися тільки наступного року у футболістів було достатньо часу на тренування та відновлення місцевого стадіону «Спартак».[12] Однак, серед футболістів й багато хто не повернувся із фронту. Зокрема, Михайло Волін помер у лютому 1945 року під Бреслау, Петро Щербаков[13] загинув у 1941 році в одеській окупації тощо.

Перші післявоєнні роки (1945–1958)[ред.ред. код]

«Харчовик» (Одеса), 1947 рік. Зліва направо: головний тренер Фомін, Брагін, Близинський, Пуховський, Чубинський, Шумілов, Хіжніков, Чиркліс, Богинський, Потапов, Черкаський, Співак.

Після війни одеський «Харчовик» представляв місто в чемпіонатах країни до 1950 року, коли програв перехідні ігри чемпіону УРСР і вибув з всесоюзного календаря на два роки.

Найкраще досягнення повоєнного періоду — перше місце в груповому етапі першості української зони в класі «Б» 1949 року, але у додатковому фіналі, переможець якого переходив до групи «А», одесити посіли останнє третє місце і не змогли отримати підвищення у класі.

1953 року найкращі одеські футболісти були зібрані в команду «Металург», що входила до класу «Б». Восени 1954 року Центральна рада товариства «Металлург» розформувала клуб як нерентабельний. Гравців було переведено до ДСО «Харчовик».

Під такою назвою колектив виступав до листопада 1957 року, коли відповідно до постанови ВЦРПС товариства «Харчовик», «Металург», «Хімік» та інші було об'єднано в ДСО «Авангард». Це товариство представляв 1958 року «Чорноморець» — команда одеського канатного заводу.

Перший матч під цією назвою команда зіграла 12 квітня проти станіславського «Спартака».

Сезон команда почала під керівництвом Ступакова. Виступала вона невдало і в 30 матчах набрала лише 26 очок, фінішувавши дванадцятою в третій зоні.

Заснування «Чорноморця» (1958–1970)[ред.ред. код]

З січня 1959 року «Чорноморець» передали Чорноморському пароплавству (ДСО «Водник»). Команду очолив Анатолій Зубрицький. У першості країни команда грала в четвертій зоні класу «Б», де грала також інша одеська команда — «СКВО» (пізніше «СКА»). За регламентом, одеська команда, що посідала нижче місце, вибувала з класу «Б». «Чорноморець» поступився однією сходинкою команді «СКВО», але реорганізація чемпіонату 1960 року дозволила залишитись у групі «Б» обом одеським командам, щоправда в різних зонах.

1960 року «Чорноморець» посідає лише четверте місце у своїй зоні. Цього ж року збірна Одеси у товариській зустрічі на домашньому стадіоні переграла міланський «Інтер» — 5:1.

У розпал сезону 1961 року до київського «Динамо» було переведено одного з провідних футболістів «Чорноморця», Володимира Щеголькова, який уже в складі киян став триразовим чемпіоном СРСР. Та все ж «Чорноморець» та одеський «СКА» виграли свої зони в українській групі «Б». Чемпіон УРСР визначався в очній зустрічі одеських команд. Після нічиєї у першій зустрічі «чорноморці» здобули перемогу у другому матчі — 2:1. Згідно з положенням, чемпіон УРСР мав у перехідних матчах зустрітися з українською командою, яка посіла найнижче місце серед команд республіки у групі «А». Такою командою виявився «Шахтар» зі Сталіно, який посів 12-те місце з 22 команд. Але перехідні матчі були скасовані через те, що «Шахтар» став володарем Кубку СРСР. Республіканська федерація наполягала на додатковому місці для «Чорноморця», Всесоюзна федерація з цим не погоджувалась. Тому було вирішено, що незалежно від результату чемпіонату 1962 року, «Чорноморець» отримає право зіграти з чемпіоном УРСР у перехідних матчах за право виходу до класу «А».

1962 року українські клуби групи «Б» були розподілені по трьох зонах, дві кращі команди з кожної зони виходили до перехідного турніру. «Чорноморець» і «СКА» знову виграли свої зони, але у перехідному турнірі перше місце посіли «Трудові резерви» з Луганська. «Чорноморець» як чемпіон 1961 року мав ще право на додаткові матчі з чемпіоном 1962 року, ігри пройшли у Києві, але перемогу святкували луганці.

Але 1962 рік запам'ятався ще й товариськими зустрічами. Весною в Києві у контрольній зустрічі перед чемпіонатом світу 1962 року збірна СРСР зустрілася зі збірною командою України класу «Б», значну частину якої складали футболісти двох одеських клубів. Збірна України перемогла з нищівним рахунком 4:0, два голи на рахунку «моряка» Василя Москаленка. «Чорноморець» також переміг бразильський «Фламенго» — 4:2.

Та все ж чемпіонат 1963 року «Чорноморець» розпочав у класі «А». Це було пов'язано з черговою реорганізацією чемпіонату. Тепер клас «А» складався з двох груп: у першій виступало 20 команд і вони вели боротьбу за чемпіонство, а у другій було 18 команд, які боролись за підвищення у класі. Начальником та старшим тренером команди був призначений Всеволод Бобров. «Чорноморець» посів шосте місце, а для підвищення потрібне було мінімум друге.

Початок сезону 1964 року виявився невдалим для «Чорноморця», команда грала невдало та слабко, але зміна тренера спочатку на Станіслава Шмеліна, а потім призначення тренерами Юрія Войнова і Матвія Черкаського (Шмелін при цьому залишився тренером) виправили цю ситуацію. За результатами сезону «Чорноморець» посів четверте місце у другій групі класу «А» і перейшов до першої групи; друге місце при цьому посів одеський «СКА», що означало появу одеського дербі у найвищому дивізіоні чемпіонату СРСР.

1965 року команда виступала в першій групі класу «А». Перед початком чемпіонату команда підсилилась: з київського «Динамо» перейшов Валерій Лобановський, з московського «Спартака» — Коршунов, з кіровоградської «Зірки» — молодий Валерій Поркуян. Але через відсутність майстерності та грамотного керівництва не змогла реалізувати свій потенціал. У цей час у команді виникали постійні конфлікти між Войновим та молодим Валерієм Лобановським, що вказував на тренерські помилки та доводив хибність рішень. 1966 року Лобановський став капітаном, але наступного року його відрахували з команди. Перше коло чемпіонату 1965 року «Чорноморець» закінчив на останньому місці, але у підсумку посів 14-те місце серед 17 учасників. Те ж 14-те місце «моряки» посіли і в наступному чемпіонаті, але тепер у найвищому дивізіоні грало 19 команд. На 1966 рік припадає також найвище досягнення «чорноморців» у Кубку СРСР: дійшовши до півфіналу, команда поступилася московському «Торпедо» — 0:3.

Відверто невдалим був сезон 1967 року. Багато гравців залишили команду і вона посідала останні місця в лізі. Певний час тренером був Валентин Федоров. За вісім турів до кінця чемпіонату «Чорноморець» очолив заслужений тренер СРСР Микола Морозов, котрому вдалося втримати команду в першій групі класу «А», але далі тренувати її він відмовився.

З 1968 року головним тренером був Сергій Шапошніков, який став особливу увагу приділяти ігровій дисципліні та фізичній підготовці. Результат не забарився — восьме місце. 1969 року «Чорноморець» отримує непогане поповнення: Решко, Сапожніков, Прокопенко, і знову фінішує на восьмому місці.

Гроза авторитетів (1970–1991)[ред.ред. код]

Чемпіонат 1970 року закінчується провалом для «Чорноморця» — клуб посідає 15-те місце з 17 команд вищої групи «А» і вилітає до першої групи класу «А». Наступні три сезони «Чорноморець» намагався повернутись до вищої ліг (нова назва найвищого дивізіону СРСР). Перші дві спроби закінчуються за крок від бажаного результату — два третіх місця. Але чемпіонат 1973 року команда провела сильно і виграла його. Форвард «моряків» Анатолій Шепель став найкращим бомбардиром першої ліги й отримав запрошення київського «Динамо», у складі якого й розпочав наступний сезон. Велика заслуга у цій перемозі належить новому головному тренеру «Чорноморця», Ахмеду Алєскерову, який очолив одеситів протягом сезону.

1974 року клуб став бронзовим призером чемпіонату СРСР. «Чорноморець» добре стартував у чемпіонаті і зміг розвинути цей успіх, певний час знаходився навіть на другій позиції у турнірній таблиці. Успішна гра «моряків» була побудована на активних діях півзахисту та захисту, у нападі відчувалась втрата Шепеля, рівноцінної заміни якому так і не знайшли. Так захисник Віктор Зубков забив шість голів за чемпіонат, а півзахисник Володимир Макаров — тринадцять, що дозволило йому стати найкращим бомбардиром команди.

Але повторити успіх «Чорноморцю» не вдалося: у наступні роки команда фінішує у середині турнірної таблиці.

1975 року команда провела свій перший матч у єврокубках узагалі та в Кубку УЄФА зокрема. Цей домашній матч завершився перемогою 1:0 над римським «Лаціо». Автором першого єврокубкового голу став Анатолій Дорошенко. Однак матч-відповідь одесити програли з рахунком 0:3. Перший гол римляни забили з пенальті на останніх хвилинах матчу, інші два — в овертаймі, хет-триком відзначився Джордано Кіналья.

1984 й 1991 року одесити посідали четверте місце. 1986 року команда вилетіла з Вищої ліги, але наступного ж року туди повернулася.

Команда брала участь у Кубках УЄФА 1975/76 та 1985/86, де доходила до 1/16 фіналу.

1986 року «Чорноморець» на чолі з Віктором Прокопенко знову стартував з 1/32 Кубку УЄФА. Першим суперником був один із найкращих клубів Бундесліги — бременський «Вердер» на чолі з Отто Рехагелем. Незважаючи на прогнози, одесити вдома здобули перемогу 2:1. На виїзді «Вердер» знов програвав 1:2, хоча згодом зміг відіграти два м'ячі й перемогти 3:2. Проте до наступного раунду пройшов «Чорноморець» через більшу кількість м'ячів, забитих на виїзді. Відзначають упереджене суддівство виїзного матчу, зокрема зарахування на користь «Вердера» голу, забитого з офсайду, вилучення гравця «Чорноморця» та подовження другого тайму на 4 хвилини.

Наступним суперником випав мадридський «Реал», дійсний володар Кубку УЄФА. Одесити програли виїзний матч із рахунком 2:1. Проте змогли відзначитись неординарним голом. Одразу після заміни Олександр Багапов першим же доторком з центра поля відправив «парашут» за спину воротарю. За версією програми «Футбольний огляд», цей гол було визнано спочатку найкращим голом жовтня, а потім — і року. Вдома матч закінчився нульовою нічиєю. «Реал», якому вдалося пройти до 1/8 фіналу, став і тогорічним володарем Кубку.

Перші роки у чемпіонаті України (1992–1996)[ред.ред. код]

Склад «моряків» у фінальному матчі кубка України 1992 проти харківського «Металіста».
Тимерлан Гусейнов — найкращий бомбардир за усю історію клубу

У вищій лізі чемпіонату України «Чорноморець» посідав третє місце в сезонах 1992/93 та 1993/94 під керівництвом Віктора Прокопенка і друге місце в сезонах 1994/95 і 1995/96 під керівництвом Леоніда Буряка.

Клуб двічі завойовував Кубок України: найперший 1992 року (перемігши харківський «Металіст»), й у сезоні 1993/94 (перегравши сімферопольську «Таврію» в серії післяматчевих пенальті).

Тоді в «Чорноморці» грали такі зірки як Ілля Цимбалар, Тимерлан Гусейнов та Ігор Жабченко.

Клуб брав участь у розіграші Кубку володарів кубків 1992/93 та 1994/95, де обидва рази вибував у 1/16 фіналу, та Кубках УЄФА 1995/96 (дійшов до 1/16) і 1996/97 (дійшов до 1/32).

1990 року одесити двічі переграли «Русенборг» (3-1 вдома та 2-1 на виїзді) і в 1/16 отримали в суперники «Монако» на чолі з Арсеном Венгером. Єдиний гол, забитий у матчі в Монако Джорджем Веа, став на заваді подальшого просування чорноморців.

У розіграші Кубку володарів кубків сезону 1992/93 першим суперником був «Вадуц». У матчах проти нього «Чорноморець» здобув свої найбільші єврокубкові перемоги: 5—0 на виїзді та 7—1 вдома (Юрій Никифоров відзначився покером у цьому матчі). Далі одесити перемогли на виїзді «Олімпіакос» 1—0, але раптово програли вдома 0—3. Після такого результату домашнього матчу стало очевидно, що чутки про підкуп гравців керівництвом «Олімпіакосу» небезпідставні. Зокрема, про це заявляв і тренер Віктор Прокопенко.

Вже під керівництвом Леоніда Буряка «Чорноморець» двічі програв «Грасхопперу» в Кубку володарів кубків 1994/95, але наступного сезону зміг реабілітуватися в Кубку УЄФА. Перший суперник — «Хіберніанс» — не був перешкодою і капітулював двічі 2—5 і 0—2. А от матчі з наступним суперником — «Відзевом» — закінчилися мінімальними перемогами господарів й усе вирішилося в післяматчевих пенальті, де переможний гол забив Юрій Букель. Після матчу він зізнався, що пенальті пробивав вперше. В 1/16 фіналу одесити програли «Лансу» виїзний матч 0—4. Наступного сезону першим суперником Чорноморця був фінський «ХІК», а наступним — румунський «Націонал», котрий виграв в Бухаресті 2—0 та пройшов далі в 1/16.

Період застою (1996–2010)[ред.ред. код]

З 1997 року команда почала швидко втрачати позиції. Часто змінюваввся головний тренер, не було другого складу. Вже 1998 року клуб вибув із вищої ліги, а його подальша доля видавалася дуже сумнівною. Того ж 1998 року він став муніципальним. Було створено ЗАТ ФК «Чорноморець». У сезоні 1998/99 клуб повернувся до вищого дивізіону.

У сезоні 1999/2000 команда знов вилетіла до першої ліги і повернулася до вищої лише за сезон. Проте одразу посіла в чемпіонаті 2002/03 восьму позицію і надалі під керівництвом Семена Альтмана виступала досить стабільно. А в сезоні 2005/06 навіть стала бронзовим призером, що дало змогу взяти участь у Кубку УЄФА 2006/07, де одесити дійшли до першого кола. Наступного сезону команда виступала в Кубку Інтертото 2007, звідки вибула в третьому раунді. Тут на заваді знову став «Ресінг» (Ланс).

З 2007 року по листопад 2008 року «Чорноморець» тренував колишній його гравець Віталій Шевченко.

Через погіршення результатів у листопаді 2008 року було призначено нового головного тренера — Віктора Гришка, що також у минулому захищав кольори клубу.

Команда перед домашньою грою Ліги Європи УЄФА з нідерландським ПСВ (03.10.2013). Зліва направо: Гай, Фонтанелло, Рієра, Сантана, Бергер, Ковальчук К., Безотосний, Антонов, Бакай, Бобко, Джа Джедже.

1 вересня 2009 року тренером клубу став Андрій Баль. Під його керівництвом клуб зіграв 24 матчі, здобувши чотири перемоги, 9 нічиїх і 11 поразок (різниця м'ячів 16-30) і за підсумками сезону 2009/2010 вилетів до першої ліги. 13 травня 2010 року, відразу після завершення провального сезону, відбулися збори акціонерів ЗАТ ФК «Чорноморець», на якому було ухвалено рішення не продовжувати контракт з головним тренером команди Андрієм Балем за обопільною згодою сторін. Новим головним тренером «Чорноморця» був призначений Ігор Наконечний.[14]

Нова історія (з 2010 року)[ред.ред. код]

16 листопада 2010 року підписано контракт із новим тренером — Романом Григорчуком[15]. За підсумками сезону 2010–2011 команда повернулася до Прем'єр-ліги, здобувши 18 перемог у 34 матчах.

Наступного сезону 2011–2012 років «моряки», вже у прем'єр лізі, посіли дев'яте місце з 37 очками та 10 перемогами. У кубку ж «Чорноморець» вилетів у 1/4 фіналу. Але наступного сезону одесити піднялися у турнірній таблиці ще на три сходинки, а у кубку вийшли до фіналу після обіграшу дніпропетровського «Дніпра» 2:1, де поступилися чинному чемпіонові України — донецькому «Шахтарю» 0:3. Посідання у чемпіонаті шостої сходинки та проходження до фіналу кубка України дало змогу команді грати у Суперкубку України, де команда поступилася тому ж «Шахтареві» 1:3 та у наступному сезоні взяти участь у Лізі Європи.

Сезон 2013–2014 почався з декількох нічиїх — із новачком прем'єр ліги, ФК «Севастополь» та полтавською «Ворсклою» (1:1 у кожному матчі). У Лізі Європи команда стартувала у другому кваліфікаційному раунді та пройшла його, обігравши молдовську Дачію (3:2 за результатами двох матчів). У подальшому знову зіграла з «Шахтарем», де моряки програли, але вже з кращим рахунком — 0:1. А у третьому кваліфікаційному раунді ЛЄ зустрілися із сербською «Црвеною Звездою» й розгромили її з рахунком 3:1 за сумою двох матчів (п.м. 3:1, д.м. 0:0).

Досягнення[ред.ред. код]

URSS Top League.png СРСР[ред.ред. код]

Чемпіонат[ред.ред. код]

Кубок[ред.ред. код]

  • 3 Півфіналіст (1): 1966.

Кубок Федерації футболу[ред.ред. код]

  • 1 Володар (1): 1990.
 

Logo of Football Federation of Ukraine.svg Україна[ред.ред. код]

Чемпіонат[ред.ред. код]

Кубок[ред.ред. код]

 

Міжнародні турніри[ред.ред. код]

Гравці[ред.ред. код]

Основний склад[ред.ред. код]

Згідно з офіційним сайтом клубу станом на 29 березня 2014 року.

Позиція Гравець
2 Україна ЗХ Петро Ковальчук
6 Бразилія ПЗ Лео Матос
7 Грузія ПЗ Торніке Окріашвілі (  з «Шахтаря» Д)
8 Україна ПЗ Кирило Ковальчук
9 Україна НП Анатолій Діденко
10 Україна ПЗ Олексій Гай
11 Україна ПЗ Іван Бобко
12 Україна ВР Дмитро Безотосний Kaptan logo.svg
13 Україна ВР Юрій Мартищук
Позиція Гравець
17 Україна ПЗ Володимир Аржанов
25 Україна ЗХ Євген Мартиненко
42 Україна ЗХ Євген Зубейко
44 Україна ВР Євген Паст
52 Камерун ЗХ Адольф Тейку
69 Україна НП Олексій Антонов (  з «Дніпра» Д)
77 Україна ЗХ Павло Кутас
82 Україна ПЗ Павло Ребенок (  з «Металіста» Х)
88 Україна ПЗ Рінар Валєєв

Гравці в оренді[ред.ред. код]

Футболісти, що станом на 29 березня 2014 року перебувають в оренді у інших клубах.

Позиція Гравець
10 Україна НП Віталій Балашов («Говерла»[16])
Україна НП Артем Кулішенко (Латвія «Даугава»[17])
84 Португалія ПЗ Артур Морейра (Португалія «Марітіму»[18])
33 Україна ЗХ Андрій Слінкін (Словаччина «Сениця»[19])

Молодіжна (U-21) команда[ред.ред. код]

Згідно з офіційним сайтом клубу станом на 29 березня 2014 року.

Позиція Гравець
22 Україна ПЗ Євген Смірнов Kaptan logo.svg
29 Грузія ПЗ Юрій Какаурідзе
55 Україна ПЗ Артем Філімонов
94 Україна ПЗ Олег Данченко
Україна ВР Михайло Барабанов
Україна ВР Дмитро Безрук
Україна ЗХ Олександр Віксич
Україна ЗХ Микита Гусєв
Україна ЗХ Владіс-Еммерсон Іллой-Айєт
Україна ЗХ Олексій Марченко
Україна ЗХ Сергій Петько
Позиція Гравець
Україна ЗХ Михайло Сабляш
Україна ПЗ Віталій Волощук
Україна ПЗ Олег Матушевський
Україна ПЗ Сергій Нестеренко
Україна ПЗ Руслан Паламар
Україна НП Владислав Бицко
Україна НП Владислав Кабаєв
Україна НП Віктор Мартян
Україна НП Петро Переверза
Україна НП Вадим Яворський

Тренери[ред.ред. код]

Головний тренер Україна Віктор Гришко
Тренер Україна Олександр Спіцин
Тренер воротарів Україна Олександр Лавренцов

Юнацька (U-19) команда[ред.ред. код]

Згідно з офіційним сайтом клубу станом на 29 березня 2014 року.

Позиція Гравець
Україна ВР Богдан Зацепін
Україна ВР Богдан Лободров
Україна ВР Костянтин Мельничук
Україна ЗХ Сергій Войтович
Україна ЗХ Дмитро Гарванко
Україна ЗХ Едуард Григоренко
Україна ЗХ Олександр Дубина
Україна ЗХ Олег Луценко
Україна ЗХ Сергій Останін
Україна ЗХ Євген Потароченко
Україна ЗХ Андрій Цирульньов
Україна ЗХ Владислав Щєтінін
Україна ПЗ Олександр Гончаренко
Україна ПЗ Андрій Горбовський
Україна ПЗ Дмитро Зайцев
Позиція Гравець
Україна ПЗ Микола Кас'яненко
Україна ПЗ Василь Курко
Україна ПЗ Дмитро Михайличенко
Україна ПЗ Сергій Новіков
Україна ПЗ Владислав Поліщук
Україна ПЗ Михайло Попов
Україна ПЗ Віктор Серденюк
Україна ПЗ Едік Симонян
Україна ПЗ Олесій Чернишев
Україна ПЗ Артем Шаповаленко
Україна НП Ярослав Захарченко
Україна НП Руслан Іванченко
Україна НП Євген Мурашов
Україна НП Навид Насімі
Україна НП Артем Саркісян

Тренери[ред.ред. код]

Тренер Україна Олександр Бабич
Тренер Україна Росія Геннадій Нижегородов
Тренер Україна Віталій Руденко

Рекордсмени клубу[ред.ред. код]

Докладніше у статті Статистика та рекорди ФК «Чорноморець» Одеса

У таблиці вказано тільки офіційні матчі. Позначка ↑ означає, що дані вказані біля неї, можливо, не вірні, через те що відсутня точна інформація по деяким турнірам.

Гвардійці клубу[ред.ред. код]

І'мя Всього Чемпіонат Кубок Єврокубки Інше
1 СРСР Плоскіна, ВолодимирВолодимир Плоскіна 473 419 41 6 7
2 СРСР Іщак, ВасильВасиль Іщак 417 362 33 8 15
3 СРСР Лещук, В'ячеславВ'ячеслав Лещук 349 313 34 2 0
4 СРСР Нечаєв, ВолодимирВолодимир Нечаєв 285 253 30 2 0
5 СРСР Зубков, ВікторВіктор Зубков 283 258 23 1 1
6 Україна Гришко, ВікторВіктор Гришко 275 239 17 8 11
7 СРСР Дерябін, ВолодимирВолодимир Дерябін 262↑ 246↑ 16↑ 0 0
8 Україна Колесніченко, ВіталійВіталій Колесніченко 252 223 23 6 0
9 СРСР Москаленко, ВасильВасиль Москаленко 249↑ 233↑ 15 0 1
10 Україна Гусейнов, ТимерланТимерлан Гусейнов 240 204 25 11 0

Бомбардири клубу[ред.ред. код]

І'мя Всього Чемпіонат Кубок Єврокубки Інше
1 Україна Гусейнов, ТимерланТимерлан Гусейнов 87 (240) 79 (204) 6 (25) 2 (11) 0
2 СРСР Фурс, КостянтинКостянтин Фурс 83 (210↑) 82 (203↑) 1 (7↑) 0 0
3 СРСР Шепель, АнатолійАнатолій Шепель 81 (163) 76 (150) 5 (13) 0 0
4 СРСР Москаленко, ВасильВасиль Москаленко 68 (249↑) 63 (233↑) 5 (15) 0 0 (1)
5 СРСР Орехов, ЛеонідЛеонід Орехов 63↑ (128↑) 53↑ (118↑) 10↑ (10) 0 0
6 СРСР Колдаков, АнатолійАнатолій Колдаков 62 (177↑) 59 (167↑) 3 (10↑) 0 0
7 СРСР Плоскіна, ВолодимирВолодимир Плоскіна 60 (473) 51 (419) 8 (41) 0 (6) 1 (7)
8 Україна Косирін, ОлександрОлександр Косирін 59 (121) 52 (111) 7 (10) 0 0
9 СРСР Двоєнко, ОлександрОлександр Двоєнко 49 (80↑) 47 (75↑) 2 (5↑) 0 0
10 Україна Щербаков, ОлександрОлександр Щербаков 48 (209) 42 (186) 3 (10) 1 (4) 2 (9)

Відомі гравці[ред.ред. код]

Радянські футболісти
Українські футболісти
Європейські футболісти
Американські футболісти
Африканські футболісти

Головні тренери клубу[ред.ред. код]

Роман Григорчук — головний тренер клубу з 2010 року.
     

Статистика[ред.ред. код]

Докладніше у статті Статистика та рекорди ФК «Чорноморець» Одеса

Виступи у внутрішніх змаганнях[ред.ред. код]

Докладніше у статті Список сезонів ФК «Чорноморець» (Одеса)

Міжнародні змагання[ред.ред. код]

Докладніше у статті Список матчів ФК «Чорноморець» (Одеса) у єврокубкових турнірах

Нижче в таблиці показано результати виступів «Чорноморця» в європейських клубних турнірах.

Турнір І В Н П МЗ МП РМ
Кубок УЄФА (Ліга Європи) 38 13 10 15 37 40 −3
Кубок Кубків 6 4 0 2 14 7 +7
Кубок Інтертото 4 2 1 1 7 5 +2
Всього 48 19 11 18 58 52 +6

*КУЄФА — Кубок УЄФА, ЛЄ — Ліга Європи, КК — Кубок Кубків УЄФА, КІ — Кубок Інтертото, І — проведено ігор, В — виграші, Н — нічиї, П — програші, МЗ — м'ячів забито, МП — м'ячів пропущено

Символіка клубу[ред.ред. код]

Прапор клубу

Герб клубу бере свій початок ще від Союзу трудових причорноморських міст, офіційними кольорами якого були синій, чорний і білий. Це пояснює схожість форм команд одеського «Чорноморця», севастопольського «Чорноморця», турецького «Чорне Море», російського «Чорноморця», а також болгарських футбольних клубів — «Чорноморця» та «Черно море».

Згідно з геральдичними канонами, елементи герба означають:

  • Синій колір (блакить) — символізує великодушшя, чесність, вірність і бездоганність або просто небо.
  • Чорний і білий кольори — означають дві стихії: землю та повітря.
  • Чайка — означає гордість.

Гімном клубу вважається пісня Валентина Куби, поета та виконавця в жанрі «блатняк». Гімн написано російською мовою. Також російською написана пісня клубу, авторства гурту «Нумер 482».[21]

Тексти мовою оригіналу
Гімн клубу Пісня клубу

1-й куплет

Горячее сердце — как символ надежды,
Ведет нас к победе всегда.
Рокочут трибуны, команды на месте,
Вот скоро начнется игра.

Зеленое поле — родное до боли,
Прожекторов мощных огни,
Взорвутся трибуны, начало откроет,
Свисток основного судьи.

Приспів

Черноморское солнце, черноморское небо,
«Черноморец» — команда моя,
Только сила и разум, только воля к победе,
Только крепкое братство плеча. (двічі)

2-й куплет

Над нами кружат белокрылые чайки,
И Черное море у ног.
Родная Одесса — как ты величава,
Футбольных истоков урок.

Мы чтим ветеранов и наши победы,
Останутся в наших сердцах.
И где б не стояла команда на рейде,
Мы будем играть до конца.

Приспів

Записи на саті клубу
Гімн клубу у виконанні Валентина Куби Пісня клубу у виконанні гурту «Нумер 482»

Ще до офіційного створення клубу Едуард Багрицький написав «гімн чорноморців» (або «чорноморський гімн»), де були такі рядки:

« Походим мы на диких горцев,
Наряд незатейлив и прост.
Но важны для нас, черноморцев,
Отвага, осанка и рост…
 »

[22]

Форма[ред.ред. код]

1999—2000
2002—2003
2004—2005
2005—2007
2008—2009
з літа 2012

Інфраструктура[ред.ред. код]

Стадіон після останньої реконструкції
Спортивно-оздоровчий комплекс «Люстдорф».

Стадіон[ред.ред. код]

Докладніше у статті Чорноморець (стадіон)

За своє існування команда приймала гостей на кількох стадіонах міста, але основний завжди знаходився в Парку Шевченка (раніше Олександрівський парк).

18 травня 1936 року в парку було відкрито стадіон, збудований за проектом архітектора Н. М. Каневського. Назва арени часто змінювалась:

  • 1936–1937 Стадіон імені С. В. Косіора
  • 1938–1944 Стадіон парку імені Т. Г. Шевченка
  • 1945–1957 Центральний стадіон «Харчовик»
  • 1958 Стадіон «Авангард»
  • 1959–2003 Центральний стадіон ЧМП
  • з грудня 2003 — Центральний стадіон «Чорноморець»

З 3 вересня 2008 року на місці старого стадіону почалося будівництво нової футбольної арени, присвяченій чемпіонату Європи з футболу 2012. Але через фінансові проблеми будівництво стадіону було загальмовано ще на старті. У жовтні 2010 року на стадіоні у парку Шевченка почався активний процес будівництва. Оскільки під час будівництва нового стадіону команда не мала де грати, мер Одеси Едуард Гурвіц 5 лютого 2009 року підписав розпорядження про передачу клубові муніципального стадіону «Спартак».[23] Перший матч на реконструйованому стадіоні відбувся 19 листопада 2011 року у рамках 17-го туру чемпіонату України 2011–2012 років між одеською командою та львівськими «Карпатами»[24] (2:2[25]). З цього часу на стадіону стабільно проводяться матчі чемпіонату, а також проводився матч національної збірної[26].

Тренувальні бази[ред.ред. код]

Клуб має чотири тренувальні бази. Три з них знаходяться в межах Одеси: СОК «Люстдорф» — у районі Совіньйона (Чорноморка), друга — «Відрада» — поблизу однойменного пляжу, третя база розташована на вулиці Архітекторській, згодом тут планується створення футбольної академії ФК «Чорноморець». Також одна база знаходиться у місті Іллічівськ.

Уболівальники[ред.ред. код]

Емблема Ліги Європи УЄФА на стадіоні «Чорноморець» 3 жовтня 2013 року, перед грою «моряків» з командою ПСВ
Трибуна ультрас

«Чорноморець» — 6-й найпопулярніший футбольний клуб в Україні; опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене 2011 року, показало, що «моряків» підтримують 2,6% (9,9% у південному регіоні України та 1,1% у західному) з 2 тисяч опитаних, що старше 18 років[27].

Гросман[ред.ред. код]

Докладніше у статті Гросман Ісаак

Найвідомішим уболівальником одеського «Чорноморця» за всю історію клубу був Ісаак Гросман — простий одесит, що прославився фанатизмом, неабиякою кмітливістю та почуттям гумору. Він мав власне пожиттєве місце на 38 трибуні, до війни супроводжував клуб на всіх виїзних матчах, а в повоєнний період не пропустив жодного матчу, крім одного. Під час відкриття стадіону 1936 року Гросмана забрали до НКВС і змусили дати розписку із зобов'язанням не йти на церемонію. Не можна було, аби він «відволікав» народ, що прийшов подивитися на тодішніх генсека КПУ Косіора і генсека ЛКСМУ Сергія Андрєєва.

Гросман вирізнявся почуттям гумору та своєрідністю думки. Коли на зборах уболівальників їх просили не кричати на матчах, Гросман сказав: «Як я можу не кричати, коли ми ведемо 1:0, Котя вже забив гол і більше забивати не буде, а до кінця гри 80 хвилин? Звідки слово „вболівальник“? — йому болить, тому він і кричить»[28].

Ультрас[ред.ред. код]

Фан-рух в Одесі зародився ще за часів Радянського Союзу. Ще відтоді фанати «Чорноморця» підтримували дружні стосунки з московським «Спартаком», через що принциповим стало протистояння з київським «Динамо», яке ворогувало з майже усіма російськими командами[29] Кількість ультрас — 1—1,5 тисячі осіб[30]. Одеські фани товаришують зокрема з фанами полтавської «Ворскли», криворізького «Кривбасу», харківського «Металіста», вінницької «Ниви»[31] та донецького «Шахтаря», а неприязно ставляться до вболівальників з коаліції «Динамо» — «Дніпро» — «Карпати» (хоча з останніми до початку XXI століття моли дружні стосунки), а також до фанів «Оболоні», «Таврії», київського «Арсеналу», «Іллічівця» та «Волині».

Частина ультрас «Чорноморця» має проросійські погляди[32], частина — українські націоналістичні погляди[33].

Одеське дербі[ред.ред. код]

Докладніше у статті Одеське футбольне дербі

Свого часу в Одесі, окрім «Чорноморця», була ще одна сильна команда — «СКА» («СКВО», «ОДО»). Матчі між ними були довгоочікуваними і навколо них був неабиякий ажіотаж. Аби купити квиток на таке дербі, потрібно було займати чергу з ночі.

Перша зустріч відбулася на стадіоні армійців у рамках першого кола чемпіонату 3 червня 1959 року. Чорноморці здобули мінімальну перемогу, єдиний гол забив Костянтин Фурс. У матчі другого кола, що проходив на стадіоні ЧМП, із таким самим результатом перемогла «СКВО».

Усього таких зустрічей на офіційному рівні в чемпіонатах СРСР було одинадцять. Загальний рахунок усіх зустрічей 12—5 на користь «Чорноморця». Найкращим бомбардиром став Василь Москаленко, він забив три м'ячі за «Чорноморець» і один за СКА.

Загалом матчі цього протистояння відвідало 560 000 вболівальників (у середньому 46 666 глядачів за матч). Дев'ять із одинадцяти «дербі» відбулися на полі стадіону ЧМП, трибуни якого заповнили загалом 540 000 глядачів (в середньому 49 090 за гру). Рекордним за відвідуваністю став матч «Чорноморця» і СКА, що відбувся 1966 року на стадіоні ЧМП в рамках 28-го чемпіонату СРСР (55 000 глядачів). Один матч армійці й моряки провели на полі стадіону СКВО (СКА), і ще один відбувся за межами Одеси в Гурзуфі на стадіоні «Артек».

Очевидці відзначають терпимість між вболівальниками, бійки траплялися дуже рідко.

1992 року СКА втратила позиції та згодом вибула навіть із першої ліги. Тоді ж з'явився новий клуб — СК «Одеса», що міг випробувати сили з моряками, але все-таки не дотягував до рівня вищої ліги. Коли його власник став президентом Чорноморця, футболістів СК «Одеса» перевели до дубля моряків, а клуб закрили. Таким чином «Чорноморець» наразі єдина одеська команда у Прем'єр-лізі українського чемпіонату.

Власники та фінанси[ред.ред. код]

Президенти клубу:

1998 року, коли клуб був у занепаді, міська влада на чолі з Русланом Боделаном зробила його муніципальним. Президентом ЗАТ «Футбольний клуб „Чорноморець“» став голова фінансової групи «Примор'я» Леонід Клімов. Оскільки з 2002 року Клімов тричі обирався народним депутатом від Партії Регіонів, очолювати клуб він офіційно не може, проте досі лишається на посаді почесного президента. Також він є президентом Одеського банківського союзу і почесним президентом АКБ «ІМЕКСБАНК».

Бюджет клубу оцінюється у 8 мільйонів доларів США.[34]

Виробники форми та спонсори[ред.ред. код]

Роки[35] Виробник форми Титульний спонсор
1970-ті — 1980-ті Німеччина Adidas
1989 Японія Nisso Boeki
1990-1991 СРСР BLASCO — ЧМП
1992-1994 Швейцарія Pony Швейцарія Pony-Galaxy
1994-1997 Німеччина Reusch
1997-1999 Німеччина Puma
1999-2001 Німеччина Adidas
2001-2002 Україна ІМЕКСБАНК
2002-2010 Велика Британія Umbro
2010-н.ч. США Nike

Примітки[ред.ред. код]

  1. У 19922008 роках — вища ліга; з 2008 року й дотепер — Прем'єр-ліга
  2. «Зарождение футбола в Одессе 1878—1920». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (ru). 
  3. «Одесса играет в футбол 1921—1935». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (ru). 
  4. а б в г д е «Рождение нашего клуба 1936—1957». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (ru). 
  5. а б в «1936 (Spring Season)». rsssf.com (en). 17-06-2012. 
  6. «Чемпионат СССР. 1936 весна. Группа "В".». Одесский футбол (ru). 
  7. а б Летопись Акселя Вартаняна. Год 1941. Часть вторая // Спорт-Єкспресс. — (06-10-2006). (рос.)
  8. «Soviet Union 1941». rsssf.com (en). 12-05-2011. 
  9. «Чемпионат СССР, 1941 г.. Группа А». wildstat.ru (ru). 
  10. «СССР. Сезон - 1941. Группа «А»». klisf.info (ru). 05-11-2003. 
  11. «Протоколы футбольных матчей 1941 года». Сайт вболівальників ФК «Динамо» Москва (ru). 
  12. Мартынов С. «Анатолий Зубрицкий - страж футбольных одесских ворот». Одесса от А до Я (ru). 
  13. «Щербаков Петр». Одесский футбол (ru). 
  14. «Андрея Баля сменил Игорь Наконечный». UA-Футбол (ru). 12-05-2010. 
  15. «Роман Григорчук – главный тренер «Черноморца»». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (ru). 16-11-2010. 
  16. «Виталий Балашов на год переходит в «Говерлу»». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (ru). 04-07-2013. 
  17. «Артем Кулишенко арендован «Даугавой»». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (ru). 09-03-2014. 
  18. «Кадровые изменения в «Черноморце»». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (ru). 02-01-2013. 
  19. «Андрей Слинкин будет выступать в ФК «Сеница»». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса (ru). 08-02-2014. 
  20. а б На момент виступів у клубі гравець мав українське громадянство.
  21. «Группа «Нумер 482» написала гимн для «Черноморца»». podrobnosti.ua (ru). 
  22. Ростислав Александров. «Стадион». Офіційний сайт «Всесвітнього клубу одеситів» (ru). 
  23. «Стадион Спартак передали в пользование Черноморцу». football.ua (ru). 06-02-2009. 
  24. «Перший матч на новому стадіоні в Одесі відбудеться 19 листопада». Кореспондент. 29-09-2011. 
  25. «Чорноморець-Карпати-17 тур-Прем'єр-ліга України». football24.ua. 19-11-2011. 
  26. «Квитки на матч Україна – Молдова вже у продажу!». Офіційний сайт ФК «Чорноморець» Одеса. 26-02-2013. 
  27. «За які клуби вболівають українські любителі футболу». old.kiis.com.ua. 06-07-2011. 
  28. Валентин Брамбилла. «Большой человек маленького роста». Офіційний сайт «Всесвітнього клубу одеситів» (ru). 
  29. «Війни фанатів у СРСР». ukrfootball.in.ua. «Український футбол». 01-12-2012. 
  30. «Найбільші фанатські рухи в Україні». Тиждень.ua. 06-11-2011. 
  31. «Нива» — «Чорноморець» Одеса (nvfc.at.ua, 02.04.2011)
  32. Згадати все. Весна 2008 (ultras.org.ua, 13 липня 2008)
  33. Фанати ФК «Чорноморець» вивішали на стадіоні бандерівський стяг (unso.blox.ua, 14 квітня 2010)
  34. Сколько тратят футбольные хозяева Украины и России (рос.)
  35. Форма Динамо (Київ) від Юрія Марковича

Література та джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]