Чорноморець (Одеса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Цей термін має також інші значення. Див. Чорноморець.
«Чорноморець»
емблема
Повна назва ФК Чорноморець Одеса
Прізвисько «Моряки», «Чудо»
Рік заснування 1936
Місто Одеса, Україна
Стадіон «Спартак»
Президент Україна Леонід Клімов
Головний тренер Україна Віктор Гришко
Ліга Прем'єр-ліга
2008—09 10-е
Кольори команди Кольори команди Кольори команди
Кольори команди
Кольори команди
　
Домашня
Кольори команди Кольори команди Кольори команди
Кольори команди
Кольори команди
　
Виїзна

«Чорномо́рець» (Одеса) — футбольний клуб Прем’єр-ліги України, один з її найтитулованіших клубів. Муніципальний футбольний клуб міста Одеса (з 1998 року). Заснований у 1936 році.

Зміст

[ред.] Історія

Позалігова команда «Чорне море», 1916 рік. Зліва направо: 1-й ряд (стоять) - П. Щербаков, Садкевич, П. Гецман, Белжецький, Коваль, Михайлов, 2-й ряд - ..., Мішин, 3-й ряд - ..., І. Тіпікін, Бард.

Колишні назви:

  • 1936—1939: «Динамо»
  • 1940: «Харчовик»
  • 1941: «Спартак»
  • 1944—1950: «Харчовик»
  • 1953—1954: «Металург»
  • 1955—1957: «Харчовик»
  • 1958—дотепер: «Чорноморець»

[ред.] Чорне море

На початку 20 століття в Олександрівському парку (нині Парк Шевченка) була викопана яма у вигляді Чорного моря, що мала бути ставком. Проте на її облаштування не вистачило коштів і вона стала слугувати футбольним полем для однієї з позалігових команд. Команда з цієї причини називалась «Чорне море», а її гравці — «чорноморцями». Ця команда не пов'язана напряму з історією нинішнього одеського «Чорноморця», але була першим клубом з такою назвою.

[ред.] Довоєнні роки

Одеські динамівці перед початком першого чемпіонату СССР з футболу, 1936 рік. Зліва направо: С. Литвачук, І. Сосицький, К. Кусинський, П. Калашніков, Н. Хіжников, Н. Кравченко, М. Хейсон, М. Гичкин, Л. Орєхов, А. Штрауб, М. Волін.

Офіційною датою народження одеського футболу в цілому і команди «Чорноморець» зокрема вважається 26 березня 1936 року. Тоді у Радянському Союзі було прийнято рішення про проведення чемпіонату країни з футболу. Честь представляти Одесу випала на долю міської команди «Динамо».

Ця дата вважається клубом офіційною, бо є документальні підтвердження реєстрації клубу за наказом про створення показової футбольної команди «Динамо». І хоча клуб з назвою «Чорноморець» був створений значно пізніше, його вважають прямим нащадком «Динамо», оскільки основний склад перетікав з команди в команду, що закривались та реорганізовувались відповідно до розпоряджень комітетів різних рівнів.

Команда існувала з 1923 року і спочатку називалась «Спарта». Вона виступала в першості міста в другому ешелоні і особливою майстерністю не відзначалася. Проте з 1928 року «Динамо» заграло на рівні з кращими колективами міста. У сезоні 1933 року команда стала чемпіоном міста.

До участі в першому радянському чемпіонаті було допущено 28 футбольних колективів з 13 міст. Команди були попередньо розділені на чотири групи (ліги). Динамівці потрапили до групи «В» (Друга ліга). Перший офіційний матч чемпіонату «Динамо» зіграло 24 травня 1936 року на полі стадіону ім. Станіслава Косіора (нині ЦС «Чорноморець») проти «Спартака» з Харкова та поступилося з рахунком 0:1. У другому матчі першості одесити забили свій перший гол — його автором став Михайло Малхасов. А перша перемога була здобута у третьому поєдинку — в гостях над київським «Локомотивом». За підсумками чемпіонату «Динамо» посіло третє місце в турнірній таблиці групи «В» після динамівців з Ростова-на-Дону та бакінського «Будівельника». Одесит Леонід Орехов забивав у шести іграх поспіль, а всього забив вісім голів у шести матчах і не тільки став кращим бомбардиром групи «В», але й перевершив показники бомбардирів інших груп.

У тому ж році одеське «Динамо» взяло участь у першості УРСР. Почало з чвертьфіналу і дійшло до фіналу де поступилося київському «Динамо» з рахунком 0:6.

Того ж 1936 року команда виступала і в першому Кубку СРСР. Динамівці почали з 1/32 фіналу, де перемогли «Більшовик» (Київ). В 1/16 довелося грати двічі: матч проти «Локомотиву» (Тбілісі) було припинено за рахунку 2:2 через темноту. І через два дні відбувся повторний матч, який закінчився перемогою одеситів — 4:3. В 1/8 фіналу одесити мали грати проти команди «Красноє знамя» з Ногінська, але через неявку їм була зарахована поразка.

У третьому чемпіонаті СРСР 1937 року динамівці посіли перше місце у групі «В», але у зв'язку з розширенням кількості команд у групі «А» до 26-ти зуміли піднятися відразу у найвищий дивізіон. У чемпіонаті 1938 року одесити посіли десяту сходинку, що дозволило їм залишитися в еліті (група «А» на наступний сезон скоротилася до 14 команд), але вже наступний чемпіонат 1939 року динамівці закінчили на останньому, чотирнадцятому, місці і вилетіли до групи «Б».

На початку 1940 року динамівські команди Одеси, Харкова, Ростова-на-Дону та Баку були розформовані. Всі гравці одеського «Динамо» перейшли до товариства «Харчовик», команда якого і взяла участь у черговій першості СРСР.

У 1941 році команда доповнилася футболістами з розформованих профспілкових клубів з Києва та Москви і виступала під прапором ДСО «Спартак».

[ред.] Перші післявоєнні роки

«Харчовик» (Одеса), 1947 рік. Зліва направо: старший тренер А. Е. Фомін, А. Брагін, В. Близинський, В. Пуховський, Б. Чубинсткий, А. Шумілов, Н. Хижников, С. Чиркліс, К. Богинський, Н. Потапов, М. Черкаський, Ф.

Після війни одеський «Харчовик» представляв місто в чемпіонатах країни до 1950 року, коли програв перехідні ігри чемпіону УРСР і вибув з всесоюзного календаря на два роки.

Найкраще досягнення повоєнного періоду — перше місце в груповому етапі першості української зони в класі «Б» у 1949 році, але у додатковому фіналі, переможець якого переходив до групи «А», одесити посіли останнє третє місце і не змогли отримати підвищення у класі.

[ред.] 1950-ті роки

У 1953 році кращі одеські футболісти були зібрані в команду «Металург», що входила до класу «Б». Восени 1954 року Центральна рада товариства «Металлург» розформувала клуб як нерентабельний. Гравців було переведено до ДСО «Харчовик».

Під такою назвою колектив виступав до листопада 1957 року, коли відповідно до постанови ВЦСПС товариства «Харчовик», «Металург», «Хімік» та інші було об’єднано в ДСО «Авангард». Це товариство представляв у 1958 році «Чорноморець» — команда одеського канатного заводу.

Перший матч під цією назвою команда зіграла 12 квітня проти станіславського «Спартака».

Сезон команда почала під керівництвом Ступакова. Виступала вона невдало і в 30 матчах набрала лише 26 очок, фінішувавши дванадцятою в третій зоні.

З січня 1959 року «Чорноморець» передали Чорноморському пароплавству (ДСО «Водник»). Команду очолив Анатолій Зубрицький. У першості країни команда грала в четвертій зоні класу «Б», де грала також інша одеська команда — «СКВО» (пізніше «СКА»). За регламентом, одеська команда, що посідала нижче місце, вибувала з класу «Б». «Чорноморець» поступився однією сходинкою команді «СКВО», але реорганізація чемпіонату 1960 року дозволила залишитися у групі «Б» обом одеським командам, щоправда в різних зонах.

[ред.] 1960-ті роки

У 1960 році «Чорноморець» посідає лише четверте місце у своїй зоні. Цього ж року збірна Одеси у товариській зустрічі на домашньому стадіоні переграла міланський «Інтер» — 5:1.

У розпал сезону 1961 року до київського «Динамо» було переведено одного з провідних футболістів «Чорноморця», Володимира Щеголькова, який уже в складі киян став триразовим чемпіоном СРСР. Та все ж «Чорноморець» та одеський «СКА» виграли свої зони в українській групі «Б». Чемпіон УРСР визначався у очній зустрічі одеських команд. Після нічиєї у першій зустрічі, «чорноморці» здобули перемогу у другому матчі — 2:1. Згідно положення чемпіон УРСР повинен був у перехідних матчах зустрітися з українською командою, яка посіла найнижче місце серед команд республіки у групі «А». Такою командою виявився «Шахтар» зі Сталіно, який посів 12-те місце з 22 команд. Але перехідні матчі були відмінені через те, що «Шахтар» став володарем Кубку СРСР. Республіканська федерація наполягала на додатковому місці для «Чорноморця», Всесоюзна федерація з цим не погоджувалась. Тому було вирішено, що незалежно від результату чемпіонату 1962 року, «Чорноморець» отримає право зіграти з чемпіоном УРСР у перехідних матчах за право виходу до класу «А».

У 1962 році українські клуби групи «Б» були розподілені по трьох зонах, дві кращі команди з кожної зони виходили до перехідного турніру. «Чорноморець» та «СКА» знову виграли свої зони, але у перехідному турнірі перше місце посіли «Трудові резерви» з Луганська. «Чорноморець» як чемпіон 1961 року мав ще право на додаткові матчі з чемпіоном 1962 року, ігри пройшли у Києві, але перемогу святкували луганчани.

Але 1962 рік запам'ятався ще й товариськими зустрічами. Весною у Києві у контрольній зустрічі перед чемпіонатом світу 1962 року збірна СРСР зустрілася зі збірною командою України класу «Б», значну частину якої, складали футболісти двох одеських клубів. Збірна України перемогла з нищівним рахунком 4:0, два гола на рахунку «моряка» Василя Москаленка. «Чорноморець» також переміг бразильський «Фламенго» — 4:2.

«Чорноморець» дебютує в вищій лізі. Зліва направо: 1-й ряд (сидять) - В. Єлісеєв, О. Щупаков, В. Сак, тренер М. Л. Черкаський, начальник команди і старший тренер Ю. Н. Войнов, тренер С. С. Шмерлін, В. Москаленко, лікар Мар'яновський, 2-й ряд - С. Звенигородський, В. Лобановський, А. Кафаджи, А. Солодкий, А. Попичко, Ю. Хромов, Р. Дзодзуашвілі, А. Медакін, 3-й ряд - В. Дерябін, Л. Чеботарев, А. Коршунов, А. Колдаков, Г. Городенко, Н. Зуев, Н. Грибов, О. Юдін, 4-й ряд - В. Никифоров, В. Росс, Ю. Заболотний, В. Бокатов, В. Поркуян, П. Найда.

Та все ж чемпіонат 1963 року «Чорноморець» розпочав у класі «А». Це було пов'язано з черговою реорганізацією чемпіонату. Тепер клас «А» складався з двох груп: у першій виступало 20 команд і вони вели боротьбу за чемпіонство, а у другій було 18 команд, які боролись за підвищення у класі. Начальником та старшим тренером команди був призначений Всеволод Бобров. «Чорноморець» посів шосте місце, а для підвищення потрібне було мінімум друге.

Початок сезону 1964 року виявився невдалим для «Чорноморця», команда грала невдало та слабо, але заміна тренера спочатку на Станіслава Шмеліна, а потім призначення тренерами Юрія Войнова і Матвія Черкаського (Шмелін при цьому залишився тренером) виправили цю ситуацію. За результатами сезону «Чорноморець» посів четверте місце у другій групі класу «А» і перейшов до першої групи; друге місце при цьому посів одеський «СКА», що означало появу одеського дербі у найвищому дивізіоні чемпіонату СРСР.

У 1965 році команда виступала в першій групі класу «А». Перед початком чемпіонату команда підсилилась: з київського «Динамо» перейшов Валерій Лобановський, з московського «Спартака» — Коршунов, з кіровоградської «Зірки» — молодий Валерій Поркуян. Але через відсутність майстерності та грамотного керівництва не змогла реалізувати свій потенціал. У цей час у команді виникали постійні конфлікти між Войновим та молодим Валерієм Лобановським, що вказував на тренерські помилки та доводив хибність рішень. У 1966 році Лобановський став капітаном, але наступного року його відрахували з команди. Перше коло чемпіонату 1965 року «Чорноморець» закінчив на останньому місці, але у підсумку посів 14-те місце серед 17 учасників. Те ж 14-те місце «моряки» посіли і в наступному чемпіонаті, але тепер у найвищому дивізіоні грало 19 команд. На 1966 рік припадає також найвище досягнення «чорноморців» у Кубку СРСР: дійшовши до півфіналу, команда поступилася московському «Торпедо» — 0:3.

Відверто невдалим був сезон 1967 року. Багато гравців залишили команду і вона займала останні місця в лізі. Певний час тренером був Валентин Федоров. За вісім турів до кінця чемпіонату «Чорноморець» очолив заслужений тренер СРСР Микола Морозов, котрому вдалося втримати команду в першій групі класу «А», але далі тренувати її він відмовився.

З 1968 року головним тренером був Сергій Шапошников, який став особливу увагу приділяти ігровій дисципліні та фізичній підготовці. Результат не забарився — восьме місце. У 1969 році «Чорноморець» отримує непагане поповнення: Решко, Сапожніков, Прокопенко, і знову фінішує на восьмому місці.

[ред.] 1970—1980-ті роки

Чемпіонат 1970 року закінчується провалом для «Чорноморця» — клуб посідає 15-те місце з 17 команд вищої групи «А» і вилітає до першої групи класу «А». Наступні три сезони «Чорноморець» намагався повернутись до вищої ліги (нова назва найвищого дивізіону СРСР). Перші дві спроби закінчуються у кроці від бажанного результату — два третіх місця. Але чемпіонат 1973 року команда провела сильно і виграла його. Форвард «моряків» Анатолій Шепель став кращим бомбардиром першої ліги і отримав запрошення київського «Динамо», у складі якого і розпочав наступний сезон. Велика заслуга у цій перемозі належить новому головному тренеру «Чорноморця», Ахмеду Алєскерову, який очолив одеситів протягом сезону.

У 1974 році клуб став бронзовим призером чемпіонату СРСР. «Чорноморець» добре стартував у чемпіонаті і зміг розвинути цей успіх, певний час знаходився навіть на другій позиції у турнірній таблиці. Успішна гра «моряків» була побудована на активних діях півзахисту та захисту, у нападі відчувалась втрата Шепеля, рівноцінної заміни якому так і не знайшли. Так захисник Віктор Зубков забив шість голів за чемпіонат, а півзахисник Володимир Макаров — тринадцять, що дозволило йому стати найкращим бомбардиром команди.

Але повторити успіх «Чорноморцю» не вдалося: у наступні роки команда фінішує у середині турнірної таблиці.

У 1975 році команда провела свій перший матч в єврокубках взагалі та в Кубку УЄФА зокрема. Цей домашній матч завершився перемогою 1:0 над римським Лаціо. Автором першого єврокубкового голу став Анатолій Дорошенко. Однак матч-відповідь одесити програли з рахунком 0:3. Перший гол римляни забили з пенальті на останніх хвилинах матчу, інші два — в овертаймі, хет-триком відзначився Джордано Кіналья.

У 1984 і 1991 роках одесити займали четверте місце. У 1986 році команда вилетіла з Вищої ліги, але наступного ж року туди повернулася.

Команда брала участь в Кубках УЄФА 1975/76 та 1985/86 де доходила до 1/16 фіналу.

У 1986 році «Чорноморець» на чолі з Віктором Прокопенко знову стартував з 1/32 Кубку УЄФА. Першим суперником був один з кращих клубів Бундесліги — бременський «Вердер» на чолі з Отто Рехагелем. Не зважаючи на прогнози, одесити вдома здобули перемогу 2:1. На виїзді «Вердер» знов програвав 1:2, хоча згодом зміг відіграти два м'ячі і перемогти 3:2. Проте до наступного раунду пройшов «Чорноморець» через більшу кількість м'ячів забитих на виїзді. Відзначають упереджене суддівство виїзного матчу, зокрема зарахування на користь «Вердера» голу, забитого з офсайду, вилучення гравця «Чорноморця» та подовження другого тайму на 4 хвилини.

Наступним суперником випав мадридський «Реал», дійсний володар Кубку УЄФА. Одесити програли виїзний матч з рахунком 2:1. Проте змогли відзначитись неординарним голом. Одразу після заміни Олександр Багапов першим же доторком з центра поля відправив «парашут» за спину воротарю. За версією програми «Футбольний огляд» цей гол був визнаний спочатку кращим голом жовтня, а потім — і року. Вдома матч закінчився нульовою нічиєю. «Реал», якому вдалося пройди до 1/8 фіналу, став і тогорічнім володарем Кубку.

[ред.] 1990-ті роки

У вищій лізі чемпіонату України «Чорноморець» займав третє місце в сезонах 1992/93 та 1993/94 під керівництвом Віктора Прокопенко і друге місце в сезонах 1994/95 і 1995/96 під керівництвом Леоніда Буряка.

Клуб двічі завойовував Кубок України: найперший у 1992 році (перемігши харківський Металіст), та у сезоні 1993/94 (перегравши сімферопольську Таврію в серії післяматчевих пенальті).

Тоді в Чорноморці грали такі зірки як Ілля Цимбалар, Тимерлан Гусейнов та Ігор Жабченко.

Клуб брав участь у розіграші Кубку володарів кубків 1992/93 та 1994/95, де обидва рази вибував в 1/16 фіналу, та Кубках УЄФА 1995/96 (дійшов до 1/16) і 1996/97 (дійшов до 1/32).

У 1990 році одесити двічі обіграли «Русенборг» (3-1 вдома та 2-1 на виїзді) і в 1/16 отримали в суперники «Монако» на чолі з Арсеном Венгером. Єдиний гол, забитий у матчі в Монако Джорджем Веа став на заваді подальшого просування чорноморців.

У розіграші Кубку володарів кубків сезону 1992/93 першим суперником був «Вадуц». У матчах проти нього «Чорноморець» здобув свої найбільші єврокубкові перемоги: 5—0 на виїзді та 7—1 вдома (Юрій Никифоров відзначився покером в цьому матчі). Далі одесити перемогли на виїзді «Олімпіакос» 1—0, але раптово програли вдома 0—3. Після такого результату домашнього матчу стало очевидно, що чутки про підкуп гравців керівництвом «Олімпіакосу» не безпідставні. Зокрема про це заявляв і тренер Віктор Прокопенко.

Вже під керівництвом Леоніда Буряка «Чорноморець» двічі програв «Грасхопперу» в Кубку володарів кубків 1994/95, але в наступному сезоні зміг реабілітуватися в Кубку УЄФА. Перший суперник — «Хиберніанс» не був перешкодою і капітулював двічі 2—5 і 0—2. А от матчі з наступним суперником — «Відзевом» — закінчились мінімальними перемогами господарів і все вирішилося в післяматчевих пенальті, де переможний гол забив Юрій Букель. Після матчу він зізнався, що пенальті пробивав вперше. В 1/16 фіналу одесити програли «Ресінгу» виїзний матч 0—4. Наступного сезону першим суперником Чорноморця був фінський «ХІК», а наступним — румунський «Націонал», котрий виграв в Бухаресті 2—0 та пройшов далі в 1/16.

З 1997 року команда почала швидко втрачати позиції. Часто мінявся головний тренер, не було другого складу. Вже в 1998 році клуб вибув з вищої ліги а його подальша доля видавалася дуже сумнівною. У тому ж 1998 році він став муніципальним. Було створено ЗАТ ФК «Чорноморець». У сезоні 1998/99 клуб повернувся до вищого дивізіону.

[ред.] XXI століття

У сезоні 1999/2000 команда знов вилетіла до першої ліги і повернулася до вищої лише через сезон. Проте одразу посіла в чемпіонаті2002/03 восьму позицію і надалі під керівництвом Семена Альтмана виступала досить стабільно. А в сезоні 2005/06 навіть стала бронзовим призером, що дало змогу взяти участь у Кубку УЄФА 2006/07, де одесити дійшли до першого кола. У наступному сезоні єврокубків команда виступала в Кубку Інтертото 2007 звідки вибула в третьому раунді. Тут на заваді знову став «Ресінг» (Ланс).

З 2007 року по листопад 2008 року «Чорноморець» тренував колишній його гравець Віталій Шевченко.

Через погіршення результатів у листопаді 2008 року було призначено нового головного тренера — Віктора Гришка, що також в минулому захищав кольори клубу.

[ред.] Досягнення

У 52 чемпіонатах СРСР (1936—1941, 1945—1950, 1953—1991): 1532 гри, 625 перемог, 404 нічиї, 503 поразки, різниця м’ячів 2049—1793.

В розіграшах Кубка СРСР: 135 ігор, 62 перемоги, 23 нічиї, 50 поразок, різниця м’ячів 194—159.

  • Найвище досягнення — вихід до півфіналу (1966).
  • Найбільша перемога — 7—0 («Красное знамя» Орехово-Зуево в 1937 році).
  • Найбільша поразка — 0—4 («Динамо» Київ в 1978 році).
  • Найбільше ігор провів — Володимир Плоскина (41).
  • Найкращий бомбардир — Леонід Орєхов (10 м’ячів).

Володар Кубка Федерації СРСР 1990.

У чемпіонатах України (1992—2007/08): 526 ігор, 247 перемог, 110 нічиї, 169 поразок, різниця м’ячів 696—531.

У розіграшах Кубка України (1992—2007/08): 66 ігор, 31 перемога, 10 нічиїх, 25 поразок, різниця м’ячів 118—72.

В європейських кубкових турнірах (1975—2007): 34 гри, 13 перемог, 8 нічиїх, 13 поразок, різниця м’ячів 45—41.

[ред.] Склад команди

№ Позиція Гравець
1 Україна ВР Віталій Руденко
3 Україна ПЗ Віктор Мельник
4 Аргентина ЗХ Даміан Хіменес
5 Україна ЗХ Олег Шандрук
6 Україна ПЗ Максим Білецький
9 Україна НП Руслан Левига
10 Україна НП Олександр Косирін
11 Україна НП Олег Венглинський
12 Україна ВР Євген Ширяєв
15 Україна ПЗ Євген Луценко
№ Позиція Гравець
17 Україна ПЗ Сергій Політило
18 Україна ЗХ Олександр Яценко
28 Україна ПЗ Павло Ребенок
34 Росія ВР Сергій Приходько
35 Україна ПЗ Дмитро Владов
37 Україна ЗХ Дмитро Гришко
39 Україна НП Денис Васін
79 Уругвай НП Алехандро Мельо

[ред.] Тренери клубу

   

[ред.] Відомі гравці

Легенди повоєнного періоду Костянтин Фурс та Юрій Заболотний

Серед відомих гравців клубу можна виділити наступних:

[ред.] Усі сезони

[ред.] СРСР Радянський Союз

[ред.] Україна Україна

[ред.] Виступи в єврокубках

[ред.] Символіка клубу

Прапор клубу

Герб клубу бере свій початок ще від Союзу трудових причорноморських міст, офіційними кольорами якого були синій, чорний і білий. Це пояснює схожість форм команд Чорне Море (Туреччина), Чорноморець (Новоросійськ), Черно Море (Варна) і Чорноморець (Одесса).

Згідно з геральдичними канонами елементи герба означають:

  • Синій колір (блакить) — символізує великодушшя, чесність, вірність і бездоганність, або просто небо.
  • Чорний і білий кольори — означають дві стихії: землю і повітря.
  • Чайка — означає гордість.

Гімном клубу вважається пісня Валентина Куби, поета та виконавця в жанрі «блатняк». Гімн написано російською мовою. Також російською написана пісня клубу, авторства гурту «Нумер 482».[2]

Ще до офіційного створення клубу Едуард Багрицький написав «гімн чорноморців» (або «чорноморський гімн»), де були такі рядки:

Походим мы на диких горцев,
Наряд незатейлив и прост.
Но важны для нас, черноморцев,
Отвага, осанка и рост...[3]

Сучасна емблема

Емблема російською мовою

Емблема англійською мовою

Стара емблема

Стара емблема (1958-1990)

Стара емблема

Стара емблема

Стара емблема

Стара емблема (1991—1992)

Стара емблема

Стара емблема (1993—2004)

[ред.] Стадіон

Докладніше у статті: Чорноморець (стадіон)
Центральний стадіон ЧМП, 1970-ті роки
Макет майбутнього стадіону
Стадіон «Спартак»

За своє існування команда приймала гостей на кількох стадіонах міста, але основний завжди знаходився в Парку Шевченко (раніше Олександрівський парк).

18 травня 1936 року в парку було відкрито стадіон збудований за проектом архітектора Н. М. Каневського. Назва арени часто змінювалась:

  • 1936—1937 Стадіон імені С. В. Косіора
  • 1938—1944 Стадіон парку імені Т. Г. Шевченка
  • 1945—1957 Центральний стадіон «Харчовик»
  • 1958 Стадіон «Авангард»
  • 1959—2003 Центральний стадіон ЧМП
  • з грудня 2003 — Центральний стадіон «Чорноморець»

З 3 вересня 2008 року на місці старого стадіону почалося будівництво нової арени до Євро-2012, що носитиме ім'я заслуженого тренера України і Росії Віктора Прокопенко. Старий стадіон буде перебудовано в два етапи — демонтаж старих трибун і зведення нової арени. Половину трибун вже демонтували, а саме будівництво мають завершити влітку 2010 року. Новий суто футбольний стадіон на 35 тис. місць і вартістю понад 120 млн. євро відповідатиме категорії УЄФА «Еліт».

Оскільки під час будівництва нового стадіону команда не мала де грати, мер Одеси Едуард Гурвіц 5 лютого 2009 року підписав розпорядження про передачу клубові муніципального стадіону «Спартак».[4] Після реконструкції він готовий приймати матчі Прем'єр-Ліги.[5]

[ред.] Тренувальні бази

Клуб має чотири тренувальні бази. Три з них знаходяться в межах Одеси: перша в районі Совіньон (він же Люстдорф, він же Чорноморка), друга — Отрада — поблизу однойменного пляжу, третя база розташована на вулиці Архітекторській, згодом тут планується створення футбольної академії ФК «Чорноморець». І одна в місті Іллічівськ.

[ред.] Вболівальники

[ред.] Гросман

Легендарний вболівальник «Чорноморця» Ісаак Гросман (в центрі)

Найвідомішим вболівальником одеського «Чорноморця» за всю історію клубу був Ісаак Гросман — простий одесит, що прославився фанатизмом, неабиякою кмітливістю та почуттям гумору. Він мав власне пожиттєве місце на 38 трибуні, до війни супроводжував клуб на всіх виїзних матчах, а в повоєнний період не пропустив жодного матчу, крім одного. Під час відкриття стадіону в 1936 році Гросмана забрали до НКВС і змусили дати розписку з зобов'язанням не йти на церемонію. Не можна було аби він «відволікав» народ, що прийшов подивитися на тодішніх генсека КПУ Косіора і генсека ЛКСМУ Андрєєва.

Гросман вирізнявся почуттям гумору та своєрідністю думки. Коли на зібранні вболівальників їх просили не кричати на матчах, Гросман сказав: «Як я можу не кричати, коли ми ведемо 1:0, Котя вже забив гол і більше забивати не буде, а до кінця гри 80 хвилин? Звідки слово „вболівальник“? — йому болить, тому він і кричить»[6].

[ред.] Ультрас

Ультрас «Чорноморця» нині відносяться до найбільш проблемних уболівальницьких рухів[7], тому виїзні матчі клубу часто проходять під посиленим наглядом правоохоронних органів. Вдома ультрас збираються на 18 секторі.

Фани ворогують з уболівальниками команд Динамо (Київ), Дніпро (Дніпропетровськ) та Карпати (Львів).

[ред.] Одеське дербі

Свого часу в Одесі окрім «Чорноморця» була ще одна сильна команда — «СКА» («СКВО», «ОДО»). Матчі між ними були довгоочікуваними і навколо них був неабиякий ажіотаж. Аби купити квиток на таке дербі, потрібно було займати чергу з ночі.

Перша зустріч відбулася на стадіоні армійців в рамках першого кола чемпіонату 3 червня 1959 року. Чорноморці здобули мінімальну перемогу, єдиний гол забив Костянтин Фурс. В матчі другого кола, що проходив на стадіоні ЧМП з таким же результатом перемогла «СКВО».

Всього таких зустрічей на офіційному рівні в чемпіонатах СРСР було одинадцять. Загальний рахунок всіх зустрічей 12—5 на користь «Чорноморця». Найкращим бомбардиром став Василь Москаленко, він забив три м'ячі за «Чорноморець» і один за СКА.

Загалом матчі цього протистояння відвідало 560 000 вболівальників (в средньому 46 666 глядачів за матч). Дев'ять з одинадцяти «дербі» відбулися на полі стадіону ЧМП, трибуни якого заповнили загалом 540 000 глядачів (в середньому 49 090 за гру). Рекордним за відвідуваністю став матч «Чорноморця» і СКА, що відбувся в 1966 році на стадіоні ЧМП в рамках 28-го чемпіонату СРСР (55 000 глядачів). Один матч армійці і моряки провели на полі стадіону СКВО (СКА), і ще один відбувся за межами Одеси в Гурзуфі на стадіоні «Артек».

Очевидці відзначають терпимість між вболівальниками, бійки траплялися дуже рідко.

В 1992 році СКА втратила позиції і згодом вибула навіть з першої ліги. Тоді ж з'явився новий клуб — СК «Одеса», що міг помірятись силою з моряками, але все-таки не дотягував до рівня вищої ліги. Коли його власник став президентом Чорноморця, футболістів СК «Одеса» перевели до дубля моряків, а клуб закрили. Таким чином «Чорноморець» наразі єдина одеська команда в Прем'єр-лізі українського чемпіонату.

[ред.] Керівництво

Президенти клубу:

Леонід Клімов

У 1998 році, коли клуб був у занепаді, міська влада на чолі з Русланом Боделаном зробила його муніципальним. Президентом ЗАТ «Футбольний клуб „Чорноморець“» став голова фінансової групи «Примор'я» Леонід Клімов. Оскільки з 2002 року Клімов тричі обирався народним депутатом від Партії Регіонів, очолювати клуб він офіційно не може, проте досі лишається на посаді почесного президента. Також він є президентом Одеського банківського союзу і почесним президентом АКБ «ІМЕКСБАНК».

Бюджет клубу оцінюється у 8 мільйонів доларів США.[8]

[ред.] Примітки

  1. ↑ результат матчу «Авангард» Тернопіль — «Чорноморець» (1:0) було анульовано. «Чорноморцю» зарахували перемогу (+:-)
  2. ↑ Группа "Нумер 482" написала гимн для "Черноморца" (рос.)
  3. ↑ Ростислав Александров: Стадион (рос.)
  4. ↑ Стадион Спартак передали в пользование Черноморцу (рос.)
  5. ↑ Стадион Черноморца готов к матчам Премьер-Лиги (рос.)
  6. ↑ Валентин Брамбилла: Большой человек маленького роста (рос.)
  7. ↑ Фанаты Шахтера - хорошие, Динамо и Днепра - плохие (рос.)
  8. ↑ Сколько тратят футбольные хозяева Украины и России (рос.)

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до цієї статті:
п • о • р
Футбольні клуби чемпіонату України 2009/2010
Прем'єр-ліга «Арсенал» К · «Ворскла» · «Динамо» К · «Дніпро» · «Закарпаття» · «Зоря» · «Іллічівець» · «Карпати» · «Кривбас» · «Металіст» · «Металург» Д · «Металург» З · «Оболонь» · «Таврія» · «Чорноморець» · «Шахтар» Д Прапор України
Перша ліга «Арсенал» БЦ · «Волинь» · «Геліос» · «Десна» · «Динамо-2» · «Дністер» · «Енергетик» · «Зірка» · «Кримтеплиця» · ФК «Львів» · «Нафтовик-Укрнафта» · «Нива» Т · ПФК «Олександрія» · ФСК «Прикарпаття» · ПФК «Севастополь» · «Сталь» А · «Фенікс-Іллічовець» · ФК «Харків»
Друга ліга «Бастіон» · «Буковина» · «Верес» · «Гірник» · «Гірник-спорт» · «Динамо» Х · «Дніпро-75» · «Єдність» · «Іллічівець-2» · «Карпати-2» · «Кремінь» · ФК «Львів-2» · «Металург-2» · МФК «Миколаїв» · ФК «Моршин» · «Нива» В · «Олімпік» · «Олком» · ФК «Полтава» · «Рось» · «Сталь» Д · ФК «Суми» · «Титан» · ЦСКА · «Шахтар» С · «Шахтар-3»
Ця стаття входить до числа добрих статей україномовного розділу Вікіпедії.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C_(%D0%9E%D0%B4%D0%B5%D1%81%D0%B0)
Особисті інструменти