Чемпіонат СРСР з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Soviet Union football federation.gif

Чемпіона́т СРСР з футбо́лу (рос. Чемпионат СССР по футболу) — щорічна першість серед футбольних команд Радянського Союзу. Перший регулярний чемпіонат провели у 1936 році (до того першість розігрували спорадично), останній — у 1991 році. Всього було розіграно 54 першості. Найбільше чемпіонських титулів здобуло «Динамо» (Київ) — 13.

У найвищому дивізіоні радянського футболу в різні роки грали команди з усіх союзних республік окрім Киргизької і Туркменської РСР.

Календар і структура[ред.ред. код]

Календар[ред.ред. код]

Тоді як у більшості європейських чемпіонатів сезон проводять за системою «осінь-весна», радянська першість відмовилась від цієї ідеї. Кліматичні особливості північних районів Росії не дозволяли проведення футбольних поєдинків найвищого рівня у листопаді-грудні та березні, як практикують у Англії, Італії чи Іспанії.

Зазвичай чемпіонат СРСР починався у квітні та закінчувались у листопаді, тобто відбувався у межах одного календарного року. Чемпіонат проводили щороку, крім 1936 і 1976 років, коли було проведено по дві короткі першості — весняну та осінню. Також першість не проводили у роки німецької окупації Радянського Союзу (1941–1944) — у 1941 році чемпіонат почали, але не закінчили, а перша повоєнна першість відбулася у 1945 році.

Структура[ред.ред. код]

Форма турніру змінювалася що кілька років, а кількість команд у найвищому дивізіоні коливався від 7 (у першому чемпіонаті, весна 1936) до 26-ти (1938). Чемпіонат розігрували переважно у 2 кола — кожна команда зустрічалася з іншою двічі: вдома і на виїзді. У 1938 році через велику кількість команд змагання провели у одне коло, а в 60-х роках провели експерименти з розділенням колективів на 2 підгрупи, найкращі команди яких потім виборювали звання чемпіона у фінальному турнірі.

1970 рік став часом остаточного формування структури вищої ліги (таку назву отримав клас «А»): у ній було 16 (або 18) команд — вони розігрували між собою круговий турнір у 2 кола (кожен з кожним зіграв домашній і виїзний матч). Дві найгірші команди опускалися у першу лігу. Натомість найкращі клуби першої ліги наступного сезону посідали місце тих команд, які вибули.

Історія[ред.ред. код]

Нерегулярні першості 1922–1935 років[ред.ред. код]

У перші роки після створення Радянського Союзу першість розігрували між собою збірні міст або союзних республік. До 1935 року проведено 7 таких турнірів. Календар і форма проведення змагань змінювалася кожного турніру.

В I чемпіонаті країни брали участь збірні команди 3 міст і 1 округу. Через відсутність футболістів Петрограду турнір виграла команда Москви. Наступні 3 чемпіонати провели у рамках найбільших спортивних змагань тих років: Всесоюзних свят фізкультури 1923 і 1924 та Всесоюзної спартакіади 1928. У 1923 році першими стали москвичі, в 1924 — Україна, котру представляли харків'яни. У змаганнях Всесоюзної спартакіади разом з радянськими командами брали участь 4 колективи закордонних робочих спортивних організацій (усього 21 команда). Це викликало підвищений інтерес до турніру з боку уболівальників. Окремі ігри відвідувало понад 40 000 глядачів — рекордна на ті часи цифра. Перемогла команда Москви.

У першості 1931 року переможцями стала збірна РРФСР, а у 1932 — збірна Москви. Останній чемпіонат для збірних команд міст відбувся у 1935 році. У ньому взяли участь команди 6 міст (Москва, Ленінград, Харків, Київ, Баку і Тифліс). Перемогу здобула команда Москви.

Крім всерадянських першостей популярними у 1920-х, 30-х рр. були чемпіонати окремих союзних республік та традиційні матчі між збірними міст. Тоді ж виникли і найстаріші футбольні клуби СРСР: московські «Динамо», ДПМВ (згодом ЦСКА), КОР (пізніший «Локомотив») (1923), «Пролетарська кузня» (згодом «Торпедо») (1924) і «Спартак» (1935); ленінградське і тбіліське «Динамо» (1925); київське «Динамо» (1927) і донецький «Стахановець» (потім «Шахтар») (1935).

«Стахановець», потім «Шахтар» (Донецьк). Фото 1937 року, коли клуб посів 3 місце у класі «Б» та вийшов до елітного дивізіону

Довоєнні чемпіонати 1936–1940[ред.ред. код]

Першості з 1936 року вирішили проводити щорічно між командами спортивних клубів і урядництв (відомств).

Перша гра чемпіонату СРСР відбулась 22 травня 1936 року в Ленінграді між «Динамо» (Ленінград) і «Локомотивом» (Москва). Рахунок відкрив на 5 хв. нападник гостей Віктор Лавров, але у підсумку «Локомотив» програв 3:1.

У довоєнний період лідерами радянського футболу були московські «Динамо» і «Спартак». На двох команди й виграви усі чемпіонати до початку радянсько-німецької війни. Динамівці тріумфували у чемпіонатах 1936 (весна), 1937 та 1940, а спартаківці — 1936 (осінь), 1938 і 1939. «Спартак» одним з перших на теренах Союзу випробував тактичну систему «дубль-ве». Таке новаторське рішення дозволило «червоно-білим» два роки поспіль робити «дубль» — у 1938 і 1939 роках команда вигравала і чемпіонат і Кубок СРСР. Це досягнення так ніколи й не було повторено чи побито.

Повоєнні роки (1945–1951)[ред.ред. код]

Перші роки по війні набрав силу армійський клуб ЦСКА (Москва) — той сильний колектив кінця 1940-х рр. прославилась під прізвиськом «команда лейтенантів». ЦСКА перемагало у чемпіонаті СРСР три роки поспіль (1946–1948). Повторити це досягнення за всю історію радянських чемпіонатів зуміла лише одна команда — київське «Динамо» у 60-х роках. У лінії нападу армійців виділялись результативні нападники Григорій Федотов і Всеволод Бобров.

1952–1960[ред.ред. код]

Радянська асоціація футболу нарешті вступила у ФІФА і збірна СРСР дебютувала на Олімпійських іграх (1952) та чемпіонатах світу (1958). Флагманами футболу стали московські «Спартак» і «Динамо». Обидві команди мали у своїх рядах майстрів найвищого класу, спартаківці: Ігоря Нетто і Микиту Симоняна, а динамівці — Лева Яшина — одного з найкращих воротарів у історії футболу.

1961–1970 — кінець московської гегемонії[ред.ред. код]

У 1961 році чемпіоном вперше стає немосковський колектив — «Динамо» (Київ). У 1966-68 роках динамівці тричі поспіль вигравали першість СРСР, у чому велика заслуга наставника киян — Віктора Маслова, який впровадив у команді новітню тактичну систему 4-4-2. Київський колектив мав у своїх рядах таких виконавців, як Андрій Біба, Анатолій Бишовець, Василь Турянчик, Йожеф Сабо та Євген Рудаков.

Зведена таблиця після 1964 року (26 турнірів)08[Джерело?][ред.ред. код]

Показано колективи 20-ти статистичних лідерів радянського футболу до середини 60-х рр. У таблиці враховані матчі, проведені з 1936 до 1964 року включно. У статистиці є ігри обидвох етапів двоступеневих турнірів 1960–1962 років та додаткових зустрічей за найвищі місця (1964). В таблиці нема поєдинків незакінченого чемпіонату 1941 і матчів, результати яких опротестовані або які не завершились. За перемогу нараховано 2 очки, за нічию — одне.

Країна Місце Команда Турнірів Ігор В Н П М'ячів Очок %
Росія 1. «Динамо» (Москва) 26 627 369 133 125 1376—620 871 69,6
Росія 2. «Спартак» (Москва) 26 625 331 140 154 1263—720 802 64,1
Росія 3. ЦСКА (Москва) 25 592 314 141 137 1161—659 759 64,1
Грузія 4. «Динамо» (Тбілісі) 25 620 297 154 169 1151—850 748 60,3
Росія 5. «Торпедо» (Москва) 23 597 261 156 180 1044—818 678 56,6
Україна 6. «Динамо» (Київ) 26 625 235 192 198 966—901 662 52,9
Росія 7. «Зеніт» (Ленінград) 23 598 208 161 229 820—921 577 48,2
Росія 8. «Локомотив» (Москва) 22 517 183 136 198 755—820 502 48,5
Україна 9. «Шахтар» (Донецьк) 17 460 144 132 184 564—703 420 45,6
Росія 10. «Крилья Совєтов» (Куйбишев) 17 445 127 125 193 470—642 379 42,6
Росія 11. «Динамо» (Ленінград) 17 395 135 102 158 589—679 372 47,0
Білорусь 12. «Динамо» (Мінськ) 15 407 106 109 192 406—932 321 39,4
Україна 13. «Авангард» (Харків) 8 267 79 69 119 260—372 227 42,5
Азербайджан 14. «Нафтовик» (Баку) 7 255 66 80 109 269—373 212 41,5
Росія 15. «Трактор» (Волгоград) 10 239 78 51 110 310—404 207 43,3
Росія 16. СКА (Ростов-на-Дону) 6 184 78 48 58 295—223 204 55,4
Молдова 17. «Молдова» (Кишинів) 9 248 62 72 114 261—402 196 39,5
Вірменія 18. «Арарат» (Єреван) 6 198 60 48 90 226—313 168 42,4
Латвія 19. «Даугава» (Рига) 7 203 51 48 109 198—311 150 36,9
Росія 20. ВПС (Москва) 6 160 58 32 70 235—270 148 46,2
Грузія  ? «Торпедо» (Кутаїсі)  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?
Узбекистан  ? «Пахтакор» (Ташкент)  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?
Казахстан  ? «Кайрат» (Алма-Ата)  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?
Україна  ? «Чорноморець» (Одеса)  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?

Примітки: результати «Спартака» (Харків) подані окремо від статистики клубу «Авангард» (Харків), який грав у еліті пізніше. У статистику «Авангарду» додано результати харківських «Локомотива» і «Сільмашу». Ростовський СКА подано окремо від команди «Динамо» з того самого міста.

1970-ті[ред.ред. код]

Протягом 1970-х років «Динамо» (Київ) тільки у двох чемпіонатах залишався без медалей. Почав кар'єру бомбардир Олег Блохін — майбутній найкращий голеадор чемпіонатів СРСР (211 голів) і гравець, який проведе рекордну кількість ігор у «вишці» — 432. Наставником киян призначено Валерія Лобановського.

Після 1977 року, коли майже половина ігор (44,6%) завершилось унічию, Федерація футболу СРСР пішла на радикальний крок — ввела т. зв. «ліміт нічиїх». Тобто команди не мали права звести унічию більше ігор, ніж було передбачено обмеженням (спочатку 8 ігор, потім — 10). Врешті-решт цей штучний ліміт відмінили у 1988 році.

1980-ті і 1990-ті[ред.ред. код]

Найпринциповішим протистоянням першості стали ігри «Спартак» (Москва)«Динамо» (Київ). Ці два клуби мали найбільше представників у збірній СРСР, яку тренував Валерій Лобановський. До еліти радянського футболу увійшло українське «Дніпро» (Дніпропетровськ) — чемпіон країни у 1983 і 1988 роках.

Першим радянським легіонером у закордонних чемпіонатах став восени 1980 року Анатолій Зінченко.[1] Масовий від'їзд футболістів закордон почався у 1988–1989 роках — після початку «перестройки», яка зачепила і спорт.

У 1991 році завершився останній, 54-й чемпіонат Радянського Союзу з футболу. Його виграв ЦСКА (Москва).

Зведена таблиця всіх першостей[ред.ред. код]

Показано статистику команд, які грали у вищій лізі чемпіонату СРСР. Всі 54 турніри провели лише два клуби: «Динамо» (Москва) і «Динамо» (Київ). За перемогу нараховано 2 очки, за нічию — одне.

Медалі Країна Місце Команда Турніри Ігор В Н П М'ячів Очок %
зол сріб брон
12 12 9 Росія 1. «Спартак» (Москва) 53 1453 722 385 346 2483 — 1467 1829 62,9
11 11 5 Росія 2. «Динамо» (Москва) 54 1487 707 405 375 2438 — 1461 1819 61,2
13 11 3 Україна 3. «Динамо» (Київ) 54 1483 681 456 346 2306 — 1566 1818 61,3
2 5 13 Грузія 4. «Динамо» (Тбілісі) 51 1424 621 406 397 2176 — 1677 1648 57,9
3 3 6 Росія 5. «Торпедо» (Москва) 51 1455 601 433 421 2059 — 1656 1635 56,2
7 4 6 Росія 6. ЦСКА (Москва) 48 1328 586 364 378 2034 — 1454 1536 57,8
1 1 Росія 7. «Зеніт» (Ленінград) 49 1402 464 411 527 1725 — 1914 1339 47,8
2 2 Україна 8. «Шахтар» (Донецьк) 44 1288 434 379 475 1522 — 1641 1247 48,4
1 3 Білорусь 9. «Динамо» (Мінськ) 39 1145 372 340 433 1257 — 1421 1084 47,3
1 2 Вірменія 10. «Арарат» (Єреван) 33 1026 352 280 394 1150 — 1306 984 48,0
1 Росія 11. «Локомотив» (Москва) 39 1001 303 289 409 1218 — 1431 895 44,7
1 Азербайджан 12. «Нефтчі» (Баку) 27 884 253 270 361 907 — 1141 776 43,9
1 Україна 13. «Чорноморець» (Одеса) 24 738 244 217 277 777 — 884 705 47,8
Казахстан 14. «Кайрат» (Алма-Ата) 24 780 226 234 320 742 — 983 686 44,0
Узбекистан 15. «Пахтакор» (Ташкент) 22 722 212 211 299 805 — 1035 635 44,0
1 Росія 16. СКА (Ростов-на-Дону) 21 680 218 194 268 843 — 911 630 46,3
2 2 2 Україна 17. «Дніпро» (Дніпропетровськ) 18 554 227 154 173 729 — 634 608 54,9
Росія 18. «Крилья Совєтов» (Куйбишев) 26 715 185 209 321 675 — 996 579 40,5
Україна 19. «Металіст» (Харків) 18 552 167 147 238 525 — 706 481 43,6
1 Україна 20. «Зоря» (Ворошиловград) 14 412 125 135 152 416 — 469 385 46,7
Росія 21. «Динамо» (Ленінград) 17 397 135 102 160 589 — 649 372 46,9
Грузія 22. «Торпедо» (Кутаїсі) 13 439 104 129 206 395 — 655 337 38,4
1 Литва 23. «Жальгіріс» (Вільнюс) 11 330 107 93 130 349 — 463 705 46,5
Росія 24. «Ротор» (Волгоград) 11 293 91 66 136 352 — 488 248 42,3
Молдова 25. «Ністру» (Кишинів) 11 312 69 84 159 312 — 534 635 35,6
Україна 26. «Карпати» (Львів) 9 244 68 85 91 250 — 301 221 45,3
Латвія 27. «Даугава» (Рига) 7 203 51 48 104 198 — 311 150 37,0
Росія 28. ВПС (Москва) 6 161 58 32 71 235 — 270 148 46,0
Росія 29. «Крилья Совєтов» (Москва) 6 143 32 39 72 525 — 706 103 36,0
1 Росія 30. «Металург» (Москва) 4 91 40 17 34 173 — 170 97 53,3


Особисті досягнення і рекорди[ред.ред. код]

Тренери-чемпіони[ред.ред. код]

Таблиця всіх головних тренерів, які ставали чемпіонами СРСР з футболу та клуби, з якими вони здобували медалі різного ґатунку.

Місце Тренер Медалі Команди, з якими здобуто медалі
зол сріб брон
1. Валерій Лобановський 8 4 2 «Динамо» (Київ)
2. Михайло Якушин 6 6 1 «Динамо» (Москва)
3. Борис Аркадьєв 6 2 2 ЦБЧА (Москва), «Динамо» (Москва)
4. Віктор Маслов 4 4 «Динамо» (Київ), «Торпедо» (Москва)
5. Микита Симонян 3 2 2 «Спартак» (Москва), «Арарат» (Єреван)
6. Костянтин Бєсков 2 7 2 «Спартак» (Москва), «Динамо» (Москва)
7. Олександр Севідов 2 2 2 «Динамо» (Москва), «Динамо» (Київ), «Динамо» (Мінськ)
8-9. Костянтин Квашнін 2 2 1 «Динамо» (Москва), «Спартак» (Москва)
8-9. Микола Гуляєв 2 2 1 «Спартак» (Москва)
10-11. Василь Соколов 2 1 «Спартак» (Москва)
10-11. Павло Садирін 2 1 ЦСКА (Москва), «Зеніт» (Ленінград)
12. Євген Кучеревський 1 2 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
13. Нодар Ахалкаці 1 1 3 «Динамо» (Тбілісі)
14. В'ячеслав Соловйов 1 1 1 «Динамо» (Київ), «Динамо» (Тбілісі)
15-17. Олег Романцев 1 1 «Спартак» (Москва)
15-17. Віктор Дубінін 1 1 «Динамо» (Москва)
15-17. Едуард Малофеєв 1 1 «Динамо» (Мінськ), «Динамо» (Москва)
18. Валентин Іванов 1 4 «Торпедо» (Москва)
19. Гаврило Качалін 1 3 «Динамо» (Тбілісі), «Динамо» (Москва)
20-21. Володимир Ємець 1 2 «Дніпро» (Дніпропетровськ)
20-21. Валентин Ніколаєв 1 2 ЦСКА (Москва)
22-27. Анатолій Пузач 1 «Динамо» (Київ)
22-27. Петро Попов 1 «Спартак» (Москва)
22-27. Герман Зонін 1 «Зоря» (Ворошиловград)
22-27. Олександр Пономарьов 1 «Динамо» (Москва)
22-27. Віктор Мар'єнко 1 «Торпедо» (Москва)
22-27. Михайло Козлов 1 «Спартак» (Москва)


Зауваження: У осіній першості 1936 «Спартаком» (Москва) керувала тренерська рада. У таблиці цей чемпіонський титул записано на Михайла Козлова. У 1990 році Валерій Лобановський керував «Динамо» (Київ) протягом першої половини першості, потім старшим тренером став Анатолій Пузач. Чемпіонський титул враховано обидвом спеціалістам.

Футболісти-чемпіони[ред.ред. код]

Таблиця найтитулованіших гравців (понад 5 золотих медалей), які ставали чемпіонами СРСР з футболу.

Місце Футболіст Чемпіонств Команди, з якими здобуто титул і роки
1. Олег Блохін 8 «Динамо» (Київ): 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986
2-4. Володимир Веремеєв 7 «Динамо» (Київ): 1968, 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981
2-4. Володимир Мунтян 7 «Динамо» (Київ): 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977
2-4. Євген Рудаков 7 «Динамо» (Київ): 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977
5-7. Володимир Безсонов 6 «Динамо» (Київ): 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990
5-7. Володимир Дьомін 6 «Спартак» (Москва): 1939; ЦСКА (Москва): 1946, 1947, 1948, 1950, 1951
5-7. Віктор Колотов 6 «Динамо» (Київ): 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981


300 матчів[ред.ред. код]

Список гравців, які провели 300 і більше матчів у вищій лізі[2].

  1. Олег Блохін — 432
  2. Віктор Шустиков — 427
  3. Галімзян Хусаїнов — 410
  4. Микола Осянін — 402
  5. Лев Бурчалкін — 400
  6. Михайло Соколовський — 400
  7. Сергій Бондаренко — 392
  8. Володимир Федотов — 382
  9. Леонід Буряк — 377
  10. Слава Метревелі — 375
  11. Олександр Бубнов — 375
  12. Володимир Сахаров — 372
  13. Володимир Плоскіна — 371
  14. Едуард Маркаров — 370
  15. Анатолій Давидов — 370
  16. Ігор Нетто — 367
  17. Федір Черенков — 366
  18. Ашот Хачатрян — 366
  19. Віктор Кузнецов — 355
  20. Анатолій Дем'яненко — 353
  21. Геннадій Логофет — 349
  22. Михайло Лохов — 346
  23. Володимир Полікарпов — 342
  24. Автанділ Гогоберідзе — 341
  25. Берадор Абдураїмов — 340
  26. Олександр Полукаров — 339
  27. Норайр Месропян — 336
  28. Володимир Голубєв — 336
  29. Рінат Дасаєв — 335
  30. Сергій Сальников — 333
  31. Павло Садирін — 333
  32. Віктор Ворошилов — 330
  33. Олександр Ткаченко — 328
  34. Олександр Новіков — 327
  35. Лев Яшин — 326
  36. Сергій Пригода — 325
  37. Манучар Мачаїдзе — 324
  38. Олександр Чивадзе — 324
  39. Дмитро Багрич — 322
  40. В'ячеслав Семиглазов — 320
  41. Валерій Маслов — 319
  42. Юрій Гаврилов — 318
  43. Йожеф Сабо — 317
  44. Василь Іщак — 316
  45. Володимир Маслаченко — 315
  46. Гіві Нодія — 314
  47. Бабкен Мелікян — 313
  48. Анатолій Куксов — 312
  49. Олексій Єськов — 312
  50. Олексій Петрушин — 312
  51. Сергій Крамаренко — 312
  52. Володимир Веремєєв — 310
  53. Василь Турянчик — 308
  54. Михайло Гершкович — 308
  55. Олександр Журавльов — 304
  56. Володимир Юрін — 304
  57. Володимир Гуцаєв — 303
  58. Анатолій Коньков — 303
  59. Анатолій Крутиков — 303
  60. Володимир Мунтян — 302
  61. Реваз Дзодзуашвілі — 301
  62. Шота Яманідзе — 300
  63. Олександр Мінаєв — 300
  64. Андрій Якубик — 300
  65. Отарі Габелія — 300

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Санин А. Футбол 1965. Справочник-календарь. — Москва, 1965. — 80 с.
  • Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клуби. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва, «Физкультура и спорт», 1972.
  • Романенко А. М. Футбол-89. Довідник-календар. — Київ: Здоров'я, 1989. — 128 с.
  • «Великие клубы» № 3 (26), березень 2007 р.

Веб-ресурси[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Анатолий Алексеевич Зинченко — первый советский легионер (peoples.ru)
  2. Пирогов Б. А. Футбол. — Москва: «Советский спорт», 1995. — 512 с., ил. — (История отечественного спорта).