Жуков Георгій Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Георгій Костянтинович Жуков
RIAN archive 2410 Marshal Zhukov speaking.jpg
Народився 19 листопада (1 грудня) 1896(1896-12-01)
Flag of Russia.svg Російська імперія, Калузька губернія, с. Стрєлковка,
Помер 18 червня 1974(1974-06-18) (77 років)
СРСР СРСР, Москва
Країна СРСР СРСР
Рід військ кавалерія, піхота
Роки служби 19151957
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Війни/битви Перша Світова війна
Громадянська війна в Росії
Бої на Халхин-Голі
Бесарабсько-буковинський похід
Друга Світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Перемога
Орден Перемога
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За перемогу над Японією» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Нагороди Російської імперії::

Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня

Нагороди Монголії

Герой Монгольської Народної республіки
Орден Сухе-Батора Орден Сухе-Батора Орден Сухе-Батора Орден Червоного Прапора (Монголія)
Орден Червоного Прапора (Монголія)

Нагороди інших країн

Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест (з зіркою)
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Virtuti Militari (Великий Хрест (з зіркою)
Орден «Хрест Грюнвальда» 1 ступеня
Медаль за Нісу, Одру, Балтіку (Польща) Медаль за Варшаву (Польща)
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Орден Лазні
Орден Білого Лева
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Воєнний Хрест (Чехословаччина)
Підпис Автограф — Георгій Костянтинович Жуков

Жу́ков Гео́ргій Костянти́нович (*19 листопада (1 грудня) 1896(18961201), Стрєлковка, Калузька губернія — 18 червня 1974, Москва) — радянський полководець і державний діяч, Маршал Радянського Союзу, чотириразовий Герой Радянського Союзу, кавалер двох орденів Перемоги.

Рання кар'єра[ред.ред. код]

Унтер-офіцер Георгій Жуков, 1916 рік

Жуков народився в селі Стрелковка Калузької губернії в родини селянина Костянтина Артемовича Жукова (1851–1921). Після закінчення трьох класів церковно-приходської школи (з похвальним листом) відданий в учні в кушнірську майстерню в Москві, одночасно закінчив дворічний курс міського училища (займаючись по вечорах).

7 серпня 1915 Жуков був призваний до армії Російської Імперії, був відібраний в кавалерію. Після навчання на кавалерійського унтер-офіцера в кінці серпня 1916 року потрапив на Південно-Західний фронт в 10-ий Новгородський драгунський полк. За захоплення німецького офіцера нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня. У жовтні отримав важку контузію, після якої, внаслідок часткової втрати слуху, направлений в запасний кавалерійський полк. За поранення в бою удостоївся Георгіївського хреста 3-го ступеня. Після розпуску ескадрону в грудні 1917 року повернувся до Москви, потім в село до батьків, де довго хворів на тиф.

В Червоній Армії з серпня 1918 року. Вступив 1 березня 1919 року в члени ВКП(б). У Громадянську війну червоноармієць Георгій Жуков воював на Східному, Західному та Південному фронтах проти уральських козаків, під Царицином, з військами Денікіна та Врангеля. У травні-червні 1919 року в складі 1-ї Московської кавалерійської дивізії відправився на Урал, брав участь у боях з козаками в районі станції Шипово, в червні-серпні того ж року — в боях за Уральськ, потім в боях в районі станції Володимирівка та міста Николаевска. У вересні-жовтні 1919 року брав участь в боях під Царицином, потім між Заплавним та Середня Ахтуба (поряд з нинішнім р. Волзький), де був поранений осколками гранати. Після закінчення Рязанських кавалерійських курсів восени 1920 рокупризначений командиром взводу, потім ескадрону; в серпні 1920 року брав участь у боях з десантом Улагая під Екатеринодаром, в грудні 1920 — серпні 1921 року брав участь у придушенні селянського повстання на Тамбовщині («антоновщіна»).

За участь у придушенні Антонівського повстання був нагороджений в 1922 році орденом Червоного Прапора з формулюванням: « в бою під селом В'язова Пошта Тамбовської губернії 5 березня 1921 р., незважаючи на атаки противника силою 1500–2000 шабель, він з ескадроном протягом 7 годин стримував натиск ворога і, перейшовши потім у контратаку, після 6 рукопашних сутичок розбив банду »

Г. К. Жуков. Командир 39-го Бузулукского кавалерійського полку 7-ї Самарської кавалерійської дивізії.

З кінця травня 1923 року Жуков вступив в командування 39-м полком 7-ї Самарської кавалерійської дивізії, в 1924 направлений у Вищу кавалерійську школу.

З 1926 року 5 років викладає військово-допризовну підготовку в Білоруському державному університеті[1].

В 1929 закінчив курси вищого начальницького складу РСЧА, з травня 1930 командував близько року 2-й бригадою 7-ї Самарської кавдивізії, яку очолював тоді Рокоссовський, далі служив в Білоруському військовому окрузі під командуванням І. П. Уборевича.

Потім був помічником інспектора кавалерії Червона армія, командиром 4-ї кавалерійської дивізії (1933–1937), 3-го і 6-го кавалерійського корпусу, з липня 1938 — заступником командувача БВО. У період репресій 1937–1938 роках відбулися збори парторганізації 6-го кавкорпуса, на якому розбиралися заяви від деяких політпрацівників та командирів про «ворожі методи комкора Жукова у вихованні кадрів». Однак партактив прийняв рішення: « Обмежитися обговоренням питання та взяти до відома пояснення товариша Жукова Г. К. »

З 5 червня 1939 року Жуков — командувач 1-ї армійською групою радянських військ в МНР, війська якої у серпні 1939 року розгромили японську Квантунську армію на річці Халхін-Гол. Ця операція стала першим прикладом застосування на практиці теорії глибокої операції — скоординованої дії всіх родів військ: концентрованого удару артилерії та авіації, танкового прориву і швидкого наступу, передвістивши, таким чином, характер більшості боїв Другої Світової війни. На думку деяких істориків, саме завдяки розгрому Квантунської армії на Халхин-Голі Японія утрималась від нападу на Радянський Союз під час Другої Світової війни.

28 серпня 1939 року за розгром японських військ на Халхин-Голі комкор Жуков отримав звання Герой Радянського Союзу.

З червня 1940 року по січень 1941 року командувач військами Київського особливого військового округу (КОВО).

Друга Світова війна[ред.ред. код]

1941[ред.ред. код]

Генерал Г. К. Жуков, 1941 рік

З 1 лютого 1941 року до 29 липня 1941 року Жуков займав пост Начальника Генерального штабу. Саме під його керівництвом розроблялись плани на випадок війни з Німеччиною. За його участю розроблялись «Соображения по плану стратегического развертывания сил Советского Союза на случай войны с Германией и ее союзниками» (рос.) від 15 травня 1941 року.

З початком війни 22 червня 1941 року ці плани не вдалось реалізувати через те, що вони не були розраховані на саме такий початок війни. Тому дії Жукова в перші дні війни — імпровізація, намагання захопити стратегічну ініціативу, необґрунтовані та не співставленні з реальними подіями Директиви (№ 1, № 2, № 3) та накази.

З 23 червня Жуков — представник Ставки Головного командування на Південно-Західному напрямку. Під його керівництвом були здійснені спроби переходу в рішучий наступ частин РСЧА, що стали лише серіями невдалих контратак, які завершились поразкою частин РСЧА в прикордонних районах, загибеллю та полоном сотень тисяч радянських солдат, втратою значної частини танків, артилерії та авіації. На початку липня Жуков повернувся до Москви і підключився до групи посилення Західного напрямку, де частини Червоної армії зазнавали одну поразку за одною.

29 липня 1941 року після численних прорахунків, поразок, оточень частин РСЧА Жукова було знято з посади Начальника Генерального штабу та призначено на посаду командувача Резервним фронтом.

Під його керівництвом Резервний фронт в серпні-вересні 1941 отримав одну з перших перемог РСЧА у війні з Німеччиною, звільнивши місто Єльня під час Єльнінської операції (30 серпня — 8 вересня 1941), ліквідувавши зручний плацдарм німців для наступу на Москву.

На жаль, під час боїв за Єльню Жуков не зреагував вчасно на перегрупування німецьких військ, тому частини 2-ї танкової групи Вермахту під командуванням Гудеріана просунулись з-під Єльні в напрямку Конотопа та в вересні з'єднались з частинами 1-ї танкової групи Кляйста під Лохвицею, тим замкнувши кільце навколо Південно-Західного фронту, що у той час утримував Київ.

З 14 вересня до 6 жовтня Жуков командував Ленінградським фронтом і обороною Ленінграда. Радянські війська зупинили наступ німецьких військ, втім не вдалось запобігти оточення міста і блокади Ленінграда, що згодом призвело до численних втрат серед цивільного населення.

В жовтні 1941 — січні 1942 років Жуков, під безпосереднім керівництвом Сталіна керував обороною Москви. Ціною великих втрат вдалось зупинити наступ німецьких військ і перейти до контрнаступу.

1942[ред.ред. код]

У 1942 році Георгій Жуков здійснював безпосереднє командування радянськими військами в чотирьох великих фронтових наступальних операціях:

Контрнаступ під Москвою (до 7 січня 1942);

Ржевско-Вяземская операція (8 січня20 квітня 1942);

Перша Ржевско-Сичовська операція (30 липня23 серпня 1942);

Друга Ржевско-Сичовська операція (25 листопада20 грудня 1942).

Успіх радянських військ під Москвою в грудні 1941 року привів до активного наступу Червоної Армії по всьому фронту. Але вже в січні 1942 року воно стало захлинатися через посилення опору німецьких військ, перебої з підкріпленнями і боєприпасами у Червоної Армії, через переоцінку Ставкою досягнутих успіхів.

В Ржевській битві (8 січня 1942 — 31 березня 1943) за різними оцінками безповоротні втрати Червоної Армії сягали від 500 до 800 тисяч чоловік, санітарні втрати — близько 1 млн чоловік. Солдати прозвали цю страшну кровопролитну битву «ржевською м'ясорубкою».

На посаді заступника головнокомандувача і представника Ставки Жуков брав участь в підготовці Сталінградської битви. Втім, всупереч до поширеної думки, він не здійснював оперативного командування цією операцією, оскільки в цей час командував радянським наступом на Західному напрямку в районі міста Ржев.

1943[ред.ред. код]

18 січня 1943 року Жукову було присвоєне звання Маршал Радянського Союзу.

Протягом 1943 року Жуков координував дії фронтів в операції «Іскра» при прориві блокади Ленінграда. Після прориву блокади Жуков проводить операцію «Полярна Зірка» з метою розгрому німецької групи армій «Північ», визволення Ленінградської області та створення передумов для успішного наступу в Прибалтику. Операція завершилася повним провалом, а війська понесли величезні втрати.

З 17 березня 1943 перебував на бєлгородському напрямку формування Курської дуги (Воронезький фронт). Під час оборонного і наступального етапів Курської битви координував дії Брянського, Степового і Воронезького фронтів.

Наприкінці серпня-вересні під час Чернігівсько-Полтавської операції Жуков координував дії Воронезького і Степового фронтів з метою переслідування ворога, який відходив до Дніпра.

1944[ред.ред. код]

У січні-лютому Жуков координував дії 1-го Українського фронту та 2-го Українського фронту у Корсунь-Шевченківський операції.

У процесі проведення операції генерал Конєв звинуватив Жукова і Ватутіна в бездіяльності щодо оточеного німецького угруповання, яка призводила до його прориву з оточення. У результаті звернення Конєва до Сталіна внутрішній фронт оточення був повністю переданий під командування Конєва. Цей епізод ускладнив відносини Жукова і Конєва.

В березні 1944 після смертельного поранення генерала М. Ф. Ватутіна Жуков очолив 1-й Український фронт, і успішно провів Проскурівсько-Чернівецьку операцію. В ході операції радянські війська визволили значну частину Правобережної Українив і вийшла до передгір'їв Карпат.

10 квітня Жуков був нагороджений вищим військовим орденом Перемога під № 1, за визволення Правобережної України.

Влітку 1944 року координував дії на Західному напрямку 1-го Білоруського фронту та 2-го Білоруського фронту у операції «Багратіон», також підключався до Львівсько-Сандомірської операції.

29 липня за зразкове виконання завдань Верховного Головнокомандування під час проведення військових операцій Маршал Радянського Союзу Жуков Георгій Костянтинович був нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».

У листопаді був призначений командувачем військ 1-го Білоруського фронту.

1945[ред.ред. код]

На заключному етапі війни 1-й Білоруський фронт, під командуванням маршала Жукова, спільно з 1-м Українським під командуванням Івана Конєва провів Вісло-Одерську операцію (12 січня3 лютого 1945 року), яка стала однією з найуспішніших військових операцій Червоної армії у Другій світовій війні. В результаті Вісло-Одерської операції радянські війська визволили Варшаву (17 січня 1945), розгромили німецьку групу армій «А».

Незважаючи на те, що фронт Жукова перейшов у наступ на два дні пізніше сусіднього 1-го Українського, темпи наступу 1-го Білоруського фронту настільки перевищили темпи наступу сусідніх двох фронтів, що це призвело до відкриття флангів на 100-150 км з півночі і з півдня від передових частин фронту і збільшення довжини фронта. 10 лютого4 квітня 1945 року війська 1-го Білоруського фронту приймали участь у Східно-Померанський операції.

Під час Берлінської операції війська 1-го Білоруського фронту повинні були завдати головний удар. У центрі укріпрайону розташовувався найпотужніша багато ешелонована ділянку — Зеєльовські висоти. Битва за Зеєльовські висоти тривало три дні. Німці чинили запеклий опір, радянські війська понесли важкі втрати. Війська 1-го Білоруського фронту обійшли ворога з півночі, після чого гітлерівці були змушені відійти в Хальбскій котел, де і були знищені.

На зовнішньому рубежі берлінського укріпленого району розпочалися затяжні позиційні бої. З Західного фронту на Радянсько-німецький фронт були переправлені практично всі боєздатні дивізії вермахту.

В загалому в штурмі Берліна приймало участь шість армій 1-го Білоруського фронту і три армії 1-го Українського фронту.

2 травня командувач обороною Берліна генерал Гельмут Вейдлінг підписав капітуляцію німецьких військ і здався разом із залишками гарнізону у полон.

8 травня 1945 року в 22:43 (9 травня 0:43 за московським часом) у Карлсхорсті (Берлін) маршал Жуков прийняв від німецького генерал-фельдмаршала Вільгельма Кейтеля капітуляцію військ нацистської Німеччини.

Битва за Берлін вважається однією з наймасштабніших і кровопролитних битв Другої світової війни. Безповоротні втрати радянських військ склали більше 80 тисяч чоловік, німецьких військ — понад 600 тисяч (включаючи понад 400 тисяч військовополонених).

1 червня 1945 року за зразкове виконання завдань Верховного Головнокомандування під час проведення військових операцій Маршал Радянського Союзу Жуков Георгій Костянтинович був нагороджений третьою медаллю «Золота Зірка».

24 червня 1945 р. Георгій Костянтинович Жуков приймав Парад Перемоги на Червоній площі у Москві. Командував парадом маршал Рокоссовський.

Після війни[ред.ред. код]

Жуков був призначений комендантом радянської окупаційної зони в Німеччині, але вже за рік, через скоєння на окупованій території воєнних злочинів він був знятий з цього посту і призначений на командування спочатку Одеським (ОВО), а згодом Уральським військовим округом (УВО)).

Лише після смерті Сталіна Жуков повернув собі колишній вплив. Він підтримав Хрущова та Маленкова в боротьбі за владу, зігравши ключову роль в арешті і засудженні їхнього головного конкурента — Лаврентія Берії. Пізніше, в 1956 році Жуков підтримав Хрущова в боротьбі проти Маленкова.

Жуков був організатором і керівником військових навчань на Тоцькому полігоні 1954 року, коли для вивчення можливостей армії в атомній війні від 45.000 до 60.000 солдат були піддані дії радіації після вибуху атомної бомби.

У 1955 році Жуков став Міністром оборони СРСР. Він був одним з ініціаторів і організаторів придушення Угорської революції 1956 року.

Популярність Жукова не могла не хвилювати і Хрущова. У 1957 року Жуков був виведений зі складу ЦК КПРС і відправлений на пенсію. У своїх мемуарах Хрущов наполягав, що Жуков готував військовий переворот.

Після зміщення Хрущова в 1964 році Жукова було реабілітовано, втім реальної влади він не отримав. У 1968 році разом з іншими найвидатнішими полководцями СРСР отримав Почесну зброю із золотим зображенням Державного герба СРСР — нагороду за значний особистий внесок у розбудову збройних сил СРСР, впроваджену з нагоди їх 50-ї річниці. Натомість, почалось закріплення культу особи Жукова, який тільки посилився після смерті маршала в 1974 році.

Оцінки[ред.ред. код]

Если бы в германской армии был хотя бы один такой генерал, как Жуков, то Германия давно бы завоевала мировое господство.[Джерело?]

Жуков имел больший опыт руководителя величайшими сражениями, чем кто-либо другой в наше время. Совершенно очевидно, что он был величайшим полководцем.[Джерело?]

Я хорошо знаю Жукова по совместной продолжительной службе, и должен откровенно сказать, что тенденция к неограниченной власти и чувство личной непогрешимости у него как бы в крови.[Джерело?]

С Жуковым мы дружили многие годы. В моем представлении Георгий Константинович Жуков останется человеком сильной воли и решительности, богато одаренным всеми качествами, необходимыми крупному военачальнику.[Джерело?]

Касаясь Жукова, я прежде всего хочу сказать, что он человек исключительно властолюбивый и самовлюбленный, очень любит славу, почет и угодничество перед ним и не может терпеть возражений.[Джерело?]

Жуков, этот узурпатор и грубиян, относился ко мне очень плохо, просто не по-человечески. Он всех топтал на своем пути, но мне доставалось больше других. Я с товарищем Жуковым уже работал, и знаю его как облупленного. Это человек страшный и недалекий. Высшей марки карьерист… Следует сказать, что жуковское оперативное искусство – это превосходство в силах в 5–6 раз, иначе он не будет браться за дело, он не умеет воевать не количеством, и на крови строит себе карьеру.[Джерело?]

С момента прихода товарища Жукова на пост министра обороны в министерстве обороны создались невыносимые условия. У Жукова был метод – подавлять.[Джерело?]

Звинувачення у злочинах[ред.ред. код]

Горельєф у вестибюлі станції метро «Маршала Жукова» в Харкові, Україна. Відкритий в 1997 році.

Проти українців[ред.ред. код]

Перед початком військової операції по форсуванню Дніпра, в Червону Армію було масово мобілізовано мешканців навколишніх населених пунктів в основному українських селян, у народі їх прозвали «піджачниками», «чорносвитниками», «чорною піхотою» із-за відсутності будь-якої уніформи і мізерним військовим спорядженням. Радянська влада вважала, що ці люди мають власною кров’ю «змити ганьбу перебування на окупованій території». У результаті з близько 300 тисяч нашвидкуруч мобілізованих «піджачників» в операції по форсуванню Дніпра загинуло 250–270 тисяч.[2]

Зі слів ветерана війни Юрія Коваленка, який стверджує, що був присутнім на засіданні перед початком форсування Дніпра на запитання командирів, у що одягнути ці 300 тисяч мобілізованих, Жуков відповів: «Как во что? В чем пришли, в том воевать будут!»[2][3]. Коли мова зайшла про озброєння призовників Жуков цинічно сказав: «Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — и из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!»[2]. Коли Жукову доповіли, що на складах є тільки 100 тисяч трьохлінійок, а генерал Костянтин Рокоссовський запропонував послати до Москви в Ставку кур'єра, який би попросив допомоги з озброєнням та обмундируванням, Жуков відповів: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим? Нахрена обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать».[2][3].

Левко Лук'яненко так описує ціну «перемоги» в Корсунь-Шевченківській операції:[4]

Навесні 1944 року під час Корсунь-Шевченківської операції Жуков наказав кинути на штурм добре підготовленої німецької оборони війська, які були щойно доукомплектовані чоловіками від 15 до 55 років, зігнаними з навколишніх українських сіл. Кулями в спину заградзагони гнали цих ненавчених українців в одну атаку за другою. Впродовж 24 днів цього злочинного кровопускання було знищено 770 тис. людей, переважно українців.

І хіба це не геноцид українців?!

Також підпис Жукова стоїть під начебто таємним наказом за номером «№ 0078/42» про депортацію всіх українців та членів їх родин до Сибіру. Слід зазначити що даний наказ був виданий 22 червня 1944 року, відразу після злочину проти кримсько-татарського народу, який 18 травня 1944 року був примусово депортований з рідної землі.

Відтворення цього секретного наказу опубліковано в праці відомого прокомуністичного московського документаліста Фелікса Чуєва «Солдаты империи». Ось текст наказу, який подав Ф. Чуєв:[5]

«  ЦІЛКОМ ТАЄМНО Наказ № 0078/42 22 червня 1944 р. Москва
Копія наказу «№ 0078/42» оприлюднена в книзі Ф.Чуєва «Солдати імперії» про депортацію всіх українців з УРСР

ПО НАРОДНОМУ КОМІСАРІАТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ СОЮЗУ ТА НАРОДНОМУ КОМІСАРІАТУ ОБОРОНИ СОЮЗУ СРСР

Агентурною розвідкою встановлено: За останній час в Україні, особливо в Київській, Полтавській, Вінницькій, Рівненській та інших областях, спостерігається явно ворожий настрій українського населення проти Червоної Армії і місцевих органів Радянської влади. В окремих районах і областях українське населення чинить опір, відмовляється виконувати заходи партії і уряду по відновленню колгоспів і здачі хліба для потреб Червоної Армії. Воно, аби зірвати відбудову колгоспів, по-хижацькому вбиває власну худобу. Щоб зірвати постачання продовольства до Червоної Армії, хліб закопують у ями. У багатьох районах ворожі українські елементи переважно з осіб, що переховуються від мобілізації в Червону Армію, організували в лісах "зелені" банди, які не тільки підривають військові ешелони, а й нападають на невеликі військові частини, а також вбивають місцевих представників комуністичної влади. Окремі червоноармійці та командири, потрапивши під вплив напівфашистського українського населення та мобілізованих червоноармійців із звільнених областей України, стали розкладатися та переходити на бік ворога. З вищевикладеного видно, що українське населення стало на шлях явного саботажу Червоної Армії і Радянської влади і прагне до повернення німецьких окупантів. Тому, з метою ліквідації і контролю над мобілізованими червоноармійцями і командирами звільнених областей України, наказую:

  1. . Вислати у віддалені краї Союзу РСР всіх українців, що проживали під владою німецьких окупантів.
  2. . Виселення проводити:
    1. ) у першу чергу українців, які працювали і служили у німців;
    2. ) у другу чергу вислати всіх інших українців, які знайомі з життям під час німецької окупації;
    3. ) виселення почати після того, як буде зібраний урожай і зданий державі для потреб Червоної Армії;
    4. ) виселення проводити тільки вночі і раптово, щоб не дати сховатися одним і не дати знати членам родини, які знаходяться в Червоній Армії.
  3. . Над червоноармійцями і командирами з окупованих областей встановити наступний контроль:
    1. ) завести в особливих відділах спеціальні справи на кожного;
    2. ) усі листи перевіряти не через цензуру, а через особливий відділ;
    3. ) закріпити одного секретного співробітника на 5 чоловік командирів і червоноармійців.
  4. . Для боротьби з антирадянськими бандами перекинути 12 і 25 каральні дивізії НКВС.

Наказ оголосити до командира полку включно.

Народний комісар внутрішніх справ Союзу РСР - БЕРІЯ

Зам. народного комісара оборони Союзу РСР, маршал Радянського Союзу - ЖУКОВ  »[6][7]

Оригінальний текст (рос.)

«СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО Приказ № 0078/42 22 июня 1944 года г. Москва

ПО НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА И НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ОБОРОНЫ СОЮЗА СССР

Агентурной разведкой установлено: За последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского населення против Красной Армии и местных органов Советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной Армии. Оно для того, чтобы сорвать колхозное строительство, хищнически убивает скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной Армии, хлеб закапывают в ямы. Во многих районах враждебные украинские элементы преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации в Красную Армию, организовали в лесах “зеленые” банды, которые не только взрывают воинские эшелоны, но и нападают на небольшие воинские части, а также убивают местных представителей власти. Отдельные красноармейцы и командиры, попав под влияние полуфашистского украинского населения и мобилизованных красноармейцев из освобожденных областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов. Поэтому, в целях ликвидации и контроля над мобилизованными красноармейцами и командирами освобожденных областей Украины, приказываю:

  1. . Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.
  2. . Выселение производить:
    1. ) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;
    2. ) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации;
    3. ) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;
    4. ) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться одним и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии.
  3. . Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль:
    1. ) завести в особых отделах специальные дела на каждого;
    2. ) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел;
    3. ) прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.
  4. . Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12 и 25 карательные дивизии НКВД.

Приказ объявить до командира полка включительно.

Народный комиссар внутренних дел Союза ССР БЕРИЯ

Зам. народного комиссара обороны Союза ССР, маршал Советского Союза ЖУКОВ »

Розстріли червоноармійців[ред.ред. код]

Левко Лук'яненко вважає Жукова одним зі стовпів сталінського терору й загарбницької імперської армії, який відзначався особливою жорстокістю[8]. В «Энциклопедии военного искусства» наводиться епізод[9] який відбувся у 1939 році: «На початку серпня 1939 року Г. Жуков поїхав на Далекий Схід захищати від 6-ої японської армії монгольський кордон. Разом із ним з Москви приїхала група слухачів військових академій — офіцерський резерв. Жуков знімав тих, хто, на його думку, не відповідав займаній посаді, і розстрілював. На звільнене місце ставив людину з резерву, яка в разі найменшого промаху, як і його попередник, діставала кулю в потилицю».

Під час оборони Москви в листопаді 1941 року Георгій Жуков віддавав начальникам штабів армій накази особисто виїжджати на фронт і там «щиро, твердою рукою» проводити масові розстріли особового складу Червоної армії. Після таких «нововведень» солдати почали масово здаватися в полон демонізованому радянською пропагандою супротивнику, десятками і сотнями тисяч чоловік. Наприклад, за пів року, з початку весни і до серпня 1942 в полон здалися більше мільйона радянських солдатів[10]

Бюст Г. К. Жукова в розореній церкві, нині музеї Букринського плацдарму в м. Переяслав-Хмельницькому

Серед простих солдатів, які воювали під командуванням Жукова, поза очі його називали «М'ясником».

Взяття заручників[ред.ред. код]

Після початку німецько-радянської війни, 16 серпня 1941 року був виданий Наказ № 270 Ставки Верховного Головного Командування, який містив вказівки «Расстреливать безжалостно дезертиров, бойцов, сдавшихся в плен. А если они решатся на это, пусть знают, что их семьи будут вынуждены испить самую горькую чашу»[9]. Наказ був підписаний головою Державного Комітету оборони Йосипом Сталіним, його заступником В'ячеславом Молотовим, Маршалами Радянського Союзу Семеном Будьонним, Климентом Ворошиловим, Семеном Тимошенко, Борисом Шапошниковим і генералом армії Георгієм Жуковим. Прибувши після цього до Ленінграда в якості командуючого Ленінградським фронтом, очевидно на підставі Наказу № 270 Жуков відправив командувачам арміями Ленінградського фронту і Балтійського флоту «доопрацьовану» шифрограму № 4976: «Роз'яснити всьому особовому складу, що всі сім'ї тих, хто здався ворогові будуть розстріляні, і після повернення з полону [самі] вони теж будуть розстріляні»[11]. Наказ Жукова про взяття заручників було вперше опубліковано в журналі «Начало» № 3 за 1991 рік, в подальшому він був опублікований в газеті «Ізвєстія»[12]. Згідно до цього наказу в заручниках потенційно опинялися сім'ї бійців і командирів чотирьох армій і авіації Ленінградського фронту, двох корпусів ППО і Балтійського флоту. Загальне число військовослужбовців в цих з'єднаннях і об'єднаннях в той момент — 516 тисяч, відповідно родичів у них були — мільйони[13]. І ці мільйони Жуков письмовим наказом оголосив потенційними заручниками, які підлягають розстрілу у випадку здачі військовослужбовців в полон. При цьому Жуков не уточнював, кого саме будуть розстрілювати з членів сімей, тобто, наприклад, тільки дружин чи і сестер також? Якщо будуть розстрілювати дітей, то з якого віку? Це вже пізніше, 24 червня 1942 року ДКО прийняв постанову «Про членів сімей зрадників Батьківщини» (№ 1926сс), в якій вносилася ясність щодо цього питання: «Членами семей изменника Родине считаются отец, мать, муж, жена, сыновья, дочери, братья и сестры, если они жили совместно с изменником Родине или находились на его иждивении к моменту совершения преступления или к моменту мобилизации в армию в связи с началом войны.»[14] А у 1941 на підставі цього наказу Жукова начальник Політуправління Балтійського флоту в своїй директиві від 28 вересня 1941 року вимагав від підлеглих йому органів роз'яснювати всьому особовому складу кораблів і частин, що сім'ї червонофлотців і командирів, які перейшли на бік ворога чи здалися в полон, будуть негайно розстрілювати, як сім'ї зрадників Батьківщини.

Оригінальний текст (рос.)

Письмо начальника Главного политического управления Рабоче-крестьянского военно-морского флота армейского комиссара II ранга Ивана Рогова секретарю Центрального Комитета ВКП(б) Георгию Маленкову, датированное 5 октября 1941 г.:

Начальник Политического управления Балтфлота издал 28.9.41 г. директиву за № 110/с, в которой указывает: "Разъяснить всему личному составу кораблей и частей, что все семьи краснофлотцев, красноармейцев и командиров, перешедших на сторону врага, сдавшихся в плен врагу, будут немедленно расстреливаться, как семьи предателей и изменников Родины, а также будут расстреливаться и все перебежчики, сдавшиеся в плен врагу, по их возвращении из плена".

Я немедленно запросил ПУБалт, на основании каких указаний издана директива, противоречащая указаниям приказа Ставки Верховного Командования Красной Армии № 270.

Член Военсовета КБФ т. СМИРНОВ и начальник ПУ КБФ т. ЛЕБЕДЕВ в своей телеграмме от 4.10.41 г. сообщают, что директива № 110/с составлена на основе шифрограммы командующего Ленинградским фронтом т. Жукова за № 4976, в которой сказано: "Разъяснить всему личному составу, что все семьи сдавшихся врагу будут расстреляны и по возвращении из плена они также будут все расстреляны". Народному комиссару ВМФ т. КУЗНЕЦОВУ и мне неизвестно, что п. 2 приказа Ставки № 270 изменен. Считаю, что шифрограмма № 4976 командования Ленинградского фронта противоречит указаниям приказа № 270 Ставки Верховного Главнокомандования Красной Армии.

Соколов, Борис Вадимович (2011), Берия. Судьба всесильного наркома, Астрель, ISBN 978-5-271-35598-1 ; РГАСПИ, ф. 83, оп. 1, д. 18, л. 18-19.

Цю директиву № 110/с Політуправління Балтійського флоту, «як незаконну», було скасовано лише через пів року — на початку 1942 р[15]. Кількість жертв наказу — не відома. Взяття заручників в сенсі міжнародного права є воєнним злочином і заборонене Гаазькою конвенцією 1907 р., Женевською конвенцією «Про захист цивільного населення під час війни» 1949 р. і Міжнародною конвенцією про боротьбу із захопленням заручників 1979 р[16]. При цьому, практика масового захоплення заручників з числа мирного населення на Росії мала місце ще від часів Громадянської війни, на початку Червоного терору. Головними ініціаторами масового захоплення і вбивств заручників були Ленін, Петровський, Тухачевський та інші, узяття заручників стало частиною внутрішньої політики держави. Рішення щодо взяття заручників було ухвалене ще 23 липня 1918 року Петроградським комітетом РКП(б), разом із рішеннями про Червоний терор та про створення мережі концентраційних таборів, де зокрема утримувалися і родини-заручники.

Грабежі на окупованих територіях[ред.ред. код]

Після капітуляції Німеччини Георгій Жуков почав «привласнювати» так звані «трофейні цінності»[17] особисто собі і такими діями «став на шлях мародерства» — заради власного, а не державного збагачення займаючись пограбуваннями населення окупованої Німеччини. Угруповання Жукова «йшло на явні злочини»: зламувало сейфи в ювелірних магазинах, грабувало німецькі замки, особняки, вчиняло інші подібні злочинні дії, внаслідок чого Жуков вивіз з Німеччини близько 100 кілограмів золота і столового срібла (ложки та ін.). Цей факт був встановлений під час проведення обшуку в його квартирі у Москві та на дачі НКВС в Підмосков'ї. Крім виробів з дорогоцінних металів злочинне угруповання Жукова відбирало у німців діаманти, рідкісні килими, картини, тканини, фарфор, колекційну зброю, меблі і коштовні хутра. З точки зору Комісії ЦК ВКП(б), все це Жуков «привласнював» у «держави-переможниці» СРСР і ешелонами вивозив до Москви. Згідно до Постанови ЦВК і РНК СРСР від 27 липня 1927 року про «Положення про військові злочини»[18], підсудність таких злочинів Жукова мав Військовий трибунал, а стаття 193-28 розділу «Військові злочини» Кримінального кодексу РСФСР у сукупності зі статтею 47 (обтяжуючі обставини: група осіб, корисливі мотиви тощо) — передбачала за такі дії смертну кару з конфіскацією майна:[19]

193-28. Розбій, грабіж, протизаконне знищення майна і насильство, а також протизаконне відбирання майна під приводом воєнної необхідності, що вчиняються по відношенню до населення в районі воєнних дій, тягнуть за собою позбавлення волі на строк не нижче трьох років, з конфіскацією майна або без такої, а за наявності обтяжуючих обставин — вищу міру соціального захисту з конфіскацією майна.

Проте в порушення існуючих законних норм, замість військового трибуналу дії угруповання Жукова розглянула комісія ЦК ВКП(б), яка констатувала факти злочинів, а самого Жукова визнала таким, що «опустився в політичному і моральному відношенні та підлягає суду». Однак Жуков не розкаявся і брехав на засіданні комісії, намагаючись приховати свою злочинну діяльність. Він стверджував, що власним коштом «купував» коштовності вагонними нормами, що кілька десятків золотих годинників, обручок та інших жіночих ювелірних виробів — це «подарунки», а якщо він і грабував — то виключно в інтересах держави[20]. І навіть за такої нахабної поведінки партійна комісія винесла Жукову «останнє попередження», а в якості «покарання» перевела його командувати іншим округом. Награбоване в обхід держави Радянська Росія вилучила на свою користь і не повернула Німеччині. Справа Г. Жукова весь час знаходилася на особистому контролі[21] Йосипа Сталіна.

Оригінальний текст (рос.)

«Постановление Политбюро ЦК ВКП(б) «О т. Жукове Г.К., Маршале Советского Союза»

П61/84 20 января 1948 г.

ЦК ВКП(б), заслушав сообщение Комиссии в составе тт. Жданова, Булганина, Кузнецова и Шкирятова, выделенной для рассмотрения поступивших в ЦК материалов о недостойном поведении командующего Одесским военным округом т. Жукова Г.К, установил следующее.

Тов. Жуков, в бытность Главкомом группы Советских оккупационных войск в Германии, допустил поступки, позорящие высокое звание члена ВКП(б) и честь командира Советской Армии. Будучи полностью обеспечен со стороны государства всем необходимым, тов. Жуков, злоупотребляя своим служебным положением, встал на путь мародерства, занявшись присвоением и вывозом из Германии для личных нужд большого количества различных ценностей.

В этих целях т. Жуков, давши волю безудержной тяге к стяжательству, использовал своих подчиненных, которые, угодничая перед ним, шли на явные преступления, забирали картины и другие ценные вещи во дворцах и особняках, взломали сейф в ювелирном магазине в г. Лодзи, изъяв находящиеся в нем ценности, и т.д.

В итоге всего этого Жуковым было присвоено до 70 ценных золотых предметов (кулоны и кольца с драгоценными камнями, часы, серьги с бриллиантами, браслеты, броши и т.д.), до 740 предметов столового серебра и серебряной посуды и сверх того еще до 30 килограммов разных серебряных изделий, до 50 дорогостоящих ковров и гобеленов, более 60 картин, представляющих большую художественную ценность, около 3 700 метров шелка, шерсти, парчи, бархата и др. тканей, свыше 320 шкурок ценных мехов и т.д.

Будучи вызван в Комиссию для дачи объяснений, т. Жуков вел себя неподобающим для члена партии и командира Советской Армии образом, в объяснениях был неискренним и пытался всячески скрыть и замазать факты своего антипартийного поведения.

Указанные выше поступки и поведение Жукова на Комиссии характеризует его как человека, опустившегося в политическом и моральном отношении.

Учитывая все изложенное, ЦК ВКП(б) постановляет:

1. Признавая, что т. Жуков за свои поступки заслуживает исключения из рядов партии и предания суду, сделать т. Жукову последнее предупреждение, предоставив ему в последний раз возможность исправиться и стать честным членом партии, достойным командирского звания.

2. Освободить т. Жукова с поста командующего Одесским военным округом, назначив его командующим одним из меньших округов.

3. Обязать т. Жукова немедленно сдать в Госфонд все незаконно присвоенные им драгоценности и вещи.

ЦК ВКП(б)

РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 3. Д. 2198. Лл. 28 — 29. Подлинник. Машинопись.

[22].

З точки зору міжнародного права такі дії Жукова є воєнними злочинами, оскільки відділ III Конвенції про закони і звичаї суходільної війни («Про військову владу на території ворожої держави») встановлював, що «приватна власність не підлягає конфіскації» (ст. 46) і що «грабіж безумовно забороняється» (ст. 47). Згідно до статті 56 Конвенції, власність громад, установ церковних, благодійних та освітніх, художніх і наукових прирівнювалася до приватної власності. Всяке навмисне захоплення, знищення або пошкодження такої власності «забороняється і повинне підлягати переслідуванню»[23].

Пограбування на окупованих територіях визнано воєнним злочином і у статті 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу, підписаного в тому числі і СРСР у Лондоні 8 серпня 1945 року: «Воєнні злочини, а саме: порушення законів чи звичаїв війни. До цих порушень відносяться <…> пограбування громадської чи приватної власності <…> та інші злочини».[24]

Випробування ядерної зброї на людях[ред.ред. код]

14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні під керівництвом Маршала Радянського Союзу Жукова вперше були проведені військові дослідні навчання з практичним застосуванням ядерної зброї і з залученням до експеріменту багатьох людей. Тоді бомбардувальник скинув з висоти 13 кілометрів ядерну бомбу потужністю 40 кілотонн у тротиловому еквіваленті, що дорівнює потужності вибухів у Хіросімі і Нагасакі, «складених» разом. Бомбу було підірвано у повітрі, на висоті 350 метрів над масовим скупченням людей. У результаті багато учасників цих навчань отримали різні дози радіоактивного опромінення. Жертвами навчань із застосуванням атомної бомби стали як військові, забезпечені хоча б мінімальним, але недостатнім захистом, так і цивільні особи, які знаходилися у військових частинах. Всі вони дали підписку про нерозголошення. Дані про ці випробування досі засекречені, проте приховати важкі наслідки для здоров'я людей виявилося неможливо. Точне число загиблих від наслідків впливу радіації в результаті Тоцьких випробувань до цих пір не встановлено. Відомо, що у зоні Тоцького радіоактивного сліду за 50 років народжуваність знизилася майже в 3 рази, а число вроджених аномалій збільшилося на 60%. Онкозахворювання в Оренбурзькій області — друга причина смертності населення після серцево-судинних. Всі, хто отримав велику дозу радіації, померли відразу, протягом року[25]. Зараз відомо, що під час ядерних випробовувань на полігоні були війська і, згідно до плану Жукова, одні дивізії оборонялися в умовах реального застосування ядерної зброї, а інші наступали. Загальне число учасників — 45 тисяч людей. Вони оборонялися і наступали в районі, в якому рівень радіації був настільки високий, що прилади для вимірювання радіації вийшли з ладу і перестали на неї реагувати. Офіційний орган Міністерства оборони Російської Федерації газета «Красная звєзда» 9 липня 1992 року так згадала про ці маневри: «Керівник навчань Г. К. Жуков подякував всім учасникам за майстерність, стійкість і мужність: такі елементарні запобіжні заходи, як дезактивація техніки, зброї та обмундирування, не застосовувалися. У навчаннях брала участь величезна маса людей. Ніякого спеціального медичного спостереження за станом їхнього здоров'я встановлено не було. Засекречені і забуті, вони жили, як могли, без жодної уваги з боку держави: кожен дав підписку, якою клятвено зобов'язався мовчати про це протягом 25 років.»[26]

Збройне придушення повстання[ред.ред. код]

У 1956 році як співорганізатор, Жуков брав участь у подавленні повстання в Угорщині, де «за придушення угорського фашистського заколоту» і отримав 4-ю зірку Героя Радянського Союзу. За оцінками ООН, угорську антикомуністичну революцію було придушено силами радянських військ, чисельністю 75-200 тисяч чоловік і 2500 танків. Під час повстання загинули тисячі угорських повстанців і сотні радянських військовослужбовців, значно більше отримали поранення.[27] Майже 200 тисяч жителів покинули Угорщину, як біженці. Масові арешти почалися наприкінці листопада 1956, коли відбулася організація радянських концтаборів, військових судів і розпочалися масові депортації населення в Україну, що згідно до Лондонського Статуту Міжнародного військового трибуналу визнано злочинами проти людяності. 13 травня 2014 року у Будапешті суд визнав винним у воєнних злочинах колишнього високопоставленого діяча Комуністичної партії Угорщини, 92-річного Белу Біску. Він також брав участь у придушенні антирадянського повстання в 1956 році. З огляду на вік комуністичного воєнного злочинця, суд покарав його лише 5.5 роками ув'язнення за участь у розстрілах мирних жителів під час радянсько-угорського придушення повстання в грудні 1956-го. Бела Біску займав пост міністра внутрішніх справ Угорщини з 1956 по 1961 рік[28]. Біску також визнано винним в інших правопорушеннях, у тому числі в запереченні злочинів, вчинених комуністичним режимом.[29]

Історична роль[ред.ред. код]

Особистість маршала Жукова в історичній і публіцистичній літературі знаходить самі протилежні оцінки. Найімовірніше, тут стикаються два протилежних моменти. По-перше, складність і багатогранність будь-якої значущої історичної постаті, по-друге — прагнення сприймати діяльність воєначальника в однозначно позитивних чи негативних відтінках. Всі складні неоднозначні моменти скрашуються і підносяться авторами робіт в більш-менш однозначному тоні.

Збалансовану, всебічну і об'єктивну роботу, присвячену життю Георгія Костянтиновича Жукова, як і будь-якій іншій знаковій історичній постаті, яка символізує цілу епоху — рано чи пізно буде необхідно проводити. Це надзвичайно складний і трудомісткий процес.

Доктор історичних наук Андрій Мерцалов пише[30]: «Після Сталіна Жуков був другою особою у військовому керівництві СРСР… Не лише Сталіну, але й Жукову був властивий порочний принцип „за всяку ціну“, грубість і самодурство».

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Георгій Жуков. Війна і мир маршала Перемоги» (2010), «Білорусьфільм»
  2. а б в г Звільнення Києва: сотні тисяч життів — до свята Жовтневої революції
  3. а б Юрій КОВАЛЕНКО: «Я жалкую, що не воював в УПА» // © АРАТТА. Український національний портал. 2006-2014
  4. Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні: відповідь генералові Іщенку / Л. Г. Лук'яненко. — Київ: Козаки, 2002. — 48 сторінок — ISBN 966-514-038-8, сторінка 38
  5. Євген Наконечний «Украдене Ім'я»
  6. Чуев Ф. Солдаты империи: Беседы. Воспоминания. Документы.— М., 1998.— С. 177–178.
  7. Євген Наконечний «Украдене Ім'я»
  8. Левко Лук'яненко. МАРШАЛ ЖУКОВ І УКРАЇНЦІ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
  9. а б Энциклопедия военного искусства. — Минск: Литература, 1997. — С. 199.
  10. Bundesarchiv (13 серпня 1942). «Bild 183-B21845». Процитовано 2014-06-05. 
  11. Текст шифрограми згадується в РДАСПІ, ф. 83, оп. 1, с. 18, л. 18-19.
  12. (рос.) Жуков приказывал расстреливать семьи попавших в плен
  13. (рос.) Суворов В. Беру свои слова обратно. — Донецк: Сталкер, 2005. — 496 стр
  14. (рос.) Никита Ломагин: Неизвестная Блокада
  15. (рос.)Н. А. Ломагин. Настроения защитников и населения Ленинграда в период обороны города, 1941–1942 гг: Ленинградская эпопея. СПб., 1995. С. 243
  16. (рос.) Военно-юридический энциклопедический словарь. Под ред. Кудашкина А. В., Фатеева К. В., Харитонова С. С., 2007 г.
  17. Німці хочуть повернути захоплені «трофейні цінності». Росія: «ми заплатили кров'ю і не віддамо»
  18. Кримінальне законодавство СРСР
  19. (рос.) УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС РСФСР РЕДАКЦИИ 1926 года, в редакции постановления ВЦИК и СНК от 9 января 1928 года (СУ N 12, ст.108). Вступила в силу со времени вступления в силу постановления ЦИК и СНК СССР от 27 июля 1927 года о введении в действие Положения о воинских преступлениях (СЗ СССР N 50, ст.504).
  20. (рос.) Письмо Г. К. Жукова А. А. Жданову. Маршал Советского Союза Г. К. Жуков. Хроника жизни. М. 1999
  21. Примітка до Постанови Політбюро ЦК ВКП(б) П61/84 20 січня 1948
  22. (рос.) "Постановление Политбюро ЦК ВКП(б) «О т. Жукове Г. К., Маршале Советского Союза», Жуков Ю. Н. Сталин: тайны власти. М., 2005. С. 424–426
  23. (рос.) Конвенція про закони і звичаї суходільної війни (IV Гаазька конвенція)
  24. (рос.) Статут Міжнародного військового трибуналу
  25. (рос.) Жертвы Тоцкого полигона
  26. (рос.) Суворов В. Тень победы. — М.:АСТ, 2002
  27. Оккупация — Борьба за независимость — Венгрия
  28. Екс-командувача МВС Угорщини засудили за придушення антирадянського повстання і розстріли
  29. (англ.) Hungary 1956 revolt: Bela Biszku jailed for war crimes
  30. Мерцалов А. Под гипнозом сильной личности//Родина, 1991. — № 6-7.-С. 115.

Твори[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Карпов Владимир Васильевич Маршал Жуков: Опала
  • Махмут Гареев. Маршал Жуков
  • Суворов В. Тень победы
  • Краснов В. Г Жуков. Маршал Великой империи
  • Борис Соколов. Берия. Судьба всесильного наркома
  • В.Суворов. Беру свои слова обратно
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Міжнародне визнання та нагороди
Попередник:
Ернест Кінг
США
Людина тижня
журналу «Тайм»

Time Magazine logo.svg
14 грудня 1942
Наступник:
Кетрін Корнелл
Джудіт Андерсон
Рут Гордон
США
Попередник:
Маршал Радянського Союзу
Булганін Микола Олександрович
19531955
Coat of arms of the Soviet Union.svg
Міністр оборони СРСР

19551957
Наступник:
Маршал Радянського Союзу
Малиновський Родіон Якович
19571967
Попередник:
Red Army flag.svg
Головнокомандувач Сухопутних військ СРСР

1946
Наступник:
Маршал Радянського Союзу
Конєв Іван Степанович
19461950