Формула-1 — Чемпіонат 1994

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
1994 Сезон Формули-1
Попередній: 1993 Наступний: 1995

Чемпіонат світу з автоперегонів у класі Формула-1 2010 року — 45-й чемпіонат світу у класі Формула-1, складався з 16-ти Гран-прі і проходив з 17 березня по 13 жовтня. Чемпіоном світу став Міхаель Шумахер, Кубок конструкторів завоювала команда «Вільямс»-«Рено». Один з найтрагічніших чемпіонатів світу за всю історію.

Напередодні чемпіонату[ред.ред. код]

З 1994 року в історії Формули-1 практично почалася нова епоха. Першою причиною цього став поступовий відхід старих фаворитів (Нельсона Піке, Найджела Менселла, Алена Проста, Рікардо Патрезе) і подальше висування на перші ролі тих, хто раніше був у їх тіні: Деймон Гілла, Міхаеля Шумахера, Мікі Хаккінена, Жана Алезі. Другим чинником була кардинальна зміна технічного регламенту. Ще на Гран-Прі Канади 1993 «FIA» видала бюлетень, в якому вказувала, що автомобілі всіх команд, окрім BMS (безпросвітного аутсайдера) не відповідають технічним вимогам, так як оснащені різними електронними системами, що допомагають гонщикові при управлінні автомобілем: traction control, ABS, електронною коробкою передач, активною підвіскою. Починаючи з сезону 1994 року, використання цих систем заборонялося. Одночасно була дозволена дозаправка паливом в ході гонки.

При зміні правил «FIA» оголосила, що переслідує цим благородну мету: зрівняти шанси малих команд, у яких не вистачало грошей для розробки електроніки, і визнаних лідерів. Але до того часу, майже всі команди обзавелися електронікою, і після зміни правил їм знову довелося витрачати великі кошти для розробки шасі, що відповідають новим правилам. Шасі ці порівняно з попередніми моделями були практично некеровані. Це і призвело до трагічних аварій у ході сезону. «FIA», що так ґрунтовно скомпрометувала себе необачною зміною правил, продовжувала викликати шквал критики на свою адресу, вводячи під час сезону все нові і нові заборони й обмеження, покликані знизити швидкість, і, таким чином, підвищити безпеку змагань, хоча достатньо було знову реабілітувати електронні системи.

Гран-прі чемпіонату[ред.ред. код]

Гран-прі Бразилії[ред.ред. код]

Чемпіонат відкрився гонкою в Бразилії 27 березня. Айртон Сенна, що перейшов у цьому сезоні за «Вільямс», стартував з поул-позиції (1:15.962) і якийсь час лідирував, але після піт-стопа опинився позаду Шумахера. Переслідуючи його, на п'ятдесят п'ятому колі Сенна зробив помилку і зійшов. В результаті Шумахер перетнув фінішну лінію, випередивши другого Гілла на одне коло. Алезі також відстав на коло, а Рубенс Барікелло, Укіо Катаяма і Карл Вендлінгер, що зайняли місця з четвертого по шосте — на два.

Гран-прі Тихого океану[ред.ред. код]

Другий етап чемпіонату пройшов 17 квітня на новій для Формули-1 трасі Танака в Японії. Офіційно гонка називалася Гран-прі Тихого океану і була введена в календар через величезну популярність Формули-1 в Японії. Поул-позицію знову зайняв Сенна, але вже на старті, отримавши відчутний поштовх від Хаккінена, опинився на узбіччі і остаточно вибув з боротьби, коли в його «Вільямс» в'їхала «Феррарі» Ніколи Ларіні. Гілл також зійшов після інциденту з Хаккіненом, коли спробував обігнати фіна в боротьбі за друге місце. Перешкодити Шумахеру, здобути перемогу, не зміг більше ніхто: Герхард Бергер, єдиний, хто залишився в тому ж колі, відстав на 1:15.300. Барікелло фінішував третім і після двох етапів займав сенсаційне друге місце в чемпіонаті. Крістіан Фіттіпальді став четвертим, Гайнц-Гаральд Френтцен — п'ятим, Ерік Кома — шостим.

Гран-прі Сан-Марино[ред.ред. код]

Роланд Ратценбергер був смертельно травмований в кваліфікації після аварії, яка була спричинена пошкодженням переднього антикрила.

Під час кваліфікації перед третім етапом — Гран-Прі Сан-Марино — під час першої кваліфікаційної сесії для визначення порядку старту гонки[1], Рубенс Барікелло, пілот команди «Джордан», зачепив край узбіччя повороту «Варіанте Басса» (італ. Variante Bassa) — і на швидкості 225 км/год злетів у повітря[2]. У суботу, на останній двадцятихвилинній кваліфікаційній сесії сталася ще одна аварія Роланда Ратценбергера. Гонщик помер, причому, за офіційною версією, смерть настала в лікарні.

На початку гонки заглох «Бенеттон» Юркі Ярвілехто. Більшість гонщиків зуміли уникнути зіткнення з фіном, проте Педро Ламі занадто пізно побачив Ярвілехто, що залишився стояти на стартовій решітці, і врізався у нього. Внаслідок аварії дев'ятеро осіб отримали незначні травми від частини уламків болідів, що перелетіли через дорожнє огородження призначене для захисту глядачів на стартовій прямій.[3] Після рестарту, болід команди «Вільямс» під управлінням Айртона Сенни, який був на той момент серед лідерів у гонці, проходячи поворот «Тамбурелло» (італ. Tamburello) зірвалася з траси і на величезній швидкості врізався у бетонну стіну. Згідно з показаннями телеметрії, у момент зриву швидкість боліду була близько 306 км/год, після цього Сенна встиг загальмувати і уповільнити болід, але швидкість на момент удару в стіну склала 211 км/год. Незабаром він помер у госпіталі. Після його аварії гонка була продовжена, і Шумахер знову виборов перемогу. Другим перетнув фінішну лінію Ларіні, третім — Хаккінен.

Гран-прі Монако[ред.ред. код]

Після загибелі Сенни проведення Гран-прі Монако було під загрозою. Етап все ж таки відбувся, і у вільних заїздах в четвер у важку аварію потрапив Вендлінгер, після цього знаходився в комі дев'ятнадцять днів. Команда «Sauber» була знята з цього Гран-прі, «Williams» і «Simtek» виставили по одному учаснику. Шумахер знову здобув перемогу, другим перетнув фінішну лінію Мартін Брандл, третім — Бергер.

Гран-прі Іспанії[ред.ред. код]

Після подій, в результаті яких сталося шість важких аварій і було втрачено два людські життя, «FIA» вжила заходів щодо збільшення безпеки перегонів. До Гран-прі Іспанії були зменшені розміри передніх антикрил, змінено профіль днища, що різко зменшило притискуючу силу. Результат — ще дві аварії: на тестах — Педро Ламі, в кваліфікації — Андреа Монтерміні. На Гран-прі Іспанії 1994 року Шумахеру не вдалося здобути чергову перемогу, через проблеми з коробкою передач, які дали про себе знати незадовго до фінішу. Переміг Гілл, випередивши німця на 24,166 с; Марк Бланделл фінішував третім.

Після перших п'яти етапів Шумахер мав 46 очок, Гілл — 17. За ними йшли два гонщика «Ferrari»: Бергер з 10 очками і Алезі з 9. Барікелло, що чудово почав сезон, не отримав жодного очка з Гран-прі Тихого Океану і був відтиснутий вже на п'яте місце (7 очок). Ларіні і Брандл ділили між собою шосте й сьоме місця з 6 очками кожен. Команда «Benetton» мала в заліку Кубка конструкторів 46 очок, «Ferrari» — 25, «Williams» — 17. На четверте місце вибралася команда «Jordan» з 11 очками, на одне випереджаючи «McLaren». 8 очок було на рахунку «Tyrrell».

Гран-прі Канади[ред.ред. код]

Напередодні Гран-прі Канади були зроблені чергові заходи щодо зниження швидкості: у верхніх повітрозаборниках були зроблені прорізи, що різко знижувало кількість повітря, що надходило до двигунів, і, відповідно, їх потужність. Шумахер приписав до свого рахунку ще один «score parfait» (Поул-позиція, краще коло в гонці і перемога). Гілл фінішував другим, відставши на 39,660 с. Пара «Ferrari» — Алезі і Бергер — фінішувала з часом 1 хв 13,338 с і 1 хв 15,609 відповідно, а Девід Култхард, що замінив Сенну з минулого етапу, прийшов п'ятим. Ярвілехто на шостому місці отримав єдине очко в сезоні.

Результати[ред.ред. код]

Система нарахування очок: (10, 6, 4, 3, 2, 1)

Гран-прі[ред.ред. код]

Гран-прі Траса Дата Переможець Команда
1 Бразилія Бразилія Інтерлагос 27 березня 1994 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд Результати
2 Японія Пацифік Танака 17 квітня 1994 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд Результати
3 Сан-Марино Сан-Марино Автодром Енцо та Діно Феррарі 1 травня 1994 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд Результати
4 Монако Монако Монако 15 травня 1994 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд Результати
5 Іспанія Іспанія Траса Каталонія 29 травня 1994 Велика Британія Деймон Хілл Вільямс-Рено Результати
6 Канада Канада Автодром імені Жиля Вільнева 12 червня 1994 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд Результати
7 Франція Франція Маньі-Кур 3 липня 1994 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд Результати
8 Велика Британія Великобританія Сільверстоун 10 липня 1994 Велика Британія Деймон Хілл Вільямс-Рено Результати
9 Німеччина Німеччина Хоккенхаймринг 31 липня 1994 Австрія Герхард Бергер Феррарі Результати
10 Угорщина Угорщина Хунгароринг 14 серпня 1994 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд Результати
11 Бельгія Бельгія Спа-Франкоршам 28 серпня 1994 Велика Британія Деймон Хілл Вільямс-Рено Результати
12 Італія Італія Монца Автодромо Націонале 11 вересня 1994 Велика Британія Деймон Хілл Вільямс-Рено Результати
13 Португалія Португалія Ешторіл 25 вересня 1994 Велика Британія Деймон Хілл Вільямс-Рено Результати
14 Європейський Союз Європа Херес 16 жовтня 1994 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд Результати
15 Японія Японія Сузука 6 листопада 1994 Велика Британія Деймон Хілл Вільямс-Рено Результати
16 Австралія Австралія Аделаїда 13 листопада 1994 Велика Британія Найджел Менселл Вільямс-Рено Результати

Чемпіонат пілотів[ред.ред. код]

Пілот Команда Очки
1 Німеччина Міхаель Шумахер Бенеттон-Форд 92
2 Велика Британія Деймон Хілл Вільямс-Рено 91
3 Австрія Герхард Бергер Феррарі 41
4 Фінляндія Міка Хаккінен Макларен-Пежо 26
5 Франція Жан Алезі Феррарі 24
6 Бразилія Рубенс Барікелло Джордан-Харт 19
7 Велика Британія Мартін Брандл Макларен-Пежо 16
8 Велика Британія Девід Кулхард Вільямс-Рено 14
9 Велика Британія Найджел Менселл Вільямс-Рено 13
10 Нідерланди Йос Верстаппен Бенеттон-Форд 10
11 Франція Олів'є Пані Ліж'є-Рено 9
12 Велика Британія Марк Бланделл Тірелл-Ямаха 8
13 Німеччина Хайнц-Харальд Френтцен Заубер-Мерседес 7
14 Італія Нікола Ларіні Феррарі 6
= Бразилія Крістіан Фітіпальді Футворк-Форд 6
= Велика Британія Едді Ірвайн Джордан-Харт 6
17 Японія Юкіо Катаяма Тірелл-Ямаха 5
18 Франція Ерік Бернар Ліж'є-Рено 4
= Австрія Карл Вендлінгер Заубер-Мерседес 4
= Італія Андреа де Чезаріс Джордан-Харт
Заубер-Мерседес
4
= Італія П'єрлуїджі Мартіні Мінарді-Форд 4
22 Італія Джанні Морбіделлі Футворк-Форд 3
23 Франція Ерік Кома Лярус-Форд 2
24 Фінляндія Юркі-Ярві Лехто Бенеттон-Форд 1
= Італія Мікеле Альборето Мінарді-Форд 1

Кубок Конструкторів[ред.ред. код]

Команда Очки
1 Велика Британія Вільямс-Рено 118
2 Велика Британія Бенеттон-Форд 103
3 Італія Феррарі 71
4 Велика Британія Макларен-Пежо 42
5 Ірландія Джордан-Харт 28
6 Франція Ліж'є-Рено 13
= Велика Британія Тірелл-Ямаха 13
8 Швейцарія Заубер-Мерседес 12
9 Велика Британія Футворк-Форд 9
10 Італія Мінарді-Форд 5
11 Франція Лярус-Форд 2

Примітки[ред.ред. код]

  1. Longmore, Andrew (1994-10-31). «Ayrton Senna: The Last Hours». The Times (News International). Процитовано 2006-10-28. 
  2. Hamilton, Maurice. Frank Williams. Macmillan. с. 232. ISBN 0-333-71716-3. 
  3. «A tragic weekend». The Times (London: News International). 2004-04-19. Процитовано 2006-10-28. 

Посилання[ред.ред. код]



Сезони Формули-1

1950 | 1951 | 1952 | 1953 | 1954 | 1955 | 1956 | 1957 | 1958 | 1959 | 1960 | 1961 | 1962 | 1963 | 1964 | 1965 | 1966 | 1967 | 1968 | 1969 | 1970 | 1971 | 1972 | 1973 | 1974 | 1975 | 1976 | 1977 | 1978 | 1979 | 1980 | 1981 | 1982 | 1983 | 1984 | 1985 | 1986 | 1987 | 1988 | 1989 | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2012 | 2013