Збірна Англії з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Англія
Емблема
Англія
Асоціація Футбольна асоціація Англії
(англ. The Football Association)
Тренер Англія Рой Годжсон
Найбільше виступів Пітер Шилтон (125)
Найкращий бомбардир Боббі Чарлтон (49)
Місце в рейтингу ФІФА 20-е
 (на 26 жовтня 2014 року)
Домашня
Виїзна
Перший матч
Шотландія Шотландія 0:0 Англія Англія
(Патрік, Шотландія; 30 листопада 1872)
Найбільша перемога
Ірландія Ірландія 0:13 Англія Англія
(Белфаст, Ірландія; 18 лютого 1882)
Найбільша поразка
Угорщина Угорщина 7:1 Англія Англія
(Будапешт, Угорщина; 23 травня 1954)
Чемпіонат світу
Виступів 13 (вперше у 1950)
Найвище досягнення чемпіон, 1966
Чемпіонат Європи
Виступів 7 (вперше у 1968)
Найвище досягнення третє місце, 1968; півфінал 1996
Спортивні нагороди
Чемпіонат світу з футболу
Золото Англія 1966
Чемпіонат Європи з футболу
Бронза Італія 1968
Бронза Англія 1996

Збірна Англії з футболу (англ. England national football team) — національна футбольна команда Англії, якою керує Футбольна асоціація Англії. Збірна Англії, разом із збірною Шотландії, є найстарішими національними збірними з футболу, провівши у 1872 році перший у світі міжнародний футбольний матч. Попри те, що більшість національних футбольних збірних представляють незалежні держави, Англія є частиною Великобританії, проте ФІФА їй дозволило брати участь у всіх професійних турнірах[1] за винятком Олімпійських ігор[2]. Збірна, зазвичай, грає свої домашні матчі на стадіоні «Вемблі». Під час реконструкції стадіону команда найчастіше грала на Олд Траффорд, домашньому стадіоні Манчестер Юнайтед.

Англія є однією з восьми збірних, яка виграла чемпіонат світу. Це сталося у 1966 році, коли Англія у статусі господаря турніру обіграла у фіналі збірну Західної Німеччини в додатковий час. Наразі, з усіх переможців лише Англія та Франція вигравали тільки домашній чемпіонат світу, всі ж інші переможці вигравали хоча б один трофей в гостях. Крім того, Англія має досить посередню статистику у турнірі. Окрім перемоги в 1966 році, найвищим досягненням збірної стало четверте місце на чемпіонаті світу в 1990 році. Попри це, збірна рідко опиняється нижче десятого місця у рейтингу ФІФА або Ело, хоча і не була їх лідером.

З усіх переможців чемпіонату світу лише Англія ніколи не ставала чемпіоном континенту. Найвищим досягенням збірної були третє місце чемпіонату Європи в 1968 році та півфінал домашнього чемпіонату 1996 року.

Історичним суперником збірної Англії є збірна Шотландії[3], яка була опонентом у першому міжнародному футбольному матчі 1870 року та в першому офіційному міжнародному матчі 1872 року. Зустрічі між цими двома командами регулярно проводилися до 1984 року у рамках щорічного Домашнього чемпіонату Великобританії, в якому англійці здобули 54 перемоги проти 41 перемоги збірної Шотландії. Станом на грудень 2011 року команди зіграли 110 матчів — Англія виграла 45, Шотландія 41, а 24 були зіграні у нічию[4]. Після закриття турніру, регулярні матчі між збірними припинились і суперництво відійшло на другий план. На його місце вийшли протистояння зі збірними Аргентини[5] (найскандальніша подія — «Рука Бога» у 1986 році[6]) та Німеччини[7] (найрезонансніші події — неоднозначний переможний гол у фіналі чемпіонату світу 1966 року та незарахований чистий гол Англії на чемпіонаті світу 2010 року[8]). З обома збірними станом на грудень 2011 року Англія має позитивний баланс перемог — 6 проти 2 при 6 нічиїх з Аргентиною[9] та 12 проти 11 при 5 нічиїх з Німеччиною[10].

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Історія збірної Англії з футболу

Ранні роки (1870–1919)[ред.ред. код]

Зображення першого в історії офіційного міжнародного матчу, який був зіграний 30 листопада 1872 між збірними Англії та Шотландії

Збірна Англії разом зі збірною Шотландії є найстаршими національними збірними у світі. Перший матч між цими збірними, організований Футбольною асоціацією Англії, пройшов 5 березня 1870 року[11] і завершився з рахунком 1-1[12]. З того часу до 1872 року відбулося 5 матчів між цими збірними, проте всі вони є неофіційними і не визнані ФІФА[13]. Матч 30 листопада 1872 року, що завершився з рахунком 0-0, вважається першим офіційним міжнародним футбольним матчем, тому що кожна збірна управлялася незалежно від іншої, на відміну від попередніх матчів, коли Футбольна асоціація Англії контролювала обидві збірні[14]. Крім того, цей матч став першим виїзним матчем збірної Англії і проводився в Глазго. До 1879 року Англія щорічно проводить проти Шотландії міжнародний матч, які стали першими сімома офіційними іграми в історії міжнародного футболу[15].

З 1879 року Англія почала грати і з іншими збірними, так 18 січня 1879 року відбувся матч проти збірної Уельсу, що завершився перемогою Англії з рахунком 2-1[16], а 18 лютого 1882 року — проти збірної Ірландії, що завершився з рахунком 13-0. Цей результат є рекордною перемогою збірної Англії за всю історію і рекордною поразкою збірної Ірландії. Ці зустрічі між британськими збірними формалізували створення протягом сезону 1883–1884 щорічного Домашнього чемпіонату Великобританії, який став першим офіційним міжнародним турніром. З періоду свого створення і до 1914 року в турнірі переважала збірна Англії, яка здобула 19 титулів[17].

З часу заснування збірної майже 40 років Англія проводила матчі лише з британськими збірними[18]. Частково це було пов'язано з пануванням Великобританії в міжнародному футболі і проблемами організації континентального турніру через через важкість перельотів. І лише 1908 року ФА організовала перший тур команди за межами Британських островів проти команд з континентальної Європи. Англія двічі перемогла збірну Австрії (6-1 та 11-1)[19][20] і по разу збірні Угорщини (7-0)[21] і Чехії (4-0)[22]. У наступному 1909 році Англійська збірна повторила тур до Австро-Угорщини, провівши дві гри проти збірної Угорщини (4-2 та 8-2)[23][24] і матч проти збірної Австрії (8-1)[25]. Ці два тури до Австро-Угорщини є єдиними виїздами збірної Англії за межі Великобританії до Першої світової війни.

З початком Першої світової війни в 1914 році, міжнародні футбольні матчі збірної Англії були припинені. Відновлення зустрічей відбулося лише 19 жовтня 1919 року в товариському матчі проти збірної Ірландії, який завершився нічиєю 1-1[26]. Щоправда, до цього матчу англійці заграли по дві гри проти Уельсу та Шотландії, проте вони не мали статусу офіційних[13].

Міжвоєнний період (1920–1946)[ред.ред. код]

1920-ті роки є одним з найбільш невдалих десятиліть в історії збірної Англії. За цей період їй вдалося лише один раз виграти Домашній британський чемпіонат, поділивши у 1927 році перше місце зі збірною Шотландії. В цей же час збірна фінішувала останньою в турнірі три рази (1924, 1926, 1928). Крім того, зростання напруженості у відносинах між футбольними організаціями Британії і ФІФА призвело до виходу всіх британських збірних зі складу ФІФА в 1928 році, в яку Англія входила з 1906 року. Британські збірні знову повернулися до ФІФА лише 1946 року, в результаті чого Англія не брала участь у чемпіонатах світу аж до 1950 року, хоча і вважалась однією з найсильніших збірних[27].

Кадр з матчу Англія—Італія, відомішого як «Битва на Хайбері». Еральдо Мондзельйо тримає за шию Теда Дрейка. 14 листопада 1934 року

Через це, для проведення міжнародних матчів збірна змушена була продовжувати практику турне до континентальної Європи. Так, під час поїздки в Іспанію, 15 травня 1929 відбулася перша поразка Англії у матчах проти небританських збірних — збірна Іспанії перемогла з рахунком 4-3[28].

Найвідомішим матчем збірної Англії міжвоєнного періоду є так звана «Битва на Хайбері» (англ. Battle of Highbury)[29] — товариська гра між збірними Англії та Італії, що відбулась 14 листопада 1934. Італійці за 5 місяців до цього стали чемпіонами світу і дана гра мала стати визначенням фактичного чемпіону світу та найкращої збірної того часу[30]. Сама гра повністю відповідала терміну «битва» — гру супроводжувала велика кількість відвертих грубощів і ряд травм гравців у складі обох збірних, а сам матч став одним із найбрудніших в історії футболу[31]. В підсумку англійцям вдалося перемогти з рахунком 3-2[32], залишивши за собою неофіційне звання найкращої команди світу[33].

Іншим відомим матчем англійської збірної став матч 14 травня 1938 року проти збірної Німеччини[34] — англійським гравцям було наказано віддати нацистський салют під час виконання державного гімну Німеччини. Наказ виходив від англійського посла в Німеччині, сера Невілла Хендерсона, якого підтримав Стенлі Роуз, майбутній президент ФІФА, який у той час обіймав пост секретаря Англійської футбольної асоціації. Не бажаючи скандалу, футболісти англійської збірної підкорилися наказу[35]. Сам матч завершився впевненою перемогою англійців з рахунком 6-3[36]

Як і під час Першої світової війні, з початком Другої у 1939 році, міжнародні футбольні матчі в Англії були припинені. Відновлення міжнародних матчів відбулося аж 28 вересня 1946 року товариським матчем проти збірної Ірландії в Белфасті, який завершився перемогою англійців 7-2[37]. Щоправда, протягом війни збірна провела 37 ігор, здебільшого проти збірних Шотландії та Уельсу, проте вони не мали статусу офіційних[13]

Повоєнний період (1946–1965)[ред.ред. код]

Після Другої світової війни ФА погодилася повернутися до складу ФІФА[38]. Ця подія дозволила збірній повернутись на світову арені і, зокрема, взяти участь у кваліфікації до чемпіонату світу 1950 року. Крім того, збірна Англії, яка до того часу керувалась секретарем ФА Стенлі Роузом, створила посаду тренера. Першим тренером збірної Англії став Волтер Вінтерботтом[39].

Кваліфікацією до першого для Англії чемпіонату світу став Домашній чемпіонат Великобританії, дві найкращі команди якого потрапляли на мундіаль. Англія перемігши у всіх трьох матчах легко кваліфікувалась у фінальну стадію[40], яка проходила у Бразилії. 25 червня 1950 року провела свій перший в історії матч на чемпіонатах світу — англійці з рахунком 2-0 перемогли збірну Чилі[41]. Проте надії на вдалий результат зникли після двох поразок з однаковим рахунком 0-1 від збірних США[42] та Іспанії[43]. В підсумку Англія здобула 2 очки, обійшовши за різницею м'ячів чилійців та американців, і зайняла друге місце у групі. За регламентом змагань із групи виходив лише її переможець[44], тому збірна Англії вилетіла з турніру.

Кваліфікація на наступний чемпіонату світу відбувалася за аналогічною схемою. Англійці знову здобули три перемоги і з першого місця легко кваліфікувались на світовий кубок[40]. На чемпіонаті, що проходив у Швейцарії, збірні були розділені на «сіяні» та «несіяні». Кожна з чотирьох груп складалася з двох «сіяних» і двох «несіяних» збірних, які і грали між собою. У групі з «сіяною» Англією грала «сіяна» збірна Італії та «несіяні» збірні Швейцарії та Бельгії. У першому матчі англійці зіграли в овертаймі 4-4 з бельгійцями[45], а в другому впевнено перемогли швейцарців 2-0[46] і вийшли з групи з першого місця. Проте в першому ж раунді плей-оф Англії потрапив тодішній чемпіон світу збірна Уругваю. Гра завершилася поразкою збірної Англії з рахунком 2-4[47] і вильотом з турніру.

Структура відбору до чемпіонату світу 1958 року була змінена. Англія потрапила у групу до збірних Республіки Ірландії та Данії. Вигравши у трьох з чотирьох ігор, англійці втретє поспіль кваліфікувалися на турнір[48]. У групі англійці зіграли усі три матчі у нічию (2-2 проти збірних СРСР і Австрії та 0-0 проти Бразилії), набравши по три очка зі збірною СРСР. За регламентом турніру в такому випадку збірні мали зіграти додаткову гру, яку радянська збірна виграла з рахунком 1-0[49] і вийшла в плей-оф. Англійці же були змушені покинути турнір.

У 1960 році відбувся перший чемпіонат Європи. Проте тогочасні футбольні супердержави, такі як Англія, Італія, ФРН, виступили проти організації Євро. Їхнім аргументом було те, що для збірних є вже чемпіонат світу, тому потрібно розвивати щойно створені клубні євротурніри, такі як Кубок чемпіонів і Кубок ярмарків, крім того після важких національних чемпіонатів футболістам влітку потрібен відпочинок. Через це відмовилися грати в першому чемпіонаті Європи тогочасні віце-чемпіони світу збірна Швеції, збірна ФРН, що зайняла четверте місце, збірні Італії, Нідерландів тощо. Серед цих збірних була британська четвірка, яка всім складом кваліфікувалась у фінальну частину останнього мундіалю[50].

Кваліфікація на чемпіонату світу 1962 року знову пройшла без ускладнень — команда знову перемогла у трьох із чотирьох матчах групи (проти збірних Люксембургу та Португалії) і здобула путівку на фінальний турнір[51]. На чемпіонаті англійці вийшли із групи, але знову вилетіли в першому ж раунді плей-оф. На цей раз збірна Англії програла майбутнім переможцям турніру — збірній Бразилії з рахунком 3-1[52].

1963 року з команди пішов її багаторічний тренер Волтер Вінтерботтом, з яким збірна здобула 13 перемог у Домашньому чемпіонаті Великобританії і чотири рази кваліфікувалась на чемпіонати світу, а також була змінена тактика з традиційних 2-3-5 на нову 4-2-4[53].

Золотий період (1966–1968)[ред.ред. код]

Пам'ятник у Лондоні на честь перемоги збірної у чемпіонаті світу 1966 року. Зліва направо — Джеффрі Херст, Мартін Пітерс, Боббі Мур та Рой Вілсон

У 1963 році збірну очолив Альф Ремзі, тренер «Іпсвіч Таун», який у сезоні 1961/62 сенсаційно став чемпіоном Англії[54]. В збірній Ремзі почав використовувати незвичайну на той час тактичну схему без крайніх півзахисників і нападників, де акцент робився виключно на атакуючу гру в центрі. Збірну Англії за застосування цієї схеми на переможному мундіалі назвали «безкрилим дивом»[55]. Відразу по прибутті до збірної, Альф пообіцяв виграти наступний, домашній для англійців, чемпіонат світу[54]. Однак, старт біля керма збірної у Ремзі був невдалий — вже у першому відбірковому раунді до чемпіонату Європи 1964 року англійці вилетіли з боротьби, програвши збірній Франції з рахунком 5-2[56].

Склади і тактичі схеми збірних Англії та ФРН у фіналі чемпіонату світу 1966 року. 30 липня 1966 року

На чемпіонат світу 1966 року англійці потрапили автоматично як країна господар. У групі, після нульової нічиєї проти збірної Уругваю[57], Англія виграла з рахунком 2-0 два інші матчі у своїй групі і вийшла в плей-оф з першого місця. У чвертьфіналі англійці потрапили на збірну Аргентини, матч з якою викликав ряд суперечок. Єдиний і переможний гол у матчі на 78 хвилині забив Джеффрі Херст[58], проте на думку аргентинців м'яч був забитий із офсайду[59]. В підсумку, в Аргентині цей матч був названий «крадіжкою століття» (ісп. el robo del siglo)[60]. Попри це Англія вперше у своїй історії пройшла перший раунд плей-оф чемпіонату. У півфінальному матчі Англійці завдяки дублю Боббі Чарльтона обіграли з рахунком 2-1 збірну Португалії[61] і вийшли до фіналу.

У фіналі, що відбувся 30 липня 1966 року, збірна Англії, яка вважалася безумовним фаворитом[62], зустрілася із збірною ФРН. Рахунок на 12-й хвилині відкрив нападник німецької команди Гельмут Галлер, який вже через шість хвилин зрівняв Джеффрі Херст. Рівновага зберігалася до 78-ї хвилини, коли Мартін Пітерс забив у ворота ФРН другий гол. Але німці за 40 секунд до закінчення основного часу зрівняли рахунок. Гол забив Вольфганг Вебер. У додатковий час стався епізод, суперечки навколо якого тривають і донині. Під час однієї з атак господарів Херст потужно пробив по воротах. М'яч, потрапивши в поперечину, відбився чи то на лінії, чи то за нею і відскочив у поле. Швейцарський суддя Готтфрід Дінст після наради з лінійним арбітром, радянським арбітром Тофіком Бахрамовим, зафіксував взяття воріт. На останній хвилині Херст забив четвертий гол у ворота німців, встановивши фінальний рахунок 4-2[63]. Таким чином, Херст став першим і єдиним футболістом, якому вдалосяя зробити хет-трик у фінальному матчі світової першості. Капітан англійців Боббі Мур отримав з рук королеви Єлизавети ІІ кубок Жюля Ріме[64]. Лише згодом інженерний відділ Оксфордського університету провів дослідження щодо третього голу англійців, за результатами якого прийшов до висновку, що м'яч не перетнув лінію воріт повністю, і до гола цей удар відділяло 6 см[65].

У 1968 році в статусі чемпіонів світу, Англія вперше вдалося кваліфікуватися на чемпіонат Європи. Результати групового раунду були сформовані шляхом комбінації результатів чемпіонатів Великобританії 1967 і 1968 років, в якому англійці опинились на першому місці. У раунді плей-оф кваліфікації англійці двічі перемогли (1-0 та 2-1) господарку турніру збірну Іспанії (в цей час ще не існувало правила обов'язкової кваліфікації на турнір господаря турніру), здобувши історичну путівку. На самому турнірі, в якому брали участь чотири збірних, збірна Англія в першому ж матчі поступилася збірній Югославії рахунком 1-0[66] і змушена була грати у матчі за третє місце. У цій грі англійці впевнено перемогли збірну СРСР з рахунком 2-0[67] і здобули третє місце та бронзові нагороди турніру. Цей результат у дебютному для себе чемпіонаті Європи став найкращим досягненням збірної і не побитий до нашого часу.

Втрата світового лідерства (1968–1974)[ред.ред. код]

Боббі Чарльтон — гравець збірної Англії у 19581970 роках. Найкращий бомбардир збірної за всю історію[68]. Обкладинка журналу El Gráfico. 1962 рік

На чемпіонат світу 1970 року англійці кваліфікувалися як переможці попереднього мундіалю. У группі збірна Англії перемогла з рахунком 1-0 збірні Чехословаччини[69] та Румунії[70] і мінімально поступилася збірній Бразилії, майбутнім переможцям турніру, що дозволило англійцям вийти в плей-оф з другого місця[71]. В першому ж раунді відбулася зустріч фіналістів попереднього чемпіонату світу — збірна Англії до 50 хвилини забила два сухих м'ячі, проте футболісти ФРН не здалися і зусиллями Франца Бекенбауера (69 хв.) та Уве Зеелера (82 хв.) перевили гру в овертайм, де Ґерд Мюллер на 108 хвилині забив вирішальний м'яч і вибив збірну Англії з турніру[72].

Євро-1972 дав ще гірші результати — збірна не змогла пройти кваліфікацію, програвши в раунді плей-оф збірній ФРН (1-3 і 0-0), яка стала переможцем турніру. Це змушувало гравців збірної та тренера реабілітовуватись на наступному чемпіонат світу 1974 року. Кваліфікація на мундіаль стала першою для багатьох футболістів, позаяк Англія не проходила її з 1962 року (у 1966 році англійці були господарями турніру, а у 1970 — кваліфікувалися як переможці). Англійці вдало розпочали кваліфікацію, де перемогли та зіграли в нічию за збірною Уельсу (1-0 та 1-1), проте в третьому матчі поступились у Хожуві збірній Польщі з рахунком 2-0[73]. Три місяці по тому Польща легко перемогла Уельс з рахунком 3-0. Це означало, що тільки перемога на «Вемблі» проти поляків дозволяла збірній Англії вийти з групи. Матч завершився з рахунком 1-1, одним з героїв поєдинку став польський воротар Ян Томашевський. Збірна Польщі потрапила на чемпіонат світу, де здобула бронзові медалі, а збірна Англії вдруге поспіль не потрапила на міжнародний турнір. Через це багатолітній тренер збірної Альф Ремзі подав у відставку. Його останнім матчем на тренерському містку англійської збірної стала товариська зустріч з португальцями 3 квітня 1974 року, що завершилася з рахунком 0-0[74].

Реконструкція збірної (1974–1982)[ред.ред. код]

Пітер Шилтон — гравець збірної Англії у 19701990 роках. Рекордсмен за кількістю матчів складі збірної за всю історію[75]. Фото 2008 року

Після відставки Альфа Ремзі, виконуючим обов'язки тренера збірної Англії став Джо Мерсер. Під його керівництвом збірна виграла Домашній чемпіонат Великобританії 1974 року, проте новим тренером став менеджер «Лідс Юнайтед» Дон Реві[76], з яким клуб у 1969 році вперше в своїй історії став чемпіоном Англії, а Реві у 1970 році був визнаний найкращим тренером[77]. З новим тренером збірна добре розпочала кваліфікаційний раунд до Євро-1976 — англійці здобули впевнену перемогу з рахунком 3-0 над одним із лідерів тогочасного європейського футболу збірною Чехословаччини[78], після чого зіграли у нічию 0-0 проти збірної Португалії[79] та двічі обіграли збірну Кіпру (5-0 та 1-0). Завдяки цьому за два тури до завершення групового турніру, збірна Англії знаходилася на першому місці в группі. Проте провальні два останні матчі (1-2 проти Чехословаччини[80] та 1-1 проти Португалії[81]) дозволили збірній Чехословаччини в підсумку зайняти перше місце в группі і вийти в переможний для раунд плей-оф кваліфікації[82]. На самому турнірі чехословаки стали чемпіонами Європи.

У відборі до чемпіонату світу 1978 року збірній Англії знову не вдалося продемонструвати вдалої гри. Англійці програли з рахунком 2-0 збірній Італії, головному конкуренту на вихід з групи. До того ж, 4 червня 1977 року збірна Англії зазнала поразки 1-2 на «Уемблі» в Домашньому чемпіонаті від Шотландії. Відразу після нього команда відправилася в турне по Південній Америці, а Реві поїхав у Гельсінкі, щоб переглянути гру між збірними Фінляндії та Італії, суперниками по кваліфікації[83]. Але зібрана Доном інформація не знадобилася — після того як збірна Англії тричі зіграла за океаном внічию і повернулася додому, її тренером призначили Рона Грінвуда.

Перед новим тренером стояла задача виправити положення у кваліфікації, проте навіть незважаючи на перемогу 2-0 над італійцями[84]., збірна Англії залишилася на 2 позиції, маючи гіршу різницю забитих і пропущених м'ячів[85].

У 1980 році збірна Англії вперше за 10 років змогла вийти великий міжнародний турнір. Ним стало Євро-1980, у кваліфікації до якого англійці виграли 7 з 8 матчів, здобувши впевнене перше місце у групі[86]. Але на самому турнірі Англія посіла лише третє місце в группі. Єдиною перемогою англійців на турнірі стала остання гра проти збірної Іспанії (2-1)[87], яка вже нічого не вирішувала.

Відбірковий раунд до чемпіонату світу 1982 року став для збірної Англії дуже важким. Вона програла три виїзних поїдинки з однаковим рахунком 1-2 збірним Румунії, Швейцарії та Норвегії, проте все ж змогла, завдяки великій кількості нічиїх у матчах між суперниками, зайняти друге місце (після збірної Угорщини) і кваліфікуватися на турнір.[88]. На самому турнірі англійці блискуче пройшли перший груповий раунд, перемігши збірні Франції Мішеля Платіні (3-1[89]), Чехословаччини Антоніна Паненки (2-0[90]) та Кувейту (1-0[91]), що на той момент була діючим чемпіоном Азії. Проте в другому груповому раунді збірна не показала виразної гри і зіграла обидва матчі в суху нічию. Через що англійці, вкотре в своїй футбольній історії, пропустили в наступний раунд збірну ФРН, яка спромоглася перемогти господарів турніру іспанців. Відразу після цього тренер англійців Рон Грінвуд подав у відставку[92]

Тренерство Боббі Робсона (1982–1990)[ред.ред. код]

У 1982 році, не вражена виступами національної збірної, Англійська футбольна асоціація звільнила Рона Грінвуда і запросила на тренерський місток Боббі Робсона. Його кандидатура, після виграшу з «Іпсвіч Таун» у 1981 році Кубку УЄФА, навіть не обговорювалася[93]. Проте старт у збірній для Боббі не склався — у кваліфікації до Євро-1984 для англійців стала сюрпризом гра збірної Данії, яка в першому ж турі зуміла зіграти з ними в нічию 2-2[94], а через рік на «Вемблі» здобути перемогу 1-0[95]. Незважаючи на 5 перемог у матчах з іншими суперниками, а також 23 забиті м'ячі, збірна Англії здобула на очка менше за данців і не кваліфікувалася на Євро-1984.

Крім того, в 1984 році збірна Англії заявила, що не буде брати участь у Домашньому чемпіонаті Великобританії, якому саме цього року виповнилося рівно 100 років. Головною причиною відмови англійців стало падіння інтересу до турніру, а також масові безпорядки фанів на трибунах[96]. Так 1981 року турнір взагалі не був завершений. 5 травня 1981 року помер в процесі голодування член ІРА Боббі Сендс, що спричинило масштабні заворушення націоналістів у Белфасті[97][98]. Збірні Англії та Уельсу відмовились через неспокійну ситуацію приїздити до Північної Ірландії і результати турніру були сксасовані[99]. На заміну закритому турніру прийшов кубок Роуза (англ. Rous Cup), в якому брали участь лише збірні Англії та Шотландії, а з 1987 року почали запрошуватись і південноамериканські гості. Проте турнір не набув популярності і також був закритий у 1989 році.

Щоправда вже 1985 року збірна Англії змушена була їхати до Північної Ірландії на матч в рамках відбіркового раунду чемпіонату світу 1986 року, який англійці виграли з рахунком 1-0, здобувши третю перемогу поспіль на старті кваліфікації з різницею м'ячів 14-0. Щоправда після цього збірна знизила темп і в п'яти матчах, що залишались виграли лише одного разу, а інші чотири звела у нічию. Попри це обидві британські команди кваліфікувались на мундіаль[100]. На турнірі англійці у дебютному матчі програли збірній Португалії 0-1[101], після чого зіграли в нічию зі збірною Марокко 0-0[102]. Проте, завдяки хет-ріку Ґарі Лінекера, розгромили з рахунком 3-0 збірну Польщі[103] і вийшли з другого місця в раунд плей-оф, де в 1/8 фіналу з таким же рахунком перемогли збірну Парагваю[104]. Два м'ячі забив Ґарі Лінекер, який в підсумку став найкращим бомбардиром чемпіонату.

В 1/4 фіналу чемпіонату світу англійцям в суперники потрапила збірна Аргентини. Гра мала не тільки спортивний підтекст: за 4 роки до чемпіонату світу Аргентина і Великобританія воювали за Фолклендські (Мальвінські) острови, через що на трибунах та за її межами відбулися зіткнення вболівальників, які пам'ятали ці події[105]. Матч проходив 22 червня на стадіоні «Ацтека» в Мехіко. На 51-й хвилині Дієго Марадона відкрив рахунок. Стів Ходж невдало відбив м'яч на свого воротаря Пітера Шилтона, і Марадона, який поступався голкіперу в зрості на 20 см, своєю лівою рукою, випередивши воротаря, забив гол. Арбітр зустрічі тунісець Алі Бен-Насер порушення правил не зафіксував. Цей гол викликав бійку на трибунах, в якій англійські вболівальники напали на аргентинських[106]. Після гри Дієго сказав: «Я не торкнувся м'яча, це була рука Бога» (ісп. Yo no la toqué, fue la mano de Dios)[107], через що цей гол і став називатись «Рука Бога». Відео- і фотоматерали, які були показані по телеканалам і в газетах у всьому світі, засвідчили, що гол справді було забито рукою. У зв'язку з чим тренер збірної Англії Боббі Робсон назвав його «Рукою шахрая» (англ. The Hand of a Rascal)[108].

Вже через кілька хвилин після першого м'яча Дієго забив ще один гол. Він обіграв послідовно 6 англійських гравців (Гаррі Стівенса, Пітера Ріда, Стіва Ходжа, Террі Бутчера, голкіпера Пітера Шилтона і Террі Фенвіка), після чого закотив м'яч у порожні ворота. Пізніше, в 2002 році, цей гол назвали найкращим в історії чемпіонатів світу, завдяки чому він отримав назву Гол століття (англ. Goal of the Century)[109]. В кінці матчу Ґарі Лінекер відіграв один м'яч, забивши шостий гол на турнірі, проте з таким рахунком матч і завершився, через що збірна Англії була змушена покинути турнір, а Аргентина продовжила боротьбу і здобула титул чемпіонів світу.

Боббі Робсон — тренер збірної Англії у 19821990 роках. Фото 28 березня 2007 року

Наступного року збірна Англії дуже впевнено пройшла відбірковий цикл до Євро-1988 (5 перемог і 1 нічия в 6 матчах при різниці м'ячів 19-1) і вважалася одним з фаворитів чемпіонату Європи у ФРН. У першому матчі чемпіонату англійці зустрічалися з командою Ірландії і досить несподівано поступилися 0-1 — на 6-й хвилині ударом головою відзначився ірландець Рей Хафтон[110]. У другій грі в групі зустрічалися невдахи першого туру англійці і голландці (останні поступилися в стартовому матчі 0-1 збірній СРСР). На початку першого тайму після помилки Рональда Кумана в штангу потрапив Лінекер, потім зі штрафного в ту ж штангу влучив Гленн Ходдл. У самому кінці першого тайму рахунок після пасу Рууда Гулліта відкрив форвард «помаранчевих» Марко ван Бастен. На початку другого тайму капітан англійців Брайан Робсон з передачі Лінекера зрівняв рахунок, але на 71-й і 75-й хвилинах ван Бастен забив ще двічі, принісши перемогу Нідерландам[111]. Після двох турів англійці позбулися всіх шансів на вихід з групи, і в останньому матчі поступилися збірній СРСР 1-3[112]. Після цього провалу Боббі Робсон була розкритикований британською пресою, і після нічиєї 1-1 в товариському матчі з Саудівською Аравією, одна з британських газет вийшла під заголовком: «В ім'я Аллаха, йди» (англ. In the name of Allah, go)[113]. Після цього Робсон подав у відставку, проте вона була відхилена керівництвом асоціації[114].

Браян Робсон — гравець збірної Англії у 19801991 роках та ї багаторічний капітан. Фото 1992 року

Негаразди збірної продовжувались. Так, путівку на наступний чемпіонат світу Англія отримала в самий останній момент, як найкраща збірна серед тих, що зайняли друге місце в відбірковій групі. Нова хвиля критики обрушилася на Бобі Робсона після того, як збірна в першому ж матчі мундіалю зіграла в нічию Ірландією[115], а в наступному турі 0-0 за збірною Нідерландів[116]. Таблоїди англії рясніли заголовками «Повертайтеся додому!»[117]. Проте англійці зуміли переламати ситуацію. Після другого туру у всіх 4 команд були абсолютно рівні показники — по 2 нічиї, 1 по забитому і 1 пропущеному м'ячу. У заключному матчі групового етапу англійцві мали зустрітися зі збірною Єгипту. Єдиний гол у матчі забив головою захисник англійців Марк Райт після навісу зі штрафного Пола Гаскойна[118]. Ця перемога принесла Англії перше місце в групі, так як в паралельному матчі голландці та ірландці зіграли внічию 1-1. В плей-оф збірна Англії двічі поспіль перемагала лише в додатковому часі, проте все ж дісталась півфіналу, де їй випало зіграти зі своїми непримиренними суперниками — збірною ФРН. На боці німців було те, що вони і в 1/8 і в 1/4 фіналу зуміли виграти свої матчі в основний час, тоді як англійцям довелося обидва рази грати по 120 хвилин. Рахунок на туринському стадіоні «Делле Альпі» був відкритий лише через годину ігрового часу. На 60-й хвилині захисник англійців Стюарт Пірс збив на підступах до свого штрафного півзахисника німців Томаса Хесслера. Після виідкидки м'яча удар «на силу» завдав захисник Андреас Бреме, але м'яч зрикошетив від Пола Паркера і по високій дузі опустився за спиною Шилтона, зо трохи вийшов з воріт. Англійці відігралися через 20 хвилин — Паркер навісив у штрафну, де невдало зіграв Юрген Колер, м'яч підібрав Лінекер і забив свій 4-й гол на турнірі. Англійцям втретє в плей-оф довелося грати додаткові 30 хвилин. У додатковий час рахунок так і не змінився, і для виявлення переможця довелося пробивати післяматчові пенальті. Для збірної Англії це була перша серія пенальті за всю її історію. В ній англійці поступилася з рахунком 3-4 і були змушені задовольнятися лише матчем за третє місце[119][120]. Саме після цієї гри Лінекер сказав свою знамениту фразу «Футбол — проста гра. 22 людини ганяються за м'ячем 90 хвилин, а в кінці перемагають німці» (англ. Football is a simple game; 22 men chase a ball for 90 minutes and at the end, the Germans win.)[121], а Боббі Робсон провокаційно підмітив: «Ми, англійці, погано б'ємо пенальті після гри, не тому, що ми не вміємо їх бити, просто ми в Англії звикли грати до кінця, поки переможець не буде визначений після завершення гри, а не в результаті лотереї»[122]. У грі за 3-є місце англійці в Барі зустрілися з господарями турніру збірною Італії. Рахунок у матчі був відкритий на 70-й хвилині, коли після грубої помилки Шилтона відзначився Роберто Баджо. Англійці відповіли через 10 хвилин — Тоні Доріго навісив з лівого флангу, а Платт пробив головою в дев'ятку. Але через 5 хвилин італійці знову вийшли вперед. Пол Паркер збив в карному майданчику Сальваторе Скіллачі, і сам постраждалий реалізував 11-метровий, забивши свій 6-й м'яч, завдяки чому найкращим бомбардиром турніру. За решту часу англійці відігратися не змогли[123]. Цей матч став 125-м і останнім в збірній для Пітера Шилтона, що досі є абсолютним рекордом збірної Англії. Покинув команду після 8 років і тренер Боббі Робсон, який подарував Англії 4-е місце — найкращий в історії англійців результат на чемпіонатах світу без врахування домашнього переможного мундіалю.

Нестабільність 1990-х[ред.ред. код]

Обкладинка таблоїду The Sun з зображенням «ріпоголового» Грема Тейлора, тренера збірної Англії

Наступним тренером збірної став тренер «Астон Вілли» Грем Тейлор, з якою він 1990 року став віце-чемпіоном Англії. У відбірковому турнірі до Євро-1992 збірна грала не в дуже складній групі разом зі збірними Ірландії, Польщі і Туреччини. Проте підопічні Тейлора виграли лише три матчі, два з яких у явного аутсайдера збірної Туреччини, а інші три звели внічию, але з вісьмома очками все-таки вийшли в фінальну частину[124]. Там англійці провалилися, здобувши всього два очка і останнє місце в групі. Крім того, під час останньої гри на турнірі проти збірної Швеції, яку англійцям треба було обов'язково вигравати, на 60 хвилині за рахунку 1-1, Тейлор замінив найкращого бомбардира збірної Гарі Лінекера на Алана Сміта, що зіграв лише 12 матчів і забив 2 голи[125]. На думку ряду журналістів Тейлор зробив це для того, щоб Лінекер не зміг зрівнятися за кількістю голів за збірну з Боббі Чарльтоном[126]. Дана подія спричинила ряд негативних статей щодо Тейлора у бринатській пресі[127], зокрема популярний англійський таблоїд The Sun назвав його «ріпоголовим» (англ. Turnip Head) і помістив на обкладинку газети колаж, де Грем Тейлор був зображений з головою ріпи[128].

Зв'язок Тейлора з пресою був частково відновлений, коли він визнав свої помилки через кілька тижнів після фіналу[129]. Проте це тривало недовго. Збірна Англії повністю провалила кваліфікацію до чемпіонату світу 1994 року — вона програла виїзні матчі проти збірних Нідерландів та Норвегії, головних конкурентів за вихід із групи, а в домашніх матчах спромоглася зіграти з ними лише в нічиї. Через це Англія втрете і, наразі, востаннє в своїй історії не змогла кваліфікуватися у фінальну частину мундіалів, а тренер Грем Тейлор подав у відставку відразу після завершення кваліфікації.

Стадіон «Вемблі» напередодні півфінального матчу збірної Англії на Євро-1996 проти збірної Німеччини

Новим тренером збірної став Террі Венейблс, який свого часу тренував «Барселону» та «Тоттенгем Готспур». Новий тренер мав перевагу, так як Євро-1996 було для англійців доманшім, що дозволяло Венейблсу награвати склад без хвилювання за результат. Так збірна поповнилася радом таланавитих молодих гравців, таких як Роббі Фаулер, Стів Макманаман, Даррен Андертон, Гарі Невілл та ін., які в компанії з ветеранами Полом Гаскойном, Стюартом Пірсом, Девідом Платтом, Тоні Адамсом та іншими створили колектив, який досить відрізнявся від того, що зазнав фіаско роки тому. Щоправда, місцеві вболівальники побоювалися, що лідери збірної Пол Гаскойн і Алан Ширер вже не ті, що раніше[130]. Однак тренер Террі Венейблс викликав обох на турнір, не зважаючи на те, що Ширер не забивав за збірну протягом 21 місяця. Нагорода за довіру не змусила себе чекати — Ширер приніс господарям нічию з рахунком 1:1 у першому матчі зі швейцарцями[131], а потім вивів збірну Англії вперед у переможному матчі зі збірною Шотландії — 2:0[132]. Другий м'яч у ворота шотландців забив Гаскойн. Отримавши дальній пас від Даррена Андертона, «Газза» лівою ногою перекинув м'яч через Колліна Хендрі, а потім з льоту пробив точно в нижній кут[133]. В динаміці епізоду гол виглядів шедевром. Він був важливим іще й тим, що Гаскойн забив його не кому-небудь, а Шотландії[134]. В підсумку цей гл став одним із найкрасивіших на чемпіонатах європи[135]. У третій зустрічі англійці розгромили Нідерланди з результатом 4:1 завдяки дублям Ширера і Тедді Шерінгема[136]. Перший матч плей-оф проти Іспанії став скандальним. Французький арбітр Марк Батта не зарахував два чистих голи і не поставив пенальті у ворота господарів турніру, чим викликав гнів іспанських вболільників[137]. Зарахованих голів у цьому матчі не було і все вирішила серія пенальті, де вдалішим були англійці 4-2. Ця перемога в післяматчових пенальті стала першою і, наразі, єдиною.[138]. У півфіналі англійцям довелося грати із збірною Німеччини. Господарі турніру відверто були не раді такому жеребу. Ще були свіжі в пам'яті спогади про півфінал чемпіонату світу 1990 року. До того ж, англійцям, як господарям, довелося вперше надягати незвичні сірі футболки. Після «рідних» червоних ці навівали депресивні настрої[139]. Господарі швидко відкрили рахунок — Ширер забив гол вжена 3 хвилині поєдинка, але німці вже на 16 хвилині його зрівняли — відзначився ветеран Штефан Кунц. В овертаймі вперше на чемпіонатах Європи діяло правило золотого голу, тому команди більше думали про захист власних воріт ніж про напад[140], через що рахунок так і не був змінений. В серії пенальті промах Гаррета Саутгейта дозволив німцям виграти з рахунком 6-5 і вивів їх у фінал[141].

Повторивши найкраще досягнення збірної Англії на чемпіонатах Європи, Террі Венейблс покинув команду. Згодом Алан Ширер так охарактеризував його тренерський внесок: «Найкращою збірною Англії у якій я грав була Англія під керівництвом Террі Венейблса напередодні Євро-1996. Знання Террі і тактичні ноу-хау були дуже вдалі, він знав як отримати максимум від нас. Ми відповіли йому, вірили в нього і грали у чудовий футбол на цьому турнірі»[142]

Ґленн Годдл — гравець (19791988) та тренер (19961999) збірної Англії

Новим тренером збірної став Ґленн Годдл, який лише минулого року завершив ігрову кар'єру в «Челсі», а у 19791988 роках захищав кольори збірної. Він відразу почав кардинальні зміни у збірній, так капітанську пов'язку, якою останнім часом володів Тоні Адамс, він передав Алану Ширеру, крім того став широко використовувати молодих гравців, у тому числі «золоту молодь Манчестер Юнайтед», тріо півзахисту Пол Скоулз, Нікі Батт і Девід Бекхем та центральні захисники Ріо Фердинанд і Сол Кемпбелл, які 1997 року без зірок і досвіду несподівано виграли чемпіонат Англії. Крім того Годдл широко практикував екстрасенсорику. Він запрошував на тренування національної команди екстрасенса Ейлін Друрі, яка, за його словами, покращує фізичний стан футболістів на 20 відсотків, а на сам мундіаль приїхав і встановив «магічні кристали» відомий естрасенс Урі Геллер[143]. Ці всі зміни дали результат — збірна кваліфікувалася з першого місця на чемпіонату світу 1998 року, незважаючи на домашню поразку 0-1 від основного конкурента збірної Італії на початку відбору[144]. Протягом турніру італійці примудрилися зіграти в нічию зі збірними Грузії та Польщі, завдяки чому англійці, які виграли всі свої інші ігри, перед останнім матчем, де зустрічались претенденти на перше місце, випереджала італійців на одне очко. Гра, в якій шанси забити мали обидві збірні, завершився з рахунком 0-0[145], який вивів англійців у фінальний раунд мундіалю. В тому ж 1997 році збірна Англії вдало виступила на Французькому турнірі 1997 року, де вона стала переможцем, обігравши італійців (2-0) та господарів майбутнього чемпіонату французів (1-0). Поразка в третьому матчі 0-1 від збірної Бразилії вже не могла змінити розстановку місць в таблиці і принесла англійцям золоті медалі турніру[146][147].

На чемпіонат світу у Франції замість лідера збірної Пола Гаскойна, який славився пристрастю до міцних напоїв, Годдл взяв 18-річного форвард з «Ліверпуля» Майкл Оуен. Через це, ще до початку турніру, тренер отримав численні несхвальні відгуки англійських спортивних журналістів і вболівальників[148]. Сам же чемпіонат збірна Англії розпочала з перемоги над збірною Тунісу — 2:0, але в другому матчі зазнала несподіваної поразки від команди Румунії — 1:2. Перемігши в третьому матчі збірну Колумбії — 2:0, команда Ходдла вийшла до однієї восьмої фіналу з другого місця в групі, де на неї чекала принципова гра проти збірної Аргентини. Вже на 6-й хвилині у ворота Девіда Сімена був призначений пенальті, який реалізував Габріель Батістута. Але через чотири хвилини пенальті бив вже Алан Ширер і зрівняв рахунок. Ще через 6 хвилин дивовижний гол забив Майкл Оуен, який сам пройшов з м'ячем майже половину поля. На самому початку другого тайму аргентинець Хав'єр Санетті зрівняв рахунок, а вже через хвилину англійці залишилися вдесятьох після видалення Девіда Бекхема. Проте попри це Алан Ширер навіть забив гол, який не був зарахований, а в іншому епізоді данський арбітр Кім Мілтон Нільсен не помітив, що аргентинський захисник у штрафному майданчику зняв м'яч з голови того ж Ширера рукою. Основний і додатковий час гри так і закінчився, а в серії післяматчевих пенальті з рахунком 4-3 перемогли аргентинці[149]. Незважаючи на прикрий виліт збірної, гру збірної було визнано вдалою і Ґленн Годдл продовжив роботу.

Кевін Кіган (ліворуч) у формі тренерського штабу збірної Англії

Збірна Англії невдало розпочала відбірний турнір чемпіонату Європи 2000 року, отримавши в перших двох турах лише одне очко. Протягом всього турніру Англія досить невиразно виступала і в 8 матчах здобула лише 3 перемоги. Попри це, англійці обійшли за різницею м'ячів збірну Польщі і зайняли друге місце в групі, яке дозволяло зіграти в стикових матчах. Там їм випала збірна Шотландії, яку збірна Англії в першому матчі завдяки дублю Пола Скоулза на виїзді перемогла з рахунком 2-0[150]. В матчі-відповіді на «Вемблі» англійці несподівано поступились сусідам з рахунком 0-1[151], але всеодно кваліфікувались на Євро-2000. Проте, незважаючи на достатньо вдалі результати збірної протягом останніх трьох років, завершував відбір збірної і керував нею на турнірі вже інший тренер. Керівникам Футбольної асоціації Англії не подобалися самі тренерські принципи Годдла: він будував команду на основі колективних дій і зовсім не вважав, що футбольним зіркам автоматично гарантовано місце в складі на гру[152]. Формальним приводом для відставки послужило інтерв'ю Годдла, яке він дав газеті The Times: «У вас і в мене по дві руки, дві ноги і дві половинки мозку. Деякі позбавлені цього від народження, бо карма залежить від попереднього життя. Що посієш, те й пожнеш»[153].

Кевін Кіган, який був назначений у 1999 році тренером збірної і вивів її на турнір, не зміг з командою показати результат на Євро-2000. В першому матчі англійці вели з рахунком 2-0 проти збірної Португалії, проте примудрилися програти з рахунком 2-3[154]. В наступному поєдинку англійці зустрічалися зі збірною Німеччини і перемогли 1-0 своїх традиційних суперників вперше за шість останніх матчів[155]. В третьому вирішальному матчі групи англійці зустрічалися зі збірною Румунії і мали дуже високі шанси на продовження боротьби — острів'янам для виходу з групи достатньо було зіграти в нічию, крім того, перший тайм завершився з рахунком 2-1 на їх користь. Проте вже на початку другого тайму Дорінел Мунтяну зрівняв рахунок, який тримався майже до завершення матчу. На 88-й хвилині захисник збірної Англії Філ Невілл сфолив у своїй штрафній на Віорелі Молдовані і Румунія отримала право на пенальті, який упевнено реалізував Йонел Ганя. Цим голом Йонел приніс своїй збірній перемогу з рахунком 3:2 і вихід в чвертьфінал, а англійці змушені були покидати турнір[156]. Попри це, Кіган продовжив працювати зі збірною, проте вже 7 жовтня 2000 року в першому ж матчі кваліфікації на чемпіонат світу 2002 року збірна Англії зазнала поразки 0-1 від збірної Німеччини. Відразу після гри Кіган подав у відставку[157]. На прес-конференції він заявив: «Ясно, що щось іде не так, але що — я зрозуміти не можу. Мабуть, я не відповідаю тій кваліфікації, яка вимагається в цій роботі»[158]. У зв'язку з цим Говард Вілкінсон, тренер англійської молодіжки, був екстрено призначений в. о. тренера збірної Англії. Під його керівництвом збірна провела лише один матч — 11 жовтня в Гельсінкі англійці зіграли внічию 0-0 зі збірною Фінляндії і опинились на останньому місці в групі. Останнім матчем 2000 року для англійців стала товариська гра проти збірної Італії, перед якою новим в. о. тренера збірної Англії було поставлено Пітера Тейлора. Попри це, англійці всеодно програли з рахунком 0-1[159]. Після цього матчу керівництво ФА стало думати про призначення іноземного тренера.

Тренерство Свена-Йорана Ерікссона (2001–2006)[ред.ред. код]

Вже в кінці 2000 року функціонери Футбольної асоціації Англії на чолі з президентом Адамом Кроз'єром визначили коло претендентів на посаду тренера збірної. Ними стали Свен-Йоран Ерікссон з «Лаціо», Арсен Венгер з «Арсеналу» і Рой Ходжсон з «Koпенгагена»). Шанси Ерікссона були найвищі, незважаючи на заяви президента «Лаціо» Сержіо Краньотті, що він не відпустить найуспішнішого за всю історію римського клубу тренера[160]. Проти призначення іноземного тренера виступали ряд журналістів, вболівальників і, навіть, футболістів. Так, Боббі Чарльтон назвав запрошення іноземного фахівець жахливою помилкою і його підтримав Пол Гаскойн. Але у ідеї запрошення іноземного тренера теж виявилося безліч прихильників. Приміром, ними стали англійський чемпіон світу Аллан Маллері та капітан збірної у 1990 році Террі Батчер[161].

Свен-Йоран Ерікссон — перший іноземний тренер збірної Англії у 20012006 роках

В підсумку 30 жовтня 2000 року Футбольна асоціація Англії заявила, що угода з Ерікссоном досягнуто. За інформацією італійських інформаційних агентств, швед підписав з ФА 5-річний контракт із зарплатою 2,6 млн фунтів на рік. А посаду він почне обіймати після того, як закінчиться термін дії його контракту з «Лаціо» 1 липня 2001.[162]. Проте останній сезон Ерікссона в італійському клубі, з яким минулого року він виграв чемпіонат і кубок Італії, не вдався. На січень 2001 року столичний клуб вже відставав від лідера на 11 очок, вибув з національного кубку, а в Лізі чемпіонів команда програла два матчі поспіль на старті другого групового етапу. Тому вже взимку швед подав у відставку і прийняв збірну Англії набагато раніше ніж планувалося, ще до першого її матчу в новому році[163]. Таким чином він став першим в історії неанглійцем, який очолив збірну країни.

Гол Девіда Бекхема з пенальті у ворота збірної Аргентини в груповому раунді чемпіонату світу 2002 року. Саппоро, 7 червня 2002 року

З дебютного матчу нового тренера з'явилася надія, що збірна таки зможе виправити свій невдалий старт в кваліфікації. У товариській грі англійці розгромили збірну Іспанії 3-0[164]. Сподівання не були марними — англійці в кваліфікації виграли 5 матчів поспіль з загальною різницею м'ячів 14-3. Одним з цих матчів був виїзд до Німеччини, де англійці перемогли принципового суперника з найбільшим в історії[165] рахунком — 5-1. Хет-трик на рахунку Майкла Оуена[166]. В підсумку перед останнім туром англійці йшли на першому місці в групі, випереджаючи Німеччину за різницею м'ячів і для кваліфікації на турнір їм достатньо було всього лише вдома обіграти одного з аутсайдерів відбору збірну Греції. Проте гра вийшла дуже навдалою. Англійці програли 0-1 перший тайм, а після перерви на гол Тедді Шерінгема греки за дві хвилини забили гол у відповідь. Німці несподівано зіграли унічию з фінами, тому Англії також достатньо було зіграти внічию. Але гості виглядали впевненіше, а господарі не показували нічого небезпечного окрім штрафних у виконанні Бекхема.[167] Проте на останній хвилині матчу до м'яча знову підійшов Девід Бекхем і цього разу його удар зі штрафного був точним, завдяки чому Англія напряму потрапила до чемпіонату світу 2002 року[168].

На мундіалі збірна Англії у групі перемогла 1-0 інших принципових суперників — збірну Аргентини[169], не дозволивши їм вийти з групи. Проте інші два матчі англійці завершили в нічию і вийшли в плей-оф лише з другого місця. Там вони з легкістю обіграли збірну Данії, після того, як ще в першому таймі забили три сухі м'ячі[170]. В чвертьфіналі англійцям потрапили чотириразові чеппіони світу збірна Бразилії. Вже на 24-й хвилині англійці забили гол. Еміль Гескі зробив навіс, який невдало прийняв Лусіу і подарував Оуену. Форвард англійців трохи просунувся вперед і пробив повз Маркоса[171]. Це був перший удар по воротах збірної Бразилії в матчі. Проте ще до перерви, в компенсований час, латиноамериканці зрівняли рахунок — Роберто Карлос закинув точним пасом м'яч вперед на Роналдінью, той «розгойдав» Ешлі Коула і видав передачу на Рівалду, який у дотик поклав м'яч у кут воріт Сімена[172]. А вже на 5-й хвилині другого гри Роналдінью чудово виконав штрафний. М'яч навісом полетів у дальній кут воріт англійців, але Девід Сімен вийшов з воріт і не зміг врятувати свою команду[173]. Однак вже за 7 хвилин суддя матчу мексиканець Феліпе Рамос вилучив автора останнього голу за грубий фол проти Денні Міллза. Маючи на одного гравця більше, англійці так і не створили гольовий момент і Бразилія вийшла у півфінал[174], а пізніше стала переможцем турніру.

Склади і тактичі схеми збірних Англії та Португалії у чвертьфіналі чемпіонату Європи 2004 року. Ештадіу да Луж. 24 червня 2004 року

Відбіркову кампанію до Євро-2004 збірна Англії пройшла досить легко. Вона не програла жодного матчу і зайняла перше місце в групі, випередивши на одне очко збірну Туреччини. У фінальній частині острів'яни продовжили вдалу гру в груповому раунді. В першому матчі групи вони по грі перегравали діючих володарів трофею збірну Франції — Френк Лемпард на 37 хвилині забив перший гол, а у другому таймі Девід Бекхем не реалізував пенальті. Гра підходила до логічного завершення, проте в додатковий час Зінедін Зідан забив два м'ячі і приніс нелогічну[175] перемогу французам[176]. Незважаючи на прикру поразку в першому матчі, англійці продовжили вдалі виступи і в наступних двох матчах розгромили збірні Швейцарії (3-0[177]) та Хорватії (4-2[178]), завдяки чому вийшли з групи з другого місця.

В плей-оф першим суперником стали господарі турніру збірна Португалії. Збірній Англії повезло на самому початку матчу — після удару від воріт м'яч несподівано відскочив від голови португальського гравця і потрапив прямо до Майкла Оуена, який пробив з ходу і забив гол. Але вже у середині першого тайму 18-річний Вейн Руні зазнає травму і замість нього на полі з'явився нападник «Астон Вілли» Даріус Вассел. У другому таймі практично повна перевага була на боці господарів поля, проте забити гол не вдавалосб. У кінці матчі Луїш Фігу покинув поле, а змість нього вийшов Елдер Поштіга, який на 83-й хвилині замкнув ударом головою навіс в штрафну. В самому кінці основного часу матчу після поданого Девідом Бекхемом штрафного м'яч потрапляє в перекладину, а потім його добиває головою у ворота захисник англійців Сол Кемпбелл. Проте швейцарський арбітр Урс Маєр зафіксував неіснуюче[179] порушення правил і не зарахував гол. Основний час матчу так і завершився з рахунком 1-1. Перший тайм додаткового часу пройшов безрезультатно. А в другій половині Руй Кошта вивів португальців уперед, але вже через кілька хвилин Френк Лампард забив гол у відповідь, перевівши гру в серію пенальті. Першим до 11-метрової позначки підійшов капітан англійської збірної Девід Бекхем і не забиває другий свій пенальті на турнірі, пробивши настільки невдало, що український коментатор Дмитро Джулай в прямому ефірі сказав знамениту[180] фразу «Боже, який же він бовдур!»[181]. Щоправда згодом автор другого м'яча португальців Руй Кошта не забив пенальті і зрівняв шанси збірних. В підсумку героєм матчу став голкіпер збірної Португалії Рікарду Перейра, який спочатку відбив пенальті від Вассела, а потім сам забив вирішальний м'яч у ворота Девіда Джеймса, що вивів португальців до півфіналу домашнього Євро[182].

Кваліфікаційний раунд до чемпіонату світу 2006 року розпочався для англійців несподіваною нічиєю 2-2 проти збірної Австрії.Британці на 70 хвилину матчу вели з рахунком 2-0, проте за дві хвилини примудрились пропустити два м'ячі[183]. Щоправда подальші ігри показали випадковість цієї нічиї — наступні шість кваліфікаційних ігор англійці виграли з загальним рахунком 12-1. Після чого завдяки голу Девіда Гілі несподівано програли своїм традиційним сусідам збірній Північної Ірландії з рахунком 0-1[184]. Це поразка дозволила збірній Польщі, яка протягом турніру втратила очки лише в програному матчі проти англійців, обійти Англію і вийти на перше місце в групі. Тому в матчі проти поляків, що проходив на «Олд Траффорд» і був останнім в групі, збірній Англії була необхідна перемога. Обмінявшись голами перед перервою, англійці довго не могли забити переможний гол і мали всі шанси повторити ситуацію в кваліфікації до чемпіонату світу 1974 року, проте на 80 хвилині Френк Лемпард зумів забити вирішальний гол і вивів збірну Англії з першого місця на третій поспіль мундіаль[185].

На турнірі англійці потрапили в досить просту групу, з якої майже без проблем вийшла в плей-оф — перемоги «на класі» над збірними Парагваю (1-0[186]) та Тринідаду і Тобаго (2-0[187]), а також втрачена на 90-й хвилині матчу перемога над збірною Швеції[188], яка всеодно дозволила англійцям з першого місця вийти у плей-оф. Там вони зустрілися зі збірною Еквадору. В напруженому матчі з достатньою кількістю моментів біля обох воріт[189] єдиний гол на 60 хвилині матчу зі штрафного забив Девід Бекхем[190], який і вивів британців у чвертьфінал, де на них чекало повторення чвертьфіналу останнього Євро. Знову основний і додатковий час матчу завершились у нічию, щоправда цього разу у безгольову, а в серії післяматчових пенальті героєм знову став голкіпер португальців Рікарду Перейра, який взяв три пенальті (від Френка Лемпарда, Стівена Джерарда та Джеймі Каррагера) і вивів свою збірну до півфіналу турніру. Ця гра стала останньою для Свена-Йорана Ерікссона.[191]. Ще 23 січня 2006 року він заявив, що покине збірну після останнього матчу на турнірі, попри те, що контракт з ФА завершувався лише 2008 року. Основними причинами такого рішення стали скандальні історії, які переслідували тренера збірної Англії весь час[192]. Так, у 2002 році він, підтримуючи любовні стосунки з Ненсі Дель'Оліо, мав роман з телеведучою Ульрікою Йонссон та танцівницею Джейн Коннері[193], а на початку 2006 року Ерікссон розповів ряд пікантних подробиць журналісту News of the World, який замаскувався під арабського шейха, що бажає придбати один із англійських клубів[194]. У зв'язку з цим ще навесні 2006 року основними претендентами на посаду тренера стали Сем Еллардайс, Алан Кербішлі, Мартін О'Ніл, Луїс Феліпе Сколарі та Стів Макларен[195]. Спершу почалися переговори щодо прийняття збірної Англії після завершення мундіалю в Німеччині з Луїсом Феліпе Сколарі[196], який у 2002 році зі збірної Бразилії, а 2004 і 2006 зі збірною Португалії вибивав англійців з міжнародних турнірів. Проте бразилець відмовився від посади[197]. Тому 4 травня 2006 року був підписаний чотирирічний контракт зі Стівом Маклареном, який був найкращим менеджером «Мідлсбро» за всю їх історію.[198]. За характер свого призначення Макларен отримав прізвисько «Стів Другий Вібир» (англ. Second Choice Steve)[199]. Це призначення отримало високу оцінку збоку колишніх футболістів, зокрема Алана Хансена[200], сера Алекса Фергюсона і сера Тревора Брукінга[201]. Тим не менш, більшість вболівальників Англії були незадоволені вибором ФА[202].

Провал кваліфікації до Євро-2008 (2006–2007)[ред.ред. код]

Стів Макларен — тренер збірної Англії у 20062007 роках.

Стів Макларен взяв на себе управління збірною 1 серпня 2006 року[203]. Він відразу змінив весь персонал збірної. Так, популярний колишній тренер збірної Англії Террі Венейблс був призначений помічником Макларена[204], а відомий публіцист Макс Кліффорд став помічником у співпраці зі ЗМІ[205]. Крім того, Макларен провів перестановки і в самій команді. Капітаном команди став Джон Террі, який на той момент вже зіграв за збірну 24 гри. Новий тренер з цього приводу сказав: «Я переконаний, що Террі буде одним з найкращих капітанів Англії в історії»[206]. Крім того зі збірної були виключені ветерани Сол Кемпбелл, Девід Джеймс та, навіть, колишній капітан Девід Бекхем[207], щоправда Макларен заявив, що існує шанс, що Бекхем може повернутись до збірної, якщо буде демонструвати хорошу гру в клубі[208].

Збірна Англії під керівництвом нового тренера почала кваліфікацію до Євро-2008 з двох перемог, але після цього справи пішли невдало: нульові нічиї зі збірними Македонії та Ізраїлю, а також поразка від Хорватії в Загребі з рахунком 0-2 (одним з м'ячів став автогол Гаррі Невілла, передачу назад якого в простій ситуації не зумів зупинити воротар англійців Пол Робінсон)[209]. Після цього Англія опустилась на четверте місце в групі. В травні 2008 року до збірної був повернений Девід Бекхем, а збірна виграла п'ять матчів поспіль з однаковим рахунком 3:0, що повернуло англійцям шанс на вихід у фінальну частину Євро-2008. Втім, збірна Англії програла 1-2 ключовий матч збірній Росії в Москві[210] і, здавалось, втратила шанси на вихід з групи. Проте несподівано росіяни програли 1-2 матч наступного туру збірній Ізраїлю і англійці отримали реальний шанс на здобуття «прохідного» другого місця. Для цього їм було необхідно не програти на «Вемблі» невмотивованим хорватам, які вже зайняли перше місце групи. Несподівано в першому таймі англійці пропустили два м'яі, але на початку другого зусиллями Френка Лемпарда і Пітера Крауча зрівняли рахунок. Такий рахунок влаштовував обидві команди, тому небезпеки біля воріт обох збірних майже не було, але несподіваний дальний удар Младена Петріча застав зненацька воротаря англійців Скотта Карсона, який пропустив цей несильний дальній удар[211]. За останні хвилини англійцям так і не вдалося зрівняти рахунок і збірна Англії вперше за 24 роки і допоки востаннє не кваліфікувалася на чемпіонат Європи. На наступний день, 22 листопада 2007 року ФА провела екстрену нараду, на якій Макларен був відсторонений від посади разом зі своїм помічником Террі Венейблсом. Період перебування на посаді Макларена стало найкоротшим серед усіх тренерів збірної Англії на сьогоднішній день і включало в себе лише 18 ігор протягом 16 місяців.

Тренерство Фабіо Капелло (2007–2012)[ред.ред. код]

Фабіо Капелло — тренер збірної Англії з 2007 по 2012 роки

Новими претендентами на посаду тренера збірної Англії стали Жозе Моурінью, Марчелло Ліппі, Фабіо Капелло і Мартін О'Ніл[212]. 14 грудня 2007 було оголошено, що новим тренером збірної стане Фабіо Капелло. За оцінками, його зарплата становила 6 мільйонів фунтів стерлінгів у рік[213]. Контракт був підписаний Капелло лише після того, як він добився від керівників ФА самому призначити собі помічників, якими стали Італо Гальбьяті (другий тренер), Франко Танкреді (тренер воротарів), Массімо Нері (тренер з фізичної підготовки) і Франко Бальдіні (генеральний менеджера)[214]. 6 лютого 2008 року Англія зіграла свій перший матч під керівництвом Капелло і перемогла з рахунком 2-1 збірну Швейцарії[215].

Англія розпочала кваліфікацію до чемпіонату світу 2010 перемогою з рахунком 2-0 над збірною Андорри[216] Через чотири дні Англія грала зі збірною Хорватії, через яку англійці втратили путівку на Євро-2008. Англія розгромила суперника з рахунком 4-1, хет-трик оформив Тео Волкотт[217]. Після цього були перемоги над збірними Казахстану (5-1[218]) та Білорусі (3-1[219]). Такий старт у кваліфікації став найкращим для англійців за весь час. Продовження було теж вдалим — збірна Англії виграла вісім з восьми матчів з загальним рахунком 31-5 і за два тури до завершення відбору достроково кваліфікувалася на мундіаль. В передостанньому турі Англія програла 0-1 збірній Україні[220], яку влаштовувала тільки перемога (інакше їх би випереджала Хорватія), що викликало чутки про можливу «здачу» матчу, щоб не дати вийти на чемпіонат світу хорватам[221]. В останньому матчі збірна Англії перемогла з рахунком 3-0 білорусів, і зайняла першу сходинку у групі з 34 голами, що на 6 більше за збірну Іспанії, яка зайняла за цим показником друге місце у відборі. У травні 2010 року Капелло заявив, що після завершення роботи з Англією, завершить тренерську кар'єру[222]

На чемпіонаті світу в ПАР англійці почали з нічиєї проти збірної США. Швидкий гол Стівена Джерарда нівелювався помилкою воротаря англійців Роберта Гріна, який не не спіймав несильний удар Клінта Демпсіа[223]. В підсумку матч так і закінчився з рахунком 1-1[224]. Після матчу англійський таблоїд Daily Mirror жартівливо написав: «Після пропущеного голу Грін хотів схопитись за голову, але промахнувся»[225], а сам воротар більше жодного разу не виходив у складі збірної Англії[226]. В другому матчі, у якому на ворота повернувся 40-річний ветеран Девід Джеймс, англійці не змогли забити аутсайдеру групи збірній Алжиру[227]. І лише завдяки перемозі 1-0 над збірною Словенії[228], англійці змогли вийти з групи з другого місця. В плей-оф на англійців чекала зустріч з принциповим суперником збірною Німеччини. Німці до 32 хвилини забили два м'яі, але на 37 хвилині Метью Апсон відіграв один м'яч. Після чого стався найсуперечливіший момент гри — на 39 хвилині Френк Лемпард пробив по воротах. М'яч влучив в поперечину і опустився за лінією воріт, після чого вилетів назад в поле[229][230][231]. Попри це, уругвайський рефері Хорхе Ларіонда не зафіксував взяття воріт, яке б дозволило англійцям встановити нічийний рахунок 2-2. Після матчу, при перегляді повтору, арбітр був приголомшений помилкою і зміг сказати лише «О, Боже!»[232], а британська преса обурювалися з приводу скасування гола Лемпарда і порівнювала цей момент з переможним м'ячем Джеффрі Херста у фіналі чемпіонату світу 1966 року[233]. В підсумку, у другому таймі німці зусиллями Томаса Мюллера забили ще два м'ячі. Через що англійці, вперше з 1954 року, пропустили 4 голи у розіграшах світових першостей[234] і вилетіли з раунду плей-оф вже у 1/8 фіналу.. Незважаючи на невдалий результат, Капелло заявив, що не хоче залишати посаду тренера збірної Англії[235] 2 липня футбольна асоціація Англії прийняла рішення залишити Капелло на чолі збірної до завершення Євро-2012[236].

У кваліфікації до Євро-2012 збірна Англії розпочала з двох перемог, після чого зіграла в нічию 0-0 з відкриттям кваліфікації збірною Чорногорії[237], яка будучи «посіяною» з останньої, п'ятої корзини, перемогла у трьох перших матчах кваліфікації. Після чого англійці перемогли 2-0 сусідів з Уельсу[238], а в 5 турі знову зіграли в нічию 2-2, цього разу зі збірною Швейцарії, програючи по ходу матчу з рахунком 0-2[239]. Завдяки цій нічиїй чорногорці змогли зрівнятися з англійцями за кількістю очок, які втратили одноосібне лідерство. Проте, перемоги збірної Англії в двох наступних матчах та поразка збірної Чорногорії дозволили англійцям достроково за тур до завершення відбору кваліфікуватись на Євро-2012. В останньому турі невмотивована збірна Англії зіграла в нічию 2-2 з чорногорцями[240], завдяки чому балканці змогли посісти друге місце в групі і вийти в раунд плей-оф, відставши від англійців на 6 очок.

Стюарт Пірс — виконувач обов'язків тренера збірної Англії в 2012 році

У кінці 2011 року стало відомо, що капітан збірної Англії Джон Террі має відповісти перед судом за расистські вислови[241]. 1 лютого 2012 року Террі з'явився в суд, де йому пред'явили звинувачення в расизмі. Неналежними стали висловлювання Террі на адресу футболіста клубу «Квінс Парк Рейнджерс» Антона Фердинанда. Інцидент, що став предметом розслідування, стався 23 жовтня 2011 під час матчу «Квінс Парк Рейнджерс» і «Челсі», який закінчився поразкою «Челсі» з рахунком 0:1. Після гри Фердинанд заявив, що Террі висловив на його адресу расистські образи. Нібито він назвав Ентоні «йоб*ною чорною пи*дою» (англ. fucking black cunt)[242]. Через це, вже на початку лютого, Джон Террі був позбавлений капітанської пов'язки в збірній Англії. Таке рішення ухвалив голова Асоціації футболу Англії Девід Бернстайн[243]. Попри це, тренер Фабіо Капелло відразу заявив, що Террі залишеться капітаном, поки не буде винесено остаточний вердикт суду[244]. Стало відомо, що італійський спеціаліст спеціально прилетить в Англію, щоб розібратися з питанням капітанської пов'язки в збірній[245]. Ця зустріч, що відбулася 8 лютого 2012 року і тривала понад годину, завершилася відставкою Капелло[246]. За однією з версій[247] звільнений тренер після зустрічі заявив: «Вони дійсно образили мене, поставивши під сумнів мій авторитет на чолі збірної Англії, що створило проблеми для команди. Я ніколи не терпів подібного, тому рішення про відхід з поста наставника збірної Англії далося мені легко»[248]. Вже наступного дня стало відомо, що виконувачем обов'язків тренера став тренер молодіжної збірної Англії та олімпійської збірної Великої Британії Стюарт Пірс, який вивів збірну на наступний матч проти збірної Нідерландів, що відбувся 29 лютого 2012 року[249]. У матчі до 85 хвилини англійці програвали з рахунком 0-2, проте за останні п'ять хвилин Гарі Кехілл та Ешлі Янг зрівняли рахунок, але вирішальне слово залишилось за «помаранчевими» — у додатковий час Ар'єн Роббен забив вирішальний гол і вирвав перемогу для своєї збірної. Ця гра стала єдиною для Пірса на чолі збірної.

Рой Ходжсон — тренер збірної Англії з 1 травня 2012 року

З березня ФА намагалася знайти спеціаліста, що працюватиме на посаді тренера. Називався цілій ряд кандидатів[250]: Гаррі Реднап, Стюарт Пірс, Рой Ходжсон, Террі Венейблз та інші[251]. Крім того, в посаді головного тренера був зацікавлений і Гус Хіддінк, попри те, що ФА заявила, що наступним тренером має стати англієць[252]. Проте, більшість англійських футболістів і тренерів, зокрема Алекс Фергюсон[253], Вейн Руні[254], Гарі Лінекер, Алан Ширер, Мартін Кіоун, Ніл Ворнок[255], заявили, що Реднап — найкращий варіант. Саме з ним, та «Тоттенгем Готспурс», з яким Гаррі був зв'язаний контрактом, асоціація довго проподила переговори, але так і не змогла домовитись через надвисокі вимоги «шпор», які вимагали заплатити за звільнення Реднап від контрактних обов'язків з клубом 10 млн фунтів[256].

1 травня 2012 року, за 38 днів до початку Євро, ФА нарешті визначилася з новим тренером — ним став тренер «Вест Бромвіч Альбіон» Рой Ходжсон, з яким було підписано контракт на чотири роки[257]. Рой став першим в історії збірної Англії тренером, який мав на момент призначення досвід роботи на рівні збірних — у 19921995 він керував збірною Швейцарії, яку вперше за понад 25 років вивів збірну на чемпіонат світу 1994 року та чемпіонат Європи 1994 року.

Наш час (2012—)[ред.ред. код]

На Євро-2012 англійці потрапили у групу D разом зі збірними України, Франції та Швеції[258]. Крім того, влітку 2012 року збереться вперше з 1974 року Олімпійська збірна Великобританії, у складі якої значна кількість англійців. Це буде зроблено для участі в домашніх Олімпійських іграх 2012 року. Тому Футбольна асоціація офіційно заявила, що гравці збірної Англії, які візьмуть участь у чемпіонаті Європи, не зможуть зіграти за збірну Великобританії на Олімпіаді в Лондоні[259]. У кваліфікації на чемпіонаті світу в Бразилії англійці потрапили у групу H разом зі збірними Чорногорії, України, Польщі, Молдови та Сан-Марино[260]. За підсумками відбіркового турніру — здобула перше місце в групі і напряму кваліфікувалися на Чемпіонат світу. На полях Бразилії, команда Англії провела всього лиш три гри у групі, здобула одне очко і посіла останню сходинку.

Склад[ред.ред. код]

Поточний склад[ред.ред. код]

Заявка збірної для участі у чемпіонаті світу 2014 року (вік та кількість ігор за збірну станом на початок чемпіонату — 12 червня 2014 року):

Гравець Клуб (у 2014) Дата народження Вік Ігор Голів
  Воротарі
1   Джо Гарт Англія «Манчестер Сіті» 19 квітня 1987 27 39
13   Бен Фостер Англія «Вест-Бромвіч Альбіон» 3 квітня 1983 31 6
22   Фрейзер Форстер Шотландія «Селтік» 17 березня 1988 26 1
  Захисники
2   Глен Джонсон Англія «Ліверпуль» 23 серпня 1984 29 51 1
3   Лейтон Бейнс Англія «Евертон» 11 грудня 1984 29 22 1
5   Гарі Кегілл Англія «Челсі» 19 грудня 1985 28 22 2
6   Філ Ягелка Англія «Евертон» 17 серпня 1982 31 24 1
12   Кріс Смоллінг Англія «Манчестер Юнайтед» 22 листопада 1989 24 10 0
16   Філ Джонс Англія «Манчестер Юнайтед» 21 лютого 1992 22 9 0
23   Люк Шоу Англія «Саутгемптон» 12 липня 1995 18 1 0
  Півзахисники
4   Стівен Джеррард Англія «Ліверпуль» 30 травня 1980 33 109 21
7   Джек Вілшир Англія «Арсенал» 1 січня 1992 22 15 0
8   Френк Лемпард Англія «Челсі» 20 червня 1978 35 103 29
14   Джордан Гендерсон Англія «Ліверпуль» 17 червня 1990 23 8 0
15   Алекс Окслейд-Чемберлен Англія «Арсенал» 15 серпня 1993 20 14 3
17   Джеймс Мілнер Англія «Манчестер Сіті» 4 січня 1986 28 45 1
19   Рагім Стерлінг Англія «Ліверпуль» 8 грудня 1994 19 2 0
20   Адам Лаллана Англія «Саутгемптон» 10 травня 1988 26 3 0
21   Росс Барклі Англія «Евертон» 5 грудня 1993 20 3 0
  Нападники
9   Деніел Старрідж Англія «Ліверпуль» 1 вересня 1989 24 10 3
10   Вейн Руні Англія «Манчестер Юнайтед» 24 жовтня 1985 28 89 37
11   Денні Велбек Англія «Манчестер Юнайтед» 26 листопада 1990 23 21 8
18   Рікі Ламберт Англія «Саутгемптон» 16 лютого 1982 32 4 2
  Головний тренер
Англія Рой Годжсон 9 серпня 1947 66

Докладніше...

Видатні гравці[ред.ред. код]

Футболісти збірної Англії, що входять до Зали слави англійського футболу:

з 2002 року:
з 2003 року:
з 2004 року:
з 2005 року:
з 2006 року:
з 2007 року:
з 2008 року:
з 2009 року:
з 2010 року:

Тренери[ред.ред. код]

Поточний штаб[ред.ред. код]

Рой Годжсон — нинішній тренер збірної Англії
Стюарт Пірс — нинішній тренер молодіжної збірної Англії та виконувач обов'язків тренера збірної Англії
Тренер Англія Рой Годжсон
Асистент головного тренера Англія Стів Віглі
Тренер молодіжного складу Англія Стюарт Пірс
Тренер Вакантна
Тренер воротарів Англія Рей Клеменс
Тренер з фітнесу Вакантна
Фізіотерапевт Англія Гарі Левін
Командний лікар Англія Іан Бізлі

Всі тренери[ред.ред. код]

У таблиці наводено повний список тренерів збірної Англії. В досягненнях подано їх результати в Кубку світу і чемпіонаті Європи.

Статистика відкориговано за станом на 10 квітня 2013
Тренер Період І В Н П В% Досягнення
Англія Волтер Вінтерботтом 1946—1962 &&&&&&&&&&&&0139.&&&&&0139 &&&&&&&&&&&&&078.&&&&&078 &&&&&&&&&&&&&033.&&&&&033 &&&&&&&&&&&&&028.&&&&&028 &&&&&&&&&&&&&056.10000056,1 ЧС-1950 — груповий раунд
ЧС-1954 — чвертьфінал
ЧС-1958 — Груповий раунд
ЧС-1962 — чвертьфінал
Англія Альф Ремзі 1963—1974 &&&&&&&&&&&&0113.&&&&&0113 &&&&&&&&&&&&&069.&&&&&069 &&&&&&&&&&&&&027.&&&&&027 &&&&&&&&&&&&&017.&&&&&017 &&&&&&&&&&&&&061.10000061,1 Євро-1964 — кваліфікація
ЧС-1966 — чемпіонство
Євро-1968 — третє місце
ЧС-1970 — чвертьфінал
Євро-1972 — кваліфікація
ЧС-1974 — кваліфікація
Англія Джо Мерсер 1974 &&&&&&&&&&&&&&07.&&&&&07 &&&&&&&&&&&&&&03.&&&&&03 &&&&&&&&&&&&&&03.&&&&&03 &&&&&&&&&&&&&&01.&&&&&01 &&&&&&&&&&&&&042.90000042,9
Англія Дон Реві 1974—1977 &&&&&&&&&&&&&029.&&&&&029 &&&&&&&&&&&&&014.&&&&&014 &&&&&&&&&&&&&&08.&&&&&08 &&&&&&&&&&&&&&07.&&&&&07 &&&&&&&&&&&&&048.30000048,3 Євро-1976 — кваліфікація
Англія Рон Грінвуд 1977—1982 &&&&&&&&&&&&&055.&&&&&055 &&&&&&&&&&&&&033.&&&&&033 &&&&&&&&&&&&&012.&&&&&012 &&&&&&&&&&&&&010.&&&&&010 &&&&&&&&&&&&&060.&&&&&060,0 ЧС-1978 — кваліфікація
Євро-1980 — груповий раунд
ЧС-1982 — другий раунд
Англія Боббі Робсон 1982—1990 &&&&&&&&&&&&&095.&&&&&095 &&&&&&&&&&&&&047.&&&&&047 &&&&&&&&&&&&&030.&&&&&030 &&&&&&&&&&&&&018.&&&&&018 &&&&&&&&&&&&&049.50000049,5 Євро-1984 — кваліфікація
ЧС-1986 — чвертьфінал
Євро-1988 — груповий раунд
ЧС-1990 — четверте місце
Англія Грем Тейлор 1990—1993 &&&&&&&&&&&&&038.&&&&&038 &&&&&&&&&&&&&018.&&&&&018 &&&&&&&&&&&&&013.&&&&&013 &&&&&&&&&&&&&&07.&&&&&07 &&&&&&&&&&&&&047.40000047,4 Євро-1992 — груповий раунд
ЧС-1994 — кваліфікація
Англія Террі Венейблз 1994—1996[261] &&&&&&&&&&&&&023.&&&&&023 &&&&&&&&&&&&&011.&&&&&011 &&&&&&&&&&&&&011.&&&&&011 &&&&&&&&&&&&&&01.&&&&&01 &&&&&&&&&&&&&047.80000047,8 Євро-1996 — півфінал
Англія Гленн Ходдл 1996—1999 &&&&&&&&&&&&&028.&&&&&028 &&&&&&&&&&&&&017.&&&&&017 &&&&&&&&&&&&&&06.&&&&&06 &&&&&&&&&&&&&&05.&&&&&05 &&&&&&&&&&&&&060.70000060,7 ЧС-1998 — 1/8 фіналу
Англія Говард Вілкінсон 1999—2000[262] 2 0 1 1 0,0
Англія Кевін Кіган 1999—2000 &&&&&&&&&&&&&018.&&&&&018 &&&&&&&&&&&&&&07.&&&&&07 &&&&&&&&&&&&&&07.&&&&&07 &&&&&&&&&&&&&&04.&&&&&04 &&&&&&&&&&&&&038.90000038,9 Євро-2000 — груповий раунд
Англія Пітер Тейлор 2000[263] 1 0 0 1 0,0
Швеція Свен-Йоран Ерікссон 2001—2006 &&&&&&&&&&&&&067.&&&&&067 &&&&&&&&&&&&&040.&&&&&040 &&&&&&&&&&&&&017.&&&&&017 &&&&&&&&&&&&&010.&&&&&010 &&&&&&&&&&&&&059.70000059,7 ЧС-2002 — чвертьфінал
Євро-2004 — чвертьфінал
ЧС-2006 — чвертьфінал
Англія Стів Макларен 2006—2007 &&&&&&&&&&&&&018.&&&&&018 &&&&&&&&&&&&&&09.&&&&&09 &&&&&&&&&&&&&&04.&&&&&04 &&&&&&&&&&&&&&05.&&&&&05 &&&&&&&&&&&&&050.&&&&&050,0 Євро-2008 — кваліфікація
Італія Фабіо Капелло 2008—2012 &&&&&&&&&&&&&042.&&&&&042 &&&&&&&&&&&&&028.&&&&&028 &&&&&&&&&&&&&&08.&&&&&08 &&&&&&&&&&&&&&06.&&&&&06 &&&&&&&&&&&&&066.70000066,7 ЧС-2010 — 1/8 фіналу
Євро-2012 — кваліфікувалися
Англія Стюарт Пірс 2012[264] 1 0 0 1 0,0
Англія Рой Годжсон 2012— 15 9 5 1 60,0 Євро-2012 — чвертьфінал

Статистика[ред.ред. код]

Чемпіонат світу[ред.ред. код]

Чемпіонат світу Кваліфікація Тренер(и)
Рік Раунд Місце І В Н * П ГЗ ГП І В Н * П ГЗ ГП
Уругвай 1930 Не брала участі Не брала участі Не мали посади тренера
Італія 1934
Франція 1938
Бразилія 1950 Перший груповий раунд 8 3 1 0 2 2 2 3 3 0 0 14 3 Волтер Вінтерботтом
Швейцарія 1954 Чвертьфінал 6 3 1 1 1 8 8 3 3 0 0 11 4
Швеція 1958 Груповий раунд 11 4 0 3 1 4 5 4 3 1 0 15 5
Чилі 1962 Чвертьфінал 8 4 1 1 2 5 6 4 3 1 0 16 2
Англія 1966 Чемпіони 1 6 5 1 0 11 3 Господарі Альф Ремзі
Мексика 1970 Чвертьфінал 8 4 2 0 2 4 4 Чемпіони
ФРН 1974 Не кваліфікувалась 4 1 2 1 3 4
Аргентина 1978 6 5 0 1 15 4 Дон Реві
Іспанія 1982 Другий груповий раунд 6 5 3 2 0 6 1 8 4 1 3 13 8 Рон Грінвуд
Мексика 1986 Чвертьфінал 8 5 2 1 2 7 3 8 4 4 0 21 2 Боббі Робсон
Італія 1990 4 місце 4 7 3 3 1 8 6 6 3 3 0 10 2
США 1994 Не кваліфікувалась 10 5 3 2 26 9 Грем Тейлор
Франція 1998 1/8 фіналу 9 4 2 1 1 7 4 8 6 1 1 15 2 Гленн Ходдл
Південна Корея Японія 2002 Чвертьфінал 6 5 2 2 1 6 3 8 5 2 1 16 6 Швеція Свен-Йоран Ерікссон[265]
Німеччина 2006 Чвертьфінал 7 5 3 2 0 6 2 10 8 1 1 17 5
ПАР 2010 1/8 фіналу 13 4 1 2 1 3 5 10 9 0 1 34 6 Італія Фабіо Капелло
Бразилія 2014 Груповий етап 26 3 0 1 2 2 4 10 6 4 0 31 4 Англія Рой Ходжсон
Росія 2018 Буде проходити кваліфікацію
Катар 2022
Всього 1 перемога 14/20 62 26 20 16 79 56 102 68 23 11 257 64
*Нічиї включають матчі, що завершились післяматчевими пенальті.
**Золоте тло означає перемогу збірної на турнірі.
***Червона рамка означає що збірна є господарем турніру.
****Англія зіграла всі свої матчі в Японії.

Чемпіонат Європи[ред.ред. код]

Чемпіонат Європи Кваліфікація Тренер(и)
Рік Раунд Місце І В Н * П ГЗ ГП І В Н * П ГЗ ГП
Франція 1960 Не брали участі Не брали участі Волтер Вінтерботтом
Іспанія 1964 Не кваліфікувались 2 0 1 1 3 6 Альф Ремзі
Італія 1968 Півфінал 3 2 1 0 1 2 1 6 4 1 1 15 5
Бельгія 1972 Не кваліфікувалась 8 5 2 1 16 6
Югославія 1976 6 3 2 1 11 3 Дон Реві
Італія 1980 Груповий раунд 5 3 1 1 1 3 3 8 7 1 0 22 5 Рон Грінвуд
Франція 1984 Не кваліфікувалась 8 5 2 1 23 3 Боббі Робсон
ФРН 1988 Груповий раунд 8 3 0 0 3 2 7 6 5 1 0 19 1
Швеція 1992 Груповий раунд 7 3 0 2 1 1 2 6 3 3 0 7 3 Грем Тейлор
Англія 1996 Півфінал 3 5 2 3 0 8 3 Господарі Террі Венейблс
Бельгія Нідерланди 2000 Груповий раунд 11 3 1 0 2 5 6 10 4 4 2 16 5 Кевін Кіган
Португалія 2004 Чвертьфінал 5 4 2 1 1 10 6 8 6 2 0 14 5 Швеція Свен-Йоран Ерікссон
Австрія Швейцарія 2008 Не кваліфікувалися 12 7 2 3 24 7 Стів Макларен
Польща Україна 2012 Чвертьфінал 8 5 3 0 17 5 Італія Фабіо Капелло / Рой Годжсон
Франція 2016 Буде кваліфікуватись
Всього Найкраще: півфінал 7/13 23 7 7 9 31 28 88 54 24 10 187 54
*Нічиї включають матчі, що завершились післяматчевими пенальті.

Другорядні турніри[ред.ред. код]

Турнір Рік Раунд Місце І В Н * П ГЗ ГП
Бразилія Кубок націй (порт. Taça de Nações) 1964 Груповий раунд 3 3 0 1 2 2 7
США Кубок двухсотріччя США (англ. U.S.A. Bicentennial Cup Tournament) 1976 Груповий раунд 2 3 2 0 1 6 4
Шотландія Кубок Роуза (англ. Rous Cup) 1985 Фінал 2 1 0 0 1 0 1
Мексика Кубок Сьюдад де Мехіко ісп. Ciudad de México Cup Tournament 1985 Груповий раунд 3 2 0 0 2 1 3
Мексика Кубок Ацтека 2000 (ісп. Azteca 2000 Tournament) 1985 Груповий раунд 2 2 1 0 1 3 1
Англія Кубок Роуза (англ. Rous Cup) 1986 Переможець 1 1 1 0 0 2 1
АнгліяШотландія Кубок Роуза (англ. Rous Cup) 1987 Груповий раунд 2 2 0 2 0 1 1
АнгліяШотландія Кубок Роуза (англ. Rous Cup) 1988 Переможець 1 2 1 1 0 2 1
АнгліяШотландія Кубок Роуза (англ. Rous Cup) 1989 Переможець 1 2 1 1 0 2 0
Англія Англійський кубок виклику (англ. England Challenge Cup) 1991 Переможець 1 2 1 1 0 5 3
США Кубок США (англ. U.S. Cup) 1993 Груповий раунд 4 3 0 1 2 2 5
Англія Кубок Umbro (англ. Umbro Cup) 1995 Груповий раунд 2 3 1 1 1 6 7
Франція Французький турнір (фр. Tournoi de France) 1997 Переможець 1 3 2 0 1 3 1
Марокко Кубок Хассана II (англ. Hassan II Trophy) 1998 Груповий раунд 2 2 1 1 0 1 0
Англія Літній турнір ФА (англ. FA Summer Tournament) 2004 Переможець 1 2 1 1 0 7 2
Всього 6 перемог 55 25 17 13 74 47
*Нічиї включають матчі, що завершились післяматчевими пенальті.

Усі ігри[ред.ред. код]

У таблиці подана статистика усіх офіційних зустрічей збірної Англії станом на 28 лютого 2012 року.[266]

За турніром[ред.ред. код]

Змагання І В Н П ГЗ ГП РГ Перемоги % Поразки %
Чемпіонат світу 59 26 19 14 77 52 +25 44% 24%
Кваліфікація чемпіонату світу 92 62 19 11 226 60 +166 67% 12%
Чемпіонат Європи 23 7 7 9 31 28 +3 30% 39%
Кваліфікація чемпіонату Європи 90 56 24 10 190 55 +135 62% 11%
Британський домашній чемпіонат 264 161 54 49 658 279 +379 61% 19%
Всього 547 313 132 102 1182 497 +685 57% 19%
Товариські ігри 355 199 84 70 818 407 +411 56% 20%
Другорядні турніри 31 11 10 10 40 35 +5 35% 32%
Загалом 902 512 216 172 2000 904 +1082 57% 19%

За місцем[ред.ред. код]

Місце І В Н П ГЗ ГП РГ Перемоги % Поразки %
Вдома 399 252 91 56 974 364 +610 63% 14%
На виїзді 421 228 101 90 918 454 +464 54% 21%
Нейтральне 82 32 24 26 108 86 +22 39% 32%
Загалом 902 512 216 172 2000 904 +1082 57% 19%

Зустрічі з іншими збірними[ред.ред. код]

У таблиці подана статистика усіх офіційних зустрічей збірної Англії станом на 28 лютого 2012 року.[267]

Суперник І В Н * П ГЗ ГП РМ %
Албанія Албанія 4 4 0 0 12 1 +11 100%
Алжир Алжир 1 0 1 0 0 0 0 0%
Андорра Андорра 4 4 0 0 16 0 +16 100%
Аргентина Аргентина 14 6 5 2 21 15 +6 43%
Австралія Австралія 6 3 2 1 6 5 +1 50%
Австрія Австрія 18 10 4 4 58 27 +31 56%
Азербайджан Азербайджан 2 2 0 0 3 0 +3 100%
Білорусь Білорусь 2 2 0 0 6 1 +5 100%
Бельгія Бельгія 20 14 5 1 69 25 +44 70%
Богемія Богемія 1 1 0 0 4 0 +4 100%
Бразилія Бразилія 23 3 9 11 19 31 −12 13%
Болгарія Болгарія 10 6 4 0 16 2 +14 60%
СНД СНД 1 0 1 0 2 2 0 0%
Камерун Камерун 4 3 1 0 9 4 +5 75%
Канада Канада 1 1 0 0 1 0 +1 100%
Чилі Чилі 5 2 2 1 4 3 +1 40%
КНР КНР 1 1 0 0 3 0 +3 100%
Колумбія Колумбія 5 3 2 0 10 3 +7 60%
Хорватія Хорватія 7 4 1 2 18 10 +8 57%
Кіпр Кіпр 2 2 0 0 6 0 +6 100%
Чехія Чехія 2 1 1 0 4 2 +2 50%
Чехословаччина Чехословаччина 12 7 3 2 25 15 +10 58%
Данія Данія 18 11 4 3 35 19 +16 61%
Еквадор Еквадор 2 2 0 0 3 0 +3 100%
Єгипет Єгипет 3 3 0 0 8 1 +7 100%
Естонія Естонія 2 2 0 0 6 0 +6 100%
Фінляндія Фінляндія 11 9 2 0 36 7 +29 82%
Франція Франція 28 16 4 8 66 35 +31 57%
Грузія Грузія 2 2 0 0 4 0 +4 100%
НДР НДР 4 3 1 0 7 3 +4 75%
Німеччина Німеччина 28 12 5 11 48 38 +10 43%
Гана Гана 1 0 1 0 1 1 0 0%
Греція Греція 9 7 2 0 23 3 +20 78%
Угорщина Угорщина 22 15 2 5 56 30 +26 68%
Ісландія Ісландія 2 1 1 0 7 2 +5 50%
Північна Ірландія Північна Ірландія 98 75 16 7 323 81 +242 77%
Ірландія Ірландія 14 5 6 2 19 13 +7 36%
Ізраїль Ізраїль 4 2 2 0 5 1 +4 50%
Італія Італія 22 7 6 9 28 26 +2 32%
Ямайка Ямайка 1 1 0 0 6 0 +6 100%
Японія Японія 3 2 1 0 5 3 +2 75%
Казахстан Казахстан 2 2 0 0 9 1 +8 100%
Південна Корея Південна Корея 1 0 1 0 1 1 0 0%
Кувейт Кувейт 1 1 0 0 1 0 +1 100%
Ліхтенштейн Ліхтенштейн 2 2 0 0 4 0 +4 100%
Люксембург Люксембург 9 9 0 0 47 3 +44 100%
Республіка Македонія Республіка Македонія 4 2 2 0 5 3 +2 50%
Малайзія Малайзія 1 1 0 0 4 2 +2 100%
Мальта Мальта 3 3 0 0 8 1 +7 100%
Мексика Мексика 9 6 1 2 23 4 +19 67%
Молдова Молдова 2 2 0 0 7 0 +7 100%
Чорногорія Чорногорія 2 0 2 0 2 2 0 0%
Марокко Марокко 2 1 1 0 1 0 +1 50%
Нідерланди Нідерланди 18 5 9 4 26 21 +5 28%
Нова Зеландія Нова Зеландія 2 2 0 0 3 0 +3 100%
Нігерія Нігерія 2 1 1 0 1 0 +1 50%
Норвегія Норвегія 10 5 3 2 26 7 +19 50%
Парагвай Парагвай 3 3 0 0 8 0 +8 100%
Перу Перу 2 1 0 1 5 4 +1 50%
Польща Польща 17 10 6 1 27 10 +17 59%
Португалія Португалія 22 9 10 3 45 25 +20 41%
Європа XI 2 1 1 0 7 4 +3 50%
Світ XI 1 1 0 0 2 1 +1 100%
Румунія Румунія 11 2 6 3 10 10 0 18%
Росія Росія 2 1 0 1 4 2 +2 50%
Сан-Марино Сан-Марино 2 2 0 0 13 1 +12 100%
Саудівська Аравія Саудівська Аравія 2 0 2 0 1 1 0 0%
Шотландія Шотландія 110 45 24 41 192 169 +23 41%
Сербія і Чорногорія Сербія і Чорногорія 1 1 0 0 2 1 +1 100%
Словаччина Словаччина 3 3 0 0 8 2 +6 100%
Словенія Словенія 2 2 0 0 3 1 +2 100%
ПАР ПАР 2 2 0 0 4 2 +2 100%
Іспанія Іспанія 23 12 3 8 39 24 +15 52%
Швеція Швеція 22 7 9 6 33 26 +7 29%
Швейцарія Швейцарія 22 14 5 3 52 19 +33 64%
Тринідад і Тобаго Тринідад і Тобаго 2 2 0 0 5 0 +5 100%
Туніс Туніс 2 1 1 0 3 1 +2 50%
Туреччина Туреччина 10 8 2 0 31 0 +31 80%
США США 10 7 1 2 36 9 +27 70%
СРСР СРСР 11 5 3 3 19 13 +6 45%
Україна Україна 7 4 2 1 9 3 +6 57%
Уругвай Уругвай 10 3 3 4 10 13 −3 30%
Уельс Уельс 101 66 21 14 245 90 +155 65%
Югославія Югославія 14 5 5 4 23 20 +3 36%
Загалом 905 513 218 172 2002 905 +1083 57%
*Нічиї включають матчі, що завершились післяматчевими пенальті.
Мапа ігор з іншими збірними:
   Від 1 до 5 матчів
   Від 5 до 10 матчів
   Від 10 до 20 матчів
   Від 20 до 35 матчів
   Від 35 до 50 матчів
   Від 50 до 100 матчів
   Понад 100 матчів


Примітки[ред.ред. код]

  1. «GB football team gets Fifa assent». BBC. 20 December 2008. Процитовано 11 June 2010. 
  2. GB football team to enter Games
  3. en:England–Scotland football rivalry
  4. «England-Scotland matches, 1872–1999». Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-09-15. 
  5. en:Argentina–England football rivalry
  6. Terry Butcher: Maradona robbed England of World Cup glory
  7. en:England–Germany football rivalry
  8. England's 'Anti-Wembley Goal' Triggers New Debate on Video Evidence
  9. «England – Argentina». FIFA. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-11-14. 
  10. «England – Germany». FIFA. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-11-14. 
  11. «When and where was the first football match held?» (англійською). The Times of India. 2005-01-16. Архів оригіналу за 2012-06-02. 
  12. «England 1 Scotland 1». englandfootballonline.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-04-08. 
  13. а б в «England's Unofficial Matches». englandfootballonline.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  14. «England football on-line». Englandfootballonline (англійською). Архів оригіналу за 2012-06-02. 
  15. «Scotland». englandstats.com. 
  16. «England 2 - Wales 1». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  17. «British Home Championship Overview». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  18. «England's Matches 1900-1914». englandfootballonline.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  19. «Austria 1 - England 6». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  20. «Austria 1 - England 11». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  21. «Hungary 0 - England 7». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  22. «Bohemia 0 - England 4». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  23. «Hungary 2 - England 4». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  24. «Hungary 2 - England 8». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  25. «Austria 1 - England 8». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  26. «Ireland 1 - England 1». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  27. Вся Англия на шипе бутсы
  28. «Spain 4 - England 3». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  29. From the Vault: England and Italy do battle at Highbury in 1934
  30. Frozen in time: The Battle of Highbury, 14 November 1934
  31. The Iron Man — Уилф Коппинг: часть 2
  32. «England 3 - Italy 2». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  33. Легенды сборной Англии: Эдди Хэпгуд
  34. Мировая классика: Англия VS Германия
  35. Англия мстит за унижение шестью голами
  36. Germany 3 — 6 England englandstats.com
  37. «Ireland 2 - England 7». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  38. «History of The FA». thefa.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  39. David Downing Best of Enemies: England V. Germany, a Century of Football Rivalry. — Bloomsbury Publishing PLC. — 2000. — С. 129. — ISBN 0747549788.
  40. а б «British Home Championship 1947-1966». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  41. England 2 — 0 Chile englandstats.com
  42. England 0 — 1 USA englandstats.com
  43. England 0 — 1 Spain englandstats.com
  44. The Philly Soccer Page " The US and the 1950 World Cup
  45. England 4 — 4 Belgium englandstats.com
  46. Switzerland 0 — 2 England englandstats.com
  47. England 2 — 4 Uruguay englandstats.com
  48. «World Cup 1958 Qualifying». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  49. England 0 — 1 USSR englandstats.com
  50. Cпецпроект «История Евро»: 1960 — демарш Франко и первое «золото» СССР
  51. «World Cup 1962 Qualifying». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  52. England 1 — 3 Brazil englandstats.com
  53. Walter Winterbottom. Football Hall of Fame. 2005.
  54. а б Хладнокровный Альф championat.ru
  55. «Человек, который не смеялся» mag.football.ua
  56. France 5 — 2 England englandstats.com
  57. England 0 — 0 Uruguay englandstats.com
  58. England 1 — 0 Argentina englandstats.com
  59. Mundial de Inglaterra 1966 — INGLATERRA A LA SEMIFINAL, ¿ALGUIEN LO PODÍA PREVENIR?
  60. Mundial de Inglaterra 1966 — EL ROBO DEL SIGLO
  61. England 2 — 1 Portugal englandstats.com
  62. Англия — Германия. 10 великих битв
  63. Торжество родоначальников футбола
  64. История чемпионата мира по футболу 1966 г.
  65. Goal-directed Video Metrology.
  66. England 0 — 1 Yugoslavia englandstats.com
  67. England 2 — 0 USSR englandstats.com
  68. «Sir Bobby Charlton» (англійською). National Football Museum. 
  69. England 1 — 0 Czechoslovakia englandstats.com
  70. England 1 — 0 Romania englandstats.com
  71. England 0 — 1 Brazil englandstats.com
  72. England 2 — 3 West Germany englandstats.com
  73. Poland 2 — 0 England englandstats.com
  74. Portugal 0 — 0 England englandstats.com
  75. Custis, Shaun. «JT I never gave up skipper dream». The Sun (англійською) (London). 
  76. Mourant p.152-153
  77. Биография Дона Реви (Don Revie)
  78. England 3 — 0 Czechoslovakia englandstats.com
  79. England 0 — 0 Portugal englandstats.com
  80. Czechoslovakia 2 — 1 England englandstats.com
  81. Portugal 1 — 1 England
  82. «European Championship 1976». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  83. Две стороны Дона Реви
  84. England 2 — 0 Italy englandstats.com
  85. «World Cup 1978 Qualifying». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  86. «European Championship 1980». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  87. England 2 — 1 Spain englandstats.com
  88. «World Cup 1982 Qualifying». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  89. England 3 — 1 France englandstats.com
  90. England 2 — 0 Czechoslovakia englandstats.com
  91. England 1 — 0 Kuwait englandstats.com
  92. Brian Glanville Obituary: Ron Greenwood (10 февраля 2006).
  93. Бобби Робсон — barcamania.com
  94. Denmark 2 — 2 England englandstats.com
  95. England 0 — 1 Denmark englandstats.com
  96. Англия планирует возродить Домашний чемпионат Великобритании
  97. Malcolm Sutton. «An Index of Deaths from Conflict in Ireland». CAIN. Архів оригіналу за 2011-02-17. Процитовано 2007-09-07. 
  98. «A Chronology of the Conflict - 1981». CAIN. Архів оригіналу за 2011-02-18. Процитовано 2007-09-07. 
  99. Guy Oliver (1992). The Guinness Record of World Soccer. Guinness. ISBN 0-85112-954-4. 
  100. «World Cup 1986 Qualifying». rsssf.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  101. England 0 — 1 Portugal englandstats.com
  102. England 0 — 0 Morocco englandstats.com
  103. England 3 — 0 Poland englandstats.com
  104. England 3 — 0 Paraguay englandstats.com
  105. «Cuando el fútbol visita el infierno» (es). univision.com. 24 марта 2005. 
  106. «Соперники в 1/8 финала. Как это было раньше». Спорт-Экспресс. 30 червня 1998. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 2010-04-12. 
  107. Raúl Piña. «Maradona, mediapunta titular en el 11 de oro» (es). elmundo.es. Архів оригіналу за 2011-02-01. Процитовано 2010-04-12. 
  108. Bobby Robson & 'The Hand of a Rascal'
  109. «Diego Maradona goal voted the FIFA World Cup™ Goal of the Century» (англійською). FIFA. Процитовано 2010-04-12. 
  110. England — Rep. of Ireland 0-1 englandstats.com
  111. England — Holland 1-3 englandstats.com
  112. «1988 European Championship». The Football Association. 
  113. «English football's elder statesman». BBC Sport. 21 August 2000. 
  114. Robson. Farewell but Not Goodbye. с. 112. ISBN 0-340-84064-1. 
  115. England — Rep. of Ireland 1-1 englandstats.com
  116. England — Holland 0-0 englandstats.com
  117. Бобби Робсон
  118. England — Egypt 1-0 englandstats.com
  119. England — West Germany 1-1. Pen 3-4. 4th July 1990 — fifa.com (англ.)
  120. Відео півфіналу ЧС-1990 Англія — ФРН на youtube
  121. Влучні вислови про футбол від гравців, тренерів і письменників
  122. ГАРРІ ЛІНЕКЕР — «СПРАВЖНІЙ ДЖЕНТЛЬМЕН»
  123. Italy — England 2-1. 7th July 1990 — fifa.com (англ.)
  124. «European Championship 1992». rsssf.com. Архів оригіналу за 2012-02-14. 
  125. Alan Martin Smith
  126. «Sweden 2 England 1 Match Summary and Report». England Football Online. EnglandInteractive. 1992-06-17. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 19-05-2010. 
  127. England: The Official F.A History, Niall Edworthy, Virgin Publishers, 1997, ISBN 1-85227-699-1.
  128. The Sun: the Wapping years
  129. * Gary Lineker: Strikingly Different, Colin Malam, Stanley Paul Publications, London, 1993 ISBN 0-09-175424-0
  130. 1996: Футбол возвращается домой — uefa.com
  131. England 1 — 1 Switzerland englandstats.com
  132. England 2 — 0 Scotland englandstats.com
  133. Відео голу Пола Гаскойна в ворота Шотландії на Євро-1996
  134. ЄВРО-1996: Англія: І знову — перемагають німці
  135. История чемпионата ЕВРО 1996, Англия
  136. England 4 — 1 Netherlands englandstats.com
  137. История чемпионата ЕВРО 1996, Англия
  138. Англія 0 — 0 Іспанії englandstats.com
  139. ЄВРО-1996: Англія: І знову — перемагають німці
  140. Евро-1996: внезапная смерть от пивного двора
  141. England 1 — 1 Germany englandstats.com
  142. «Alan Shearer gives his damning verdict on England’s World Cup flops». London: The Sun. 29-06-2010. 
  143. Гленн ХОДДЛ: две стороны медали, или Экстрасенсы нам помогут!
  144. England 0 — 1 Italy englandstats.com
  145. Italy 0 — 0 England englandstats.com
  146. Eugène Saccomano, Une saison de football 97, pp 174–179.
  147. Gérard Ejnès, Le livre d'or du football 1997, pp 105–114.
  148. Гленн ХОДДЛ (1957)
  149. England 2 — 2 Argentina englandstats.com
  150. Scotland 0 — 2 England englandstats.com
  151. England 0 — 1 Scotland englandstats.com
  152. Гленн Ходдл
  153. Гленн Ходдл назначен главным тренером «Вулверхэмптона»
  154. England 2 — 3 Portugal englandstats.com
  155. England 1 — 0 Germany englandstats.com
  156. «England 2-3 Romania» (англійською). UEFA. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  157. England 0 — 1 Germany englandstats.com
  158. КЕВІН КІГАН — «МОГУТНЄ МИШЕНЯ»
  159. Italy 1 — 0 England englandstats.com
  160. Досье: Свен-Йоран Эрикссон
  161. Свен-Горан Эрикссон
  162. Свен-Горан Эрикссон
  163. Эрикссон больше не тренер «Лацио»
  164. England 3 — 0 Spain englandstats.com
  165. [http://www.englandstats.com/opp.php?oppid=24 Germany Deutscher Fußball-Bund]
  166. Germany 1 — 5 England englandstats.com
  167. Beckham's rescue seals England glory
  168. England 2 — 2 Greece englandstats.com
  169. England 1 — 0 Argentina
  170. England 3 — 0 Denmark englandstats.com
  171. Відео голу Оуена у ворота Бразилії на ЧС-2002
  172. Відео голу Рівалду у ворота Англії на ЧС-2002
  173. Відео голу Роналдіню у ворота Англії на ЧС-2002
  174. England 1 — 2 Brazil englandstats.com
  175. Победа имени Зидана
  176. England 1 — 2 France
  177. England 3 — 0 Switzerland englandstats.com
  178. England 4 — 2 Croatia englandstats.com
  179. Англия
  180. Carpe Diem. Дэвид Бекхэм в сборной Англии: от «бовдура» до «бовдура»
  181. ДЖУЛАЯ ЧЕРЕЗ `БОВДУРА БЕКХЕМА` НЕ ВИГАНЯЛИ
  182. Portugal 2 — 2 England englandstats.com
  183. Austria 2 — 2 England englandstats.com
  184. Northern Ireland 1 — 0 England
  185. England 2 — 1 Poland englandstats.com
  186. England 1 — 0 Paraguay englandstats.com
  187. England 2 — 0 Trinidad & Tobago englandstats.com
  188. England 2 — 2 Sweden
  189. 1/8 Англия-Эквадор
  190. England 1 — 0 Ecuador englandstats.com
  191. England 0 — 0 Portugal
  192. Свен-Йоран Эрикссон уйдет летом
  193. Как женщины футболистам играть мешают… А может вовсе и не мешают
  194. Fake sheikh reveals Eriksson 'bid to quit England'
  195. «Who will get Sven's job?». BBC Sport. 24 April 2006. 
  196. В тренеры сборной Англии прочат Сколари
  197. Сколари не хочет руководить сборной Англии
  198. «Profile: Steve McClaren». The Times. 2003-08-01. Процитовано 2008-08-18. 
  199. Scott, Matt (17 листопада 2007). «McClaren gets a second chance, but he sure doesn't deserve it». The Guardian. 
  200. Hansen, Alan (4 May 2006). «Hansen's view on McClaren». BBC Sport. 
  201. «Reaction to McClaren appointment». BBC Sport. 4 May 2006. 
  202. «Fans take McClaren to task». BBC Sport. 5 May 2006. 
  203. «McClaren ready for England task». BBC Sport. 1 August 2006. 
  204. «Venables named England assistant». BBC Sport. 11-08-2006. 
  205. «Clifford to guide McClaren». BBC Sport. 26-07-2006. 
  206. «Terry named new England skipper». BBC Sport. 10-08-2006. 
  207. Wallace, Sam (12-08-2006). «Mac the knife ends Beckham era with a chat on the phone». The Independent. 
  208. «Beckham gives Macca a problem». Teamtalk. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  209. Croatia 2 — 0 England englandstats.com
  210. Russia 2 — 1 England englandstats.com
  211. Відео голу Петріча у ворота Англії в кваліфікації Євро-2008
  212. «O'Neill not interested in England». BBC Sport. 23 November 2007. Процитовано 11 February 2009. 
  213. «Capello named new England manager». BBC Sport. 14 December 2007. 
  214. Euro 2008 — Hi, I'm Mr Capello!
  215. England 2-1 Switzerland englandstats.com
  216. Andorra 0 — 2 England englandstats.com
  217. Croatia 1 — 4 England englandstats.com
  218. England 5 — 1 Kazakhstan englandstats.com
  219. Belarus 1 — 3 England englandstats.com
  220. Ukraine 1 — 0 England
  221. Супертренер для вічних невдах (рос.)
  222. Капелло: я піду з футболу, коли покину збірну Англії (рос.)
  223. Вратарь сборной Англии Грин пропустил курьезный гол от США
  224. England 1 — 1 USA englandstats.com
  225. [http://www.dofootball.com.ua/index.php?article_id=41378 «После пропущенного гола Грин хотел схватиться за голову, но промахнулся»]
  226. Robert Paul Green
  227. England 0 — 0 Algeria englandstats.com
  228. England 1 — 0 Slovenia
  229. «Allemagne-Angleterre : but valable refusé à Lampard», Le Parisien, 27-07-2010
  230. «Enorme erreur d'arbitrage au Mondial (vidéo)», RTBF, 27-07-2010
  231. http://uk.eurosport.yahoo.com/football/world-cup/germany-england-361795.html «Desperate England dumped out by Germany»], Eurosport, 27-07-2010
  232. Gysin, Christian; Kelly, Tom (2010-06-28). «'Oh my God', what the Uruguayan referee said when he saw his World Cup blunder on TV as England are crushed 4-1 by Germany». London: dailymail.com. 
  233. ЧМ-2010. Германия — Англия. Обзор британской прессы
  234. Збірна Англії пропустила чотири м'ячі на ЧС вперше з 1954 року (рос.)
  235. Капелло не збирається у відставку (рос.)
  236. Капелло продовжить роботу зі збірною Англії (рос.)
  237. England 0 — 0 Montenegro
  238. Wales 0 — 2 England englandstats.com
  239. England 2 — 2 Switzerland englandstats.com
  240. Montenegro 2 — 2 England englandstats.com
  241. Джон Терри предстанет перед судом по обвинению в расизме — BBC (рос.)
  242. Капитана сборной Англии будут судить за расизм (рос.)
  243. Капитана сборной Англии лишили повязки за расизм (рос.)
  244. Капелло: «Терри остается нашим капитаном» (рос.)
  245. [Капелло ждет разговор с ФА по поводу Терри http://2012.football.ua/news/view/144776.html]
  246. Капелло покидает сборную Англии (рос.)
  247. http://2012.football.ua/news/view/144783.html
  248. Капелло: «Меня оскорбили»
  249. К матчу с Нидерландами Англию готовит Пирс
  250. ФА: в поисках временного тренера?
  251. Уорнок: «Появилась возможность успешно выступить на Евро»
  252. http://2012.football.ua/news/view/144782.html
  253. Фергюсон: «Реднапп — идеальный вариант для Англии»
  254. Руни: «Заменить Капелло должен Реднапп»
  255. Уорнок: «Появилась возможность успешно выступить на Евро»
  256. Койл: Англия отказалась от Реднаппа из-за денег
  257. Официально: Ходжсон назначен главным тренером сборной Англии
  258. Евро-2012. Украина сыграет со Швецией, Францией и Англией
  259. Англия: участники Евро не сыграют на Олимпиаде
  260. Украина узнала своих соперников на отбор к ЧМ-2014
  261. Включно з скасований матчем проти збірної Ірландії 15 лютого 1995
  262. Тренував у двох матчах з перервами, обидва як виконувач обов'язків
  263. Тренував як виконувач обов'язків
  264. Тренував як виконувач обов'язків
  265. Кевін Кіган та Говард Вілкінсон провели по одному матчу в кваліфікації до ЧС-2002.
  266. «All Time Statistics». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-02-28. 
  267. «Opponent Search». englandstats.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-02-28. 

Посилання[ред.ред. код]