Збірна Німеччини з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німеччина
Емблема
Німеччина
Асоціація Футбольний союз Німеччини
(нім. Deutscher Fußball-Bund)
Тренер Німеччина Йоахім Лев (з 2006)
Найбільше виступів Лотар Матеус (150)
Найкращий бомбардир Герд Мюллер (68)
Місце в рейтингу ФІФА 2-е
 (на 5 червня 2014 року)
Домашня
Виїзна
Перший матч
Швейцарія Швейцарія 5:3 Німеччина Німеччина
(Базель, Швейцарія; 5 квітня 1908)
Найбільша перемога
Німеччина Німеччина 16:0 Росія Росія
(Стокгольм, Швеція; 1 липня 1912)
Найбільша поразка
Англія Англія 9:0 Німеччина Німеччина
(Оксфорд, Англія; 16 березня 1909)
Чемпіонат світу
Виступів 17 (вперше у 1934)
Найвище досягнення чемпіон, 1954, 1974, 1990, 2014
Чемпіонат Європи
Виступів 10 (вперше у 1972)
Найвище досягнення чемпіон, 1972, 1980, 1996

Збірна Німеччини з футболу (нім. Die deutsche Fußballnationalmannschaft) — національна збірна команда, що представляє Німеччину на міжнародних змаганнях з футболу. Підпорядковується Німецькому футбольному союзу.

Є правонаступницею футбольної збірної Західної Німеччини (1950—1990), до сукупної статистики сучасної збірної Німеччини також зараховуються результати Збірної Німецької Демократичної Республіки (1952—1990) та збірної Саару (1950—1956).

Одна з найбільш титулованих чоловічих збірних світового футболу, чотириразовий чемпіон світу (1954, 1974, 1990 та 2014), триразовий чемпіон Європи (1972, 1980 та 1996). До титулів збірної Німеччини також зараховується титул олімпійських чемпіонів, завойований збірною НДР на Олімпійських іграх 1976 року.

Станом на 5 червня 2014 року посідає 2-е місце у рейтингу футбольних збірних світу[1].

Історія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Перед формуванням офіційної національної команди відбулось 5 неофіційних міжнародних поєдинків за участю команд, які представляли Німеччину, всі ці поєдинки німці програли англійським футболістам. Через вісім років після формування футбольного союзу Німеччини (DFB), свій перший офіційний поєдинок зіграла команда Німеччини. Він відбувся 5 квітня1908 року у Базелі з командою Швейцарії і завершився пермогою господарів 5 - 3.

Збірна Німеччини перед грою проти команди Росії, який німці виграли з найбільшим рахунком у своїй історії, 1912 рік

Що цікаво, свої перші матчі після Першої світової війни у 1920, після Другої світової війни у 1950, і перший поєдинок об'єднаної Німеччини у 1990 команда теж зіграла з Швейцарією. Свій перший тутул чемпіонів світу німці здобули також в Швейцарії. Перший тренер в команди появився у 1926 році. Ним став Отто Нерц - шкільний вчитель з Мангейму, який пробув на посаді до 1936 року. Німеччина не брала участі у першому ЧС 1930 року в Уругваї, проте вже на наступній світовій першості команда Німеччини зайняла третє місце. Після невдалих результатів на домашній Олімпіаді 1936 тренером команди став Зепп Хербергер. У 1937 його команду охрестили "Бреславські ельфи" на честь премоги над збірною Данії 8 - 0 у місті Бреслау, Нижня Сілезія (зараз Вроцлав, Польща). Після того, як Австрія, внаслідок Аншлюсу у березні 1938, стала частиною Німеччини, її збірна, яка вже до речі кваліфікувалася на ЧС 1938, перестала існувати, а декілька її гравців були делеговані у загальнонімецьку команду. У 1938 році така об'єднана команда продемонструвала найгірший в історії німецького футболу результат на чемпіонатах світу - одна нічия та поразка (1-1 та 2-4 проти Швейцарії). Впродовж 1939 -1942 команда зіграла понад 30 міжнародних матчів, після листопада 1942 команда перестала проводити ігри, оскільки більшість її гравців приєдналися до збройних сил. Завдяки симпатіям офіцерів, які хотіли убезпечити футболістів від небезпечної служби, гравці збірної разом з тренером були зачислені у військово - повітряні сили.

Три німецькі команди[ред.ред. код]

Після війни Німеччина була відлучена від більшості спортивних змагань до 1950 року. Таким чином, жодна з новостворених трьох німецьких держав - ФРН, НДР і Саар, не брала участі у ЧС 1950. DFB лише після цього ЧС відновила свою участь у ФІФА.

ФРН[ред.ред. код]

Більшість довоєнних традицій і організованості збереглися у ФРН, саме цю частину Німеччини і почала представляти DFB, офіс якої розташовувався у Франкфурті і тренером команди був Зеп Хербергер. З визнанням ФІФА та УЄФА саме ця збірна стала правонаступницею довоєнної німецької команди. Першим з ким зіграла команда ФРН були сусіди - швейцарці, на протязі 1951 року такими командами стали лише збірні Туреччини та Ірландії. Після проведених 18 післявоєнних ігор команда Німеччини вийшла на ЧС 1954.

Саар[ред.ред. код]

Саар, знаходився під контролем Франції з 1947 до 1956. Саар не хотів брати участі у французькій організації футболу, а до участі у DFB його не допускали, тому на цій території була створена своя команда. Вона представляла Саар на Олімпіаді 52 у Хельсінкі та брала участь у кваліфікації до ЧС 1954. Тренер - легенда Гельмут Шон впродовж 1952 - 1957 тренував цю команду, а після об'єднання з ФРН став трененром німецької команди.

Східна Німеччина (НДР)[ред.ред. код]

У 1949 році в зоні окупації СРСР, була утворена комуністична Німецька Демократична Республіка, яка охопила східну частину країни. У 1952 році була утворена футбольна федерація (DFV) і розпочала своє існування збірна НДР. Ця команда стала єдиною, хто переміг майбутніх чемпіонів світу 1974 - команду ФРН, на їхньому домашньому ЧС. Після повалення Берлінської стіни у 1989 і об'єднання Німеччини у 1990, східна частина увійшла у склад DFB.

Das Wunder von Bern (Чудо Берна)[ред.ред. код]

Файл:Bern 1954.jpg
'Міс Німеччина' знайомиться з гравцями збірної 1954 в Берні

Західна Німеччина, на чолі з капітаном Фріцом Вальтером, у фінальній частині ЧС 1954 зустрілась з командами Туреччини, Югославії і Австрії. Коли ж німці мали зустрітись з фаворитами чемпіонату - угорцями Зепп Гербергер не виставив у складі своїх найкращих гравців, і команда поступилася 3 - 8. Німці з угорцями на тому чемпіонаті зустрілись ще раз - у фіналі, на той момент угорці не програвали у 32 зустрічах. Шоковий початок для німців - два пропущені м'ячі на 6 і 8 хвиланах не зламали команду і на 10 і 18 вони відквитали два голи. Перемогу ж команді приніс на 84 хвилині Гельмут Ран. Несподівана премога ввела в ейфорію післявоєнну Німеччину. Ця перемога відіграла значну роль у формування післявоєнної Німеччини, саме з цією перемогою німці, вперше за довгі роки, змогли знову відчути гордість за свою країну та відчуття єдності.

Гол на Уемблі та Гра століття[ред.ред. код]

Після четверього місця на ЧС 58 і лише чвертьфіналу на ЧС 62, федерація (DFB) провела зміни. Так в країні запровадили поняття професійний футбол, і найкращі німецькі команди почали виступати у Бундеслізі. У 1964 році збірну очолив Гельмут Шон. На ЧС 66, німці у півфіналі перемогли СРСР і у фіналі зустрілись з господарями — англійцями на Уемблі. Гол Вебера на останній хвилині основного часу зробив рахунок 2-2 і перевів гру у додатковий час. Перший гол екстра-тайму, який забив Джефф Герст, до тепер залишається спірним. Швейцарський арбітр не бачив повністю моменту, а радянський боковий арбітр Тофік Бахрамов був впевнений, що м'яч відлетів від сітки воріт, а не від перекладини, і зарахував гол. Проте остаточний рахунок у грі 4 — 2 встановив все той же Герст, таким чином команда ФРН стала другою.

Збірна Німеччини здобула реванш у англійців вже на наступному чемпіонаті, обігравши їх у чвертьфіналі 3 — 2. У півфіналі Німеччина зустрілася з командою Італії на стадіоні Ацтека. Основний час гри завершився внічию 1 — 1. Франц Беккенбауер отримав вивих плеча, проте продовжував гру, оскільки у команди не залишилось замін. В додатковий час команди забили 5 голів і з рахунком 4 — 3 перемогла Італія. Цей матч став найдраматичнішим в історії чемпіонатів світу і отримав назву 'матч століття'. В матчі за третє місце німці обіграли Уругвай 1 — 0, а Ґерд Мюллер став найкращим бомбардиром з 10 голами.

Перемога на рідній землі[ред.ред. код]

Фінал чемпіонату світу 1974 (7 липня 1974) Мюнхен (Олімпіяштадіон).

У 1971 Беккенбауер став капітаном команди, і привів команду до 'золотого дубля'. Вони виграли з першої спроби Євро 72, обігравши у фіналі СРСР 3 - 0. А потім на домашньому чемпіонаті світу 74 перемогли у фіналі команду Голандії 2 - 1.

Пізні 70 - ранні 80[ред.ред. код]

Команда не зуміла захистити саоїх титулів. Спочатку на Євро 76 у фіналі поступилися Чехословаччині по пенальті 5–3 (основний час 2-2). На світовій першості 78 команда вилетіла на другому етапі. Шон покинув тренерський пост, а йому на зміну прийшов Юп Дерваль.

Перший ж турнір для нового тренера виявився вдалим - німці вдруге стали чемпіонами Європи. У фіналі Євро 80 вони перемогли Бельгію 2–1. На ЧС 82 команда знову була у фіналі, де програла італійцям 1–3. В цей час в команді виступав один з найкращих голеадорів всіх часів - Ґерд Мюллер, котрий забив 14 голів на двох ЧС (1970 і 1974). Його 10 голів у 1970 є стали третім результатом в історії чемпіонатів світу після француза Жуста Фонтена (13 голів на ЧС 1958) і угорця Шандора Кочиша (11 голів на ЧС 1954). Рекорд Мюлеера по загальній кількості голів зумів повторити аж у 2006 році бразилець Роналду, про він брав участь у трьох ЧС (1998, 2002, 2006). Таке саме досягнення і у німця Мирослава Клозе, ЧС 2002, 2006 і 2010.

Тріумф Беккенбауера - тренера[ред.ред. код]

Франц Беккенбауер

Після Євро 1984, Франц Беккенбауер повернувся в збірну вже у якості тренера. На ЧС 86, команда стала другою, програвши у фіналі Аргентині 2–3. На домашньому Євро 88 команда не змогла здобути перемоги, так як її зупинала у півфіналі, майбутній чемпіон - Голландія. ЧС 90 став для Німеччини втретє тріумфальним. На чолі з капітаном Лотаром Маттеусом, на шляху до фіналу німці перемогли Югославію (4–1), ОАЕ (5–1), Голландію (2–1), Чехословаччину (1–0), Англію (1–1, 4–3 по пенальті). У фіналі, завдяки голу Андреаса Бреме на 85 хвилині Німеччина перемогла 1 - 0 команду Аргентини. Беккенбауер, завдяки цій перемозі, став другою в історії людиною, після бразильця Маріо Загало,котра змогла виграти ЧС в якості гравця і тренера, і першим в історії капітаном і тренером збірної.

Воз'єднана Німеччина(1990–1998)[ред.ред. код]

Берті Фогтс

Ідучи у відставку, після перемоги на Чемпіонаті світу 90, Франц Беккенбауер передбачав, що в разі об'єднання в одну збірну, за допомогою гравців НДР, Німеччина на довго стане найсильнішою у світі. Возз'єднання Німеччини, що відбулося в серпні, набуло чинності 3 жовтня 1990 з входом НДР у склад Німеччини. Східнонімецька федерація (DVF) увійшла в склад DFB. Перша гра воз'єднаної Німеччини на чолі з тренером Берті Фогтсом, проти Швейцарії, відбулася 19 грудня 1990 року.

На Євро 92, Німеччина дійшла до фіналу, де програла несподівіаному чемпіону - Данії, 0-2. На чемпіонаті світу 94, команда програла в чвертьфіналі болгарам 1–2. Перший свій міжнародний тиутл ця збірна виграла на Євро 96, ставши втретє чемпіоном Європи. У півфіналі вони переграли господарів команду Англії по пенальті 6–5 (основний час 1-1), а у фінальній грі виявились сильнішими за збірну Чехії 2–1, завдяки золотому голу Олівера Біргоффа. Проте вже на наступному мундіалі 98 у Франції Німеччина вибула у чвертьфіналі, поступившись з рахунком 0-3 хорватам. Після ЧС Фогтс пішов у відставку, і його замінив Еріх Ріббек.

Ера Кана/Баллака[ред.ред. код]

На Євро 2000, німецька команда вилетіла вже у першому раунді, не змігши перемогти у жодній з трьох ігор. Ріббек піддався різкій критиці і був замінений на посту Руді Феллером.

Руді Феллер

На чемпіонаті світу 2002, від німецької команди не чекали особливих успіхів, враховуючи її невдалий виступ у кваліфікації, адже команда не потрапила на ЧС напряму, а змушена була проходити ще плей - офф в Європейській зоні. Проте вже в першій грі команда Німеччини розтрощила Саудівську Аравію 8–0, в наступних матчах була нічия 1-1 з Ірландією та перемога над Камеруном 2-0. Завдяки зусиллям Олівера Кана та Міхаеля Баллака в раунді плей-офф німці почергово з рахунком 1-0 перемогли Парагвай, США, та співгосподарів Південну Корею. У фіналі ж Німеччина поступилась з Бразилії 0-2. Незважаючи на це, капітан і голкіпер Олівер Кан отримав Золотий м'яч, і це перший випадок в історії Чемпіонатів світу, коли голкіпер названий найкращим гравцем турніру, окрім того Кан отримав ще і Золоті рукавички найкращого голкіпера турніру.

Німеччина на Євро 2004

На Євро 2004, команда не показала результату, і двічі зігравши внічию (1-1 з Голландією, 0-0 з Латвією) та програвши чехам 1-2 команда зайняла 3 місце в групі, і завершила турнір. Після такого результату Феллера піддали критиці, і він пішов з посади тренера. Збірна почала шукати нового, вже третього за останні 6 років, тренера, хоч за попередні 75 років в команди всього було лише 6 тренерів.

Юрген Клінсманн

Посаду тренера запропонували недавньому гравцю збірної Юргену Клінсманну, котрий до того ніколи не очолював жоден клуб, і взагалі не мав тренерської практики. Перед Клінсманном стояло нелегке завдання, адже наступний великий турнір для його команди був - домашній чемпіонат світу. Зважаючи на не дуже вдалі результати команди ніхто не очікував від господарів великих успіхів. Проте команда Клінсманна розпочала з перемоги над Коста-Рікою 4-2, далі були перемоги над Польщею 1-0 та Еквадором 3-0. Таким чином команда фінішувала на першому місці в групі. В 1/16 фіналу була перемога над Швецією 2-0. В 1/4 по пенальті (4-2) команда Клінсманна обіграла Аргентину (основний час 1-1). Потрохи всі почали вірити в те, що команда Німеччини зможу дійти до фіналу у Берліні, проте на шляху цьому стали два голи команди Італії в екстра таймі півфінального поєдинку. Таким чином німцям довелось задовільнятися третім місцем на турнірі, яке вони вибороли у португальців, перемігши їх у малому фіналі 3-1. Та це були не єдині нагороди для німців - Мирослав Клозе отримав Золотий м'яч, Лукас Подольскі став найкращим молодим гравцем, чотири гравці команди (Єнс Леманн, Філіпп Лам, Міхаель Баллак та Мирослав Клозе) увійшли в склад збірної турніру. По завершенні турніру, понад 500,000 людей зустрічали свою команду, як героїв, біля Бранденбурзьких воріт в Берліні.

Омолодження і золото від Йоахіма Лева[ред.ред. код]

Йоахім Лев

На відбір до Євро 2008 команду повів новий наставник, колишній помічник Клінсманна, Йоахім Лев. Лев немав такої ж харизми як його попредник, проте у нього була репутація розумного та здібного тактика. Він швидко почав залучати нових юних гравців у збірну. Свою відбірну групу команда Німеччини упевнено виграла, тай ще здобула найбільшу виїзну перемогу в історії - над командою Сан-Марино 13-0

Команда Німеччини, 2011 рік
Збірна Німеччини - чотириразовий Чемпіон Світу. Бразилія, 2014 рік

На Євро команда потрапила у Групу B, де зайняла друге місце. В чвертьфіналі німці перемогли команду Португалії 3-2. В матчі 1/2 фіналу обіграли Туреччину. У фіналі команда Лева зустрілась з Іспанією, іспанці протягом всього матчу контролювали гру і завдяки єдиному голу Фернандо Торреса на 33 хилині перемогли. На Чемпіонат світу з футболу 2010, команда без проблем кваліфікувлась з першого місця у групі. На турнірі команда німці рогромили Австралію 4-0, потім поступились сербам 0-1, та в останній грі перемогли збірну Гани 1-0 і зайняли 1 місце в групі. В 1/8 Німеччина розтрощила Англію 4-1 (найбільша в історії поразка англійців на чемпіонатах світу). В 1/4 в такому ж прекрасному стилі була переграна команда Аргентини - 4-0. У півфіналі, 7 липня німців зупинила збірна Іспанії - 0-1. В матчі за третє місце підопічні Лева виявилися сильнішими за Уругвай 3-2. Шлях на Євро 2012 команда подолала у прекрасному стилі - 10 перемог в 10 матчах. В основному турнірі Німеччина потрапила у групу В разом з Португалією, Голландією та Данією. Свою ходу на Євро, німці розпочали з перемоги на Арені Львів над Португалією 1-0, далі були переможені і Голландія і Данія (з однаковим рахунком 2-1). В 1/4 німці без проблем обіграли греків 4-2. Проте в півфіналі, в прекрасному стилі, команду Лева зупинила Італія 2-1. На ЧС 2014 Німеччина кваліфікувалась з першого місця у групі C. На самому мундіалі, бундес тім стартував з розгрому над збірною Португалії 4-0, далі була нічия з Ганою 2-2 та перемога над США 1-0, таким чином команда зайняла перше місце в групі. В 1/8 фіналу була перемога над Алжиром 2-1, а в чвертьфіналі над Францією 1-0. Матч 1/2 фіналу став справжньою "бомбою" турніру, команда Лева розтрощила господарів чемпіонату, збірну Бразилії, 7-1, і при цьому встановила декілька нових рекордів чемпіонатів світу. 13 липня 2014 року команда Німеччини оформила свій 4 титул Чемпіонів Світу, обігравши у фіналі збірну Аргентини 1-0, завдяки голу Маріо Гетце у другому додатковому таймі. Цей титул став першим для об'єднаної держави на чемпіонатах світу та другим міжнародним титулом (після Євро-1996).

Поточний склад[ред.ред. код]

Заявка збірної для участі у чемпіонаті світу 2014 року (вік та кількість ігор за збірну станом на початок чемпіонату — 12 червня 2014 року):

Гравець Клуб (у 2014) Дата народження Вік Ігор Голів
  Воротарі
1   Мануель Нойєр Німеччина «Баварія» 27 березня 1986 28 45 0
12   Рон-Роберт Цілер Німеччина «Ганновер 96» 12 лютого 1989 25 3 0
22   Роман Вайденфеллер Німеччина «Боруссія» Д 6 серпня 1980 33 2 0
  Захисники
2   Кевін Гросскройц Німеччина «Боруссія» Д 19 липня 1988 25 4 0
4   Бенедикт Геведес Німеччина «Шальке 04» 29 лютого 1988 26 20 1
5   Матс Гуммельс Німеччина «Боруссія» Д 16 грудня 1988 25 29 2
15   Ерік Дурм Німеччина «Боруссія» Д 12 травня 1992 22 1 0
16   Філіпп Лам Kaptan logo.svg Німеччина «Баварія» 11 листопада 1983 30 105 5
17   Пер Мертезакер Англія «Арсенал» 29 вересня 1984 29 97 4
20   Жером Боатенг Німеччина «Баварія» 3 вересня 1988 25 38 0
  Півзахисники
3   Маттіас Гінтер Німеччина «Фрайбург» 19 січня 1994 20 2 0
6   Самі Хедіра Іспанія «Реал Мадрид» 4 квітня 1987 27 45 4
7   Бастіан Швайнштайгер Німеччина «Баварія» 1 серпня 1984 29 101 23
8   Месут Езіл Англія «Арсенал» 15 жовтня 1988 25 54 17
9   Андре Шюррле Англія «Челсі» 6 листопада 1990 23 32 12
10   Лукас Подольскі Англія «Арсенал» 4 червня 1985 29 113 46
13   Томас Мюллер Німеччина «Баварія» 13 вересня 1989 24 48 17
14   Юліан Дракслер Німеччина «Шальке 04» 20 вересня 1993 20 11 1
18   Тоні Кроос Німеччина «Баварія» 4 січня 1990 24 43 5
19   Маріо Гетце Німеччина «Баварія» 3 червня 1992 22 28 7
21   Шкодран Мустафі Італія «Сампдорія» 17 квітня 1992 22 1 0
23   Крістоф Крамер Німеччина «Боруссія» М 12 лютого 1991 23 2 0
  Нападники
11   Мирослав Клозе Італія «Лаціо» 9 червня 1978 36 131 68
  Головний тренер
Німеччина Йоахім Лев 3 лютого 1960 54

Докладніше...

Виступи на міжнародних турнірах[ред.ред. код]

Чемпіонати світу[ред.ред. код]

Чемпіонати світу з футболу
Рік Раунд Місце І В Н П М+ М-
Уругвай 1930 не брала участі
Італія 1934 третє місце 3 4 3 0 1 11 8
Франція 1938 груповий турнір 10 2 0 1 1 3 5
Бразилія 1950 не брала участі
Швейцарія 1954 чемпіон 1 6 5 0 1 25 14
Швеція 1958 четверте місце 4 6 2 2 2 12 14
Чилі 1962 чвертьфінал 7 4 2 1 1 4 2
Англія 1966 фіналіст 2 6 4 1 1 15 6
Мексика 1970 третє місце 3 6 5 0 1 17 10
ФРН 1974 чемпіон 1 7 6 0 1 13 4
Аргентина 1978 груповий турнір 6 6 1 4 1 10 5
Іспанія 1982 фіналіст 2 7 3 2 2 12 10
Мексика 1986 фіналіст 2 7 3 2 2 8 7
Італія 1990 чемпіон 1 7 5 2 0 15 5
США 1994 чвертьфінал 5 5 3 1 1 9 7
Франція 1998 чвертьфінал 7 5 3 1 1 8 6
ЯпоніяПівденна Корея 2002 фіналіст 2 7 5 1 1 14 3
Німеччина 2006 третє місце 3 7 5 1 1 14 6
ПАР 2010 третє місце 3 7 5 0 2 16 5
Бразилія 2014 чемпіон 1 7 6 1 0 18 4
Росія 2018 не визначено
Катар 2022
Усього 3 титули 18/20 106 66 20 20 214 121
  •    — країна-господар фінального турніру

Чемпіонати Європи[ред.ред. код]

Чемпіонати Європи з футболу
Рік Раунд Місце І В Н П М+ М-
Франція 1960 не брала участі
Іспанія 1964
Італія 1968 не пройшла кваліфікацію
Бельгія 1972 чемпіон 1 2 2 0 0 5 1
Югославія 1976 фінал 2 2 1 0 1 6 4
Італія 1980 чемпіон 1 4 3 1 0 6 3
Франція 1984 груповий етап 5 3 1 1 1 2 2
ФРН 1988 півфінал 3 4 2 1 1 6 3
Швеція 1992 фінал 2 5 2 1 2 7 8
Англія 1996 чемпіон 1 6 4 2 0 10 3
Бельгія Нідерланди 2000 груповий етап 15 3 0 1 2 1 5
Португалія 2004 груповий етап 12 3 0 2 1 2 3
Австрія Швейцарія 2008 фінал 2 6 4 0 2 10 7
Польща Україна 2012 півфінал 3 5 4 0 1 10 6
Франція 2016 ще не визначено
Усього 3 титули 11/14 43 23 10 10 65 45
  •    — країна-господар фінального турніру

Статистика[ред.ред. код]

Голи[ред.ред. код]

Форма[ред.ред. код]

Домашня

ЧС 1954
ЧС 1970
ЧС 1974
ЧС 1978
Євро 1980 і ЧС 1982
Євро 1984
ЧС 1986
Євро 1988 і ЧС 1990
Євро 1992
ЧС 1994
Євро 1996
ЧС 1998
Євро 2000
ЧС 2002
Євро 2004
ЧС 2006
Євро 2008
ЧС 2010
Євро 2012

Виїзна

ЧС 1954 – 1958
ЧС 1966 – 1970
ЧС 1974 – 1978
Євро 1980 – ЧС 1986
Євро 1988 – ЧС 1990
Євро 1992
ЧС 1994
Євро 1996
ЧС 1998
Євро 2000
ЧС 2002
Євро 2004
ЧС 2006
Євро 2008
ЧС 2010
Євро 2012

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]