Хлібичин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Хлібичин
Герб Хлібичина Прапор Хлібичина
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Снятинський район
Рада Борщівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA26080050190036468
Основні дані
Засноване 1700
Населення 573
Площа 7,65 км²
Густота населення 74,9 осіб/км²
Поштовий індекс 78318
Телефонний код +380 03476
Географічні дані
Географічні координати 48°28′10″ пн. ш. 25°15′52″ сх. д. / 48.46944° пн. ш. 25.26444° сх. д. / 48.46944; 25.26444Координати: 48°28′10″ пн. ш. 25°15′52″ сх. д. / 48.46944° пн. ш. 25.26444° сх. д. / 48.46944; 25.26444
Водойми Прут
Місцева влада
Адреса ради 78317, с. Борщів, вул. Шевченка, 76
Карта
Хлібичин. Карта розташування: Україна
Хлібичин
Хлібичин
Хлібичин. Карта розташування: Івано-Франківська область
Хлібичин
Хлібичин
Мапа
Мапа

CMNS: Хлібичин у Вікісховищі

Хліби́чин — село Заболотівської селищної громади Коломийського району Івано-Франківської області. До 2020 року входило до Снятинського району.

Короткий опис[ред. | ред. код]

Хлібичин майже зрісся з містечком Заболотів, виростає відразу на захід від Заболотова. Село невелике — 573 жителі за останнім переписом. Перша письмова згадка належить до 1435 року[1]. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[2].

Поселення цікаве тим, що тут знаходиться одна з двох пам'яток архітектури Снятинського району, включених у державний реєстр. Це дерев'яна (хм) хрестова в плані Успенська церква (1854) та її дзвіниця (1826—1855).

Дзвіниця знаходиться на північний захід від церкви. Це восьмерик на четверику, має шатровий дах і оточена піддашшям. Перший ярус у неї рублений, другий — каркасний.

Докладніше: Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Хлібичин)

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року, чисельність наявного населення села становила 570 осіб, із яких 246 чоловіків і 324 жінки.[3]

За переписом населення України 2001 року, в селі мешкали 573 особи.[4]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]

Мова Відсоток
українська 99,48 %
російська 0,35 %
польська 0,17 %

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.2, № 14
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta i Wolfa, 1902. — S. 171.
  3. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
  4. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
  5. Розподіл населення за рідною мовою, Івано-Франківська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.

Посилання і джерела[ред. | ред. код]