Російська мова в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВеликобританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мова
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати

Російська мова в Україні — друга за вживаністю мова в Україні, після української. Згідно з офіційними даними перепису 2001 року[1], російську мову назвали рідною 14 млн. 273 тис. громадян України, або 29,6% населення країни. З них етнічні росіяни становлять 56%, тоді як решта — представники інших національностей.

Українська мова переважає на Західній Україні, в Центрі та Північному Сході, російська — в Донбасі, Криму та на Півдні.[2]

Після прийняття закону Колесніченка-Ківалова «Про засади державної мовної політики» стала регіональною мовою в ряді областей. У Автономній Республіці Крим відповідно до Конституції АР Крим з 1999 року їй надано також ряд офіційних функцій.[3].

Багато питань, пов'язані з використанням російської мови в Україні, а також з історією її появи і розвитку на її територіях, трактуються істориками, мовознавцями і політологами по-різному. Це пов'язано з тим, що ряд аспектів історії та культури України висвітлювався в різні історичні періоди під кутом різних ідеологій, а також з тією обставиною, що питання російської мови в Україні широко використовуються в сучасній політичній боротьбі і, як наслідок, по-різному висвітлюються різними політичними силами України і Росії в засобах масової інформації [4] [5].

Історія[ред.ред. код]

Проникнення[ред.ред. код]

Питання російсько-українських мовних контактів у литовсько-польську добу (торговельних, церковних і політичних — зокрема в час належності Чернігівщини 1503 — 1618 до Московської держави, — чому дехто приписує появу акаючих форм у тамтешніх говірках). Якщо не враховувати московського гарнізону Києва, з 1654 почавши, то до істотніших російських поселень (гол. старовірів) дійшло від другої половини 17 ст. на півночі Чернігівщини, звідки вони згодом (у 18 — 19 ст.) переселялися на Правобережжя та Південну Україну. Інша хвиля російської старовірської колонізації сягала від Північної Добруджі й Південної Бессарабії аж на Буковину, коли у 1770-х роках. «некрасівці» остаточно поселилися в гирлі Дунаю, звідки їх вербувала австрійська влада у 1780-х pp. для поселення на Буковині й Хотинщині (села Біла Криниця, Білоусівка, Липовани, — їх говірки досліджували В. Столбунова і В. Кузнецов). З уваги на чітку конфесійну відмежованість старовірських російських поселень від українського довкілля, дотичні (переважно південно-російські, рідше середньо-російські) говірки зазнали порівняно невеликого українського мовного впливу (головно в лексиці).

В 1817 році, подорожуючи по Україні, російський князь Іван Михайлович Долгоруков вказував на те, що місцеве населення не розуміє російську мову:

« Здесь (в Полтаві) я уже почиталъ себя в чужихъ краях, по самой простой, но для меня достаточной причине: я пересталъ понимать языкъ народный; со мной обыватель говорилъ, отвѣчалъ на мой вопросъ, но не совсѣмъ разумѣлъ меня, а я изъ пяти его словъ требовалъ тремъ переводу.

Не станемъ входить в лабиринтъ подробныхъ и тонкихъ рассужденій; дадимъ волю простому понятію, и тогда многіе, думаю, согласятся со мною, что где перестаетъ нам быть вразумительно наречіе народа, тамъ и границы нашей родины, а по-моему, даже и отечества.[6]

 »

Російські колонізаційні хвилі на Харківщину й Вороніжчину (тут зустрілися українські поселенці з ними у 17 ст.), а згодом, від кінця 18 ст., і на Південну Україну (старовіри, кріпаки, переведені російськими поміщиками на дохідніші ґрунти, військові кантоністи на початку 19 в й утікачі-кріпаки) — були, крім суцільних ареалів, в цілому асимільовані українським сільським довкіллям: від того український степ, й слобожанські говірки зазнали в різній мірі російського впливу (випадки спиненого переходу о в і, перехід наголошеного є в 'о, спорадичне акання, вирівняння типу на рук'і «на руці», двоїнні чоловічі форми типу два года, див. Степові говірки). Суцільніші російські говіркові ареали збереглися в південній Бессарабії (с. Вознесенка, Введеяка, Павлівна в Арцизькому і районі — переселенці з Орловщини й Курщини, згідно з дослідами Л. Усачової, І. Нелюбової, Л. Дерганової, Ю. Лістрової, І. Гріцєнка), північній Одещині (с. В. Плоске Михайлівського району — рос. старовіри з-перед 200 рр., за дослідами М. Тихомирової, — так само як у районі Віньковецькому Хмельницької області, за дослідами М. Бріцина), в селах: П'ятидуб Малинського району Житомирської області, Рахвалівці й Красилівці в Іванківському районі на півночі Київщині (за дослідами Є. Самохвалової і Л. Ціпцюри), на Приазов'ї (досліди С. Ґаба) й північній Харківщині (с. В. і Малі Проходи Верганівського району, Руські Тишки, Плоске і Липці Харківського району, за дослідами Л. Бузніка, приналежні до південної групи північно-російських говірок Курщини з помітними українськими впливами в наголошуванні дієслів). У 1923—41 українська мова могла впливати на ці російські говірки і через школи, коли по школах національних меншостей УРСР обов'язкове було її навчання як предмета. Не дослідженими залишаються російські говірки інших поселень УРСР (зокрема 1930-их pp. і після 1945 — по виселенню німців, а в Криму і татар).

Російська мова у віддалених українських регіонах[ред.ред. код]

Цілком інакше сформувалися українсько-російські міжмовні стосунки в українських говіркових масивах поза кордонами УРСР (Курщина, Білгородщина, південна Вороніжчина, Донщина, Кубань, Саратовщина, Зелений Клин, діаспора в Сибіру, Казахстані й на півд. Уралі), де був і є значно сильніший вплив довколишніх рос. говірок, а ще більше російської літературної мови через школу, радіо, телебачення, пресу, військо й адміністрацію та судівництво. Скрізь там через відсутність української школи й преси проходить поступове зросійщення, виникають мішані україно-російські говірки на українській основі. Ті процеси описані в говірках колишніх Коротоякського повіту (Н. Ґрінкова), Білгородщини й Курщини (А. Бескровний, Ф. Медведєв, В. Собіннікова, Г. Денисевич, А. Пашківський, В. Тітовська), Донщини (А. Міртов, К. Удовкіна) та зокрема Кубанщини (І. Шаля, В. Чістяков, Н. Бушина, М. Саділенко, Е. Тарасенкова, О. Шейніна, М. Шабалін, Н. Федоренко, І. Чередниченко), а далі Поволжя (А. Дульзон, І. Вальченко), Киргижчини (С. Лейферман), Далекого Сх. (А. Ґеорґієвський, Т. Назарова) й півн. Молдавії, де по українськ. селах є також лише рос. або молд. школи (Л. Єрмакова, З. Ряполова, Ю. Лістрова). Окремими проблемами є ще: 1. рос. діалект міськ. типу, поширений серед великоміських низів і робітництва в УРСР; 2. вживаний в Україні двомовним освіченим прошарком місцево-український провінційний («південний») варіант російської літературної мови.

Русифікація та її вплив на українську мову[ред.ред. код]

Найбільш розповсюджені рідні мови у міських, селищних та сільських радах за переписом 2001 р.

Зросійщена говірка міських низів, великоміських передмість і робітничих поселень Донбасу і Дніпропетровщини виникла внаслідок русифікації місцевого українського елементу і постійного колонізаційного допливу росіян, що прибували (а за радянської влади були призначувані) сюди для праці, створюючи дрібноурядовий, ремісничий, купецький і робітничий прошарки. Насичена сленґізмами й арґотизмами, великоміська російська говірка люмпен-пролетаріату й правопорушників (Одеси, Києва, Харкова, Дніпропетровська, міст Донбасу), набула особливого поширення після революції, втримувала свою російськомовну форму, зокрема у висліді постійного сезонного (особливо на зиму) флуктуаційного припливу її носіїв — такого ж російського елементу з Ленінграду і Москви. Цей мовний «суржик» (суміш) характеризують деякі південно-російські українські спільності, у тому числі вимова притаманного українській фрикативного [г] на місці російського [ґ], голосних о, е, й (рос. ы) з спорадичним аканням, вимова e/'e/є з етимологічного ѣ, стверділі р та губні у кінці слів, йотована вимова груп типу вя, бя, пя, тверді ч, шч, українська міжслівна фонетика, український наголос, керування дієслів та прийменників (по домах), як і побутові лексичні українізми та нерозрізнювання предикативних від атрибутивних форм прикметника. Питання україно-російського міського «суржика» розглядають окремі статті В. Ларіна (Харків), К. Німчинова (Донбас), В. Шадури (Дніпропетровщина). У красному письменстві для характеристики персонажів царського підстаршинського середовища його використовував В. Винниченко, для міщанського — М. Старицький, для радянського міліційного — О. Корнійчук, а для люмпен-пролетаріату — В. Винниченко, А. Тесленко, І. Микитенко, Л. Первомайський, Г. Брасюк.

Поширення української, російської та інших мов на теперішній території України згідно з переписами 1897-1910 років.

Український провінційний варіант російської літературної мови вживався раніше серед поміщицтва і провінційної інтелігенції, пізніше також серед партійних урядовців і технічної інтелігенції у висліді русифікаційного тиску й мовної політики, спрямованої на бодай російсько-український білінґвізм тих мовців, які не можуть чи не хочуть відразу перейти на російську мову. Тій меті служила відповідна популяційна політика (з відправленням українців на сезонну чи на постійну працю поза УРСР і надсиланням в Україну росіян та чужинців, що змушені користуватися російською мовою) і така ж мовна політика (в структуру української літературної мови впроваджуються лише елементи, тотожні з російськими, поборюються відмінності; потурання російсько-українському суржикові міських низів і робітництва). Законами з 1869 і 1886 російського уряду (аж до революції) виплачував грошову надбавку всім урядовцям немісцевого походження на Правобережжі для його зросійщення (офіційно ніби для його відпольщення), чим стягнув туди чимало росіян; таку саму політику тут вела й Російська православна церква. Український провінційний варіант літературної російської мови проявляється головним чином у вимові як і в різній насиченості (залежно від російськомовної культури мовця) окремими рисами міського україно-російського суржика (див. Русизми). В Галичині й на Буковині (у 19 ст., зокрема після 1866 аж по 1920-і pp.) та Закарпатті (тут аж по 1945), поширювалася через пресу й видання москвофільського табору, переважно серед частини духовенства та рідше і світської інтелігенції, окрема форма літературно-мовного «язичія»: архаїзована суміш українських і російського церковно-слов'янізмів з українською вимовою та обов'язковим етимологічним правописом.

Російська мова в сучасній Україні[ред.ред. код]

Суспільство[ред.ред. код]

Карикатура на становище російської й української мов в Україні.
Члени русофільської організації висловлюють свою підтримку рішенню Харківської міської ради зробити російську офіційною мовою на місцевому рівні.
Російськомовні активісти збирають підписи на підтримку введення російської мови як регіональної в Одесі. 2007 р.
Російська, як рідна мова населення, за переписом 2001 р.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало близько 8 мільйонів росіян, 17,3 % від загального складу населення країни. Відсоткове відношення одномовних росіян, які користуються тільки російською мовою становить від 80 до 85 %[7][8][9].

Згідно з офіційними даними цього перепису[10], російську мову назвали рідною 14 273 000 громадян України, або 29,6% населення країни. З них етнічні росіяни становлять 56%, тоді як решта — представники інших національностей:

а також представники інших етносів[11][12].

Російська мова рідна для Українців та представників інших національностей в УРСР

1926 р 1959 р 1970 р
Українці 4,5% 6,5% 8,5%
інші національності 5,2% 7,7% 11,1%

Вільне володіння російською мовою у 2001 р. задекларували 31 698 051 мешканців України (65,7% населення), в тому числі 99% росіян, 98% греків, 95% євреїв, 93% татар, понад 80% болгар, вірменів, азербайджанців, білорусів, кримських татар. Найнижчий рівень вільного володіння російською був зафіксований серед угорців (32%), румунів (46%), циган (47%).[13][14]

Національність Задекларували
вільне володіння
російською мовою
росіяни 98,9%
греки 97,5%
євреї 95,3%
татари 93,3%
болгари 89,7%
вірмени 87,7%
кримські татари 85,9%
білоруси 85,8%
азербайджанці 84,9%
молдовани 71,1%
українці 58,1%
поляки 54,7%
цигани 47,0%
румуни 45,5%
угорці 31,7%

Росіяни України користуються всіма правами громадян і мають всі засоби для розвитку російської культури і мови. Так в Україні існують 14 державних російських театрів, музей російського мистецтва в Києві, є російські дитячі садки, школи. У відсотковому відношенні кількість російських шкіл в Україні перевищує відсоток громадян російської національності. Таке становище російської мови в Україні значно відрізняється від стану української мови в Росії, де на близько 4 мільйонів громадян Росії української національності нема жодної україномовної школи, театру, вищого навчального закладу.[15][16]

Носії російської мови також почуваються доволі комфортно в Україні. Так за даними опитувань в м. Києві за мовною ознакою дискримінацію зазнали тільки 11,9 % опитаних носіїв російської мови, в той час як носії української мови в Києві зазнали значно більший рівень дискримінації на мовному ґрунті — 54,8 % опитаних.[17]

Книговидання[ред.ред. код]

За даними Книжкової палати, станом на 15 червня 2009 українською мовою в країні було видано 6 457 книжок накладом 11 170 тисяч примірників, а російською — 2 460 книжок накладом 8 341 тисячі примірників.

ЗМІ[ред.ред. код]

За даними Міністерства юстиції, на серпень 2009 в Україні зареєстровано 25 933 україномовних, 3 659 російськомовних та 17 690 україно-російськомовних газет та журналів. У передплатному каталозі «Роспечати» за 2008 рік пропонуються до передплати 125 українських газет та журналів (переважно наукові часописи). Реєстр російської преси становить 150 сторінок у каталозі видань зарубіжних країн у другому півріччі 2009 року.

Освіта[ред.ред. код]

Згідно з опитуванням, у 1998 році 47,2 % опитаних вважали, що російська мова повинна викладатися в тому ж обсязі, що й українська; 28,1 % — в меншому, ніж українська, але більшому, ніж інші іноземні; 16,8 %,'в основному зосереджені в Західній Україні, вважали, що російська повинна викладатися не в більшому обсязі, ніж інші іноземні мови'[18].

За даними Міністерства освіти і науки, в Україні простежується тенденція до зменшення кількості навчальних закладів із російською мовою навчання. Цьому сприяють незалежність України, утвердження державного статусу української мови, а також самосвідомість українців.

У 2008/2009 навчальному році в Україні функціонувало 20 045 загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчалося 4 438 383 учні. У тому числі

  • 1 199 загальноосвітніх навчальних закладів — із навчанням російською мовою: в них здобувають освіту 403 719 учнів, та
  • 1 628 шкіл — із навчанням українською і російською мовами (російською мовою навчаються 368 594 учні).

Працюють також школи з навчанням трьома мовами (українською, російською та кримсько-татарською; українською, російською та румунською; українською, російською та болгарською; українською, російською та молдавською).

Загалом, у загальноосвітніх навчальних закладах України російською мовою навчаються 779 423 учні. Крім того, російську мову як предмет вивчають 1 292 518 учнів, а як факультатив або в гуртках — 165 544 учні.

Таким чином, кількість російських шкіл в Україні становить 5,9 % від загальної їх кількості (для порівняння, у 1991/1992 році їх було 3 364, що становило 15,9 % від загальної кількості).

В Україні функціонує 919 державних професійно-технічних закладів. У 35 закладах викладання всіх предметів проводиться російською мовою. Кількість учнів, які навчаються російською мовою, становить 51,4 тисячі осіб, або 12,5 % від загальної кількості учнів. Усі предмети викладаються російською мовою в Автономній Республіці Крим — у 29 професійно-технічних навчальних закладах, а в Севастополі — у 6 таких закладах. Частково російською мовою викладаються предмети в деяких закладах Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Лугансь­кої, Одеської, Харківської областей.

Вищі навчальні заклади, які пропонують здобуття освіти російською мовою, розміщуються в основному в Луганську, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Одесі та в Автономній Республіці Крим. У 2008/2009 році кількість студентів закладів першого-другого рівнів акредитації, які навчаються російською мовою, становила 45 907 (для порівняння: у 1999/2000 році їх було 123 560), а кількість студентів закладів третього-четвертого рівнів акредитації, які навчаються російською мовою, становила 280 767 (для порівняння, у 1999/2000 році їх було 395 605). Тобто в нинішньому навчальному році російською мовою навчалося 326 674 студенти. Один із варіантів їх працевлаштування — педагогіка. Готують педагогів для шкіл із російською мовою викладання зараз 12 вищих навчальних закладів першого-другого рівнів акредитації та 34 вищих навчальних заклади третього-четвертого рівнів акредитації.[19]

Зважаючи на широке використання російської мови в Україні, багато студентів з різних країн вивчають тут російську.

Територіальна диференціація[ред.ред. код]

Українська мова як рідна в Україні по областях за переписом 2001.
Російська мова як рідна в Україні по областях за переписом 2001.

Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології, (2004) використовують для спілкування переважно російську мову абсолютна більшість населення південних і східних регіонів[20]:

Ставлення до статусу російської мови значно розрізняється по регіонах України (див. табл.)[21].

Переважна більшість (84,0 %) висловилися за підвищення статусу російської мови (тобто за регіональний або державний статус), в тому числі близько половини (48,6 %) — за статус другої державної або офіційної у всій Україні.

Що стосується прихильників зниження статусу російської мови, то більш ніж половина респондентів, що виступають за усунення російської мови з офіційного спілкування, живе в одному субрегіоні: Галичині. Відповідно в ній частка противників російської мови становить 51 %, тоді як в наступній за нею Волині їх втричі менше — 17 %[21].

Бажана державна політика стосовно російської мови залежно від регіону (на 1998)

Бажана політика Захід Схід Україна в цілому
Прибрати з офіційної сфери 34,6 % 2,2 % 10,2 %
Регіональний статус 39,8 % 35,1 % 35,4 %
Державний статус 25,6 % 62,7 % 48,6 %

У регіон Захід включені Галичина (Тернопільська, Івано-Франківська і Львівська області) і Волинь (Волинська і Рівненська області). До регіону Схід — Луганська і Донецька області.

Згідно з опитуваннями 2008 року, близько третини громадян вважають доцільним запровадження другої державної мови, в той час як більшість — дві третини, або 60,9 % опитаних виступають за збереження тільки за українською мовою статусу державної[22].

Український різновид російської літературної мови[ред.ред. код]

Деякі українські русисти вважають, що на території незалежної України наразі відбувається виокремлення самобутньої української літературної норми російської мови.[23]

Політичний вплив[ред.ред. код]

Результати парламентських виборів 2006
Поширеність російської мови за регіоном України (2003)

Результати парламентських виборів показують високий зв'язок електоральних переваг з мовою, яка домінує в тому або іншому регіоні[20] за винятком Києва.

Ту ж залежність показують і президентські вибори. Наприклад, Віктор Янукович у третьому турі отримав більше половини голосів в саме тих областях України, де розповсюджена російська мова [20]: Донецька (93 %), Луганська (92 %), Дніпропетровська (63 %), Харківська (68 %), АР Крим (81 %), Одеська (68 %), Запорізька (70 %), Миколаївська (70 %), Херсонська (52 %). Всього в цих областях він отримав 81 % всіх своїх голосів[24].

Області з переважною підтримкою Януковича відрізняються високою часткою російськомовних людей що проживають у кожній з них. Навіть якщо частка росіян за самоідентифікацією в деяких областях не дуже велика, як, наприклад, в Одеській або Дніпропетровській області (11 % та 16 %, відповідно), то частка російськомовних в кожній з цих областей перевищує дві третини[20].

Детальніше дослідження щодо впливу мови спілкування на електоральні переваги виборців провів Київський «Центр політичних досліджень і конфліктології»[20].

Дослідники розглянули шість лінгво-етнічних груп серед населення України: україномовні українці (виборці, які вважають себе етнічними українцями і найчастіше спілкуються українською), російськомовні українці (вважають себе етнічними українцями, але частіше спілкуються російською), двомовні українці (ідентифікують себе як українці, однаково часто використовують обидві мови), україномовні росіяни (ідентифікують себе як росіяни, але частіше говорять українською), російськомовні росіяни (вважають себе росіянами, частіше використовують російську мову), двомовні росіяни (вважають себе росіянами, однаково часто використовують обидві мови). Для аналізу були використані дані соціологічного дослідження перед третім туром виборів Президента 2005, проведене Київським міжнародним інститутом соціології (2000 респондентів).

Згідно з дослідженням, лінгво-етнічна самоідентифікація виборців є важливим політичним фактором в Україні (Таблиця).


Президентські вибори 2004: як голосували лінгво-етнічні групи

Група Частка виборців* За Ющенка За Януковича
Україномовні українці 38 % 81 % 12 %
Російськомовні українці 30 % 28 % 60 %
Російськомовні росіяни 18 % 11 % 81 %
Двомовні українці 12 % 42 % 44 %
Двомовні росіяни 2 % 19 % 62 %
Україномовні росіяни <1% 50% 42%

Прим(*):Сума частин не дорівнює точно 100 % через похибки округлення

Низка проросійських політичних партій і рухів в Україні спекулюють на важливості вирішення питаннями російської мови, дестабілізуючи український політикум і українське суспільство[25].

Так на національному рівні питання мови посідають одне з останніх місць в переліку актуальних тем для громадян. За опитуваннями 2007 р. російська мова в переліку актуальних тем посідає 26 місце з 30. Однак у деяких регіонах, пріоритетність питання російської мови трохи вища: так, у південно-східних регіонах воно посідає від 18 до 22 місця у переліку актуальних. Тільки у Криму питання російської мови посідає 4 місце. Таким чином питання статусу російської мови в цілому по країні набрало 8 %, головним чином за рахунок Криму та Донбасу.[26]

В той же час, електоральні переваги мають сильну кореляцію з мовою виборців (див. також нижче): В. Янукович отримав підтримку переважної більшості російськомовних росіян, тоді як В.Ющенко — україномовних українців [20] .

Як показує статистичний аналіз голосування[20], електорат Ющенка разюче відрізняється за мовною та національною ознакою від електорату Януковича — його основу складають україномовні українці (дві третини виборців, 67 %) і 17 % російськомовних українців. Етнічні росіяни становлять в електораті Ющенка дуже незначну частину — всього близько 6 %.

З іншого боку, у всіх областях, де переміг Янукович, велика частка російськомовних: більше двох третин[20].

Опитування та статистика[ред.ред. код]

Під опитування, проведеного у вересні 2012 року, 53,8% громадян України виступили проти надання російській мові офіційного статусу, 38,4% підтримали цю ідею, а 7,8% — не визначились[27]. Станом на лютий 2012 р. 46% громадян України підтримали надання російській мові статусу державної. Майже стільки ж (45%) виступили проти цього. Ще 8% — не визначились[28].

Згідно з опитуванням 2004 р. Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), російську мову використовують вдома 43-46% населення України. За даними опитування, проведеного компанією Research & Branding Group, 68% громадян України вільно володіють російською мовою (українською — 57%).[29]

Західноукраїнський політик, львів'янин, народний депутат Тарас Стецьків заявив в серпні 2011 р., що якби російська мова отримала в Україні державний статус, країна розпалася би на дві частини.[30] При цьому політолог Володимир Корнілов, навпаки вважає, що поки російська мова не отримає цей статус, країна буде «роздиратися на частини».[31]

Згідно зі ст. 10, р. 1 Конституції України «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».[32] Згідно зі Всеукраїнським переписом населення 2001 р. українську мову вважають рідною 67,5% населення України, російську — 29,6%.[33] При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53% громадян України, російською — 45%,[34] хоча існують й інші цифри.[35][36][37] Треба зазначити, що точніша інформація відсутня, оскільки в соцопитуваннях мова йде про чисту літературну українську/російську мови: не враховується «фактор суржику» (тобто людина розмовляє суржиком, але голосує за українську чи російську), часто виникає плутанина і з конкретикою терміну «рідна мова» (це етнічна мова, що асоціюється з корінним етносом держави, мова, якою людина думає і найчастіше спілкується, або мова дитинства).

Українська мова переважає на Західній Україні, в Центрі та Північному Сході, російська — в Донбасі, Криму та на Півдні.[38] В Україні, особливо в етнічно змішаних районах (Закарпаття, Донбас, Одеська область, Крим) поширені явища білінгвізму (двомовності) та полілінгвізму (багатомовності). З XIX ст. формується суржик (змішана українсько-російська мова), найпоширеніша на Лівобережжі.

Попри особливий статус російської мови в Україні, вона турбує українців менше, ніж ціни й безробіття. Проблема насильницької українізації та витіснення російської мови непокоїть менше 5% українців. Про це свідчать дані соціологічного опитування, проведеного GfK Ukraine в березні 2010 р. Гліб Вишлінський, заступник директора GfK Ukraine: «Результати опитування підтверджують, що політичні сили лише спекулюють на мовному та національному питаннях, тоді як справжні вимоги громадян до влади — приборкати зростання цін і забезпечити робочі місця».[39]

Також відзначається, що наприклад біля 70% київських школярів розуміють російську але розмовляють тільки на українській, ще 25% в змозі використовувати російську мову усно і тільки 8% вільно володіють російською усно та письмово[40].

Російська мова в судах[ред.ред. код]

З 1 січня 2010 р. дозволяється проводити судовий розгляд російською мовою за взаємною згодою сторін. Громадянам, які не в змозі говорити українською або російською мовами дозволено користуватися рідною мовою або послугами перекладача.

Дослідники[ред.ред. код]

Проблеми україно-російських мовних взаємин досліджували П. Житецький, О. Курило, М. Сулима, М. Гладкий, О. Синявський, С. Смеречинський, Р. Смаль-Стоцький, В. Чапленко, І. Білодід, Й. Багмут, Галина Їжакевич-Цілуйко, Ф. Середа, Г. Гнатюк, Д. Мірошник, А. Шиловський, Б. Шарпило, Р. Болдирев, О. Сербенська, Л. Масенко, В. Столбунова, В. Ільєнко, М. Рогаль, Л. Коробчинська, Борис Антоненко-Давидович, Юрій Шевельов й ін.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали. / Упоряд.: Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька та ін. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с. ISBN 966-518-314-1 Зміст книжки. Djvu-файл книжки з текстовим шаром і навігацією.
  • Зеленецкий К. О русском языке в Новороссийском крае. О. 1855;
  • Долопчев В. Опыт словаря неправильностей в русской разговорной речи (преимущественно в Южной России). О. 1886, друге вид. 1909;
  • Смаль-Стоцький Р. Українськ. мова в Соз. Україні. В. 1936; друге вид. Нью-Йорк — Торонто — Сідней — Париж 1969;
  • Tichyý F. Vývojsoučasného spisovného jazyka na Podkarpatské Rusi. Прага 1938;
  • Їжакевич ( — Цілуйко) Г. Питання російсько-українських мовних зв'язків. К. 1954;
  • Гнатюк Г. Російсько-українськ. літ.-мовні зв'язки в другій пол. XVIII — першій четверті XIX ст. К. 1957;
  • Мирошник Д. Н. В. Гоголь. Его роль в укреплении русско-украинских языковых связей. X. 1959;
  • Славянское языковедение, библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1918 по 1960 гг., 1 — 2 М. 1963;
  • Королевич Н., Сарана Ф. Слов. філологія в Україні (1958 — 62), бібліографія. К. 1963;
  • Питання стилістики української мови в її взаємозв'язку з ін. слов. мовами. Тези доповідей міжвузівської наук. конференції. Чернівці 1963;
  • Республіканська наукова конференція з питань російсько-українських мовних зв'язків. Тези доповідей. XII. 1964. Луганське 1964;
  • Зв'язки української мови з рос. та ін. слов. мовами в 16 — 19 ст, К. 1968;
  • Королевич Н. (й ін.). Слов. філологія в Україні (1963 — 67), бібліографія, частина 1. Мовознавство. Фолкльористика. к. 1968;
  • Україно-рос. мовні зв'язки радянського часу. К. 1969;
  • Славянское языковедение, библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1961 по 1965 г., с дополнением за предыдущие годы. М. 1969;
  • Штець М. Літ. мова українців Закарпаття і Сх. Словаччини (після 1918). Братіслава 1969;
  • Shevelov G. Zum Problem des ukrainischen Anteils an der Bildung der russischen Schriftsprache Ende des 18 Jahrhunderts. Wiener slavistisohes Jahrbuch 16. 1970.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Всеукраїнський перепис населення 2001
  2. http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386
  3. Конституція АР Крим
  4. Цвілюк С. А. Українізація України. Тернистий шлях національно-культурного відродження доби сталінізму. «Маяк», Одеса, 2004 ISBN 996-587-115-3
  5. Кучма Л. Україна - не Росія ( книга), «Час», Москва, 2003 ISBN 5-94117-075-0
  6. Максим Мельцин. Історичні постаті. Памятные места Украины в мемуарах и путевых заметках кн. И.М. Долгорукова: знаменитое и лично значимое. С. - 135.
  7. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  8. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  9. Мовний баланс: сухі факти проти крикливих політиканів.
  10. Всеукраїнський перепис населення 2001
  11. Мовний склад населення України за даними перепису 2001 року
  12. Національний склад населення України за даними перепису 2001 року
  13. Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють
  14. Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
  15. Конгрес національних громад України
  16. Українська мова та освіта в Російській Федерації
  17. Костянтин Свіржецький. Захистимо російську мову!
  18. М. Белецкий, А. Толпыго "Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины" (рос.)
  19. Дзеркало тижня № 30 (758) 15 — 21 серпня 2009. Українська діаспора: менталітет «в екзилі»? Автор: Ірина Кириченко
  20. а б в г д е ж и Портрет электоратов Ющенко и Януковича
  21. а б М. Белецкий, А. Толпыго:"Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины"
  22. Відповідно до опитувань, дві третини українців "за" єдину державну мову - українську
  23. NR2.RU: Украинские филологи изобретают в Крыму «украинский вариант русского литературного языка». 09.04.09. Крым.
  24. Виняток із цієї залежності представляє місто Київ: попри домінування російської мови, більшість виборців тут голосувало за Віктора Ющенка
  25. Музичко О. Є. Проросійські суспільно-політичні організації на півдні України як фактор дестабілізації ситуації в регіон: сучасний стан проблеми та шляхи їх вирішення. // Стратегічні пріоритети, №1, 2006 C. 42—47.,
    Національне питання як політичний інструмент: деякі приклади з українського життя. // Центр Разумкова. 24 квітня 2004 року
  26. Місце зустрічі змінити не можна. Сіверодонецьк-2
  27. Більше половини українців не хочуть ніяких статусів для російської. Українська правда. 1.10.2012.
  28. http://www.ratinggroup.com.ua/products/politic/data/entry/13992/
  29. http://ridna.ua/p/rosijska-mova-i-bez-statusu-derzhavnoji-dominuje-nad-ukrajinskoyu/
  30. http://most-dnepr.info/news/alt_history/42421.htm
  31. http://censor.net.ua/news/194177/kornilov_poka_russkiyi_yazyk_ne_stanet_gosudarstvennym_ukraina_budet_razdiratsya_na_chasti
  32. http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1
  33. http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/
  34. http://tsn.ua/ukrayina/opituvannya-bilshist-ukrayinciv-spilkuyutsya-vdoma-ukrayinskoyu-movoyu.html
  35. http://www.pravda.com.ua/news/2011/09/7/6567769/
  36. http://dif.org.ua/uploads/Мова(2).doc
  37. http://www.rb.com.ua/eng/politics/research/2009/4689.html
  38. http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386
  39. http://www.interfax.com.ua/rus/main/36245/
  40. bereginya.org/news/09.09.2009.html Проблема російської мови :: Міжнародная організація "Берегиня Світу"

Посилання[ред.ред. код]