Російська мова в Україні

Ця стаття є частиною серії статей про народ Українці Культура Література • Музика • Архітектура Народне мистецтво • Образотворче мистецтво Кіно • Театр • Танці • Кухня • Мода • Спорт Українська діаспора Австралія • Аргентина • Бразилія • Білорусь Греція • Грузія • Казахстан • Канада • Китай • Молдова • Німеччина • Польща • Португалія Румунія • Росія • Словаччина • США • Угорщина Етнографічні групи українців Бойки • Гуцули • Кубанці • Лемки Литвини • Наддніпрянці • Волиняни • Подоляни Поліщуки • Русини • Слобожани • Галичани Українська міфологія Релігія Православ'я: УАПЦ • УПЦ-КП • УПЦ (МП) Католицизм: РКЦ • УГКЦ Протестантизм • Іслам • Юдаїзм Мова Українська та її діалекти Інші статті Україна • Знамениті українці • Історія Всесвітні форуми українців • Голодомор Етнокультурні регіони • Розселення • Українські меценати

Російська мова в Україні — друга за вживаністю мова в Україні, після української. Згідно з офіційними даними перепису 2001 року, російську мову назвали рідною 14 млн. 273 тис. громадян України, або 29,6% населення країни. З них етнічні росіяни становлять 56%, тоді як решта — представники інших національностей.

Російська мова поширена переважно у великих містах на Сході, Півдні і в Центральній частині країни^{[Джерело?]}.

Історія

Проникнення

Питання російсько-українських мовних контактів у литовсько-польську добу (торговельних, церковних і політичних — зокрема в час належності Чернігівщини 1503 — 1618 до Московської держави, — чому дехто приписує появу акучих форм у тамошніх говірках). Якщо не враховувати московського гарнізону Києва, з 1654 почавши, то до істотніших російських поселень (гол. старовірів) дійшло від другої половини 17 ст. на півночі Чернігівщини, звідки вони згодом (у 18 — 19 вв.) переселювалися на Правобережжя та Південну Україну. Інша хвиля російської старовірчої колонізації сягала від Північної Добруджі й Південної Басарабії аж на Буковину, коли у 1770-х роках. «некрасовці» остаточно поселилися в гирлі Дунаю, звідки їх вербувала австрійська влада у 1780-х pp. для поселення на Буковині й Хотинщині (села Біла Криниця, Білоусівка, Липовани, — їх говірки досліджували В. Столбунова і В. Кузнецов). З уваги на чітку конфесійну відмежованість старовірчих російських поселень від українського довкілля, дотичні (переважно південно-російські, рідше середньо-російські) говірки зазнали порівняно невеликого українського мовного впливу (головно в лексиці).

Російські колонізаційні хвилі на Харківщину й Вороніжчину (тут зустрілися українські поселенці з ними у 17 ст.), а згодом, від кінця 18 ст., і на Південну Україну (старовіри, кріпаки, переведені російськими поміщиками на дохідніші ґрунти, військові кантоністи на початку 19 в й утікачі-кріпаки) — були, крім суцільних ареалів, назагал асимільовані українським сільським довкіллям: від того український степ, й слобожанські говірки зазнали в різній мірі російського впливу (випадки спиненого переходу о в і, перехід наголошеного є в 'о, спорадичне акання, вирівняння типу на рук'і «на руці», двоїнні чоловічі форми типу два года, див. Степові говірки). Суцільніші російські говіркові ареали збереглися в південній Басарабії (с. Вознесенка, Введеяка, Павлівна в Арцизькому і районі — переселенці з Орловщини й Курщини, згідно з дослідами Л. Усачової, І. Нелюбової, Л. Дерганової, Ю. Лістрової, І. Гріцєнка), північній Одещині (с. В. Плоске Михайлівського району — рос. старовіри з-перед 200 рр., за дослідами М. Тихомирової, — так само як у районі Віньковецькому Хмельницької області, за дослідами М. Бріцина), в селах: П'ятидуб Малинського району Житомирської області, Рахвалівці й Красилівці в Іванківському районі на півночі Київщині (за дослідами Є. Самохвалової і Л. Ціпцюри), на Приозів'ї (досліди С. Ґаба) й північній Харківщині (сс. В. і Малі Проходи Верганівського району, Руські Тишки, Плоске і Липці Харківського району, за дослідами Л. Бузніка, приналежні до південної групи північно-російських говірок Курщини з помітними українськими впливами в наголошуванні дієслів). У 1923—41 українська мова могла впливати на ці російські говірки і через школи, коли по школах національних меншостей УРСР обов'язкове було її навчання як предмета. Не дослідженими залишаються російські говірки інших поселень УРСР (зокрема 1930-их pp. і після 1945 — по виселенню німців, а в Криму і татар).

Російська мова у віддалених українських регіонах

Цілком інакше сформувалися українсько-російські міжмовні стосунки в українських говіркових масивах поза кордонами УРСР (Курщина, Білгородщина, південна Вороніжчина, Донщина, Кубань, Саратовщина, Зелений Клин, діаспора в Сибіру, Казахстані й на півд. Уралі), де був і є значно сильніший вплив довколишніх рос. говірок, а ще більше російської літературної мови через школу, радіо, телебачення, пресу, військо й адміністрацію та судівництво. Скрізь там через відсутність української школи й преси проходить поступове зросійщення, виникають мішані україно-російські говірки на українській основі. Ті процеси описані в говірках колишніх Коротоякського повіту (Н. Ґрінкова), Білгородщини й Курщини (А. Бескровний, Ф. Медведєв, В. Собіннікова, Г. Денисевич, А. Пашківський, В. Тітовська), Донщини (А. Міртов, К. Удовкіна) та зокрема Кубанщини (І. Шаля, В. Чістяков, Н. Бушина, М. Саділенко, Е. Тарасенкова, О. Шейніна, М. Шабалін, Н. Федоренко, І. Чередниченко), а далі Поволжя (А. Дульзон, І. Вальченко), Киргижчини (С. Лейферман), Далекого Сх. (А. Ґеорґієвський, Т. Назарова) й півн. Молдавії, де по українськ. селах є також лише рос. або молд. школи (Л. Єрмакова, З. Ряполова, Ю. Лістрова). Окремими проблемами є ще: 1. рос. діалект міськ. типу, поширений серед великоміських низів і робітництва в УРСР; 2. вживаний в Україні двомовним освіченим прошарком місцево-український провінційний («південний») варіант російської літературної мови.

Русифікація та її вплив на українську мову

Зросійщена говірка міських низів, великоміських передмість і робітничих поселень Донбасу і Дніпропетровщини виникла внаслідок русифікації місцевого українського елементу і постійного колонізаційного допливу росіян, що прибували (а за радянської влади були призначувані) сюди для праці, створюючи дрібноурядовий, ремісничий, купецький і робітничий прошарки. Насичена сленґізмами й арґотизмами, великоміська російська говірка люмпен-пролетаріату й правопорушників (Одеси, Києва, Харкова, Дніпропетровська, міст Донбасу), набула особливого поширення після революції, втримувала свою російськомовну форму, зокрема у висліді постійного сезонного (особливо на зиму) флуктуаційного припливу її носіїв — такого ж російського елементу з Ленінграду і Москви. Цей мовний «суржик» (суміш) характеризують деякі південно-російські українські спільноти, у тому числі українська вимова г, голосних о, е, й (рос. ы) з спорадичним аканням, вимова e/'e/йе з етимологічного Ђ, стверділі р та губні у кінці слів, йотована вимова груп типу вя, бя, пя, тверді ч, шч, українська міжслівна фонетика, український наголос, керування дієслів та прийменників (по домах), як і побутові лексичні українізми та нерозрізнювання предикативних від атрибутивних форм прикметника. Питання україно-російського міського «суржика» розглядають окремі статті В. Ларіна (Харків), К. Німчинова (Донбас), В. Шадури (Дніпропетровщина). У красному письменстві для характеристики персонажів царського підстаршинського середовища його використовував В. Винниченко, для міщанського — М. Старицький, для радянського міліційного — О. Корнійчук, а для люмпен-пролетаріату — В. Винниченко, А. Тесленко, І. Микитенко, Л. Первомайський, Г. Брасюк.

Поширення української, російської та інших мов на теперішній території України згідно з переписами 1897-1910 років.

Український провінційний варіант російської літературної мови вживався раніше серед поміщицтва і провінційної інтелігенції, пізніше також серед партійних урядовців і технічної інтелігенції у висліді русифікаційного тиску й мовної політики, спрямованої на бодай російсько-український білінґвізм тих мовців, які не можуть чи не хочуть відразу перейти на російську мову. Тій меті служила відповідна популяційна політика (з відправленням українців на сезонну чи на постійну працю поза УРСР і надсиланням в Україну росіян та чужинців, що змушені користуватися російською мовою) і така ж мовна політика (в структуру української літературної мови впроваджуються лише елементи, тотожні з російськими, поборюються відмінності; потурання російсько-українському суржикові міських низів і робітництва).

Законами з 1869 і 1886 російського уряду (аж до революції) виплачував грошову надбавку всім урядовцям немісцевого походження на Правобережжі для його зросійщення (офіційно ніби для його відпольщення), чим стягнув туди чимало росіян; таку саму політику тут вела й Російська православна церква. Український провінційний варіант літературної російської мови проявляється головним чином у вимові як і в різній насиченості (залежно від російськомовної культури мовця) окремими рисами міського україно-російського суржика (див. Русизми). В Галичині й на Буковині (у 19 ст., зокрема після 1866 аж по 1920-і pp.) та Закарпатті (тут аж по 1945), поширювалася через пресу й видання москвофільського табору, переважно серед частини духовенства та рідше і світської інтелігенції, окрема форма літературно-мовного «язичія»: архаїзована суміш українських і російського церковно-слов'янізмів з українською вимовою та обов'язковим етимологічним правописом.

Російська мова в сучасній Україні

Суспільство

Карикатура на становище російської й української мов в Україні.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало близько 8 мільйонів росіян, 17,3 % від загального складу населення країни. Відсоткове відношення одномовних росіян, які користуються тільки російською мовою складає від 80 до 85 %.

Згідно з офіційними даними цього перепису, російську мову назвали рідною 14 273 000 громадян України, або 29,6% населення країни. З них етнічні росіяни становлять 56%, тоді як решта — представники інших національностей:

• 5545 тис. українців,
• 172 тис. білорусів,
• 86 тис. євреїв,
• 81 тис. греків,
• 62 тис. болгар,
• 46 тис. молдаван,
• 43 тис. татар,
• 43 тис. вірмен,
• 22 тис. поляків,
• 21 тис. німців,
• 15 тис. кримських татар,

а також представники інших етносів.

Росіяни України користуються всіма правами громадян і мають всі засоби для розвитку російської культури і мови. Так в Україні існують 14 державних російських театрів, музей російського мистецтва в Києві, є російські дитячі садки, школи. У відсотковому відношенні кількість російських шкіл в Україні перевищує відсоток громадян російської національності. Таке становище російської мови в Україні значно відрізняється від стану української мови в Росії, де на близько 4 мільйонів громадян Росії української національності нема жодної україномовної школи, театру, вищого навчального закладу.

Носії російської мови також почуваються доволі комфортно в Україні. Так за даними опитувань в м. Києві за мовною ознакою дискримінацію зазнали тільки 11,9 % опитаних носіїв російської мови, в той час як носії української мови в Києві зазнали значно більший рівень дискримінації на мовному ґрунті — 54,8 % опитаних.

Книговидання

За даними Книжкової палати, станом на 15 червня 2009 українською мовою в країні було видано 6 457 книжок накладом 11 170 тисяч примірників, а російською — 2 460 книжок накладом 8 341 тисячі примірників.

ЗМІ

За даними Міністерства юстиції, на серпень 2009 в Україні зареєстровано 25 933 україномовних, 3 659 російськомовних та 17 690 україно-російськомовних газет та журналів. У передплатному каталозі «Роспечати» за 2008 рік пропонуються до передплати 125 українських газет та журналів (переважно наукові часописи). Реєстр російської преси становить 150 сторінок у каталозі видань зарубіжних країн у другому півріччі 2009 року.

Освіта

Згідно з опитуванням, у 1998 році 47,2 % опитаних вважали, що російська мова повинна викладатися в тому ж обсязі, що й українська; 28,1 % — в меншому, ніж українська, але більшому, ніж інші іноземні; 16,8 %,'в основному зосереджені в Західній Україні, вважали, що російська повинна викладатися не в більшому обсязі, ніж інші іноземні мови'.

За даними Міністерства освіти і науки, в Україні простежується тенденція до зменшення кількості навчальних закладів із російською мовою навчання. Цьому сприяють незалежність України, утвердження державного статусу української мови, а також самосвідомість українців.

У 2008/2009 навчальному році в Україні функціонувало 20 045 загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчалося 4 438 383 учні. У тому числі

• 1 199 загальноосвітніх навчальних закладів — із навчанням російською мовою: в них здобувають освіту 403 719 учнів, та
• 1 628 шкіл — із навчанням українською і російською мовами (російською мовою навчаються 368 594 учні).

Працюють також школи з навчанням трьома мовами (українською, російською та кримсько-татарською; українською, російською та румунською; українською, російською та болгарською; українською, російською та молдавською).

Загалом, у загальноосвітніх навчальних закладах України російською мовою навчаються 779 423 учні. Крім того, російську мову як предмет вивчають 1 292 518 учнів, а як факультатив або в гуртках — 165 544 учні.

Таким чином, кількість російських шкіл в Україні становить 5,9 % від загальної їх кількості (для порівняння, у 1991/1992 році їх було 3 364, що становило 15,9 % від загальної кількості).

В Україні функціонує 919 державних професійно-технічних закладів. У 35 закладах викладання всіх предметів проводиться російською мовою. Кількість учнів, які навчаються російською мовою, становить 51,4 тисячі осіб, або 12,5 % від загальної кількості учнів. Усі предмети викладаються російською мовою в Автономній Республіці Крим — у 29 професійно-технічних навчальних закладах, а в Севастополі — у 6 таких закладах. Частково російською мовою викладаються предмети в деяких закладах Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Лугансь­кої, Одеської, Харківської областей.

Вищі навчальні заклади, які пропонують здобуття освіти російською мовою, розміщуються в основному в Луганську, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Одесі та в Автономній Республіці Крим. У 2008/2009 році кількість студентів закладів першого-другого рівнів акредитації, які навчаються російською мовою, становила 45 907 (для порівняння: у 1999/2000 році їх було 123 560), а кількість студентів закладів третього-четвертого рівнів акредитації, які навчаються російською мовою, становила 280 767 (для порівняння, у 1999/2000 році їх було 395 605). Тобто в нинішньому навчальному році російською мовою навчалося 326 674 студенти. Один із варіантів їх працевлаштування — педагогіка. Готують педагогів для шкіл із російською мовою викладання зараз 12 вищих навчальних закладів першого-другого рівнів акредитації та 34 вищих навчальних заклади третього-четвертого рівнів акредитації.

Зважаючи на широке використання російської мови в Україні, багато студентів з різних країн вивчають тут російську.

Територіальна диференціація

Українська мова як рідна в Україні по областях за переписом 2001.

Російська мова як рідна в Україні по областях за переписом 2001.

Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології, (2004) використовують для спілкування переважно російську мову абсолютна більшість населення південних і східних регіонів:

• Крим — 97 % всього населення
• Дніпропетровська область — 72 %
• Донецька область — 93 %
• Запорізька область — 81 %
• Луганська область — 89 %
• Миколаївська область — 66 %
• Одеська область — 85 %
• Харківська область — 74 %

Ставлення до статусу російської мови значно розрізняється по регіонах України (див. табл.).

Переважна більшість (84,0 %) висловилися за підвищення статусу російської мови (тобто за регіональний або державний статус), в тому числі близько половини (48,6 %) — за статус другої державної або офіційної у всій Україні.

Що стосується прихильників зниження статусу російської мови, то більш ніж половина респондентів, що виступають за усунення російської мови з офіційного спілкування, живе в одному субрегіоні: Галичині. Відповідно в ній частка противників російської мови становить 51 %, тоді як в наступній за нею Волині їх втричі менше — 17 %.

Бажана державна політика стосовно російської мови залежно від регіону (на 1998)

Бажана політика	Захід	Схід	Україна в цілому
Прибрати з офіційної сфери	34,6 %	2,2 %	10,2 %
Регіональний статус	39,8 %	35,1 %	35,4 %
Державний статус	25,6 %	62,7 %	48,6 %

У регіон Захід включені Галичина (Тернопільська, Івано-Франківська і Львівська області) і Волинь (Волинська і Рівненська області). До регіону Схід — Луганська і Донецька області.

Згідно з опитуваннями 2008 року, близько третини громадян вважають доцільним запровадження другої державної мови, в той час як більшість — дві третини, або 60,9 % опитаних виступають за збереження тільки за українською мовою статусу державної.

Політичний вплив

Результати парламентських виборів 2006

Поширеність російської мови за регіонами України (2003)

Результати парламентських виборів показують високий зв'язок електоральних переваг з мовою, яка домінує в тому або іншому регіоні.

Ту ж залежність показують і президентські вибори. Наприклад, Віктор Янукович у третьому турі отримав більше половини голосів в саме тих областях України, де розповсюджена російська мова : Донецька (93 %), Луганська (92 %), Дніпропетровська (63 %), Харківська (68 %), АР Крим (81 %), Одеська (68 %), Запорізька (70 %), Миколаївська (70 %), Херсонська (52 %). Всього в цих областях він отримав 81 % всіх своїх голосів.

Області з переважною підтримкою Януковича відрізняються високою часткою російськомовних людей що проживають у кожній з них. Навіть якщо частка росіян за самоідентифікацією в деяких областях не дуже велика, як, наприклад, в Одеській або Дніпропетровській області (11 % та 16 %, відповідно), то частка російськомовних в кожній з цих областей перевищує дві третини.

Більш детальне дослідження щодо впливу мови спілкування на електоральні переваги виборців провів Київський «Центр політичних досліджень і конфліктології».

Дослідники розглянули шість лінгво-етнічних груп серед населення України: україномовні українці (виборці, які вважають себе етнічними українцями і найчастіше спілкуються українською), російськомовні українці (вважають себе етнічними українцями, але частіше спілкуються російською), двомовні українці (ідентифікують себе як українці, однаково часто використовують обидві мови), україномовні росіяни (ідентифікують себе як росіяни, але частіше говорять українською), російськомовні росіяни (вважають себе росіянами, частіше використовують російську мову), двомовні росіяни (вважають себе росіянами, однаково часто використовують обидві мови). Для аналізу були використані дані соціологічного дослідження перед третім туром виборів Президента 2005, проведене Київським міжнародним інститутом соціології (2000 респондентів).

Згідно з дослідженням, лінгво-етнічна самоідентифікація виборців є важливим політичним фактором в Україні (Таблиця).

Президентські вибори 2004: як голосували лінгво-етнічні групи

Група	Частка виборців*	За Ющенка	За Януковича
Україномовні українці	38 %	81 %	12 %
Російськомовні українці	30 %	28 %	60 %
Російськомовні росіяни	18 %	11 %	81 %
Двомовні українці	12 %	42 %	44 %
Двомовні росіяни	2 %	19 %	62 %
Україномовні росіяни	<1%	50%	42%

Прим(*):Сума частин не дорівнює точно 100 % через похибки округлення

Низка проросійських політичних партій і рухів в Україні спекулюють на важливості вирішення питаннями російської мови, дестабілізуючи український політикум і українське суспільство.

Так на національному рівні питання мови посідають одне з останніх місць в переліку актуальних тем для громадян. За опитуваннями 2007 р. питання російської мови в переліку актуальних тем посідає 26 місце з 30. Однак у деяких регіонах, пріоритетність питання російської мови трохи вища: так, у південно-східних регіонах воно посідає від 18 до 22 місця у переліку актуальних. Тільки у Криму питання російської мови посідає 4 місце. Таким чином питання статусу російської мови в цілому по країні набрало 8 %, головним чином за рахунок Криму та Донбасу.

В той же час, електоральні переваги мають сильну кореляцію з мовою виборців (див. також нижче): В. Янукович отримав підтримку переважної більшості російськомовних росіян, тоді як В.Ющенко — україномовних українців .

Як показує статистичний аналіз голосування, електорат Ющенка разюче відрізняється за мовною та національною ознакою від електорату Януковича — його основу складають україномовні українці (дві третини виборців, 67 %) і 17 % російськомовних українців. Етнічні росіяни становлять в електораті Ющенка дуже незначну частину — всього близько 6 %.

З іншого боку, у всіх областях, де переміг Янукович, велика частка російськомовних: більше двох третин.

Дослідники

Проблеми україно-російських мовних взаємин досліджували П. Житецький, О. Курило, М. Сулима, М. Гладкий, О. Синявський, С. Смеречинський, Р. Смаль-Стоцький, В. Чапленко, І. Білодід, Й. Багмут, Галина Їжакевич-Цілуйко, Ф. Середа, Г. Гнатюк, Д. Мірошник, А. Шиловський, Б. Шарпило, Р. Болдирев, О. Сербенська, В. Столбунова, В. Ільєнко, М. Рогаль, Л. Коробчинська, Борис Антоненко-Давидович, Юрій Шевельов й ін.

Див. також

• Русифікація України
• Суржик
• Росіяни в Україні
• Мови в Україні
• Мовно-культурне поле Східної України
• Російськомовна Україна

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали. / Упоряд.: Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька та ін. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с. ISBN 966-518-314-1 Зміст книжки. Djvu-файл книжки з текстовим шаром і навігацією.
• Зеленецкий К. О русском языке в Новороссийском крае. О. 1855;
• Долопчев В. Опыт словаря неправильностей в русской разговорной речи (преимущественно в Южной России). О. 1886, друге вид. 1909;
• Смаль-Стоцький Р. Українськ. мова в Соз. Україні. В. 1936; друге вид. Нью-Йорк — Торонто — Сідней — Париж 1969;
• Tichyý F. Vývojsoučasného spisovného jazyka na Podkarpatské Rusi. Прага 1938;
• Їжакевич ( — Цілуйко) Г. Питання російсько-українських мовних зв'язків. К. 1954;
• Гнатюк Г. Російсько-українськ. літ.-мовні зв'язки в другій пол. XVIII — першій четверті XIX ст. К. 1957;
• Мирошник Д. Н. В. Гоголь. Его роль в укреплении русско-украинских языковых связей. X. 1959;
• Славянское языковедение, библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1918 по 1960 гг., 1 — 2 М. 1963;
• Королевич Н., Сарана Ф. Слов. філологія в Україні (1958 — 62), бібліографія. К. 1963;
• Питання стилістики української мови в її взаємозв'язку з ін. слов. мовами. Тези доповідей міжвузівської наук. конференції. Чернівці 1963;
• Республіканська наукова конференція з питань російсько-українських мовних зв'язків. Тези доповідей. XII. 1964. Луганське 1964;
• Зв'язки української мови з рос. та ін. слов. мовами в 16 — 19 ст, К. 1968;
• Королевич Н. (й ін.). Слов. філологія в Україні (1963 — 67), бібліографія, частина 1. Мовознавство. Фолкльористика. к. 1968;
• Україно-рос. мовні зв'язки радянського часу. К. 1969;
• Славянское языковедение, библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1961 по 1965 г., с дополнением за предыдущие годы. М. 1969;
• Штець М. Літ. мова українців Закарпаття і Сх. Словаччини (після 1918). Братіслава 1969;
• Shevelov G. Zum Problem des ukrainischen Anteils an der Bildung der russischen Schriftsprache Ende des 18 Jahrhunderts. Wiener slavistisohes Jahrbuch 16. 1970.

Посилання

• Аналіз мовної ситуації в Україні на сайті руху Не будь байдужим.
• Белецкий М., Толпыго А. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины // Полис. — Москва, 1998, № 4 (рос.)
• Соціологічні опитування Центру Разумкова, присвячені мовному питанню
• ЦЕНТР СЛАВЯНСКИХ ЯЗЫКОВ