Заболотів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Заболотів
POL Zabłotów COA.svg
Герб Заболотова
Пам'ятник Шевченкові в центрі Заболотова
Пам'ятник Шевченкові в центрі Заболотова
Країна Україна Україна
Область/АРК Івано-Франківська область
Район/міськрада Снятинський район
Рада Заболотівська селищна рада
Код КОАТУУ: 2625255300
Офіційний сайт:
Основні дані
Перша згадка 1455
Статус із 1940 року
Площа 1,91 км²
Населення 4067 (01.01.2011)[1]
Густота 2129 осіб/км²
Поштовий індекс 78315,78316
Телефонний код +380 3476
Географічні координати 48°28′31″ пн. ш. 25°17′05″ сх. д. / 48.47528° пн. ш. 25.28472° сх. д. / 48.47528; 25.28472Координати: 48°28′31″ пн. ш. 25°17′05″ сх. д. / 48.47528° пн. ш. 25.28472° сх. д. / 48.47528; 25.28472
Водойма Прут, Турка
Відстань
Найближча залізнична станція: Заболотів
До станції: 5 км
До обл. центру:
 - залізницею: 80 км
 - автошляхами: 86 км
Селищна влада
Адреса 78315, Івано-Франківська обл., Снятинський р-н, смт. Заболотів, пл. С.Бандери,3
Карта
Заболотів (Україна)
Заболотів
Заболотів
Заболотів (Івано-Франківська область)
Заболотів
Заболотів

Заболо́тів (пол. Zabłotów) — селище міського типу Снятинського району Івано-Франківської області. Розташоване на лівому березі р. Прут, при впадінні в нього р. Турка.

Промисловість, транспорт і населення[ред.ред. код]

У радянський час працювали тютюново-ферментний завод (засн. у 1872 році), хлібний завод, філія Коломийської фабрики художніх виробів.

Тут знаходиться найбільший ринок Снятинського району — Заболотівський ринок, т.зв. торговиця.

День міста святкується в останню неділю червня.

У 1990-х рр. за незалежності України розвивається малий бізнес, в тому числі і виробничий, наразі представлений невеликими підприємствами харчової промисловості, в тому числі 7 приватними пекарнями. У селищі зареєстровано 43 суб'єкти господарської діяльності та бл. 150 приватних підприємців, передусім, у сферах торгівлі та надання послуг[2].

Функціонують численні заклади торгівлі, автозаправки, 2 авторемонтні майстерні.

Залізнична станція на лінії «Івано-ФранківськЧернівці», повз селище проходить жвава автомагістраль.

Кожний 10-й заболотовець (понад 400 осіб) станом на осінь 2008 року є заробітчанином — працює за кордоном.[2]

Історія[ред.ред. код]

Перша згадка про Заболотів, відповідно до запису Коломийської земельної книги, датується 1455 роком. У спеціальному земельному акті Багатий шляхтич Павло Преславський зробив вічний поділ батьківських і матірних добрів між шляхтичем Іваном, своїм братаничем і своїми братаницями: Варварою, дружиною Івана Заржецького, Софією, дружиною Клеопи із Млодович, Катериною, дружиною Миколи Кермановського з такою умовою, що шляхтичеві Іванові, своєму братаничу, виділив у вічному поділі село в Коломийському окрузі Ільниче (нині с. Іллінці), Варварі подарував села Тулуків та Олешків, а Софії — місто Заболотів.[3]

Костел Пресвятої Трійці, споруджений в 1902 р. З траси «Коломия-Чернівці» — костел видно за 15 км

В 1579 році — володіння шляхтичів Зборовецьких. Заболотів лежав на шляху, що вів з Північної Буковини до Галичини. Це сприяло його зростанню. Французький інженер Боплан, який перебував в Україні в першій половині XVII ст., позначив Заболотів на складеній ним карті України («Опис України») як місце з розвинутими ремеслами, торгівлею. В той час тут був значний продаж і великої рогатої худоби.

В 1621 році його зруйнувала татарська орда.

З початку XVII ст. до 1630 року Заболотів належав магнатам Потоцьким, а пізніше — шляхтичам Казановським, Бакутським. В 1669 році Бакутський заповів своє майно заболотівському костьолу.

У 16481654 pp. — визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі. У складі повстанської армії під проводом Семена Височана діяв загін заболотівських повстанців, очолюваний міщанами І. Кравцем та М. Ковалем. Повстанці зруйнували шляхетський замок у Заболотові і взяли участь у нападах на замки та маєтки феодалів у Городенці, Лючі, Дебеславцях і Печеніжині. Після придушення повстання на Покутті 30 міщан із Заболотова було страчено.

В 1673 році мешканці Заболотова звернулися до ватажка молдавських опришків Бордюка, що діяв у цей час на Покутті, з проханням захистити їх від сваволі пана. Вбогі й розорені заболотівці:[4]

« «не можучи стерпіти пригнічення і, коли жодного іншого захисту не могли знайти, піддались під опіку опришка молдавської провінції Бордюка, якого закликали пригнічені піддані, щоб увійшов у Заболотів».  »

Бордюк, задовольняючи волю покутян, зі своїм загоном вночі напав на обійстя Сенявського.

Австроугорський період[ред.ред. код]

Ринкова площа, (1910). Тепер на площі знаходиться «Фуршет»
Повітовий суд у Заболотові у 1930 р.

Після завоювання Галичини Австрійською імперією Заболотів увійшов до Заліщицького округу, а з 1811 року — до складу Коломийського округу Львівського намісництва.

Указом імператора від 18 липня 1785 року село Заболотів було віднесено до категорії міст. Але вже наступного року указ скасували і Заболотів знову став селом, підпорядкованим поміщицькій юрисдикції. Власті заборонили влаштовувати тут річні ярмарки. Дозволялися лише тижневі базари.

За свідченням Йосифінської метрики, в Заболотові на кінець 80-х років XVIII ст. мешкало 110 селянських та 86 міщанських сімей. В той час, за користування наділами, селяни платили поміщикові натуральні й грошові оброки, що становили близько 35 проц. їх річного доходу.

Починаючи з 1790 року Заболотів був єврейським містечком. (Єврейське населення зменшилося після погрому у 1903 році. Під час Другої Світової війни єврейське населення повністю знищено.)

Географічне розташування Заболотова на шляху, що вів зі Львова на Буковину, сприяло розвитку промислів і торгівлі, зростанню населення. В середині XIX ст. у Заболотові проживало 2173 жителів. 1847 року тут було відкрито однокласну початкову школу, де навчалося близько 80 учнів.

В 1866 році через Заболотів проклали залізницю ЛьвівЧернівці. Відтоді його роль як перевалочного пункту в торгівлі з гірськими районами Покуття значно зросла.

1872 року тут відкрили тютюново-ферментаційний завод. Крім місцевої сировини, підприємство переробляло імпортний тютюн, що надходив з країн Латинської Америки — Куби, Пуерто-Ріко, Бразилії. В 1877 році під час виробничого сезону на заводі працювало до 1000 робітників. Широко використовувалася дитяча і жіноча праця. Зарплата була низькою. На виробництві сигар дорослий робітник за день заробляв 25—35 центів, а на переробці тютюну—16—40 центів.

Наприкінці XIX ст. Заболотів являв собою типове західноукраїнське містечко з його соціальними контрастами, злиднями української, єврейської та польської бідноти, національними і релігійними протиріччями, низьким культурним рівнем основної частини населення. На 4 тис. жителів тут працював лише один лікар та функціонувала двокласна початкова школа. Зате було 4 корчми, костьол, синагога та 2 церкви. Тривав процес обезземелювання селян. У 1900 році поміщику Агопсовичу нале­жало 640 моргів землі, а на селянський двір припадало в середньому менше 4 моргів. У маєтку Агопсовича постійно працювало 28 батрацьких родин.

В архівних джерелах межі XIX — XX століть згадується тогочасний герб Заболотова (що походив, очевидно, з XVII століття): на блакитному щиті — золотий лев (символ Руського воєводства), що спинається на срібний неправильний семикутний хрест (родовий герб Потоцьких «Пилява»).

Заболотів у першу світову війну (1915 рік)

У роки Першої світової війни Заболотів довгий час перебував у зоні, де точилися запеклі бої між російськими та австро-угорськими військами. Восени 1914 року містечко зайняли російські війська, але бої за нього тривали до червня 1915 року, — до відступу російської армії з Галичини. Влітку 1916 року Заболотів знову був зайнятий російськими військами. Австрійська артилерія, що була встановлена на правому березі Пруту, завдала містечку великих руйнувань.

Від 1919 по 1939 — знову у складі Польщі.

В середині 30-х років продовжував працювати тютюново-ферментаційний завод, де налічувалося 70—80 робітників, господарство свиноторговця Валери та кустарні майстерні, зокрема килимарня. 800 робітників займались дрібними промислами.

З 1935 року відкрито семирічну школу з польською мовою навчання.

Радянський період, війна[ред.ред. код]

Із нападом Німеччини на Польщу — почався масовий виїзд поляків із Заболотова до Румунії (Радянський Союз також розпочав вторгнення). 17 вересня 1939 року — в селище ввійшла Червона Армія, на той час, жителі вітали прихід нової влади. Однак незабаром почалися колективізація та масові репресії.

Вже на початок 1940 року створено колгосп «ім. 17 вересня». Діяла машинно-тракторна станція.

Відкрито середню школу з українською мовою викладання. Ті, хто закінчив польську школу раніше, повинен був до-навчатися в новій ввечері, після роботи.

19401962 — за тодішнім територіально-адміністративним поділом Заболотів став селищем міського типу, центром Заболотівського району Станіславської області.

1 липня 1941 року фашисти зайняли Заболотів. Гітлерівська Німеччина звільнила жителів Заболотова від радянського терору, знову, — жителі вітали своїх майбутніх «гнобителів». А згодом гітлерівці вдалися до масового знищення людей. У 1942 році на горі Хомові вони розстріляли 2 тис. євреїв, чоловіків, жінок і дітей, 140 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Проти фашистів тут діяв загін УПА, диверсійні вилазки котрих в радянський період приписали загонам партизанів.

29 березня 1944 року моторизовані частини 171-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту підійшли до Заболотова. В бою за селище радянські війська захопили на вокзалі 12 німецьких танків, 23 польові і 4 самохідні гармати, 250 вагонів з вантажами і кілька складів.[5] 30 березня 1944 року Заболотів було визволено від фашистів.

В 1950 році колективізацію селянських господарств у селищі було повністю завершено.

У 1960 році — відкрито кінотеатр.

Дії УПА в районі Заболотова[ред.ред. код]

З приходом в край НКВС — в боротьбу із ними вступило УПА, так 22 жовтня 1944 року — засідка відділу УПА імені Богуна на шляху ЗаболотівКосів, де вбито 14 ворогів, начальник РВ НКВС та прокурор [6]

В січні 1945 курінь Книша (УПА) в тому числі сотня важких скорострілів Гамалії (на озброєнні — 10 кулеметів),— всього 8 сотень [7] ввечері виступив із Космача на Заболотів із бойовим завданням підірвати залізничний міст через р. Прут (на шляху КоломияЧернівці). Наранок курінь добрався до Рудників. Через інформаторів, НКВС дізналися про їх перебування в селі,— та тут же, без розвідки, направили три своїх взводи на вірну загибель. Незабаром НКВС із Заболотова в район бойових дій [8] направив цілий потяг солдат. Вдався повстанцям і той бій біля залізниці, де на відкритому полі загинули переважаючі сили противника. Однак, щоб уникнути власних втрат загін УПА не став штурмувати добре захищений міст.

Пам'ятки архітектури та місця селища[ред.ред. код]

Стара дерев'яна цеква із дзвіницею — Успенська (1854 р.) (тепер православна). Зліва від траси при в'їзді в Заболотів зі сторони Коломиї. Позаду знаходиться одне із кладовищ селища [9]
  • Візитна карка Заболотова — римо-католицький костел Пресвятої Трійці, 1902 р.
У 1605 році на цьому місці збудований первісний дерев'яний костел, проте у 16181621 pp. він був знищений під час турецько-татарських нападів. У 1669 році власник Заболотова Бакутський заповів своє майно парафії, було споруджено новий дерев'яний храм. Останній дерев'яний костел освятили 1833 року.
Сучасний мурований храм спорудили у 1902 р., а освятили 1909 року під титулом Пресвятої Трійці.
Після Другої світової війни костел закрили, будівлю використовували у якості продовольчого складу. У 1993 році храм повернули римсько-католицькій громаді.
  • Новозбудований на початку 90-х величний греко-католицький храм «Архистратига Михаїла» на фундаменті, заложеного для його будівництва ще в довоєнний період.
  • Старе польське кладовище.
  • Музей визвольних змагань Покутського краю (по вул. Грушевського, 25). Діючі експозиції: з побуту та етнографії, з визвольної боротьби українського народу.
  • Обеліск на місці розстрілу польською поліцією першотравневої демонстрації 1924 р.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник І. Франку

В 1954 р. — відкрито погруддя письменника Івану Франку, на постаменті у вигляді зрізаної піраміди. У центральній частині постаменту викарбувано напис: «Іван Якович Франко. 1856—1916.» (Іван Франко у 1892, 1898 рр. проїжджав через селище Заболотів)[10]

16 жовтня 2005 р. у селищі встановлено величний пам'ятник Тарасові Шевченку (входить у реєстр ста найкращих пам'ятників поетові в світі). Автором монументу, кошторисна вартість якого становила 100 тис.грн., є скульптор з м. Чернівці М.Мірошниченко. [11]

29 червня 2008 року на честь 555-річчя селища в центрі Заболотова було встановлено пам'ятник шляхтянці Софії—засновниці селища — жіноча постать в українському народному вбранні. Вважається, що монумент має стати своєрідною «визитівкою» селища.[2]

Встановлено також погруддя Манесу Шперберу.[2]

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Манес Шпербер — єврей за походженням (12 грудня 1905 — † 5 лютого 1984),— німецький і французький філософ та письменник, есеїст, соціальний психолог. Народився і провів дитячі роки у містечку Заболотові. У своїх спогадах «Господні водоноси» описав нелегке життя єврейської громади Заболотова, релігійні почуття, звичаї, спілкування з українським середовищем.

Проживали, працювали[ред.ред. код]

  • отець Левицький Йосиф — український священик, парох міста, посол Галицького сейму, письменник[13]
  • доктор Сінгалевич Тит — судовий радник у місті, посол до Галицького сейму 5-го скликання.[14]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. а б в г Крайній Іван Містечко за болотом із міражами Парижа. У колишньому єврейському поселенні, де народився відомий інтелектуал ХХ століття Манес Шпербер, нині мешкає лише один нащадок Авраама, зате дрібний бізнес і далі процвітає. // «Україна Молода», № 236 за 13 грудня 2008 року
  3. Сайт Заболотова - zabolotiv.org.ua
  4. ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ
  5. ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ
  6. http://forum.dkr.com.ua/showthread.php?s=a5f4828277d5e9ffd5d8838dcf5139c6&p=266255 Антисталінський фронт
  7. http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=7362&page=4 Михайло Андрусяк «Брати Вогню»
  8. Прим.: на схід від с. Рудники, де і знаходився міст з/д перегону: Любківці — Видинів
  9. http://www.castles.com.ua/hlibyczyn.html Тут помилково відноситься до с.Хлібичин
  10. [1]
  11. [2]
  12. С. Шипилявий. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник.- Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972.— 944с., іл. с. 400
  13. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».— Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с. 151
  14. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… с. 181

Джерела і посилання[ред.ред. код]