Шаолінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Шаолінь — буддистський монастир у центральному Китаї (провінція Хенань, м. Денфен). Розташований на горі Суншань.

Історія[ред.ред. код]

У цьому місці ще на початку V століття з'явився даоський монастир, де мешкав Коу Цяньчжі, проте пізніше після гонінь на даосизм монастир зайняли буддисти.

Заснований в 495 році за підтримки імператора Сяо Вень-ді (дин. Північна Вей) індійським буддійським ченцем на ім'я Бхадра (Бато 跋陀 Bátuó, Buddhabhadra). В 530-х в монастирі зупинявся перший патріарх чань-буддизму Бодхідхарма (Путідамо,Дамо). Індійський чернець Бодхідхарма передав ченцям Шаоліня метод, який докорінно змінив їхню буддистську практику. Разом з цим вони отримали способи вдосконалення медитації та підтримки фізичного здоров'я.

В 620 році тринадцять шаоліньських ченців допомогли Лі Шиміню (李世民, 599–649) утриматися на престолі, і монастир отримав високий дозвіл утримувати монарше військо. Таким чином, Шаолінь виявився наріжним каменем у відновленні династії і прославився як центр бойових мистецтв.

У 1928 році воєначальник Ши Юсан[en] підпалив монастир Шаолінь. Були знищені унікальні писемні джерела, наприклад, трактат Чжан Саньфена, котрого вважали джерелом Тайцзицюаню. У той час у храмі вже не було майстрів.

Пізніше синові майстра Цзи Циня У Шаньліню буде запропоновано повернутися для відродження самобутньої культури і традиційних знань Шаоліня. У той період він залишався в монастирі і навчав ченців протягом трьох років. Таким чином, останні майстри Шаоліня отримали свої знання від нього.

У зв'язку з тим, що монастир пролежав у руїнах майже півстоліття, виникли проблеми з поверненням монастирю його традицій (так, після Другої світової війни на руїнах монастиря жило всього сім ченців, з яких лише троє були знайомі з шаоліньськими бойовими мистецтвами). Тому влада Китаю залучила до відродження монастиря багатьох народних майстрів ушу, хоч якось знайомих з традиціями Шаоліня.

Після виходу в 1982-у на екрани художнього фільму « Храм Шаоліня» по Китаю прокотилася хвиля популярності Шаоліня, і в монастир прийшло багато нових молодих послушників, котрі щиро тренувалися і вивчали буддизм.

В 1986 році настоятелем монастиря був офіційно затверджений Сінчжен (мирські прізвище та ім'я — Лі Тайбао), який з 1951 року на громадських засадах виконував посаду оберігача монастиря, однак в 1987 році він помер.

Після його смерті загальним голосуванням чань-буддистського товариства Ши Юнсін був затверджений на посаді настоятеля Суншаньського Шаоліньського монастиря.

Багато шкіл бойових мистецтв походять від Шаоліня. Серед шкіл, що заявляють про свою духовну спорідненість з Шаолінем, відомі китайська школа Шаолінь цюань і японська Серіндзі-кемпо.

Популярність Шаоліня в масовій культурі призвела до того, що монастир потужно розрісся, великі кошти були вкладені у благоустрій регіону та індустрію туризму. У монастирі і навколо нього існує велика кількість комерційних шкіл бойових мистецтв, розрахованих на іноземних туристів.

В 1994 році шаоліньським ченцем у 34-му поколінні Ши Яньмінем в США був заснований шаоліньський храм. У цьому храмі широкому колу людей викладається філософія чань-буддизму за допомогою бойових мистецтв або медитативних технік, таких як: кунгфу, тайцзицюань і цигун. Серед учнів присутні такі відомі особистості, як Веслі Снайпс і RZA.

Міфічний «Південний Шаолінь»[ред.ред. код]

За легендами, «Південний Шаолінь» знаходився в провінції Фуцзянь. У 1930-40-х роках знаменитий китайський дослідник історії ушу Тан Хао здійснив польові дослідження і встановив, що монастиря «Південний Шаолінь» не існувало взагалі, що цей монастир був вигаданий в середньовічному «лицарському» романі «Вань нянь Цин»(" 10 000 років здраствувати імператору династії Цін! "- пригодницький роман, що описує, як один з майбутніх імператорів Китаю нібито інкогніто мандрував по південному Китаю і потрапляв у всякі халепи), а Чжішань (настоятель монастиря «Південний Шаолінь»), Умей (черниця) та інші — просто персонажі цього роману. Так як більшість населення Китаю була неграмотною, то літературні твори розповідалися за гроші оповідачами на ринках, і багато простих людей часто не відрізняли художнього вимислу від розповіді про реальні події; тим більше, прості селяни не могли перевірити, що, наприклад, згадувані в історіях про «Південний Шаолінь» географічні об'єкти насправді знаходяться в тисячах кілометрів один від одного, що згадані там люди ніколи не займали приписувані їм посади і т. д.

Шаолінь у музиці[ред.ред. код]

  • Альбом Радіо Африка музичного гурту «Акваріум» містить композицію «Радіо Шао-Лінь» довжиною 1 хвилина 33 секунди.
  • Пісня гурту Кар-мен «Південний Шаолінь».
  • Американський хіп-хоп гурт Wu-Tang Clan в ліриці і тематикою пропагує саме Шаолінь, він часто зустрічається в текстах гурту і семплах, взятих зі старих фільмів про кунгфу; репери стверджують, що стиль бою ву-тан бере початок з Шаоліня.

Шаолінь у літературі[ред.ред. код]

Шаолінь у кінематографі[ред.ред. код]

Шаоліньський чернець Цянь Гуаньчан (Кейн Кваньчанг) (Девід Керрадайн) є головним героєм популярного серіалу «Кунг Фу» (англ. Kung Fu) (1972—1975).

Наприкінці існування СРСР по центральному телеканалу в якості додатку до «Клубу кіномандрівників» транслювалися китайські фільми, що склали трилогію про монастир Шаолінь. Ці фільми з Лі Ляньцзе у головній ролі прославляли силу і молодість, братерство і рівність, мужність та вірність традиції на наочних і доступних прикладах.

У ролях: Джет Лі (він же Лі Ляньцзе), Цю Цзяньго, Юй Хай, Пань Цінфу

Паралельно з цією трилогією в Гонконзі знімалася інша трилогія про монастир Шаолінь:

Крім перерахованих вище гонконгських фільмів в прокаті продовжують з'являтися різноманітні бойовики, в яких згадується Шаолінь, зокрема:

Посилання[ред.ред. код]