Юліан Марковський
| Юліан Марковський | ||||
|---|---|---|---|---|
| Julian Szeliga Markowski | ||||
|
| ||||
| Народження |
1846 Львів, Австрійська імперія | |||
| Смерть | 13 січня 1903 | |||
|
Львів, Австро-Угорщина (пневмонія) | ||||
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] | |||
| Національність | українець польського походження[джерело?] | |||
| Країна |
 Австрія→.svg){kind=small} Австро-Угорщина | |||
| Навчання | Віденська академія мистецтв | |||
| Діяльність | скульптор | |||
| Напрямок | реалізм, модерн | |||
| Роки творчості | 1871 — 1902 | |||
| Твори | монументи, портрети, алегоричні скульптури, надгробки | |||
| Родичі | Jean de Rimanoczyd | |||
| Учасник | Польське повстання 1863—1864 | |||
|
| ||||
 Юліан Марковський у Вікісховищі | ||||
.jpg)
Юліян Шеліґа Марковський (пол. Julian Szeliga Markowski; 1846, Львів — 13 січня 1903, Львів) — львівський скульптор доби історизму та сецесії (ар нуво) в Україні. Автор монументів, алегоричних скульптур, надгобків. Онук львівського скульптора Йогана-Баптіста Шімзера.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1846 року в м. Львові, столиці Королівства Галичини і Володимирії, коронного краю у складі Австрійської імперії.
Молоді роки[ред. | ред. код]
У молоді роки шукав своє місце у світі — виступав актором мандрівного театру, узяв участь у повстанні 1863—1864 років на території «конгресової» Польщі, але не потрапив на заслання.
Нове спрямування зусиль[ред. | ред. код]
Артур Ґроттґер переконав його успадкувати родинний фах — скульптуру. Його львівський учитель — скульптор Парис Філіппі (1866—1867). Завдяки фінансовій підтримці графа Володимира Дідушицького на навчання Марковський відбув до Відня, де у 1867—1868 роках опановував скульптуру в Академії мистецтв.
Львів і перші успіхи[ред. | ред. код]
Повернувся до Львова, де 1870 року відкрив скульптурну майстерню поблизу Личаківського цвинтаря — у Львові тої пори було мало замовлень на скульптури, винятком були лише надгробки.
Взяв участь у конкурсі на створення монументу класикові польської літератури — Северинові Ґощинському (1876). Це був перший серйозний успіх молодого митця. Пам'ятник Северинові Гощинському завершений 1880 року, встановлений на Личаківському цвинтарі.
Львів був втягнутий у бурхливу розбудову в часи капіталізму, тому Марковський почав отримувати замовлення на алегоричні скульптури для оздоблення будинків, монументи, а не тільки на надгробки.
Смерть[ред. | ред. код]
Скульптор помер 13 січня 1903 року у Львові (тоді у складі Австро-Угорської монархії). Стверджують, що через ускладнення від запалення легенів. Похований у на Личаківському цвинтарі, пам'ятник скромний.
Доробок[ред. | ред. код]
Перелік деяких творів[ред. | ред. код]
- Постамент монумента Яну ІІІ Собеському (перевезено до міста Гданська, Польща)
- Монумент Янові Кілінському в Стрийському парку (нині у Львові)
- Монумент Бартошеві Ґловацькому на Личаківській рогатці (нині у Львові)
- алегорична скульптурна група « Фортуна вінчає Працю», (нині у Львові, Музей етнографії на проспекті Свободи)
- Муза Полігімнія (1899, нині у Львові, фасад Львівського театру опери та балету)
- Надгробок політику отцю Качалі Степану (1900 року) на цвинтарі в с. Шельпаки, нині Підволочиського району Тернопільської області[2]
- Лише на Личаківському цвинтарі нарахували близько 60 надгробків майстерні скульптора, 30 серед яких мали фігури. Скульптор працював також по замовленням, що надходили з Чернівців, Тернополя, Снятина, Станиславова (нині Івано-Франківськ) та інших міст, сіл Галичини.
Надгробок Людвіка й Йозефи Марковських (1887)[ред. | ред. код]
Цей надгробок визнавали шедевром майстра ще за життя скульптора. На важкому ліжку подано сумну сплячу жіночу фігуру, смуток якої підкреслювали розбурхані зморшки простирадл та Янгол Болю, що стояв в головах надгробка. Популярність надгробка була такою шаленою, що Янгола Болю викрали до 1914 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 157. — ISBN 978-966-8955-00-5
- ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — C. 135. — (Львівська сотня).
Джерела[ред. | ред. код]
- Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-44-7.
- Львівська «Газета». — 2004—2007.
- Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy (Львівська скульптура від раннього класицизму до авангардизму, середина XVIII ст. — 1939 р.). — Warszawa: Neriton, 2007. — 388 s. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Гуменний В. Скульптор, роботи якого львів'яни можуть побачити щодня [Архівовано 3 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Фотографії старого Львова. — 2017. — 25 травня.
- Fin-de-siècle. Юліян Марковський [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]
|
