Історизм
Істори́зм - поняття, яке склалося в літературі XIX ст. для позначення нового підходу до зображення минулого, коли письменник хоче зрозуміти і показати своєрідність більш або менш віддаленої епохи, чинники і наслідки тих подій, що відтворюються в творі, їхній вплив на особливості характерів або вчинків людей. Інакше кажучи, письменник намагається підійти до предмету свого зображення історично. Цей новий підхід приводить до створення нових жанрів: історичних романів, драм, поем. Історичний жанр виник у літературі на межі ХІІІ-ХІХ століть і був пов’язаний насамперед із естетикою романтизму. Найважливішою ознакою історизму в романтизмі вважалось відтворення місцевого колориту, своєрідності національних характерів і т. ін. Історизм виявляється в тому, наскільки правильно художник розуміє суть зображених ним соціально-історичних подій, в якій мірі він художньо відтворює закономірності суспільного розвитку.
Витоки історизму — у вченнях Геракліта, Платона, Арістотеля; дотично до суспільства його розробляли Дж. Віко, Вольтер, Г. Ф. В. Геґель, К. Маркс; у природознавстві — Ч. Лаєл і Ч. Дарвін. З кін. XIX ст. історизм (його називають також історицизмом) зазнавав критики В. Дільтея, Б. Кроче, Г. Ріккерта, К. Ясперса, К. Поппера та інших, які ставили під сумнів можливість встановлення законів розвитку суспільства і пророкування його майбутнього. У сучасній філософії і науці продовжується гостра полеміка з проблем історизму.
[ред.] Література
- «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.
