Panzer VIII Maus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Metro-maus1.jpg
PzKpfw VIII «Maus»
Загальні дані
класифікація Надважкий танк
Виробництво та застосування
країна-виробник Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
роки виробництва 1943-1944
кількість виробів, од. 2
війни Друга світова війна
Основні параметри
екіпаж, осіб 6
десант -
довжина, мм 10,200 м
ширина, мм 3,630 м
висота, мм 3,710 м
кліренс, мм 0,500 м
Броня
Озброєння
боєкомплект 61 × 128-мм,
200 × 75-мм
додаткове озброєння 1 × 7,92-мм MG 34
Силова установка, маневреність та мобільність
пальне бензин
підвіска зблокована попарно, на вертикальних пружинах
Модель Panzer VIII «Maus» (в порівнянні із людиною)

Panzerkampfwagen VIII «Maus» ((«Маус» нім. «Миша») (Sd.Kfz 205), інша назва — VK7001/Porsche Type 205)  — надважкий танк, спроектований Третім рейхом в період з 1942 по 1945 рік під керівництвом Фердинанда Порше. Є найбільшим за масою танком з усіх, коли-небудь виготовлених з металу (бойова маса — 188 тонн). Було побудовано всього шість екземплярів. У бойових діях танки не застосовувалися, а при підході військ РСЧА були частково зруйновані німцями на випробувальному полігоні в Куммерсдорфі з метою не допустити захоплення. Пізніше з цих танків в СРСР була відновлена одна машина.

Технічні характеристики[ред.ред. код]

Сидіння водія та радіо-оператора розташовані між головними паливними баками. Позаду них — головний двигун, між повітряними насосами і радіаторами. Далі до корми розташований генератор, з укладанням боєприпасів в спонсонах з обох сторін. В спонсоні з передньо-правої сторони генератора — допоміжний двигун, з акумуляторними батареями до його — в задній частині. У кормі корпусу, також в спонсонах, розташовуються мотори електроприводу. Трансмісія знаходиться в глибокій частині корпусу між електромоторами, позаду генератора.

Танк був виконаний на високому технологічному рівні. Застосування багатокаткової ходової частини і гусениць шириною 1100 мм забезпечило «Маусу» досить низький питомий тиск на ґрунт, не набагато більше ніж у звичайних німецьких важких танків. Основною його особливістю стало потужне кругове бронювання і двохгарматне озброєння, а також використання електромеханічної трансмісії, яка складалася з двох електроприводів лівої і правої гусениць. Тягові електродвигуни живилися струмом від двох генераторів, розташованих в моторному відділенні. Дві незалежні один від одного електросистеми передавали крутний момент від двигунів до провідних коліс через двоступінчастий редуктор. Екіпаж машини становив п'ять чоловік, двоє з яких розташовувалися у відділенні управління в передній частині корпусу, а троє перебували у башні.

Історія створення і доля проекту[ред.ред. код]

У своїй книзі «Спогади солдата» Гейнц Гудеріан писав:

Через день я виїхав на потязі в Летцен, де тимчасово розташувався мій штаб. Там я оглянув місцеві казарми. 13 травня я мав бесіду із Шпеєром, а в другій половині дня був на доповіді у Гітлера. 1 травня Гітлеру показали дерев'яну модель «мишеня» — танка професора Порше та фірми Круппа, на якому мали намір встановити 150-мм гармату. Загальна вага танка мала досягти 175 тонн. Потрібно було розраховувати на те, що він насправді після конструктивних змін за вказівками Гітлера буде важити 200 т. Модель не мала жодного кулемета для ведення ближнього бою. Вже з цієї причини я повинен був відхилити її. Конструкція мала той же самий недолік, який робив «Фердинанд» Порше непридатним для ведення ближнього бою. Але ж танку врешті-решт неминуче доводиться вести ближній бій, бо він діє у взаємодії з піхотою. Почалися бурхливі суперечки, тому що всі присутні, крім мене, знаходили «мишеня» прекрасним. Він обіцяв бути саме «гігантським» …[1]

У 1942 році з ініціативи Гітлера почалися роботи над «танком прориву» з максимально можливим бронезахистом. У створенні машини взяли участь відразу кілька фірм: корпус і башту виготовляла фірма «Крупп», «Даймлер-Бенц» відповідала за рухову установку, а «Сіменс» — за елементи трансмісії. Загальна збірка велася на заводі фірми «Алкетт». Проект «тип 250», розроблений Фердинандом Порше, був реалізований в 1944 році у вигляді двох дослідних зразків танка «Маус».

Подальші роботи з випуску десяти серійних танків були припинені за вказівкою самого Гітлера, тому що у Німеччині не вистачало виробничих потужностей для випуску інших, важливіших видів зброї.

Повнорозмірний макет танка був представлений Гітлеру 14 травня 1943, а перший прототип «Мауса», оснащений авіаційним двигуном «Даймлер-Бенц» МВ 509 і дерев'яною баштою, поступив на ходові випробування у грудні 1943. Після їх досить задовільних результатів танк був обладнаний справжньою баштою для артилерійських стрільб і повним комплектом внутрішнього обладнання. Другий прототип був обладнаний дизельним двигуном «Даймлер-Бенц» МВ 517, як виявилося, примхливим і ненадійним в експлуатації.

куммерсдорф-гут, Новий Verskraft, зал для Panzerkampfwagen VIII "Маус", 2013

Маса 180 тонн виключала можливість переходу «Мауса» через ріки по автодорожнім мостах. Тому передбачалося переправляти танки попарно по дну річки. При цьому загерметизований, без екіпажу, «Маус» отримував по кабелю керування та електроживлення для руху від іншого «Мауса» на березі.

В бою ці танки випробувані не були. Обидва дослідних екземпляри підірвали самі німці при підході частин Червоної Армії до полігону. У 1946 році пошкоджені машини вивезли в СРСР, де зі збережених деталей був зібраний один танк. Він випробовувався обстрілом на артилерійському полігоні і нині зберігається як експонат в музеї бронетанкових військ в Кубинці, під Москвою.

Інші танки з індексом «Е»[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гудеріан Г., «Спогади солдата». Смоленськ, 1999, розд.10, стр. 426–427

Література[ред.ред. код]

  • М. Павлов, І. Павлов Надважкий танк Маус. — М.: Экспринт, 2004

Посилання[ред.ред. код]